Определение апелляционного суда Днепропетровской области, оставившее в силе решение Красногвардейского райсуда г. Днепроптровск об отказе банку Фамил.

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38660731

Державний герб України

 

          АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1442/14 Справа №  419/4956/12                                                                                 Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О.       Доповідач  -  Свистунова О.В.       Категорія  27                                                                                                      

 

У Х В А Л А

                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

13 травня 2014 року                                                                       м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

          головуючого   судді         Свистунової О.В.

       суддів                                 Ремеза В.А., Міхеєвої В.Ю.

          при секретарі            Книш К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний»

на рішення Красногвардійського  районного суду  м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний»

до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року представник позивача звернувся до Красногвардійського  районного суду  м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором 6 999,43 грн. та судові витрати, сплативши судовий збір, відповідно до вимог чинного законодавства - 214,60 грн.

Обґрунтовуючи вимоги тим, що 02.10.2006 року між ТОВ «Банк Фамільний», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний»  та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 847, відповідно у мов якого відповідач отримав кредит у розмірі 9 800,0 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту -01.10.2007 року.

          Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.  

          Відповідач умови кредитного договору не виконав, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань, станом на 25.10.2011 року за відповідачем існує заборгованість перед банком, яка складає 6 999 грн. 43 коп. що складається з: суми заборгованості по кредиту - 4 799 грн. 56 коп.; відсотки за користування кредитом - 2 114 грн. 29 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту - 85 грн. 58 коп.

          Рішенням Красногвардійського  районного суду  м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.

          У апеляційній скарзі, представник позивача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення. Зазначив, що суд першої інстанції не повно з»ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив  і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об»єктивному та неупередженому її розгляду, у зв'язку з чим, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Фамильний».  

          Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

      Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного договору № 847 від 02.10.2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 9 800 грн., зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.10.2007 року (а.с.5-6). Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Строк дії договору, тобто кінцевий термін повернення кредиту настав 01.10.2007 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не виконав умови кредитного договору, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати кредитних коштів та процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору.        

Станом на 25.10.2011 року заборгованість відповідача склала - 6 999,43 грн., з яких:

-          сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції - 4 799,56 грн.;

-          відсотки за користування кредитом - 2 114,29 грн.;

-          пеня за прострочення погашення кредиту - 85,58 грн.

     Однак, як вбачається з матеріалів справи  (а.с. 35-38) судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп., яка утворилась станом на 12.06.2007 року. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року і на час розгляду справи не скасований та дійсний до пред»явлення до 27 серпня 2010 року. Відповідно до наданої у якості доказу постанови державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області від 20.05.2008 року, останній строк звернення даного наказу до виконання був визначений - 20.05.2011 року (а.с.143).

    Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині щодо стягнення заборгованості по тілу кредита та нарахованим відсоткам до подання заяви про постановлення наказу в розмірі 3 774 грн. 05 коп. за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року задоволенню не підлягають, оскільки з цих правовідносин між сторонами є вже рішення суду, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку, а доводи позивача, що судовий наказ втратив свою юридичну силу у зв»язку із закінченням строку на пред»явлення його до виконання є безпідставними та такими, що не можуть бути взяті до уваги.

    Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.  

    Згідно ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

     Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

      Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

     У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивач вважає, що перебіг строку позовної давності для спірних правовідносин розпочався заново з 25.10.2011 року, оскільки 24.10.2011 року до банку надійшли грошові кошти від відповідача ОСОБА_2 на погашення кредиту, відсотків та штрафних санкцій у сумі 50 грн. Вважають, що такі дії відповідача свідчили про визнання останнім боргу та намір погасити заборгованість, а відтак, мотиви суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог у зв»язку зі спливом строку позовної давності вважають незаконними.

Як передбачено ч.1, 3 ст. 264 ЦПК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме, стосовно того, що судом першої інстанції невірно відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача у зв»язку зі спливом строку позовної давності.

        Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

        Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

        Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

        Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

        Як встановлено судом, обставиною,   яка   стала   підставою   для   звернення позивача 19 червня 2012 року до суду з позовом про дострокове повернення кредиту з процентами виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року, строк дії якого закінчився 01.10.2007 року. Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року та на час розгляду даної справи не         скасований.

