Leaderboard

Ні в якому разі не погоджуйтесь на так звану "реструктуризацію"! Вона анулює позовну давність і узаконить всі незаконні "хотєлки" позивача.

Це наша справа. Суд ретельно вивчив справу та задовольнив позов у повному обсязі не дивлячись на намагання відповідача не тільки не визнавати борг, але й оскаржити пеню у зв'язку з форс-мажором. Суд зазначив: Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з військовою агресією, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з військовою агресією, все, або частина складу рухомого майна підприємства залучена під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало Відповідачу здійснювати підприємницьку діяльність після військового вторгнення. Навпаки, сам факт укладення Відповідачем договору від 21.10.2022 №21102022ГРНД свідчить про те, що Відповідачем продовжувалось здійснення підприємницької діяльності. Варто зауважити, що зобов`язання боржника по укладеному між сторонами договору, так само виникло не до настання цієї форс-мажорної обставини, які не можливо було врахувати, а в період дії цих форс-мажорних обставин, коли боржник усвідомлював причино-наслідковий зв`язок від укладення подібних угод у період дії воєнного стану в країні і свідомо вчиняв дії шляхом отримання поставки. У зв`язку з цим, суд погоджується з запереченнями Позивача та вважає, що Відповідач так само не може посилатися на військове вторгнення як на форс-мажорну обставину, що унеможливила належне виконання ним договору від 21.10.2022 року №21102022ГРНД.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м. Київ справа № 754/4361/21 провадження № 61-10420св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Товариство з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею - адвокаткою Цесельською Інною Валентинівною, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 березня 2022 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), Товариства з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс» (далі - ТОВ «2?2 Фінанс»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Позов обґрунтований тим, що 06 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра») та нею укладений кредитний договір № 60/П/05/2008-840, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 132 080,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором, за програмою «Нове житло». На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «КБ «Надра» та позивачкою укладений іпотечний договір, за умовами якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Надалі права кредитного договору та права іпотекодержателя за іпотечним договором відступлені на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі договору про відступлення прав вимоги від 21 квітня 2020 року. 26 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «2?2 Фінанс» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що відчуження квартири відбулося незаконно, оскільки право власності на квартиру набуто ТОВ «2?2 Фінанс» у порядку звернення стягнення на нерухоме майно у період дії мораторію на примусове відчуження житла. Відчуження квартири на користь ТОВ «2?2 Фінанс» здійснено без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв. м, житловою - 41,20 кв. м, укладений 26 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «2?2 Фінанс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В.; внести запис до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивоване тим, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі іпотекодержатель належним чином виконав встановлені Законом України «Про іпотеку» вимоги, зокрема набув права на звернення стягнення в позасудовому порядку, направив на адресу іпотекодавця та боржника письмові вимоги про усунення порушення, продаж предмета іпотеки - спірного нерухомого майна здійснив на підставі звіту про оцінку майна. Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею - адвокаткою Цесельською І. В., залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 березня 2022 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, іпотекодержатель належним чином виконав встановлені Законом України «Про іпотеку» вимоги, а отже, відсутні підстави для задоволення позову. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У липні 2023 року ОСОБА_1 через свою представницю - адвокатку Цесельську І. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 березня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/15, від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18. У серпні 2023 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що суди дійшли правильного висновку про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). Позиція Верховного Суду Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Встановлені судами обставини 06 березня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 60/П/05/2008-840, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальниці у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 132 080,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором, за програмою «Нове житло». Цільове використання кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири, загальною площею 57,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . 06 березня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець, з метою забезпечення виконання зобов`язання, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира складається із трьох кімнат, загальною площею 57,4 кв. м, житловою - 41,20 кв. м. Вартість предмета іпотеки складає 733 000,00 грн, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 145 148,51 доларів США. Згідно зі статтею 5 договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором. Іпотекодавець у будь-який час до реалізації предмета іпотеки має право припинити звернення стягнення на нього виконанням зобов`язання в повному обсязі. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 цього договору. 06 березня 2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . 21 квітня 2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладений договір № GL3N415722 про відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє набуло право кредитора за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 60/П/05/2008-840, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , та право іпотекодержателя за договором іпотеки б/н, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., реєстр № 1581, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 05 жовтня 2020 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» направило на поштову адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення, у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», зазначивши, що станом на 05 жовтня 2020 року заборгованість останньої за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 60/П/05/2008-840 становить 3 615 186,80 грн. Вказуючи, що відповідно до положень/умов кредитного та іпотечного договорів, враховуючи норми статті 37 Закону України «Про іпотеку», товариство має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку», продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Для запобігання вчиненню вказаних дій зазначило про право позичальника протягом 30 днів з моменту отримання вимоги виконати основне зобов`язання. Вказало, що невиконання умов кредитного та іпотечного договорів матиме наслідком задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття у власність товариством предмета іпотеки. 01 грудня 2020 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» направило на поштову адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення, у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», зазначивши, що станом на 01 грудня 2020 року заборгованість останньої за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 60/П/05/2008-840 становить 3 615 186,80 грн. Вказуючи, що відповідно до положень/умов кредитного та іпотечного договорів, враховуючи норми статті 37 Закону України «Про іпотеку», товариство має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку», продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Для запобігання вчиненню вказаних дій, зазначило про право позичальника протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, виконати основне зобов`язання. Вказало, що невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, матиме наслідком задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття у власність товариством предмета іпотеки. Доказів на підтвердження належного виконання позивачем основного зобов`язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 60/П/05/2008-840 матеріали справи не містять. Згідно зі звітом про оцінку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від 15 лютого 2021 року, ринкова вартість зазначеної квартири становить 361 972,00 грн, що за курсом НБУ складає 13 000,00 доларів США. 26 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «2?2 Фінанс» укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: три кімнатної квартири, загальною площею 57,40 кв. м, житловою - 41,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі іпотекодержатель належним чином виконав встановлені Законом України «Про іпотеку» вимоги, зокрема набув право на звернення стягнення в позасудовому порядку, направив на адресу іпотекодавця та боржника письмові вимоги про усунення порушення, продаж предмета іпотеки - спірного нерухомого майна здійснив на підставі звіту про оцінку майна. Верховний Суд не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Правове обґрунтування Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Водночас 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червні 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, іпотекодержатель належним чином виконав встановлені Законом України «Про іпотеку» вимоги, а отже, відсутні підстави для задоволення позову. Водночас суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16 (провадження 14-111цс19), де вказано, що «мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав». Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII. Крім того, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання різного підходу до кваліфікації звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника)). Так, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на квартиру, яка підпадає під дію Закону № 1304-VII, не може бути примусово звернуто стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання позичальником (іпотекодавцем) умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Підсумовуючи наведене, позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», а саме, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, є примусовим зверненням стягнення на майно у розумінні Закону № 1304-VII. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Оскільки позивачка використовує спірну квартиру як місце свого постійного проживання, іншого нерухомого майна у власності позивачка немає, загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, окремо згоди на відчуження спірного майна в примусовому порядку вона не надавала, тому відчуження 26 лютого 2021 року на підставі оспорюваного правочину ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Таким чином, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії кредитора з відчуження без згоди власниці предмета іпотеки не відповідають вимогам статті 203 ЦК України. Наведене підтверджує обґрунтованість доводів касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме незастосування положень Закону № 1304-VII, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що положення цього Закону не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. За змістом частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «2?2 Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню судові, понесені при оплаті судового збору: за подання позову у розмірі 5 435,70 грн, за подання апеляційної скарги - 8 153,55 грн, за подання касаційної скарги - 10 871,40 грн, а всього - 24 460,65 грн. Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею - адвокаткою Цесельською Інною Валентинівною, задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 березня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задовольнити. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар`єю Володимирівною. Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, місто Київ, 04112, ЄДРПОУ: 38750239) та Товариства з обмеженою відповідальністю «2?2 Фінанс»(місцезнаходження: вулиця Мельникова, 12, місто Київ, 04050, ЄДРПОУ: 38618785) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) по 12 230,33 грн з кожного на відшкодування судових витрат. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Джерело: ЄДРСР 115061590

