Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора залога с банком Кредит Днепр

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 листопада 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у господарських справах 

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Колесника П.І.,

Ємця А.А., Потильчака О.І.,

Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., –

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі – ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року в справі № 39/5005/4527/2012 за позовом ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» до публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро») про визнання недійсним договору застави,

 

в с т а н о в и л а : 

 

У травні 2012 року ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (перейменовано на ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД») як заставодавцем і закритим акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (перейменовано на ПАТ «Банк Кредит Дніпро») як заставодержателем укладено і нотаріально посвідчено договір застави № 181207-З/1 (далі – договір застави). Цей договір укладено з метою забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Кредит» (далі – ТОВ «Транс-Кредит», боржник) зобов’язань за кредитним договором, укладеним 18 грудня 2007 року між боржником і ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (далі – кредитний договір).

 

Вартість майна, переданого у заставу, становить 2 220 381,99 грн.

 

Посилаючись на те, що спірний договір підписано головою правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» із перевищенням повноважень, наданих йому та спостережній раді товариства, позивач просив визнати недійсним договір застави повністю та зокрема в частині останнього 10 абзацу п. 1.2 та п. 6.8 цього договору.

 

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2012 року позов задоволено: визнано недійсним договір застави від 18 грудня 2007 року № 181207-З/1, укладений між ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», повністю та зокрема в частині останнього 10 абзацу п. 1.2 та п. 6.8 цього договору; вирішено питання про судові витрати.

 

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2012 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

 

Ухвалою Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року за клопотанням ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» поновлено пропущений строк, встановлений ч. 1 ст. 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), допущено до провадження Верховного Суду України господарську справу № 39/5005/4527/2012 для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року.

 

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. ст. 92, 97–99, 161, 207, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

 

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 4 грудня 2013 року у справі № 925/893/13, від 13 листопада 2013 року у справі № 5011-37/16335-2012, від 30 жовтня 2013 року у справі № 27/25Б, від 27 листопада 2013 року у справі № 33/5005/10798/2012 та від 27 листопада 2013 року у справі № 9/5005/10681/2012, від 3 грудня 2008 року у справі № 7/7-08, від 3 грудня 2008 року у справі № 7/6-08, від 18 травня 2010 року у справі № 38/8-09, від 10 квітня 2013 року у справі № 20/051-12, від 1 липня 2013 року у справі № 905/136/13-г, від 15 липня 2013 року у справі № 5006/14/223пд/2012, від 31 березня 2014 року у справі № 5002-22/1557-2011 та від 16 грудня 2008 року у справі № 2/303-08, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що переглядається.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

 

У справі, що переглядається, судами встановлено, що 12 грудня 2007 року на засіданні спостережної ради ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ухвалено надати в заставу банку «Кредит-Дніпро» для забезпечення виконання кредитних зобов’язань ТОВ «Транс-Кредит» майно вартістю 2 220 381,99 грн. Підписання усіх документів, пов’язаних з оформленням застави, доручено голові правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ОСОБА_1. 18 грудня 2007 року між ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» як заставодавцем (або майновим поручителем) і ПАТ «Банк Кредит Дніпро» як заставодержателем укладено і нотаріально посвідчено договір застави № 181207-З/1. Зазначений договір укладено з метою забезпечення виконання ТОВ «Транс-Кредит» зобов’язань за кредитним договором, укладеним 18 грудня 2007 року між боржником та ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Відповідно до кредитного договору та додатків до нього банк надав ТОВ «Транс-Кредит» траншеву мультивалютну кредитну лінію для ведення статутної діяльності з лімітом кредитування у сумі, еквівалентній 40 млн грн, зі строком погашення відповідно до цього договору та зі строком дії кредитного договору до 14 грудня 2010 року. Вартість майна, переданого у заставу, становить 2 220 381,99 грн. Договір застави підписано від імені позивача головою правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ОСОБА_1. 

 

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що за змістом договору про передачу майна у заставу відбулося відчуження майна, а спірний договір укладено головою правління з перевищенням повноважень; обмеження повноважень щодо представництва у спірних правовідносинах встановлено законом, зокрема голова правління згідно зі статутом позивача не є самостійним органом управління, а тому відповідно до ч. 2 ст. 99, ст. 161 ЦК України для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління товариства. Судом першої інстанції визнано поважною причину пропуску позивачем позовної давності. 

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що передача майна у заставу не є відчуженням, оскільки це лише один із видів забезпечення виконання зобов’язання. Вартість предмета застави становить менше п’ятидесяти відсотків майна товариства, що виключає застосування до спірних правовідносин ст. 98 ЦК України щодо виключної компетенції загальних зборів товариства. Укладаючи спірний договір застави, голова правління, який не є самостійним органом управління, діяв у межах своїх повноважень. Не відповідає обставинам справи також висновок суду про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

 

Суд касаційної інстанції з такими висновками апеляційного суду погодився.

 

Разом із тим у постановах Вищого господарського суду України, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків:

 

– за правовою природою іпотечний договір є таким що, може призвести до відчуження майна іпотекодавця, оскільки містить умови, які у разі порушення основного зобов'язання чи положень самого іпотечного договору передбачають можливість відчуження нерухомого майна на користь кредитора; за приписами ч. 2 п. 2 ст. 98 ЦК України питання щодо укладення іпотечного договору має розглядатися загальними зборами акціонерів (справа № 5011-37/16335-2012);

 

– правочини про заставу (іпотеку) не відповідають вимогам законодавства, оскільки зазначені договори було укладено виконуючим обов'язки голови правління самостійно, а загальні збори акціонерів для вирішення питання щодо відчуження всіх балансових фондів товариства не скликалися і відповідного рішення не приймалося, що суперечить ч. 2 ст. 98 ЦК України. Якщо установчими документами товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, то голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він на підставі ч. 2 ст. 99, ст. 161 ЦК України повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів (справи № 7/7-08, № 7/6-08);

 

– постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року задоволено позов ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна у зв’язку з тим, що договір укладено головою правління з перевищенням повноважень, оскільки голова правління не є самостійним органом і в силу вимог ч. 2 ст. 99 та ст. 161 ЦК України був зобов'язаний передати питання відчуження майна на розгляд правління товариства, проте правління товариства (позивача) для вирішення цього питання не скликалося і відповідне рішення не приймалося (справа № 38/8-09). 

 

Отже, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – ст. ст. 92, 97–99, 161 ЦК України.

 

Усуваючи зазначені розбіжності, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

 

Аналіз ст. ст. 546, 572, 576–578 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 6 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає у тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. 

 

Тобто право застави – це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. 

 

Отже, застава – це один зі способів забезпечення виконання зобов’язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель – власник певного майна, який має право на його відчуження. 

 

Таким чином, майновий поручитель зобов’язується відповідати за боржника за основним зобов’язанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобов’язання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави. 

 

Усупереч дійсному змісту наведених норм матеріального права суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, дійшов помилкового висновку, що передача майна у заставу не є відчуженням, яке потребує наявності відповідних повноважень в особи, яка від імені майнового поручителя вчиняє цей правочин. 

 

Крім того, за змістом ст. ст. 92, 97–99 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу. 

 

Статтею 161 ЦК України передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

 

Згідно зі Статутом ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» у редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів від 16 березня 2007 року, органами управління товариства є загальні збори акціонерів (вищий орган товариства), спостережна рада та правління акціонерного товариства (виконавчий орган товариства) (п. 8.1). 

 

До виключної компетенції спостережної ради належить, зокрема, погодження проведення операцій відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства (п. 8.3.4).

 

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління акціонерного товариства (п. 8.4.1). Правління товариства складається з 5 членів – голова правління, перший заступник голови правління, заступники голови правління у кількості 2 осіб, головний бухгалтер (за посадою) (п. 8.4.4). До компетенції правління відносяться усі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що згідно із законодавством, статутом або рішенням вищого органу товариства віднесені до виключної компетенції іншого органу товариства (п. 8.4.2). На підставі рішень, прийнятих на засіданнях правління, голова правління в межах своїх повноважень видає накази та інші розпорядчі документи щодо діяльності товариства (п. 8.4.7). Голова правління, а за його відсутності – перший заступник голови правління, має право без доручення вчиняти дії від імені акціонерного товариства. Вони уповноважені керувати поточними справами акціонерного товариства і виконувати рішення вищого органу товариства та спостережної ради, представляти товариство в його відносинах з іншими фізичними та юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства (п. 8.4.5).

 

Зазначені норми матеріального права та зміст Статуту свідчать про те, голова правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» не є самостійним виконавчим органом управління товариством, а тому зобов’язаний діяти на підставі рішень, прийнятих правлінням товариства. 

 

Відтак, навіть з урахуванням виключної компетенції спостережної ради щодо погодження проведення операцій відчуження майна на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, рішення спостережної ради щодо передачі спірного майна (на суму, меншу за п’ятдесят відсотків) у заставу та уповноваження ОСОБА_1 на вчинення такого правочину не замінює компетенції виконавчого органу товариства – його правління – щодо прийняття рішення із цього питання. 

 

Таким чином, при укладенні спірного договору застави ОСОБА_1, діючи від імені майнового поручителя – ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД», у порушення вимог ст. ст. 97, 99, 161 ЦК України вийшов за межі своїх повноважень. 

 

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, неправильно застосував наведені норми матеріального права, тому заява ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року – скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

 

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» задовольнити частково.

 

Постанову Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий В.П. Барбара

Судді:

І.С. Берднік

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4FB43E2565868DF2C2257DA100244CA2

[у.zaporozhskiy]

Тоесть до 50 % согласовует правление?

Более 50% согласовует наблюдательный совет?