Определение ВССУ об отмене решения апелляционного суда Днепропетровской области об отказе в признании договора поручительства прекращенным

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38470417

 

Державний герб України

У х в а л а  

іменем  україни

23 квітня 2014  рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого:                      Штелик С.П.,

суддів:                               Коротуна В.М.,                                            Касьяна О.П.,                                          

Дем'яносова М.В.,                      Кафідової О.В.,  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду                              м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з указаним  позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 липня              2006 року між ним та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір  на суму 500 000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня           2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки.

26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року.

Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Також на забезпечення виконання умов кредитного договору                       20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, станом на 16 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1000933,71 грн., яку позивач і просив стягнути на свою користь солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Заперечуючи проти позову, у лютому 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в якому просив визнати договір поруки від 04.07.2006 року та додаткову угоду до  договору поруки від 26.06.2008 року припиненими з 06.02.2012 року.

Рішенням Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська від             03 червня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 було задоволено. Визнано договір поруки № 955-1 від 04 липня 2006 року та додаткову угоду № 1 до договору поруки № 955-1 від 26.06.2008 року такими, що припинили свою дію з                        06 лютого 2012 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.  

Додатковим рішенням Індустріального районного суду                              м. Дніпропетровська від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості було відмовлено.

Провадження по справі в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, закрито.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено.  

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк»  просить скасувати ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості  та справу в цій частині передати на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до               ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про виконання зобов'язання до поручителя ОСОБА_5 пред'явив після спливу встановленого ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, то порука є припиненою.

Постановляючи додаткове рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3,                   ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог.  

При цьому, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.  

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовів, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 04 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір на суму 500000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня           2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки.

26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року.

Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

На забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня                      2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до  ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 553 ЦК України за   договором   поруки   поручитель   поручається   перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука  припиняється  з  припиненням   забезпеченого   нею зобов'язання,   а  також  у  разі  зміни  зобов'язання  без  згоди поручителя,  внаслідок чого збільшується обсяг   його відповідальності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в частині визнання договору поруки таким, що є припиненим та в частині закриття провадження по справі щодо ПАТ «Акцент -Банк», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем були заявлені вимоги про солідарне стягнення боргу з відповідачів і ці вимоги є взаємопов'язаними та вірно врахував, що оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заявлялися зустрічні позовні вимоги, то відсутні підстави для припинення укладених з ними договорів поруки.

Проте, при зазначених обставинах, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих  висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог  ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення з них заборгованості та відсутності підстав для припинення поруки щодо ОСОБА_5

При цьому, відповідно до п.п. 11,12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та  214 ЦПК (статті 224-226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, в судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, в іншому разі буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Ураховуючи, що порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.            

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

          

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня    2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                  С.П. Штелик

      

Судді:                                                                   В.М. Коротун                                                                                                

М.В. Дем'яносов

                                                                                                                       О.П. Касьян

О.В. Кафідова

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

                                                        

                                      

                                                        
 

[у.zaporozhskiy]

Определение апелляционного суда, после пересмотра дела ВССУ:

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39789469

 

Державний герб України

 

          АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5802/14 Справа №  2/202/1386/2013                                                                                 Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л.П.       Доповідач  -  Єлізаренко І.А.       Категорія  27                                                                                                      

 

У Х В А Л А

                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

17 липня 2014 року                                                                       м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

        головуючого - Єлізаренко І.А.

        суддів            - Гайдук В.І., Калиновського А.Б.

        при секретарі - Сінченко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення  Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим з 06 лютого 2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

       У серпні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договром.      

       В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»  посилався   на те,  що 04 липня   2006 року між банком та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір  на суму 500 000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,6 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року. У забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2006 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з кожним окремо,  та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки. 26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року. Такі ж додаткові  угоди було  укладено і з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Також на забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент Банк» було укладено договір поруки. У зв'язку  з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, станом на 16 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1000933 грн. 71 коп., тому банк  просив суд  стягнути вищевказану заборгованість за кредитним договором  на свою користь солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

       У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом до ПАТ КБ  «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим з 06 лютого 2012 року.

       В обґрунтування  зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 посилався   на те,  що 04 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ВКФ «Дніпрстар» було укладено кредитний договір № 955 та додаткову угоду № 1 до нього, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 500 000 грн. в обмін на зобов'язання по поверненню кредиту, сплати відсотків та виконання інших зобов'язань в обумовлені договором терміни, згідно графіку погашення  кредиту, з кінцевим строком повернення кредиту - 04 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № 955, 04 липня 2006 року  між ним та банком, було укладено договір поруки № 955-1 та додаткова угода до нього від 26 червня 2008 року, згідно до якого він, як поручитель прийняв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність перед банком у разі невиконання ТОВ ВКФ «Дніпрстар» своїх  зобов'язань за кредитним договором. З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого  порука припиняється, а умова договору поруки (п. 11) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст. 251 та ч.1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців  від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 04 липня 2011 року. За таких обставин у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право пред'явити вимогу до поручителя   про   виконання   порушеного   зобов'язання   боржника  щодо повернення кредиту, починаючи з 04 липня 2011 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до нього, як до поручителя, банк пред'явив лише в серпні 2012 року, тобто вже після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, тому ОСОБА_4 просив  визнати договір поруки за № 955-1 від 04 липня 2006 року та додаткову угоду № 1 до договору поруки № 955-1 від 26 червня 2008 року таким, що припинив свою дію з 06 лютого 2012 року.