Суди вперто не звертають уваги на те, що фактори в абсолютній більшості випадків, коли відступається право вимоги по валютних кредитах, є неналежними, оскільки не мають ліцензій НБУ на здійснення операцій в іноземній валюті. Дана справа про це свідчить.

Можуть подавати позови про стягнення заборгованості за комунальні послуги. І подають. Але не мають права припинити надання послуг боржникам під час війни - відключити газ, електричну енергію, воду.

Їхні фантазії коту під хвіст. Просто не треба їх сприймати всерйоз.

Нехай своїй спині розказують казки. Не робити нічого, ні в якому разі не платити ні копійки. В суді у цих бригад у вашому випадку немає перспективи.

Це наша справа. Приємно допомогти похилим людям, що десятки років намагались самостійно розв'язати складну проблему з отриманням права власності на будинок все ж її вирішити і дати можливість жити в ньому та передати своїм спадкоємцям. Суд зазначив, що опираючись на сталу практику Верховного суду можна стверджувати, що для визнання права власності за набувальною давністю має бути сукупність обставин, зазначених участині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність нормизакону про обмеженняабо заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивачі добросовісно заволоділи чужим майном в частині 71/100 на будинок АДРЕСА_1 , що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння ними таким майном є безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Факт добросовісності заявників був саме на момент отримання ними майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Окрім того, Володільці майна в момент його заволодіння не знали (і не могли знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, на це майно не претендують інші особи, оскільки вже понад 15 років, жодна особа не заявляла про бажання користуватись чи володіти даним майном. Отже, позивачами дотримані всі умови набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 ЦК України.

Дуже часто, громадяни України, що зазнали приниження та продовжують зазнавати приниження від своїх керівників, які на виконання незаконної постанови Кабінету міністрів України та Наказу Міністерства охорони здоров'я України, якими їх примушували до участі в медичному експерименті під страхом залишення без засобів для існування, просять не тільки відновити їх порушене право, а й притягнути безпосередньо виконавців цього злочину до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим адвокатами Адвокатського об'єднання Кравець і партнери було розроблено зразок заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Зразок додано у форматі ворд з можливістю заповнення свої даних та направлення його в управління поліції зп місцем скоєння злочину. Звертаємо увагу, що у разі не внесення за цією заявою інформації про злочин до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, не визнання заявника потерпілим і не початку досудового розслідування, такі дії потрібно буде в 10-денний строк, оскаржити у суді. Відео про порядок заповнення та підстави кримінальної відповідальності вийде у вівторок 06 червня 2023 року. Тут також поставлю посилання. А поки можете скачати, ознайомитись і почекати відео у мене на каналі - https://www.youtube.com/@pravork Заява про злочин про відсторонення.docx

‼️??Мін'юст кардинально змінив порядок арешту і блокування рахунків боржників. Які зміни були прийняті на час дії воєнного стану та що потрібно зробити для того щоб мати можливість користуватись своїм рахунком Ви дізнаєтесь з відео. ?ЗУ Про виконавче провадження - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

Коли читаєш от такі викладення рішень, розумієш, що саме рішення писав не суддя, а помічник з дуже невеликим досвідом. Рішення суду більш нагадує роман ніж рішення з чіткими формулюваннями. Велика палата зазначила: 17. Беручи до уваги очевидну необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції і те, що суд касаційної інстанції не має права (повноважень) встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також дотримуючись принципу процесуальної економії, попри те, що заявник не ставив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції, Велика Палата вважає за необхідне, окрім судового рішення касаційної інстанції (ухвала ВАСУ від 10 липня 2014 року), скасувати й рішення суду апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року) та направити справу до апеляційної інстанції.

Ну у вас видно, що реально багато віри в різні конспірологічні теорії. Я це вже у вас бачу. Але можу точно сказати, що зараз можна і без конспірології обійтися в таких питаннях. Хоча я намагаюся відслідковувати і такий напрямок думки. Наприклад ось тут можна почитати все про апокаліпсис і його можливий початок, дуже цікава інформація і насправді є про що подумати.

‼️🇺🇦Що для мене є перемога України і коли вона настане. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Анонсуємо деякі з них. Справа VUČKOVIĆ v. Croatia стосувалася заміни покарання кривднику заявниці, якого було визнано винним у сексуальному насильстві щодо неї, з позбавлення волі на громадські роботи. Заявниця вважала таке покарання непропорційно м’яким. ЄСПЛ вказав на широку свободу розсуду держав у питаннях кримінальної політики, втім констатував порушення статей 3 (заборона катування) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже апеляційний суд пом’якшив покарання кривднику без наведення достатніх підстав та врахування інтересів потерпілої особи. Серед іншого, ЄСПЛ наголосив, що такий підхід судів може свідчити про певну м’якість покарання за насильство щодо жінок, замість того щоб донести до суспільства чіткий сигнал про нетерпимість такого насильства. Справа FIGURKA v. Ukraine стосувалася справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП за відсутності прокурора. ЄСПЛ у цій справі не констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, адже не вбачив ознак того, що апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, взяв на себе її функції. Окрім того, заявник не був позбавлений свободи, на власний розсуд обрав собі захисника та мав повну можливість підготувати свій захист. ЄСПЛ також урахував предмет цієї справи – незначне порушення правил дорожнього руху, за яке не передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі, тобто це категорія правопорушень, до яких гарантії ст. 6 Конвенції в її кримінальному аспекті з повною суворістю не застосовуються. У грудні 2023 року ЄСПЛ також надав консультативний висновок на запит Conseil d’État Бельгії (№ P16-2023-001) у порядку Протоколу № 16 до Конвенції. У цьому висновку ЄСПЛ висловився про умови, за яких відмова особі обіймати посаду охоронця чи офіцера з безпеки через її належність до радикального релігійного руху може бути правомірною, а саме вказав, що такий захід: (1) має доступну та передбачувану правову основу; (2) вжитий з огляду на поведінку або дії відповідної особи; (3) вжитий з урахуванням професійної діяльності особи з метою запобігання реальному та серйозному ризику для демократичного суспільства й переслідує одну або декілька законних цілей, передбачених п. 2 ст. 9 Конвенції; (4) є пропорційним ризику, якому він намагається запобігти, та законній меті або цілям, які він переслідує; (5) може бути переданий до судового органу для перегляду, який є незалежним, ефективним і супроводжується відповідними процесуальними гарантіями, такими як забезпечення дотримання вимог, перелічених вище. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_11_12_2023.pdf Огляд рішень ЄСПЛ за листопад - грудень 2023 року.pdf

