Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с банка средств по вкладу признанному фондом ничтожным

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: 

 

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

 

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства "Реал Банк" до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемності правочину за заявою публічного акціонерного товариства "Реал Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року,

 

встановила:

 

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Реал Банк" (далі – ПАТ "Реал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 3 березня 2014 року між сторонами укладено договір банківського вкладу фізичних осіб "Реальний прибуток" з можливістю поповнення та виплатою процентів щомісяця. 

 

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Реал Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(далі – Фонд, уповноважена особа Фонду) на тимчасову адміністрацію було прийняте 28 лютого 2014 року, а зазначений вище договір укладено 3 березня 2014 року, тобто після призначення уповноваженої особи Фонду та призупинення усіх повноважень органів управління ПАТ "Реал Банк". 

 

Ураховуючи викладене, ПАТ "Реал Банк", уточнивши позовні вимоги просило суд визнати договір банківського вкладу фізичних осіб "Реальний прибуток" укладений між ПАТ "Реал Банк" та ОСОБА_1 недійсним та застосувати до сторін наслідки недійсності правочину, а саме двосторонню реституцію.

 

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 2 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну скаргу ПАТ "Реал Банк" відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ "Реал Банк" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме частини третьої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі – Закон).

 

На обґрунтування підстави подання заяви ПАТ "Реал Банк" надає ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року, в якій, на думку заявника, зазначену норму права застосована по-іншому. 

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Суд установив, що 28 лютого 2014 року постановою Правління Національного банку України № 109 ПАТ "Реал Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 лютого 2014 року № 10 про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Реал Банк" розпочато процедуру виведення ПАТ "Реал Банк" з ринку та запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 3 березня по 2 червня 2014 року, ОСОБА_2 призначено уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Реал Банк". 

 

3 березня 2014 року між Лисичанською філією ПАТ "Реал Банк" в особі директора Лисичанської філії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу фізичних осіб "Реальний прибуток" з можливістю поповнення та виплатою процентів щомісяця. 

 

Згідно з пунктом 2.1 цього договору ПАТ "Реал Банк" прийняло від вкладника грошові кошти в сумі 190 тис. 483 грн 14 коп. на строк з 3 березня до 3 квітня 2014 року та зобов’язалось повернути суму вкладу й виплатити проценти за користування на умовах, передбачених договором.

 

У подальшому 21 травня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 295 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Реал Банк". 

 

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 грудня 2014 року № 146 з 17 грудня 2014 року призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Реал Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4.

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що договір між сторонами був укладений та виконаний, підстави для визнання договору банківського вкладу нікчемним відсутні.

 

Відхиляючи касаційну скаргу ПАТ "Реал Банк" та залишаючи в силі рішення судів попередніх судових інстанцій, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, зазначив, що рішення про відкликання ліцензії позивача та початок процедури його ліквідації прийняте Національним банком України лише 21 травня 2014 року, тобто після укладення спірного договору.

 

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення Фонду № 10 про Запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Реал Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію було прийнято 28 лютого 2014 року, а спірний договір укладено 1 березня 2014 року, тобто вже після призначення уповноваженої особи Фонду та призупинення всіх повноважень органів управління позивача, а тому відповідно до частини третьої статті 36 Закону договір є нікчемним. 

 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 36 Закону. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) (частина перша статті 215 цього Кодексу).

 

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

 

Відповідно до частини першої статті 36 Закону (тут і далі – в редакції, чинній на час укладення спірного договору) з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

 

Протягом одного дня після призначення уповноваженої особи Фонду керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів – передачу бухгалтерської та іншої документації банку (абзац другий частини першої статті 36 Закону). 

 

На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку (частина друга статті 36 Закону).

 

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

 

Такі ж положення містяться і в пункті 1.3 глави 1 розділу ІІІ рішення Фонду від 5 липня 2012 року № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".

 

Водночас, відповідно до частини першої статті 42 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

 

За змістом статті 23 цього Закону відокремленими підрозділами банку є філії, відділення, представництва тощо, які відкриває банк на території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що керівники відокремлених структурних підрозділів (філій) є також керівниками банку, а тому відповідно до частини третьої статті 36 Закону правочини вчинені ними після призначення уповноваженої особи Фонду є нікчемними.

 

Як установили суди, спірний договір було укладено Лисичанською філією ПАТ "Реал Банк" в особі директора філії ОСОБА_3 з ОСОБА_1 3 березня 2014 року, тобто після прийняття постанови Правління Національного банку України № 109 від 28 лютого 2014 року про віднесення ПАТ "Реал Банк" до неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду від 28 лютого 2014 року № 10 про призначення уповноваженої особи Фонду ОСОБА_2

 

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

 

Отже, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

 

До таких правочинів застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.

 

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

 

Таким чином, з ПАТ "Реал Банк" підлягає стягненню сума, внесена ОСОБА_1 згідно з договором банківського вкладу фізичних осіб "Реальний прибуток", а саме 190 тис. 483 грн 14 коп. 

 

На підставі статті 3604 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається, та ухвалює нове рішення чи змінює судове рішення з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, 

 

постановила:

 

Заяву публічного акціонерного товариства "Реал Банк" задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2014 року та рішення Лисичанського районного суду Луганської області від 2 жовтня 2014 року скасувати. 

 

Позов публічного акціонерного товариства "Реал Банк" до ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Реал Банк" на користь ОСОБА_1 190 тисяч 483 гривні 14 копійок (сто дев’яносто тисяч чотириста вісімдесят три гривні 14 копійок).

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1601 цс15)

 

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та пункту 1.3 глави 1 розділу ІІІ рішення Фонду від 5 липня 2012 року № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є нікчемними.

 

Згідно з частиною першої статті 42 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

 

За змістом статті 23 цього Закону відокремленими підрозділами банку є філії, відділення, представництва тощо, які відкриває банк на території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

 

Отже, керівники відокремлених структурних підрозділів (філій) є також керівниками банку, а тому відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини вчинені ними після призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є нікчемними.

 

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/73D113C2230C5863C2257F680055EA76

[0720]

Какая интересная постанова ВСУ № 6-1601цс15.

 

Неплатежеспособный банк оспорил договор, заключенный после введения в банк временной администрации Фонда Грабування, просил суд признать его недействительным и применить реституцию, с целью не выплачивать вкладчику возмещение Фонда как за "дробленый вклад".

Результат рассмотрения поразителен.

В требовании признать договор недействительным — суд отказал. И правильно, потому что ничтожный договор не требует признания недействительным судом, он ничтожен уже в силу закона.

А вот реституцию применить суд согласился. И взыскал с истца (!) всю сумму вклада в пользу ответчика (!).
 

Вдумайтесь: взыскал с истца в пользу ответчика. Не наоборот, а именно с истца и в пользу ответчика.

Красота-то какая! Лепота!