Вся активность

Этот поток обновляется автоматически   

  1. Сегодня
  2. Получается, что нужно отменять и решение госрегистратора для отмены записей в случае недействительности договора ипотеки? Внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення державного реєстратора та скасування записів Державного реєстру прав (назва розділу у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 р. N 50) 38. Зміни до записів Державного реєстру прав вносяться у разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення зазначеного Реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка). Внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюється за заявою особи, записи про яку містяться у зазначеному Реєстрі, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". (пункт 38 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 р. N 806) 39. У разі внесення змін у зв'язку з допущенням технічної помилки державний реєстратор вносить до відповідного запису Державного реєстру прав такі відомості: 1) реєстраційний номер, дата і час реєстрації заяви, на підставі якої вносяться зміни до Державного реєстру прав; 2) підстава для внесення змін до запису: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; 3) прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; 4) найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу. (підпункт 4 пункту 39 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156) 40. У разі внесення змін у зв'язку із зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб'єкта цього права, інші речові права та суб'єкта цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов'язані з проведенням державної реєстрації прав, державний реєстратор вносить до відповідного запису Державного реєстру прав такі відомості: 1) підстава для зміни відомостей: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ; 2) реєстраційний номер, дата і час реєстрації заяви, на підставі якої вносяться зміни до Державного реєстру прав; 3) підстава для внесення змін до запису: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; 4) прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; 5) найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу. (підпункт 5 пункту 40 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156) 41. Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав. (пункт 41 доповнено новим абзацом другим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 р. N 50, у зв'язку з цим абзаци другий - дев'ятнадцятий вважати відповідно абзацами третім - двадцятим) Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав державний реєстратор вносить до відповідного розділу Державного реєстру прав такі відомості: 1) підстава для скасування державної реєстрації прав: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ; 2) реєстраційний номер, дата та час реєстрації заяви, на підставі якої вносяться записи про скасування державної реєстрації прав; 3) підстава для внесення записів про скасування державної реєстрації прав: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; 4) прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; 5) найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу. У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав. У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав. У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, який поділено чи частку з якого виділено, або на об'єкти нерухомого майна, що об'єднано, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та відкриває закритий (закриті) розділ (розділи) Державного реєстру прав та відповідну (відповідні) реєстраційну (реєстраційні) справу (справи) на підставі прийнятого ним рішення про відкриття закритого розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи. (пункт 41 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156) 41 1. Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування рішення державного реєстратора у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в задоволенні заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Внесення записів про скасування рішення державного реєстратора здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Для внесення записів про скасування рішення державного реєстратора державний реєстратор вносить до відповідного розділу Державного реєстру прав такі відомості: індексний номер рішення державного реєстратора; підстава для скасування рішення державного реєстратора: - назва документа; - дата видачі документа; - номер документа; - ким виданий (оформлений) документ; - додаткові відомості про документ; реєстраційний номер, дата та час реєстрації заяви, на підставі якої вносяться записи про скасування рішення державного реєстратора; прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу. У результаті внесення записів про скасування рішення державного реєстратора у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування відповідного рішення. (Порядок доповнено пунктом 41 1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 р. N 50) 42. Державний реєстратор скасовує записи Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або про внесення змін до запису Державного реєстру прав. Скасування записів Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Для скасування записів державний реєстратор вносить до відповідного запису Державного реєстру прав такі відомості: 1) підстава для скасування запису: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ; 2) реєстраційний номер, дата та час реєстрації заяви, на підставі якої скасовується запис; 3) підстава для внесення відомостей про скасування запису: назва рішення; дата формування рішення; індексний номер рішення; 4) прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; 5) найменування органу державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу. У разі коли на підставі рішення суду скасовано рішення державного реєстратора про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, державний реєстратор робить у відповідному записі відмітку про його скасування. У разі коли на підставі рішення суду скасовано рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру прав, державний реєстратор поновлює записи, які існували до внесення відповідних змін. (пункт 42 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156) 43. Дата та час внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення державного реєстратора та скасування записів Державного реєстру прав фіксуються автоматично і відповідають даті та часу реєстрації заяви у базі даних про реєстрацію заяв і запитів, відповідно до якої заявлено внесення змін до записів, скасування записів Державного реєстру прав. (пункт 43 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156, від 05.02.2014 р. N 50) 44. Пункт 44 виключено (пункт 44 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. N 1156, від 05.02.2014 р. N 50, виключено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 р. N 806)
  3. Живем с надеждой, что фатальная ошибка (а фактически "портновская" реформа), которая привела циничного попирателя законов - открытого лоббиста интересов банков, гражданина Романюка, будет в скором времени исправлена, а к Я. Романюку будет обращено пристальное внимание со стороны соответствующих структур и обращение "гражданин Романюк" (а лучше - особа, який оголошено про підозру), станет для него привычным в ежедневном общении со следователями...
  4. Сам на заседание не был и не получал решение
  5. Это наше решение. Суд пришел к обоснованному выводу в отказе взыскания с должника и поручителя в связи: - с отсутствием доказательств передачи права требования долга к Дельта банку от Укрпромбанка; - отсутствием надлежащего расчета задолженности и его противоречивостью; - нарушение ЗУ О защите прав потребителей в части не уведомления о досрочном взыскании долга; - ничтожностью пункта договора касающегося взыскания комиссии за управление кредитом. Все это последствия абсолютно неграмотной и незаконной политики НБУ позволяющей банкам цинично злоупотреблять своими правами и нарушать законодательство.