Це наша справа. Тут клієнт також звернувся вже на стадії касаційного оскарження. В справі в чергове зазначено, що відсутність висновку профспілки не є безумовною підставою для скасування рішення про звільнення. Суд зазначив: На день звільнення 24 травня 2021 року позивач був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд. Також встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов`язана з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давала права на більш тривалий строк збереження за ним робочого місця на час його непрацездатності. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України за нез`явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, його захворювання не є такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз. При цьому, застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов`язаний пов`язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов`язків відсутнього працівника на іншу особу. Також не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд. При цьому, посилання позивача на його звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності. Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника.

Це наша справа. Відверто був здивований коли суд першої інстанції відмовив у позові. Приємно, що в апеляційному суді ще залишились професійні судді з досвідом, яки читають не тільки анонімні телеграм-канали, а й Закон. Які вірні своїй присязі громадянам України та захищають права людини. Суд зазначив: Аналіз абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав: - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність); - та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Отже, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо. Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду. Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 року м. Київ справа № 755/20625/21 провадження № 61-5886св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: керівник Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу Почтар Валентина Леонтіївна, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу (далі - СШ № 120 м. Києва) Почтар В. Л. , СШ № 120 м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 25 серпня 2020 року вона працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва. 04 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». 08 листопада 2021 року керівник школи видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивача відсторонили від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказаний наказ вважала протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зазначала, що оскаржуваний наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення. ОСОБА_1 зазнала протиправного втручання у право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться з порушенням закону. Позивач була позбавлена можливості заробляти на життя власною працею, була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я. Наказ Міністерства охорони здоров`я України не встановлює та не передбачає, що діяльність визначених у ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, у зв`язку з чим відсутні підстави для відсторонення, що передбачені у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про її відсторонення; зобов`язати СШ № 120 м. Києва поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва; стягнути зі СШ № 120 м. Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про відсторонення ОСОБА_1 . Зобов`язано СШ № 120 м. Києва поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 335,12 грн. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва судовий збір у розмірі 2 724 грн у дохід держави. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача відсторонено від роботи з порушенням вимог закону, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 300,00 грн. Додаткова постанова мотивована тим, що позивач подала попередній орієнований розрахунок судових витрат разом з позовною заявою. Витрати на правничу допомогу є доведеними та підлягають стягненню. Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційні скарги СШ № 120 м. Києва залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у повідомленні від 25 жовтня 2021 року та наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Крім того, з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно, що також підтвердив в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами витрати на правничу допомогу та їхній розмір. СШ № 120 м. Києва не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не надала доказів на підтвердження того, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає складності справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі СШ № 120 м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 17 квітня 2023 року СШ № 120 м. Києва надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року. Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СШ № 120 м. Києва на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, витребував справі із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. 09 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень СШ № 120 м. Києва посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21. Вказував, що суди не дослідили докази, а саме повідомлення від 25 жовтня 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії позивачем. Касаційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено доцільність відсторонення позивача як працівника закладу освіти, який не має щеплення проти COVID-19, для забезпечення життя та здоров`я учасників освітнього процесу. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 про необхідність надання документів, які підтверджують вакцинацію проти COVID-19, або документи, які підтверджують протипоказання від вакцинації, та наслідки не надання таких документів. Позиція інших учасників справи Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Фактичні обставини, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 з 25 серпня 2020 року працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу. ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року. Директор школи 08 листопада 2021 року видав наказ № 213-к, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставою зазначено: наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 25 жовтня 2021 року, акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії» від 28 жовтня 2021 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оскільки заявник не оскаржує додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року та касаційна скарга не містить доводів щодо скасування постанови апеляційного суду в частині залишення додаткового рішення від 17 травня 2022 року без змін, тому Верховний Суд переглядає постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині залишення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року без змін. Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи». Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суди встановили, що ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року. У подальшому (08 листопада 2021 року) директор СШ № 120 м. Києва видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивач відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. В указаному повідомленні від 25 жовтня 2021 року та в наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва пояснив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно. Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що повідомлення про необхідність щеплення від COVID-19, з яким позивача ознайомлено 28 жовтня 2021 року, та саме відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося в період перебування закладу освіти в дистанційну режимі, дійшли правильного висновку, що відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю. У цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 . За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, враховуючи наступне. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. За результатом касаційного перегляду справи № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року дійшла висновку про наявність підстав для скасування наказу виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення позивача від роботи та поновлення її на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку вказаного виробничого підрозділу. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи; з огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов. У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21 Верховний Суд погодився з доводами роботодавців про правомірність відсторонення позивача від роботи, оскільки характер виконуваної ним роботи передбачав велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачів проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. У зазначеній справі не встановлено обставин щодо відсторонення працівника під час перебування закладу освіти на дистанційному навчанні. Отже, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених відповідачем постановах суду касаційної інстанції. Безпідставними і такими, що спростовуються змістом оскаржуваної постанови, є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у трудовому законодавстві чітких норм, які регулюють трудові відносини між працівником та роботодавцем в частині відсторонення працівника від роботи з підстав відмови працівника від вакцинування від хвороби COVID-19, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Так, апеляційний суд вказував, що «відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене Законом. Приписи Законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника». Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Також безпідставними є і доводи касаційної скарги щодо недоведення належними та допустимими доказами перебування шкоди на дистанційному навчання на час спірного відсторонення, а пояснення представника в цій частині не є засобом доказування, враховуючи наступне. Так, у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 758/16903/21. Позивач вказувала, що її відсторонення відбулося у період дистанційного навчання дітей. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідач підтвердив указані обставини та зазначив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року (тобто на час видачі оспорюваного наказу) школа працювала дистанційно. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно погодився з доводами позивача в цій частині, оскільки роботодавець не спростовував заявлені працівником вимоги. Апеляційний суд дав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та наданим поясненням учасників судового процесу, а результат указаної процесуальної дії виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції. З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко А. С. Олійник І. М. Фаловська Джерело: ЄДРСР 115860434

