Подпишитесь на нашу рассылку новостей
Як і очікувалось, поступово, при повній бездіяльності Національного банку України та уряду проблема кредитної заборгованості доходить свого апогею.
Банки вже більш-менш отямились від кризи та масових не платежів по кредитах і вимагають від позичальників більш дієвих рухів направлених на погашення заборгованості що виникла. А також відмовляються здійснювати подальшу реструктуризацію. У свою чергу це призводить до того, що позичальник, який отримав реструктуризацію заборгованості і збільшив свої щомісячні платежі у майбутньому, не в змозі виконувати свої зобов’язання в повному обсязі та ще і з врахуванням доданих сум за рахунок отриманих відстрочок.Банкам, які не хочуть або не можуть застосовувати інші механізми щодо реструктуризації заборгованості, не залишається іншого шляху, як здійснювати звернення стягнення на предмет застави або іпотеки.
При цьому ні банк, ні державу не цікавить, а що саме робити позичальникам чиє житло забирають та куди дівати дітей, які там проживають. Одним з позитивних моментів в цьому питанні, є позиція судів у справах пов’язаних з захистом прав дітей.
Так матеріали судової практики свідчать про те, що на даний час судами України вироблена ґрунтовна правова позиція стосовно спорів даної категорії – щодо визнання недійсним правочинів про передачу в іпотеку нерухомого майна, право на користування яким мають неповнолітні діти; ця позиція неодноразово підтримана Верховним Судом України.
Зокрема, у спорах цієї категорії суди, як правило, задовольняють вимоги про визнання недійсним договору іпотеки з підстав не дотримання при його укладенні вимог ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", згідно з якою для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Наведена правова позиція відображена у наступних судових рішеннях:
1. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом:
2. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом:
3. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом
4. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом
5. Інші рішення:
Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.
У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст. З Конвенції «Про права дитини» надаває перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.
Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.
Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.
Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування».
При цьому, згідно з положеннями частин третьої та четвертої ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Тому, у судовій практиці приділяється значна увага саме фактичному місцю проживання дитини ніж місцю де вона була прописана на час отримання кредиту.
З метою визначення обставин, які б підтверджували проживання дитини у приміщенні переданому в іпотеку без дозволу органу опіки та піклування судами використовуються покази свідків, довідки з медичних, дошкільних та шкільних установ, матеріали анкети позичальника де б зазначалось про склад членів родини, а також копії паспортів що містяться у матеріалах кредитної справи з відмітками про наявність дітей. Як свідчить судова практика, саме ці докази приймаються судами до уваги при винесенні рішень щодо недійсності договорів іпотеки укладених без згоди органів опіки та піклування.
Нажаль в цілому це не вирішує проблеми погашення заборгованості що виникла, однак дієво запобігає погіршенню житлових умов дітей та позбавлення їх житла. При цьому саме така позиція судів найчастіше спонукає банки до сумісного шляху вирішення питання погашення кредитної заборгованості.
Комментарии
А можно более детально?
спасибо
В моем ипотечном договоре есть пункт: Іпотекодавець зобовязаний: "2.4.6. Не надавати дозвіл на реєстрацію фізичних та юридичних осіб без згоди Іпотекодержател я." Нарушаю ли я договор?
Банк прислал мне письмо такого содержания: "На Ваше заявление АО "УкрСиббанк" сообщает, что не возражает против прописки Вас в квартире, расположенной по адресу: *****.
Обращаем Ваше внимание, что АО "УкрСиббанк" против прописки в квартире, расположенной по адресу: ***** третьих лиц, тем более несовершеннолет них либо преклонного возраста, на основании п.4.6. договора Ипотеки №б/н от 14.05.2008г., заключенного между АО "УкрСиббанк" и Вами."
В моем Ипотечном договоре нет пункта 4.6, кроме того, разве мой ребенок это третье лицо? Я зарегистрировал ась вместе с сыном в своей квартире, но боюсь об этом признаться в банке. Чем мне это грозит? Мало того, 4 февраля 2011г. у нас родилась дочь, конечно мы прописали и ее. Может ли банк применить ко мне санкции за такие действия? Или закон на моей стороне?
RSS лента комментариев этой записи