Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 вересня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., 

Охрімчук Л.І., 

Патрюка М.В.,

Романюка Я.М., 

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними.

 

Зазначав, що 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитних договорів кредитування позичальників здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, а саме: за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», на строк не більше ніж три місяці від моменту надання такого кредиту (траншу); за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», на строк не більше ніж шість місяців від моменту надання такого кредиту (траншу). Надання кожного траншу оформляється шляхом укладання окремої угоди, в якій повинно бути вказано, що вона є додатковою угодою до кредитного договору, і зазначено валюту траншу, суму траншу та строк його повернення (якщо він відрізняється від загального строку повернення кредиту). При цьому строк повернення кожного кредитного траншу повинен бути не більше ніж три місяці від моменту надання цього траншу за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», та не більше ніж шість місяців від моменту надання цього траншу за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод». Указаний у такій угоді строк повернення траншу в будь-якому разі не може бути більше ніж строк, обумовлений кредитним договором, та автоматично змінюється в бік зменшення, якщо загальний строк повернення кредиту, установлений кредитним договором, вважається таким, що настав.

 

Згідно з пунктом 11.1 кредитних договорів відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення від моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі.

 

У зв’язку з невиконанням ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 1 квітня 2009 року банком була пред’явлена вимога до позичальників, в якій банк зазначив, що термін повернення кредиту в повному обсязі та процентів за користування кредитом є таким, що настав, від моменту отримання цієї письмової вимоги, і вимагав у термін до 15 квітня 2009 року повернути отриманий кредит та проценти за користування ним.

 

Станом на 15 вересня 2009 року заборгованість ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором у доларах США становила 15 697 655,18 доларів США, в гривні – 66 981 109 грн 38 коп.; заборгованість ТОВ «Інтер-Авто» за кредитним договором у доларах США становила 15 122 157,38 доларів США, в гривні – 593 175 грн 48 коп.; заборгованість ТОВ «Авто-Холдінг» за кредитним договором у доларах США становила 2 529 692,75 доларів США, в гривні – 7 711 769 грн 11 коп.; заборгованість ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» за кредитним договором у доларах США становила 27 114 300,27 доларів США.

 

Загальна заборгованість позичальників за вказаними кредитними договорами станом на 15 вересня 2009 року становила 60 445 805,58 доларів США та 75 286 053 грн 97 коп.

 

З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами.

 

4 березня 2009 року банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитними договорами на наступний день від дати отримання цієї вимоги. 2 квітня 2009 року банком пред’явлена поручителю ОСОБА_1 вимога, в якій банк вимагав до 15 квітня 2009 року виконати зобов’язання, забезпечені іпотекою, шляхом погашення заборгованості.

 

Зазначав також, що оскільки ОСОБА_4, дружина ОСОБА_1, надала банку письмові погодження на укладення ОСОБА_1 договорів про внесення змін до вказаного договору поруки, то вона є солідарним із ним боржником за зобов’язаннями, які виникли із цього договору.

 

Посилаючись на те, що в грудні 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та угоду про відчуження корпоративних прав приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), які, на його думку, є фіктивними, тому що укладені з наміром унеможливити звернення стягнення на майно, яке було предметом цих правочинів, для погашення заборгованості за кредитними договорами, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 55 558 815,53 доларів США та 249 078 174 грн 98 коп. заборгованості за вказаними кредитними договорами; визнати недійсними: договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договір про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладений 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3.

 

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними.

 

Посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», оскільки на момент їх укладення у сторін була відсутня ліцензія на надання банком кредиту в іноземній валюті та використання долара США як засобу платежу за кредитними договорами, крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. 

 

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними.

 

Зазначав, що з метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами, що укладені 3 травня 2007 року між ними й ПАТ «УкрСиббанк», 29 травня 2007 року було укладено договір поруки між ним і ПАТ «УкрСиббанк», за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. 

 

Посилаючись на те, що вказані кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 ГК України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. 

 

Справа розглядалась судами неодноразово.

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року скасовано у зв’язку з тим, що договір поруки не може бути визнаний недійсним із підстав відсутності згоди боржника на його укладення та положень щодо відплатності або безвідплатності послуг поручителя, і справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 331 486,95 доларів США та 87 120 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 235 811 грн 44 коп. пені, 2 442 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 803 263 грн 04 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду.