       Відповідно до ч. 2,3  ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

       Таким чином позовна давність на не погашену частину заборгованості за процентами та пенею перервалася та її новий перебіг у позивача по справі почався з дня закінчення дії кредитного договору, а саме з 01.10.2007 року.

        Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а у відповідності до ст. 258 ЦК України Спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

        Згідно вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

         У судовому засіданні відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача. Позов було подано 19.06.2012 року з пропуском 3-х річного строку позовної давності щодо стягнення процентів та річного строку щодо стягнення пені, оскільки початок перебігу строку позовної давності  розпочався з наступної дати після закінчення строку дії договору 02.10.2007 року.

      З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення залишкової суми заборгованості після винесення судового наказу та до закінчення терміну дії договору 01.10.2007 року, яка складається з процентів та пені, а саме: заявлена сума боргу 6 999 грн. 43 коп. - стягнута сума за судовим наказом 3 774 грн. 05 коп. = 3 225 грн. 38 коп. - не підлягають задоволенню.

      Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції.      

      Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, індекс інфляціі нараховується на прострочену суму заборгованості, а в даному випадку сума заборгованості є основною вимогою, яка не підлягає стягненню у зв'язку зі спливом позовної давності, то і не підлягає задоволенню додаткова вимога про стягнення індексу інфляціі.       Не доведеними також у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України є і доводи апелянта щодо надходження від відповідача до банку 24.10.2011 року грошових коштів, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу та перериванням строку позовної давності. Зазначене не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки, відповідач заперечував факт оплати боргу, а позивачем належних та допустимих доказів цього не надано. З наданої представником позивача копії реєстру електронних платіжних доручень від 24.10.2011 року, не вбачається, що саме відповідачем було здійснено платіж у розмірі 50,00 грн. в рахунок погашення боргу за договором кредиту № 847 від 02.10.2006 року, а тому, колегія суддів не може прийняти зазначений документ в якості доказу у обґрунтування вимог позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

        Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

        Враховуючи викладене та конкретні  обставини справи, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.            

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України колегія суддів, -                                                              

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» -  відхилити.

            Рішення Красногвардійського  районного суду  м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року  - залишити без змін.

           Ухвала апеляційного суду  набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

          

          Головуючий

            Судді          

                                                                                    
 

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36361920

 

Державний герб України

                  Справа № 419/4956/12

Провадження № 2/204/212/13

            

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

                    головуючої судді                                                         Дубіжанської Т.О.

  при секретарі                                                          Сорокіної А.С.

  за участю представника позивача                        Андрух І.С.

  за участю відповідача                                             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:  

В червні 2012 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору № 847 від 02.10.2006 року в розмірі 6 999 грн. 43 коп., а також судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп. В обґрунтуванні своїх вимог позивач вказав на те, що відповідно до укладеного договору № 847 від 02.10.2006 року ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 9 800 грн. зі сплатою 16% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.10.2007 року. Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Відповідач не виконав умови кредитного договору, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань, станом на 25.10.2011 року за відповідачем існує заборгованість перед банком, яка складає 6 999 грн. 43 коп. що складається з: суми заборгованості по кредиту - 4 799 грн. 56 коп.; відсотки за користування кредитом - 2 114 грн. 29 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту - 85 грн. 58 коп. Тому позивач був змушений звернутися до суду з даною заявою.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх.

Відповідач в судовому засідання позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки ніяких договорів він не підписував, та не отримував кредит, він був лише працівником даного банку. Крім того, просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.  

Згідно ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного договору № 847 від 02.10.2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 9 800 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.10.2007 року (а.с.5-6). Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Строк дії договору, тобто кінцевий термін повернення кредиту настав 01.10.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав умови кредитного договору, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати кредитних коштів та процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору.

