Определение ВССУ, оставившее в силе решение апелляционного суда Ивано-Франковской области об отказе Банку Киевска Русь во взыскании задолженности с

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40396099

 

 

Державний герб України

Ухвала

іменем україни

6 серпня 2014 року                              м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Мартинюка В.І.,

суддів:                Амеліна В.І.,                 Дербенцевої Т.П.,    

                           Карпенко С.О.,             Наумчука М.І.,            

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ПАТ «Банк «Київська Русь» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 100 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 30 липня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору між             ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, а також ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_5 укладено договори поруки. Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 21 січня 2013 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 522 459 грн 98 коп.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року позов ПАТ «Банк «Київська Русь» задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та                           ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь»                  заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на                  21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором від           31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від                   5 листопада 2013 року апеляційну скаргу представника                   ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з                      ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, відхилено, рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ПАТ «Банк «Київська Русь» підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов та стягуючи заборгованість за кредитним договором у солідарному порядку з боржника та поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що право пред'явити вимогу до поручителів про виконання основного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту у позивача виникло 30 липня 2012 року. При цьому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителів                                 28 січня 2013 року, але позовну заяву було повернуто у зв'язку з тим, що позивачем не усунуто її недоліки, а саме не сплачено судовий збір. Зважаючи на те, що вперше позивач звернувся до суду з позовом до моменту спливу кінцевого строку пред'явлення вимоги до поручителів, суд першої інстанції вважав, що мало місце переривання перебігу позовної давності, а тому позов в частині вимог до поручителя ОСОБА_4 задовольнив.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише у разі подання позову відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а оскільки позовну заяву було повернуто позивачеві, то зазначена обставина не може свідчити про переривання строку позовної давності, а отже порука ОСОБА_4 припинилася на підставі п. 4 ст. 559 ЦК України.

Судами установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року.

На забезпечення виконання позичальником умов зазначеного кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та                   ОСОБА_4 у той же день укладено договір поруки.

Позичальник не виконував належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку банк просив суд стягнути у солідарному порядку з боржника та поручителів.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам              ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі                   ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

У п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, роз'яснив, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Згідно з п. 4.3 договору поруки, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив позову до поручителя (а.с. 7).

За змістом п. 2.1 кредитного договору від 31 липня 2007 року, позичальник зобов'язаний повернути кредит не пізніше 31 липня                 2012 року (а.с. 6).

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 січня 2013 року позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів, у тому числі до ОСОБА_4, але зазначений позов залишено без руху та у зв'язку з невиконанням вимог ухвали повернуто позивачу (а.с. 43-44).

Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з указаним позовом 7 березня 2013 року, а отже, з пропущенням шестимісячного строк для пред'явлення вимоги до поручителя.

З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що переривання позовної давності не відбулося, оскільки подання банком позову 28 січня 2013 року було здійснено з порушенням вимог процесуального закону, у зв'язку з чим позовна заява була визнана судом неподаною та повернена заявнику.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок, відповідачем не надано.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі                         100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, станом на 21 січня 2013 року виникла заборгованість у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 522 459 грн 98 коп., яка складається з наступного: простроченої заборгованості за кредитом - 57 827,23 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 462 213 грн 05 коп.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 5 159,16 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 41 237 грн 17 коп.; пені за прострочення виконання грошових зобов'язань  - 1 297,77 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 10 373 грн 08 коп.; штрафу - 1 080,53 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно              8 636 грн 68 коп. (а.с. 11).

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах загального строку позовної давності за основною вимогою.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, пеня за прострочення сплати кредитних коштів нарахована відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: за період з 1 січня 2012 року по 1 січня            2013 року.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості, відсотків, пені та штрафу з позичальника є вірними.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року                  № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

З урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України (принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу) судовий захист здійснюється лише за зверненням суб'єктів цивільного процесу.

В матеріалах справ відсутня заява відповідача про зменшення розміру пені, а також докази, які можна вважати істотними обставинами для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, обґрунтовано виходив з доведеності позову в цій частині та наявності передбачених нормами матеріального права (ст. ст. 526, 530, 536, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України) підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо поручителів не стосуються боржника та не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від                                 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. МартинюкГоловуючий Судді:В.І. Амелін  Т.П. Дербенцева  С.О. Карпенко  М.І. Наумчук Судді:В.І. Амелін