Лист ВССУ № 10-1386/0/4-12 від 27.09.2012 Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»

[ANTIRAID]

Головам апеляційних судів областей,

міст Києва та Севастополя,

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

№ 10-1386/0/4-12 від 27.09.2012

Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про судовий збір» (далі – Закон), судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає за необхідне звернути увагу судів на наступне.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК). Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п’ятою статті 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Наслідком недотримання зазначеної умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо цей недолік не буде усунуто у строк, установлений судом, – визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов’язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Враховуючи наведене, при застосуванні у судовій практиці згаданого Закону та норм ЦПК, що стосуються сплати судового збору, суди повинні дотримуватись прецедентної практики Європейського суду з прав людини та враховувати таке.

1. Статтями 3 і 4 Закону визначено об’єкти справляння судового збору та його розміри.

Наведений у частині другій статті 4 Закону перелік заяв, скарг (дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших заяв (скарг), що подаються до суду, навіть не зазначених у частині другій статті 3 Закону, цим законодавчим актом не передбачено.

2. На цей час є чинною Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (зі змінами). При вирішенні питань, пов’язаних зі сплатою та поверненням сум судового збору при розгляді справ, судами мають враховуватися відповідні положення цієї Інструкції в частині, що не суперечить Закону.

3. Розміри ставок судового збору (стаття 4 Закону) встановлено на основі розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), встановленого Законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абзац перший частини третьої статті 6 Закону). Наприклад, це позовна заява, в якій об’єднано вимогу про визнання правочину недійсним (без реституції, має немайновий характер) і витребування майна (має майновий характер).

4. Статтею 5 Закону визначено пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні зазначеної норми судам необхідно враховувати, зокрема, таке.

Відповідно до цієї статті від сплати судового збору звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також певні категорії осіб незалежно від категорії позову.

З урахуванням системного логічного аналізу цієї норми Закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього Закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за скарги при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (стаття 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються не лише від сплати судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Оскільки передбачені Законом пільги щодо сплати судового збору стосуються лише самої справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другої статті 4) здійснюється на загальних підставах за ставками, передбаченими Законом, незалежно від того, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання певних позовів. Проте це не стосується певних категорій осіб, незалежно від виду позову, оскільки Законом вони взагалі звільнені від сплати судового збору, тобто і за оскарження процесуальних ухвал (дій) суду (наприклад, підпункти 8, 9, 18).

Підпунктом 14 пункту 1 частини другої статті 4 Закону визначено розмір ставки судового збору з апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, а саме 0,5 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідне положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на будь-які ухвали суду незалежно від того чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

5. Підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону передбачено справляння судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову.

Разом із тим статтею 134, частиною другою статті 151 ЦПК не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку і розмірі за подання заяви про забезпечення доказів чи позову.

Враховуючи аналогічні ситуації, передбачені статтями 119, 121 ЦПК, у випадку відсутності доказів сплати судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову, суд має залишити таку заяву без руху.

6. Сплата судового збору у випадку, передбаченому підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону, за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише у випадку, якщо така заява розглядається у порядку, визначеному статтею 135 ЦПК, а не за подання клопотання про витребування доказів (стаття 137 ЦПК ), яке розглядається за правилами статей 130, 168 ЦПК.

7. Абзацом 2 частини першої статті 6 Закону передбачено порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті.

Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову.

8. Якщо позовну заяву було залишено судом без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 207 ГПК, а позивач у порядку частини другої цієї статті знову звернувся з позовом до суду в загальному порядку, він вправі використати при цьому первісний документ про сплату судового збору, але за умови, що суму відповідного збору йому не було повернуто (частина четверта статті 6 Закону). За наявності сумнівів у тому чи було здійснено таке повернення, суд має право витребувати у позивача належні докази (зокрема, довідку органу Державної казначейської служби України про те, що сума судового збору позивачеві з державного бюджету України не поверталася).

9. У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Водночас, Закон не містить заборони сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі. Визначальним у такому разі є сам факт повного надходження належної до сплати суми судового збору в доход Державного бюджету України (частина шоста статті 6 Закону).