 

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишено без розгляду. 

 

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим.

 

Зазначав, що сторонами вказаних кредитних договорів було укладено додаткові угоди до них про збільшення процентних ставок за користування кредитом та за користування кредитом понад установлений термін, а також визначені збільшені строки повернення кредиту за угодами про надання траншів. 

 

Умовами вказаних угод без його згоди як поручителя було встановлено оплату додаткових комісій, які не були передбачені умовами цих кредитних договорів, зокрема комісій за пролонгацію договору та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, а також визначено нові збільшені терміни повернення кредиту (траншів), що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя внаслідок збільшення періоду, в якому можливе застосування збільшеного розміру процентної ставки за користування кредитом понад установлений термін та застосування штрафних санкцій.

 

Крім того, банком пропущено передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договором поруки не встановлено строк її припинення, а згідно з угодою про надання траншу від 8 серпня 2008 року до кредитного договору, укладеного між банком і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», строк повернення траншу становив не пізніше ніж 8 лютого 2009 року, проте за період з 8 лютого 2009 року до 8 серпня 2009 року він як поручитель вимоги банку не отримував.

 

Посилаючись на ці обставини, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України, просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк», припиненим.

 

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим.

 

Посилаючись на обставини, ідентичні обставинам, зазначеним у вказаній вище позовній заяві ОСОБА_2, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк», припиненим.

 

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання договорів поруки недійсними залишено без розгляду. 

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат.

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 27 березня 2013 року, від 6 лютого 2013 року, від 8 серпня 2012 року, від 10 червня 2013 року, від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 11 липня 2012 року, від 4 липня 2012 року, від 21 грудня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж три місяці з моменту надання такого кредиту (траншу). 

 

За додатковою угодою, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» 11 грудня 2008 року, установлено розмір процентної ставки – 22% річних за кредитами в доларах США та 25% річних за кредитами в гривні – з 1 грудня 2008 року.

 

За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентну ставку визначено в розмірі 33 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) і 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року).

 

З 3 травня 2007 року до 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 77 514 716,80 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 70 545 316,80 доларів США.

 

З 3 травня 2007 року до 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» видано 484 810 753 грн 22 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 449 342 953 грн 22 коп.

 

З 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 3 092 000 доларів США за угодами про надання траншів.

 

З 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 6 924 440 грн. за угодами про надання траншів.

 

3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу).

 

Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 11 800 000 доларів США.

 

За додатковою угодою, укладеною між сторонами 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки – 14,04 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 25% річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року).

 

За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентна ставка визначена в розмірі 21,06 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року).

 

З 3 травня 2007 року до 28 жовтня 2008 року ТОВ «Інтер-Авто» було видано 42 333 629,50 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 32 294 889,80 доларів США.

 

З 3 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» видано 87 794 783 грн 17 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 87 440 955 грн 93 коп.

 

3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу).

 

За додатковою угодою, укладеною 11 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг», за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки 14,72 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) та 25 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року).

 

За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 22,8 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). 

 

З 3 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано 7 698 820,67 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 6 025 136,67 доларів США.

 

Починаючи з 3 травня 2007 року, ТОВ «Авто-Холдінг» видано 22 418 662 грн 44 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 17 660 270 грн.

 

3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу).

 

Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 17 500 000 доларів США.

 

З 3 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» видано 37 509 563,42 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 20 010 882,02 доларів США.

 

За додатковою угодою, укладеною 1 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», за використання кредитних коштів з 1 грудня 2008 року встановлено розмір процентної ставки 19,04 % річних за кредитами в доларах США.

 

За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 28,56 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року). 

 

Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів).

 

Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення.

 

Позичальник у будь-якому разі був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. 

 

За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі.

 

У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів і надіслав вимогу (повідомлення), у тому числі поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів, змінивши строк виконання основного зобов’язання та встановивши новий строк – 15 квітня 2009 року.

 

З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами.

 

Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що договір поруки діє до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами.

 

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 заявлені банком 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше ніж терміни, що передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов'язань збільшену процентну ставку за користування кредитом понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. 

