Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Проминвестбанку во взыскании задолженности с поручителей

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 вересня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2010 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Зазначало, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти.

 

З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

 

Посилаючись на те, що колективне підприємство «Цивільжитлобуд» не виконує зобов’язання за Кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, комісією за управління кредитними коштами та процентами за користування кредитом, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 543, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2 669 305 грн 24 коп. заборгованості за Кредитним договором.

 

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року змінено: виключено з мотивувальної частини рішення посилання на припинення поруки у зв’язку з непред’явленням вимоги до поручителів протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог та посилання на частину четверту статті 559 ЦК України; у решті – рішення суду залишено без змін. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в частині, яка не була змінена, залишено без змін.

 

Ухвалою судді Верховного Суду України від 13 червня 2014 року поновлено ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» строк для подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року. 

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти.

 

З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором.

 

8 травня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування збільшено до 3 млн грн, а розмір процентної ставки за користування кредитом – до 18 % річних.

 

12 листопада 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування зменшено до 2 960 тис. грн, строк повернення кредиту продовжено до 12 листопада 2010 року, а розмір процентної ставки за користування кредитом збільшено до 25 % річних.

 

Станом на 30 липня 2012 року заборгованість колективного підприємства «Цивільжитлобуд» за Кредитним договором становила 2 669 305 грн 24 коп. 

 

Договір про внесення змін до Кредитного договору, що укладений 8 травня 2008 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_2, який одночасно є поручителем як фізична особа за договором поруки від 18 січня 2008 року.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_2, підписуючи договір від 8 травня 2008 року про внесення змін до Кредитного договору, як поручитель був обізнаний із збільшенням розміру процентної ставки за користування кредитом і дав на це згоду; разом із тим ОСОБА_1, поручитель за договором поруки від 18 січня 2008 року, своєї згоди на вказану зміну забезпеченого нею зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, не надала, а тому порука ОСОБА_1 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. 

 

Договір про внесення змін до Кредитного договору, який укладений 12 листопада 2009 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_1.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що на час укладення договору про внесення змін до Кредитного договору від 12 листопада 2009 року порука ОСОБА_1 уже була припинена, а поручитель ОСОБА_2 своєї згоди на вказану зміну забезпеченого ним зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, не надав, а тому порука ОСОБА_2 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. 

 

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що поручитель – фізична особа, який водночас є директором товариства – боржника за основним договором, підписуючи від імені цього товариства додатковий договір до кредитного договору про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, дав свою згоду на таке збільшення відповідальності як поручитель. 

 

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на судове рішення в якій посилається ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України в подібних правовідносинах. 

 

Зміст доданого до заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» судового рішення, його порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

 

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України слід відмовити. 

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року відмовити. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/30CBB0A98E91D582C2257D5F0020BE03

[ANTIRAID]

Подписывая увеличение процентной ставки один за другого, прекратили поручительство.

 

Однако важным является то обстоятельство, что подписывая договор как директор ВСУ считает, что поручитель ознакомлен с повышением процентной ставки. Хотя такая позиция и противоречит ранее принятому постановлению №6-43ц13 от 05.06.2013

[Obelix]

Может пора пятую инстанцию вводить? По пересмотру неодинаковых решений ВСУ по одним и тем же правовым основаниям?

[ANTIRAID]

Может пора пятую инстанцию вводить? По пересмотру неодинаковых решений ВСУ по одним и тем же правовым основаниям?

Думаю, что да. Парочку уже нужно пересмотреть.

[Гранд Иншур]

Подписывая увеличение процентной ставки один за другого, прекратили поручительство.

 

Однако важным является то обстоятельство, что подписывая договор как директор ВСУ считает, что поручитель ознакомлен с повышением процентной ставки. Хотя такая позиция и противоречит ранее принятому постановлению №6-43ц13 от 05.06.2013

 

Это распространённое заблуждение в судах всех инстанций. Они путают понятия "ознакомлен" и "согласен". Пункт 1 статьи 559 ЦК, предусматривает прекращение поручительство в случае отсутствия "согласия", а не "ознакомленности" (информированности).

[Obelix]

Давеча было постановка ВСУ о том, что согласие поручителя должно быть явным и письменным, а не просто ознакомлен.

Но видно на этот раз ВСУ встал с другой ноги и решил, что поручительство это как открытая оферта... Ознакомлен, значит согласен

[у.zaporozhskiy]

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що поручитель – фізична особа, який водночас є директором товариства – боржника за основним договором, підписуючи від імені цього товариства додатковий договір до кредитного договору про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, дав свою згоду на таке збільшення відповідальності як поручитель.

 

"Гениальный вывод".

А это не противоречит условиям д.п.?

Возможно ВСУ намекнул, что нужно подать отдельный иск о прекращении поручительства?