Определение ВАСУ, оставившее в силе постановление КААС об отмене решения госрегистратора о регистрации права собственности на предмет ипотеки в пользу ООО "Кредитные инициативы", нужен отдельный договор об удовлетворении требований ипотекодержателя,

[у.zaporozhskiy]

факторы не имеют право осуществлять операции с валютными ценностями

http://reyestr.court.gov.ua/review/58104397

Державний герб України

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

           31 травня 2016 року                                  м. Київ                              К/800/49643/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

       Єрьоміна А.В.(головуючий);          Кравцова О.В.,        Цуркана М.І.,  

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - Чернікової Любові Ігорівни на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", Державна реєстраційна служба України, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України - Крюковський Максим Володимирович, про визнання дій протиправними, скасування рішення, -

      ВСТАНОВИВ:

          У вересні 2014 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), Державна реєстраційна служба України, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України - Крюковський Максим Володимирович, в якому просив - визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, який здійснив реєстрацію права власності на квартиру  АДРЕСА_1 на ТОВ "Кредитні ініціативи", скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1 ТОВ "Кредитні ініціативи".

В обґрунтування позову зазначав, що оскільки наступний договір факторингу від 28 листопада 2011 року, укладений між ТОВ "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" повинен бути визнаний у судовому порядку недійсним, оскільки сам факт його укладення суперечить частині першій статті 203 ЦК України, як такий, що прямо суперечить змісту частини першої статті 1083 ЦК України, то відповідачем протиправно вчинено дії щодо реєстрації за неналежною особою  ТОВ "Кредитні ініціативи" прав на спірний об'єкт нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 задоволена.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року скасована.

Ухвалена нова постанова, якою адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії державного реєстратора Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи".

Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи".

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом  апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржуване рішення  суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 24 квітня 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та позивачем укладено Кредитний договір №865-Ф, за умовами якого Банк надав відповідачу кредитні кошту в розмірі 67000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

24 квітня 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та позивачем укладено Іпотечний договір №865/ІП-1, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було передано в іпотеку Банку двокімнатну квартиру  АДРЕСА_1, загальна договірна вартість якої за домовленістю сторін становить 513617, 56 грн.

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого та статті 24 Закону України "Про іпотеку", сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору Факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечним договором. З моменту набуття чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором до нового іпотекодержателя ТОВ "Кредитні ініціативи", переходять усі права і зобов'язання іпотекодержателя як сторони, що іменується "Іпотекодержатель" у зобов'язаннях, які виникли на підставі Іпотечних договорів, в обсязі, що існують на момент набрання чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором.

За наслідками вищезазначеного договору ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового іпотекодержателя за Іпотечним двором №865/ІП-1 від 24 квітня 2007 року, іпотекодавцем за яким є позивач.

Як встановлено судом першої інстанції, в порушення умов Кредитного договору, позивач свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого ТОВ "Кредитні ініціативи" було прийнято рішення щодо звернення стягнення на заставне майно.

В подальшому, ТОВ "Кредитні ініціативи" було подано до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом іпотеки.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Крюковським Максимом Володимировичем за наслідками розгляду відповідної заяви ТОВ "Кредитні ініціативи" та долучених до неї документів, прийнято рішення від 23 грудня 2013 року №9623923 про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дії державного реєстратора є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Вищий адміністративний суд України не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень з метою забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»" (далі - Закон №1952-IV), відповідно до абз.1 частини першої статті 2 якого, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 частини першої статті 4 Закону №1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним, особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам, без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям., іноземним державам, а також територіальним, громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Частиною 7 статті 3 цього Закону передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах, території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації права власності та інших речових прав, крім випадків, установлених абзацами 2 і 3 частини п'ятої цієї статті.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1952-IV, орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Відповідно до п.1 частини другої статті 9 Закону №1952-IV, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Частиною першою статті 15 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини третьою статті 17 Закону №1952-IV, документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із пунктом 34 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, який був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім правовстановлюючого документу, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя; звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, а отже, державний реєстратор повинен був зупинити реєстраційні дії, або відмовити в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавця та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції не було встановлено факту невиконання позивачем основного зобов'язання, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої  статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

У разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі частини  другої статті 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, статей 33, 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено п. 4.2 Іпотечного договору №865/ІП-1, яке здійснюється за вибором іпотекодержателя за одним із наступних способів:

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно п. 4.5, зазначене у п. 4.2 4.2 Іпотечного договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та достатнім для звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки. Визначені сторонами способи іпотеки, позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після одержання виконавчого документу предмет іпотеки може бути реалізовано за згодою сторін обраним ними способом, а при недосягненні такої згоди предмет іпотеки реалізується у процесі виконавчого провадження.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно вважає,  що продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки передбачався лише за договором купівлі-продажу, однак такий в матеріалах справи відсутній, натомість, продаж предмету іпотеки був засвідчений договором про відступлення прав за іпотечним договором; по-друге, п. 4.5 іпотечного договору передбачено договір позасудового врегулювання звернення стягнення, який також відсутній в матеріалах справи.

За приписами статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

В матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення позивача про намір ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк» продати предмет іпотеки.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із статтею 1078. Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Іноземна валюта, що є предметом первісного договору між Банком та  ОСОБА_5 (п.п. 1.2) кредитного договору №865-Ф від 13 червня 2008 року згідно частини другої статті 192 Цивільного кодексу України може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пункт 1.2. Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій» від 9 вересня 2002 року №297 визначено, що небанківські фінансові установи мають право здійснювати валютні операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

У даному випадку, як встановлено судом, обидва фактори, до яких перейшло право вимоги за валютними кредитами від ПАТ «Сведбанк» не мають права здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у останніх відсутня така ліцензія.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що державний реєстратор Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» всупереч вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд апеляційної інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, а тому суд  апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення адміністративного позову.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                            УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - Чернікової Любові Ігорівни залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

          

Судді    

                                                                  

 

[у.zaporozhskiy]

Постановление КААС:

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/47710675

 

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №   826/12963/14                                  Головуючий у 1-й інстанції:  Качур І.А.