       Рішенням Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року в задоволені позивних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір поруки №955-1 від 04 липня 2006 року та додаткову угоду №1 до договору  поруки №955-1 від 26 червня 2008 року таким, що припинив свою дію з 06 лютого  2012 року. Вирішено питання щодо судових витрат.

       Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2013 року доповнено рішення суду від 03 червня 2013 року та у резолютивній частині рішення зазначено: у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості  відмовити. Закрити провадження по справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості (а.с.159-162).

        ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою в якій  просив рішення суду від 03 червня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволені зустрічних позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Додаткове рішення суду від 10 вересня 2013 року не оскаржувалося.

        Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення  Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року та додаткове рішення від 10 вересня 2013 року по цивільній справі за позовом  ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент -Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим  скасовано, в позовних вимогах відмовлено (а.с.213-125).

        Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ПАТ КТ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.236-238).

           Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи 04 липня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та  ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір №955 у вигляді відновлювальної кредитної лінії із загальним лімітом  500 000 грн. зі сплатою за користування кредитом  18,6% річних, з терміном повернення - 04 липня 2008 року (а.с.15-17).

26 червня 2008 року сторони ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та  ТОВ ВКФ «Дніпростар» уклали додаткову угоду №1 к до кредитного договору, якою визначили графік погашення кредиту, сплатою за користування кредитом  20% річних та кінцевий строк погашення кредиту  - 04 липня 2011 року (а.с.18-22).

          Зобов'язання за вищевказаним кредитним договором було забезпечено договорами поруки  №955, №955-1, №955-2 від 04 липня 2006 року, укладеними між банком та  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з кожним окремо (а.с.23, 25, 27).

          26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та  ОСОБА_4, ОСОБА_2   ОСОБА_3, з кожним окремо, було  укладено додаткові угоди №1 до вищевказаних договорів поруки, за якою  зазначено їх дію до повного виконання боржником зобов'язання за кредитним договором  (п.п 11договору від 04 липня 2006 року та від 26 червня 2008 року). Сторони визначили 5 річний строк позовної давності захисту порушеного права( п.п. 12 угод) (а.с.24, 26, 28).

20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»  та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки  №167 (а.с.13, 14).

ТОВ ВКФ «Дніпростар»  було допущено невиконання умов кредитного договору.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк»,  станом на 16 серпня 2012 року заборгованість ТОВ ВКФ «Дніпростар»   за кредитним договором становить 1010933 грн. 71 коп., з яких:  заборгованість за кредитом - 200000 грн., заборгованість за відсотками - 467748 грн. 55 коп., заборгованість з комісії - 64540 грн., заборгованість з пені - 229555 грн. 08 коп., штраф (фіксована частина) - 1000 грн., штраф (процентна складова) - 48092 грн. 08 коп. (а.с.4-12).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ;відповідно до звичаїв;ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 553 ЦК України за   договором   поруки   поручитель   поручається   перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

       Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

       Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука  припиняється  з  припиненням   забезпеченого   нею зобов'язання,   а  також  у  разі  зміни  зобов'язання  без  згоди поручителя,  внаслідок чого збільшується обсяг   його відповідальності.

       У п.2 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого  Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»  роз'яснено, що у спорах які виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15-16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту.

       Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми за боргованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.  

          Також у п.24 вищезазначеної   Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого  Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз'яснено, пред'явленням  вимоги до поручителя є як направлення/ вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення  до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з матеріалів справи у договорах поруки №955, №955-1, №955-2 від 04 липня 2006 року, укладеними між банком та  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з кожним окремо, не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п. 11) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст. 251 та ч.1 ст.252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 ЦК України, згідно якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У кредитному договорі, укладеному між банком та ТОВ ВКФ «Дніпростар», додатковою угодою №1 та графіком погашення кредиту було визначено строк виконання основного зобов'язання   -   04 липня 2011 року.

           Слід зазначити в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що банк звертався до поручителів з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.        

          Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у банка виникло право пред'явити вимогу до поручителів   про   виконання   порушеного   зобов'язання   боржника  щодо повернення кредиту починаючи з 04 липня 2011 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителів банк пред'явив лише у серпні 2012 року, звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, тобто  після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.  

          За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд правильно відмовив ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні їх позовних вимог та задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4  з тих підстав, що позовні вимоги банком були заявлені до поручителів, порука яких є припиненою з підстав, передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що банком не було пропущено строк на звернення до суду зі вказаними позовними вимогами, оскільки законодавством передбачена можливість визначення строку дії договору з прив'язкою до певної події та без зазначення будь-якої дати у договорі є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

           Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

           Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду апелянтом не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

            На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

       Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»  відхилити.

       Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року залишити без змін.

       Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в  касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

      

       Судді

                                                                                    
 

[у.zaporozhskiy]

В данном случае банк подав кассационную жалобу, сам вырыл себе яму.