Постановление ВСУ по пересмотру о возможности договора займа между физлицами в валюте и под проценты

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

судді Григор’євої Л.І.,

Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,

Лященко Н.П., Онопенка В.В., Романюка Я.М.-

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом мотивуючи вимоги тим, що 7 листопада 2007 року вона за договором позики передала відповідачам 1 тис. доларів США та 750 грн., які вони зобов’язувались повернути до 28 листопада 2008 року та сплачувати щомісячно 10 відсотків за користування коштами про що написали розписку. Вказувала, що у квітні 2008 року відповідачі повернули їй лише частину коштів в розмірі 100 доларів США та 75 грн. Просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 7 135 грн. 50 коп. основного боргу та 20 588 грн. відсотків за користування коштами.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу за договором позики, 20 588 грн. процентів від суми позики, судовий збір в сумі 277 грн. 21 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2010 року рішення міського суду скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 549 грн. 90 коп., 71 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

У лютому 2012 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до правовідносин сторін – фізичних осіб із договору позики.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, в якій, на думку заявниці, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з факту укладення сторонами – фізичними особами договору позики, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальників 10 % від суми позики.

Оскільки відповідачі не виконали умови договору, суд на підставі ст.ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 545, 536, ч. 1 ст. 1046, 1048 ЦК України, стягнув на користь позивачки суму боргу та проценти за користування коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», з урахуванням яких ОСОБА_1 не мала визначених цим законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

В той же час, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, що надана заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення позики та процентів за користування коштами, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій зазначав, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки цей закон регулює відносини пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, який на правовідносини фізичних осіб, які не є учасниками ринку фінансових послуг не поширюється.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046-1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині права позикодавців – фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права – ст. 1048 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачка за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб’єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

У свою чергу поняття «фінансова послуга» не пов’язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Якщо Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 -559, 1046 – 1053 ).

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.

До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.

Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_1 не відноситься до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (не є учасником ринку фінансових послуг) суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва

Т.Є. Жайворонок В.В. Онопенко

Н.П. Лященко М.В. Патрюк

Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року № 6-79цс12)

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...fe?OpenDocument

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25390630

[alexburko]

Это просто... Даже не знаю, как назвать...

[sofi]

Это просто... Даже не знаю, как назвать...

а чего, нормально ж вроде, на банк распространяется, так как он финучреждение, участник рынка финуслуг.

капать на этого позыкодавца процентщика в налоговую надыть,, небось уклоняется от уплаты налога за полученные проценты, ай-я-яй!

наверно, тот кто проценты выплачивал должен быть налоговым агентом для ростовщика, и прежде чем проценты ему платить, сумму=15% должен отправлять в казначейство на счет уплаты налогов с физлиц, а остаток - позычкодавцю, как плату за позыку. чегой-то ВСУ об этом не разъяснил?

или чего-то я не поняла?

[alexburko]

а чего, нормально ж вроде, на банк распространяется, так как он финучреждение, участник рынка финуслуг.

капать на этого позыкодавца процентщика в налоговую надыть,, небось уклоняется от уплаты налога за полученные проценты, ай-я-яй!

наверно, тот кто проценты выплачивал должен быть налоговым агентом для ростовщика, и прежде чем проценты ему платить, сумму=15% должен отправлять в казначейство на счет уплаты налогов с физлиц, а остаток - позычкодавцю, как плату за позыку. чегой-то ВСУ об этом не разъяснил?

или чего-то я не поняла?

"Фінансові установи, котрі отримали в установленому порядку банківські ліцензії мають право надавати кредити... генеральні ліцензії - валютні кредити...", - помните?

Физлицо - это не ФОП, коммерцией не занимается, а ФОП, в свою очередь, - не финансовое учреждение...

Впрочем, вот: http://maanimo.com/news/advices/68888-fizl...nty-i-v-valyute

[Олег1964]

Это просто... Даже не знаю, как назвать...

Отличное решение ВСУ.

