Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании украденного вклада в банке Крещатик в валюте вклада не смотря на ограничения НБУ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

27 січня 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючогоГуменюка В.І.,

суддів:Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

 

за участю представників публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» – ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про захист прав споживача, стягнення суми вкладу та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_3 про визнання договорів банківського вкладу недійсними за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі ‒ ПАТ «КБ «Хрещатик») про захист прав споживача та стягнення суми вкладу. Позивачка зазначала, що 7 жовтня 2009 року між нею і ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір банківського рахунку фізичної особи. На підставі її заяви в банку відкрито поточний рахунок в іноземній валюті, на який вона внесла грошові кошти у розмірі 2 млн 75 тис. доларів США. При відкритті рахунку з метою ідентифікації особи вкладника та його підпису було заповнено картку зі зразками підписів і надано всі інші необхідні документи. 8 жовтня 2009 року між банком і ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу із сумою вкладу 2 млн 75 тис. доларів США, цього ж дня відповідно до її заяви про перерахування коштів від 8 жовтня 2009 року ці кошти повинні були надійти з поточного на депозитний рахунок, а нараховані проценти за депозитним договором повинні були бути перераховані на поточний рахунок; після закінчення строку дії депозитного договору основна сума вкладу повинна була повернутись на поточний рахунок. У подальшому ОСОБА_3 неодноразово вносила на депозитний рахунок кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США шляхом їх зарахування з поточного на депозитний рахунок, перерахування процентів за депозитним договором і повернення суми вкладу на поточний рахунок після закінчення строку дії депозитного вкладу. Останнього разу, 15 червня 2010 року, між нею і банком укладено договір банківського вкладу і розміщено в банку кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США. Згідно із заявою про перерахування коштів з поточного на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США повинні були надійти з поточного на депозитний рахунок, а після закінчення строку дії договору основна сума вкладу та нараховані проценти підлягали поверненню на поточний рахунок. 

 

22 травня 2013 року позивачка уклала з банком договір банківського вкладу строком на 12 місяців, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 900 тис. доларів США під 9 % річних на строк до 22 травня 2014 року. Згідно із заявою ОСОБА_3 ці кошти повинні були бути перераховані з поточного на депозитний рахунок, нараховані відсотки за депозитним договором – на поточний рахунок, а після закінчення строку дії депозитного договору сума вкладу повинна була повернутися на поточний рахунок позивачки.

 

У березні ‒ квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ «КБ «Хрещатик» з метою зняття частини коштів, однак їй було повідомлено, що існують обмеження, встановлені Національним банком України (далі – НБУ) щодо видачі готівкою іноземної валюти – доларів США, і запропоновано забрати всю суму грошових коштів після закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору позивачка суму вкладу не отримала.

 

5 червня 2014 року вона надіслала офіційну заяву до банку про повернення грошових коштів. Листом ПАТ «КБ «Хрещатик» від 24 червня 2014 року їй повідомлено, що договір банківського вкладу від 22 травня 2013 року в банку не обслуговується, а грошові кошти, розміщені в банку за договором банківського вкладу від 15 червня 2010 року, та нараховані за ним проценти були зняті вкладницею у 2010 році, унаслідок чого відсутні правові підстави для повернення грошових коштів. 

 

Посилаючись на те, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не дотримано взятих на себе зобов’язань за договорами банківського вкладу, без її згоди грошові кошти було вилучено невідомими особами, банк відмовляється повернути їй суму банківського вкладу, позивачка просила з урахуванням уточнень стягнути з ПАТ «КБ «Хрещатик» на її користь 2 млн 279 тис. 254 долара США, з яких 2 млн 75 тис. доларів США – сума вкладу та 204 тис. 254 долари США – нараховані проценти.

