Inessa S

Пользователи
  • Число публикаций

    36
  • Регистрация

  • Последнее посещение

3 подписчика

Недавние посетители профиля

952 просмотра профиля

Inessa S's Achievements

Newbie

Newbie (1/14)

1

Репутация

  1. “Проте матеріалами справи не підтверджується висновок судів попередніх інстанцій, що вимога банку про дострокове повернення кредиту (13 березня 2010 року) втратила чинність у зв'язку з її виконанням боржником.” как она вообще может «втратити чинність у зв’язку з виконанням»
  2. "1. В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору." Возможно применяется предыдущая редакция закона, в связи с наличием решения КС и тем, что закон про споживче кредитування применяется к договорам, заключённым после вступления его в силу
  3. Это понятно, но если 2015 году к кредитному договору заключённому в 2007 году применяли этот закон в редакции 2015 года . (Я имею ввиду п.10 ст.11 Закона). Относительно досрочного взыскания по ипотечному кредиту. В какой редакции применять сейчас ?!
  4. Как сейчас применяется ст.11Закона о защите прав потребителей, например, к договорам заключённым до мая 2007 года
  5. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником - ОСОБА_8, на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з вищевказанимпозовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2006 рокуміж товариством з обмеженою відповідальність «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останняотрималакредит у розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами на строк до 26 серпня 2016 року. На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов'язань 29 серпня 2006 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, а між банком та ОСОБА_9 - договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 125 650 грн. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, після смертіякого спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_10, подавшивідповідну заяву до нотаріальної контори. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є дочками померлих: ОСОБА_9 та ОСОБА_12, звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. При цьому позичальник та поручитель належним чином умови договорів не виконували, на вимогу банку не реагували, у зв'язку з чим станом на25 червня 2014 рокувиникла кредитна заборгованість у розмірі 66 613 грн 84 коп., з яких:64 570 грн 03 коп. заборгованості за кредитом, 2 043 грн 81 коп. заборгованості за процентами. Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 66 613 грн 84 коп., у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2006 року в розмірі 66 613 грн 84 коп. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2006 року в розмірі 66 613 грн 84 коп. звернутостягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, початкову ціну реалізації квартири вирішено встановити за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або за відсутності згоди на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, який в установленому законом порядку отримав дозвіл на здійснення оцінки нерухомого майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник, ОСОБА_3, порушила свої зобов'язання перед банком, допустила заборгованість за кредитним договором,забезпеченимпорукою, тому банк, скориставшись своїм правом вибору судового захисту, звернувся з вимогою до поручителя про дострокове стягнення всієї суми непогашеного кредиту та процентів. Разом з тим, вирішуючи питання про одночасне задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з вимогою про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний іпотекодавцю, який не є позичальником, суд виходив із того, що перехід права власності на предмет іпотеки до спадкоємців іпотекодавця не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою. Проте повністюпогодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 29 серпня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальність «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштамина строк до 26 серпня 2016 року. На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов'язань 29 серпня 2006 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, а між банком та ОСОБА_9 - договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 125 650 грн. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, після смертіякого спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_10, подавшивідповідну заяву до нотаріальної контори. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є дочками померлих: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. При цьому позичальник та поручитель належним чином умови договорів не виконували, на вимогу банку не реагували, у зв'язку з чим станом на 25червня 2014 рокувиникла кредитна заборгованість. Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, за змістом ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у ст. ст.12, 33 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Разом з тим необхідно враховувати наступне. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Так, згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Отже, встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право. Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року № 6-33цс15 та від 12 квітня 2017 року № 6-2962цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, положення ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. У п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. При задоволенні позову суди не звернули уваги на те, що одночасне стягнення суми боргу з поручителя та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. Суди повинні визначитись із тим, чи при такій ситуації не відбувається фактичного подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Крім того, за положеннями ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року № 6-340цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Таким чином, суди у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК Українина зазначені положення закону уваги не звернули,у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірили, чи дотримано банком строки, визначені ст. 1281 ЦК України та дійшли передчасного висновку про задоволення позову. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - ОСОБА_8, задовольнити. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта С.П.Штелик
  6. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ADAA8A7E5F836A45C225803B00347E41
  7. ЗАКОН України "Про трет.суди" Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських суддів за адміністративно-територіальним принципом. Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону.
  8. Стаття 5. Місце вирішення спорів 5.1. Спір вирішується за місцем знаходження Третейського суду, або, відповідно до ст. 8 Закону України "Про третейські суди", за місцем знаходження суддів третейського суду за адресами: - м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 15; - м. Дніпродзержинськ, пр. Леніна, буд. 4; - м. Новомосковськ, вул. Радянська, 34.