Определение ВССУ об отказе Кредитным инициативам во взыскании пени более чем за год по договору со Сведбанком

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

УХВАЛА

іменем україни

 

28 січня 2015 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У квітні 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року.

 

19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року.

 

28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року.

 

28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором.

 

Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп.

 

21 березня 2014 року ОСОБА_3 була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, яка виконана ним не була.

 

У зв'язку із цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вказану суму кредитної заборгованості та понесені судові витрати.

 

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 140 965 грн 99 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував умови договору, відтак, з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором; стягнення пені не обмежується останніми 12 місяцями перед подачею позову, оскільки сторони кредитного договору домовились збільшити строк позовної давності до вимог за цим договором, у тому числі щодо стягнення неустойки, і визначили його у 10 років.

 

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що за рішенням суду пеня стягнута за один рік, тобто в межах строку спеціальної позовної давності, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості.

 

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

 

Судом установлено, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року.

 

19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року.

 

28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року.

 

28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором.

 

Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп., з яких заборгованість за кредитом - 597 916 грн 36 коп., заборгованість за відсотками - 407 779 грн 36 коп. та пеня - 135 270 грн 26 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з лютого 2008 року по січень 2014 рік, тобто понад один рік (т. 1, а. с. 126-127).

 

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

 

Як убачається з п. 8.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості.

 

Згідно із п. 10.11 кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором становить 10 років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

 

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами цієї норми період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року та обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

 

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув та не надав належної оцінки наданому банком розрахунку (т. 1, а. с. 126-127), з якого вбачається, що нарахування пені розпочато з лютого 2008 року, а не починаючи із відповідного першого місяця останнього перед зверненням із позовом до суду року, на відповідну щомісячну суму заборгованості. Тому висновок апеляційного суду про те, що розмір пені стягнуто за один рік, не відповідає фактичним обставинам справи та доказам, які є у справі.

 

Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам розґяснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні.

 

Апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобовґязаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача заборгованість, тобто не вказані складові кредитної заборгованості. Зазначеної помилки суду першої інстанції апеляційний суд не усунув, що унеможливлює суд касаційної інстанції перевірити стягнуту суму.

 

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

 

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541435

 

[ANTIRAID]

Нам удалось доказать, что на специальную исковую давность оговорки об увеличении общей исковой давности не распространяются.

[у.zaporozhskiy]

Нам удалось доказать, что на специальную исковую давность оговорки об увеличении общей исковой давности не распространяются.

Поздравляю.

Даже, если в таком пункте прямо предусмотрено об увеличении исковой давности по неустойке (пене)?

+ Суд посчитал, что специальную исковую давность нельзя изменять?

а что с доказательствами перехода права требования?

какие документы предоставил КИ?

или Вы на это не давили?