  6. Державний герб України Справа № 491/1114/15-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2017 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Кочко В.К., при секретарі Савченко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1, позичальник), ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі по тексту ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого, як зазначає Банк, відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30.06.2010, є позивач, було укладено Кредитний договір №232/ФКВІП (далі по тексту Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032. Крім того, Банк посилається на укладений з ОСОБА_2 Договір поруки №232/ZФПОР-07, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязалася солідарно відповідати за майнові зобовязання ОСОБА_1 Посилаючись на порушення умов Кредитного договору, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 683151,05 грн. Представник позивача у судове засідання, яке відбулося 21.02.2017, не зявився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність сторони позивача. Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечувала з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, та в позові просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_1, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості та неправомірне стягнення комісії за користування кредитом, що суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032 р.. З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 30.07.2015 у позичальника наявна заборгованість, яка складає 30128,23 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 674 094,14 грн., з яких: - тіло кредиту 25 549,72 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 563 973,23 грн.; - відсотки 4 578,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 101 064,01 грн.; - комісія за ведення кредиту 9 056,91 грн. З них прострочена заборгованість: - тіло кредиту 1 866,71 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 41 204,93 грн.; - відсотки 4 332,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 95 640,53 грн. Загальна заборгованість станом на 30.07.2015 складає 683 151,05 грн. Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договів про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р.. Суд вважає за необхідне зазначити, що надана копія Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. не є належним доказом, підтверджуючим правонаступництво і наявність права вимоги, оскільки, вона не дає можливість встановити, що відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк». Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача в частині відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Акту прийому-передачі документів, а тому не виявляється можливим встановити, чи відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 Відповідно до п. 4.5. Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. зазначено, що факт передачі документів та інформації, визначеної цим пунктом, підтверджується шляхом підписання ОСОБА_4 та Укрпромбанком відповідного Акту прийому-передачі документів. Також, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги. Водночас, в обґрунтування нарахованої суми у розмірі 683 151,05 грн. за Кредитним договором, до матеріалів позовної заяви не долучено належного, розгорнутого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості. Довідка, долучена в обґрунтування наявної у відповідача заборгованості, не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості у ОСОБА_1А, оскільки, така не містить усіх зазначених дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів по Кредитному договору позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобовязання. Крім того, в різних частинах довідки вказані різні суми, що позначають один і той самий борг, зокрема, в абз. 3 довідки вказана сума боргу по тілу кредиту в розмірі 25 549,72 доларів США, що в еквіваленті складає 101 064,01 грн., а в абз. 7 цієї ж довідки вказано суму боргу по тілу кредиту 1 866,71 доларів США, що в еквіваленті складає 41 204,93 грн. Така сама ситуація із сумами заборгованості по відсотках. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано жодного доказу правильності наданої до суду довідки заборгованості. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «…у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог…». Довідка, надана позивачем, в якості доказів розміру заборгованості, має суперечливий характер та не підтверджена жодними доказами. Також, суд вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, серед іншого є порушений позивачем порядок звернення до суду з вимогами дострокового повернення всієї суми кредиту, передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит було надано на споживчі цілі, а зобовязання позичальника за кредитним договором забезпечені іпотекою. Так, абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». Варто зазначити, що Кредитний договір укладений на строк з 18.06.2007 до 17.06.2032. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом про стягнення заборгованості, позивач скористався своїм правом дострокового повернення заборгованості, передбаченим ч. 2 ст.1050 ЦК України. Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Таким чином, звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач мав звернутися до відповідача з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості за 60 днів до звернення до суду. Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію вимоги від 05.08.2015, нібито направлену відповідачу за день направлення позовної заяви до суду. Більше того, до матеріалів справи не додано документів, що підтверджують факт отримання цієї вимоги позичальником, а тому залишається незрозумілим, чи отримав ОСОБА_5 останню та чи знав на момент звернення позивача до суду про його намір достроково повернути заборгованість. Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість нарахування комісії за ведення кредиту. Як вбачається з довідки про розмір заборгованості, серед іншого позивач просить стягнути комісію за ведення кредиту у розмірі 9056,91 грн. Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом становить 0,1% від суми кредиту (стягується перші 10 років). Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що вищевказана умова Кредитного договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Таким чином, комісія - це не проценти в розумінні ст. 1054 ЦК України, і не вид забезпечення зобов'язання в розумінні ст. 546 ЦК України, а як вбачається з Кредитного договору плата за управління кредитом. При цьому, Кредитний договір не містить істотних умов, які саме послуги по управлінню кредитом повинен здійснювати Банк за цю плату. Встановивши в договорі комісію за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказану комісію були надані позичальникові. Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення. Суддя: ОСОБА_6 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64960263
  7. Это наше решение. Суд отказал во взыскании с поручителя в связи с его прекращением на основании ч.4 ст.559 ГК. Кроме того в договоре поручительства указана значительно меньшая сумма нежели в самом кредитном договоре. Вернее цифра та же, но в гривне :).
  8. Державний герб України Справа №442/6109/15-ц Провадження №2/442/176/2016 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого судді Коваль Р.Г. при секретарі Бучок М.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1, поручитель), третя особа: ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. В процесі розгляду справи Національний Банк України було залучено в якості третьої особи на стороні позивача. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі по тексту - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі по тексту - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №1303/0808/71-057 (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. Виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором забезпечується порукою відповідно до Договору поруки №1303/0808/71-057-Р-1 від 12 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (далі по тексту - Договір поруки). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набули право вимоги за Кредитним договором. Посилаючись на порушення умов Кредитного договору з боку позичальника, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 979 329,08 грн. Представник позивача Шубак Н.І. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. При цьому на адресу суду була подана ним заява у якій він просив проводити розгляд справи у його відсутності. Представник відповідача та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечила з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що порука, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою; також, вказала, що поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань позичальника у сумі 59 000,00 грн.; у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_2, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у зв'язку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості. Представник Національного Банку України в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність представника Національного Банку України. Вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. В обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договір поруки, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом береться до уваги те, що відповідно до п. 1 Договору поруки, поручитель зобов'язався перед Банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих Банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з Кредитним договором у сумі 59 000.00 (п'ятдесят дев'ять тисяч) гривень, а не у розмірі 59 000,00 доларів США, як зазначає позивач. Таким чином, зважаючи на узгоджену між сторонами грошову суму, за повернення якої зобов'язався відповідати ОСОБА_1, неправомірним є заявления вимог до останнього у розмірі 979 329,08 грн., оскільки, заявлена позивачем сума заборгованості розрахована на тіло кредиту у розмірі 59 000,00 доларів США. Крім того, суд погоджується з тим, що порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пунктом п. 10 Договору поруки передбачено, що Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим Договором, є повне виконання Позичальником або Поручителем своїх обов'язків, передбачених Основним зобов'язанням. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом із тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Із Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п. 10 цього Договору, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки, суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до п. 3.10. Кредитного договору, у випадках порушення умов п.п. 3.8. та/або п. 3.9. та/або п. 6.1.2. цього договору та/або умов іпотечного договору, що укладається між Банком та Позичальником у відповідності до п. 2.1. цього договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється Банком Позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання Банком за адресою Позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище 30- денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане Позичальником особисто у Банку. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з квитанції про направлення досудової вимоги від 01.12.2014, позивач змінив строк виконання зобов'язання, звернувшись до позичальника з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості ще у грудні 2014 року, а тому строк виконання зобов'язання є таким, що настав 02.01.2015 (з урахуванням 30- денного строку, який відраховується від дати, зазначеної на квитанції, а саме від 01.12.2014). З огляду на викладене, та з урахуванням ч. 4 ст. 559 ЦК України, позивач повинен був пред'явити вимоги до поручителя протягом шести місяців, а саме з 02.01.2015 по 02.07.2015, однак, звернувся до суду у вересні 2015 року, у зв'язку з чим пропустив шестимісячний термін звернення з вимогою до поручителя. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-190цс14. яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів. Таким чином, враховуючи те, що ПАТ «Дельта Банк» не пред'явило вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме протягом шести місяців від дати 02 січня 2015 року, оскільки, як встановлено, позивач відповідно до п. 3.10. Кредитного договору змінив термін виконання зобов'язання шляхом направлення вимоги про дострокове повернення коштів, то порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою з 03.07.2015, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ПК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63948099
  9. Это наше решение. Апелляция согласилась с решением суда первой инстанции и отказала в обращении взыскания на предмет ипотеки в связи с отсутствием в материалах дела доказательств переуступки права требования по кредитному и ипотечному договору Дельта банку.
  10. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1] 01 листопада 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі: головуючого судді: Мазурик О.Ф., суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б., секретаря: Синявського Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в інтересах якого діє Стрикаль Сергій Валерійович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - ВСТАНОВИЛА: В серпні 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що на підставі договору до нього перейшло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 19.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ПАТ «Дельта Банк» через свого представника Стрикаля С.В. подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначив, що ПАТ «Дельта Банк» повністю не погоджується з рішенням та обставинами встановленими судом, оскільки Банк повністю довів наявність порушень боржником за кредитним договором та надав документи, що підтверджують факт відступлення права вимоги. Просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.03.2016 та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відхилити, а рішення залишити без змін. Представник ПАТ «Дельта Банк» в судове засідання не з'явився. Надіслав заяву про неможливість своєчасного прибуття в судове засідання. Причину неявки в заяві не зазначив. Колегія суддів визнала причину неявки представника позивача неповажною та відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача,перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 2632/0508/45-003, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 123 600 доларів США та зобов'язався повернути у повному обсязі у строк не пізніше 19.05.2038 зі сплатою 11,40% річних за користування кредитом. В рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19.05.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки № 2632/0508/45-003-Z-1 (на купівлю житлової нерухомості), за умовами якого іпотекодавець (ОСОБА_2.) передає іпотекодержателю (ВАТ «Сведбанк») в іпотеку однокімнатну квартиру, загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 11 лютого 2010 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 19.05.2008. 11.02.2010 між між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1 до іпотечного договору від 19.05.2008. 08 квітня 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 19.05.2008. Обставини щодо укладення вказаних вище договорів відповідачем не оспорюються. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), до нього перейшло право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором, укладеними 19.08.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 В своїх запереченнях на позовну заяву ОСОБА_2 посилався на те, що позивачем не доведено право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, які були укладені між ним та ВАТ «Сведбанк», а надані позивачем докази на підтвердження такого права є неналежними та недопустимими. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не підтверджують його право вимоги за кредитним договором від 19.05.2008, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях та є недоведеними. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає їх правильними, враховуючи наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло право зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України). Отже, виходячи із приписів наведених норм, перехід прав новим кредиторам підтверджується передачею документів, які засвідчують їх права та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи на підтвердження права вимоги позивачем до суду першої інстанції надано ксерокопію Договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, який не містить всіх сторінок та не посвідчений у встановленому законом порядку. Зокрема, надано сторінки 1-4, 6, 28-29. На останній сторінці зазначено, що всього прошито, пронумеровано та скріплено печаткою 29 арк., тоді як до матеріалів справи долучено лише 6 аркушів. Також стороною позивача надано ксерокопію Витягу з Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, який теж належним чином не посвідчений. Крім того, до суду першої інстанції стороною позивача на підтвердження права вимоги за договором про відступлення права вимоги надано ксерокопію Договору купівлі-продажу права вимоги на 2 аркушах, з п. 2.3. якого вбачається, що права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем Акту приймання-передачі прав вимоги. Акту прийому-передачі позивачем суду не надано. В матеріалах справи на а.с. 76 міститься ксерокопія однієї сторінки акту, на якій зазначено, що Акт складається з 91 аркушу. Оригінали вищевказаних документів для огляду суду надано не було. Відповідно до статті 77 Закону України «Про нотаріат» вірність виписки може бути засвідчена лише у у тому разі, коли її зроблено з документа, в якому містяться рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст частини документа з певного питання. Засвідчення вірності виписки з документа засвідчується за правилами, передбаченими статтями 75 і 76 цього Закону. Стороною позивача до суду в подальшому надано ксерокопію виписки зі сторінок 1,3,7,8,29 Договору купівлі-продажу вимоги, викладеному на 29 арк. та з Акту приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В. 30.11.2015 за реєстровим № 2908, яка нотаріально не посвідчена. Оригінал даного документу для огляду суду також не надано. Вищенаведене свідчить, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано доказів, які завірені у встановленому законом порядку, а тому не є належними. Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Згідно з ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналізуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з відповідачем, про що ухвалив відповідне рішення. Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд діє у спосіб, визначений Цивільним процесуальним кодексом України та з власної ініціативи не може долучати до матеріалів справи докази або витребовувати їх Матеріали справи не містять клопотань чи заяв зі сторони позивача щодо надання належним чином завірених копій документів на підтвердження відступлення права вимоги за договорами та їх оригіналів для огляду суду. Також в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження тієї обставини, що такі докази не подані стороною позивача з поважних причин або досліджені судом першої інстанції з порушенням. У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України колегія суддів, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, в судовому засіданні роз'яснила особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попередила про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяючи здійсненню прав позивача задовольнила клопотання останнього про оголошення перерви для надання суду належних доказів. Представник позивача своїм правом подавати нові докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень скористався на власний розсуд, в судове засідання не з'явився і не надав оригінали документів, які підтверджують право вимоги у позивача за кредитним та іпотечним договорами до відповідача або їх копії, завірені у встановленому законом порядку. Також такі документи не були надіслані до суду поштовим відправленням та не подавалися до канцелярії суду. Враховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що оскільки ПАТ «Дельта Банк» не надано належних доказів підтвердження відступлення права вимоги за договорами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з його недоведеністю. Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, які судом застосовані правильно. Доводи викладені в апеляційній скарзі колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, що позивач набув права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в інтересах якого діє Стрикаль Сергій Валерійович, - відхилити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року- залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Головуючий: Судді: Справа № 753/14131/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11312/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62471400
  11. Самое мерзкое, что таких позиций то ли три, то ли четыре Навскидку 6-1625цс16, 6-1219 цс16, ¹6-1243цс16 Суды это видят, и преимущественно идут на поводу банков
  12. Вот второе наше аналогичное решение, по второму учредителю получившему дивиденды: Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25606/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Аліменко В.О. УХВАЛА Іменем України 18 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Кобаль М.І., за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. (надалі - Відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач 2), третя особа ТОВ «Фірма «Євро Модерн», в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання транзакцій від 16.12.2014 р. та від 12.02.2015 р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1 - нікчемними; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести відповідні зміни до реєстру вкладників відносно ОСОБА_3 для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822 щодо визнання транзакцій від 16.12.2014 р. та від 12.02.2015 р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р. - нікчемними. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням Відповідачем, Уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк», подано апеляційну скаргу, у якій останній просить скасувати постанову та прийняти нову про відмову у задоволенні адміністративного позову. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 (надалі - Клієнт) з ПАТ «Дельта Банк» (надалі - Банк) 20 березня 2013 року уклади договір № 006-20201-200313 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 у гривнях. Згідно виписки по рахунку НОМЕР_2 за розрахунковий період з 20.03.2013 по 08.05.2015 р. на рахунок НОМЕР_1 було перераховано 16.12.2013 р. 50000,00 грн. та 12.02.2015 р. 49916,19 грн. Крім того, між ОСОБА_3 (Клієнт), з однієї сторони, та ПАТ «Дельта Банк», з іншої сторони, 28 лютого 2014 року було укладено Договір №20001006259085 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов'ю on-line» у гривнях. Відповідно до умов цього договору, Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №26357111273781, сума вкладу складає 85000,00 грн., а згідно п.1.7 додаткові внески коштів до суми Вкладу не допускаються. Також, 26 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір банківського вкладу по угоді 10001010362369 від 20.02.2015 року, Позивач перерахував із свого поточного рахунку НОМЕР_1 на депозитний рахунок, відкритий на підставі Договору банківського вкладу НОМЕР_3. Відповідно до умов цього договору, сума вкладу складає 55000,00 грн. Згідно виписок з рахунку № НОМЕР_4 від 23.03.2015 р., 16 грудня 2014 року та 12 лютого 2015 року для виплати дивідендів ОСОБА_3 за 2011-2014 рр. як учаснику ТОВ «Фірма «Євро Модерн», яке перерахувало зі свого поточного рахунку на рахунок Позивача, відкритий у ПАТ «Дельта Банк», грошові кошти. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 51, згідно з яким з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» від 08.04.2015 р. № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 р. № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 р. включно. У той же час, судом встановлено, що згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» № 408 від 29.05.2015 від 17 вересня 2015 року, Комісія дійшла до висновку, що Договори банківських вкладів, укладені між Банком та фізичними особами за рахунок коштів, отриманих від юридичних осіб та ФОП, або від проміжних отримувачів, надають кредиторам-юридичним особам та ФОП переваги перед іншими кредиторами, а отже, такі договори банківського вкладу (депозиту) є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі й договір №10001010362369 від 20.02.2015, укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк». Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 822 від 18.09.2015 р. вирішено застосувати наслідки нікчемності до операцій (транзакцій) по перерахуванню коштів на рахунки фізичних осіб з рахунків юридичних осіб та ФОП на рахунки фізичних осіб - клієнтів Банку, що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та перелік яких наведено в Додатках № 1, 2 цього о Наказу, в тому числі до транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» від 02 жовтня 2015 року № 664, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 року прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181, згідно з яким з 05 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк»; уповноваженою особою Фонду на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича та останньому делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк». Представником ПАТ «Дельта Банк» направлено повідомлення № 9294/228 від 29.09.2015 р. про нікчемність транзакцій (операцій): від 16.12.2014 року по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. на поточний рахунок НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн», що була здійснена з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2011-2013 роки без ПДВ»; від 12.02.2015 р. по перерахуванню коштів в сумі 49916,19 грн. на поточний рахунок НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн», що була здійснена з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2011-2013 роки без ПДВ». Наслідки нікчемності були застосовані на підставі наказу Уповноваженої особи № 822 від 18.09.2015 р. до транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015 р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1. При цьому, повідомленням про нікчемність правочину № 9294/228 від 29.09.2015 ОСОБА_3. було повідомлено про нікчемність транзакцій (операцій): - від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 50 000 грн. на його поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн», що була здійснена з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2011-2013 роки без ПДВ»; - від 12.02.2015 по перерахуванню коштів в сумі 49 916,19 грн. на його поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн» з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2014 рік без ПДВ». Незгода з рішенням Відповідача 1, оформленого у вигляді наказу № 822 від 18.09.2015 р. про визнання нікчемним транзакцій, а також необхідність в зобов'язанні Відповідачів вчинити певні дії, обумовили ОСОБА_3. на звернення до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачами не надано жодного належного доказу, який би свідчив про поважність причин не включення позивача до Переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Уповноваженою особою не надано доказів встановлення нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що зазначені в частині третій статті 38 Закону № 4452-VI, чи доказів, які б свідчили, що укладений позивачем правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі за текстом - «Фонд») визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI (надалі за текстом - «Закон № 4452-VI»). З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п.9 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб» №4452-VI від 23.02.2012 року Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульований статтею 27 Закону № 4452-VI Перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку (пункт 4 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 14 від 09.08.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за N 1548/21860 (далі по тексту - Положення № 14). Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення №14 визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладника; змін розміру належних їм сум разом із змінами реквізитів вкладників. Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення №14. Крім того, в силу частини другої статті 38 Закону №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. При цьому, вичерпний перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, встановлено частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачами не надано жодного належного доказу, який би свідчив про поважність причин не включення позивача до Переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Уповноваженою особою не надано доказів встановлення нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що зазначені в частині третій статті 38 Закону № 4452-VI, чи доказів, які б свідчили, що укладений позивачем правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Судова колегія наголошує, що на рахунок вкладника в ПАТ «Дельта Банк» грошові кошти зараховані 16.12.2014 року та 12.02.2015 року, тобто, до запровадження тимчасової адміністрації банку. Виходячи зі змісту норм п. 3 і 4 частини першої ст. 2 Закону № 4452-VI, ст. 1062 Цивільного кодексу України, п. 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за № 1172/8493) на момент укладення спірного договору банківського рахунку та поповнення рахунку на виконання цього договору законодавець не встановлював обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником (аналогічні правові висновки в постановах Вищого адміністративного суду України № К/800/28390/15 і № К/800/33908/15 від 21.01.2016). Крім того, для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як вбачається із повідомлення Уповноваженої особи особа від 29.09.2015 р. № 9294/228, ОСОБА_3 не включений до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемними транзакцій (операцій): від 16.12.2014 р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. на його поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн», що була здійснена з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2011-2013 роки без ПДВ»; від 12.02.2015 р. по перерахуванню коштів в сумі 49916,19 грн. на його поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Фірма «Євро Модерн» з призначенням платежу «перерахування дивідендів за 2014 рік без ПДВ». Як вбачається із виписок по рахунку НОМЕР_4, ТОВ «Фірма «Євро Модерн», на виконання рішень загальних зборів учасників ТОВ «Фірма «Євро Модерн», оформлених протоколом №2 від 10.11.2014 р. та протоколом №1 від 09.02.2015 p., після сплати податків і зборів, 16.12.2014 р. перерахувало на рахунок ОСОБА_3.. (НОМЕР_1) дивіденди за 2011 - 2013 роки у розмірі 50 000,00 грн., а 11.02.2015 р. - дивіденди за 2014 рік у сумі 49 916,19 грн. Відповідач 1 вважає, що, вчиняючи транзакції з перерахування коштів з рахунку юридичної особи на рахунок Позивача банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку. Проте, при вчиненні транзакцій додаткових пільг чи переваг надання Банком кредитору або вкладнику судом не встановлено, а тому суд вважає безпідставним посилання відповідача на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як встановлену підставу визнання транзакцій нікчемним. При цьому, суд наголошує, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського рахунку це гарантований Законом обов'язок держави. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту надання Банком за результатами укладення договору банківського вкладу (депозиту) з позивачем переваг третім особам перед іншими кредиторами Банку в отриманні відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понад законодавчо гарантовану суму коштів (200 тис. грн.). У відповідності до норм ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» постанова НБУ № 150 від 02.03.2015 є банківською таємницею, а отже учасники спірної трансакції, не могли знати про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних. Отже, Уповноваженою особою не доведено належними доказами наявність законних підстав для не включення позивача до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що переглядає спірну постанову в межах апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Дельта Банк». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 41, 160, 183, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В.- залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі. Головуючий суддя В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна М.І. Кобаль Головуючий суддя Аліменко В.О. Судді: Кобаль М.І. Безименна Н.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66106242
  13. Это наше решение. Суды двух инстанций признали неправомерным действия уполномоченного лица ФГВФЛ по признанию ничтожными депозитных договоров средства на которые поступили во время проблемности банка от юрлица выплатившего дивиденды своим учредителям. При этом КААС со ссылкой на сложившуюся практику ВАСУ пришел к нескольким важным выводам: - ответчиком не доказано надлежащими доказательствами наличие оснований для признания ничтожным договора банковского вклада (депозита), заключенного между истцом и Публичным акционерным обществом «Дельта Банк»; - если любой может воспользоваться специальным предложением банка, которое не меняется под конкретного вкладчика, соответствующие депозитные договора являются, заключаемыми на обычных условиях. Вклады, размещенные в рамках проведения банком специальных предложений, акций или предоставления бонусных процентов, нельзя отнести к таким, которые размещены на индивидуальных, более выгодных условиях, если по условиям проведения акций это предложение было рассчитано на широкий неограниченный круг лиц, и любой мог воспользоваться таким предложением; - ответчиком не представлено доказательств наличия оснований, которые приведены в статье 38 Закона Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц», для признания ничтожным сделки в рассматриваемом случае; - ответчиком также не представлено доказательств, свидетельствующих, что указанная сделка нарушает общественный порядок или направлена на нарушение конституционных прав и свобод человека и гражданина, уничтожение, повреждение имущества государства; - право уполномоченного лица ФГВФЛ не является абсолютным, а корреспондируется с обязанностью установить перед принятием решения обстоятельства, с которыми закон связывает ничтожность сделки, то есть само по себе утверждение о ничтожности сделки недостаточно для признания его таковым, поскольку оно в данном случае нивелируется противоположным утверждением вкладчика о действительность вклада; - действующим законодательством Украины не установлен запрет банка после признания его проблемным заключать договоры, открывать текущие счета и зачислять на счет средства; - доводы ответчика о ничтожности договора банковского вклада в связи с тем, что средства на имя истца поступили в результате «дробления» другого вклада безосновательны, поскольку указанное не свидетельствует о ничтожности заключенной сделки, а факт нахождения на счетах истца денежных средств в указанном размере ответчиками не оспаривается. На мой взгляд есть все основания для привлечения уполномоченного лица к ответственности и увольнение его с должности с возмещением причиненного ущерба в связи с профнепригодностью.
