Leaderboard

Можно тему переименовать в " Страничка для одного психа с недержанием" )

СКОРПИОН, ВЫ СУТРА ОПОХМЕЛИЛИСЬ ??? Просьба к модератору: за засорение темы отправить в бан или предупредить SKORPION

или банковского. Тема ветки актуальная появилась, вот и решил замылить.

да почти все взято из "Деньги как долги"... И все равно к чему это выкладывать ? почему модератор не забанит этот мусор ?

Вот до чего, оказывается, он доводит

Адекватный человек не будет выкладывать все это. Хоть кто-то прочитал-просмотрел более одного-двух постов? Конечно забанить! Какое отношение все это имеет к теме "Приватные исполнители..." Тема Т.С. весьма актуальна, а в помойке устроенной SKORPION найти и прочитать что-либо невозможно.

Значит Вы недоперепили или перенедопили.

На каждой странице должно было быть - "копія вірна, дата , ПІБ, підпис". У них там фишка такая. А вобще они в 90% случаев находяться причины чтоб "футболить"

"Ангел ушел в запой и полетел чудить, Парень он неплохой, но не умеет пить..."

Ознакомьтесь а Правилами форума и не флудите !!! Создайте отдельную тему и в ней выкладывайте свои посты.

Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ місто Київ 28 березня 2017 року 09:10 справа №826/6638/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомОСОБА_1доПриватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівнитретя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання протиправними дій та скасування рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі по тексту - третя особа, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс"), в якому просить: 1) визнати дії відповідача щодо проведення 17 квітня 2015 року державної реєстрації права власності на квартиру від АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" незаконними; 2) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, згідно з яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №9406074 від 17 квітня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру від АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на підставі іпотечного договору №2626/0908/71-017-Z-1 від 09 вересня 2008 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6638/16; закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду. В судовому засіданні 12 вересня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав; представник третьої особи проти позову заперечив; представник відповідача до суду не прибув, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни від 17 квітня 2015 року, індексний номер 20753110, зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". Позивач зазначає, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а запис про державну реєстрацію права на спірну квартиру за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та не з'ясовано та не перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства. Третя особа надала письмові заперечення проти позову, в яких вказала про відповідність оскаржуваних дій та рішення вимогам чинного законодавства. Відповідач письмових заперечень проти позову та відповідних доказів до суду не надав. Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Оцінюючи оскаржуване рішення на предмет його відповідності вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується наступним. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Частина перша статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до частин першої - четвертої, сьомої та одинадцятої статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред'являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку. Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 51) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 52) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 53) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 54) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 55) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 56) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Згідно частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зміст процитованих правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації. Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ "Сведбанк" (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017, відповідно до умов якого, банк має право надати позивальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 90 900,00 доларів США на строк по 08 вересня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між позивачем та ВАТ "Сведбанк" укладено договір іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1, відповідно до умов якого в іпотеку передана квартира, за адресою: АДРЕСА_1. Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Сведбанк" відступив ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до ОСОБА_1 за зобов'язаннями по договору від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017. Судом встановлено, що в подальшому, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру. За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, відповідачем прийнято рішення від 17 квітня 2015 року №9406074 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, державним реєстратором внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на підставі договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі по тексту - Порядок №868), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", яка діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року №800-VI, норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. При цьому, відповідно до положень статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення змін до статті 36 Закону, її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 12 договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1 визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору. Зокрема, згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1, задоволення вимог здійснюється шляхом: - передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у пункті 12.3 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки; - продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статті 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, встановленою відповідно до висновку незалежного експерта. Отже, підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання можливо на підставі вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. В матеріалах справи наявна вимога про усунення порушення від 24 лютого 2015 року, складена третьою особою, проте відсутні докази направлення такої вимоги позивачу. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Третя особа, посилаюсь на направлення спірної вимоги про усунення порушення від 24 лютого 2014 року на адресу позивача, вказує на наявну в матеріалах справи копію рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення від 25 лютого 2015 року, однак, судом встановлено, що вказаний лист направлявся приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. на адресу позивача, у зв'язку із чим неможливо встановити який саме документ був направлений ОСОБА_1 Разом з цим, суд звертає увагу, що вимога про усунення порушення, відповідно до Порядку №868 повинна направлятись іпотекодержателем, тобто, в даному випадку - ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", а враховуючи, що відповідач не є іпотекодержателем за іпотечним договором, у останнього відсутні повноваження щодо направлення відповідних вимог іпотекодавцю. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що письмова вимога про усунення порушень позивачу не надсилалась. Крім того, частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а тому доводи про те, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед третьою особою є помилковими. Таким чином, проведення реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" здійснене за відсутності правових підстав. Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд керується наступним. Відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (реєстраційний №51404742 в ЄДРСР). Таким чином, положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення. На думку суду, спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, про що зокрема свідчить наявна у матеріалах справи копія довідки від 11 грудня 2015 року №454, а загальна площа не перевищує 140 кв. м. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2015 року, індексний номер 20753110, щодо реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", підлягає скасуванню як протиправне. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 у цій частині підлягає задоволенню. Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру належить відмовити, оскільки вони фактично дублюють вимоги про скасування відповідного рішення відповідача. В частині дотримання позивачем строку звернення, передбаченого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначено позивачем, про наявність порушеного права йому стало відомо 19 лютого 2016 року, а саме під час звернення за правовою допомогою до фахівців в галузі права. Матеріали справи підтверджують, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24 березня 2016 року, сформованої на замовлення адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, вбачається відсутність зареєстрованого за позивачем нерухомого майна. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що про порушення свого права на майно позивач дізнався після отримання відповідної інформації з державних реєстрів. Однак, жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 знала чи могла знати про наявність оскаржуваного рішення раніше ніж 19 лютого 2016 року, у справі не міститься. Суд не приймає до уваги посилання третьої особи на наявність цивільних спорів між позивачем та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" щодо визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки факторингу та купівлі-продажу в якості обізнаності позивача із оскаржуваним рішенням, оскільки у межах цивільних спорів не встановлювались обставини реєстрації права власності за третьою особою на підставі оскаржуваного рішення. Враховуючи, що на позивача не покладено обов'язку щодо відстеження статусу власного майна в державних реєстрах, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 звернулась до суду в межах шестимісячного строку звернення, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та про безпідставність клопотання ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" щодо залишення адміністративного позову без розгляду. В частині підсудності даного спору адміністративному суду, та клопотання третьої особи про закриття провадження в адміністративній справі суд звертає увагу на наступне. Згідно з позицією Верховного суду України, що викладена у постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/4858/15 (21-41а16) за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, суд дійшов висновку, що спір між сторонами випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України 14 червня 2016 року, приходжу до висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові, виходячи з наступних мотивів. Згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. За визначенням частини першої статті 3 третьої Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Частина друга статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державний реєстратор серед іншого: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Наведені правові норми вказують, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому у межах спірних правовідносин є суб'єктом владних повноважень. У постанові від 14 червня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права власності. Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про нотаріат". Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень. Наявність у справі серед інших доказів договору іпотеки, не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконанням умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав. Враховуючи вкладене, оскільки даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем, як державним реєстратором функцій, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд вважає, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, тому клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни про державну реєстрацію та їх обтяжень від 17 квітня 2015 року, індексний номер 20753110 щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 3. В іншій частині адміністративного позову відмовити. 4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок). Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя В.А. Кузьменко http://reyestr.court.gov.ua/Review/66000174

