Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Укрсиббанку в обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

8 квітня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Григор'євої Л.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, діючої в своїх інтересах та в інтересах дочки – ОСОБА_2, треті особи: реєстраційна служба Головного управління юстиції у Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт", орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

9 вересня 2013 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі – ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2007 року та 28 травня 2008 року з метою в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт" (далі - ТОВ "Техноекспорт") зобов’язань за кредитними договорами НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року уклало з ОСОБА_3 договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 

 

ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2 

 

Посилаючись на те, що ТОВ "Техноекспорт" взяті на себе зобов’язання за кредитними договорами від 3 вересня 2007 року та від 28 травня 2008 року не виконує, позивач просив суд на підставі статей 1281, 1282 ЦК України , статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898 –IV "Про іпотеку" (далі – Закону України "Про іпотеку") звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

 

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

 

У заяві про перегляд судового рішення ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 23, 33 Закону України "Про іпотеку", частини п’ятої статті 1268, статті 1297 ЦК України. 

 

На обґрунтування заяви банк додав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. 

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

 

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Техноекспорт" уклали два кредитні договори: НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року з терміном повернення кредиту не пізніше 2 вересня 2010 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року з терміном повернення кредиту не пізніше 27 травня 2011 року. 

 

3 вересня 2007 року та 28 травня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ОСОБА_3 два договори іпотеки з метою забезпечення кредитних зобов’язань ТОВ "Техноекспорт". Відповідно до них в іпотеку передана нежитлова будівля літ. А-3, площею 5 569 м кв., котельня літ. Б-1 та огорожа № 1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ринкова вартість якої згідно звіту суб’єкта оціночної діяльності складає 2 152 664 грн.

 

Умовами кредитних договорів НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року передбачалося, що виконання зобов’язань позичальника за цими договорами забезпечуються заставою нерухомості – спірної нежитлової будівлі та порукою ОСОБА_4.

 

Укладеним 3 вересня 2007 року договором іпотеки НОМЕР_3 між ПАТ "УкрСіббанк" і ОСОБА_3 передбачено, що іпотекою спірної нежитлової будівлі забезпечуються в повному обсязі усі грошові зобов’язання іпотекодавця як майнового поручителя ТОВ "Техноекспорт", зокрема за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року, за яким отримано позичальником 70 тис. доларів США.

 

Згідно з договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року іпотекою забезпечується виконання кредитного договору НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року, за яким ТОВ "Техноекспорт" отримало кредит на суму 207 920 доларів США. 

 

У зв’язку з невиконанням ТОВ "Техноекспорт" зобов’язань за кредитними договорами станом на 17 червня 2013 року утворилась заборгованість на загальну суму 572 525, 72 долари США, що за курсом НБУ складає 4 576 198 грн., з яких заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року складає 141016, 63 долари США (1127145 грн. 94 коп.); заборгованість за кредитним договором НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року 431509, 09 доларів США (3449052 грн. 17 коп.). 

 

ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є його дружина ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2.

 

19 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 

 

28 січня 2011 року та 3 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, за винятком спірної нежитлової будівлі, у зв’язку із накладенням на неї арешту за договором іпотеки та знаходженням у суді з грудня 2009 року справи про стягнення заборгованості за кредитами (справа № 2-882/2010 Мелітопольського районного суду Запорізької області).

 

Так, у грудні 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Техноекспорт", ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – спадкодавця про стягнення заборгованості, яка утворилася за кредитними договорами НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року у зв’язку з невиконанням боржниками вимоги кредитора про погашення заборгованості.

 

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2010 року провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 201 ЦПК України у зв’язку зі смертю ОСОБА_3, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 71 т.1).

 

Рішенням Мелітопольського районного суду Запорізької області від 4 травня 2012 року з боржника ТОВ "Техноекспорт" та поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитами у розмірі 4 041 028 грн 56 коп. 

 

Постановою державного виконавця від 10 вересня 2013 року виконавче провадження з виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 травня 2012 року закінчено та скасовані інші заходи примусового виконання рішення суду на підставі постанови Господарського суду Запорізької області від 17 червня 2013 року, якою ТОВ "Техноекспорт" визнано банкрутом та призначено ліквідатора (а.с. 54 т. 2).

