Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности с поручителя


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

7 жовтня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Охрімчук Л.І.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 28 серпня 2008 року між ним і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 10 тис. доларів США на строк до 19 лютого 2010 року, а позичальник зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит і сплатити проценти.

 

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором 28 серпня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

 

ОСОБА_2 не виконує зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 9 січня 2014 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 20 тис. 465 доларів США 91 цент.

 

Посилаючись на те, що 24 січня 2014 року банк направив до поручителя письмову вимогу про погашення вказаної заборгованості, проте ця вимога залишена без задоволення, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з поручителя вказану вище заборгованість за кредитним договором.

 

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 березня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 78 тис. 55 грн 50 коп. заборгованості за кредитним договором та 780 грн 55 коп. судового збору.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність зазначеного судового рішення касаційного суду викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року (справа № 6-78цс12) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2012 року, 26 лютого, 21 травня, 10 вересня, 19 і 26 листопада та 10 грудня 2014 року, 28 січня, 4, 11 і 25 лютого 2015 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 18 липня 2012 року. 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 10 тис. доларів США на строк до 19 лютого 2010 року, а позичальник зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит і сплатити проценти. За пунктом 3.3 цього договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється згідно з графіком погашення кредиту та процентів, який оформлюється у вигляді додатку до кредитного договору. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору позичальник зобов’язався сплачувати банку кредит та проценти частинами (щомісячними платежами).

 

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором 28 серпня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

 

Пунктом 11 договору поруки визначено, що він діє до повного виконання зобов’язань за кредитним договором.

 

ОСОБА_2 належно не виконував зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим 24 січня 2014 року банк направив до поручителя ОСОБА_1 письмову вимогу про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором. 

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції вважав, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки він звернувся з позовом до суду 6 лютого 2014 року, а перебіг позовної давності почався 22 січня 2009 року, коли був здійснений останній платіж боржником.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що сума заборгованості за кредитом, процентами та штрафом вже стягнута з відповідача відповідними судовими рішеннями, а тому задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 9 тис. 769 доларів США 15 центів, що еквівалентно 78 тис. 55 грн 50 коп. При цьому суд зазначив, що позовна давність до позовних вимог не спливла, оскільки її перебіг почався з дати, коли позичальник зобов’язаний був сплатити черговий платіж, але цього не зробив. 

 

Разом з тим у судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

 

в ухвалі від 22 серпня 2012 року зазначено про те, що порука, якою було забезпечено зобов’язання за кредитним договором, припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки в договорі поруки строк, після якого вона припиняється, не встановлено, та банк пред’явив вимогу до поручителя про виконання порушеного боржником зобов’язання з повернення кредиту після спливу визначеного цією нормою шестимісячного строку; такий по суті висновок міститься і в ухвалах від 10 вересня, 19, 26 листопада та 10 грудня 2014 року, 28 січня, 11 та 25 лютого 2015 року та в рішенні від 24 грудня 2014 року;

 

в ухвалі від 4 лютого 2015 року касаційний суд, установивши, що договір поруки припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит, дійшов висновку про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення заборгованості повинен обчислюватися з моменту пред’явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а оскільки такі вимоги були заявлені банком після спливу цього строку, порука припинилась. 

 

У постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року, наданій заявником для порівняння, зазначено, що порука, якою було забезпечено зобов’язання за кредитним договором, припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки в договорі поруки строк, після якого вона припиняється, не встановлено, а банк пред’явив вимогу до поручителя про виконання порушеного боржником зобов’язання з повернення кредиту після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). 

 

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). 

 

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

 

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

 

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року, яка в силу положень статті 3607 ЦПК України є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 

 

У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 11 цього договору встановлено, що він діє до повного виконання зобов’язань за кредитним договором.

 

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 

Однак, ухвалюючи рішення, суди не звернули уваги на те, що пункт 1.4 кредитного договору встановлює строк його дії до 19 лютого 2010 року, та що відповідна письмова вимога поручителю про погашення заборгованості за кредитним договором була надіслана 24 січня 2014 року.

 

Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 ЦК України та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

 

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

 

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

 

У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції помилково керувався нормами глави 19 ЦК України у спірних правовідносинах, що виникли з поруки, мотивуючи відмову в задоволенні позовних вимог пропущенням позивачем позовної давності, залишивши при цьому поза увагою те, що рішеннями Придніпровського районного суду м. Черкаси від 1 березня 2010 року, 15 березня 2011 року та рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року було стягнуто з боржника та поручителя на користь банку заборгованість за спірним кредитним договором.

 

Скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, допущених судом першої інстанції порушень не усунув, дійшовши висновку про те, що позовна давність до позовних вимог не спливла. 

 

При цьому суди не застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України з урахуванням тієї обставини, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя.

 

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми частини четвертої статті 559 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

 

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

 

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

 

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року та рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої 

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий Л.І. Охрімчук 

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-263цс15

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

 

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/AC5D6D55670A50E2C2257EF1004BC768

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

В тренде последних трех лет, но последний абзац весьма полезен.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

В тренде последних трех лет, но последний абзац весьма полезен.

 

Не знаю не знаю... Даже тогда когда погашать кредит надо ежемесячными периодическими платежами... или всётаки ежемесячные периодические платежи сюда не попадают и для них порука превращается в исковую давность полугодовую... 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Я за поруку сейчас вообще ничего не знаю и не сильно бы воодушевлялся от этих постанов...(((

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Каким боком тут вообще суд первой инстанции приплел исковую давность ?

И этот бред пришлось разруливать до высшего суда..... :blink:   

Вопросы поруки в этой части давно всеми устаканены и разъяснены задолго до иска - еще в 2012-13 году в информационном листе ВССУ от 27.09.. № 10-1393/0/4-12

(постановления от 18.07.2012 р. № 6-78 цс 12, от 21.05.2012 р. № 6-48 цс 11, от 23 05.2012 р. № 6-33 цс 12)..

 

Почему тупили апелляция и кассация? Ужас какой-то. 

За такие вещи судей стоило бы попинать.  

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

Каким боком тут вообще суд первой инстанции приплел исковую давность ?

И этот бред пришлось разруливать до высшего суда..... :blink:   

Вопросы поруки в этой части давно всеми устаканены и разъяснены задолго до иска - еще в 2012-13 году в информационном листе ВССУ от 27.09.. № 10-1393/0/4-12

(постановления от 18.07.2012 р. № 6-78 цс 12, от 21.05.2012 р. № 6-48 цс 11, от 23 05.2012 р. № 6-33 цс 12)..

 

Почему тупили апелляция и кассация? Ужас какой-то. 

За такие вещи судей стоило бы попинать.  

В первой инстанции Приват не доказал прерывание исковой давности. В апеляции Приват предоставил заочное  решение за 2011 год, за которое ответчик даже и не знал также как и первая инстанция. Так. что тупила апелляция и кассация а не первая инстанция. Первая инстация  решение приняла правильно.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...