У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні відповідач заперечував проти вимог позивача посилаючись на той факт, що він не підписував даного кредитного договору. Ухвалою суду від 27 грудня 2012 року по справі була призначена почеркознавча експертиза. 02 квітня 2013 року надійшло клопотання експерта про надання додаткових документів у якому було зазначено про неможливість проведення експертизи без надання перерахованих документів, а саме не менш як 15 вільних зразків підпису та почерку відповідача ОСОБА_2 виконаних на прикінці 2006 року. Для виконання даного клопотання судом були надіслані запити для витребування з організацій копій наявних документів з підписами відповідача. Дані запити були невиконані. Крім того в судовому засіданні 06.11.2013 року відповідача було повідомлено про необхідність виконання клопотання експерта щодо надання вільних зразків підпису та почерку, роз'яснено право на забезпечення доказів та наданий час для виконання вимог експерта до 28.11.2013 року. В судовому засіданні 28.11.2013 року відповідач зазначив про неможливість виконання клопотання експерта у зв'язку з відсутністю такої кількості вільних зразків підпису та почерку та не заперечував проти скасування ухвали про призначення експертизи.

Тому, посилання відповідача на той факт, що він не підписував даного договору, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки належних та допустимих доказів цього відповідачем не надано.

Як зазначив позивач у позові, у зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань, станом на 25.10.2011 року за відповідачем існує заборгованість перед банком, яка складає 6 999 грн. 43 коп. що складається з: суми заборгованості по кредиту - 4 799 грн. 56 коп.; відсотки за користування кредитом - 2 114 грн. 29 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту - 85 грн. 58 коп.

Але, як вбачається з матеріалів справи  (а.с. 35-38) Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року. Станом на час розгляду даної справи не скасований.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по тілу кредита та нарахованим відсоткам до подання заяви про постановлення наказу в розмірі 3 774 грн. 05 коп. за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року задоволенню не підлягають, оскільки з цих правовідносин між сторонами є вже рішення суду.

Що стосується позовних вимог позивача з приводу стягнення додаткової суми боргу у вигляді несплачених процентів за користування кредитними коштами станом на 25.10.2011 року, пені за прострочення погашення кредиту та індексу інфляції у загальному розмірі (заявлена сума боргу 6 999 грн. 43 коп. - стягнута сума за судовим наказом 3 774 грн. 05 коп. = 3 225 грн. 38 коп.), то дані вимоги також задоволенню не підлягають по наступним підставам.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, обставиною,   яка   стала   підставою   для   звернення позивача 19 червня 2012 року до суду з позовом про дострокове повернення кредиту з процентами виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року, строк дії якого закінчився 01.10.2007 року. Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року. Станом на час розгляду даної справи не скасований.

Відповідно до ч. 2,3  ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином позовна давність на не погашену частину заборгованості за процентами та пенею перервалася та її новий перебіг у позивача по справі почався з дня закінчення дії кредитного договору, а саме з 01.10.2007 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а у відповідності до ст. 258 ЦК України Спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача. Позов було подано 19.06.2012 року з пропуском 3-х річного строку позовної давності щодо стягнення процентів та річного строку щодо стягнення пені, оскільки початок перебігу строку позовної давності  розпочався з наступної дати після закінчення строку дії договору 02.10.2007 року.

Тому, позовні вимоги позивача щодо стягнення залишкової суми заборгованості після винесення судового наказу та до закінчення терміну дії договору 01.10.2007 року, яка складається з процентів та пені, не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то вони також задоволенню не підлягають по наступним підставам. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки індекс інфляціі нараховується на прострочену суму заборгованості, а в даному випадку сума заборгованості є основною вимогою, яка не підлягає стягненню у зв'язку зі спливом позовної давності, то і не підлягає задоволенню додаткова вимога про стягнення індексу інфляціі.

Посилання представника позивача на той факт, що від відповідача 24.10.2011 року до банку надішли грошові кошти, а такі дії відповідача свідчать про визнання свого боргу та переривання строку позовної давності, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки відповідач заперечував факт оплати боргу, а позивачем належних та допустимих доказів цього не надано.

Також, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання, а саме до 01.10.2007 року,  вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Оскільки в даному випадку строк дії договору закінчився 01.10.2007 року, то позивач не вправі нараховувати після цього терміну проценти за користування кредитом та звертатися з позовом щодо їх стягнення, а строк позовної давності щодо стягнення нарахованих процентів за користування кредитом в межах дії договору, сплив.

Саме такого   висновку   дійшов   Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року у справі за позовом   Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»  про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, суд вважає що не має підстав в повернені позивачу судових витрат.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 257-261, 264, 266, 267, 526, 530, 625, 1048-1054 ЦК України, ст. ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

            Суддя                                                                                          Т.О. Дубіжанська