‼️🇷🇼Як пропонується змінити антиконституційним законопроектом 10378 право на освіту та обмежити право студентів на відстрочку від мобілізації в Україні. 🔸Проект №10378 від 25.12.2023 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15107-proekt-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-udoskonalennja-okremih-pitan-mobilizaciyi-vijskovogo-obliku-ta-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Це чергова наша справа. Як говорив неодноразово, ця категорія справ потребує ретельної підготовки та досить складна. В цій справі суд дуже ретельно розібрався з наданими доказами та задовільнив позов. Інформація повністю вигадана і розповсюджується, в тому числі і ГО ВО Автомайдан з єдиною метою — дискредитацією судової влади, задля отримання грошей від іноземців.

Велика палата в чергове підтвердила, що не модна переуступати борги за іпотечними договорами фізичним особам. Суд зробив наступний висновок: 6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. 6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань. 6.28. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Постанова яка доводить повну неспроможність випадкових людей та і самої ВП ВС здійснювати правосуддя. Дуже цікаво та смішно, не говорячи вже про цинізм, виглядає висновок, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу у 2022 році не врахували зміну позиції ВП ВС у 2023 році. Тому ще раз нагадую всім суддям. Рішення ВП ВС не є джерелом права, а є виключно короткочасним сприйняттям реальності випадковими людьми в залежності від погодних умов і розташування зірок у космосі. На виправдання помилкової позиції і збереження адміністративної юрисдикції при розгляді спорів з податковою у справах про банкрутство, випадкові люди зазначили: 96. Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, з урахуванням того, що не відбулися зміни в законодавстві, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи. До речі, тут ВП ВС дійшла того, що вказала апеляційному адмінсуду поновити строки для розгляду апеляційної скарги на відмову у відкритті провадження. Цікаво буде, якщо відмовлять.

‼️🇷🇼Для українців придумали чергові коди обліку. Що це за коди і як це регулюється Ви дізнаєтесь з відео. 🔸ЗУ Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1951-19#n96 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️??Велика палата закінчила розгляд зразкової справи щодо виплати додаткової винагороди службі судової охорони з 24.02.22 у року. Як отримати цю виплату Ви дізнаєтесь з цього відео. ?Постанова ВП ВС про залишення в силі зразкової справи щодо нарахування і випалити службі судової охорони з 24.02.2022 додаткової винагороди у 30 000 грн щомісячно (без пропорційності в розрахунку на місяць) - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14935-postanova-vp-vs-pro-zalishennja-v-sili-zrazkovoyi-spravi-shhodo-narahuvannja-i-vipaliti-sluzhbi-sudovoyi-ohoroni-z-24022022-dodatkovoyi-vinagorodi-u-30-000-grn-shhomisjachno-bez-proporcijnosti-v-rozrahunku-na-misjac/ ?Рішення ВС-КАС у Зразковій справі про незаконність ненарахування і невиплати додаткової винагороди працівникам Служби судової охорони передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14436-rishennja-vs-kas-u-zrazkovij-spravi-pro-nezakonnist-nenarahuvannja-i-neviplati-dodatkovoyi-vinagorodi-pracivnikam-sluzhbi-sudovoyi-ohoroni-peredbachenoyi-postanovoju-kabinetu-ministriv-ukrayini-vid-28-ljutogo-2022-roku-168/#comment-245318 ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