Суддя-доповідач:  Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2015 року                                                                                                 м. Київ

  Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

  головуючого                                         Шурка О.І.,

  суддів                                                  Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

  при секретарі                                         Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Державна реєстраційна служба України, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України - Крюковський Максим Володимирович про визнання протиправними дій, скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню, виходячи з наступного.  

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 24.04.2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та позивачем укладено Кредитний договір №865-Ф, за умовами якого Банк надав відповідачу кредитні кошту в розмірі 67 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

Крім того, 24.04.2007 між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк», та позивачем укладено Іпотечний договір № 865/ІП-1, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було передано в іпотеку Банку двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1, загальна договірна вартість якої за домовленістю сторін становить 513 617, 56 грн.

В подальшому, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого та ст. 24 Закону України «Про іпотеку», сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору Факторингу від 28.11.2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечним договором. З моменту набуття чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором до нового іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи», переходять усі права і зобов'язання іпотекодержателя як сторони, що іменується «Іпотекодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі Іпотечних договорів, в обсязі, що існують на момент набрання чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором.

Так, за наслідками вищезазначеного договору ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового іпотекодержателя за Іпотечним двором № 865/ІП-1 від 24.04.2007 року, іпотекодавцем за яким є позивач.

Однак, в порушення умов Кредитного договору, позивач свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого ТОВ «Кредитні ініціативи» було прийнято рішення щодо звернення стягнення на заставне майно.      

В подальшому, ТОВ «Кредитні ініціативи» було подано до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про реєстрацію речових прав на нерухоме майно,   а саме двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 яка була предметом іпотеки.

За наслідками розгляду відповідної заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» та долучених до неї документів, Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України прийнято рішення від 23.12.2013р. №9623923 про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на квартиру по АДРЕСА_1

Не погоджуючись із такими діями державного реєстратора, та вважаючи їх такими що порушують законні права позивача, останній звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2013 року на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дії державного реєстратора є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень з метою забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 якого, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним, особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам, без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям., іноземним державам, а також територіальним, громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Частиною 7 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах, території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації права власності та інших речових прав, крім випадків, установлених абзацами 2 і 3 ч. 5 цієї статті.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною третьою ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно пункту 34 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, який був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім правовстановлюючого документу, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від  іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя; звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Однак, в матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, а отже, державний реєстратор повинен був зупинити реєстраційні дії, або відмовити в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до змісту ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Приписами ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавця та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не було встановлено факту невиконання позивачем основного зобов'язання, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Разом з тим, Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

Отже, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що за змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України, статей 33, 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Так, звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено п. 4.2 Іпотечного договору № 865/ІП-1, яке здійснюється за вибором іпотекодержателя за одним із наступних способів:

Шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

Шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно п. 4.5, зазначене у п. 4.2 4.2 Іпотечного договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та достатнім для звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки. Визначені Сторонами способи іпотеки, позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після одержання виконавчого документу предмет іпотеки може бути реалізовано за згодою Сторін обраним ними способом, а при недосягненні такої згоди предмет іпотеки реалізується у процесі виконавчого провадження.

З аналізу наведених вище пунктів Іпотечного договору, судова колегія приходить до наступних висновків, що по-перше, продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки передбачався лише за договором купівлі-продажу, однак такий в матеріалах справи відсутній, натомість, продаж предмету іпотеки був засвідчений договором про відступлення прав за іпотечним договором; по-друге, п. 4.5 іпотечного договору передбачено договір позасудового врегулювання звернення стягнення, який також відсутній в матеріалах справи.

Також варто відмітити, що за приписами ст.. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення позивача про намір ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк» продати предмет іпотеки.

Крім того, варто відмітити, що відповідно до ст.. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 1078. Цивільного кодексу України визначає, що Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У свою чергу, іноземна валюта, що є предметом первісного договору між Банком та ОСОБА_2 (п.п. 1.2) кредитного договору №865-Ф від 13.06.2008 р. згідно ч. 2 статті 192 ЦКУ може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пункт 1.2. Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій» від 09.08.2002 року N 297 визначено, що небанківські фінансові установи мають право здійснювати валютні операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

У даному випадку, обидва фактори, до яких перейшло право вимоги за валютними кредитами від ПАТ «Сведбанк» не мають права здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у останніх відсутня така ліцензія.

З сукупного аналізу вище наведеного, судова колегія приходить до висновку, що державний реєстратор Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» всупереч вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні спірного судового рішення було неповно з'ясовано фактичні обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справ та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову  Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року - скасувати, та ухвалити нову, якою позовні вимоги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправними дії державного реєстратора Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2013 року на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Постанову набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя                                                                                                           Шурко О.І.

          

Судді:                                                                                                                                        Василенко Я.М.

                                                                                                                                                         Степанюк А.Г.

                                                                                                                                                      

 

[у.zaporozhskiy]

Решение первой инстанции: http://reyestr.court.gov.ua/Review/44443422

[у.zaporozhskiy]

Главное, что это определение ВАСУ позволяет дойти ВСУ и по делам о недействительности договоров факторинга и уступки права требования.

 

п.с. Правда в большинстве исков по недействительности договоров факторинга я не ссылался на  отсутствие валютной лицензии.

[getikalex]

Уже тенденция, однако.

И это хорошо. респект!