Определение ВССУ об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Ухвала

іменем україни

 

18 березня 2015 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Журавель В.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А. 

 

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на квартиру та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, -

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 133 138,88 доларів США звернути стягнення на квартиру № 131, загальною площею 49,40 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування і перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб із вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку.

 

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 86 150 доларів США з річною процентною ставкою 11,04%, з кінцевим терміном повернення 8 жовтня 2027 року. В рахунок забезпечення виконання умов договору між банком та ОСОБА_1 10 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким остання надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м. Вказував, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 7 липня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 133 138,88 доларів США.

 

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, позов задоволено частково.

 

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 133 138,88 доларів США, що еквівалентно 1 064 112 грн 50 коп., що складається із боргу за кредитом у розмірі 70 125,62 доларів США, боргу за відсотками за користування кредитом у розмірі 27 780,11 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 9 299,85 доларів США, пені у розмірі 19 563,56 доларів США і штрафів у розмірі 6 369,74 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 661, шляхом продажу з прилюдних торгів із початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

 

У задоволенні решти позову відмовлено.

 

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, а тому позов підлягає задоволенню.

 

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що не можна застосувати Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 3 червня 2014 року на стадії апеляційного провадження, оскільки зазначений закон набув чинності після ухвалення рішення судом першої інстанції.

 

Проте повністю погодитись з рішенням апеляційного суду не можна.

 

Судами установлено, що 10 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 86 150 доларів США з річною процентною ставкою 11,04%, з кінцевим терміном повернення 8 жовтня 2027 року.

 

В рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким остання надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м. та договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язалась відповідати солідарно за виконання божником своїх зобов'язань за кредитним договором.

 

Також в рахунок забезпечення виконання умов договору 10 жовтня 2007 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» було укладено договір поруки, за умовами якого останнє зобов'язалось відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань.

 

Станом на 7 липня 2012 року заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 133 138,88 доларів США, що підтверджується розрахунком банку.

 

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 

 

Як убачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору від 10 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 зобов'язалась здійснювати своєчасне та повне погашення кредиту, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, встановлені договором. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, сплатити штрафні санкції, у строки та умови, визначені кредитним договором.

 

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

 

Положення ч. 1 ст. 11 Закону № 898-ІV, яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV) та відповідні роз'яснення (п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобов'язанням.

 

Таким чином, суди повинні мати на увазі, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

 

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

 

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

 

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були.

 

Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості.

 

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не врахував наступне.

 

З матеріалів справи убачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 729 378 грн 26 коп та судові витрати (а.с. 128-129 т. 1).

 

Однак апеляційний суд вказане не врахував, та, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 7 липня 2012, згідно якого нараховано 133 138,88 доларів США , що складається з боргу за кредитом, відсотків та штрафів. 

 

Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит.

 

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

 

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

 

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

 

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

 

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

 

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

 

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

 

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

 

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

 

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

 

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вищевказаного не врахував, розмір наявної заборгованості не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, доводів апеляційної скарги не перевірив, не з'ясував чи виконане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та дійшов передчасного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді В.І. Журавель

А.О. Лесько 

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43266776

[troublemaker]

"... колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав."   .....

 

"Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.   ..."

 

 

Це як розуміти?!

[Сёзик]

"Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України."

Получается, если есть решение о взыскании долга, но долг не взыскан в полном объеме и нет исполнительного дела, то КД продолжает действовать, я правильно понял?

[andrew33]

Таким чином, суди повинні мати на увазі, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

т.е. одновременное наличие двух судебных исков (о взыскании кредитной задолженности и о взыскании предмета ипотеки), есть фактически двойное взыскание, или как понимать фразу Луспеника.

И какое м.б. продолжение в таком русле, остановят иск по взысканию, взыщут и продадут ипотеку, а по взысканию задолжености взыщут разницу , или как понимать такие пляски.

[Сёзик]

Тоже интересует вопрос по двум одновременным искам.

[andrew33]

Стягнення это не судебный иск, это решение по иску взыскателя 

Хорошо практик, как реально на практике отказать в иске о взыскании предмета ипотеки.

[Сёзик]

Стягнення это не судебный иск, это решение по иску взыскателя 

Есть решение "взыскать", но нет открытого исполнительного производства. Есть переуступка кредита фактору, который в свою очередь подал на взыскание долга, аргументируя это тем, что банк не открыл исполнительное дело, а значит то взыскание - это просто решение.

[у.zaporozhskiy]

"Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України."

Получается, если есть решение о взыскании долга, но долг не взыскан в полном объеме и нет исполнительного дела, то КД продолжает действовать, я правильно понял?

 

нет.

[у.zaporozhskiy]

Хорошо практик, как реально на практике отказать в иске о взыскании предмета ипотеки.

 

Вы практику задали такой вопрос без конкретики, что он, я думаю, не ответит.