Постанова Іменем України 13 вересня 2023 року м. Київ Справа № 204/2321/22 Провадження № 14-48цс22 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Ткачука О. С. суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А.,Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В.,Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Печерський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року в складі судді Книш А. В. та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2022 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1.1. У травні 2022 року заявниця засобами електронного зв`язку подала апеляційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 за допомогою кваліфікованого та удосконаленого цифрового підпису (далі - ЕЦП), до Дніпровського апеляційного суду шляхом направлення апеляційної скарги на електронну пошту апеляційного суду [email protected]. Суд апеляційної інстанції скаргу отримав та зареєстрував за вхідним № ЕП4968 з відміткою «ЕЦП перевірено»; проте апеляційну скаргу повернув з мотивів відсутності підпису особи, яка її подала. 1.2. Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання щодо правомірності повернення апеляційної скарги, поданої з використанням офіційної електронної адреси суду із засвідченням кваліфікованим електронним підписом, а не через підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет» у разі реєстрації скаржника у цих підсистемах та технічних проблемах із їхньою роботою, які унеможливили подання апеляційної скарги через ці підсистеми. (2) Короткий зміст позовних вимог 2.1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) звернулася з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просила зобов`язати Печерський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві доповнити поновлений актовий запис про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацією про те, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (3) Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Ухвалою від 28 квітня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення, та зобов`язання вчинити дії. 3.2. Ухвалою від 18 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року до надходження справи. 3.3. Ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху суд мотивував тим, що до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року. Зазначив, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Послався на те, що апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються апеляційному суду через місцевий суд, який ухвалив оскаржене судове рішення. Виходив з того, що апеляційна скарга подана без додержання вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) й залишив апеляційну скаргу без руху з повідомленням про це заявника до витребування справи з місцевого суду. 3.4. Ухвалою від 20 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року. 3.5. Ухвалу про повернення апеляційної скарги мотивував тим, що апеляційна скарга не містить підпису особи, що її подала. Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги 4.1. У червні 2022 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2022 року, в якій просила оскаржені ухвали скасувати; ухвалити постанову про направлення справи до суду першої інстанції для розгляду справи по суті. (5) Рух справи в суді касаційної інстанції 5.1. Ухвалою від 03 червня 2022 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в частині оскарження ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року. 5.2. Ухвалою від 03 червня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в частині оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2022 року. 5.3. Ухвалою від 15 червня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду. 5.4. Ухвалою22 червня 2022 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 5.5. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 200/6370/20-а (адміністративне провадження № К/9901/33163/20), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2019 року у справі № 910/12245/19, від 17 червня 2020 року у справі № 910/8423/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 904/4137/20 (210/1218/20) про те, що альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним цифрового підписом учасника справи та подання такого документу через «Електронний кабінет». 5.6. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, пандемії коронавірусу COVID-19, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров`я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів звернення до суду, а не їх обмеження судами; звернення особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, який нічим не відрізняється від безпосереднього звернення до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. 5.7. 04 серпня 2022 року своєю ухвалою Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу, оскільки дійшла висновку щодо обґрунтованості підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (6) Доводи особа, яка подала касаційну скаргу 6.1. Касаційну скаргу заявник обґрунтувала тим, що суди зобов`язані перевіряти процесуальні документи, подані на електронну адресу суду з підписанням ЕЦП. Відповідна постанова Верховного Суду у справі № 205/5252/19 (провадження № 61-1125св22) прийнята 03 травня 2022 року. Якщо документи подаються учасниками справи в суд або направляються іншим учасникам справи в електронній формі, вони скріплюються (підписуються) електронним цифровим підписом учасника справи або його представником. 6.2. Зазначає, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, подача, реєстрація, направлення процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та направлення матеріалів справи здійснюється в паперовій формі. Альтернативним зверненням учасників справи з позовними заявами, скаргами та іншими, визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі і підписаними безпосередньо учасниками справи або їх представниками, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим скріпленням (підписом) учасника справи або його представника та подання такого документа через електронний кабінет. Чинне процесуальне законодавство не забороняє учаснику справи звернутися з процесуальними документами в суд шляхом направлення їх на офіційну електронну адресу суду з обов`язковим скріпленням (підписанням) таких документів власним електронним підписом учасника справи. Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що апеляційна скарга не підписана заявником або його представником та проігнорував норми чинного законодавства. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (7) Щодо електронної форми звернення до суду із апеляційною скаргою 7.1. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 7.2. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 7.3. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 7.4. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). 7.5. ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. 7.6. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). 7.7. У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. 7.8. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. 7.9. Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. 7.10. Згідно із частинами першою, третьою статті 356 ЦПК України апеляційна скарга подається у письмовій формі. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. 7.11. Відповідно до статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення заявника з апеляційною скаргою) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ). Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Особливості використання електронного підпису в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги. Несанкціоноване втручання в роботу Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та в автоматизований розподіл справ між суддями тягне за собою відповідальність, установлену законом. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система підлягає захисту із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України. 7.12. Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 43 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення заявника з апеляційною скаргою) документи (зокрема процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі. 7.13. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду (підпункт 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України). 7.14. Відповідно до частини сьомої статті 15-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України та після консультацій з Радою суддів України. 7.15. 01 грудня 2018 року в газеті «Голос України» та на офіційному вебпорталі «Судова влада України» Державна судова адміністрація України оголосила про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. 7.16. Наказом Державної судової адміністрації України від 22 грудня 2018 року № 628 «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, Касаційному адміністративному суді (пілотних судах). 7.17. У подальшому наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2020 року № 247 «Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет» визнано таким, що втратив чинність, наказ Державної судової адміністрації від 22 грудня 2018 року № 628 зі змінами до нього та запроваджено з 01 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет» (далі - Підсистеми) у всіх місцевих та апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди). 7.18. Пункт 2 цього наказу передбачає, що пілотним судам у ході проведення дослідної експлуатації Підсистем слід керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами), у частині функціонування Підсистем. 7.19. Згідно з пунктом 2.3 рішення Ради суддів України від 12 квітня 2018 року № 16 ряд норм Положення, в тому числі і розділ XI (Підсистема «Електронний суд»), набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів, визначених пілотними згідно з відповідним наказом Державної судової адміністрації України. 7.20. Підпункти 3, 4 пункту 1 Розділу ІІ Положення визначали, що автор електронного документа - особа (особи), що підписала (підписали) електронний документ власним ЕЦП; авторизація користувача - процедура отримання користувачем прав на здійснення операцій з інформаційними ресурсами, в межах його повноважень та компетенції, за допомогою власного електронного цифрового підпису користувача, який прирівнюється за правовим статусом до його власноручного підпису. 7.21. За пунктом 2 Розділу ХІ Положення учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи. 7.22. Надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачало використання сервісу «Електронний суд» за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси («Електронного кабінету») та з обов`язковим використанням такою особою власного електронного цифрового підпису. 7.23. Отже, до 05 жовтня 2021 року (початок функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистеми відеоконференцзв`язку) альтернативою звернення учасників справи до пілотного суду (всіх місцевих та апеляційних судів України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, було звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним цифровим підписом учасника справи та подання такого документу через «Електронний кабінет». 7.24. У зв`язку з набранням чинності Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС), наказом Державної судової адміністрації України від 26 жовтня 2021 року № 362 «Про приведення у відповідність із діючим законодавством нормативно-правових актів ДСА України», пунктом 3 якого визнано таким, що втратив чинність, наказ Державної судової адміністрації України від 01 червня 2020 року № 247 «Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет». 7.25. У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вища рада правосуддя оприлюднила оголошення про початок функціонування трьох таких підсистеми (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв`язку. 7.26. Пункт 110 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначає, що підсистеми (модулі) ЄСІТС, зазначені в розділі III цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля). 7.27. 05 жовтня 2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку (30 днів із дня опублікування оголошення Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» оголошення про створення та забезпечення функціонування вказаних підсистем (модулів) ЄСІТС). 7.28. Вища рада правосуддя в оголошенні повідомила, що «відповідно до пункту 2 § 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон) окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС, яке має містити інформацію про підпункти, пункти цього розділу, які вводяться в дію у зв`язку з початком функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС. Отже, з початком функціонування підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку: вводяться в дію підпункт 1 пункту 3, підпункт «а» підпункту 3 пункту 17, пункт 19 § 1 розділу 4 Закону; підпункт 5 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону - в частині щодо можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, функціонування офіційних електронних адрес та процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС (електронний кабінет); зазнає змін порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами 17.1, 17.5, 17.6, 17.14, 17.16 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України; підпунктами 15.1, 15.5, 15.6, 15.14, 15.16 підпункту 15 пункту 1 розділу XIІI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України; підпунктами 15.1, 15.5, 15.7, 15.15, 15.17 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України; підпунктом 17.7 підпункту 17 пункту 1 розділу XI«Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, підпунктом 15.7 підпункту 15 пункту 1 розділу XIІI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, підпунктом 15.8 підпункту 15 пункту 1 розділу VII«Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України - в частині фіксування судових засідань, що проводяться в режимі відеоконференції з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку. Ці дії вчиняються з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС». 7.29. Відповідно до пункту 3 Положення про ЄСІТС Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС. 7.30. Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов`язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора (підпункт 5.4 пункту 5 Положення про ЄСІТС). 7.31. Користувач ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень (підпункт 5.6 пункту 5 Положення про ЄСІТС). 7.32. Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами. 7.33. Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про ЄСІТС). 7.34. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС). 7.35. Процедура реєстрації Електронного кабінету фізичної особи та фізичної особи-підприємця здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису такої особи (пункт 11 Положення про ЄСІТС). 7.36. Для автентифікації в Електронному кабінеті користувач використовує чинний сертифікат відкритого ключа та особистий ключ кваліфікованого електронного підпису, що зберігається на захищеному носії особистих ключів або на звичайному носії інформації (пункт 13 Положення про ЄСІТС). 