Решение апелляционного суда Запорожской области об отказе Дельтабанку во взыскании задолженности с поручителя

[у.zaporozhskiy]

с новым иском к поручителю.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42856932

 

Державний герб України

Дата документу            Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Справа № 22-ц/778/79/15                                                 Головуючий у 1-й інстанції: Мінасов В.В.

                      Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року                                                                                              місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, судді:Осоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.при секретаріБуримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому вказав, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 р. заборгованість по кредитному договору складає 795134,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом -540324,33 грн.; заборгованість за відсотками - 242225,8 грн. комісія - 12584,36 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму боргу та судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за кредитним договором № 388-01/К-07 від 03.07.2007 р. в розмірі 254810,16 грн., що складається: з заборгованості за відсотками - 242225,8 грн. комісії - 12584,36 грн., а також судовий збір в розмірі 2548,1 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом попередньої інстанції встановлено, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних.

В той же день 03.07.2007 року для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07.

ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 року заборгованість по кредитному договору складає у визначеному судом розмірі 254810,16 грн., які суд і стягнув солідарно з відповідачів.

Як на підставу скасування рішення суду апелянт посилається на необхідність застосування строків позовної давності до вимог банку.

Однак відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Апелянт посилається на те, що вказана ним заява була зроблена усно в ході судового засідання 17.09.2014 року в якому і було ухвалено рішення.

Однак, відповідно до акту складеного помічником судді, головним спеціалістом, та керівником апарату Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 118) в результаті збою в роботі звукозаписуючого технічного засобу прослухати звукозапис судового засідання, яке відбулось 17.09.2014 року не має можливості.

Письмові заяви у справі про застосування строку позовної давності відсутні.

Посилань у оскаржуваному рішенні на наявність заяви про застосування строків позовної давності не має.

Таким чином матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (відповідачами) у суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності.

Положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, необхідно застосовувати у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, яка стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Тому оскільки у відповідності з ч. 3 ст. 267 ЦК України  заяви сторонами у справі заявлено не було, то відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності.

Відносно доводів апелянта, щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про солідарне стягнення коштів з як з боржника так і поручителя не ґрунтуються на законі.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2010 року, яке набрало законної сили 04.08.2010 року (а.с. 46-48) у іншій справі між тими ж сторонами за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов банку був задоволений і за цими ж договорами кредиту та поруки з відповідачів стягнута виникла на той час заборгованість. З цього часу відповідачі жодної суми в погашення заборгованості не сплачували.

В договорі поруги його строк дії не встановлено.

З позовом до поручителя банк звернувся лише 06.06.2014 року (а.с. 2). Тобто за межами строку встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Тому порука на час звернення до суду припинилась і в цій частині щодо вимог банку до поручителя необхідно відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.09.2014 року (справа №6-53цс14).

Керуючись ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у цій справі в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_6 відмовити повністю.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:
 

[у.zaporozhskiy]

Это полностью выигрышное дело, но человек немного сам себе вредил.

Сначала не подготовил заявление о применении исковой давности в суд первой инстанции (хотя все основания для нее были), сейчас медлит с кассацией, хотя в деле нет записи, которая может подтвердить, что заемщик не заявлял об исковой давности.

Все было и остается в руках человека.

Но определенная нерешительность мешает ему.

 

Всего в этом деле получилось отбить поручителя.

И более 47 тыс. долларов тела кредита, что тоже весьма не мало.

Если бы человек слушал и все делал вовремя, то получилось отбить все.