 

Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку, а саме 5 березня 2012 року. 

 

Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

 

– в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року міститься висновок про те, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року міститься висновок про те, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а тому зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя;

 

– у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року міститься висновок про те, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, про яке зазначено в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають з договору іпотеки, регулюються спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553-559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»;

 

– у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року касаційний суд зазначив, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року міститься висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у рамках кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування;

 

– в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року касаційний суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня застосування банком права на дострокове повернення кредиту, при цьому диспозиція частини четвертої статті 559 ЦК України не встановлює обов’язок щодо судової форми пред’явлення вимоги до поручителя, якою в розумінні наведеної норми може бути й досудова вимога про погашення боргу;

 

– у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року міститься про те, що чинне законодавство, у тому числі й положення статті 16 ЦК України, не передбачає такого способу захисту, як визнання в судовому порядку поруки припиненою у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 16, частини четвертої статті 559 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

 

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

 

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

 

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 

 

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. 

 

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

 

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

 

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України).

 

За змістом статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право й кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

 

Ужитий законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

 

Звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, поручителі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилались на невизнання банком їхнього права, передбаченого частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язань боржників за кредитними договорами без згоди поручителів, унаслідок чого збільшився обсяг їхньої відповідальності, та заявлення вимог після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку.

 

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

 

Відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. 

 

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. 

 

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обраний поручителями спосіб захисту своїх порушених прав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки у зв’язку з невизнанням цих прав кредитором, є таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства, правильно застосувавши положення частини третьої статті 16 ЦК України. 

 

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). 

 

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). 

 

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 3.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором.

 

Разом з тим, боржники – юридичні особи, а відтак і поручителі, взяли на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 30 квітня 2009 року, сплачуючи окремі частини кредитних коштів (транші) згідно з умовами пунктів 1.1, 1.1.1 та 1.1.2 кредитних договорів.

 

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов’язання, яке виникло на основі договору.

 

У зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту, що встановлені угодами про надання траншів, та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам і поручителям повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року.

 

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

 

З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками апеляційного суду про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителів про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 16 квітня 2009 року, а оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_2 більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов’язань – 5 березня 2012 року, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась.

 

Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України, а доводи заяви ПАТ «УкрСиббанк» цих висновків не спростовують.

 

Водночас у справі, яка переглядається, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, які передбачені кредитними договорами, що надає право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни й нарахувати пеню, та що додатковими угодами встановлено сплату комісійних винагород за перенесення строків, за збільшення ліміту й за внесення змін до кредитних договорів, що призвело до збільшення відповідальності поручителів за основним зобов’язанням, дійшли висновку, що порука припинилась на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

 

Разом із тим у справах, на судові рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року).

 

Таким чином, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

 

Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. 

 

За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відсутні.

 

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-32цс14

 

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

 

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, а оскільки банком відповідно до умов кредитного договору змінений строк виконання основного зобов’язання, то відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вимоги до поручителів повинні бути заявлені в межах шести місяців від дня настання цього строку.

 

Суддя Л.І. Охрімчук

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

 

В украинских СМИ имя Дмитрия Святаша связывают с целым рядом негласных, но масштабных скандалов. Бизнес-структуры, подконтрольные Дмитрию Святашу, обвиняют в сокрытии средств и неисполнении финансовых обязательств. По разным оценкам, задолженность Дмитрия Святаша перед банками и другими кредиторами составляет около 250 000 000 долларов США [15].

 

В частности, 01.08.2012 представители трех коммерческих банков и Независимой ассоциации банков Украины обратились с письмом к Премьер-министру УкраиныНиколаю Азарову с жалобой на Дмитрия Святаша и просьбой вмешаться в ситуацию и поспособствовать возврату долгов [16].

Самостоятельные требования к Дмитрию Святашу выдвигает Государственная налоговая служба Украины. Сумма претензий составляет около 680 000 000 грн.[17]

Итогом судебных тяжб сразу по нескольким делам стала конфискация личного имущества, записанного на имя Дмитрия Святаша и его супруги Нины Святаш, которое обеспечивало кредитный залог. Это позволило возместить кредиторам несколько десятков миллионов долларов долга.[18]

 

Наверняка это решение по Святошу)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...