  14. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25604/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. УХВАЛА Іменем України 18 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н.В. суддів: Аліменка В.О., Бєлової Л.В. за участю секретаря Панчук А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн", в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р., нікчемними; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести відповідні зміни до реєстру вкладників відносно ОСОБА_3 для здійснення виплат коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822 щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015- нікчемними; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" було подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_3 (Клієнт), з однієї сторони та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк), з іншої сторони 24 лютого 2014 року було укладено Договір №002-20705-240214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 26200703292818, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 12). Згідно виписки по рахунку клієнта № 292818-2015/0917 за розрахунковий період з 24.02.2014 по 08.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» двічі було перераховано на банківський рахунок позивача НОМЕР_1 грошові кошти: 16 грудня 2014 року у сумі 50000,00 грн. та 12 лютого 2015 року у сумі 49916,19 грн. (а.с. 14-16). Кошти перераховувались на підставі протокольних рішень ТОВ «Фірма «Евро Модерн» від 10.11.2014 та від 09.02.2015, якими вирішено направити на виплату девідендів учасникам ТОВ «Фірма «Евро Модерн», у тому числі і позивачу чистий прибуток підприємства за 2011, 2012, 2013 та 2014 роки (а.с. 73-76). Також, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір банківського вкладу №10001010362369, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 65 000,00 грн. Згідно виписки по угоді 10001010362369 від 20.02.2015 року позивач перерахував із свого поточного рахунку НОМЕР_1 на депозитний рахунок, відкритий на підставі Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015 року, грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн. (а.с. 17-19). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" (а.с. 108), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_7В.(а.с. 110). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 № 51 та викладено п. 2 зазначеного рішення в наступній редакції; «тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015» (а.с. 111) Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно (а.с. 112), а рішенням від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 та призначено Уповноваженою особою ОСОБА_7 (а.с. 114). Згідно протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів від 17.09.2015 визнано нікчемними, у тому числі правочини від 12.02.2015 та 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. відповідно на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року, що підтверджується протоколом та додатками № 1 та № 3 до зазначеного протоколу (а.с. 99-102, 104). 18 вересня 2105 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації було винесено наказ від 18 вересня 2015 року № 822, яким визнано нікчемними, у тому числі правочини (договори, операції) від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року (а.с. 105-106). Відповідач встановив, що перерахування юридичними особами, які є кредиторами банку коштів на поточні рахунки фізичних осіб, які в такому разі отримали б право на гарантоване відшкодування коштів Фондом, мало наслідком надання Банком кредиторам преваги перед іншими кредиторами. Така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб, якими є фізичні особи - клієнти банку. Листом від 29.09.2015 № 9294/229 представник АТ «Дельта Банк» повідомив позивача про нікчемність вищезазначених правочинів (договорів, операцій) (а.с. 20). Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (а.с. 72-73). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначені у ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Згідно з ч. 2, 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч. 6 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі - Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Згідно з п. 2, 3 розділу IV Положення №14 Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). У ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 6 ст. 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними. Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах, є публічною офертою, а сам договір - договором приєднання. Публічна оферта - це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить всі істотні умови договору та з якої вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. Згідно із частиною першою ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Якщо будь-хто може скористатися спеціальною пропозицією банку, яка не змінюється під конкретного вкладника, відповідні депозитні договори є такими, що укладаються на звичайних умовах. Вклади, розміщені в рамках проведення будь-яким банком спеціальних пропозицій, акцій або надання бонусних процентів, не можна віднести до таких, що розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо за умовами проведення акцій цю пропозицію було розраховано на широке необмежене коло осіб, і будь-хто міг скористатися нею. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року (К/800/37060/13). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Зокрема, відповідачем не доведено, що банк уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Для застосування наслідків, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Водночас, у контексті зазначеної статті, суд зазначає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року (К/800/24809/15). Щодо укладання договору банківського вкладу 02 лютого 2015 року, тобто після прийняття рішення про визнання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» проблемним, колегія суддів зазначає таке. Статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 (далі - Положення №346). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення №346 Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, чинним законодавством України не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. А тому, позивач не міг знати про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних. Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність договору банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок «дроблення» іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (К/800/19323/16), від 07 лютого 2017 року (К/800/28503/15) та у постанові від 02 березня 2017 року ( К/800/24998/15). Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, правочини від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року не мають ознак нікчемних з підстав, перелічених у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822. Отже, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадировим В.В. не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 160, 165, 199, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича- залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст виготовлено 20 квітня 2017 року. Головуючий суддя Н.В. Безименна Судді В.О. Аліменко Л.В. Бєлова Головуючий суддя Безименна Н.В. Судді: Бєлова Л.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66106388
  15. ВХСУ правомерно указал, в соответствии с Правилами содержания зеленых насаждений в населенных пунктах Украины и Устава коммунального предприятия по содержанию зеленых насаждений Печерского района. Киева, на последнего возложена обязанность не только по срезанию сухостойных и аварийных деревьев, а также и уход, включающий различные виды обрезки деревьев и формирования кроны, чтобы избежать их обламывания.
  16. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2017 року Справа № 910/16340/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді суддів Кролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №910/16340/16 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва про стягнення 128 254,11 грн. за участю представників: від позивача:Гермаш С.М., від відповідача: Кафельнікова Т.О., Лисенко С.М., ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва (надалі - відповідач) про стягнення 128 254,11 грн. виплаченого страхового відшкодування. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16340/16 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (колегія суддів у складі: Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.), позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 128 254, 11 грн. Не погодившись з вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.07.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" та ОСОБА_10 укладено договір №174566Га/13о добровільного страхування наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 04.09.2013 транспортний засіб - автомобіль "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, був пошкоджений внаслідок падіння дерева на проїжджу частину дороги за адресою: м. Київ, вул. Дніпровський узвіз. Згідно із звітом №679, складеним 24.10.2013 оцінювачем ОСОБА_11 (свідоцтво НОМЕР_2 від 01.11.2003), на замовлення ПрАТ "СК "АХА Страхування", вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження, яке сталось внаслідок падіння дерева, складає 214 133,19 грн. За погодженим сторонами розрахунком від 30.10.2013 сума страхового відшкодування склала 128 254,11 грн. Відповідно до страхового акту №1.001.13.12608/VESKO39027 від 05.11.2013, на підставі заяви страхувальника від 04.09.2013, позивач частину суми страхового відшкодування у розмірі 7 989,00 грн. зарахував в рахунок сплати чергових страхових платежів за договором №174566Га/13о від 04.07.2013, а решту частини страхового відшкодування в сумі 120 265,11 грн. виплатив страховику (потерпілій особі) згідно з платіжним доручення №69728 від 07.11.2013. Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, позивач у справі відшкодував збитки, заподіяні автомобілю "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, внаслідок падіння дерева у розмірі 128 254,11 грн. Предметом даного спору є вимога на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" про відшкодування відповідачем позивачу витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що збитки ОСОБА_10, внаслідок пошкодження її транспортного засобу, були спричинені неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків. Вищий господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим випадком є подія, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. В силу ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до приписів статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. На підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відповідно до пп. "в", "г" п. 2.12 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу має право: на відшкодування збитків, завданих унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки дорожнього руху; на безпечні та зручні умови для руху. Згідно з пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 13, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки. Елементами (частинами) об'єктів благоустрою, в свою чергу, є зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях. У п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №105 від 10.04.2006 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.07.2006 за №880/12754, передбачено, що відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є, зокрема, на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання інформації про балансоутримувача зелених насаджень по вул. Дніпровський узвіз у Печерському районі м. Києва позивач звернувся із відповідним запитом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у відповідь на який, у своєму листі від 08.12.2015 остання зазначила, що зелені насадження знаходяться в межах Печерського району міста Києва, а балансоутримувачем є Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, тобто відповідач у справі. Відповідно до п.