Определение ВССУ о прекращении поручительства и отказе Прокредитбанку во взыскании задолженности


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

21 травня 2014 року

 

м. Київ 

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим станом на 11 травня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 429 грн 43 коп.

 

Оскільки відповідач ОСОБА_4 згідно з договором поруки поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку.

 

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПроКредит Банк» та на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України просив суд розірвати кредитний договір від 15 серпня 2007 року, посилаючись на порушення банком вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, що полягали в ненаданні йому обумовленої договором суми кредиту. 

 

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року в розмірі 96 429 грн 43 коп. та 964 грн 30 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Задовольняючи позов ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки позивач у визначений законом строк, а також у спосіб, передбачений договором поруки, пред'явив до поручителя відповідну вимогу, підстави вважати поруку припиненою відсутні. 

 

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. 

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

 

Таким вимогам закону судорве рішення апеляційного суду щодо вимог до поручителя не відповідає.

 

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 серпня 2007 року закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», уклало з ОСОБА_3 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 15 серпня 2007 року був укладений договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

 

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

 

Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).

 

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

 

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

 

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

 

З матеріалів справи вбачається, що останнє погашення кредиту ОСОБА_3 відбулося 13 лютого 2009 року, однак якщо строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку, то в даному випадку - це 16 березня 2009 року.

 

Проте вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 15 листопада 2010 року, а позов пред'явлено у липні 2012 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. 

 

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

 

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

 

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

 

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

 

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

 

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.

 

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

Крім того, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

 

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. 

 

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. 

 

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з урахуванням того, що умовами договору поруки не визначено іншого строку для звернення з вимогою до поручителя, дійшовши передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

 

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Щодо судових рішень в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3 та його зустрічного позову, то підстав для скасування їх в цій частині немає, оскільки останній судових рішень не оскаржував та н уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів.

 

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

 

Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

 

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

У решті - судові рішення залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Д.Д. Луспеник 

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська 

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Есть ли определение ВССУ с утверждением окончательного решения по подобным мотивам, а не возврат в предыдущую инстанцию ?

Есть, они размещены на форуме, посмотрите с помощью поиска по тегу ч. 4 ст. 559 ЦК.

Единственное, что другие решения, считают срок выполнения обязательств наставшим не с момента возникновения просрочки, а с момента получения требования заемщиком/поручителем.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Есть, они размещены на форуме, посмотрите с помощью поиска по тегу ч. 4 ст. 559 ЦК.

Единственной, что другие решения, считают срок выполнения обязательств наставшим не с момента возникновения просрочки, а с момента получения требования заемщиком/поручителем.

Нашел аналогичное, но оно не окончательное: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6737

Это серьезная работа, нужно найти сначала решения апелляции, а затем определение ВССУГУД, которым оно оставлено в силе.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Это серьезная работа, нужно найти сначала решения апелляции, а затем определение ВССУГУД, которым оно оставлено в силе.

 

Зачем же так сложно... Я обычно другим путём иду... Я сначало нахожу обычно интересующие ухвалы ВССУ, а уже потом все апелляции и первички связанные с ней... Мне кажется, что так проще и надёжнее... Апелляция ведь найденная может быть всёравно пересмотрена в течении длительного времени ещё...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 3 months later...
Решение апелляции, которым поручительство прекращено после определения ВССУ указанного в топике: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6727&p=109292

 

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

 

Справа № 753/7038/12

№ апеляційного провадження 22-ц-796/9683/2014

 

Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

05 серпня 2014 року м. Київ

 

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

 

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Гаращенка Д.Р., Білич І.М.,

при секретарі Охневській Т.В.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24.12.2012 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про розірвання кредитного договору, -

 

ВСТАНОВИЛА

 

13.07.2012 ПАТ «ПроКредит Банк», звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15.08.2007 згідно з кредитним договором ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі 10 000 доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_2 не виконав, у зв'язку з чим, станом на 11.05.2011 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 429 грн. 43 коп.

 

Оскільки відповідач ОСОБА_1 згідно з договором поруки, поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_2 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку.

 

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПроКредит Банк» та на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України просив суд розірвати кредитний договір від 15.08. 2007 року, посилаючись на порушення банком вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, що полягали в ненаданні йому обумовленої договором суми кредиту.