7.37. Використання особистих ключів користувачами, а також створення ними кваліфікованого електронного підпису здійснюються в порядку, визначеному Законом України«Про електронні довірчі послуги», з особливостями, встановленими цим Положенням. Відмова користувача від отримання або використання особистих ключів кваліфікованого електронного підпису, їх використання з порушенням зазначених нормативних актів позбавляє його права доступу до ЄСІТС (пункт 14 Положення про ЄСІТС). 7.38. Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи(пункт 24 Положення про ЄСІТС). 7.39. Процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом справ у суді та розглядом у Вищій раді правосуддя справ про порушення суддею (прокурором) вимог щодо несумісності, дисциплінарного проступку судді, втручання в діяльність судді, можуть подаватися до суду та Вищої ради правосуддя в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд» (пункт 25 Положення про ЄСІТС). 7.40. Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС (пункт 26 Положення про ЄСІТС). 7.41. До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду (пункт 27 Положення про ЄСІТС). 7.42. Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства). Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства. До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи. Особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду (пункт 37 Положення про ЄСІТС). 7.43. У пункті 111 розділу V «Перехідні положення» Положення про ЄСІТС визначено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. У разі надсилання судом документів на адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом, ризики технічної неможливості доставки документа суду на відповідну адресу учасника судового процесу несе учасник судового процесу. 7.44. До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить, зокрема, пропорційність (пункт 6 частини третьої статті 2 ЦПК України). 7.45. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України). 7.46. Ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або протиправно позбавлений такого права. Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке згідно статті 64 Конституції України не може бути обмежене, навіть в умовах воєнного стану. 7.47. Використання електронного цифрового підпису врегульовано Законом України «Про електронні довірчі послуги» (тут і далі у редакції, чинній станом на 16 травня 2022 року), згідно зі статтею 1 якого автентифікація - це електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних. 7.48. Відповідно до статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов`язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка. Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. 7.49. Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. 7.50. Отже, слід розмежовувати спосіб звернення до суду із вимогами до оформлення процесуального документа. Якщо електронний документ підписаний накладенням електронного підпису, який забезпечує ідентифікацію фізичної особи (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб), але електронний підпис накладений без використання підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а процесуальний документ направлений на офіційну електронну адресу суду, то відсутні правові підстави стверджувати, що такий електронний документ не підписаний. 7.51. Протилежний підхід нівелює приписи про юридичну силу електронного документа та презумпцію відповідності кваліфікованого електронного підпису власноручному, суперечить частині першій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги». 7.52. Вимога про звернення до суду через підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. 7.53. Звернення фізичної особи (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. 7.54. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне додатково зазначити, що 29 червня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон України «3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінеті в Єдиній судовій інформаційній-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким внесено зміни до ЦПК України, ГПК України та КАС України. Частина шоста статті 14 ЦПК України викладена в такій редакції: «Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадку, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконання особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особо без реєстрації електронного кабінету у вигляд залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.» Такі ж правила законодавець закріпив у ГПК України та у КАС України. 7.55. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. 7.56. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. 7.57. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), від та від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). 7.58. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)). 7.59. З огляду на «якість закону», фізична особа (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що в неї є можливість через підсистему «Електронний суд» створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи, проте реєстрація офіційної електронної адреси для фізичної особи в ЄСІТС є добровільною, а кваліфікований електронний підпис має презумпцію його відповідності власноручному підпису, тому у такому випадку звернення до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є аналогічним безпосередньому зверненню до суду. (8) Щодо наслідків розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 . 8.1. ОСОБА_1 16 травня 2022 року засобами електронного зв`язку подала апеляційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 за допомогою кваліфікованого та удосконаленого цифрового підпису, до Дніпровського апеляційного суду шляхом направлення апеляційної скарги на електронну пошту Дніпровського апеляційного суду [email protected]; апеляційна скарга отримана та зареєстрована Дніпровським апеляційним судом 17 травня 2022 року за вхідним № ЕП4968 з відміткою «ЕЦП перевірено»; при поверненні апеляційної скарги апеляційний суд зазначив, що апеляційна скарга не містить підпису особи, яка її подала. 8.2. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). 8.3. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства. 8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. 8.5. Велика Палата Верховного Суду також прийняла до уваги, що обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції. 8.6. Законодавець допустив подання фізичною особою (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документа через підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет», або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом. 8.7. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 16 травня 2022 року мала можливість подати апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з використанням власного електронного підпису; 3) в електронній формі з використанням електронної адреси та засвідченням кваліфікованим електронним підписом. 8.8. Проте, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу не особисто, а через адвоката електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису. 8.9. Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Отже ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1 могла подати апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з використанням власного електронного підпису. 8.10. Адвокат Сідак-Жарова Н. О. на виконання вимог пункту 10 Положення про ЄСІТС зареєструвала офіційну електронну адресу в електронному кабінеті та подала позовну заяву з використанням сервісу «Електронний суд». Неможливість подання апеляційної скарги у вказаний спосіб адвокат пояснила відсутністю технічної можливості підсистеми «Електронний суд» приймати процесуальні документи на «оскарження судового рішення». 8.11. Суд апеляційної інстанції не перевірив вказані обставини, зокрема те, чи справді поданню апеляційної скарги через «Електронний кабінет» перешкодили технічні проблеми, та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги. 8.12. Крім того, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху ухвалою від 18 травня 2022 року, суд апеляційної інстанції послався на положення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України про те, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 8.13. Суд апеляційної інстанції не врахував, що з 05 жовтня 2021 року функціонують підсистеми (модулі) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку, тобто застосував процесуальну норму, яка припинила свою дію. (9) Щодо відступу від висновків Верховного Суду про застосування норм права 9.1. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, за якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 9.2. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. 9.3. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. 9.4. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20), від 03 червня 2021 року у справі № 9901/82/21 (провадження № 11-143заі21) та від 01 липня 2021 року у справі № 9901/76/21 (провадження № 11-137заі21) міститься правовий висновок про те, що альтернативою звернення учасників справи до пілотного суду (всіх місцевих та апеляційних судів України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним цифровим підписом учасника справи та подання такого документу через «Електронний кабінет». 9.5. Подібні висновки викладені й у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 200/6370/20-а (адміністративне провадження № К/9901/33163/20), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2019 року у справі № 910/12245/19, від 17 червня 2020 року у справі № 910/8423/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 904/4137/20 (210/1218/20), від висновків щодо застосування норм права у яких колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити. 9.6. Наведені постанови Великої Палати Верховного Суду, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та у складі колегії Касаційного господарського суду стосуються наслідків звернення із процесуальним документами до пілотних судів, при цьому процесуальні документи у вказаних справах подавалися до початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистема відеоконференцзв`язку на відміну від цієї справи. 9.7. З урахуванням викладеного відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 200/6370/20-а (адміністративне провадження № К/9901/33163/20), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2019 року у справі № 910/12245/19, від 17 червня 2020 року у справі № 910/8423/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 904/4137/20 (210/1218/20), постановлених з урахуванням відмінного від цієї справи матеріально-правового регулювання. 9.8. Посилання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на те, що практика Верховного Суду сформувала два підходи щодо допустимості/ недопустимості звернення до суду з електронним процесуальним документом, який підписаний електронним підписом, шляхом направлення його на офіційну електронну адресу суду, є безпідставним, з огляду на таке. 9.10. У пунктах 48-49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19) вказано, що: «письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (частина друга статті 183 ЦПК України). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника) (абзац перший частини восьмої статті 43 ЦПК України). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог, зокрема, частини другої статті 183 ЦПК України, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта вказаної статті). Згідно з довідкою відділу опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу Великої Палати Верховного Суду клопотання «про залучення загальновідомого доказу до матеріалів справи», надіслане 26 лютого 2020 року на електронну пошту Верховного Суду від імені представника ОСОБА_2, не було скріплене електронним цифровим підписом. Тому Велика Палата Верховного Суду повертає це клопотання заявникові без розгляду». 9.11. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року в справі № 200/12772/18 (провадження № 14-99зц19) вказано, що «22 лютого 2019 року електронною поштою до Великої Палати Верховного Суду надійшла касаційна скарга, подана від імені позивачів зі сканованими підписами. Відповідно до частини восьмої статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи. Відділ опрацювання документів управління забезпечення автоматизованого документообігу Великої Палати Верховного Суду склав довідку про те, що надіслана 22 лютого 2019 року на електронну пошту Великої Палати Верховного Суду касаційна скарга не скріплена електронним цифровим підписом. Касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, зокрема, якщо касаційна скарга не підписана (пункт 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України)». 9.12. У наведених справах питання щодо прийнятності касаційної скарги, поданої в електронній формі, вирішувала Велика Палата Верховного Суду, яка не входила до переліку пілотних судів, а процесуальні дії вчинялися до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС. 9.13. Аналогічно Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2021 року (справа № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21) залишила без розгляду відзив на касаційну скаргу відповідача та додаткові пояснення, не скріплені електронним цифровим підписом (пункти 16-19 постанови). 9.14. У пунктах 48-49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19), ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року в справі № 200/12772/18 (провадження № 14-99зц19) та пунктах 16-19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) сформовано практику щодо подання в електронній формі процесуальних документів до судів, які не входили до переліку пілотних, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС, що виключає подібність обставин із справою, яка переглядається. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (10) Щодо суті касаційної скарги 10.1. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України). 10.2. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не врахував презумпцію відповідності кваліфікованого електронного підпису власноручному, не застосував положення статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», внаслідок чого передчасно вирішив питання щодо неприйнятності апеляційної скарги ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2022 року із передачею справи до суду апеляційної інстанції на етап вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. (11) Щодо розподілу судових витрат 11.1. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 11.2. Оскільки у цій справі оскаржене судове рішення підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. (12) Висновки щодо застосування норм права 12.1. Законодавцем допускається подання фізичною особою нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документу через підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет», або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом. 12.2. Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. 12.3. Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. 13. Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. 2. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2022 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Ткачук Судді О. О. Банасько Г. Р. Крет Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич І. В. Желєзний Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Мартєв С. Ю. Джерело: ЄДРСР 113701392

