Решение Приднепровского райсуда о недействительности договора кредита и ипотеки со Сведбанком

[kap_plus]

Затем составляете заявление в суд с просьбой выдать заочное решение суда как вступившее в законную силу и в нем перечисляете все проделанные вами действия для ознакомления ответчика с этим решением и добавляете к заявлению декларацию (если отказались получать, то декларацию и вернувшийся запечатанный почтовый конверт с таким же номером как и в декларации), газету с опубликованным решением суда. Получаете решение с надписью, что оно вступило в законную силу и ждете, когда банк его начнет оспаривать... И тогда в возражениях на ап. жалобу обязательно перечислите все проделанные вами действия для ознакомления ответчика с этим заочным решением

[у.zaporozhskiy]

Мне помогло в ознакомлении ответчика с заочным решения суда, который не разу не явился в суд:

2. Заявление в суд выдать ухвалу для опубликования заочного решения суда в официальном издании. Только потом обязательно купите эту газету в 2-х экземплярах, один себе, второй в материалы дела

3. В реестре публикуются все решения на следующий день после вынесения их судом и это говорит о том, что у ответчика есть возможность с ним ознакомиться

4. В ЦПК написано, что решение суда направляется почтой, но также написано, что его его можно прийти и получить лично по заявлению, но это в том случае если ответчик был уведомлен о судебном разбирательстве

 

Я думаю, если заочное решение по Вам опубликовали в СМИ, а Вы потом пойдете ознакомитесь в суд, напишите заявление на ознакомление, ознакомитесь и затем получите решение, то именно с момента получения будет считаться срок на его отмену, но к этому на всякий случай нужно подложить заявление о возобновлении сроков.

[у.zaporozhskiy]

Затем составляете заявление в суд с просьбой выдать заочное решение суда как вступившее в законную силу и в нем перечисляете все проделанные вами действия для ознакомления ответчика с этим решением и добавляете к заявлению декларацию (если отказались получать, то декларацию и вернувшийся запечатанный почтовый конверт с таким же номером как и в декларации), газету с опубликованным решением суда. Получаете решение с надписью, что оно вступило в законную силу и ждете, когда банк его начнет оспаривать... И тогда в возражениях на ап. жалобу обязательно перечислите все проделанные вами действия для ознакомления ответчика с этим заочным решением

 

Я думаю банк начнет с первой инстанции.

Проблема в том, что возобновление сроков на апелляционное обжалование решается одним судьей.А Ваши возражения на апелляционную жалобу рассматриваются уже коллегией, которая, как правило лояльна к банку.

Хорошая дискуссия получилась. При хорошем решении в суде первой инстанции можно использовать все способы получения вступившего в законную силу решения с целью использования его в своих интересах.

 

[kap_plus]

Я думаю банк начнет с первой инстанции.

Проблема в том, что возобновление сроков на апелляционное обжалование решается одним судьей.А Ваши возражения на апелляционную жалобу рассматриваются уже коллегией, которая, как правило лояльна к банку.

Хорошая дискуссия получилась. При хорошем решении в суде первой инстанции можно использовать все способы получения вступившего в законную силу решения с целью использования его в своих интересах.

 

Для первой инстанции... Если совершить все эти действия при вызове ответчика в суд, а также есть возможность вызвать с помощью смс, то возможно, у ответчика не получиться обжаловать решение

[ШВЕЙК]

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 травня 2015  року                                                                                                                   м. Київ                                                                                              Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,суддів:Червинської М.Є.,Черненко В.А., Журавель В.І.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року,    

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 із подальшими змінами відповідно до додаткових договорів.  

Згідно з пунктом 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.          

В забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за     № 2301/1207/88-945-І, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, а також на те, що укладенням договору порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статтей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсними договір кредиту, додаткові договори до кредитного договору, договір іпотеки, а також виключити з реєстру іпотек заборону відчуження іпотечного майна.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, який укладений між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27 липня 2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року.

Виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1

                              

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.              

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Судами установлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатньому  для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29 листопада 2006 року та № 11103156000 від 22 грудня 2006 року, але не більше, ніж 376000,00 доларів США -  повинен бути перерахований  ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

У забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

За цим іпотечним договором ОСОБА_6 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Судами встановлено, що ОСОБА_6  та банком виконано положення пункту 1.4 кредитного договору, а саме АКБ «ТАС-Комерцбанк» перераховано на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000,00 доларів США, а позивачем виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс, із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладені наступні договори до спірного кредитного договору: договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року, договір про внесення змін та  доповнень № 2 від 27 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року.

Судами також установлено, що листами ПАТ «Сведбанк» від 25 березня 2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14 грудня 2012 року позивача повідомлено про те, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до позичальника за спірним кредитним договором та його майнових і фінансових поручителів на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а вказане товариство згодом відступило право вимоги іншому - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Також, матеріали справи містять постанову господарського суду Черкаської області від 22 червня 2010 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи».

