Постановление ВСУ по пересмотру об обращении взыскания на предмет ипотеки при моратории

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

27 травня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

ПАТ «ОТП Банк» зазначало, що 20 січня 2006 року між акціонерним комерційним банком (далі – АКБ) «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кошти в сумі 24 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних на строк до 20 січня 2016 року.

 

У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між «ОТП Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1. 

 

Оскільки основний боржник не виконує зобов’язання відповідно до кредитного договору, ПАТ «ОТП Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 січня 2006 року. 

 

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року залишено без змін. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.

 

У заяві ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «ОТП Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14.

 

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню. 

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у разі, якщо установить, що це рішення є незаконним.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 січня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кошти в сумі 24 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних на строк до 20 січня 2016 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. 

 

Порушуючи умови кредитного договору, ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов’язання щодо погашення кредиту, внаслідок чого станом на 30 грудня 2013 року виникла заборгованість на загальну суму 122 тис. 374 грн. 98 коп., що за курсом НБУ становила 15 тис. 310 доларів США 27 центів. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на момент ухвалення рішення набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужено. 

 

Разом з тим в інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «ОТП Банк», зокрема в ухвалах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи судові рішення попередніх судів про відмову у задоволенні позовів про звернення стягнення на предмет іпотеки та направляючи справи на новий розгляд, виходив із того, що суди дійшли помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з тимчасовою забороною з примусової реалізації предмета іпотеки за валютними договорами, уведеною Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин; чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону. 

 

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. 

 

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

 

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов‘язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об‘єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об‘єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. 

 

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

 

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

 

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

 

Саме таку правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «ОТП Банк».

 

Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано статтю 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. 

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд судового рішення задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-58ЦС15

 

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов‘язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об‘єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об‘єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. 

 

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

 

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

 

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

 

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

 

Окрема думка судді Верховного Суду України Сеніна Ю.Л. 

у справі № 6-58цс14

 

Рішенням Вінницького міського суду від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ОТП» Банк» до ОСОБА_1 про стягнення на предмет іпотеки – квартиру. 

 

Відмовляючи у задоволення позову в цій частині, суд керувався нормами Закону України від 3 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З такими висновками погодились також суди апеляційної та касаційної інстанцій.

 

Скасовуючи судове рішення суду касаційної інстанції і направляючи справу на новий касаційний розгляд, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що із змісту Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» випливає, що мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не підставою для звільнення особи від його виконання, чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. 

 

З такими висновками не можу погодитись, виходячи із наступного.

 

3 червня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Прийняття даного закону було зумовлено, насамперед, проблемами економічного характеру, з якими стикнулася Україна, а саме, різким коливанням курсу іноземної валюти до національної грошової одиниці.

 

Цим Законом визначено наступні випадки та обов’язкові умови, за яких він підлягає застосуванню, а інтереси іпотекодавців захисту:

 

- кредит видано в іноземній валюті;

 

- кредит повинен носити характер споживчого; 

 

- предмет іпотеки є постійним місцем проживання позичальника або майнового поручителя, якщо його особа є відмінною від позичальника;

 

- предмет іпотеки повинен мати площу не більшу встановленої законом;

 

- предмет іпотеки не знаходиться на території, визнаній тимчасово окупованою.

 

- іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб’єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

 

Таким чином, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих вище шести ознак.

 

Встановлений Законом від 3 червня 2014 року мораторій на звернення стягнення на житло громадян, наданого в іпотеку для забезпечення їх зобов’язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише забороняє примусове стягнення в період дії мораторію.

 

Системний аналіз змісту Закону від 3 червня 2014 року дає підстави для висновку, що позовні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчі кредити в іноземній валюті, які перебувають на час дії Закону на розгляді судів розглядаються, а в задоволенні позову відмовляється у зв’язку із дією відповідного мораторію. Якщо судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (житло) було ухвалено до набуття чинності Закону від 3 червня 2014 року, то воно не підлягає примусовому виконанню, і виконавче провадження зупиняється.

 

Важливо зазначити, що в таких випадках у задоволенні даних позовів відмовляється не з мотивів безпідставності позовних вимог, а у зв’язку з набуттям чинності Закону про мораторій, така відмова має лише тимчасове правове значення, і позичальник може звернутись із вказаними позовом після закінчення дії мораторію. 

 

У такому випадку відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України строк позовної давності зупиняється у зв’язку із відстрочення виконання зобов’язання (мораторієм) на підставах, встановлених законом, і поновлюється з часу втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як зазначено у статті 3 цього Закону.

 

Судами під час розгляду справи не було порушено норми матеріального чи процесуального права, які б свідчили для про наявність підстав для їх скасування. Згідно правової позиції, яка викладена у постанові № 6-58цс15, при новому розгляді суду слід задовольнити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки і одночасно, вказати, що це рішення не підлягає виконанню у період дії Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Фактично це той саме результат, що мав би місце й при виконанні рішення, яке скасовано.

 

Суддя Ю.Л. Сенін 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7906786CED2384D5C2257E59001DA699

[у.zaporozhskiy]

Какую силу имеет это отдельное мнение?

 

У такому випадку відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України строк позовної давності зупиняється у зв’язку із відстрочення виконання зобов’язання (мораторієм) на підставах, встановлених законом, і поновлюється з часу втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як зазначено у статті 3 цього Закону.

 

 

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

 

Реально ли мораторий является основанием для остановки течения исковой давности?

[Bolt]

Какую силу имеет это отдельное мнение?

 

А мне вот тоже интересно... По моему никакой...