‼️??Президент підписав зміни до законодавства, якими впроваджується новий вид покарання - пробація. За що будуть призначати пробацію, що саме покладається на особу та як це вплине на рівень злочинності Ви дізнаєтесь з відео. ?Закон №3342-IX від 23.08.2023 про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань в умовах воєнного стану - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3342-IX#Text ?Проект цього Закону №9185 від 05.04.2023 - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41692 ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA?boost

‼️??Що змінилось у правилах перетину кордону з 01 жовтня для чоловіків та жінок. Чи пропускають військовозобов'язаних жінок через кордон. Про це Ви дізнаєтесь з відео. ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA?boost

Верховний Суд продовжує публікувати тематичні огляди за новим форматом. У цьому огляді наведені, зокрема, правові позиції щодо: ✅застосування скороченої позовної давності до вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб та громадських формувань; ✅початку перебігу позовної давності у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб; ✅визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про солідарне стягнення шкоди, заподіяної банку пов’язаними з банком особами; ✅поважності причин пропуску позовної давності у корпоративному спорі. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_pozovna_davnist_KGS.pdf Огляд судової практики ВС-КГС щодо застосування позовної давності у корпоративних спорах з 2018 по 09.2023.pdf

Це наша справа. Нарешті суд встановив що фактично ГО ВО Автомайдан розповсюджує недостовірну інформацію щодо суддів через свій проект Prosud. Фактично тепер ГО ВО Автомайдан не може брати участі у будь-яких конкурсах та делегувати своїх членів у зв'язку з відсутністю бездоганної ділової репутації. Брехунцям там не місце. Думаю і тих кого вони делегували за цей час також не мають права далі продовжувати свою діяльність. А Рома Маселко як засновник цього, при наявності совісті та честі, повинен самостійно вже піти з Вищої ради правосуддя. Ницість і бруд, який вони поширюють про суддів в деяких випадках просто вигадано професійними громадськими активістами, що на моє переконання, діють за гроші іноземців на шкоду незалежності та суверенітету України. Суд зазначив: Оспорювана інформація була поширена ГО «ВО «Автомайдан», як власником сторінки проекту «PROSUD» на веб-сайті «Facebook». Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. У свою чергу, позивач не заперечує того факту, що він як публічна особа (суддя у відставці, адвокат, громадський діяч, науковець) підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як він виконував або виконує свої функції. Проте, одна справа, коли мова йде про прискіпливу увагу громадськості до фактів які дійсно мали місце в житті публічної особи. Інша справа, коли мова йде про публічне та масове поширення в інформаційному просторі недостовірної інформації із безпідставним звинуваченням особи (хоч і такої, яка має статус публічного діяча) у скоєнні тяжкого злочину. Таким чином, відповідач публічно розповсюдив інформацію в стверджувальній формі про те, що ОСОБА_1 - винуватець ДТП, в результаті якого загинули діти, яка не підтверджена належними доказами. Однак, не дослідивши у повній мірі матеріали справи та не надав належної оцінки наданим доказам, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог. Аналізуючи наведені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідачем щодо позивача було розповсюджено недостовірну інформацію, яка підлягає вилученню з відповідного веб-сайту.

