Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности в процедуре банкротства отказать в требованиях по непогашенному кредиту в связи с односторонним отказо


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

26 серпня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Барбари В.П., 

суддів:

Балюка М.І.,

Берднік І.С.,

Гуля В.С.,

Жайворонок Т.Є., 

Шицького І.Б., – 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Сумах та публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові інвестиції» до публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про визнання банкрутом, – 

 

в с т а н о в и л а:

 

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24 жовтня 2012 року порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі – ПАТ «Сумихімпром»). 

 

Ухвалами господарського суду Сумської області від 05 липня 2012 року, 07 серпня 2012 року та від 06 вересня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів. 

 

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30 жовтня 2012 року введено процедуру санації боржника та призначено керуючим санацією ОСОБА_1, розпорядником майна - арбітражного керуючого ОСОБА_2

 

Протягом листопада 2012 – січня 2013 рр. до господарського суду Сумської області надійшли заяви публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»), публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Суми, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі – ПАТ «Брокбізнесбанк»), публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (далі – ПАТ АКБ «Індустріалбанк»), публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Сумської обласної дирекції, в яких позивачі просили суд визнати незаконними вчинені у листопаді 2012 року дії керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 щодо односторонньої відмови від виконання боржником своїх зобов'язань за кредитними договорами, договорами застави, а також іпотечними договорами, укладеними з позивачами.

 

Банки послалися на те, що рішення керуючого санацією про відмову від виконання зобов’язань є незаконним і суперечить вимогам статті 525 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язань. 

 

У заявах наводилися доводи, що зобов’язання ПАТ «Сумихімпром» за кредитними договорами та договорами забезпечення зобов’язань не було виконано боржником до порушення справи про банкрутство, а грошові вимоги за цими договорами включено до реєстру вимог кредиторів. Крім того, заяви містили посилання на недоведеність збитків, яких завдано боржникові спірними договорами, та відсутність передбачених законом підстав для застосування керуючим санацією боржника частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 

 

Ухвалою господарського суду Сумської області від 11 червня 2013 року у справі № 5021/2509/2011 скарги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на дії керуючого санацією залишені без задоволення. 

 

Ухвалу в частині односторонньої відмови від виконання договорів обґрунтовано тим, що відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. 

 

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06 серпня 2013 року апеляційні скарги ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції, Фонду державного майна України, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк»), ПАТ «Брокбізнесбанк» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Сумської області від 11 червня 2013 року у справі № 5021/2509/2011 залишено без змін. 

 

Харківський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності всіх установлених частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підстав для прийняття рішення керуючим санацією про одностороннє розірвання кредитних договорів, що має наслідком припинення зобов’язань за ними та є підставою для припинення зобов’язань за іпотечними договорами і договорами застави, укладеними на забезпечення неповернутих кредитів. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у зазначеній справі рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 

 

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову частково, прийняти нове рішення, яким визнати незаконними дії керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 щодо його односторонньої відмови від виконання зобов’язань за договором кредиту за овердрафтом від 17 грудня 2008 року № 750/1-146 з додатковими угодами, за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2004 року № 750/1-146 та скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині розірвання в односторонньому порядку договору кредиту за овердрафтом від 17 грудня 2008 року № 750/1-146 з додатковими угодами, договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2004 року № 750/1-146 та припинення зобов’язань за іпотечним договором від 09 червня 2004 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1789 із змінами та доповненнями, за договором застави майнових прав від 22 квітня 2008 року № 750/1-50 із змінами та доповненнями, за договором застави товарів в обороті № 750/1-147 із змінами та доповненнями. 

 

У подальшому із заявами про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 звернулися філія ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Суми та ПАТ АКБ «Індустріалбанк».

 

Заявники просили скасувати ухвалу місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду та постанову суду касаційної інстанції у зазначеній справі, прийняти нове рішення, яким визнати незаконними дії керуючого санацією боржника ПАТ «Сумихімпром» – голови правління ОСОБА_1 щодо односторонньої відмови від виконання боржником своїх зобов’язань за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов’язань (іпотеки), укладених з АТ «Укрексімбанк» та АКБ «Індустраілбанк», і визнати недійсними відмови від виконання договорів, викладені у листах ПАТ «Сумихімпром» від 02 листопада 2012 року №№ 15-8787, 15-8788, 15-8789 та від 08 листопада 2012 року №№ 15-8855, 15-8856.

