Постановление ВСУ по пересмотру об отказе банку Надра в солидарном взыскании долга с имущественного поручителя

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 вересня 2014 року м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року, 

 

встановила:

 

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Фінінвестхліб» ( далі – ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб») було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом у сумі 10 млн грн на строк до 8 вересня 2010 року зі сплатою 22 % річних.

 

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором. 

 

10 вересня 2010 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави, відповідно до умов якого вони передали в заставу банку 8 автомобілів КАМАЗ - 5312 та 7 причепів заставною вартістю 529 180 грн.

 

Також для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 6 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є чотирикімнатна квартира, загальною площею 76,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 

 

Посилаючись на неналежне виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 1 жовтня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 19 452 681 грн 58 коп., позивач просив стягнути солідарно суму заборгованості з відповідачів за рахунок заставленого майна.

 

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 у розмірі 19 452 681 грн 58 коп; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети застави за договором застави від 10 вересня 2008 року НОМЕР_2, а саме: автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_3; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_4; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_5; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_6; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_7; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_8; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_9; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_10; причіп бортовий НОМЕР_11; причіп - контейнеровоз НОМЕР_12; причіп бортовий тентований НОМЕР_13;

 

причіп - контейнеровоз НОМЕР_14; причіп - контейнеровоз НОМЕР_15; причіп бортовий НОМЕР_16; причіп - платформа НОМЕР_17, загальною заставною вартістю 529 180 грн, що на час укладення цього договору за офіційним курсом НБУ становить 109 195 доларів США, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, шляхом продажу цих предметів застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження .

 

Також постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 6 жовтня 2008 року, посвідченим нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, а саме – чотирикімнатну квартиру загальною площею 76,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 1 362 068 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ на день укладення цього договору становило 280 260, 90 доларів США, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу цього предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

 

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 8 вересня 2008 року в загальному розмірі 19 452 681 грн 58 коп. скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення районного суду в частині, яка залишена без змін рішенням апеляційного суду, і рішення апеляційного суду залишені без змін.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить частково скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року й прийняти нову постанову, якою рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором скасувати, постановити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 546, 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 

 

На підтвердження своїх доводів заявниця наводить рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

 

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

 

Судами під час розгляду справи встановлено, що 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» було укладено договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 10 млн. грн на строк до 8 вересня 2010 року зі сплатою 22 % річних.

 

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором. 

 

10 вересня 2010 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави, відповідно до умов якого вони передали в заставу банку 8 автомобілів КАМАЗ-5312 та 7 причепів заставною вартістю 529 180 грн.

 

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 6 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є чотирикімнатна квартира загальною площею 76,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» не виконувало своїх зобов’язань перед позивачем за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість. Оскільки виконання основного зобов’язання забезпечено договорами поруки, застави та іпотеки, відповідачі несуть відповідальність перед банком як солідарні боржники.

 

З такими висновками суду першої інстанції погодився й суд апеляційної інстанції, змінивши рішення районного суду лише в частині стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором, і залишивши без змін рішення суду в іншій частині. З висновками суду апеляційної інстанції погодився й суд касаційної інстанції.

 

Проте в наданому заявницею для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року суд касаційної інстанції зазначив, що майнові поручителі відповідають перед кредитором лише в межах вартості заставленого майна.

 

Також в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року суд касаційної інстанції залишив у силі рішення апеляційного суду, яким на підставі Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про заставу», у рахунок погашення заборгованості за основним зобов’язанням звернуто стягнення на предмет іпотеки та застави лише в межах вартості заставленого майна. 

 

Наведене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. 

 

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. 

 

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. 

 

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. 

 

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку».

 

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов’язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. 

 

Однак суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, помилково погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо солідарного стягнення всієї заборгованості за основним зобов’язанням із майнових поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що призвело до неправильного вирішення справи. 

 

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_4 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук 

М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді 

справи № 6-109цс14 

 

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. 

 

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. 

 

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. 

 

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. 

 

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку».

 

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов’язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. 

 

Однак суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, помилково погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо солідарного стягнення всієї заборгованості за основним зобов’язанням із майнових поручителів. 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9475F3BAEDDF15FAC2257D5F0020BE55

[у.zaporozhskiy]

Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді 

справи № 6-109цс14 

 

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. 

 

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. 

 

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. 

 

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. 

 

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку».

 

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов’язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

 

Окончательный гвоздь в прекращение имущественного поручительства.

[west11]

Очень хорошо, правильно и своевременно

Можно только уточнить - не для прекращения имущественного поручительства (оно ведь фактически не прекращается), а для для ограничения требований к имущественному поручителю,.

Приват любил звертатти стягнення на инше майно как ипотекодателя, так и имущ. поручителя...