10. Відповідно до статті 8 Закону суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов’язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, згідно зі статтями 10, 60 ЦПК покладається на заінтересовану сторону.

Відповідні питання можуть бути вирішені судом як в ухвалі про відкриття провадження у справі чи прийняття іншої заяви або скарги, передбаченої ЦПК, так і окремою ухвалою. Ухвала в частині, що стосується судового збору, може бути оскаржена в апеляційному (пункт 9 частини першої статті 293 ЦПК) чи касаційному порядках.

11. Частиною першою статті 8 Закону передбачена можливість, зокрема, відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі. Якщо строк, на який надано таку відстрочку, закінчився, а сплату судового збору здійснено не було, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою: а) продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення у справі), б) звільнити сторону від сплати судового збору (частина друга тієї ж статті Закону), в) залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Відповідні питання можуть бути вирішені судом як в ухвалі про відкриття провадження у справі чи прийняття іншої заяви або скарги, передбаченої ЦПК, так і окремою ухвалою. Ухвала в частині, що стосується судового збору, може бути оскаржена в апеляційному (пункт 9 частини першої статті 293 ЦПК) чи касаційному порядках.

Цей інформаційний лист погоджено суддями судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заступник Голови М. П. Пшонка

http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/%D0...27.09.2012..doc

[Luka]

ПОМОГИТЕ:

"4. Статтею 5 Закону визначено пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні зазначеної норми судам необхідно враховувати, зокрема, таке.

Відповідно до цієї статті від сплати судового збору звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також певні категорії осіб незалежно від категорії позову.

З урахуванням системного логічного аналізу цієї норми Закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього Закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за скарги при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (стаття 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються не лише від сплати судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України."

Могу ли я в связи с этим что-то предпринять, если было вот что:

1. Ухвала про усунення недоликив.

2:

До Апеляційного суду м. Києва

03680, м. Київ, вул. Солом'янська,2-а.

Судді Махлай Л.Д.

Позивач:

.

Відповідач: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», юридична адреса: 01030.м.Київ, вул.Пирогова,

7-7б.Тел. (044) 590-21-33

справа №22-ц-

Заява про усунення недоліків

до справи №22-ц-.2012 року

9 квітня 2012 року мною було отримана ухвала від 30 березня 2012 року від судді Апеляційного суду м. Києва Махлай Л.Д. про розгляд моєї, , апеляційної скарги на рішення Солом”янського районного суду м. Києва від 14 березня 2012 року в справі за моїм, , позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до мене, , про стягнення заборгованості

У Ухвалі вказано що апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.297 ЦПК України, а саме:не сплачено судовий збір.

Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали.

Пояснення:

На першій сторінці апеляційної скарги мною процитовані статті Закону України про звільнення від судових зборів по позовах про захист прав споживачів.

Оскільки кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту , що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Встановлено, що укладений кредитний договір (іпотечний договір) підпадає під силу дії приписів Закону України «Про захист прав споживачів», а суть Апеляційної скарги також позовна заява в суді першої інстанції містить саме оспорювання неправомірних дій Відповідача, що пов’язані з порушенням прав споживача, тобто порушення приписів ЗУ «Про захист прав споживачів».

На підставі пункта 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: споживачі звільняються від сплати судового сбору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Пункт 7, ч.1, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Від сплати судового збору звільняються: 7) а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав

На підставі ст..ст.13, 294, 295, 296, 297, 301, 302, 309 ЦПК України , -

ПРОШУ:

1. Прийняти до розгляду апеляційну скаргу на Рішення Солом”янського районного суду м. Києва від 14 березня 2012 року в справі за моїм, позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до мене, про стягнення заборгованості

2. Задовольнити апеляційні вимоги, що зазначені в апеляційній скарзі;

3. На підставі ст.. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільнити від сплати державного мита;

4. Дану заяву долучити до справи.

Додатки:

1.Копія Ухвали від 30 березня 2012 року, судді Махлай Л.Д.