Визнаючи недійсними укладені між сторонами кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, додаткові договори до нього та договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не мав права надавати позичальнику кредит в іноземній валюті, укладення спірних договорів порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», а також положення статей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Також, суд вважав за можливе виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке передано в іпотеку банку.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею  60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення. У тексті оскаржуваного рішення (сторінка 5 заочного рішення) судом зазначено, що позивач, представник позивача та відповідач в судове сідання не з'явилися.

Розглядаючи спір за відсутності сторін, судом  з тексту позовної заяви встановлені такі обставини справи: обман позичальника банком шляхом приховування від позичальника інформації перед підписанням кредитного договору; відсутність права у АКТ «ТАС-Комерцбанк» надавати кредити фізичним особам у іноземній валюті станом на дату підписання договору, а саме станом на 14 грудня 2007 року; перекладання банківською установою на позичальника ризиків пов'язаних із знеціненням національної валюти; не вручення позичальнику оригінального примірника кредитного договору, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»; спонукання позичальника банком на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах.

З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені вище обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.

У порушення вказаних вимог законодавства, судом не вказано, якими доказами підтверджена кожна із зазначених обставин. Матеріали справи таких доказів також не містять.  

Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми статті 35 ЦПК України.

У відповідності до положень  статті 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що відповідач ПАТ «Сведбанк» 28 листопада 2012 року повідомив позивача ОСОБА_6 про відступлення права вимоги до нього по кредитному договору № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а  ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» згодом відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».

Таким чином, визначаючи суб'єктний склад сторін у справі, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки третіх осіб, а саме ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та в порушення статті 35 ЦПК України, не залучив цих осіб до участі у справі, не перевірив чи існують відносини правонаступництва між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи», судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У порушення вказаних вимог, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його відповідність положенням норми матеріального й процесуального права, а обмежився лише висновком відносно того, що рішенням суду першої інстанції не порушено права  ТОВ «Кредитні ініціативи», враховуючи обставини, що встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, якою відмовлено ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні заяви про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки в ухвалою  господарського Черкаської області від 15 серпня 2013 року, вирішено питання про процесуальне правонаступництво в конкретній справі, а не про існування чи відсутність матеріальних правовідносин між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_6, що має бути належним чином установлено у справі, яка розглядається.  

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової         палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

          

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.

           Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року    та   ухвалу   апеляційного   суду Черкаської    області

від 14 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Ухвала оскарженню не підлягає.    

Головуючий С.Ф. Хопта

Судді:М.Є. Червинська В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44378449

[ШВЕЙК]

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 травня 2015  року                                                                             м. Київ                                                                          Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,суддів:Червинської М.Є.,Черненко В.А., Журавель В.І.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року,    

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 із подальшими змінами відповідно до додаткових договорів.  

Згідно з пунктом 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.          

В забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за     № 2301/1207/88-945-І, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, а також на те, що укладенням договору порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статтей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсними договір кредиту, додаткові договори до кредитного договору, договір іпотеки, а також виключити з реєстру іпотек заборону відчуження іпотечного майна.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, який укладений між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.

Визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27 липня 2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року.

Виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1

                              

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.              

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Судами установлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатньому  для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29 листопада 2006 року та № 11103156000 від 22 грудня 2006 року, але не більше, ніж 376000,00 доларів США -  повинен бути перерахований  ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

У забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.

За цим іпотечним договором ОСОБА_6 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1

Судами встановлено, що ОСОБА_6  та банком виконано положення пункту 1.4 кредитного договору, а саме АКБ «ТАС-Комерцбанк» перераховано на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000,00 доларів США, а позивачем виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс, із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладені наступні договори до спірного кредитного договору: договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року, договір про внесення змін та  доповнень № 2 від 27 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року.

Судами також установлено, що листами ПАТ «Сведбанк» від 25 березня 2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14 грудня 2012 року позивача повідомлено про те, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до позичальника за спірним кредитним договором та його майнових і фінансових поручителів на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а вказане товариство згодом відступило право вимоги іншому - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Також, матеріали справи містять постанову господарського суду Черкаської області від 22 червня 2010 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи».

Визнаючи недійсними укладені між сторонами кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, додаткові договори до нього та договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не мав права надавати позичальнику кредит в іноземній валюті, укладення спірних договорів порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», а також положення статей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Також, суд вважав за можливе виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке передано в іпотеку банку.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею  60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення. У тексті оскаржуваного рішення (сторінка 5 заочного рішення) судом зазначено, що позивач, представник позивача та відповідач в судове сідання не з'явилися.

Розглядаючи спір за відсутності сторін, судом  з тексту позовної заяви встановлені такі обставини справи: обман позичальника банком шляхом приховування від позичальника інформації перед підписанням кредитного договору; відсутність права у АКТ «ТАС-Комерцбанк» надавати кредити фізичним особам у іноземній валюті станом на дату підписання договору, а саме станом на 14 грудня 2007 року; перекладання банківською установою на позичальника ризиків пов'язаних із знеціненням національної валюти; не вручення позичальнику оригінального примірника кредитного договору, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»; спонукання позичальника банком на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах.

