tttgold

А такий був зустрічний позов Відповідно до ст.. 31, 123 ЦПК України подається зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору, оскільки обидва позови є взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, та виходячи із того, що задоволення зустрічного позову може виключити задоволення первісного позову. 18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» табуло укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/24. Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до Рішення Конституційного суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 р. “Справа про захист прав споживачів кредитних послуг” випливає, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (в редакції на момент підписання Позивачем кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі певну інформацію зокрема: д) орієнтовну сукупну вартість кредиту ....; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідно до п. 2 абз. 3 ч. 4 ст. 11 вказаного закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 2) детальний опис загальної вартості кредиту для споживача; Враховуючи те що Відповідач до укладення, під час укладення та після укладення Кредитного договору не надав Позичальнику відповідної письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість, загальну вартість кредиту чим допустив грубе порушення прав споживача в частині інформування про вартість кредиту та скрив істину вартість кредиту Позивач вважає, що банк свідомо ввів споживача в оману щодо істинної вартості кредиту. Такі дії Відповідача щодо приховування інформації про сукупну вартість кредиту, є порушенням вищевказаних вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до пункту 1.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (далі Правила) випливає, що "банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами". Відповідно до умов п.п. “в” п. 2.1 Правил - Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Враховуючи те що Банк не виконав обов’язкових вимог законодавства та не надав споживачу кредитної послуги усієї необхідної та повної інформації, яка повинна бути надана Позичальнику, укладення оспорюваного кредитного договору не відповідало внутрішній волі Позичальниці. Відповідно до п. 12.1. Кредитного договору Невід’ємною частиною кредитного договору є: Додаток № 1 – Повідомлення позичальника – фізичної особи про умови надання споживчого кредиту. Однак вказаний додаток не містить обов’язкових вимог, які передбачені законодавством. Відповідно до п. 2.4. вищевказаних Правил Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. За таких обставин на момент укладення Договору Позивач не знала, яка загальна вартість кредиту в результаті чого не могла зробити правильний вибір щодо необхідності та доцільності отримання кредиту саме на умовах які визначені Банком. Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Враховуючи те що інформація про сукупну вартість кредиту є нічим іншим як обставиною, що має вирішальне значення у вказаному правочині, а ненадання такої інформації Відповідачем пов'язане з намаганням скрити важливу інформацію про реальні витрати Позичальника Позивачка, вважає, що кредитний договір з фізичною особою № 014/24 є таким, що порушує права споживача, а тому він повинен бути визнаний судом недійсним. Згідно ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами ст. 3, 16, 203, 215, 230 ЦК України, ст. 118-120, 137, 208, 213, 215 ЦПК України, Законами України “Про захист прав споживачів”, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007р. прошу: 1. прийняти зустрічну позовну заяву до розгляду; 2. визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір з фізичною особою № 014/242 укладений 18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» та .

А це ВССУ у подібній справі http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57926384

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62866174

Цього ж дня у цьому ж складі і такий же позов Франківський р/суд відхилив. А ви кажете про справедливість цього рішення.

Я вказував в заперечення на касацію, що про існування обману дізнався лише після висновку експертизи, бо до того ніяких даних про обман не було.