Державний герб України Ухвала іменем україни 14 червня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мостової Г.І., суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсними правочинів, за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Харинської Дар'ї Сергіївни - на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 1901/0708/88-155 від 02 липня 2008 року, укладеним між банком та відповідачем, просило стягнути з останньої на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 176 801, 07 доларів США. ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсними зазначеного кредитного договору та договору іпотеки, укладеного 02 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання нею зобов'язань за кредитним договором, предметом якого стало спільно нажите в шлюбі майно - житловий будинок у АДРЕСА_1 та земельна ділянка розміром 0, 15 га, призначена для його обслуговування. В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що кредитний договір не містить жодної інформації щодо відповідальності банку за невиконання його умов, що є істотною умовою договору та в силу норм ст. 628 ЦК України, п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тягне за собою визнання його недійсним. Крім того, договір іпотеки всупереч вимогам ч. 3 ст. 65 СК України укладено без його згоди як другого із подружжя, а також згоди органу опіки та піклування, оскільки в будинку, переданому в іпотеку, на день укладення договору проживали та проживають на даний час їх з ОСОБА_2 малолітні діти. Таким чином, при укладені договору іпотеки порушено право дітей на користування житлом та у випадку звернення стягнення банком на будинок в порядку примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, діти залишаться без місця проживання. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року, первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» 176 801, 07 доларів США, що еквівалентно 1 409 369 грн 70 коп., боргу за кредитним договором № 1901/0708/88-155 від 02 липня 2008 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» 02 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Бриксою Т.І., зареєстрований в реєстрі за № 1845. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Харинська Д.С. - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів в частині задоволення зустрічного позову із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 02 липня 2008 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1901/0708/88-155 на суму 145 000 доларів США у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, для споживчих потреб зі сплатою 12, 5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом щомісяця (п.1.3 договору) та остаточним терміном повернення кредиту до 02 липня 2018 року. З метою забезпечення виконання позичальником кредитного договору 02 липня 2008 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будовами та спорудами у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,15 га, призначену для його обслуговування, яка належить їй згідно з державним актом на землю НОМЕР_1, виданим Управлінням земельних ресурсів у Тернопільському районі 11 березня 2008 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 05 вересня 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. В шлюбі у подружжя ОСОБА_3 народилось двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у АДРЕСА_1 з 19 вересня 2007 року, а діти не значаться зареєстрованими по Тернопільському районі та місті Тернополі. Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України). У статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України. У справі, яка переглядається, суди, встановивши, що на час укладення іпотечного договору, у будинку, який є предметом цього договору, проживали малолітні діти, передача нерухомості в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без передньої згоди органу опіки та піклування, спірний договір іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 ЦК України, як такий, що порушує майнові права малолітніх дітей. В частині вирішення позовних вимог ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», про стягнення заборгованості за кредитним договором та позову ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору судові рішення не оскаржуються, а тому, в силу вимог ст. 335 ЦПК України, в цій частині не переглядаються. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Відповідно до частини 3 статті 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Харинської Дар'ї Сергіївни - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» та ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.І. Мостова Судді: Є.П. Євграфова Т.Л. Ізмайлова http://reyestr.court.gov.ua/Review/67276424

Ну так "защиту чести мундира" никто пока не отменял :-)

пока процесс идет, не могу раскрывать все карты, скажем так, некоторые члены комиссии были сочувственно настроены по отношению к гос. регистратору, НО, как сказал наш национальный герой: "і що синку, помогли тобі твої ляхи ?"

Согласен с Ярославом, хотя решеине хорошее, правильное и справедливое, полностью соотвествует нормам права, но УВЫ, для сегодняшнего ВСУ это не аргумент :-( ВСУ все бредит придуманной зацепкой под названием добросовестность, хотя, даже если предположить наличие недобросовестности у ипотекодателей, как это может менять (читай - игнорировать) права детей и императивные нормы Закона и ЦКУ ?

Не могу согласиться, всего 1,5 недели назад нашу скаргу МинЮст удовлетворил полностью, признал незаконнным отказ гос. регистратора и ВНЕС зміни до Держреєстрів. В части заверения копий согласен - все наши документы были заверены так как описал Х-В.

...сумасшедшего

Свежее, от "Довіра та гарантія", по "переданному кредиту" от Манивео, СМС дословно: "У разі несплати Вашого боргу в повному обсязі пратягом 48 годин заплановано візит співрабітників ДФЕБ за місцем Вашої реєстрацїї! 0443693347, 0956061455" Точно не знаю, но наверно - "співрабітників ДФЕБ", имеется ввиду Департамент фінансової та економічної безпеки МВС України - это их аббревиатура. А может создали свой ДФЕБ Не очень правильно, и не законно пугать от имени МВС.

И как ее озаглавить? Записки .....

Скорпион, а зачем Вы это делаете...??? Почему Вы не хотите создать отдельную тему по вопросу который поднимаете и развлекаться там как пожелаете...???

Смотрите как бы на вас эти эмоции не перебросились...

а можно наименование банка и ООО узнать?

Теплом за тепло. Издревле кошка считается лучшей грелкой.

С определения ВССУ не видно, что одним из оснований определения было отсутствия согласия второго из супругов на заключение договора ипотеки. Вы сделали вывод из решений предыдущих инстанций?

Обыск - это лишь одно из следственных действий. Очень важно то, что написано в определении следственного судьи. Если состав преступления не высосан из пальца, то нужно отнестись к этому серьезно. Кроме этого, Ваша фирма может быть лишь одним из контрагентов основного "фигуранта" дела и если у Вас все в порядке с документами и Вы не пользуетесь обналичиванием средств, то беспокоится незачем.

Скорпион, Вы пишите интересные вещи, но в них надо вникать отдельно... В чём суть Вашего спича... поясните в двух словах... Какую идею Вы хотите донести людям...

Проблема вся в том, что наши люди их попустят расслабят и будут им поклоняться, как новым Богам... Так устроены наши люди к сожалению... и будут идти у них на поводу и не сопротивляться в основной своей массе... Посмотрите даже по полиции, только единицы сопротивляются их произволу, а остальные терпилы просто по жизни и их много... Поэтому полиция и расслабляется...

... и чуть что сразу скаргу в суд и в юстицию, чтобы не расслаблялись...

Да кстати, они теперь должны им тоже за тепло...)))

С какого момента, по мнению суда, исковая давность началась сначала?

С чего Вы взяли, что более весомым основанием было отсутствие согласие второго супруга, а не наличие детей у заемщика? В этом решение как раз весомым основанием было наличие детей в момент заключения договора ипотеки. П.с. подождем, что скажет ВСУ.

С момента невыполнения обязательств.

Не исключено, что поначалу они почувствуют себя хозяевами жизни - этакими коллекторами-рэкетирами в законе. Потому за ними нужен глаз да глаз (объектива видеокамеры) с микрофоном впридачу...

ВССУ, соглашаясь с судами низших инстанций, признавших недействительным договор ипотеки указа, что на момент заключения ипотечного договора, в доме, который является предметом настоящего договора, проживали малолетние дети, и передача недвижимости в ипотеку состоялась вопреки требованиям статьи 12 Закона Украины «Об основах социальной защиты бездомных лиц и беспризорных детей» без предварительного согласия органа опеки и попечительства, спорный договор ипотеки не соответствует требованиям статьи 203 ГК Украины, поэтому суды пришли к обоснованному выводу о признании такого договора недействительным на основании статьи 215 ГК Украины, как нарушающим имущественные права малолетних детей.

Это наше решение. Признавая неправомерными действия нотариуса по перерегистрации имущества суд указал на несколько обстоятельств, рассматривая дело именно в административном процессе: 1. В материалах отсутствует уведомление от ипотекодержателя об устранении нарушений направленное именно ипотекодержателем, что противоречит законодательству. 2. На момент осуществления регистрационных действий действует мораторий запрещающий принудительное отчуждение жилья являющееся обеспечением по валютному кредиту. 3. Данный спор подлежит рассмотрению именно в административном процессе, поскольку кроме требований о признании неправомерными действий регистратора других требований нет, а нотариус выступающий регистратором действует, как субъект властных полномочий. Вопрос выполнения или невыполнения условий гражданско-правовой сделки (договора ипотеки) не является непосредственным основанием для обращения в административный суд 4. Сроки на обращение не пропущены, поскольку истец о перерегистрации узнал только после обращения за правовой помощью, о чем свидетельствует соответствующее извлечение из реестра.

Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6638/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І. УХВАЛА Іменем України 26 червня 2017 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання протиправними дій та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання незаконними дій відповідача щодо проведення 17 квітня 2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс"; визнання протиправним та скасування рішення відповідача, згідно з яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №9406074 від 17 квітня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на підставі іпотечного договору №2626/0908/71-017-Z-1 від 09 вересня 2008 року. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни від 17 квітня 2015 року, індексний номер 20753110, зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". Позивач зазначає, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а запис про державну реєстрацію права на спірну квартиру за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та не з'ясовано та не перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Частина перша статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до частин першої - четвертої, сьомої та одинадцятої статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред'являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку. Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 51) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 52) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 53) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 54) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 55) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 56) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Згідно частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. З аналізу наведених правових норм вбачається, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації. Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ "Сведбанк" (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017, відповідно до умов якого, банк має право надати позивальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 90 900,00 доларів США на строк по 08 вересня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між позивачем та ВАТ "Сведбанк" укладено договір іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1, відповідно до умов якого в іпотеку передана квартира, за адресою: АДРЕСА_1. Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Сведбанк" відступив ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до ОСОБА_3 за зобов'язаннями по договору від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017. Судом встановлено, що в подальшому, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру. За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, відповідачем прийнято рішення від 17 квітня 2015 року №9406074 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, державним реєстратором внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на підставі договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі по тексту - Порядок №868), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", яка діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року №800-VI, норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. При цьому, відповідно до положень статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення змін до статті 36 Закону, її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 12 договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1 визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору. Зокрема, згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 договору іпотеки від 09 вересня 2008 року №2626/0908/71-017-Z-1, задоволення вимог здійснюється шляхом: - передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у пункті 12.3 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки; - продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статті 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, встановленою відповідно до висновку незалежного експерта. Отже, підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання можливо на підставі вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. В матеріалах справи наявна вимога про усунення порушення від 24 лютого 2015 року, складена третьою особою, проте відсутні докази направлення такої вимоги позивачу. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Третя особа, посилаюсь на направлення спірної вимоги про усунення порушення від 24 лютого 2014 року на адресу позивача, вказує на наявну в матеріалах справи копію рекомендованого повідомлення по вручення поштового відправлення від 25 лютого 2015 року, однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний лист направлявся приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. на адресу позивача, у зв'язку із чим неможливо встановити який саме документ був направлений ОСОБА_3 Водночас, вимога про усунення порушення, відповідно до Порядку №868 повинна направлятись іпотекодержателем, тобто, в даному випадку - ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", а враховуючи, що відповідач не є іпотекодержателем за іпотечним договором, у останнього відсутні повноваження щодо направлення відповідних вимог іпотекодавцю. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що письмова вимога про усунення порушень позивачу не надсилалась. Крім того, частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а тому доводи про те, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед третьою особою є помилковими. Таким чином, проведення реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" здійснене за відсутності правових підстав. Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (реєстраційний №51404742 в ЄДРСР). Таким чином, положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення. На думку суду, спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, про що зокрема свідчить наявна у матеріалах справи копія довідки від 11 грудня 2015 року №454, а загальна площа не перевищує 140 кв. м. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2015 року, індексний номер 20753110, щодо реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", підлягає скасуванню як протиправне. Разом з тим, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру не підлягають задоволенню, оскільки вони фактично дублюють вимоги про скасування відповідного рішення відповідача. Що стосується строків звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначено позивачем, про наявність порушеного права йому стало відомо 19 лютого 2016 року, а саме під час звернення за правовою допомогою до фахівців в галузі права. Матеріали справи підтверджують, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24 березня 2016 року, сформованої на замовлення адвоката ОСОБА_5, вбачається відсутність зареєстрованого за позивачем нерухомого майна. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що про порушення свого права на майно позивач дізнався після отримання відповідної інформації з державних реєстрів. Водночас, жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 знала чи могла знати про наявність оскаржуваного рішення раніше ніж 19 лютого 2016 року, матеріали справи не містять. Згідно з позицією Верховного суду України, що викладена у постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/4858/15 (21-41а16) за позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, суд дійшов висновку, що спір між сторонами випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. За визначенням частини першої статті 3 третьої Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Частина друга статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державний реєстратор серед іншого: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Наведені правові норми вказують, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому у межах спірних правовідносин є суб'єктом владних повноважень. У постанові від 14 червня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права власності. Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про нотаріат". Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень. Наявність у справі серед інших доказів договору іпотеки, не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконанням умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав. Враховуючи вкладене, а також беручи до уваги що даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем, як державним реєстратором функцій, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для закриття провадження у справі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2017 року - без змін. Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України. Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев суддя В.В. Файдюк суддя Є.В.Чаку Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І. Судді: Чаку Є.В. Файдюк В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/67401250

О, уже и факторы подтянулись и решили штудировать свою методичку в рекламных целях даже емайл свой поставили в логине...))) А Вы Лютый, ну и намудрили, интересная схема, как можно за копеечку, а вернее за 500 грн. учредить две фирмы без уставного капитала, а заявить миллионы... Для авторитета наверное... )) Да уж...