3.Ухвала про отказ:

4.До Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4-а

Оскаржувач:

Особи, які беруть участь у справі:

1.ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», юридична адреса: 01030.м.Київ, вул.Пирогова,

7-7б.Тел. (044) 590-21-33

У цивільній справі № 22-ц-12.

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: споживачі звільняються від сплати судового сбору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Пункт 7, ч.1, ст. 5 Закону України «Про судовий збір»

Від сплати судового збору звільняються: 7) а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу Апеляційного суду м. Києва ( суддя Махлай Л.Д.) від 18.04.2012 року про повернення апеляційної скарги на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 14 березня 2012 року (цивільна справа №2-.) про захист прав споживачів, визнання кредитного договору № 014/ та договору іпотеки недійсними та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до про стягнення заборгованості,- позивачу.

Вважаю, що даною ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року по справі № 22-ц-.( додається), яку я знайшла у себе в поштовій скриньці 03.05.2012 року,обмежено право фізичної особи – громадянина України на захист його прав як споживача, на розгляд справи в судах загальної юрисдикції з урахування та у виконання ст.42 Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином суди двох інстанцій відмовили мені в Конституційному праві на судовий захист, оскільки мій перший позов був до Солом’янського районного суду м. Києва по захисту прав споживачів, але суд повністю проігнорував ЗУ «Про захист прав споживачів», хоча повинен був його застосувати, бо позивач є споживачем фінансових послуг, що підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником ( споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Також згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.96р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів".

Тобто, Верховний Суд України звернув увагу судів на пріоритетність використання ЗУ «Про захист прав споживачів» при розгляді справ за позовами споживачів, але суддя цю вимогу проігнорував.

Ігноруванням ЗУ «Про захист прав споживачів» суддя протиставив свою думку вимогам Верховного Суду України, які є обов’язковими для судів нижчих інстанцій, чим продемонстрував, що для нього Верховний та Конституційний Суди не указ.

Суд проігнорував та не вказав у своєму Рішенні на надані мною докази відносно дійсності спірного договору і заперечування суми боргу. Також суд відхилив мої клопотання про витребування належних доказів по справі, порахувавши борг доведеним лише на підставі математичних розрахунків працівників банку, складеними з явними порушеннями законодавства України.

Не дивлячись на все вищевикладене Рішенням (додається) Солом’янського районного суду м. Києва від 14.03. 2012 року (справа №2-в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено Не погоджуючись з даним Рішенням, я подала апеляційну скаргу до Апеляційного суду м. Києва.

Ухвалою судді Апеляційного суду м. Києва Махлай Л.Д. (додається) від 30.03.2012 року мені було надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а самє:

Вказано: «Відповідно до п.1.8ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», який набрав чинності з 01 листопада 2011 року розмір судового збору складає 50% ставки при поданні позовної заяви майнового характеру…

Виходячи з того що при подання позову до суду першої інстанції я була звільнена від оплати судового збору згідно з чинним законодавством, вимога заплатити 50% від сплаченої суми дорівнюють нулю, тобто від нуля 50% дорівнює нулю.

Також вимагали сплати судового збору у розмірі 1609,50 грн. мотивуючи це тим, що я просила скасувати рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 14.03. 2012 року в повному обсязі.

Де шанований суд побачив позов майнового характеру з мого боку?!

Дана скарга не є майновою, оскільки у ній немає грошових претензій.

Згідно ст 80 ЦПК України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Даною статтею не передбачена визначеніє ціни в заявах про заперечування законності валютного договору і його окремих пунктів, так само в позовах про захист споживачів.

Тобто грошових або моральних вимог мною не пред'являлося.

11.04. 2012 року мною було подано до Апеляційного суду м. Києва заяву про усунення недоліків апеляційної скарги (копія додається),в якій,

окрім вищевикладеного,просила суд звільнити мене від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Також нагадала суду, що оспорюваний кредитний договір підпадає під силу дії приписів ЗУ «Про захист прав споживачів», а суть Апеляційної скарги и позовна заява в суді першої інстанції містить саме оспорювання неправомірних дій Банку, що пов'язані з порушенням прав споживача, тобто порушення приписів ЗУ «Про захист прав споживачів».

Дані положення не обмежують права споживача на судовий розгляд справи в залежності від повноти або відсоткового співвідношення з іншими позовними вимогами або запереченнями. Пункт 3.ст.22. ЗУ «Про захист прав споживачів»:Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.» Дана стаття носить імперативний характер. Вона не містить умов, виключень або кількість позовних вимог, пов’язаних з порушенням його прав згідно з якими вона може бути не застосована. Як вбачається з тексту даної статті та всього закону, зокрема преамбули та ст.1 Закону, законодавець не визначив об’єм, межу або повноту порушених прав споживача, за умовами виникнення яких він може бути звільненим або незвільненим від сплати державного мита та за якими закон може бути застосований або не застосований. Якщо суд визнає, що апелянт є споживачем, фізичною особою і він потребує захисту своїх прав, позовна заява стосується частково або повністю захисту його прав, то незалежно від ступені цього відношення, кількості позовних вимог, характеру цих вимог, об’єму матеріалів справи, навіть якщо деякі, на думку суду, не стосуються позивача, як споживача фінансових послуг в наслідок об’єднання з іншої справою, він зобов’язан вимоги споживачів про захист їх прав розглядати у позовному провадженні.

В процесі практичного застосування ст.42 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів» при кредитних відносинах, що виникли між кредитодавцем (банком, фінансовою установою) та споживачем фінансових послуг (заявником) виникли спірні ситуації в частині захисту прав споживачів фінансових послуг при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, нарахуванні ціни договору (сукупної вартості кредиту), процентів за кредитом, та, як наслідок, неоднозначні застосування судами України положень ЗУ«Про захист прав споживачів».В частині четвертої статті 42 Конституції України зазначено:

«Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.»

(Джерело: Верховна Рада України; Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР ;

Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141;

Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.) Одночасно преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено:

«Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.» (Джерело: Верховна Рада УРСР; Закон від 12.05.1991№1023-XII{ В редакції Закону N 3161-IV ( 3161-15)від01.12.2005,ВВР,2006,N7,ст.84}{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N1779-VI(1779-17)від7.12.2009,ВВР,2010,N9,ст.84 N 2741-VI (2741-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011,N18,ст.123}.

ГолосУкраїни від 08.06.1991;Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 - 1991 р., № 30, стаття379)

Отже Закон України «Про захист прав споживачів» реалізує державну політику у сфері захисту прав споживачів, розширює конституційну гарантію- «Держава захищає права споживачів…» і є спеціальним законом який регулює відносини між споживачами та особами, що надають їм послуги, товари, роботи і гарантує (не обмежує) права споживача на судовий захист в судах загальної юрисдикції на підставі та з урахуванням його.

Аналогічної точки зору додержується і Верховний Суд України. Згідно Постанови ВСУ № 5 від 12.04.1996 р. ”Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист…. «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)”.

Таким чином, навіть якщо справа «Про захист прав споживачів…», де є позивачем я, і справа «Про стягнення заборгованості..», де є позивачем ПАТ. «Райффайзен Банк Аваль» за Рішенням суду об’єднані в одне провадження, цей факт не може позбавити (обмежити) позивача – споживача фінансових послуг від судового захисту на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»

Тому не є зрозумілим не обґрунтований нормативно-правовим актом висновок суду (цитата):«Виходячи з того, що апелянт просить скасувати рішення в повному обсязі, при подачі апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1609,50грн….» ?!

Ця теза не ґрунтується на законі і прямо протіворечит вищезазначеної Постанові ВСУ, так як в неї зазначено «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії…», при цьому суд за власною ініціативою робить це обмеження, не застосовуючи Закон, аргументуючи це обмеження існуванням рішення, що «оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості»

Невже суд вважає, що при об’єднанні двох справ, навіть якщо одна з них про стягнення заборгованості, нівелюються права споживача та його позовні вимоги, обмежується дія Конституції і Закону, що захищають його? Чи при розгляді частини справи про стягнення заборгованості споживач вже позбавляється статусу споживача фінансових послуг? Чи стягнення заборгованостей не «виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)»?

