Определение ВСУ по пересмотру о возможности признания договора ипотеки недействительным

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840030

 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


22 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В., суддів: Григорєвої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Крюківський відділ державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції в Полтавській області Міністерства юстиції України (далі ВДВС), ОСОБА_13, відділ обліку та розподілу житлової площі виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про визнання недійсними договору застави, виконавчого напису, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів і за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, третя особа - комунальне госпрозрахункове житлово-експлуатаційне підприємство «Крюківське», про встановлення права власності на Ѕ частину квартири, зобовязання укласти договір найму жилого приміщення й договір на обслуговування та відкрити особистий рахунок для сплати комунальних послуг за скаргою ОСОБА_10 про перегляд у звязку з винятковими обставинами рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвали апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвали судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У липні та листопаді 2005 року ОСОБА_10 звернулася до суду із зазначеними позовами, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі вона та ОСОБА_11 придбали квартиру АДРЕСА_1. 26 травня 2004 року ОСОБА_11 уклав із ОСОБА_12 договір позики на суму 53 тис. грн., передавши в заставу вказану квартиру без її згоди та відома. 24 червня 2004 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на зазначену квартиру. 29 липня 2004 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вказану квартиру виставлено на продаж із прилюдних торгів. 26 квітня 2005 року ця квартира передана ОСОБА_12 у рахунок погашення боргу, про що 1 травня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_12 видано свідоцтво про право власності. ОСОБА_10 просила визнати недійсними договір застави, виконавчий напис нотаріуса, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, встановити її право власності на Ѕ частину спірної квартири, зобовязати житлово-експлуатаційне підприємство укласти з нею договір найму жилого приміщення й договір на обслуговування та відкрити особистий рахунок для сплати комунальних послуг.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року, у задоволенні позовів відмовлено.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 9 листопада 2010 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_10 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року й ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року.

ОСОБА_10 звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у звязку з винятковими обставинами й просить скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 9 листопада 2010 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій одного й того самого положення закону, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування одного й того самого положення закону скаржниця надала ухвали Верховного Суду України від 14 лютого 2007 року, від 5 березня 2008 року та від 23 квітня 2008 року, в яких за аналогічних обставин суд дійшов висновку про те, що укладений без письмової згоди дружини договір, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, є недійсним із підстав недодержання в момент вчинення правочину вимог, установлених чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Зазначеним Законом внесено зміни до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453VI «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких скарги на судові рішення у цивільних справах у звязку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, а подані після 15 жовтня 2010 року - передаються до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для розгляду питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК України). Допущені до розгляду за винятковими обставинами до набрання чинності цим Законом цивільні, господарські та адміністративні справи розглядаються Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.

У звязку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 VI «Про судоустрій і статус суддів».

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із такого.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що обставини, з якими закон повязує визнання угод недійсними, не встановлено; права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не була, незалежно від того, чи відповідає спірна угода вимогам закону; майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 578 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про заставу» встановлено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі СК України) при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ст. 369 ЦК України, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників . Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Таким чином, вчиняючи правочини, що передбачають наслідком розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що один співвласник (чоловік) діє як від свого імені, так і від імені другого співвласника (дружини), тобто останній також є стороною договору. За таких обставин співвласник, якого в договорі представляє інший співвласник, має право порушувати питання про визнання договору недійсним.

Під час розгляду справи судом установлено, що 19 серпня 1988 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 25 січня 2002 року шлюб розірвано. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_11 розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів від 18 листопада 1996 року №1365-Р виділено в приватну власність квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2002 року визнано спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя й встановлено порядок користування нею шляхом виділення ОСОБА_10 окремої житлової кімнати площею 12,1 кв. м, комори площею 1, 1 кв. м, лоджії площею 1,5 кв. м, а ОСОБА_11 - окремої житлової кімнати площею 15,76 кв. м, комори площею 0,7 кв. м та балкона площею 1,0 кв. м і залишення кухні, коридору, ванної кімнати в спільному користуванні.

26 травня 2004 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_12 укладено договір позики з одночасним забезпеченням його виконання заставою. За цим договором ОСОБА_12 передав ОСОБА_11 кошти в сумі 53 тис. грн., а ОСОБА_11 зобовязався повернути вказану суму в строк до 17 червня 2004 року. З метою забезпечення зобовязання ОСОБА_11 передав ОСОБА_12 у заставу зазначену квартиру. Приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_13 указаний договір посвідчено та накладено заборону на відчуження квартири. 24 червня 2004 року цей же приватний нотаріус вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на спірну квартиру.

29 липня 2004 року постановою державного виконавця ВДВС відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса. Вказана квартира була виставлена на продаж із прилюдних торгів, що підтверджується копіями оголошення в газеті «Кремінь» від 28 січня 2005 року, актами реалізації арештованого майна від 17 лютого 2005 року №1943, від 24 лютого 2005 року №1948 і від 28 березня 2005 року №1959 та актом переоцінка майна від 23 лютого 2005 року. Постановою державного виконавця ВДВС від 26 квітня 2005 року спірну квартиру передано ОСОБА_12 у рахунок погашення боргу. Листом ВДВС від 30 вересня 2008 року №12430 повідомлено, що вказане виконавче провадження знищено за закінченням трирічного терміну зберігання на підставі наказу начальника ВДВС від 11 липня 2008 року № 82.

1 травня 2005 року приватний нотаріус ОСОБА_13 на підставі акта про проведення прилюдних торгів від 26 квітня 2005 року видала свідоцтво про право власності ОСОБА_12 на спірну квартиру. Наказами Полтавського обласного управління юстиції від 8 грудня 2005 року №338/11 і наказом Міністерства юстиції України від 3 травня 2007 року №577/7 призупинено приватну нотаріальну діяльність та анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_13 відповідно.

6 червня 2005 року право власності ОСОБА_12 на спірну квартиру зареєстровано в бюро технічної інвентаризації.

Договір застави був укладений ОСОБА_11 без письмової згоди співвласника ОСОБА_10, що суперечить вимогам ст. ст. 369, 578 ЦК України, ст. 65 СК України та ст. 6 Закону України «Про заставу», а тому висновок судів про відсутність підстав для визнання угоди недійсною є помилковим, так само як і висновок про те, що ОСОБА_10 не має права вимагати визнання угоди недійсною.

Саме така правова позиція покладена в основу судових рішень касаційної інстанції, наданих для порівняння.


Крім того, спірне майно було реалізовано на підставі виконавчого напису нотаріуса, що є лише одним із видів виконавчих документів, а не в порядку, установленому для виконання судових рішень, тому суди дійшли передчасного висновку про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, має місце неоднакове та неправильне застосування судами одного й того самого положення закону, тому рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвала апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвала судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Скаргу ОСОБА_10 задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Ухвала оскарженню не підлягає


Головуючий М.В. Патрюк Судді Л.І. Григорєва

В.І. Гуменюк

Т.Є.Жайворонок

Н.П. Лященко В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін