Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договоров по покупкам в группе с ЭкономКомфорт и взыскании средств

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., 

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (далі – ТОВ «ЕкономКомфорт») про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів.

 

Позивач зазначав, що 6 серпня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за умовами яких товариство за його згодою зобов’язалося за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цими договорами та додатковою угодою.

 

Крім того, 6 серпня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за якими замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов’язання за плату здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз’яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі. При цьому позивач сплатив відповідачу 28 тис. 710 грн.

 

Посилаючись на те, що зазначена діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, ОСОБА_1 просив визнати зазначені договори недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути грошові кошти, сплачені за цими договорами, в розмірі 28 тис. 710 грн, а також 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

 

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсними зазначені договори від 6 серпня 2014 року; стягнуто з ТОВ «ЕкономКомфорт» на користь ОСОБА_1 28 тис. 710 грн на відшкодування майнової шкоди та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року залишено без змін.

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року ТОВ «ЕкономКомфорт» просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 111 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон № 2664-ІІІ) та статті 227 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

На обґрунтування заяви ТОВ «ЕкономКомфорт» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня та 12 серпня 2015 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ЕкономКомфорт» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 6 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, згідно з умовами яких товариство взяло на себе зобов'язання за плату забезпечити ОСОБА_1 дбайливе оформлення договору про участь у програмі з дотриманням вимог чинного законодавства та надавати інформаційні, консультаційні, роз’яснювальні і довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі останнього у програмі. Згідно з пунктом 2.1 договорів оплата наданих послуг складала 14 тис. 850 грн та 13 тис. 860 грн.

 

На виконання умов указаних договорів ОСОБА_1 сплатив товариству 28 тис. 710 грн, що підтверджено копіями квитанцій від 6 серпня 2014 року. 

 

Крім того 6 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за умовами яких товариство за згодою ОСОБА_1 зобов’язалося вчинити за плату та за рахунок останнього певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного у додатку № 1 до цих договорів.

 

У додатках до зазначених договорів вказано про цільове призначення використання коштів на об’єкти нерухомості: будинки у с. Хомутинці Калинівського району та в м. Ладижині Тростянецького району Вінницької області. 

 

Пунктом 2.5 договорів передбачено, що адміністратор гарантує надати свідоцтво на товар, якщо учасник виконує всі умови цього договору та додатків до нього. В умовах програми йдеться про те, що послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику. 

 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірні договори та умови програми «ЕкономКомфорт» свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ), оскільки послуги, які є предметом договорів, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за двома договорами передбачено залучення коштів фізичної особи. 

 

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що спірні договори є недійсними з підстави, передбаченої частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону № 2664-ІІІ.

 

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня та 12 серпня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд, установивши, що предметом спірних договорів, укладених 18 липня, 19 вересня 2013 року та 9 вересня 2014 року між фізичними особами та ТОВ «ЕкономКомфорт», є вчинення дій, спрямованих на отримання позики у групі, вважав, що чинним законодавством не передбачено отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання грошових коштів у позику в групах, тому підстав для визнання цих договорів недійсними немає.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

 

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону № 2664-ІІІ діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. 

 

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-ІІІ під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 

 

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (набрав чинності 8 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ та доповнено пунктом 111, відповідно до якого фінансовими послугами вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

 

Згідно з пунктами 3, 4 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» цього Закону фінансові установи зобов’язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 8 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов’язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. 

 

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг) як уповноважений державний орган, 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах»; далі – Ліцензійні умови).

 

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, і передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та (або) послуг.

 

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі – це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об’єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

 

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

 

Згідно з пунктом 1.5 Ліцензійних умов фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов. 

 

У справі, яка переглядається, спірні договори укладено сторонами 6 серпня 2014 року, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

 

Ураховуючи наведене, суди в цій справі, установивши, що предметом спірних договорів є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цих договорів недійсними з огляду на те, що зазначені послуги вважаються фінансовими і регулюються Законом № 2664-ІІІ, а ТОВ «ЕкономКомфорт» надає їх без отримання відповідної ліцензії.

 

За таких обставин підстав для скасування судових рішень судів у справі, яка переглядається, немає.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий Л.І. Охрімчук 

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко 

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-2389цс15

 

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону № 2664-ІІІ діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню. 

 

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-ІІІ під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 

 

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (набрав чинності 8 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ та доповнено пунктом 111, відповідно до якого фінансовими послугами вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

 

У справі, яка переглядається, спірні договори, предметом яких є послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, укладено сторонами 6 серпня 2014 року, коли закон вимагав отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах.

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D4FBCDBA393F1C91C2257F5E002F06B4