Определение ВССУГУД об обязательности согласия второго супруга на отчуждение автомобиля


Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29100283

 


Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  судді        Луспеника Д.Д.,

                                      

суддів:                              Диби В.Г.,                             Лесько А.О.,

                                         Хопти С.Ф.,                   Червинської М.Є.,                    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування виконкому Червоноградської міської ради, універсальна товарна біржа м. Радехова Львівської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 07 листопада 2012 року,


в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 жовтня 1996 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. Від шлюбу в них народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя з відповідачем не склалося у зв'язку з чим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 січня 2009 року шлюб між ними було розірвано.          Під час їх спільного проживання ними було придбано: трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1, автомобіль марки «Фольксваген» LT 35, д.н.з. НОМЕР_2. Оскільки неповнолітній син Олександр залишився проживати з нею, знаходиться на її вихованні та утриманні, а спільне проживання із відповідачем не можливе, просила суд визнати за нею з дитиною право власності на спірну квартиру, а відповідачу виділити у власність два автомобілі.

Крім того, ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсною біржової угоди від 19 листопада 2008 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в   2008 році відповідно до цієї біржової угоди відповідачем без її відома та відповідної згоди було продано автомобіль марки «Фольксваген» LT 35,  д.н.з. НОМЕР_2.  Оскільки відповідач не мав права продавати вказаний автомобіль без її згоди, просила суд визнати оспорювану біржову угоду недійсною.

Вказані позови об'єднанні  в одне провадження.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від      24 жовтня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсною біржову угоду № 1/522 від 19 листопада 2008 року купівлі-продажу транспортного засобу, згідно з якою ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_8 купив автомобіль марки «Фольксваген LT 35», зобов'язано ОСОБА_8 передати ОСОБА_4 вказаний автомобіль, зобов'язано ОСОБА_4 повернути                ОСОБА_8 за недійсною угодою 12 500 доларів США. В порядку розподілу нажитого в шлюбі майна за ОСОБА_3 визнано право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/3 частини спірної квартири, за                                 ОСОБА_4. визнано право власності на автомобілі марки «Фольксваген» LT 35, д.н.з. НОМЕР_2, та марки «Фольксваген»              д.н.з. НОМЕР_1.                

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 07 листопада        2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким визнано за ОСОБА_3 та   ОСОБА_4. право власності по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 за кожним. У задоволенні решти позовних вимог позивачці було відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що біржова угода купівлі-продажу транспортного засобу від 19 листопада 2008 року укладена всупереч вимогам ст. 203 ЦК України, а тому є недійсною. Визнаючи право власності за позивачкою на  2/3 частини квартири, а за сином сторін ОСОБА_5 - 1/3 частини спірної квартири, за ОСОБА_5 право власності на два автомобілі,  суд виходив із запропонованого позивачкою варіанта розподілу майна, який, на думку суду, відповідає вимогам закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що обов'язкової згоди позивачки на відчуження автомобіля на біржі законодавством не вимагалось, біржова угода укладена з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстав для визнання біржової угоди недійсною немає. Визнаючи за позивачкою право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 суд виходив із того, що вона є спільною сумісною власністю і долі сторін у квартирі є рівними.

Проте повністю погодитись з такими висновком апеляційного суду не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 жовтня 1996 року по 09 січня 2009 року.

За час подружнього життя у них народився син -                           ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає з матір'ю.

Як убачається з договору купівлі-продажу квартири                                     № АВІ № 313719 від 30 грудня 1999 року, укладеного між продавцем  ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та покупцем                       ОСОБА_4., останній купив квартиру АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У матеріалах справи відсутні дані про домовленість сторін щодо зміни часток у квартирі та що між сторонами укладався шлюбний договір.

За таких обставин спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і кожен із подружжя має рівне право на неї.

У позовній заяві позивачка ОСОБА_3 просила суд відступити від рівності часток в інтересах дитини, посилаючись на те, що сторонами у справі спільно за згодою органу опіки і піклування  була продана частка їх сина в квартирі за адресою: АДРЕСА_3, та  визнати за нею право власності на всю спірну квартиру, оскільки син перебуває на її утриманні та проживає з нею.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За відсутності в справі даних, які б свідчили про те, що за період спільного життя батьків їх неповнолітня дитина набула права власності на 1/3 частини квартири, висновки суду першої інстанції про визнання за дитиною права власності на 1/3  частини спірної квартири є неправильними.  

Під час шлюбу сторонами крім квартири було придбано два автомобілі: марки «Фольксваген LT 35», д.н.з. НОМЕР_2 та автомобіль марки «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_1, які за заявою позивачки були предметом позову.

Встановлено, що 19 листопада 2008 року між                              ОСОБА_4., з однієї сторони, та ОСОБА_8 з іншої сторони, укладено біржову угоду купівлі-продажу, згідно з якою                   ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_4 транспортний засіб                           марки «Фольксваген LT 35», яка була посвідчена універсальною товарною біржою та зареєстрована у відділі реєстрації за № 1/522.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою.

Частиною 2 та 3 цієї статті передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частиною 1 ст. 67 СК України передбачено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Як убачається з матеріалів справи, сторонами не заперечується той факт, що позивачка своєї письмової згоди на продаж автомобіля не давала.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого із подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, його вартість, з'ясувати джерело його придбання та визначити долю кожного із них в цьому майні.

Встановивши, що предметом поділу майна була квартира та два автомобілі, апеляційний суд, поділив лише квартиру, визнав за сторонами право власності на Ѕ частини квартири (за кожним), проте взагалі не вирішив питання про поділ автомобілів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання біржової угоди недійсною та вказавши, що при укладенні оспорюваної угоди відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законом, визначені норми матеріального права витлумачив неправильно та прийшов до помилкового висновку про те, що письмової згоди другого із подружжя на продаж цінної речі - автомобіля не потрібно.

За таких обставин, оскаржуване рішення апеляційного суду, яке не відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л  и  л  а :      

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

      Рішення апеляційного суду Львівської області від 07 листопада              2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                              Д.Д. Луспеник

Судді:В.Г. Диба  А.О. Лесько  С.Ф. Хопта  М.Є. Червинська

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...