 

Заперечуючи проти позову, відповідачка 2 квітня 2014 року заявила суду про сплив позовної давності за вимогами до неї та про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 57 т. 2)

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 ПАТ "УкрСиббанк" стало відомо ще у липні 2010 року у процесі розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитами (ухвала суду від 13 липня 2010 року), та із її заяви на адресу банку від 26 листопада 2010 року про надання згоди на зняття іпотечної заборони на нежитлове приміщення з метою отримання нею свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка (а.с. 53, 71 т. 1).

 

Крім того, 28 серпня 2013 року Мелітопольська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ "УкрСиббанк" на його звернення від 19 серпня 2013 року про те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 110, 123 т.1).

 

3 вересня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_1 вимогу про погашення боргових зобов’язань ОСОБА_3 на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України, а 7 листопада 2013 року повідомило її про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 55, 62 т.2).

 

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі норм статей 1218, 1231, 1282, 1299 ЦК України та Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про те, що спадкоємці іпотекодавця право власності на іпотечне нерухоме майно не набули, оскільки на час розгляду справи у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом не отримали, право власності на це майно не зареєстрували та не визначили частки у спадковому майні.

 

Зазначивши, що підставою для відмови в позові є саме ці обставини, суд, крім того, послався й на те, що договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року не визначений обсяг зобов’язань, які забезпечуються іпотекою.

 

Суд також зазначив, що оскільки позов є недоведеним, підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу відсутні.

 

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року судом на підставі статей 1268, 1297 ЦК України, статті 23 Закону України "Про іпотеку" зроблено висновок про те, що неотримання спадкоємцем свідоцтва про право власності на нерухоме спадкове майно, яке перебуває в іпотеці, не свідчить про неприйняття ним спадщини та не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на іпотечне майно. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п’ятої статті 1268 та статті 1297 ЦК України у поєднанні з нормами статей 23, 33 Закону України "Про іпотеку" та нормами статей 1281, 1282 ЦК України. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою 87 ЦК України.

 

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

 

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

 

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

 

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

 

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

 

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

 

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України "Оформлення права на спадщину).

 

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

 

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

 

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

 

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

 

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. 

 

Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

 

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 

 

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

 

Таким чином, за змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 

 

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. 

 

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України "Про іпотеку".

 

Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов’язання.

 

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

 

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. За таких обставин, судом касаційної інстанції норми статей 1268, 1296, 1297 ЦК України витлумачені неправильно.

 

Разом з тим необхідно враховувати наступне.

 

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

 

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

 

Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

 

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право, а не є строком позовної давності, як зазначив суд.

 

У справі, яка переглядається, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців.

 

Таким чином, правильно встановивши обставини справи, суд неправильно застосував до правовідносин сторін норми статей 1281, 1283, 1296, 1297 ЦК України, що однак не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним не дотримані.

 

Крім того, відмовляючи в задоволенні вимог ПАТ "УкрСиббанк" суди послалися на частину другу статті 1299 ЦК України, проте на час вирішення судами спору згідно із Законом України від 4 липня 2013 року № 402-VII (набрав чинності 4 серпня 2013 року) ця норма була виключена із ЦК України.

 

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до частин першої, другої статті 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) судове рішення скасуванню не підлягає. 

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Л.І. Григор'єва

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-33 цс15)

 

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

 

Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

 

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредита включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

 

Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

 

Оскільки, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, підставою для відмови кредитору у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

 

Таким чином, враховуючи, що неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, підстави для скасування такого рішення відсутні.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D8FFD2A161B0C3E9C2257E27001CBBF9

 

[ANTIRAID]

В данном случае ВСУ указал на невозможность обращения взыскания на ипотеку после смерти ипотекодателя отличного от должника в связи с пропуском пресекательного срока по ст.1281 ГК.

[googlesm]

С какого момента отсчитывается пресекательный срок по ч.2 ст. 1281 ГК.

В интернете я видел следующий комментарий по делу ВСУ №6-33цс15 :

 

"ВСУ постановил, что в этом случае банки могут взыскивать задолженность не в рамках общей исковой давности — в течение трех лет. А на протяжении шести месяцев, то есть у банка есть лишь полгода после смерти своего заемщика, чтобы либо взыскать задолженность у его наследников (или переоформить на них кредит), либо залог — недвижимость"

[Bolt]

С какого момента отсчитывается пресекательный срок по ч.2 ст. 1281 ГК.