З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені вище обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.

У порушення вказаних вимог законодавства, судом не вказано, якими доказами підтверджена кожна із зазначених обставин. Матеріали справи таких доказів також не містять.  

Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми статті 35 ЦПК України.

У відповідності до положень  статті 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що відповідач ПАТ «Сведбанк» 28 листопада 2012 року повідомив позивача ОСОБА_6 про відступлення права вимоги до нього по кредитному договору № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а  ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» згодом відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».

Таким чином, визначаючи суб'єктний склад сторін у справі, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки третіх осіб, а саме ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та в порушення статті 35 ЦПК України, не залучив цих осіб до участі у справі, не перевірив чи існують відносини правонаступництва між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи», судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У порушення вказаних вимог, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його відповідність положенням норми матеріального й процесуального права, а обмежився лише висновком відносно того, що рішенням суду першої інстанції не порушено права  ТОВ «Кредитні ініціативи», враховуючи обставини, що встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, якою відмовлено ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні заяви про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки в ухвалою  господарського Черкаської області від 15 серпня 2013 року, вирішено питання про процесуальне правонаступництво в конкретній справі, а не про існування чи відсутність матеріальних правовідносин між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_6, що має бути належним чином установлено у справі, яка розглядається.  

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової         палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

          

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.

           Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року    та   ухвалу   апеляційного   суду Черкаської    області

від 14 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Ухвала оскарженню не підлягає.    

Головуючий С.Ф. Хопта

Судді:М.Є. Червинська В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44378449

[alexburko]

Ну, Хопта с Червинской, - адепты Луспеника, эти на выдумки для снести решение всегда хитры...

 

Кстати, они все маленькие, маленького роста, - Луспеник, Хопта, Червинская, Путин, Медведев...

[Bolt]

Ну, Хопта с Червинской, - адепты Луспеника, эти на выдумки для снести решение всегда хитры...

 

Черненко тоже последовательница Луспеника, с одной коллегии... 

[ШВЕЙК]

У свою чергу, в постановах ВГСУ від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012; від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012; від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12; від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11); від 31.07.2012 р. у справі №5005/4385/2011; від 26.06.2012 р. у справі № 27/219; від 20.06.2012 р. у справі33/284; від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд, від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а та інших була сформована правова позиція про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас, нерідко Вищий господарський суд України відхиляється від вказаного підходу та звертає увагу на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки лише перевіряє перелік документів та наявність документів відповідно до Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а встановлення обов'язків учасників правовідносин не віднесено до обов'язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, а отже, висновок щодо обов'язку нотаріуса встановити однозначність, беззаперечність документів наданих для вчинення виконавчого напису, які стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості не відповідають положенням законодавства та є необґрунтованим (постанова від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12) [21].

Отже, на даний час залишається невирішеним на рівні законодавства питання, які ж саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника

Відсутність законодавчого визначення вказаного питання дає можливість створення різної судової практики вирішення спорів щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, а відповідно й зниженню ефективності вказаного способу захисту прав та законних інтересів.

ВИСНОВКИ:

Враховуючи особливості існуючого порядку вчинення виконавчих написів, який передбачає одностороннє звернення кредитора до нотаріуса та фактично виключає можливість боржника на такій стадії представити докази наявності спору між сторонами щодо заборгованості або її відсутності, пропонується, з метою захисту прав боржника, внести зміни до Закону України «Про нотаріат» та Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», доповнивши їх положеннями про те, що перед вчиненням виконавчого напису нотаріус обов’язково повинен направити боржнику вимогу про необхідність виконання зобов'язання перед кредитором у строк до 7-ми календарних днів від дати її отримання, і у разі наявності заперечень боржника протягом такого строку оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора та за відсутності ознаки безспірності – відмовити в здійсненні виконавчого напису. При цьому, також з метою усунення правової невизначеності питання підтвердження безспірності вимог кредитора при вчиненні виконавчих написів, зокрема, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, пропонується внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та закріпити, що документами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред. В. В. Комарова. − К. : Юрінком Інтер, 2006. − 320 с.

2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

3. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — 690 с.

4. Постанова Верховного Суду України № 3-111гс11 від 17.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130733

5. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580

6. Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2007 р. у справі № 2/323-07 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1219375

7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_164600-08

8. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11

9. Постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. у справі № 5021/378/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27478184

10. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі 26/360. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25562331

11. Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/5025/428/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28073284

12. Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27540390

13. Постанова Вищого господарського суду України від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761

14. Постанова Вищого господарського суду України від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26076586

15. Постанова Вищого господарського суду України від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700

16. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі № 5005/4385/2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646075

17. Постанова Вищого господарського суду України від 26.06.2012 р. у справі № 27/219. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24967787

18. Постанова Вищого господарського суду України від 20.06.2012 р. у справі 33/284. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24822626

19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976

20. Постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9208699

21. Постанова Вищого господарського суду України від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26402349