Решение апелляционного суда Луганской области об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29501896

 

Державний герб України

Головуючий суду 1 інстанції -       Кутіщева Л.П.

Доповідач -  Матвєйшина О.Б.

Справа №   22ц/1290/5630/12  

Провадження №   22ц/1290/5630/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року  Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б..

суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі: Борзило О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську  справу  за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -  

ВСТАНОВИЛА:

У квітні  2012 року  позивач ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому послався, що  відповідно до кредитного договору  № LGLISКО349 від 17  червня 2004 року відповідачка отримала  кредит  у розмірі 5500 гр. за сплатою  відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком  повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася  повернути кредит та  відсотки  шляхом сплати щомісячних виплат.  Однак свій обов'язок по поверненню кредиту  відповідачка порушила, внаслідок чого станом на 9 лютого 2012 року  створилася заборгованість  у сумі 68347,61 гр., в тому числі: 4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр.  заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за  несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Добровільно заборгованість відповідачкою не відшкодована, тому позивач просить стягнути на його користь з відповідачки вказану суму заборгованості.

Рішенням Лутугинського районного суду  Луганської області від  27 вересня 2012 року  у задоволенні позову позивачеві відмовлено за  спливом строку  позовної давності.

В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та відмовити  позивачці у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів  приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі  вказані вимоги закону  дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався, що  позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу строку позовної давності, відповідачка просила застосувати  до  заявлених вимог  строки позовної давності.

Таких висновків суд дійшов  правильно.

Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст..  257 ЦК України   Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ст..  258 ЦК України встановлено, що:  

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Статтею 261 ЦК України  передбачено, що:  

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Згідно зі ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст.. 266, 267 ЦК України  зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

           Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору  № LGLISКО349. від 17  червня 2004 року відповідачка отримала  у позивача  кредит  у розмірі 5500 гр. за сплатою  відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком  повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася  повернути кредит та  відсотки  шляхом сплати щомісячних виплат, але свій обов'язок по поверненню  кредиту у повному обсязі не виконала, внаслідок чого створилася заборгованість. На вимогу позивача судом було видано судовий наказ на стягнення заборгованості, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року, але звернутий до виконання позивачем не був, заборгованість добровільно  відповідачкою не була відшкодована, у зв'язку з чим  позивачем  розмір її було визначено станом на 9 лютого 2012 року у загальній сумі 68347,61 гр., в тому числі:  4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за несвоєчасне виконання  зобов'язань за договором, за стягненням якої  позивач звернувся до суду з вказаним позовом  17 квітня 2012 року.

Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами, які були досліджені у встановленому  порядку.

Таким чином, суд дійшов правильного  висновку про те, що у даному випадку позивачем пропущено  строк позовної давності, оскільки звернутися з позовом про стягнення  заборгованості за загальним правилом позивач мав право протягом трьох років після спливу строку договору, який закінчився  16 червня 2006 року та з урахуванням  переривання   перебігу цього  строку зверненням за видачею судового наказу, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року,  тобто не пізніше 12 листопаду 2010 року, однак таке звернення мало місце лише  17 квітня 2012 року, клопотань про поновлення строку з наданням доказів поважності його пропуску не надано, відповідачка просила застосувати строки давності.

Також, оскільки  сплили строки  давності з основної вимоги про повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом,  сплила і позовна давність стосовно вимог про стягнення  пені.

Доводи апелянта про те, що суд помилково застосував  позовну давність до правовідносин, що  склалися між сторонами, на увагу не заслуговують, оскільки  вони містять суб'єктивне тлумачення  позивачем  правових норм щодо виконання договорів та зобов'язань, що випливають з них.

Посилання апелянта на те, що  відповідачкою приймалися заходи по погашенню заборгованості, про що свідчить  зменшення тіла кредиту за період з 5 січня 2010 року по  30 березня 2010 року на  10,13 гр.,  за період з  31 березня  2010 року по 6 квітня 2010 року  на 0,02 гр., за період з  7 квітня 2010 року  по 26 квітня 2010 року  на 1,46 гр.,  чим самим знову було перервано  перебіг строку позовної давності, а тому строк позовної давності знову розпочався 30 березня 2010 року,  на увагу не заслуговує, оскільки відповідачка заперечує внесення вказаних сум, а позивачем не надано ніяких доказів, що вказані суми внесено саме позивачкою.

Посилання апелянта, що закінчення строку  дії договору  не звільняє  відповідачку від відповідальності за невиконання  та порушення договору, яке мало місце  під час його дії, тобто зобов'язання діє до повного  його виконання, а тому відповідачка  має відшкодувати  зазначену суму заборгованості, на увагу не заслуговує, оскільки  дія договору та дія зобов'язання не є тотожними поняттями, а та обставина, що зобов'язання  за договором,  строк якого сплив, не виконано,  не скасовує строки позовної давності,  протягом яких  кредитор має право звернутися до суду за захистом  свого порушеного права,  та які   починаються у даному випадку з моменту закінчення строку договору,  і саме у межах строку позовної давності після спливу строку договору  позивач  мав  вимагати від відповідачки  виконання зобов'язання за  договором,  строк якого закінчився, враховуючи при цьому обставини, які переривали перебіг цього строку.        

          За таких обставин  висновок суду про  відсутність передбачених законом підстав для  задоволення позову є вірним, оскільки ґрунтується на правильно встановлених обставинах спору.  

Згідно зі ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

           У відповідності зі ст. 307 ЦПК України  за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

           Згідно зі ст.. 308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Таким чином, оскільки    рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду,  вони були предметом дослідження суду першої інстанції, їм надано відповідну оцінку, тому підстав для скасування  рішення суду не вбачається.  

          

Керуючись ст. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія, -  

                                        

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

      

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути  оскаржена  в касаційному порядку  безпосередньо  до Вищого Спеціалізованого  суду України  з розгляду  цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після  її проголошення.

Головуючий :

Судді:

 

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/26158777

 

Державний герб України

1215/747/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2012  

Лутугинський районний суд у складі:

головуючого судді Кутіщевой Л.П.

при секретарі  Федоровській Д.Ю.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду в м. Лутугине цивільну справу за  позовом публічного  акціонерного товариства комерційний банк  „ПриватБанк"   до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості

                                                             В с т а н о в и в

          17 квітня  2012 року позивач заявив позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 17 червня  2004  року позивач  та відповідач уклали  кредитний договір . Відповідно до умов договору відповідач отримав  кредит  у розмірі  5500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом,  строком до 16 червня 2006 року.  Відповідач умови договору не виконала,  станом на 9 лютого  2012 року має заборгованість по кредиту  у сумі  68347,61 грн. Просив стягнути з відповідача заборгованість  та судові витрати.

          Представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, просила застосувати позовну давність.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не  підлягає задоволенню.

          Згідно  Договору  від 17 червня 2004 року ОСОБА_1   отримала від позивача кредит в сумі  5500,00  грн. зі сплатою 36 % річних, строком до  16 червня 2006 року.          ( а.с. 4)

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов"язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Із доданого до справи розрахунку, убачається, що заборгованість по кредиту станом на  9 лютого  2012 року  складає 68 347,61 грн., в тому числі: по кредиту -4633,73 грн., по відсоткам- 22880,67  грн.,  по пені - 40833,21 грн. ( а.с. 3)

Відповідно до ст. 256 ЦК України  позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що сторони уклали кредитний договір 17 червня 2006 року строком на 24 місяці по 16 червня 2006 року, що передбачено  п.1.1 Кредитного договору.

Строк позовної давності протягом якого позивач мав право звернутися до суду було перервано у жовтні 2007 року, коли позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 червня 2004 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Судовий наказ про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 набрав законної сили 12 листопада 2007 року, а тому строк позовної давності , в межах якого особа може звернутися до суду за захистом  свого цивільного права або інтересу , закінчився 12 листопада 2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи те, що представник відповідача заявила про застосування позовної давності,  строк звернення до суду закінчився 12 листопада 2010 року, а позивач звернувся до суду  17 квітня 2012 року, суд вважає відмовити у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,212-215  ЦПК України, ст.ст.256, 257,264, 267 ЦК України,суд

                                                       В и р і ш и в

У задоволенні позову публічного  акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк"   до  ОСОБА_1  про стягнення заборгованості  відмовити через сплив позовної давності.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Лутугинський районний суд   протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

                                             Суддя :  

    
 

[у.zaporozhskiy]

Плохо, что признали, что судебный приказ прерывает исковую давность, да еще и с момента его вступления в законную силу.

[Bolt]

Плохо, что признали, что судебный приказ прерывает исковую давность, да еще и с момента его вступления в законную силу.

 

Так это наоборот хорошо... Не идеально и неправильно, но лучше чем до сих пор мне попадалось... Но опять таки неприменимо, так как судебный наказ не скасовывался...

[Bolt]

Получается судебный приказ это просто ловушка в юридической практике... "Казнить нельзя помиловать"(С)...