Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 309/4868/14-ц

 

Провадження № 2/309/245/15

 

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 січня 2015 року

 

м. Хуст

 

Хустський районний суд Закарпатської області в особі

 

головуючого судді Кемінь В.Д. 

при секретарі судового засідання Плиска Т.Ю.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хустського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та визнання недійсними споживчих кредитних договорів, - 

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в особі свого представника ОСОБА_3 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними споживчих кредитних договорів та договорів іпотеки. Позов мотивовано тим, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору.

 

Позивач вважає, що відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Вважає, що відповідач не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті (у даному випадку у доларах США) йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ, а надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Окрім того використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною, всупереч принципу добросовісності, має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з відповідачем - надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає їй право відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

 

Посилаючись на зазначені обставини, а також в зв'язку з тим, що відповідач не мав права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам, просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до кредитного договору №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року; до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та до додаткової угоді №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року.

 

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діють на підставі повноважень наявних у матеріалах цивільної справи не з'явились, подали до суду заяву в якій просили суд розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Не заперечили, щодо проведення заочного розгляду справи.

 

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом публікації в газеті «Урядовий кур'єр» № 244 від 30.12.2014 року. Причини його неявки суду не відомі.

 

З врахуванням наведеного, у відповідності до ст. 169 ч. 4 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права і взаємовідносини сторін, а також те, що позивач та його представники не заперечили проти розгляду справи без участі відповідачів, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль».

 

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

 

З'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного.

 

Згідно з вимогами ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

 

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

 

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

 

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

 

В ході розгляду справи судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Також встановлено, що 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень

 

Платежі, згідно умов кредитних договорів, повинні були вноситися відповідно до Додатку № 1 до кожного кредитного договору (Графік погашення кредиту).

 

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

 

Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов'язаннями відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

 

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

 

Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноважень державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

 

У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках:

 

- сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

 

- Сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

 

- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

 

Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд ( вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

 

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать( орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.

 

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

 

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 

 

Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

 

Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

 

Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

 

В ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів, щодо спростування позовних вимог в тому числі, щодо підтвердження отримання останнім генеральної ліцензії на здійснення валютних операції для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

 

Крім того, НБУ листом від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вказує, що наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам.

 

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

 

Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

 

Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

 

Частина 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», встановлює, що якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

 

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

 

Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону.

 

Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

 

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договорів недійсними.

 

Проте як вбачається з матеріалів справи Банк не попередив позивача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору.

 

Позивачу з боку Банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

 

Договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року містить несправедливі умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку (див. п.1.9.3), і лише в інтересах та з боку Кредитора, що є порушенням як Закону України «Про захист прав споживачів» так і п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в частині того, що «…договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору», отже відповідно до мети Закону, Договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання Договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника).

 

п.4.1.1. Договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року вказує, що «За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору».

 

Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107, на момент укладення договору облікова ставка НБУ встановлена у розмірі 12,0%.

 

Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року складає: 12%*2*365 днів = 8760% річних що на 8710% перевищує встановлені законом норми, а тому є несправедливою умовою.

 

Поряд з цим, зі змісту Кредитного договору №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року, а саме з п.16.3., вбачається що За прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення.

 

Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року складає: 0,5%*365 днів = 182,5% річних, що на 135,5% перевищує встановлені законом норми, а тому така умова є несправедливою.

 

Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

 

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору».

 

Спірні договори не містять умов або правил, які б регулювали відповідальність Кредитора ні за невиконання, ні за неналежне виконання кредитором умов договору, що суперечить ст. 628 ЦКУ та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

 

З аналізу договорів про надання споживчого кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких договір в силу його реальності не є укладеним), - а саме, зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника.

 

Отже, ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається до банку з проханням видати кредит та укладає Договір про надання кредиту. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Кредитор, в судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такими операціями також є позичальник, так як банк надає на його користь суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії не передбачено.

 

Крім того, п. 1.2. вказаного Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

 

Позивач, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за Договорами про надання споживчого кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Банку.

 

Так, договорами передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення.

 

Отже, сторонами у вказаних договорах та Графіках погашення кредиту до них погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

 

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

 

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

 

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

 

Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано право здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірними договорами споживчих кредитів, в тому числі під час внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом внесення доларів США в касу.

 

Крім того, ці положення розгорнуті у листі НБУ від 02.06.2000 року, «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема, про те, що наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.

 

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірних кредитних договорів законодавством України не було передбачено право громадян України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету.