Нужны конкретные обстоятельства дела.

Но если против Вас есть решение суда о взыскании, то, по идее, можно использовать определения, обсуждаемые в данной теме для прекращения ипотеки.

А в обращении взыскания на предмет ипотеки может быть отказано на основании повторной защиты одного и того же нарушенного права.

Нужно больше конкретики.

[у.zaporozhskiy]

Есть решение "взыскать", но нет открытого исполнительного производства. Есть переуступка кредита фактору, который в свою очередь подал на взыскание долга, аргументируя это тем, что банк не открыл исполнительное дело, а значит то взыскание - это просто решение.

Они идут в сад.

Какая разница, было или нет исполнено решение суда.

Главное: ст. 205 ЦК.

1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

 

Основной вопрос, что делать с доначисленным процентам.

 

Я думаю, что если позиция в определениях, которые мы обсуждаем, получит свое продолжение в Постановлениях ВСУ, то Вы тем более скажите коллекторам до свиданья.

На данный момент нужно максимально блокировать их действия и затягивать время, что бы дождаться положительных Постановлений ВСУ или хотя бы окончательных определений ВССУ.

[у.zaporozhskiy]

Тоже интересует вопрос по двум одновременным искам.

 

 

 

 

Таким чином, суди повинні мати на увазі, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

т.е. одновременное наличие двух судебных исков (о взыскании кредитной задолженности и о взыскании предмета ипотеки), есть фактически двойное взыскание, или как понимать фразу Луспеника.

И какое м.б. продолжение в таком русле, остановят иск по взысканию, взыщут и продадут ипотеку, а по взысканию задолжености взыщут разницу , или как понимать такие пляски.

 

 

В свое время в аналогичной ситуации, получилось сначала, получить отказ банку во взыскании задолженности, а затем признать исполнительную надпись не подлежащей исполнению.

 

Если судебные процессы идут паралельно, то можно подать ходатайство об остановке одно из них, но я бы паралельно воевал в обоих.

Тогда в любой момент можно использовать наличие решение в одном из двух процессов в свою пользу.

[Сёзик]

нет.

Но судья, который "пляшет" под дудку представителя КИ мне рассказывает именно так, что провадження нет, а соответственно КИ имеют право на повторное взыскание.

[у.zaporozhskiy]

Но судья, который "пляшет" под дудку представителя КИ мне рассказывает именно так, что провадження нет, а соответственно КИ имеют право на повторное взыскание.

Судья первой инстанции не последняя инстанция в Украине.

Главное правильно сформулируйте свою позицию.

Оспаривайте любое действие или бездействие судьи.

Покажите, что Вы просто так с него не слезете, а далее у Вас впереди, как минимум 4 инстанции.

[Bolt]

Судья первой инстанции не последняя инстанция в Украине.

Главное правильно сформулируйте свою позицию.

Оспаривайте любое действие или бездействие судьи.

Покажите, что Вы просто так с него не слезете, а далее у Вас впереди, как минимум 4 инстанции.

 

А какие это четыре впереди... Я только три знаю...

[centurion]

А какие это четыре впереди... Я только три знаю...

Судя по всему, 4-я - ЕСПЧ.

[Bolt]

Судя по всему, 4-я - ЕСПЧ.

 

А, ну если разве, что так только...

[Сёзик]

Народный самосуд.

[у.zaporozhskiy]

А какие это четыре впереди... Я только три знаю...

ВСУ можно сказать, что это непризнанная 4 инстанция.

Пусть теоретики и дальше  считают по-другому.

[Bolt]

ВСУ можно сказать, что это непризнанная 4 инстанция.

Пусть теоретики и дальше  считают по-другому.

 

Не ну это понятно... Но ведь Вы сказали впереди четыре инстанции... Я вижу только три...

 

1. Апелляция, 2. Кассация и 3. ВСУ...

[у.zaporozhskiy]

Не ну это понятно... Но ведь Вы сказали впереди четыре инстанции... Я вижу только три...

 

1. Апелляция, 2. Кассация и 3. ВСУ...

Первая инстанция, то не прошла

[Bolt]

Первая инстанция, то не прошла

 

Но я так понял, что процесс идёт... То есть первая инстанция уже не впереди...

[у.zaporozhskiy]

Но я так понял, что процесс идёт... То есть первая инстанция уже не впереди...

Все правильно, только пока решение не вынесено.

[Bolt]

Все правильно, только пока решение не вынесено.

 

Тоже верно...

[ANTIRAID]

А вот и еще аналогичные решения:

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47044921

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42008434

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43116676

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49609239

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50238448

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42948857

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42421248

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43203931

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43357342

 

Фактически ВССУ считает, что после взыскания полной суммы обязательства прекращаются.

[vit]

 

Фактически ВССУ считает, что после взыскания полной суммы обязательства прекращаются.

"між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини"