Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности публичных торгов по решению в пользу Пиреус банка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

18 листопада 2015 року 

 

м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Барбари В.П., 

Берднік І.С., Колесника П.І., Романюка Я.М.,

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б.,

Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., 

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Головного управління юстиції в Чернівецькій області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області, треті особи: публічне акціонерне товариство «Піреус банк МКБ», товариство з обмеженою відповідальністю «Солум», приватна фірма «Інтервал», про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними за заявою публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року,

 

в с т а н о в и л и :

 

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція»), Головного управління юстиції в Чернівецькій області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області (далі – Відділ) про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними. 

 

Позивач зазначав, що 17 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк» (далі – ВАТ «МКБ»), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Піреус банк МКБ» (далі – ВАТ «Піреус банк МКБ»), та приватною фірмою «Інтервал» (далі – ПФ «Інтервал») було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 560 тис. доларів США строком до 16 січня 2013 року, а позичальник зобов’язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору.

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 18 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» (іпотекодержатель) та ПФ «Інтервал» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у тому числі нежилу будівлю, склад (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1.

 

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 8 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Піреус банк МКБ» було укладено договір поруки, за умовами якого він (поручитель) як солідарний боржник відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржника за основним договором.

 

У зв’язку з невиконанням ПФ «Інтервал» зобов’язань за вказаним кредитним договором рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 січня 2010 року з указаної фірми на користь приватного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» (далі – ПАТ «Піреус банк МКБ»), яке є правонаступником ВАТ «Піреус банк МКБ», стягнуто 641 тис. 172 долари США 15 центів заборгованості за кредитним договором та 35 тис. грн штрафних санкцій. 

 

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 5 млн 148 тис. 796 грн 72 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором. 17 січня 2013 року за цим судовим рішенням Хотинським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист, на підставі якого 19 лютого 2013 року постановою заступника начальника Відділу відкрито виконавче провадження з виконання указаного судового рішення. 

 

22 лютого 2013 року між Відділом та ПП «СП «Юстиція» укладено договір про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), за яким Відділ доручив ПП «СП «Юстиція» реалізацію арештованого державним виконавцем зазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) на прилюдних торгах у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку» та іншими нормативно-правовими актами України. 

 

25 березня 2013 року ПП «СП «Юстиція» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1 (протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, від 25 березня 2013 року; акт про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року).

 

Посилаючись на те, що під час проведення прилюдних торгів та реалізації вказаного майна були порушені норми чинного законодавства, а саме частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку», частина перша статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), позивач, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив визнати зазначені прилюдні торги з продажу предмета іпотеки та акт про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року недійсними. 

 

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 4 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 березня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволено: визнано прилюдні торги від 25 березня 2013 року з реалізації арештованого майна, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1, недійсними. У решті рішення суду залишено без змін. 

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року ПАТ «Піреус банк МКБ» просить скасувати зазначену ухвалу й рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 4.2, 7.1 Тимчасового положення, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

На обґрунтування заяви ПАТ «Піреус банк МКБ» надало ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року й 25 лютого 2014 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «СП «Юстиція», Головного управління юстиції в Чернівецькій області, Відділу, треті особи: ПАТ «Піреус банк МКБ», товариство з обмеженою відповідальністю «Солум», ПФ «Інтервал», про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 

 

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Піреус банк МКБ», яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Піреус банк МКБ» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» та ПФ «Інтервал» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 560 тис. доларів США строком до 16 січня 2013 року, а позичальник зобов’язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору.

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 18 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» (іпотекодержатель) та ПФ «Інтервал» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у тому числі нежилу будівлю, склад (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1.

 

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 8 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Піреус банк МКБ» було укладено договір поруки, за умовами якого він (поручитель) як солідарний боржник відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржника за основним договором.

 

У зв’язку з невиконанням ПФ «Інтервал» зобов’язань за вказаним кредитним договором рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 січня 2010 року з указаної фірми на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» стягнуто 641 тис. 172 долари США 15 центів заборгованості за кредитним договором та 35 тис. грн штрафних санкцій. 

 

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 5 млн 148 тис. 796 грн 72 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором. 17 січня 2013 року за цим судовим рішенням Хотинським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист, на підставі якого 19 лютого 2013 року постановою заступника начальника Відділу відкрито виконавче провадження з виконання указаного судового рішення.

 

Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, від 25 березня 2013 року та акта про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року ПП «СП «Юстиція» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1.

 

Підставою для проведення прилюдних торгів було зведене виконавче провадження про стягнення з ПФ «Інтервал» на користь стягувачів 9 млн 788 тис. 542 грн 33 коп. боргу та виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 11 травня 2010 року про стягнення з ПФ «Інтервал» на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» 641 тис. 172 доларів США 15 центів заборгованості за кредитним договором від 17 січня 2008 року та 35 тис. грн штрафу. 

 

9 серпня 2011 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, яким накладено арешт на зазначену нежилу будівлю. 

 

Прилюдні торги з реалізації арештованого майна – предмета іпотеки проводилися з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги були проведені з додержанням вимог чинного законодавства, а саме вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки в процесі торгів реалізовувалось майно, що є предметом іпотеки та забезпечує виконання зобов’язань за кредитним договором, заборгованість за яким стягнуто за рішенням суду, що виконувалось у примусовому порядку. 

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, та дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» і Тимчасового положення, відповідно до пункту 7.1 якого прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця.

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та в постановах Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року й 25 лютого 2014 року, наданих заявником для порівняння, суди касаційної інстанції, вирішуючи спори про визнання такими, що не відбулися, (або недійсними) прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, яке є предметом іпотеки і на яке звернено стягнення державним виконавцем під час примусового виконання рішень про стягнення заборгованості за кредитними договорами, застосували правило пункту 1.4 Тимчасового положення, за яким організація та проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про іпотеку», та норми частини третьої статті 45 цього Закону, за якою прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника, і дійшли висновку про те, що проведення прилюдних торгів за наявності одного учасника відповідає вказаним нормам матеріального права, а відтак відсутні правові підстави для визнання прилюдних торгів недійсними. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та відступаючи від правової позиції, викладеної у відповідних постановах Верховного Суду України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

 

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

 

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

 

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

 

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 

 

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

 

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

 

Отже, за змістом указаної норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

 

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

 

У разі, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

 

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

 

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. 

 

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника.

 

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону, крім того, всупереч статті 16 ЦК України не встановили, які права та інтереси позивача порушені відповідною процедурою реалізації арештованого майна.

 

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для його скасування.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л и :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII). 

 

Головуючий

А.Г. Ярема 

Судді:

В.П. Барбара

І.С. Берднік 

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук 

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-28цс15

 

Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. 

 

Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4FB1E1459B857135C2257F16002EE3A6

[ANTIRAID]

Очередное решение ВСУ частично вносящее противоречие в предыдущие правовые позиции. ВСУ пришел к выводу, что обращение взыскание на ипотеку возможно без наличия отдельного решения и при этом в отличии от предыдущих позиций достаточно одного покупателя.

 

Однако для обращения такого взыскания необходимо, чтобы не было другого имущества на которое возможно обратить взыскание и наличие задолженности только перед ипотекодержателем.

[у.zaporozhskiy]

«Заказное» постановление с применением избирательного применения норм права. 

ст.33 ЗУ "Про ипотеку" как-то скромно обошли стороной, крутили рядом и обошли.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, та дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» і Тимчасового положення, відповідно до пункту 7.1 якого прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

 

У разі, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

 

Тогда будем избирательно использовать только этот абзац.

Когда закончится этот бардак?

[у.zaporozhskiy]

 

Очередное решение ВСУ частично вносящее противоречие в предыдущие правовые позиции. ВСУ пришел к выводу, что обращение взыскание на ипотеку возможно без наличия отдельного решения и при этом в отличии от предыдущих позиций достаточно одного покупателя.

 

Однако для обращения такого взыскания необходимо, чтобы не было другого имущества на которое возможно обратить взыскание и наличие задолженности только перед ипотекодержателем.

 

 

«Заказное» постановление с применением избирательного применения норм права. 

ст.33 ЗУ "Про ипотеку" как-то скромно обошли стороной, крутили рядом и обошли.

наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

 

я только не понял, что они имели в виду под этой фразой?

Тоесть только ипотекодержатель может обратить взыскание на предмет ипотеки в рамках исполнительного производства на основании решения о взыскании суммы без отдельного решения об обращении взыскания на предмет ипотеки?