Решения 3-ох инстанций об отказе Надра банку во взыскании задолженности с поручителя на основании ч. 4 ст. 559 ЦК Украины и Определение ВССУ об отмене


Recommended Posts

в течении шести месяцев с момента окончания срока договора

Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика

Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377

 

 

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року                               м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М., суддів:      Євграфової Є.П.,   Іваненко Ю.Г., Журавель В.І.,   Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від  20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі              333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до                   ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4               ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку.

Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано.

Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до                       20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7).

15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8).

15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat,                1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173).

Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня  2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія -              5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп.

Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13.


На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув.

Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог  п. 2 договору поруки позивачем не надано.


Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарження не підлягає.

Головуючий:                               О.М. Ситнік                               Судді: Є.П. Євграфова  В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35931259

 

Державний герб України

Справа № 202/29959/13-ц

2/202/7348/2013

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

20 листопада 2013 року  Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді     Колесніченко О.В.,

при секретарі Голобородько О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,  представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013  року ПАТ КБ «Надра» предявило через суд зазначений позов до ОСОБА_2, ОСОБА_4, посилаючись на те, що 15 грудня 2005 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», укладено з ОСОБА_2 кредитний договір на суму 14462,30 доларів США для придбання транспортного засобу, зі сплатою за користування 10,00% річних, строком повернення коштів до 20 грудня 2010 року, забезпечений порукою співвідповідача ОСОБА_4 за договором від 15 грудня 2005 року, проте позичальником в порушення умов договору сплата коштів систематично у визначені строки не здійснювалась в результаті чого виникла заборгованість, тому позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість станом на 16 січня 2013 року загальною сумою 938475,07 грн., що складається з тіла кредиту 107958,09 грн., відсотків 70785,37 грн., комісії 42817,14 грн., пені 705354,75 грн., штрафу 11559,72 грн., та покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 29 липня 2013 року скасоване заочне рішення цього ж суду від 25 березня 2013 року про задоволення позовних вимог у звязку з чим розгляд справи розпочатий в загальному порядку.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з наведених у позовній заяві підстав.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, направивши своїх представників, які в судовому засіданні позов не визнали у повному обсязі, заперечуючи тим, що 21 травня 2006 року ОСОБА_2 здійснила повний розрахунок за кредитними зобовязаннями, що стало підставою для зняття заборони відчуження автомобіля як предмету застави в органах ДАІ та в подальшому автомобіль був проданий третій особі, про що у відповідачів залишилася довідка-рахунок представлена банку у 2007 році, коли ОСОБА_2 банком надсилалася претензія стосовно виконання договірних зобовязань після чого лише у 2012 році банк знову без будь-яких підстав для того за іншим державним номерним знаком наклав за вже виконаним кредитним договором обтяження на автомобіль в органах ДАІ, як на предмет застави, проте за фактом вчинення працівниками банку шахрайських дій відносно ОСОБА_2 з коштами в сумі 9000,00 доларів США при погашенні кредиту порушене кримінальне провадження за чт.191 КК України, тому у задоволенні позовних вимог просили відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Матеріалами справи встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого згідно Статуту є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №8/2005/840-К/507-А, долучений до матеріалів справи в копії (а.с.6-7), за умовами якого, що є обовязковими для сторін згідно ст. 629 ЦК України, банк надає позичальнику кошти в сумі 14462,30 доларів США строком до 20 грудня 2010 року на придбання автотранспортного засобу автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, зі сплатою за користування коштами 10,00% річних та комісії за управління кредитом щомісячно в розмірі 0,5% від розміру кредиту (п.1.1 -1.4 договору).

За умовами цього договору відповідач ОСОБА_2, одержавши від банку у власність кошти в сумі 14462,30 доларів США, що обєктивно підтверджується заявою на видачу готівки та квитанцією (а.с.9), зобов'язалася використати кошти за цільовим призначенням, здійснювати повернення кредиту, сплату процентів та комісійних платежів у передбачені договором строки, здійснюючи таке повернення щомісячно не менш ніж 353,00 долари США, до 20 числа поточного місяця (п.3.1 3.3.4 договору).

За змістом ст. 526, 527, 530, 532, 533 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній  валюті.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику  у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно  зі  ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048, 1056-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Належне виконання зобовязання відповідачем ОСОБА_2 зі сплати суми основного боргу, процентів за користування кредитом, дострокового повернення кредиту було забезпечене, окрім неустойки, порукою співвідповідача ОСОБА_4, за договором від 15 грудня 2005 року, укладеним згідно ст.553 ЦК України, за умовами якого, співвідповідач зобовязалася відповідати у тому ж розмірі, що і основний боржник (з повернення основної суми боргу, сплати відсотків, пені, штрафів, сплати відшкодування за дострокове погашення кредиту) та у випадку невиконання ним зобовязань за договором погасити усю суму заборгованості п.1, п.2 договору (а.с. 8), а так само - заставою за договором застави від 15 грудня 2005 року, укладеним з ОСОБА_2 згідно з ст.ст.572, 576, 577 ЦК України предметом якої став автомобіль мари Volkswagen Passat, 1999 року випуску.