 

ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів банківського вкладу від 15 червня 2010 року та 22 травня 2013 року. Банк посилався на те, що договір банківського вкладу від 15 червня 2010 року на суму 2 млн 75 тис. доларів США не підписаний ОСОБА_3, тому сторони не дотримались письмової форми договору і він є нікчемним. Договір банківського вкладу від 22 травня 2013 року на суму 900 тис. доларів США не зареєстрований у системі обліку депозитів банку, рахунок, указаний у примірнику договору, наданого ОСОБА_3, у банку не відкривався, а зобов’язання за цим договором не обліковуються на балансі банку, у відповідачки відсутній документ про внесення коштів на вкладний рахунок, унаслідок чого зазначений договір банківського вкладу підлягає визнанню недійсним, оскільки його сторони не дотримались письмової форми договору. 

 

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ПАТ «КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 млн 279 тис. 254 долара США, з яких 2 млн 75 тис. доларів США – сума вкладу та 204 тис. 254 долари США – нараховані проценти. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року залишено без змін.

 

У червні 2015 року до Верховного Суду України звернулося ПАТ «КБ «Хрещатик» із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 203, 207, 215, 1058 ‒ 1060 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

На підтвердження вимог про перегляд судових рішень заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 23 травня та 27 червня 2012 року, 11 грудня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (справа № 6-20цс12) і 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13). 

 

У своїй заяві ПАТ «КБ «Хрещатик» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити зустрічні позовні вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик».

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «КБ «Хрещатик» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що 7 жовтня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі – ВАТ «КБ «Хрещатик»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті USD (код валюти 840) та зобов’язувався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до внутрішніх правил і процедур банку, нормативних актів НБУ і чинного законодавства України.

 

З метою ідентифікації особи вкладника та його підпису 7 жовтня 2009 року ОСОБА_3 заповнила картку зі зразками підписів.

 

8 жовтня 2009 року на поточний рахунок, відкритий на підставі договору банківського рахунку фізичної особи від 7 жовтня 2009 року і заяви ОСОБА_3 від 7 жовтня 2009 року, остання внесла готівку в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США.

 

8 жовтня, 9 листопада, 9 грудня 2009 року, 11 січня, 12 лютого, 12 березня, 12 квітня, 12 травня та 15 червня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик», яке є правонаступником ВАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_3 укладено договори банківського вкладу «Оберіг» у доларах США зі сплатою процентів у кінці строку НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, за умовами яких банк приймав грошові кошти вкладника на депозитні рахунки, відкриті банком, у розмірі 2 млн 75 тис. доларів США на строк їх дії, а після закінчення строку дії цих договорів ‒ повертав вкладнику суму вкладу та сплачував проценти на умовах та в порядку, передбачених цими договорами. 

 

Згідно із заявами ОСОБА_3 банк приймав кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США шляхом перерахування з її поточного рахунку на депозитні рахунки, відкриті за договорами банківського вкладу від 8 жовтня, 9 листопада, 9 грудня 2009 року, 11 січня, 12 лютого, 12 березня, 12 квітня, 12 травня та 15 червня 2010 року, перераховував на поточний рахунок нараховані проценти за депозитами, а після закінчення строків депозитних договорів основну суму вкладу та нараховані проценти за останній період повертав ОСОБА_3 шляхом перерахування на її поточний рахунок.

 

22 травня 2013 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу «Оберіг» у доларах США зі щомісячною сплатою процентів НОМЕР_10, за умовами якого банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок у розмірі 900 тис. доларів США на строк з 22 травня 2013 року до 22 травня 2014 року з нарахуванням процентної ставки на вклад у розмірі 9 % і зобов’язувався після закінчення строку дії договору повернути вкладнику суму вкладу та сплатити нараховані проценти.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 і стягуючи з ПАТ «КБ «Хрещатик» на її користь грошові кошти та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини, банк порушив передбачене статтями 1058, 1060 ЦК України право ОСОБА_3 на повернення грошових коштів за укладеними договорами, тому зобов’язаний повернути суму вкладу та нараховані проценти. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що обставини, на які посилалося ПАТ «КБ «Хрещатик» як на підставу недійсності спірних депозитних договорів, не підтвердились; банк не надав належних та допустимих доказів, що спірні договори та меморіальні ордери до них підписані не ОСОБА_3, а іншою особою. 

 

У наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

 

- в ухвалі від 22 лютого 2012 року зазначено, що встановивши, що між вкладником і банком не укладався договір банківського вкладу, документ, який підтверджує внесення грошових коштів до каси банку, відсутній, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з банку на користь вкладника внесеного ним вкладу;

 

- в ухвалі від 23 травня 2012 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що у порушення норм процесуального права суди не встановили, чи відбувся факт укладення між вкладником і банком договору банківського вкладу, дійшовши висновку про укладення між сторонами договору банківського вкладу, оскільки вкладник з метою настання реальних наслідків, обумовлених цим договором, укладав та підписував його, суди не зазначили, на підставі яких доказів вони дійшли такого висновку, в матеріалах справи відсутні оригінали договору банківського вкладу та прибуткових касових ордерів, а наявні їх копії належно не завірені; 

 

- в ухвалі від 27 червня 2012 року суд касаційної інстанції, встановивши, що депозитний договір у встановленому законодавством порядку в банку не зареєстрований, інформація про нього в базі діючих депозитних договорів банку відсутня, внесені вкладником грошові кошти в банку також відсутні, за фактом заволодіння невстановленими особами банку шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами клієнтів банку, в тому числі й належними позивачу, в особливо великих розмірах порушено кримінальну справу, дійшов висновку, що, стягуючи з банку на користь позивача суму вкладу на підставі статті 1172 ЦК України, суд апеляційної інстанції не встановив вини працівників банку під час виконання ними службових обов’язків, тому на підставі статті 338 ЦПК України скасував судове рішення апеляційного суду, а справу направив на новий апеляційний розгляд;

 

- в ухвалі від 11 грудня 2014 року суд касаційної інстанції залишив без змін судове рішення апеляційного суду, яким частково задоволено позов вкладника до банку про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу та відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання договору банківського вкладу недійсним. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення з банку грошових коштів у розмірі 200 доларів США, внесених на підставі договору банківського вкладу, є обґрунтованими. Установивши, що між сторонами не було укладено додаткового письмового договору про внесення додаткового внеску за договором банківського вкладу в розмірі 499 тисяч 800 доларів США, грошові кошти на рахунок банку не надходили та не обліковувались, а квитанція про внесення цих додаткових коштів не відповідає вимогам законодавства, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору банківського вкладу, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком, що в разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу, такий договір згідно з частиною другою статті 1059 ЦК України є нікчемним і визнання його судом недійсним на підставі частини другої статті 215 ЦК України не вимагається. 

 

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня та 27 червня 2012 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки в них указано допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, зокрема не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

 

Порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та 11 грудня 2014 року із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

 

У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (справа № 6-20цс12) висловлено правову позицію, що згідно з частиною третьою статті 1058, частиною другою статті 1068 ЦК України, пунктом 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 року № 516, відкриття відповідних рахунків та обліковування на них грошових коштів в національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов’язком банку, відповідно до якого банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа. Відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і, як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків і, як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов’язків за договором банківського вкладу. Разом з тим договір банківського вкладу (депозиту) може бути визнано недійсним у зв’язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, частинами першою‒третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

 

У постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13) висловлено правову позицію, що згідно зі статтями 1058, 1059 ЦК України та положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; факт видачі вкладнику лише ощадної книжки не є підтвердженням укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми. 

 

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято ці постанови, наявні різні фактичні обставини. 

 

Ураховуючи викладене підстави для задоволення заяви ПАТ «КБ «Хрещатик» і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року відсутні. 

 

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року відмовити. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В.І. Гуменюк

Судді:

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E12A713DBD031AB4C2257F4D0044C5E5