В интернете я видел следующий комментарий по делу ВСУ №6-33цс15 :

 

"ВСУ постановил, что в этом случае банки могут взыскивать задолженность не в рамках общей исковой давности — в течение трех лет. А на протяжении шести месяцев, то есть у банка есть лишь полгода после смерти своего заемщика, чтобы либо взыскать задолженность у его наследников (или переоформить на них кредит), либо залог — недвижимость"

 

Ну так правильно, шесть месяцев отводится на подачу заяв на принятие наследства... Всё логично...

[getikalex]

Срок принятия наследства и срок предъявления требования кредитора отличаются.

Первый отсчитывается с даты открытия наследства - т.е жестко привязан

Второй - мутный, и отсчитывается от дня, когда кредитор узнал, или мог узнать об открытии наследства. 

Согласитесь, это две большие разницы, и большое поле для маневра банку.

[Bolt]

Срок принятия наследства и срок предъявления требования кредитора отличаются.

Первый отсчитывается с даты открытия наследства - т.е жестко привязан

Второй - мутный, и отсчитывается от дня, когда кредитор узнал, или мог узнать об открытии наследства. 

Согласитесь, это две большие разницы, и большое поле для маневра банку.

 

Обычно насколько я сталкивался, то берётся во внимание первый срок... Второй срок банку обычно трудно доказать...

[googlesm]

Тогда получается, что наследнику ипотечной квартиры, третье лицо не должник, не имеет смысла проявлять инициативу и сообщать ипотекодателю (кредитору) о получении наследства, что бы не попасть под раздачу по ч.2 ст. 1281 - 6 месяцев как наследник уведомил кредитора. А разобраться, какая ситуация по срокам по ч.3 ст.1281...

Может у кого то есть ссылки по применению судами ч.3 ст.1281 по решению в пользу наследников..

[Bolt]

Тогда получается, что наследнику ипотечной квартиры, третье лицо не должник, не имеет смысла проявлять инициативу и сообщать ипотекодателю (кредитору) о получении наследства, что бы не попасть под раздачу по ч.2 ст. 1281 - 6 месяцев как наследник уведомил кредитора. А разобраться, какая ситуация по срокам по ч.3 ст.1281...

Может у кого то есть ссылки по применению судами ч.3 ст.1281 по решению в пользу наследников..

 

Абсолютно верно... А ещё есть часть 1, человек может типа и не знать о долгах спадкодавця...

А вообще с вступлением в наследство вообще торопиться не стоит если оно проблемное... Многие и по десять лет не вступают...

[у.zaporozhskiy]

Вопрос,если наследник не зарегистрировал право собственности, а суд удовлетворил требования ипотекодержателя,то такое решение возможно выполнить?

[ANTIRAID]

Вопрос,если наследник не зарегистрировал право собственности, а суд удовлетворил требования ипотекодержателя,то такое решение возможно выполнить?

Наследник несет ответственность исключительно в пределах стоимости унаследованного имущества. 

[у.zaporozhskiy]

Наследник несет ответственность исключительно в пределах стоимости унаследованного имущества. 

Даже в случае, если наследник после получения свидетельства о прав на наследство на предмет ипотеки, не зарегистрировал право собственности?

[Shurshiktsky]

 В этом случае банк должен обратить взыскание именно на наследственное имущество. То что наследник его не зарегистрировал на себя для этого не препятствие, т.к. наследник является собственником наследственного имущества с момента открытия наследства, а регистрация - это лишь факт признания государством этого права собственности. Суд просто признает за банком собственность в порядке ст. 37 ЗУ "Об ипотеке".

[у.zaporozhskiy]

 В этом случае банк должен обратить взыскание именно на наследственное имущество. То что наследник его не зарегистрировал на себя для этого не препятствие, т.к. наследник является собственником наследственного имущества с момента открытия наследства, а регистрация - это лишь факт признания государством этого права собственности. Суд просто признает за банком собственность в порядке ст. 37 ЗУ "Об ипотеке".

Давайте ссылку на решение, где так произошло.

А тем более по ст. 37 ЗУ об ипотеке, да есть постановление ВСУ, если не ошибаюсь, которое вроде узаконило право приобрести право собственность на основании ст. 37.

Но незарегистрированное право собственности, не встречал.