Згідно ст..19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правовий аналіз даної статті з урахуванням офіційного тлумачення Конституційного Суду дозволяє зробити висновок, що органи державної влади, в тому числі і суди не мають права проявляти будь - яку ініціативу, якщо вона прямо не дозволена законом. Жоден закон, в тому числі і Закон України «Про захист прав споживачів» не дозволяє прямо чи побічно обмежувати його дію і жоден орган державної влади не має право цього робити. Це насамперед зумовлено існуванням іншої статті, але вже Кримінального Кодексу України «Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», також Присяги судді, згідно з якої суддя зобов’язан «…підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права,чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді…».

В Ухвалі апеляційного суду не наведено закон, згідно з яким може бути обмежено право фізичної особи – громадянина України на захист його прав як споживача, на розгляд справи в судах загальної юрисдикції з урахування та у виконання ст. 42 Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів»,а існує лише власний висновок без наведення джерел.

Вважаю, що відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України, зазначені у касаційній скарзі порушення є підставою для скасування касаційною інстанцією рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючі вищенаведені обставини та керуючись Ст.ст.324;336,338;341.Цивільного процесуального кодексу України,-

ПРОШУ:

1.Прийняти скаргу до касаційного провадження.

2.Скасувати ухвалу Апеляційного суду по справі №22-ц-/12. від 18 квітня 2012 року, так як вона перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

3.На підставі Пункту 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 7, ч.1, ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнить мене від сплати судового збору.

Додатки:

1. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року по справі № 22-ц-/12. про повернення апеляційної скарги заявнику.

2. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 14.03. 2012 року (справа №2-).

3. Ухвала Апеляційного суду м. Києва (суддя Махлай Л.Д.) від 30.03.2012 про усунення недоліків апеляційної скарги.

4. Копія заяви до Апеляційного суду м. Києва від 11.04. 2012 про усунення недоліків апеляційної скарги.

5. Копія скарги та копії доданих до неї матеріалів для ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

07.05.2012 року.

5. Ответ от вышки:

[AndriyOL]

Что здесь скажешь, твари эти судьи. У меня похожая ситуация.

Для Вас есть возможность еще написать заявление о приступлении судьи и пересмотреть дело за новоявлеными обстоятельствами после успешного рассмотрения угол дела или оспорить в ВСУ на основании "неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права" или Страсбург

[у.zaporozhskiy]

ПРОШУ: 1.Прийняти скаргу до касаційного провадження. 2.Скасувати ухвалу Апеляційного суду по справі №22-ц-/12. від 18 квітня 2012 року, так як вона перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. 3.На підставі Пункту 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 7, ч.1, ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнить мене від сплати судового збору. Додатки: 1. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року по справі № 22-ц-/12. про повернення апеляційної скарги заявнику. 2. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 14.03. 2012 року (справа №2-). 3. Ухвала Апеляційного суду м. Києва (суддя Махлай Л.Д.) від 30.03.2012 про усунення недоліків апеляційної скарги. 4. Копія заяви до Апеляційного суду м. Києва від 11.04. 2012 про усунення недоліків апеляційної скарги. 5. Копія скарги та копії доданих до неї матеріалів для ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». 07.05.2012 року. 5. Ответ от вышки:

 

Вам отказали в открытии кассационного производства по кассационной жалобе на определение, оставившее Вашу апелляционную жалобу без движения?

[евгений найпак]

у меня ьаже ситуашка. судья ВССУ по гр.делам остапчук опять дал срок для уплаты сбора. у меня кредитный договор

ни райсуд н апеляцию я не платил. что делать?

[у.zaporozhskiy]

у меня ьаже ситуашка. судья ВССУ по гр.делам остапчук опять дал срок для уплаты сбора. у меня кредитный договор

ни райсуд н апеляцию я не платил. что делать?

я Вам в другой теме написал.

Возможно Вы не платили в апелляции,так как не Вы подавали апелляционную жалобу?

в первую инстанцию наверное не Вы подавали иск,поэтому Вы и не платили.