Определение ВССУГУД о возможности признания договора залога недействительным

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18396502

 

У х в а л а

іменем україни

14 вересня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,


суддів: Нагорняка В.А., Савченко В.О.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та звернення стягнення на предмет застави, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 червня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно з яким відповідач позичив у нього 20000,00 дол. США, що відповідно до курсу долара США відносно гривні України становить 158600,00 грн. Строк виконання грошового зобовязання за договором позики, оформленим розпискою від 3 червня 2009 року, визначено 1 серпня 2009 року. Договір позики був забезпечений заставою належного ОСОБА_4 легкового автомобіля марки Тoyota Avalon, 2007 року випуску (державний номер НОМЕР_1), переданого позивачу у користування 4 серпня 2009 року разом з оформленою довіреністю на право володіння та розпорядження вказаним автомобілем, яка 13 серпня 2010 року була скасована ОСОБА_4 До цього часу вказаний автомобіль перебуває у позивача. Оскільки борг за договором позики відповідач не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору застави дійсним, звернення стягнення на предмет застави та визнання права власності на легковий автомобіль.

Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 3 листопада 2010 року до участі у справі залучено дружину відповідача - ОСОБА_5 як співвідповідача.

Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом про стягнення 10000,00 дол. США.

Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року, позовні вимоги задоволено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушують питання про скасування рішення місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та просять ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні справи судами встановлено, що 3 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, оформлений письмовою розпискою, відповідно до умов якого, позивач передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20000,00 дол. США. Із кінцевим строком виконання грошового зобовязання 1 серпня 2009 року.

З метою забезпечення грошового зобовязання між сторонами усно укладено договір застави легкового автомобіля Тoyota Avalon, 2007 року випуску (державний номер НОМЕР_1), про що зазначено в тексті розписки від 3 червня 2009 року. Вказаний автомобіль був переданий позивачу у користування 4 серпня 2009 року разом з оформленою довіреністю на право володіння та розпорядження цим автомобілем, яка 13 серпня 2010 року була скасована ОСОБА_4

У визначений договором позики строк ОСОБА_4 грошове зобовязання не виконав.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з метою забезпечення грошового зобовязання за договором позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір застави легкового автомобіля в усній формі, який на підставі ч. 2 ст. 218 ЦК України є дійсним. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки дружина відповідача - ОСОБА_5 не зверталась до суду із позовом про визнання недійсним договору застави, останній укладено відповідачем за згодою другого з подружжя, а тому відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України на предмет застави може бути звернене стягнення.

Однак з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

За приписами ст. 578 цього кодексу, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Аналогічна норма передбачена ст. 6 Закону України «Про заставу».

Згідно ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 2 ст. 65 СК України передбачено, що п ри укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Місцевий суд, встановивши, що предмет застави (легковий автомобіль) відповідно до ст. 60 СК України є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, всупереч вимог ст. 59 ЦПК України та лише на підставі припущень дійшов помилкового висновку про те, що спірний автомобіль передано у заставу ОСОБА_4 за згодою його дружини.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином не дослідив підстави для визнання договору застави дійсним.

Крім того, не підтверджений також належними та допустимими доказами й висновок суду першої інстанції про те, що договір застави укладено відповідачем в інтересах сімї. При цьому місцевий суд помилково застосував положення ч. 2 ст. 73 СК України, які передбачають можливість накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Також при вирішенні справи, судом першої інстанції не враховано, що звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, регулюється нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Судами не перевірялось виконання позивачем визначеного Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, докази реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження в матеріалах справи відсутні.

Також місцевим судом не наведено відповідних правових норм, що надають право позивачу вимагати визнання права власності на спірний автомобіль, а отже, задоволення вказаної позовної вимоги є передчасним. Крім того, такий порядок реалізації майна, що є предметом застави як визнання права власності на нього за кредитором не передбачений ні Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ні Законом України «Про заставу».

Апеляційний суд на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, вимог ст. 303 ЦПК України щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, належним чином не виконав, та помилко залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини справи для правильного її вирішення не встановлені, судові рішення у справі не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.А. Нагорняк

В.О. Савченко

О.В. Умнова

І.М. Фаловська