Як встановлено судом, кредит був наданий за умовами п.1.2 кредитного договору від 15 грудня 2005 року на придбання транспортного засобу мари Volkswagen Passat, 1999 року випуску, згідно довідки рахунку №КІВ 360270 від 14 грудня 2005 року в сумі 14462,30 доларів США (а.с.6, 28), який згідно з пункту 2 кредитного договору став предметом застави.

За умовами п.1 договору застави від 15 грудня 2005 року (а.с. 171-174) протягом терміну договору застави, який діє до виконання зобовязань за кредитним договором від 15 грудня 2005 року, заставодавець не має право відчужувати предмет застави або передавати його в заставу іншим особам. При укладенні договору нотаріусом було внесено в Державний реєстр обтяжень рухомого майна відомості про заставу та заборону відчуження предмету застави (а.с.164-176).

Відповідно до умов кредитного договору, які передбачають у п. 4.4 можливість дострокового повернення кредиту, відповідачем ОСОБА_2 повернуто кредит в повному обсязі до 22 травня 2006 року, що встановлено на підставі даних УДАІ в Дніпропетровській області від 22 липня 2013 року, відповідно до яких 22 травня 2006 року автомобіль мари Volkswagen Passat, 1999 року випуску, днз АЕ2247АО, знятий з обліку для реалізації з відміткою про погашення кредиту, про що суду також надана в копії довідка рахунок серії КІВ №360270 від 14 грудня 2005 року з відміткою про погашення кредиту (а.с.89, 28) та в подальшому цей автомобіль відчужений 16 червня 2006 року, про що свідчить договір купівлі-продажу транспортного засобу від 10 червня 2006 року №7-2939, в якому також наявна відомості про відсутність будь-яких обтяжень (а.с.77).  

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшли підтвердження доказами обставини повного виконання кредитних зобовязань, що стало підставою та дало можливість для зняття обтяжень з цього автомобіля та його подальшого відчуження.

При цьому, починаючи з 22 травня 2006 року позивач не вчиняв будь-яких дій з перевірки предмету застави, його наявність, тощо, що також свідчить про відсутність у банку претензій до відповідачів стосовно неналежного виконання зобовязань за кредитом.

Одночасно, суд відзначає, що сама по собі відсутність у позивача даних в електронному документообігу станом на січень 2013 року про повне погашення кредиту, не є належним підтвердженням наявності заборгованості та не свідчить про невиконання зобовязань, враховуючи відсутність будь-яких інших документів на підтвердження цього, а також те, що позивач за результатами службової перевірки обставин виконання зобовязань ні підтвердити, ні спростувати такі обставини не зміг та жодних письмових доказів цьому не надав.

Так само, суд не приймає до уваги твердження представників позивача, що довідка рахунок з відміткою про повне погашення кредиту не підтверджує виконання зобовязань, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження навіть визнаних проплат за кредитом, а так само визнано обставини відсутності будь-якого документообігу за цим кредитом.

Крім того, вирішуючи спір суд приймає до уваги, що згідно ч.5 ст. 261 ЦК України  за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до вимог статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з розрахунку боргу за позовними вимогами, представленого банком, останній платіж відповідачем був здійснений 28 серпня 2006 року в сумі 400,00 доларів США, тоді як п.3.4.2 кредитного договору №8/2005/840-к/507-А від 15 грудня 2005 року передбачено щомісячне внесення чергових платежів в сумі 353,00 долари США, у звязку з чим позивачу було достовірно відомо про порушення його прав з наступного місяця за місяцем попереднього погашення, тобто, щонайменше з вересня 2006 року, зважаючи на відсутність подальшого виконання за даними поданого суду розрахунку, разом з тим до 31 січня 2013 року позивачем жодних вимог до відповідачів, як до основного боржника, так і до поручителя згідно з умовами п.2 договору поруки №507/1 від 15 грудня 2005 року, стосовно неналежного виконання зобовязань за кредитним договором чи порушення таких зобовязань не предявлялося ні в порядку претензійної роботи, як це передбачено умовами кредитного договору і договору поруки, ні в судовому порядку.

Звідси, такі обставини, на переконання суду свідчать про наявність у позивача відомостей щонайменше з жовтня 2007 року ( з часу відповіді ОСОБА_5 на претензію від 14 вересня 2007 року) до січня 2013 року про повне виконання відповідачами своїх зобовязань ще в травні 2006 року.

