Определение ВССУ об отмене решения апелляционного суда Черкасской области о взыскании задолженности с поручителя и заемщика.

[у.zaporozhskiy]

Державний герб України

У х в а л а

іменем  україни

17 вересня 2014  рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                Макарчука М.А.,                                  

суддів:                                     Мазур Л.М.,   Маляренка А.В.,                                

Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором про іпотечний кредит № 589-ЧД у розмірі 421 261 грн 75 коп.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на те, що 10 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю  «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит № 589-ЧД, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 грн, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 09 грудня 2020 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»,                  ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено окремі договори поруки, за якими поручителі зобов'язались відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за вказаним договором про іпотечний кредит.

Позивач вказав, що позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від                      25 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня                  2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від                  25 листопада 2013 року  скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та                ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 418 876 грн 15 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст. 324 ЦК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит звернуто стягнення на предмет іпотеки, тому стягнення з відповідачів суми боргу за вказаним договором буде подвійним стягненням.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів; при цьому апеляційний суд зазначив, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2013 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції і на час перегляду апеляційним судом цього рішення спір по суті не вирішено.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від                   24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 квітня 2007 року між ТОВ  «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит № 589-ЧД, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 грн, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 09 грудня 2020 року (а. с. 5-8, т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 10 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та                  ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 589-ЧД, за умовами якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру               АДРЕСА_1 (а. с. 15-17, т. 1).

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»,                  ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено окремі договори поруки № 589-ЧД та № 589-1-ЧД, за якими поручителі зобов'язались відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2007 року № 589-ЧД (а. с. 11-14, т. 1).

Судами попередній інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови договору про іпотечний кредит, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 421 261 грн 75 коп. (а. с. 222, т. 1).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.  

Відповідно до ст. 1054 ЦК України обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 629, 638 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 553, 554 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов'язку, а у випадках порушення такого обов'язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.  

Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 3 ст. 554 цього Кодексу особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, поручителі незалежно від того, уклали вони спільний договір поруки чи окремий договір, є солідарними боржниками, кожен окремо з позичальником, а в силу ч. 1 ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року у справі № 6-84цс11.

Виходячи з результатів аналізу наведених норм права, з урахуванням викладених обставин справи колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, на порушення приписів ст. ст. 303, 304 ЦПК України не звернув уваги на те, що у даному випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки між банком та поручителями укладено окремі договори поруки.

Крім того, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі         статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.  

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Із матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позивальником умов договору про іпотечний кредит 11 березня 2009 року банком на адресу поручителів було направлено претензії № 237-5 та № 237-6 про дострокове повернення кредитних коштів протягом               2 робочих днів з дня отримання цього повідомлення (а. с. 21, 22, т. 1).

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договорів поруки останні набирають чинності з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за договором про іпотечний кредит (а. с. 11-14, т. 1).

Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Із договорів поруки від 10 квітня 2007 року № 589-ЧД та № 589-1-ЧД вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови договору поруки про їх дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції, проаналізувавши матеріали справи, встановлені судами обставини спору та надану оцінку дослідженим доказам у справі, вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, на порушення приписів         ст. ст. 303, 304 ЦПК України на вищевказані норми чинного законодавства уваги не звернув та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а тому дійшов передчасного висновку про солідарне стягнення із позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором.  

За правилами ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному порядку за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу                    ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За викладених обставин рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2014 року не може бути обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду з підстав, встановлених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

                              

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                              М.А. Макарчук

                                

Судді:                                                                                                                                                   Л.М. Мазур

                                                                                                   А.В. Маляренко

                                                                                                   В.А. Нагорняк      

                                                                                                   Г.В. Юровська