[Inessa S]

В данном случае ВСУ указал на невозможность обращения взыскания на ипотеку после смерти ипотекодателя отличного от должника в связи с пропуском пресекательного срока по ст.1281 ГК.

[Inessa S]

То

[Inessa S]

То есть, если банку-ипотекодержателю во время (в соответствии со ст.1281ГК) сообщили о смерти ипотекодателя (отличного от должника) в 2010 году и банк не предъявлял требования (взыскания на предмет ипотеки), а предъявил их только в 2014 году, то бояться нечего ?!

[Inessa S]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67179501

[Inessa S]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            14 червня 2017 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого                     Луспеника Д.Д.,

суддів:                                 Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,                                

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником - ОСОБА_8, на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з вищевказанимпозовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2006 рокуміж товариством з обмеженою відповідальність «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останняотрималакредит у розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами на строк до 26 серпня 2016 року.

На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов'язань 29 серпня             2006 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, а між банком та ОСОБА_9 - договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 125 650 грн.  

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, після смертіякого спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_10, подавшивідповідну заяву до нотаріальної контори. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12

ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є дочками померлих: ОСОБА_9 та ОСОБА_12, звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

При цьому позичальник та поручитель належним чином умови договорів не виконували, на вимогу банку не реагували, у зв'язку з чим станом на25 червня               2014 рокувиникла кредитна заборгованість у розмірі 66 613 грн 84 коп., з яких:64 570 грн 03 коп. заборгованості за кредитом, 2 043 грн 81 коп. заборгованості за процентами.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 66 613 грн 84 коп., у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

 

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня             2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області                    від 26 липня 2016 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2006 року в розмірі 66 613 грн 84 коп.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2006 року в розмірі 66 613 грн 84 коп. звернутостягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7,  шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, початкову ціну реалізації квартири вирішено встановити за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або за відсутності згоди на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, який в установленому законом порядку отримав дозвіл на здійснення оцінки нерухомого майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.    

 

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник, ОСОБА_3, порушила свої зобов'язання перед банком, допустила заборгованість за кредитним договором,забезпеченимпорукою, тому банк, скориставшись своїм правом вибору судового захисту, звернувся з вимогою до поручителя про дострокове стягнення всієї суми непогашеного кредиту та процентів.

Разом з тим, вирішуючи питання про одночасне задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з вимогою про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний іпотекодавцю, який не є позичальником, суд виходив із того, що перехід права власності на предмет іпотеки до спадкоємців іпотекодавця не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.

      

Проте повністюпогодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

 

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

 

Судами встановлено, що 29 серпня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальність «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштамина строк до 26 серпня 2016 року.

На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов'язань 29 серпня             2006 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, а між банком та ОСОБА_9 - договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 125 650 грн.  

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, після смертіякого спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_10, подавшивідповідну заяву до нотаріальної контори. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12

ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є дочками померлих: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

При цьому позичальник та поручитель належним чином умови договорів не виконували, на вимогу банку не реагували, у зв'язку з чим станом на 25червня                 2014 рокувиникла кредитна заборгованість.

 

Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

 

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

 

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

 

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

 

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

 

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

          

               Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем  за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

 

Таким чином, за змістом ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

 

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.  

 

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у ст. ст.12, 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.

 

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча  отримання спадкоємцем,  який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

 

         Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого  майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості  спадкодавця.

 

          Разом з тим необхідно враховувати наступне.

 

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

 

Так, згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

 

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.

 

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року № 6-33цс15 та від 12 квітня 2017 року № 6-2962цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

Крім того, положення ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням.

 

У п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення.

 

При задоволенні позову суди не звернули уваги на те, що одночасне стягнення суми боргу з поручителя та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Суди повинні визначитись із тим, чи при такій ситуації не відбувається фактичного подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

 

Крім того, за положеннями ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між  іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

 

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року № 6-340цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

 

Таким чином, суди у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК Українина зазначені положення закону уваги не звернули,у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірили, чи дотримано банком строки, визначені                       ст. 1281 ЦК України та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - ОСОБА_8, задовольнити.

 

Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня                  2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                     Д.Д. Луспеник

 

                                              

Судді:                                                                                  Б.І. Гулько

 

 

                                                                                              В.І.Журавель

 

 

                                                                                              С.Ф.Хопта

 

                                                                                              

                                                                                              С.П.Штелик