Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в признании не подлежащей исполнению исполнительной надписи в пользу Дельта банка при банкротстве заемщика

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

24 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Берднік І.С., 

суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., 

Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., –

 

розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року у справі № 924/1801/14 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

 

встановили: 

 

У листопаді 2014 року товариство з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (далі – ТДВ «Завод «Адвіс») звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), в якому просило визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований у реєстрі за № 1976 (далі – виконавчий напис № 1976), про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м.

 

Позовні вимоги мотивовано припиненням іпотеки відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у зв'язку з припиненням основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника за кредитним договором – товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика «Маршал» (далі – ТОВ «Меблева фабрика «Маршал») та внесенням відомостей про його ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДРПОУ), що є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.

 

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено. 

 

Вищий господарський суд України постановою від 11 червня 2015 року залишив без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року. 

 

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення.

 

На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Дельта Банк» долучило до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13.

 

Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з таких підстав. 

 

За змістом пункту 1 статті 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно з частиною першою статті 11125 ГПК Верховний Суд України задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК.

 

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 січня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк») і ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» було укладено кредитний договір № 2/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір № 2/КВ-07), за умовами якого ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» отримало кошти у розмірі 2 150 000,00 (два мільйони сто п'ятдесят тисяч) доларів США та зобов'язалося повернути їх у строк до 25 січня 2012 року на передбачених цим договором умовах.

 

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 2/КВ-07 (основне зобов'язання) 21 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Адвіс» (далі – ВАТ «АК «Адвіс»; іпотекодавець), правонаступником якого є ТДВ «Завод «Адвіс», і ТОВ «Укрпромбанк» (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 і зареєстрований у реєстрі за № 2696 (далі – договір іпотеки № 2696).

 

За умовами договору іпотеки № 2696 предметом іпотеки є нерухоме майно – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Заставна вартість предмета іпотеки – 20 654 500,00 грн.

 

Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки № 2696 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

 

При цьому у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.6 договору іпотеки № 2696). 

 

У зв'язку з невиконанням ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» зобов'язань за кредитним договором № 2/КВ-07 ТОВ «Укрпромбанк» розпочало процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить позивачеві на праві власності, для задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк», загальний розмір яких у гривневому еквіваленті становить 19 374 742,98 грн, за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. 

 

10 квітня 2009 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВПВР ДВС України) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 (ВП № 12275509).

 

2 липня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України назву боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 змінено з ВАТ «АК «Адвіс» на ТДВ «Завод «Адвіс».

 

1 жовтня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України на підставі договору про передачу активів від 12 березня 2011 року змінено стягувача у цьому виконавчому провадженні з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк».

 

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем описано, арештовано та передано на реалізацію предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), буд. 88, загальною площею 22 722,4 кв. м, що належало на праві власності ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» за ціною 17 208 000,00 грн (початкова ціна продажу майна), визначеною згідно з останнім висновком суб'єкта оціночної діяльності, призначеного державним виконавцем у процедурі виконавчого провадження.

 

Прилюдні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна, організовані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – Держінформ'юст) у системі електронних торгів за лотом 5392 і призначені на 9 жовтня 2014 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що сформовано протокол № 5931.

 

На підставі заяви ПАТ «Дельта Банк» № 18.1-469 Держінформ'юстом було складено протокол № 25 про придбання предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого покупцем предмета іпотеки визнано іпотекодержателя – ПАТ «Дельта Банк».

 

26 грудня 2014 року на підставі цього протоколу державним виконавцем було складено акт про реалізацію предмета іпотеки № 12275509/3.

 

Разом із тим постановою Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2011 року у справі № 7/5025/611/11 ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

 

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 7/5025/611/11 затверджено звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс ТОВ «Меблева фабрика «Маршал», а ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» ліквідовано.

 

На підставі зазначеної ухвали 24 листопада 2014 року до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (номер запису 16731170012000537). 

 

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позовних вимог ТДВ «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення юридичної особи основного боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 у зв'язку із визнанням його банкрутом і виключенням з ЄДРПОУ відповідно до положень статті 609 ЦК є підставою припинення іпотеки, а відтак – і підставою для визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

 

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди касаційної інстанції дійшли таких висновків.