Одночасно суд зважає на те, що відповідач ОСОБА_2 на вимогу банку від 21 вересня 2007 року вих.№21 достроково повернути кредит, нараховані відсотки, штрафні санкції, направила позивачу у відповідь свої заперечення з підстав повного виконання кредитних зобовязань та направила банку (а.51-54), натомість в судовому засіданні представник позивача, стверджуючи про проведення претензійної роботи з боржниками, не зміг представити ні направлену ОСОБА_5 претензію від 14 вересня 2007 року, копію якої надали відповідачі, ні відповіді на неї, ні інших документів стосовно перебування на обліку у банку вказаного кредиту, як такого, зобовязання за яким не виконуються.

Так само, не містить будь-яких документів стосовно виконання або невиконання кредитних зобовязань ОСОБА_2, ОСОБА_4 за кредитним договором від 15 грудня 2005 року, навіть за тими платежами, які банком визнаються за період з 15 грудня 2005 року по 28 серпня 2006 року, матеріали кредитної справи №8/2005/840-к/507-А, дослідженої судом в оригіналі у судовому засіданні, долученої до матеріалів справи в копії (а.с.139-187).

Крім того, в судовому засіданні представники позивача суду пояснювали, що тривалий час в ПАТ КБ «Надра» співробітниками банку не вівся належний контроль за виконанням кредитних зобовязань, стосовно деяких службових осіб банку порушені кримінальні провадження за фактом зловживання службовим становищем, тощо, тому будь-яких доказів виконання кредитних зобовязань відповідачами позивачем представити немає можливості, а обставини невиконання зобовязань за цим кредитним договором були встановлені в кінці 2012 року електронною програмою банку, проте вказані обставини суд не може прийняти до уваги, як єдину підставу для стягнення заборгованості за відсутності інших доказів про наявність такої заборгованості.

Разом з тим, суд відзначає, що у відповідності з вимогами ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, проте позивач не надав доказів невиконання зобовязань відповідачами у відповідності зі ст. 10, 60 ЦПК України, а сам по собі розрахунок заборгованості, який жодним іншим платіжним документом не підтверджений, з урахуванням наведених обставин визнання виконання зобовязань до часу звернення із позовом, сукупно із обставинами зняття обтяження із заставного майна (автомобіля), представленої довідки рахунку ДАІ з відміткою про повне погашення боргу, суд прийняти до уваги як належний та допустимий доказ наявності невиконаних зобовязань та їх розмір не може.

Одночасно позивач не заявляв суду і щодо поновлення строку позовної давності. З матеріалів справи не вбачається підстав для визнання пропуску строку банком з поважних причин. Позивач - банк продовжував щомісячно нараховувати проценти та штрафні санкції за прострочення зобов'язання по поверненню кредитних коштів після припинення відповідачем здійснення операцій по кредитній картці, що свідчить про обізнаність позивача про порушення свого права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов було пред'явлено після спливу строку позовної давності, на застосуванні наслідків чого в судовому засіданні заявляли представники відповідачів.

Доводи позивача про те, що дія спірного договору не обмежена часом, що обумовлено в договорі, суд вважає неспроможними, оскільки ці обставини не стосуються часу порушеного права, з якого починається перебіг позовної давності, а саме: виникнення заборгованості у відповідача з урахуванням терміну виконання кредитного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію договору до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем не може розглядатися як доказ установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251,252 ЦК України).

Таким чином, перебіг позовної давності починається з часу не виконання зобов'язання відповідачем, як правильно встановлено судом першої інстанції, тому початок перебігу позовної давності починається саме з цієї дати, про що вище було зазначено, у зв'язку з чим позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, стосовно вимог до ОСОБА_4, як поручителя за договором поруки від 15 грудня 2005 року №507/1, суд виходить приймає до уваги наступне.

Так, у п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що кінцевим строком сплати кредиту та відповідних виплат за кредитним договором є 20 грудня 2010 року (п.3.4.4 договору). Отже, банк мав право пред'явити вимоги до поручителя протягом шести місяців. Проте, банк не направляючи поручителю будь-яких вимог 31 січня 2013 року звернувся до суду з вимогами щодо поручителів, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого законодавством. При цьому діє презумпція припинення поруки.

За наведених обставин, безпосередньо дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та логічному взаємозвязку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у звязку з чим ухвалює рішення у цій справі про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий                                                                           О.В. Колесніченко
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Феноменальность  решения ВССУ в том, что банк просил отменить решения предыдущих инстанций об отказе во взыскании с поручителя, а ВССУ отменил решение об удовлетворении требований банка во взыскании задолженности с заемщика.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...