 

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

 

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

 

Отже, оспорюванні кредитні договори, відповідно до ст. ст. 203,215, 227 ЦК України є недійсними.

 

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

 

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

 

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання споживчого кредиту №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року, в забезпечення виконання яких між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем, було укладено іпотечний договір від 08.02.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень, та договору надання споживчого кредиту №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладено іпотечний договір від 02.07.2008 року та додатковий правочин №1 до договору іпотеки від 02.07.2008 року, що посвідчені приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень також підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

 

Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року, згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання спірного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

 

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

 

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав".

 

Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості сторін щодо застосування наслідків недійсності Іпотечних договорів, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, суд вважає можливим в порядку застосування реституції за недійсними Іпотечними договорами, та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нерухомого майна .

 

За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

 

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

 

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК ( 435-15 ) та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.

 

З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. банком видано 60 000, 00 доларів США, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 75401 доларів США (у 2008 році -9316 доларів США, у 2009 році 8842,82 доларів США, у 2010 році 10918,64 доларів США, у 2011 році 11744,46 доларів США, у 2012 році 11855,40 доларів США, у 2013 році 11855,28 доларів США, у 2014 році 10868,40 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості.

 

Також встановлено, що на виконання умов кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року банком видано 41 000, 00 доларів США кредитних кошти, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 49300,51 доларів США (у 2008 році - 3258,02 доларів США, у 2009 році -7853,1 доларів США, у 2010 році -7837,58 доларів США, у 2011 році 7852,89 доларів США, у 2012 році -7852,8 доларів США, у 2013 році -7852,8 доларів США, у 2014 році -6793,32 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості.

 

Загальна сума сплачених коштів внесених позивачем в рахунок погашення заборгованостей за договорами становить 124701,51 доларів США.

 

Визнаючи кредитні договори та договори іпотеки недійсним, суд вважає за необхідне застосувати реституцію та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 різницю між вже сплаченими коштами банку та отриманими коштами, що становить 23 701, 51 доларів США, зняти заборони на відчуження, накладених нотаріусами при посвідченні договорів іпотеки.

 

Виходячи з наведеного та керуючись Конституцією України, Рішенням КСУ № 15-рп/2011 від 10.11.2011р., ст.ст.10,60,88,197, 209,212-215,226 ,227 ЦПК України ст.ст.215,216,227,524,628, 1054 ЦК України, ст.ст. 22,24 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд - 

 

Р І Ш И В:

 

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

 

Визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США.

 

Визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США.

 

Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. в сумі 75401 доларів США. та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 60000,00 доларів США.

 

Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року в сумі 49300,51 доларів США та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 41000,00 доларів США.

 

Зобов'язати реєстраційну службу Хустського районного управління юстиції Закарпатської області зняти іпотеку та заборону на відчуження житлового будинку загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2, та вилучити їх з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек.

 

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області.

 

На рішення суду відповідач ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» може подати заяву про його перегляд протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Суддя Хустського районного суду: підпис: Кемінь В.Д.

 

З оригіналом вірно

 

Суддя Хустського районного суду: Кемінь В.Д.

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Как сказал ВСУ в своем письме со временем мнение может меняться. Думаю как раз пришло это время.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Как сказал ВСУ в своем письме со временем мнение может меняться. Думаю как раз пришло это время.

Сомневаюсь, что пришло это время. По моему личному опыту время в судах пошло вспять. Решение красивое, справедливое, но долго не устоит. Хотел бы ошибиться.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Сомневаюсь, что пришло это время. По моему личному опыту время в судах пошло вспять. Решение красивое, справедливое, но долго не устоит. Хотел бы ошибиться.

Похоже, что апелляцию не пройдет.

Хотя возможная цель вывести недвигу и Решение для этого "вступило в законную силу" еще после первой инстанции.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Хотя возможная цель вывести недвигу и Решение для этого "вступило в законную силу" еще после первой инстанции.

Это единственное, что хоть как-то может объяснить такой сюжет. Еще мне здается, что попахивает небольшим договорняком с людьми из банка, чтобы решение хоть на день вступило в законную силу.  

Кто-то поверит, что банковские юристы просто так упустили ипотеку заочным решением  :D  ???

Почти уверен, что на следующий день после вступления в законную силу - домик ушел. И в свете последней суд.практики - при таких раскладах почти наверняка уйдет навсегда...

Так что тоже результат.  

 

P.S. Судье надо отдать должное - он свою роль отыграл, и постарался, бумаги и красноречия не пожалел. 

Как там у классиков: Тебе бы не картины(решения), начальник, - тебе бы книжки писать (с)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...