Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по договору "Рассрочка"


Считаете Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 червня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 12 серпня 2006 року між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 тис. 560 грн 10 коп. зі сплатою 25,08 % річних.

 

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис позичальника в заяві. 

 

Посилаючись на те, що відповідач належно не виконав свої обов’язки за вказаним кредитним договором, у зв’язку з чим станом на 24 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 47 тис. 194 грн 31 коп., ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з нього зазначену заборгованість за кредитним договором. 

 

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 31 тис. 179 грн 73 коп. заборгованості за кредитним договором, з якої 3 тис. 547 грн 46 коп. заборгованості за кредитом; 14 тис. 767 грн 69 коп. заборгованості за процентами; 10 тис. 141 грн 4 коп. пені та 2 тис. 723 грн 54 коп. штрафу, а також 311 грн 79 коп. судового збору. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року (справа № 6-240цс14) висновку щодо застосування статті 256, частини першої статті 259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у подібних правовідносинах.

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

 

Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 серпня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 тис. 560 грн 10 коп. зі сплатою 25,08 % річних з кінцевим строком повернення кредиту 12 лютого 2010 року.

 

Указаний кредитний договір складається із заяви позичальника, Тарифів та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам.

 

2 квітня 2009 року позивач звертав стягнення на вказану в позовній заяві заборгованість шляхом подання заяви про видачу судового наказу, за результатом розгляду якої 29 квітня 2009 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видав судовий наказ. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), долучені банком до заяви про видачу судового наказу, не містять пункту 5.5 щодо збільшення позовної давності до п’яти років. 

 

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2009 року зазначений вище судовий наказ скасовано.

 

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 4 листопада 2013 року. 

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції керувався тим, що із зазначеним позовом банк звернувся до суду із пропуском трирічної позовної давності, підстави для застосування збільшеної позовної давності відсутні, оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які містять пункт 5.5 щодо збільшення позовної давності до п’яти років, відповідачем не підписані, а відтак сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. 

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що відповідно до пункту 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам позовна давність за домовленістю сторін встановлена тривалістю у п’ять років, а тому позов заявлений у межах установленої кредитним договором позовної давності. 

 

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року (справа № 6-240цс14) міститься висновок про те, що у справі, яка переглядалась Верховним Судом України, суди, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, залишили поза увагою те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались, тому висновок судів про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення позовної давності, є помилковим.

 

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 207, 259, 267 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

 

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, а матеріали справи наказного провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за вказаним вище кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, у яких відсутні положення про збільшення позовної давності до п’яти років. 

 

Як Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), так і Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, позичальником не підписані.

 

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим.

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі, яка переглядається Верховним Судом України.

 

Таким чином, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 207, 259, 267 ЦК України, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

 

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Л.І. Охрімчук 

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-698цс15

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

 

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, позичальником вони не підписані.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Правильное и справедливое постановление.

Слава Богу, что кому-то удалось добиться февральского Постановления ВСУ (від 11 лютого 2015 року (справа № 6-240цс14).

 

 

Главный плюс, что с марта ВСУ имеет право отменять незаконные и оставлять в силе законные или же даже выносить свои решения.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...