Определение ВССУ об отмене решения апелляционного суда Луганской области о выселении жильцов предмета ипотеки

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29973208

 

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 березня 2013 року                                                                 м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Ткачука О.С.

суддів:              Висоцької  В.С.,         Савченко В.О.,

                         Колодійчука В.М.,     Фаловської І.М.,    

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків і моральної шкоди за касаційною скаргою  ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року,

                          

встановила:                      

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру та виселення.

В обгрунтування  позову зазначив, що 30 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 115 987 грн зі сплатою  відсотків за користування кредитом в розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості  за кредитом з кінцевим терміном повернення   30 травня 2018 року.

Виконання умов за кредитним договором забезпечено договором іпотеки, укладеним між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку квартиру, загальною площею 65,60 кв.м, яка належить їм на праві власності і розташована за адресою: АДРЕСА_1 Обумовлена ціна предмету іпотеки становить 145 550 грн.

Оскільки ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була, Банк звернувся до суду з позовом,  в якому просив  звернути стягнення на предмет іпотеки та  виселити відповідачів із вказаної квартири.

Не погодившись з позовом, ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до Банку про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків і моральної шкоди.

Зазначав, що   кредитор в односторонньому порядку збільшив розмір щомісячних платежів.

Крім цього, кредитний договір було укладено в Краснолуцькому відділенні Луганської філії ЗАТ КБ «Приватбанк», яке не є юридичною особою, а тому не мало право укладати з ним договір.

Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 14 травня 2012 року відмовлено публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано дії службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що виразилися у неправомірному нарахуванні відсотків за користування кредитом, нарахуванні суми пені, укладенні кредитного договору від 30 травня 2008 року, протиправними.

Визнано недійсним кредитний договір від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 заподіяні збитки у подвійному розмірі в сумі 59324,20 грн та заподіяну моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2008 року в розмірі 182 885,28 грн звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 65,60 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності; дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, вартість якого складає 145 500 грн.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку в органах МВС України.

Позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з  наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд правомірно застосував норми статтей 526, 527, 530 ЦК України та ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та  виходив із того, що ОСОБА_3 порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.

Відмовляючи в задоволенні  зустрічного позову  ОСОБА_3 апеляційний суд посилався на те, що останній  не надав суду доказів щодо  введення його в оману Банком  щодо істотних умов кредитного договору.

Висновок суду в цій частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України « Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

На підставі наведеного рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому відповідно до положення ч.1 ст. 337 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Проте з висновком суду апеляційної інстанції про виселення відповідачів з квартири не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом із тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи із аналізу наведених правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або власника, або в інший погоджений сторонами строк.

У матеріалах справи міститься письмова вимога про добровільне звільнення відповідачами квартири (а.с.25,26,), проте відсутні докази  отримання її відповідачами.

У ході судового розгляду не обговорювалось питання щодо дотримання процедури виселення відповідачів.

Доводи касаційної скарги про неотримання письмової вимоги іпотекодержателя матеріалами справи не спростовується.

Оскільки  при ухваленні рішення  апеляційним судом, в частині виселення відповідачів з квартири, порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело  до неправильного вирішення  справи,  згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалене по справі рішення в цій частині  підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної  інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                    

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті рішення апеляційного суду  Луганської області від 29 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

        

Головуючий                                                                          О.С. Ткачук

Судді:                                                                                    В.С. Висоцька

В.М. Колодійчук

В.О. Савченко    

І.М. Фаловська