Постановление ВСУ о возможности вынесения решения суда об обращения взыскания на предмет ипотеки в момент действия закона о моратории

[у.zaporozhskiy]

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/D6D2E22F1B276DE7C2257EBD0047D60A

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 

9 вересня 2015 року

 

                              м. Київ

 

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Сеніна Ю.Л.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Універсал банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Універсал банк»  (далі – ПАТ «Універсал банк») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 205 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних та строком повернення коштів до 3 вересня 2022 року. 5 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Універсал банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком, ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємицею якої є ОСОБА_3, було укладено іпотечний договір від 5 вересня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. У зв’язку з неналежним виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у сумі 1 млн 654 тис. 434 грн 20 коп.

 

Банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на предмети іпотеки.

 

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області
від 21 жовтня 2014 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 206 тис. 274 дол. США, що еквівалентно 1млн 633 тис.    526 грн 57 коп.;  у решті позову відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

 

У поданій 29 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві ПАТ «Універсал банк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року,  прийняти постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 33 Закону України від            5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку»)  та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

На підтвердження своїх доводів ПАТ «Універсал банк»  надало копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та від 4 лютого 2015 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі –  ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що 4 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 205 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних та строком повернення коштів до 3 вересня 2022 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Універсал банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 5 вересня 2007 року укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної  власності.

 

Також з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком і ОСОБА_4 5 вересня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, її спадкоємцем є ОСОБА_3.

 

У зв’язку з неналежним виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість у сумі 1 млн 654 тис. 434 грн  20 коп.

 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовляючи в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що відповідач належним чином не виконав грошові зобов’язання, у зв’язку із чим з нього необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором.

 

Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення пені за неналежне виконання грошових зобов’язань, суд виходив з того, що банком пропущено річний строк позовної давності щодо зазначених вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зазначив, що банк змінив процентну ставку за користування кредитним коштами, однак відповідних змін до договорів іпотеки не вніс, а тому договори іпотеки є припиненими з моменту зміни процентної ставки без згоди іпотекодавців. Крім того, набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким тимчасово заборонено примусово стягувати нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов’язань громадян України за споживчими кредитами в іноземній валюті.

 

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та  4 лютого 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди дійшли помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує       140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на  майно (відчуження без згоди власника).

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності.

 

Разом з тим рішення  суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

 

Отже, в справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

 

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (№ 6-58цс15).

 

Відповідно до статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду  першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не встановили усіх фактів необхідних для правильного застосування судом статті 39 Закону України «Про іпотеку», якою  визначено вимоги до рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також умов, за яких застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не дозволяє

Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

  Керуючись статтею 360³ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

                                               п о с т а н о в и л а :

 

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Універсал банк» задовольнити частково.

 

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня
2014 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 жовтня          2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                   Ю.Л. Сенін

 

Судді:                                                                                В.І. Гуменюк                                                                    

                                                                                                     Н.П. Лященко

 

В.М. Сімоненко

 

А.Г. Ярема

 

 

                                                 Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

                              при розгляді справи № 6-483цс15

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує       140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на  майно (відчуження без згоди власника).

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності.

 

Разом з тим рішення  суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

 

Отже, в справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.