Определение ВССУ оставившее в силе решение Печерского райсуда г. Киева об отказе ипотекодержателю в удовлетворении требований о признании права собств


Recommended Posts

Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів:            Кадєтової О.В.,Мартинюка В.І., Мостової Г.І.,Остапчука Д.О.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 30 квітня 2009 року він уклав з ОСОБА_7 договір позики грошових коштів, згідно якого він позичив їй 543 320,00 грн, що еквівалентно 68 000 доларів США на строк 6 місяців, які вона повинна була повернути до 30 травня 2010 року без нарахування відсотків. Позивач виконав умови договору позики, надавши відповідачу 68 000 доларів США, в той час, як остання зобов'язання щодо повернення грошових коштів виконала частково. Станом на 08 серпня 2013 року заборгованість за договором позики складає 525 185,57 грн.

На забезпечення виконання зобов'язання, які випливають з договору позики між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат житловою площею 27,60 кв. м, загальною площею 44,00 кв. м.

З урахуванням зазначеного, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості у розмірі 525 185, 57 грн за договором позики грошових коштів від 30 квітня 2009 року звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка є приватною власністю ОСОБА_7 та визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року, з урахуванням виправлень внесених ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30 квітня 2009 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за договором позики від 30 квітня 2009 року та договорами про внесення змін і доповнень до договору позики від 30 квітня 2009 року, від 03 листопада 2009 року та від 04 грудня 2009 року у розмірі 490 641,84 грн шляхом визнання права власності за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7 вартістю 622 952,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судового рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких застережень, які б за своїм змістом могли бути прирівняні до договору про задоволення вимог кредитора шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, договір іпотеки від 30 квітня 2009 року не містить. Крім того, вартість предмета іпотеки перевищує розмір основної заборгованості, в той час як позивач не ставить питання про стягнення з нього компенсації різниці між вартістю предмета іпотеки та розміром основного боргу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем вірно обрано спосіб судового захисту, оскільки договором іпотеки передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що 30 квітня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 523 600,00 грн, що на день підписання договору є еквівалентом суми 68 000 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Сторони за цим договором домовилися, що Договір позики є безпроцентний.

Згідно п. 2 вказаного договору грошові кошти передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього Договору.

Відповідно до п. 3 договору позики позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) згідно умов цього договору у визначений сторонами строк: щомісячно з 30 травня 2009 року по 30 вересня 2009 року до 30 числа кожного місяця по 23 100,00 грн, а до 30 жовтня 2009 року - 408 100,00 грн.

03 листопада 2009 року та 04 грудня 2009 року були внесені зміни та доповнення до цього договору в частині строку повернення позики.

30 квітня 2009 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_7 передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Умовами п. 5.3 договору іпотеки, з урахувань договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 30 квітня 2009 року за реєстровим № 943 від 03 листопада 2009 року, передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до тридцятого листопада дві тисячі дев'ятого року зобов'язання за Основним договором, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов'язку оплати нотаріальних дій на Іпотекодавця.

Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (п. 5.4 договору іпотеки).

Положенням договору іпотеки передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в п. 38 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 (надалі Постанова) у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Пунктом 39 зазначеної Постанови судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.


Так, договором іпотеки від 30 квітня 2009 року передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог лише в позасудовому порядку врегулювання спору.

Оскільки іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення зазначеного договору в позасудовому порядку не реалізував, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушених прав.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та у порушення ст. ст. 213,    214 ЦПК України дійшов до помилкового висновку, що договором іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та враховуючи зазначені норми матеріального права обґрунтовано залишив позовні вимоги ОСОБА_6 без задоволення.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                Судді:В.О. Кузнєцов   О.В. Кадєтова   В.І. Мартинюк   Г.І. Мостова  Д.О. Остапчук

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...