Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности кредитному союзу переуступить задолженность по кредитному договору

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – кредитна спілка «Альянс Україна», про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року, 

 

в с т а н о в и л а:

 

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором. 

 

ОСОБА_1 зазначав, що 17 березня 2008 року між кредитною спілкою «Альянс Україна» (далі – КС «Альянс Україна») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 7 тис. 100 грн строком на 36 місяців.

 

26 березня 2014 року між КС «Альянс Україна» і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги кредитором боргу ОСОБА_2 перейшло до позивача. 

 

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконала обов’язків за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 просив розірвати кредитний договір та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 4 тис. 536 грн 1 коп. заборгованості за кредитом, 10 тис. 41 грн 20 коп. процентів за кредитом та 16 тис. 556 грн 44 коп. пені. 

 

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: розірвано кредитний договір від 17 березня 2008 року, укладений між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_2; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 тис. 77 грн 21 коп. заборгованості за кредитним договором та 191 грн 18 коп. судових витрат.

 

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2015 року рішення Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року змінено: зменшено розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, з 19 тис. 77 грн 21 коп. до 8 тис. 536 грн 1 коп. У решті рішення суду залишено без змін. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про кредитні спілки», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність зазначеного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-59цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року, ухвал Апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2014 року, Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2010 року та Апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року.

 

Ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2014 року, Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2010 року та Апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року, які надані заявником для порівняння, не є судовими рішеннями, в яких неоднаково застосовано судом (судами) касаційної інстанції одні і ті самі норм матеріального права в подібних правовідносинах.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 березня 2008 року між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 7 тис. 100 грн строком на 36 місяців.

 

На забезпечення зобов’язань позичальника за кредитним договором 17 березня 2008 року між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

 

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору станом на 26 березня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 31 тис. 133 грн 65 коп. 

 

26 березня 2014 року між КС «Альянс Україна» і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги кредитором боргу ОСОБА_2 перейшло до ОСОБА_1. 

 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що договір про відступлення права вимоги між позивачем і кредитною спілкою укладений у межах повноважень останньої й відповідає вимогам статті 6, частини третьої статті 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 3 Закону України «Про кредитні спілки» та пунктів 23, 52 Методичних рекомендацій кредитним спілкам щодо можливих дій та заходів по забезпеченню виходу зі скрутного фінансового становища, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20 серпня 2009 року № 633.

 

Змінюючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо нікчемності договору про відступлення права вимоги у зв’язку з тим, що кредитні спілки не мають права переводити борг чи відступати правові вимоги за кредитним договором фізичним особам, є необґрунтованими. 

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-59цс15), які надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом України «Про кредитні спілки», не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження цим Законом не передбачені. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про кредитні спілки», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За змістом частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

 

Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України).

 

За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

 

Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

 

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені.

 

Таким чином у справі, яка переглядається Верховним Судом України, судами неправильно застосовано норми Закону України «Про кредитні спілки», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення.

 

Ураховуючи, що спірні зобов’язання випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з ОСОБА_2, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об’єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов’язання тісно пов’язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов’язаннях не допускається, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. 

 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2015 року та рішення Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року скасувати. 

 

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – кредитна спілка «Альянс Україна», про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Л.І. Охрімчук 

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-667цс15

 

За змістом частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

 

Заміна кредитора у зобов’язанні не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України).

 

За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

 

Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.

 

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені.

 

Ураховуючи, що спірні зобов’язання випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з фізичною особою, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об’єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов’язання тісно пов’язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов’язаннях не допускається, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F09C09077114BB79C2257EC80027634F

[Vladimir AB]

Ще раз для закріплення. Кредитні спілки в ауті.