Определение ВССУ об отказе Приватбанку во взыскании задолженности


Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37431869

 

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого      Кузнєцова В.О.,

суддів:                 Кадєтової О.В.,     Мартинюка В.І.,

                            Мостової Г.І.,        Наумчука М.І.,  

розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за касаційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 5 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 6 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з указаним позовом. Зазначало, що відповідно до укладеного 29 травня 2007 року договору № VOXRRX05960055 між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 7272 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконує умови договору, внаслідок чого станом на 18 березня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 57249 грн 27 коп., просило задовольнити позов.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 5 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 6 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.  

Шуліка А.В., яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності, а умови надання споживчого кредиту за умовами якого збільшено строк позовної давності до п'яти років не можна вважити письмовим договором про збільшення строку позовної давності.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Судом встановлено, що 29 травня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 7272 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Форма кредитного договору передбачена наказом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 24 травня 2005 року № С-89, і складається із заяви про видачу кредиту, Умов надання банківських послуг та Тарифів банку.  

У своїй заяві позичальник зазначав про те, що він ознайомлений та згодний з Умовами надання споживчого кредиту, які є частиною кредитно-заставного договору.

Відповідно до п.п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Рострочка») (Стандарт») термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю  п'ять років.

Враховуючи те, що позичальник, укладаючи кредитний договір, погоджувався із Умовами надання споживчого кредиту, які є його частиною, та в яких строк позовної давності збільшено до п'яти років, суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальний строк позовної тривалістю три роки.

Крім того, частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що  позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2010 року Любешівським районним судом Волинської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість у розмірі 35212 грн 25 коп.

Таким чином, в даному випадку перебіг позовної давності був перерваний у зв'язку з поданням заяви про видачу судового наказу та його виданням, тобто ухваленням судового рішення в порядку наказного провадження, що передбачено розділом II ЦПК України.

У зв'язку із скасуванням 8 лютого 2010 року судового наказу від 14 січня 2010 року перебіг строку позовної давності почався заново, його початком є час подання до суду заяви про видачу судового наказу.

Крім того, з долучених до справи документів випливає, що 17 серпня 2011 року відповідачем на погашення кредиту було сплачено 2576 грн 34 коп. (а.с. 3).

Згідно із ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Вказівка в ухвалі апеляційного суду на те, що кошти були сплачені відповідачем, оскільки він вважав, що погашає всю заборгованість, про розмір нарахованих йому коштів обізнаний не був, правового значення не має.

Не врахування судом апеляційної інстанції збільшення сторонами строку позовної давності призвело до помилкового висновку про те, що погашення кредиту відбулося  після спливу строку позовної давності.

На зазначені обставини справи та положення закону суди  при вирішенні спору уваги не звернули.

Крім того, зазначаючи про те, що з поданого представником позивача розрахунку заборгованість за кредитом ОСОБА_3 погашена, суди відмовили у позові і з підстав пропуску строку позовної давності.  Такі висновки судів є суперечливими, оскільки, якщо заборгованість погашена, то підставою для відмови у задоволенні вимог є їх недоведеність.  


Неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 5 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 6 листопада 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий        В.О. Кузнєцов Судді:       О.В. Кадєтова            В.І. Мартинюк           Г.І. Мостова          М.І. Наумчук

        

        
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...