Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании по расписке без установленных процентов 3% годовых и учетной ставки НБУ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 липня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3, про визнання розписки недійсною за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою.

 

Зазначала, що 24 жовтня 2009 року вона надала ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 14 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 111 902 грн, які остання зобов’язалась повернути їй до 1 січня 2010 року, що підтверджується відповідною розпискою. 

 

Посилаючись на те, що в установлений строк ОСОБА_2 зазначені грошові кошти не повернула, просила стягнути з неї 111 902 грн основного боргу, 10 080 грн 37 коп. – три проценти річних від простроченої суми за період з 1 січня 2010 року до 31 грудня 2012 року на підставі частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та 32 564 грн 60 коп. процентів за користування позикою на підставі частини першої статті 1048 ЦК України.

 

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.

 

Посилаючись на те, що 24 жовтня 2009 року проти своєї волі під психологічним тиском ОСОБА_3 видала зазначену вище розписку, але вказані в розписці грошові кошти вона не отримувала, просила визнати розписку недійсною. 

 

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 111 902 грн позики, що станом на 27 грудня 2012 року за курсом Національного банку України еквівалентно 14 тис. доларів США, та 10 070 грн 29 коп. – три проценти річних від суми позики за прострочення виконання грошового зобов’язання; у задоволенні решти позовних вимог і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

 

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 294 грн витрат на правову допомогу.

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою та прийняття нового рішення в цій частині, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1048 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування позикою й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_3, про визнання розписки недійсною допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 24 жовтня 2009 року ОСОБА_2 одержала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 14 тис. доларів США та зобов’язалась повернути їх до 1 січня 2010 року, про що видала розписку.

 

Зазначені грошові кошти в установлений строк ОСОБА_2 не повернула. 

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають із тих підстав, що договором позики не передбачено нарахування та одержання позикодавцем процентів від суми позики. 

 

Разом із тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права в подібних правовідносинах, містяться висновки про те, що до правовідносин фізичних осіб, які виникли з надання позики, підлягає застосуванню стаття 1048 ЦК України, тому у разі, якщо договором позики не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики (не встановлена безоплатність договору позики), вимоги позикодавця про стягнення процентів від суми позики є правомірними і їх розмір у такому разі повинен визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1048 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

 

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним – якщо виконання позичальником зобов’язання обмежується поверненням боргу.

 

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.

 

Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 

 

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

 

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

 

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

 

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. 

 

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 13 червня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 1048 ЦК України в подібних правовідносинах. 

 

У справі, яка переглядається, з огляду на те, що спірний договір позики не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України та що розмір процентів від суми позики ним не встановлений, суд касаційної інстанції, не застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1048 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що позикодавець не має права на одержання від позичальника процентів від суми позики, оскільки цим договором не передбачено нарахування та одержання зазначених процентів. 

 

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року підлягає скасуванню в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року скасувати в частині залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-36цс14

 

У частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

 

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

 

Таким чином, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов’язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. 

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E0DFCF2A246F48FFC2257D11003C8FB1