п. 4.1.1., 4.1.2. Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, метою і предметом діяльності підприємства є утримання в належному стані парків, скверів, зелених насаджень вздовж бульварів, вулиць та інших зелених насаджень загального користування, здійснення всього комплексу робіт по озелененню, догляду за зеленими насадженнями та їх охороні і захисту на закріпленій за підприємством території; контроль за станом утримання і відтворення зелених насаджень на усій території району незалежно від їх відомчої належності та форм власності, видача їх власникам приписів по усуненню виявлених недоліків в утриманні зелених насаджень. Перелік дій щодо догляду за зеленими насадженнями, передбачений розділом 9 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Так, догляд за деревами і чагарниками здійснюється протягом року і включає: поливання, внесення добрив, вкриття, обприскування крон дерев, догляд за ґрунтом, боротьбу з бур'янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників. Під час догляду за деревами застосовують три види обрізання: формувальне, санітарне, омолоджувальне (п.9.1.11.Правил). Відповідно до п. 9.1.11.2. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізанню підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування. Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду. Отже, відповідно до вищезазначених Правил та Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, на останнього покладений обов'язок не тільки по зрізанню сухостійних та аварійних дерев, а також і догляд, що включає різні види обрізання дерев і формування крони, щоб уникнути їхнього обламування. Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Обґрунтовуючи відсутність вини, відповідач посилався на те, що падіння гілки сталось не внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків, а внаслідок погодних явищ. Судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що згідно з відповіддю Українського гідрометеорологічного центру, наявною в матеріалах справи, швидкість вітру приблизно в зазначений період часу (07-45 год. ранку) у місті Києві становила 12м/с, в той час, як небезпечним явищем вважається вітер швидкістю понад 15-24м/с, чого в зазначений період часу зафіксовано не було, що спростовує посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин. Таким чином, враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до їх повноважень, передбачених ГПК України, встановлено, що наявні всі необхідні умови (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина) для притягнення відповідача для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, і відповідач для звільнення себе від відповідальності не довів, що шкоду завдано не з його вини, Вищий господарський суд України вважає, що висновок суду про задоволення позову є законним та обґрунтованим. Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі, в той час як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16340/16 залишити без змін. Головуючий суддя О. Кролевець Судді О. Євсіков С. Самусенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/66161973
  17. ВССУ согласился с решением апелляции, которая правильно исходила из того, что письменного согласия на приватизацию общей жилой площади с учетом того, что в спорной квартире проживает и имеет право на ее приватизацию малолетний сын истицы последняя не предоставляла.
  18. Державний герб України Ухвала іменем україни 22 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Кафідової О.В., ФаловськоїІ.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року, в с т а н о в и л а: У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 26 липня 1986 року її бабусі ОСОБА_6 на родину з трьох осіб, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1, у якій з 1984 року зареєстрована її мати - відповідач у справі, з 1991 року - вона, а з 2004 року - її син ОСОБА_7 Зазначала, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року визнано мирову угоду на умовах якої встановлено порядок користування спірним житловим приміщенням, зокрема, ОСОБА_4 одноосібно користується кімнатою № 6, площею 10,5 кв. м; вона з сином користується кімнатою № 7, площею 12,5 кв. м; кімната № 5, площею 18,4 кв. м, та всі інші побутові приміщення залишаються у спільному користуванні сторін у справі. Звертала увагу на те, що розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 грудня 2012 року передано у приватну власність ОСОБА_4 квартиру за вищевказаною адресою та видано свідоцтво про право власності на 46/100 частини зазначеної квартири на ім'я останньої. Посилаючись на те, що вказане розпорядження було видано з порушенням вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гортожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, відповідно до яких передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну, або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім׳ї, які постійно мешкають у цих квартирах, в тому числі тимчасово відсутніх членів за якими зберігається право на житло, та ураховуючи, що у спірній квартирі проживає її малолітній син, а вона не надавала згоди на приватизацію житлових приміщень, просила визнати недійсним розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 грудня 2012 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_4 25 грудня 2012 року відділом приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про право власності на 46/100 квартири АДРЕСА_1 Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним розпорядження органу приватизації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 37159. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1 видане ОСОБА_4 25 грудня 2012 року відділом приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації. У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 26 липня 1986 року ОСОБА_6 на родину з трьох осіб видано ордер № 4824 на квартиру АДРЕСА_1 Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року визнано мирову угоду на умовах якої встановлено порядок користування спірним житловим приміщенням, зокрема ОСОБА_4 одноосібно користується кімнатою № 6 площею 10,5 кв. м; ОСОБА_3 з сином користується кімнатою № 7 площею 12,5 кв. м; кімната № 5 площею 18,4 кв. м та всі інші побутові приміщення залишаються у спільному користуванні сторін у справі. Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 листопада 2012 року за № 782 на підставі зазначеної ухвали суду розділено договір найму з ОСОБА_4, яка одна мешкає у кімнаті № 6 житловою площею 10,50 кв. м та ОСОБА_3, яка з родиною з двох осіб мешкає у кімнаті № 7 житловою площею 12,5 кв. м, кімната №5 житловою, площею 18,40 кв. м залишається в спільному користуванні сторін. З довідки за формою № 3 убачається, що у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_3 та син останньої - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також встановлено, що 25 грудня 2012 року ОСОБА_4 звернулась до органу приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про передачу безоплатно у її власність житлової площі квартири АДРЕСА_1 На підставі зазначеної заяви органом приватизації здійснено розрахунок площі квартири, що приватизується - 25,7 кв. м, що становить 46/100 частини спірної квартири. 25 грудня 2012 року відділом приватизації житлового фонду Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації передано у приватну власність ОСОБА_4 квартиру за вищевказаною адресою та видано свідоцтво про право власності на 46/100 частини зазначеної квартири на ім'я останньої. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про те, що приватизація ОСОБА_4 належної їй частки квартири повинна бути здійснена за наявності обов'язкової її письмової згоди, як члена сім'ї наймача є безпідставним, оскільки ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження того, що є членом сім'ї відповідача. Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що з розрахунку площі квартири, що безоплатно приватизується ОСОБА_4 та виданого їй свідоцтва про право власності, вбачається, що загальна площа кімнати становить 25,7 кв. м, тобто є більшою ніж та житлова площа, що виділена їй в одноосібне користування за договором найму (10,5 кв. м) і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивача з малолітнім сином (кімната площею 18,40 кв. м). Враховуючи наведене та те, що при приватизації житлових приміщень у вищевказаній квартирі необхідна була письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, в тому числі згода ОСОБА_3, як матері неповнолітнього сина, проте таких документів ОСОБА_4 до відділу приватизації Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації не подала, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам. Згідно з Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації. Пунктом 18 Положення передбачено, що громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. За положеннями ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках), або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що загальна площа кімнати становить, що була безоплатно приватизована ОСОБА_4 - 25,7 кв. м, тобто є більшою ніж та житлова площа, що виділена їй в одноосібне користування за договором найму (10,5 кв. м.) і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивачки з малолітнім сином ( кімната 18,40 кв. м). За змістом п. 4. Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї. які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло. За неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що письмової згоди на приватизацію спільної житлової площі з урахуванням того, що в спірній квартирі проживає та має право на її приватизацію малолітній син ОСОБА_3 остання не надавала. За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення апеляційного суду, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В.Кафідова І.М.Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/65498151
  19. Ребята, на сегодняшний день. ч. 2 ст. 26 ЗУ о госрегистрации..., У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Признание недействительным договора ипотеки, будет достаточным основанием для отмены записей в реестре ипотек и запретов отчуждений? есть ли об этом дополнительная инструкция? В порядке от 25.12.2015 № 1127, об этом нет ни слова.