Если Вася Пупкин даёт взаймы Жоре Лупкину, то на них ЗУ "Про фінансові послуги..." не распространяется. Это правильно и логично. Именно так и постановил ВСУ.

ст.1 Закону:

7) учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг;

Потребители финуслуг (физ. лица) - есть участниками рынка финуслуг.

[sofi]

Отличное решение ВСУ.

Если Вася Пупкин даёт взаймы Жоре Лупкину, то на них ЗУ "Про фінансові послуги..." не распространяется. Это правильно и логично. Именно так и постановил ВСУ.

ст.1 Закону:

7) учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг;

Потребители финуслуг (физ. лица) - есть участниками рынка финуслуг.

о чем Вы? Кем в таком случае является вася пупкин, дающий в рост доллары?

вообще-то ВСУ, как всегда ведет себя по-изуитски.

решение двузначное. Суд сказал, что зу о финуслугах даных правоотношений, с чем все согласны, и сослался на ЦКУ ст1048. НО ВСУ дальше этого не пошел. ОН всего лишь установил, что суды апел и высш инстанц не те нормы применяли при рассмотрении иска, а так как спор шел о сумме процентов, то при первом прочтении постановы создается впечатление, что ВСУ признал получение % законным и почти присудил их оплатить.

но всу как то коварно -скользко решения выдает, вроде как все законно в постанове, но теперь, все остальные заинтересованные стороны и суды низших инстанций решат, что пупкину пускать в рост валюту получать сссумашедшие проценты, а может еще и счетчик включать? сам бог велел

да нет же, если к 1048 добавить еще несколько статей закона.

Стаття 1048. Проценти за договором позики

1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

вот и получается что если два лица физики- НЕпредприниматели, то позыка безпроцентная.

и еще:

в данном случае в позыку передаются речі, визначені родовими ознаками, так как для этих физиков -резидентов денежными средствами в украине являются гривны, а не тугрики. на спользование валюты в качестве дензнаков у этих лиц нет лицензии, т.е. ч2 ст192 сюда не пришить как это проделали в случае с банками. а применяется здесь ст193 цку. ипроценты на речі, визначені родовими ознаками, не начисляются по ч2ст1048.

плата тугриками (%) нарушает все нормы декрета о валютном регулировании. все принятое в качестве % подлежит конфискации.

ВСУ рулит!!! а на местах - кто как будет 1048 рассматривать.

[Zolotnik]

А если заимодатель осуществляет такую деятельность систематически, больше 3-х раз в год? не будет ли он обязан зарегистрироваться СПД?

[Олег1964]

о чем Вы? Кем в таком случае является вася пупкин, дающий в рост доллары?

Вася Пупкин как физлицо вообще не имеет права давать никакую валюту в рост.

Договор позики и договор кредита разные вещи.

Договор кредита заключается между участниками рынка финуслуг. Договор позики между неучастниками рынка.

На все кредитные договора, где с одной стороны банк(финансова установа), а с другой физлицо - потребитель, ЗУ "Про фінансові послуги..." распространяется!

[Олег1964]

Вот ешё точка зрения по этой теме:

http://antiraid.com.ua/articles/14670-verh...chichestvo.html

[ремикс]

А если заимодатель осуществляет такую деятельность систематически, больше 3-х раз в год? не будет ли он обязан зарегистрироваться СПД?

Нет, а вот такую деятельность направленую на систематическое получение дохода налоговики могут посчитать как предпринимательскую

[ANTIRAID]

Нет, а вот такую деятельность направленую на систематическое получение дохода налоговики могут посчитать как предпринимательскую

А Вы им решение ВСУ и все. Какой такой доход, обычное растовщичество

[у.zaporozhskiy]

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Стаття 4. Фінансові послуги

1. Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

Поразил меня конечно ВСУ.

это же с какого перепоя можно было такое написать?

Финуслуги на то и финуслуги, что бы их предоставляли спец субъекты с соблюдением гарантий установленных законом в том числе ЗУ о зпп.

[firstalexua]

Оформить займ онлайн на https://finance-ua.com.ua/zajm-onlajn.html