Leaderboard

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання кредитного договору частково недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк») про визнання кредитного договору частково недійсним. Зазначав, що 26 червня 2008 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит на придбання автомобіля в сумі 112 770 грн зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 10 червня 2015 року. Умовами договору передбачено щомісячну комісію в сумі 146 грн 60 коп. Обов’язок сплачувати комісію позивач вважав несправедливою умовою договору, яка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив визнати вказану умову недійсною з моменту укладення договору. Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 р ОСОБА_1 задоволено: визнано умову договору споживчого кредиту від 26 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк», щодо обов’язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 146 грн 60 коп. недійсною з моменту укладання договору. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року вказане заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що за умовами кредитного договору НОМЕР_1 від 26 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк», позивач отримав кредит у сумі 112 770 грн на придбання автомобіля зі сплатою за користування кредитом 22% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 10 червня 2015 року. Крім того, умовами договору було встановлено щомісячну комісію в розмірі 146 грн 60 коп. Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні в кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відсутні підстави, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним, оскільки всі умови договору були узгоджені сторонами добровільно, а підпункт 1.3.1 кредитного договору передбачає плату комісійної винагороди, а не за обслуговування кредиту; позивач підписав договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним. Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, судове рішення в якій надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним. При цьому нарахування комісії здійснювалося за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що є незаконним. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 26 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі заочного рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 року. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року скасувати, заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A9A7D786A1AC844FC2258073004396D2 Довгоочікуване рішення ВСУ для всіх борців з нерівним ставленням суду якщо стороною процесу є банк. ВСУ у справі 6-1746цс16 вказав: 1) Ст. 11 Закону Про захист прав споживачів розповсюджується на всі правововідносини (як під час укладення, так і виконання кредитного договору) 2) нарешті звернув увагу на п.3.6 Постанови НБУ №168: банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь 3) комісія за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника - є незаконною

Ухвала іменем україни 9 листопада 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., Демяносова М.В., Дьоміної О.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в порядку захисту прав споживачів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 липня 2006 року в магазині «Евросеть», що розташований по вул. Петровського, 1 у м. Дніпропетровську, він придбав мобільний телефон Nokia 2650. Для придбання цього телефону між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк перерахував кошти за придбаний телефон, а він, повинен був повернути ці кошти та сплатити відсотки за користування кредитом. Позивач зазначав, що в період 2006-2007 років він здійснював платежі банку та вважав, що повернув кредит у повному розмірі та сплатив відсотки, проте у 2015 року після його працевлаштування на роботу та отримання зарплатної картки у ПАТ КБ «Приватбанк», останнє без будь-яких виконавчих документів та попереджень, зняло з його рахунку кошти - з квітня 2015 року по січень 2016 року банк за власною ініціативою списав з його рахунку грошові кошти на загальну суму 12 667 грн 46 коп. Працівник банку, до якого він звернувся за отриманням інформації, пояснив, що кошти були списані в рахунок погашення його заборгованості за кредитним договором від 21 липня 2006 року. Позивач вважав такі дії відповідача незаконними, а тому просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» безпідставно списані кошти у сумі 12 667 грн 46 коп. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено, стягнуто на його користь з ПАТ КБ «Приватбанк» 12 667 грн 46 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Згідно із п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК Україниправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про підставність і доведеність заявлених позовних вимог, оскільки встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» здійснив списання коштів з рахунку позивача поза межами строку позовної давності та без законних на те підстав, що прямо заборонено п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Такий висновок судів ґрунтується на правильно встановлених у справі обставинах та вимогах закону. Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити, рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. А.О. Леванчук М.В. Демяносов О.О. Дьоміна Колегія суддів: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55845915

На этом форуме, никто не будет давать советы по поводу алгоритма действий против заемщиков, ипотекодержателей и зарегистрированных лиц в жилье, которое продано без их ведома, так как это позиция организатора. Если он даст добро на такую тему, то возможно обсудим, при условии, что Вы выложите документы с затертыми данными. п.с. Мое мнение, что ребенка Вы не выселите ни при каких условиях. п.с.2 Каким образом исполнительная обошла требование об обязательном наличии разрешения органов опеки и попечительства? п.с.3 Надейтесь, что вернете деньги хотя бы от исполнительной, шансы на признание торгов недействительными весьма высоки.

Ее величество софистика... Слов много, и все ни о чем... Так в свое время комсомольские секретари рубили с трибуны...

Потому что ГОСУДАРСТВО самоустранилось из жизни людей (не направляет,не управляет,не контролирует) - только налоги собирает. А гос.деятели быстренько раздеребанят бюджетик и демагогствуют далее.

Гражданский кодекс четко определяет, что такое комиссия: Стаття 1011. Договір комісії 1. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Но это писано не для банков. Они комиссией называют почти все поборы.

В защите нуждаются как вкладчики, заёмщики так и обычные граждане желающие либо просто заработать, либо выгодно приобрести товар, коих некоторые почему-то причисляют к аферистам. К слову сказать в защите нуждаются и убийцы и мошенники – аферисты, в защите нуждаются все чьи права и свободы нарушены или нарушаются. Нельзя разделять подзащитных/клиентов на хороших и плохих. Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere. Dura lex, sed lex.

Нельзя одновременно защищать обманутых заемщиков и быть помогаторыми аферистов, халявщиков и других им подобных. ...пи...си...ничего личного...

Этих юзеров мне, мягко говоря, очень нежалко

1-я инстанция, кот.мы выйграли была в 2014г, апелляция, кот.частично стягнула была в 2015г, ВССУ, кот.оставил в силе решение апелляции был 2016г и вот ВСУ, кот опять отправил на новое рассмотрение в аппеляцию . Но, на основании решения апелляции был выдан исполнительный лист и исполнительная обьявила в розыск машину. Теперь, я радуюсь тому, что исполнительная закроет производство, т.к. решение отменили, следовательно и исполнительный лист- скасован.

Я не хвастаюсь, а немноооожечко радуюсь маленькой победе. И готовлюсь к бою

Чтобы понимать и представлять, нужно видеть первоисточник, а не его производную, где смысл уже не тот.

Начальный пост был радикально изменен, подтверждаю! А модератор думаю в состоянии его возродить при острой необходимости и положить конец этой лжи со стороны Maks_Maks, т.к. у модератора есть все технические возможности для этого. Основание: да бы не было другим такого рода поситетелям форума повадно сюда хаживать и баламутить и без того сложную жизнь тем, кому нужна реальная помощь.

Вопрос по порядку 3502/5 от 12.12.2001 года который говорил что только тот кто внес запись - должен ее отменить - отпал. Кому интересно позиция МЮ во вложении Сканировать20001.TIF Сканировать2.TIF

Если у бывшего собственника отсутствует другое жильё, то на что вы собираетесь ссылаться? Вы немного не на тот форум попали . Здесь рекомендуют различные способы противостоять выселению, а у вас вопрос противоположный. На самом деле большой проблемы у вас нет. Обратитесь к юристам и вам подскажут что и как делать. Небольшая подсказка, коль нуждаетесь в помощи.... Вы можете и сами найти ответ на этом форуме, если будете внимательно изучать некоторые темы затрагивающие данное направление. Ищите необходимый материал на форуме и поступайте с точностью наоборот и проблему решите. ...пи...си..ключевое - это предоставление другого жилья...