  20. Тогда печалька. А Вы были в заседании? и получили решение под роспись? Есть еще один вариант, но он сложнее. У Вас есть супруга?
  21. Абсолютно законное и справедливое решение суда о взыскании ущерба причиненного органами новой реформированной полиции, изъявшей урожай у законного собственника, с государственного бюджета Украины.
  22. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року Справа № 906/915/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: Данилової М.В., суддів Корсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників: позивача ОСОБА_4. (дов. від 04.06.2011)відповідачів 1) Шевчук В.О. (дов. від 02.07.2016 №438/105/01/26-2015) 2) не з'явився (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином) 3) не з'явився (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином) за участю прокуратури Томчук М.О. (посв. Від 01.08.2012 №000606) третіх осіб не з'явились (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином) розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №906/915/16 господарського суду Житомирської області за позовом Фермерського господарства "Нона" до 1. Головного управління Національної поліції в Житомирській області 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області 3. Брусилівського районного відділу УМВС України в Житомирській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватного акціонерного товариства "Тако" про стягнення 77 921,87 грн. ВСТАНОВИВ: Фермерське господарство "Нона" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Брусилівського районного відділу УМВС України в Житомирській області, за участю третьої особи - Приватного акціонерного товариства "Тако" про стягнення 77921,87 грн. Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.11.2016 (суддя Тимошенко О.М.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (головуючий суддя Саврій В.А., судді Мамченко Ю.А., Тимошенко О.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області на користь Фермерського господарства "Нона" 71074,92 грн. в рахунок відшкодування шкоди, яка завдана Брусилівським районним відділом УМВС України в Житомирській області. Стягнуто з Брусилівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь Фермерського господарства "Нона" 1378,00 грн. судового збору. В позові до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області та до Головного управління Національної поліції в Житомирській області відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Національної поліції в Житомирській області звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на його думку, до порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М. Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі. У клопотанні від 12.04.2017 зазначено про розгляд справи за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 12.04.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне. Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Державного Акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 16.09.1999, земельну ділянку площею 50,00 га, яка знаходиться на території Озерської сільської ради, за рішенням Брусилівської районної ради від 03.06.1999 було передано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4, який є засновником та керівником Фермерського господарства "Нона", що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Згідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який діяв на час надання ОСОБА_4 земельної ділянки) земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. З огляду на матеріали справи, Фермерське господарство "Нона" є користувачем вищевказаної земельної ділянки. В ході розслідування Брусилівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області кримінального провадження №12014060130000346 встановлено наступні обставини. 23.10.2014 до Брусилівського районного відділу надійшло повідомлення від працівника Приватного акціонерного товариства "Тако", в якому останній повідомив про те, що невідомі особи збирають належний товариству врожай кукурудзи на полі, яке знаходиться за с. Долинівка Брусилівського району. В протоколі огляду місця події від 23.10.2014, який складений начальником Брусилівського районного відділу, зафіксовано, що під час огляду місця події, виявлено зерно кукурудзи, яке вилучене і передане на зберігання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинівське" в кількості 17740 кг. Постановою слідчого Брусилівського районного відділу від 26.11.2014 вказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину. В даній постанові слідчим зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що земельна ділянка належить на праві постійного користування ОСОБА_4, а Приватне акціонерне товариство "Тако" не представило документи, які б надавали право користуватись даною земельною ділянкою. Постановою слідчого Брусилівського районного відділу від 26.11.2014 вирішено вилучене зерно кукурудзи повернути товариству "Тако". Постанова слідчого була мотивована тим, що в ході досудового розслідування факт самовільного зайняття земельної ділянки підтверджений не був, оскільки Приватне акціонерне товариство "Тако" не надало підтверджуючих документів на право користування вищевказаною земельною ділянкою, в той же час надало документи на підтвердження засіву земельної ділянки кукурудзою. В свою чергу, ОСОБА_4 надав лише свідоцтво на право постійного користування спірною земельною ділянкою. З викладеної постанови вбачається, що слідчий Брусилівського районного відділу, пославшись на документи, зробив висновок, що кукурудза була посіяна саме Приватним акціонерним товариством "Тако". Разом з тим, в матеріалах справи відсутні і документи, і перелік документів на які послався слідчий Брусилівського районного відділу. 24.12.2014 представник Приватного акціонерного товариства "Тако" отримав вказану кукурудзу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинівське", про що склав розписку. Судами попередніх інстанцій вказано, що з пояснень громадян, які давались в ході кримінального провадження, з листа Приватного акціонерного товариства "Тако" від 30.04.2014 вбачається, що збір кукурудзи здійснювало Фермерське господарство "Нона". При цьому, засновник Фермерського господарства "Нона" ОСОБА_4 вказує на те, що посів зерна кукурудзи здійснено цим господарством. Представники Приватного акціонерного товариства "Тако" в свою чергу в листі від 30.04.2014 №276/1 вказують, що товариством випадково було здійснено посів кукурудзи на землях площею 29,05 га, які належать ОСОБА_4. Приватне акціонерне товариство "Тако" права користування цією землею не має. Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій виходили з наступного. Так, статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Як встановлено статтею 189 Цивільного кодексу України продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. В матеріалах справи відсутні докази права власності чи права користування Приватного акціонерного товариства "Тако" земельною ділянкою, на якій позивачем було зібрано врожай кукурудзи. Таким чином, право на врожай належать виключно законному землекористувачу земельної ділянки, отже, як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, кукурудза, яка була вилучена Брусилівським районним відділом, належить Фермерському господарству "Нона". Згідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" встановлено, що вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 Земельного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України така шкода відшкодовується у повному обсязі. Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Як встановлено статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 6 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Отже, відповідальність органів державної влади, яким є Брусилівський районний відділ, за шкоду, яка завдана позивачу може наставати за одночасної наявності таких умов: факту незаконного рішення, дії чи бездіяльності Брусилівського районного відділу УМВС України в Житомирської області; наявності шкоди, завданої позивачу; причинно-наслідкового зв'язку між рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою. Законним власником вилученого врожаю кукурудзи в кількості 17740 кг і переданого у власність Приватного акціонерного товариства "Тако" є Фермерське господарство "Нона". Як вбачається з викладеного, неправомірні дії Брусилівського районного відділу щодо вилучення у позивача у визначеному законодавством порядку майна та прийняття незаконного рішення про передачу його у власність третій особі без достатньої правової підстави призвели до втрати позивачем належного йому на праві власності майна. Такими діями Брусилівський районний відділ в порушення норм статті 19 Конституції України фактично взяв на себе функції суду та перевищивши свої повноваження прийняв рішення про вилучення майна у однієї особи та передачу іншій. Ці дії перебувають в прямому причинно-наслідковому зв'язку з втратою належного позивачу майна. Статтею 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Суди попередніх інстанцій з'ясувавши всі обставини справи вірно зазначили про те, що порядок визначення розміру шкоди як вартість втраченого врожаю кукурудзи 2014 року є правомірним, адже розрахунок шкоди позивачем здійснено у відповідності до інформаційної довідки Житомирської товарної агропромислової біржі від 11.11.2016 (арк. справи 79), згідно якої вартість кукурудзи станом на 15.09.2016 становить 4011 - 4234 грн. за тону. Розрахунок позивачем здійснено виходячи з мінімальної ціни 4011 грн./т., отже, 17740 кг х 4011,00 грн. = 71074,92 грн. Колегія суддів касаційної інстанції зауважує і про наступне. Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що завданням поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави. Згідно до статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 6 Закону України "Про Національну поліцію" поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Приписами статті 7 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Статтею 8 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України. Відповідно до частини 17 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Статтею 16 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно до частини 12 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи вищевказане зауважує, що слідчий Брусилівського районного відділу УМВС України, всупереч діючого законодавства, фактично передав у власність Приватного акціонерного товариства "Тако" спірну кукурудзу. Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі №1-36/2001, за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та статті 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету. Як встановлено статтею 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості. Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області. При цьому, оскільки Головне управління Державної казначейської служби України не перебуває в будь-яких стосунках з позивачем, тому в позові до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області суди попередніх інстанцій відмовили правомірно. Враховуючи вищезазначене, Фермерським господарством "Нона" належним чином доведене порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди Брусилівським районним відділом УМВС України в Житомирській області, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України шкоди в сумі 71074,92 грн. правомірно визнані судами попередніх інстанцій обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. В свою чергу, оскільки державна реєстрація Брусилівського районного відділу не припинена, - відсутні підстави вважати Головне управління Національної поліції в Житомирській області правонаступником останнього, а тому суди попередніх інстанцій вірно відмовили в позові до Головного управління Національної поліції в Житомирській області. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Доводи скаржника про відсутність доказів неправомірних дій Брусилівського районного відділу УМВС України спростовується вищевикладеним та наявними в матеріалах справи доказами, а тому враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права. Колегія суддів касаційної інстанції вказує, що ухвалу Вищого господарського суду України від 27.03.2017 про зупинення виконання рішення господарського суду Житомирської області від 15.11.2016 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 по справі №906/915/16 необхідно вважати такою, що втратила чинність. Враховуючи наведене, та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №906/915/16 господарського суду Житомирської області залишити без змін. Головуючий суддя М.Данилова Судді В. Корсак О.Сибіга http://reyestr.court.gov.ua/Review/66047155
  23. ВАСУ сославшись на сформировавшуюся практику и постановление ВСУ указал, что с приказом о проверке, сведениями о дате ее начала и местом проведения плательщик должен быть ознакомлен в установленный законом способ до ее начала. Невыполнение требований подпункта 78.1.1 пункта 78.1 статьи 78 и пункта 79.2 статьи 79 Налогового кодекса Украины приводит к признанию проверки незаконной и отсутствии правовых последствий такой проверки.
  24. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2017 року м. Київ К/800/23302/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого Приходько І.В. суддів Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. у справі № 823/359/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргентум Альянс» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргентум Альянс» (далі - позивач, ТОВ «Аргентум Альянс») подано до суду позов до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ у м.Черкасах) про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити певні дії. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р., позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ДПІ у м. Черкасах по проведенню перевірки ТОВ «Аргентум Альянс», оформлені актом від 24.11.2014 р. №491/23-01-22-01/38947806 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аргентум Альянс», код ЄДРПОУ 38947806, з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.05.2014 р. по 31.10.2014 р.». Визнано протиправними дії службових осіб ДПІ у м. Черкасах по коригуванню податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», проведені на підставі акта від 24.11.2014 р. №491/23-01-22-01/38947806 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аргентум Альянс», код ЄДРПОУ 38947806, з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.05.2014 р. по 31.10.2014 р.». Зобов'язано ДПІ у м. Черкасах поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» задекларовані ТОВ «Аргентум Альянс» показники щодо податкових зобов'язань та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з травня 2014 року по жовтень 2014 року. У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду чинному законодавству і дійсним обставинам справи. Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті. Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем, 01.11.2014 р. рекомендованим листом №1800187139015 з повідомленням про вручення, надіслано позивачу запит № 35153/23-01-15-0214 від 24.10.2014 р. «Про надання пояснень та їх документального підтвердження», у якому, у зв'язку з виявленням фактів порушення позивачем податкового законодавства за період з травня по жовтень 2014 року, запропоновано надати пояснення та засвідчені копії документів на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій із певним контрагентом, та подальшу реалізацію (використання в господарській діяльності) отриманих товарів (робіт, послуг). В подальшому наказом начальника державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 18.11.2014 р. №1913 на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, у період з 21.11.2014 р. по 24.11.2014 р. призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аргентум Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з контрагентами-покупцями товарів за період з травня по жовтень 2014 року. Наказ від 18.11.2014 р. №1913 та направлення на проведення перевірки №173/23-01-22-01 направлено позивачу 20.11.2014 р. рекомендованим листом № 1800187385601 з повідомленням про вручення, який не отримано позивачем з підстав закінчення терміну зберігання та 22.12.2014 р. поштове відправлення повернуто. На підставі наведеного наказу та направлення, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Аргентум Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з контрагентами-покупцями товарів за період з травня по жовтень 2014 року, за наслідками якої складено акт від 24.11.2014 р. № 491/23-01-22-01/38947806. За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1210 767, у т.ч. за травень 2014 року в сумі 67 906 грн., за червень 2014 року в сумі 89 679 грн., за липень 2014 року в сумі 321 303 грн., за серпень 2014 року в сумі 349 481 грн., за вересень 2014 року в сумі 311 037 грн., за жовтень 2014 року в сумі 71 361 грн. та завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 1 216 092 грн., в т.ч. за травень 2014 року в сумі 68 419 грн., за червень 2014 року в сумі 90 408 грн., за липень 2014 року в сумі 322 656 грн., за серпень 2014 року в сумі 350 262 грн., за вересень 2014 року в сумі 312 524 грн., за жовтень 2014 року в сумі 71 823 грн. Викладені в акті висновки були відображені податковим органом у електронній базі даних - у системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок. Як зазначено у пункті 79.1 зазначеної вище статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. У підпункті 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що перевірка здійснюється за наявності такої обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування. Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України перевірка може проводитись у випадку, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть протягом 10 робочих днів пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства. За правилами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України. Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених норм, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ від 18.11.2014 р. № 1913 та направлення на проведення перевірки № 173/23-01-22-01 направлено позивачу 20.11.2014 р, поштове відправлення не вручено з підстав закінчення терміну зберігання та повернуто відповідачу 22.12.2014 р., перевірка згідно наказу проводилася з 21.11.2014 р. по 24.11.2014 р., тобто за відсутності доказів про їх отримання позивачем, таким чином відповідачем не дотримано вищезазначених норм Податкового кодексу України, що є підставою для визнання неправомірними дій податкового органу по проведенню невиїзної перевірки, оформленої актом від 24.11.2014 р. №491/23-01-22-01/38947806, який, в свою чергу, не може бути використаний для формування висновків та вчинення будь-яких дій на його підставі, оскільки податкова інформація зібрана з порушенням норм чинного законодавства. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції. Таке застосування норм матеріального права відповідає практиці Верховного Суду України у відповідність з якою, в силу вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає приведенню судова практика. Зокрема, в постанові від 9 лютого 2016 року, зазначено, що нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України. Головуючий суддя І.В.Приходько Судді І.О.Бухтіярова О.А.Веденяпін http://reyestr.court.gov.ua/Review/65348904
  25. ВСУ указал, что не открытие материалов сторонами друг другу в порядке статьи 290 УПК по окончании предварительного расследования, а также дополнительных материалов, полученных до или во время судебного разбирательства, является основанием для признания судом сведений, содержащихся в них, недопустимыми в качестве доказательств.
  1. Загрузить ещё