І от нарешті дочекались. ВССУ знову "відзначився". Дві інстанції скасував і на новий розгляд - нібито немає обману - коли їх вже розженуть? У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Мостової Г.І., Олійник А.С.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору, додатку до кредитного договору, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору, зобов'язання повернути документи, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківського області від 09 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору, додатку до кредитного договору, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору, зобов'язання повернути документи з підстав порушення відповідачем положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визнати недійсним Додаток №2 «Графік погашення кредиту» до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, визнати недійсним іпотечний договір №2113 від 03 липня 2008 року, зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути їй документи, які були передані нею по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03 липня 2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківської області від 09 квітня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Визнано недійсним з моменту укладення додаток №2 - «Графік погашення кредиту» до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_6 документи, які були отримані у неї по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03 липня 2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому укладення кредитного договору, суперечило його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Проте повністю з висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного. Судами встановлено, що 03 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210, згідно якого позичальник отримала кредит в сумі 129 460 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 25,23% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №IFWWGA0000004210, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 03 липня 2008 року укладено договір іпотеки №2113, за умовами якого позивач за первісним позовом надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 96,80 кв.м, житловою площею 61,20 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності. 06 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладена додаткова угода до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, якою до кредитного договору внесено зміни. Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 146 982,13 грн на наступні цілі: 100 тис. грн на споживчі цілі та 42 722,13 грн на сплату страхових платежів. Також внесено зміни до п.2.1.3 та п.2.2.7 кредитного договору, які стосуються винагороди банку, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості та відповідальності сторін. Відсоткова ставка встановлена у розмірі 2,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Як вбачається з матеріалів справи Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу (а.с. 101-103 т. 2), за результатом якої було складено висновок №8081 від 11 листопада 2013 року, в якому зазначено, що виходячи з базових умов договору, вказаних у п. 8.1 кредитного договору, а саме позика в розмірі 104 260 грн, відсоткова ставка 1,67% на місяць, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів, щомісячний (ануїтетний) платіж становить 2 212,93 грн. Обрахована та вказана банком у додатку №1 до кредитного договору (загальна вартість кредиту) та додатку №2 (графік погашення кредиту) сума відсотків та винагород не відповідає базовим умовам кредитного договору. Сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) становить 451 848,66 грн, з урахуванням реальної відсоткової ставки в розмірі 31,75%. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. З роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 (далі - постанова) вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦК України, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясував які саме позовні вимоги заявлені позивачем та з яких підстав. Водночас, суд першої інстанції вирішуючи питання по суті позовних вимог дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_6, залишивши поза увагою заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, укладених між сторонами 03 липня 2008 року з моменту їх укладення, оскільки позивач за первісним позовом звернулась до суду у серпні 2012 року. Крім того, позивачем в ході судового розгляду неодноразово було уточнено позовні вимоги, змінено підставу та предмет позову, і остаточно судом першої інстанції визнано недійсними лише кредитний договір, іпотечний договір та додаток до кредитного договору у вигляді графіку погашення кредиту, не перевіривши чи підлягає такий додаток визнанню недійсним з підстав заявлених відповідачем. Приймаючи до уваги висновки судово-економічної експертизи (а.с. 101-103 т. 2), суд першої інстанції зауважив, що вже на момент укладення оспорюваного кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» вводив споживача кредитних послуг в оману з метою отримання завищеної, несправедливої, безпідставної винагороди, залишивши поза увагою положення ч. 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України, зокрема, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, не звернувши при цьому уваги, що категоричного висновку щодо введення позивача ОСОБА_6 в оману матеріали справи не містять. Судом першої інстанції належним чином не встановлено та не доведено того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору діями відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» введено в оману і що такий обман дійсно мав місце та мало місце істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, не з'ясовано в чому саме полягають навмисні дії банку, що саме ним замовчено. Визнавши оспорювані договори недійсними з моменту укладення, суд першої інстанції зобов'язав відповідача за первісним позовом повернути оригінали правовстановлюючих документів позивачу, одночасно не вирішив питання щодо повернення позивачем банку отриманих за кредитним договором грошових коштів в порядку, передбаченому ст. 216 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції не вирішив фактично спір по суті, не з'ясував порушено чи не порушено право позивача за зустрічними вимогами та чи підлягає воно захисту. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківського області від 09 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43008241 І що саме цікаве - Заяви про застосування строку у справі немає і банк її не подавав - вот так судить ВССУ !!!

То точно

Який би він не був поганий чи добрий - якщо він не будує це не його робота - він мер. У міській раду повно відповідних відділів, є Держархбудконтроль - це їхня робота.

Невже Луспеник взяв до уваги такі аргументи про неправильне нарахування боргу. Аж дивно. Хоча дуже корисно буде для інших суддів. Буде чим тикати.

Це просто БОМБА для моєї справи, ще б це були Кредитні ініціативи - ціни б не було рішенню.

А портки именно нашли Кузнєцова В.О. - именно он по прошествии 6 мес. возобновил Прихвату строк на подание касационной жалоби. Чуєт что ему не долго осталось - вот и хапает все что можно. Ужас просто.

А ссылку можно? Не могу найти

Як відправити на пошту?

В мене в Апеляцію подали ці додатки саме 1-Б та 7 А. В першій інстанції не подавали, навіть не згадували. Тепер не знаю як бути - всю мою стратегію ламають.

Ну вот как то так.