 

В ухвалі від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про визнання припиненими правовідносин за іпотечним договором у зв'язку з ліквідацією основного боржника за кредитним договором і направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив на тому, що для вирішення заявлених позовних вимог має правове значення той факт, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення в іншій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки не було ліквідовано боржника за основним договором. 

 

У постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що зобов'язання іпотекодавця за договором іпотеки не припинилися, оскільки позивач реалізував своє право іпотекодержателя шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до внесення запису про ліквідацію боржника за кредитним договором до ЄДРПОУ. 

 

Отже, із викладеного вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та 

 

вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

У справі № 924/1801/14, яка розглядається, і у справах № 35/350, 6-18414св13, на які заявник посилається у своїй заяві, при вирішенні спорів щодо припинення іпотеки суди пов'язують припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки. 

 

Однак при цьому суди не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним.

 

За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).

 

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРПОУ. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

 

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

Частинами першою, другою статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). 

 

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 2696 ТОВ «Укрпромбанк» розпочав у березні 2009 року, коли отримав виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до винесення господарським судом ухвали про затвердження ліквідаційного балансу ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (основного боржника), ліквідації його як юридичної особи (19 листопада 2014 року) та внесення відповідного запису про державну реєстрацію припинення (24 листопада 2014 року).

 

Таким чином, ТОВ «Укрпромбанк» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії договору іпотеки № 2696, а також у період, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося. 

 

Виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки державна виконавча служба не виконувала протягом майже 5 років, у тому числі й у зв'язку з неодноразовим зупиненням і відкладенням провадження виконавчих дій через оскарження боржником дій та рішень ВПВР ДВС України.

 

У процесі проведення виконавчих дій ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель) виявив бажання придбати майно за початковою ціною у рахунок погашення заборгованості за виконавчим написом № 1976, що було оформлено протоколом № 25 та актом № 12275509/3 про реалізацію предмета іпотеки і відповідає положенням статей 47, 49 Закону України «Про іпотеку», а також є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

 

За таких обставин закінчення господарським судом розгляду справи про банкрутство боржника за основним зобов’язанням (за кредитним договором № 2/КВ-07) ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ не є безумовною підставою припинення іпотеки. Інше свідчило би про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав.

 

Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу.

 

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14. 

 

Втім, у справі, яка розглядається, наведене не було враховано ні Вищим господарським судом України, ні Рівненським апеляційним господарським судом, ні Господарським судом Хмельницької області, у зв’язку з чим висновок цих судів про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ, є помилковим.

 

За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року слід скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 

 

Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. 

 

Згідно із частинами першою і четвертою статті 49 ГПК у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

У справі, яка розглядається, у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовлено, тому на позивача (ТДВ «Завод «Адвіс») суд покладає сплачений відповідачем (ПАТ «Дельта Банк») судовий збір у розмірі 

 

2 192,40 грн (у тому числі: 609 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, та 1 583,40 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України).

 

Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

 

Постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року у справі № 924/1801/14 скасувати.

 

Відмовити у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 1976, вчиненого 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

 

ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м.

 

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88, код ЄДРПОУ 00498431) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 36Б, код ЄДРПОУ 34047020) 2 192,40 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору.

 

Доручити Господарському суду Хмельницької області видати наказ. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий І.С. Берднік

судді: В.П. Барбара

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

П.І. Колесник

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8F535C820F4A31DC2257FA40031CEB1

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что если исполнительная надпись была осуществлена до исключения юридического лица из реестра в связи с банкротством, то такая надпись является действительной и не признается не подлежащей исполнению. Ипотека в таком случае не прекращается.

[у.zaporozhskiy]

ВСУ указал, что если исполнительная надпись была осуществлена до исключения юридического лица из реестра в связи с банкротством, то такая надпись является действительной и не признается не подлежащей исполнению. Ипотека в таком случае не прекращается.

По этому решению вопрос: возможно, кроме признания инн не подлежащей исполнению необходимо было просить суд прекратить кредитный договор в следствии ликвидации юрлица и как следствие прекратить договор ипотеки?