 

ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у заявах про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року посилаються на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 22, 214, 593, 651, 653 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо права керуючого санацією боржника відмовитися від виконання кредитних договорів, укладених до порушення справи про банкрутство.

 

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права заявниками надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 5021/1949/12, від 12 лютого 2013 року у справі № 5011-34/12256-2012, в яких за подібних правовідносин та однакового матеріально-правового регулювання суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відмова керуючого санацією від кредитного договору та договорів застави (іпотеки) як підстава для розірвання договорів в односторонньому порядку може мати місце лише після повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами до моменту такого повернення. 

 

При цьому суд касаційної інстанції в постанові у справі № 5021/1949/12 зазначив, що приписи статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не дають підстав керуючому санацією, шляхом подання відмови від кредитного договору, для звільнення від основного зобов’язання, а згідно з нормами статті 593 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» право застави/іпотеки діє до моменту виконання зобов’язання, забезпеченого заставою/іпотекою, у зв’язку з чим договори застави/іпотеки не можуть бути припинені до моменту повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором.

 

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29 травня 2014 року було вирішено питання про допуск справи № 5021/2509/2011 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року із підстав неоднакового застосування частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 22, 214, 593, 651, 653 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу», яке підтверджено постановами Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 5021/1949/12, від 12 лютого 2013 року у справі № 5011-34/12256-2012.

 

Посилання на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року та ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 травня 2010 року Вищий господарський суд України відхилив із тих підстав, що вони за змістом не можуть бути доказами неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у розумінні статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. 

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора та представника Кабінету Міністрів України, дослідивши викладені у заявах доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви підлягають задоволенню з наступних підстав.

 

Судами встановлено, що до порушення справи про банкрутство між ПАТ «Сумихімпром» і банками, в тому числі із ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» були укладені кредитні договори та договори іпотеки/застави на забезпечення виконання зобов’язань позичальником. Банки надали позичальнику кредити у розмірі та на умовах, встановлених кредитними договорами, але позичальник кредити не повернув та не сплатив проценти. 

 

Грошові вимоги банків про повернення кредитів і сплату процентів включено до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ПАТ «Сумихімпром».

 

02 листопада 2012 року керуючий санацією боржника ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 прийняв рішення відмовитися від виконання кредитних договорів і договорів застави/іпотеки, укладених із ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про що листами від 02 листопада 2012 року

 

№№ 15-8787, 15-8788, 15-8789, 15-8790, 15-8791, 15-8792, 15-8793, 15-8792 та від 08 листопада 2012 року №№ 15-8855, 15-8856, 15-8857, 15-8858 повідомив відповідні банки, обґрунтувавши відмову посиланням на частину 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

 

У процесі розгляду скарг банків на ці дії керуючого санацією, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для відмови керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» від виконання кредитних договорів та договорів застави/іпотеки та обґрунтованість відмови боржника від виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами.

 

Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними та обґрунтованими, а відтак, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмова керуючого санацією від виконання кредитних договорів у порядку статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (одностороннє розірвання кредитних договорів) є правомірною, а спірні кредитні договори є розірваними в силу закону; враховуючи приписи частини другої статті 653, частини 3 статті 651 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від договору, такий договір вважається розірваним, а зобов’язання за ним припиненим, що свідчить про припинення зобов’язань сторін за спірними кредитними договорами; при цьому в разі розірвання договору в односторонньому порядку в силу закону зобов’язання за ним, в тому числі щодо сплати процентів, які визначені кредитним договором, припиняються з дати такої відмови; крім того, відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» розірвання укладених з банками кредитних договорів є окремою підставою для припинення зобов’язань за відповідними договорами іпотеки та застави, які були укладені в забезпечення виконання зобов’язань. 

 

Проте такий висновок суду касаційної інстанції не відповідає закону.

 

Відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство. 

 

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

 

Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків. Права і обов’язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов’язання.

 

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

 

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення.

 

Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту.

 

З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся. 

 

Правовідношення, що виникло, є зобов’язанням. У подальшому сторони в залежності від суб’єктивного становища виконують обов’язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов’язання.

 

Порядок виконання та припинення зобов’язання регулюється ЦК України.

 

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Частина 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає можливість відмови від невиконаного повністю або частково договору, а тому положення цієї норми не можуть розглядатися як спеціальна законна підстава припинення кредитного зобов’язання у названий спосіб.

 

У випадку відмови від кредитного договору ця норма може бути застосована за умови врахування положень частини 2 статті 1056 ЦК України, якою передбачено можливість відмови позичальника від одержання кредиту, що по суті означає відмову від вступу у кредитне зобов’язання, визначене кредитним договором.

 

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи та положень статей 626, 509 та 1054 ЦК України слід дійти висновку, що спірний стан відносин між сторонами безпосередньо охоплюється змістом юридичного факту невиконання позичальником встановленого зобов’язанням обов’язку повернення кредиту і сплати процентів, а до змісту юридичного факту невиконання договору ці обставини мають пряме, але опосередковане зобов’язанням відношення, відображають факт порушення встановленого на виконання договору цивільного права.

 

Можливість припинення зобов’язання шляхом відмови керуючого санацією від договору у процедурі банкрутства боржника ЦК України не передбачена.

 

Згідно зі статтею 205 Господарського кодексу України, яка врегульовує припинення господарського зобов’язання у разі неможливості виконання, встановлено у частині п’ятій, що у разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом, а підставою припинення зобов’язань за його участі у такому випадку є його ліквідація.

 

Отже, підстави для відмови керуючим санацією від кредитних договорів з метою припинення зобов’язання відсутні. Відповідно, не виникають підстави для наслідкового припинення договорів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов’язання.

 

Право відмови від договору (правочину), передбачене частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», повинне розумітися як відмова від вчинення дій, які можуть встановити нові кредитні зобов’язання боржника на підставі вчинених до порушення справи про банкрутство позичальника кредитних договорів за наявності інших умов застосування такого права, які визначені цією нормою.

 

Вищий господарський суд України вирішив справу без урахування викладеного та дійшов помилкового висновку, що положення частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спрямовані на припинення дійсних зобов’язань боржника, які включені до реєстру вимог кредиторів у процедурі банкрутства, всупереч тому, що порядок погашення, прощення чи списання обумовлених ними грошових вимог у процедурі банкрутства вичерпно визначений іншими нормами цього Закону, а тому постанову від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 слід визнати незаконною.

 

З урахуванням підтвердження факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї норми закону у різних справах за подібних правовідносин, постанова підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд, оскільки передбачені законом умови постановлення нового рішення Верховним Судом України відсутні.

 

Тому заяви про перегляд підлягають задоволенню частково.

 

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 11123–11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Сумах і публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» задовольнити частково.

 

Постанову Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий В.П. Барбара

Судді:

М.І. Балюк 

І.С. Берднік

В.С. Гуль 

Т.Є. Жайворонок

І.Б. Шицький

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Право відмови від договору (правочину), передбачене частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», повинне розумітися як відмова від вчинення дій, які можуть встановити нові кредитні зобов’язання боржника на підставі вчинених до порушення справи про банкрутство позичальника кредитних договорів за наявності інших умов застосування такого права, які визначені цією нормою.

 

Если честно не очень понял мотивировку данного решения.

Получается, что управляющий санацией имеет право отказаться лишь в случаях, предусмотренных ч. 10 ст. 17 Закона в старой редакции.

 

10. Керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

виконання договору завдає збитків боржнику;

(абзац другий частини десятої статті 17
 у редакції Закону України від 07.03.2002 р. N 3088-III)

договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

 

Получается ВСУ сослался на то, что такие обстоятельства не были доказаны сторонами (якобы целью отказа от выполнения обязательств было прекращения договоров обеспечения), хотя договор был долгосрочным.

 

Хотя снова таки, если системно трактовать закон, то

Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання

1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

 

Но так как в других статьях закона о возобновлении платежеспособности... не говорится о прекращении договора в связи с односторонним отказом от обязательства, поэтому не прекращаются и договора обеспечения.

 

Данное решение не очень актуальное на сегодняшний момент, так как редакция ст. 17 закона уже совершенно другая.

 

Хотя есть в ч. 10 ст. 28 в новой статьи редакции закона:

10. Керуючий санацією у тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від правочинів (договорів) боржника, вчинених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

виконання правочину (договору) завдає збитків боржнику;

правочин (договір) є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

виконання правочину (договору) створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Сторона правочину (договору), щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли через відмову від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство.
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...