 

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.12.2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21.11.2013, позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15.08.2007 в розмірі 96429 грн. 43 коп. та 964 грн. 30 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи ухвала апеляційного суду м. Києва від 21.11.2013 в частині позову публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасована, справа в цій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

З апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що він не погоджується із ухваленим рішенням суду, так як вважає, що кредит був наданий з порушенням чинного законодавства щодо застосування іноземної валюти, також вважає поруку припиненою, у зв'язку з пропуском позивачем строку пред'явлення вимоги до поручителя. Оскільки суд не в повній мірі з'ясував обставини справи, які мають суттєве значення для правомірного її вирішення, не дослідив надані докази, то рішення суду, на думку відповідача ОСОБА_1, є незаконним, необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

 

Сторони в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, з клопотаннями не зверталися. Тому, керуючись положеннями ст. ст. 303-1, 305 ч. 2 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

 

Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи ухвала апеляційного суду м. Києва від 21.11.2013 скасована, справа передана на новий розгляд в частині позову публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Як вбачається з мотивувальної частини, підставами для скасування ухвали апеляційного суду стало те, що суд не звернув уваги, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з урахуванням того, що умовами договору поруки не визначено іншого строку для звернення з вимогою до поручителя.

 

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. 

 

Задовольняючи позовні вимоги «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються кредитним договором та договором поруки. У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів.

 

Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі колегія суддів не вважає за можливе.

 

Судом встановлено, що 15.08.2007 закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», уклало з ОСОБА_2 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 10 000 доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. Погашення кредиту та сплата відсотків за його користування умовами договору передбачено шляхом здійснення щомісячних чергових платежі згідно графіку, наведеному в додатку № 1 до договору.

 

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

 

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно з п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: сплата неустойки.

 

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Проте, ОСОБА_2 не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором по погашенню суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим у позичальника перед позивачем станом 17.05.2011 утворилась заборгованість в сумі 96429 грн. 43 коп., й включає в себе: 49776 грн. 60 коп. - сума неповернутого кредиту; 22747 грн. 63 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 23905 грн. 20 коп. - пеня за порушення зобов'язань (а.с.9-10).

 

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15.08.2007 між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 1.33624-ДП1, за умовами якого ОСОБА_1зобов'язувався солідарно на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за його користування та штрафні санкції в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі. Згідно п.3.1 Договору поруки, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання (а.с.13).

 

Згідно вимог ст. 554 ЦК України, в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу і процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

 

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що порука припинилась в зв'язку із пропуском позивачем строку пред'явлення вимоги до поручителя, апеляційний суд виходить з наступного.

 

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Як зазначено вище, за умовами договору поруки він припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК). Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

 

У зв'язку з цим, порука, на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК, припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Умовами Кредитного договору та додатку № 1 строк виконання основного зобов'язання визначений 16.08.2010, що відповідає 36 місяцям на який наданий кредит.

 

Разом з тим, вимога про погашення кредиту датована 15.11.2010 була направлена поручителю 19.11.2010 і отримана ним 20.11.2010 (а.с.101), тобто в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Проте, позов пред'явлено 13.07.2012 тобто через 22 місяці і 27 днів.

 

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання, згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

 

Таким чином, позивачем у встановлений законом строк вимога до поручителя ОСОБА_1 пред'явлена не була, а тому порука, за умовами договору № 1.33624-ДП, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 15.08.2007, є припиненою.

 

Наведене не враховано судом першої інстанції, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 так як, має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що, в порядку п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, дає підстави скасувати рішення в частині та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

 

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В И Р І Ш И Л А

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

 

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24.12.2012 - скасувати в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення:

 

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

 

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.

 

Головуючий:

Судді:

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Зачем же так сложно... Я обычно другим путём иду... Я сначало нахожу обычно интересующие ухвалы ВССУ, а уже потом все апелляции и первички связанные с ней... Мне кажется, что так проще и надёжнее... Апелляция ведь найденная может быть всёравно пересмотрена в течении длительного времени ещё...

 

Вопрос в том, что когда не находишь нужно определение ВССУ, тогда ищешь необходимое применение норм материального права в решениях апеляционных судов, если находишь такие, то смотришь не оставлены ли они в силе ВССУ (отказ в открытии кассационного производства, отклонение кассационной жалобы банка).

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

13.07.2012 ПАТ «ПроКредит Банк», звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15.08.2007 згідно з кредитним договором ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі 10 000 доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних.

 

Обидно, что не ВССУ, не апелляционный суд, так и не установили все обстоятельства, которые должны были установить.

Срок кредитного договора настал еще 15.08.2010 года, значит поручительство прекращено 15.02.2010 года.

 

Разом з тим, вимога про погашення кредиту датована 15.11.2010 була направлена поручителю 19.11.2010 і отримана ним 20.11.2010 (а.с.101), тобто в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Проте, позов пред'явлено 13.07.2012 тобто через 22 місяці і 27 днів.

 

Требование здесь значения не имело.

Хотя получили хорошее решение, если оно будет оставлено в силе ВССУГУД.

Меня смущает очень маленькое количество практике ВССУ по делам о прекращении договора поручительства, когда иск подается после вынесения решения о взыскании задолженности с поручителя.

Если у кого-то есть такая практика, то размещайте.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...