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (справа № 633/195/17, провадження № 13-39кс23) 1. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 на вирок Печенізького районного суду Харківської області від 28 січня 2022 року і ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнила частково, а касаційну скаргу прокурора задовольнила у повному обсязі. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувала і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 2. Не погоджуємось із ухваленим Великою Палатою Верховного Суду рішенням щодо вирішення виключної правової проблеми, а саме із визначенням понять «правоохоронний орган», «працівник правоохоронного органу» та віднесенням Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) до правоохоронних органів, а посадових осіб ДСНС - до працівників правоохоронних органів. Це суперечить Рішенню Конституційного Суду України від18 квітня 2012 року №10-рп/2012, Кримінальному процесуальному кодексу України та Кримінальному кодексу України, оскільки розширює коло спеціальних суб`єктів злочину всупереч кримінальному закону. Обгрунтування 3. Ухвалою від 31 травня 2023 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановлено передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки дана справа містить виключну правову проблему. Основними питаннями, які мала вирішити Велика Палата Верховного Суду, було визначення понять «правоохоронний орган», «працівник правоохоронного органу», чи відноситься ДСНС до правоохоронного органу та чи є засуджений ОСОБА_8 працівником правоохоронного органу. 4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 5. Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 434-1 КПК України, Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень статті 433 цього Кодексу. 6. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (стаття 1 КК України). 7. Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 8. У КК України термінологічний зворот «працівник правоохоронного органу» використовується в багатьох статтях. Так, працівника правоохоронного органу названо потерпілим від таких кримінальних правопорушень, як опір (стаття 342), втручання в діяльність (стаття 343), погроза або насильство (стаття 345), умисне знищення або пошкодження майна (стаття 347), посягання на життя (стаття 348), захоплення як заручника (стаття 349), невжиття заходів безпеки (стаття 380). 9. Працівник правоохоронного органу є суб`єктом таких складів кримінальних правопорушень, як перевищення влади або службових повноважень (стаття 365), бездіяльність щодо незаконної діяльності з організації або проведення азартних ігор, лотерей (стаття 365-3), провокація підкупу (частина друга статті 370). Окрім того, до працівника правоохоронного органу не може застосовуватися покарання у виді виправних робіт (частина друга статті 57 КК України). 10. Добровільне повідомлення правоохоронному органу є однією з умов звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення терористичного акту (частина шоста статті 258), створення терористичної групи чи терористичної організації (частина друга статті 258-3), сприяння вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму (частина третя статті 258-4), перетинання державного кордону України з терористичною метою (частина четверта статті 258-6), незаконне заволодіння транспортним засобом (частина четверта статті 289). Згідно з частиною другою статті 353 КК України самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, пов`язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу передбачено як кваліфікуючу ознаку відповідного складу кримінального правопорушення. 11. У Кримінальному процесуальному кодексі України при визначенні підслідності детективам Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) і слідчим органам Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) застосовується персональний критерій, пов`язаний з особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Так, до підслідності слідчих органів ДБР віднесено здійснення досудового розслідування злочинів, вчинених працівником правоохоронного органу (пункт 1 частини четвертої статті 216 зазначеного Кодексу). 12. Системне тлумачення норм КПК України свідчить про те, що термін «працівник правоохоронного органу», крім пункту 1 частини четвертої статті 216 КПК України, використовується в цьому Кодексі у частині другій статті 130-1, частині шостій статті 135, пункті 2 частини п`ятої статті 216, частині сьомій статті 223, частині другій статті 247. 13. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 365 КК України перевищенням влади або службових повноважень є умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. За ч. 2 ст. 365 КК України кримінальна відповідальність настає за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони супроводжувалися: 1) насильством або погрозою застосування насильства; 2) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. 14. Згідно з частиною третьою статті 17 Конституції України на правоохоронні органи держави покладається забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України. 15. Як зазначено у пункті 16 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України», правоохоронні органи віднесено до сектору безпеки і оборони, діяльність яких, серед інших, перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз. 16. Правоохоронна діяльність є однією з основних сфер життєдіяльності держави і суспільства, що у складний воєнний період повинна сприяти утвердженню верховенства права і дотриманню правопорядку, ґрунтуючись на ціннісно-правових засадах українського суспільства. 17. Перелік правоохоронних органів України визначено, зокрема, у Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Так, в абзаці першому пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» зазначено, що правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. 18. Проте, про неможливість застосування положень цих законодавчих актів, зокрема й Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», для встановлення щодо спеціального суб`єкта злочину кваліфікуючої ознаки - «працівник правоохоронного органу» - виснував Конституційний Суд України 18 квітня 2012 року у Рішенні №10-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_9 . 19. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»і частини третьої статті 364 Кримінального кодексу дає підстави вважати, що працівник правоохоронного органу у вказаному положенні закону про кримінальну відповідальність як службова особа - суб`єкт злочину є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину, а у цьому Законі працівник правоохоронного органу є особою, яка у зв`язку з її службовою діяльністю підлягає особливому державному захисту відповідно до мети зазначеного Закону. У зв`язку з цим положення підпункту "д" абзацу другого пункту 1 статті 2 цього Закону не може бути застосоване при тлумаченні положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу (останній абзац пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). 20. Відповідно до частини першої статті 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 3 КК України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим кодексом, а застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. 21. У КК України встановлено вичерпні ознаки суб`єкта злочину - фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність (частина перша статті 18). Поряд із суб`єктом злочину в законі про кримінальну відповідальність виокремлено спеціального суб`єкта злочину - фізичну осудну особу, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб`єктом якого може бути лише певна особа (частина друга статті 18). 22. Як зазначив Конституційний Суд України, поняття "працівник правоохоронного органу" необхідно визначати відповідно до розуміння ознак цього суб`єкта злочину лише за змістом його застосування у Кримінальному кодексі (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року. 23. Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оскільки у законі про кримінальну відповідальність відсутні посилання на відповідні положення інших законів України, вказане унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів, зокрема й Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», нормативно актів про пенсійне забезпечення та соціальний захист, для встановлення щодо спеціального суб`єкта злочину кваліфікуючої ознаки - «працівник правоохоронного органу». 24. Таким чином, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року не відповідають Рішенню Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року №10рп/2012, КК України, КПК України, оскільки у непередбачений законом спосіб розширюють коло державних органів, які можна вважати правоохоронними у розумінні КК України. 25. Вважаємо, що при вирішенні питання щодо визначення поняття «правоохоронний орган» у кримінальному провадженні необхідно виходити із системного аналізу положень Конституції України, КК України, КПК України, а при визначенні питання про те, чи є особа «працівником правоохоронного органу», - ще й із системного аналізу положень «профільних» законів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових (службових) відносинах, та аналізу повноважень працівника, які передбачають реалізацію правоохоронної функції. 26. Таким чином, системно проаналізувавши вищенаведене, вважаємо, що перелік державних органів, які слід вважати правоохоронними, визначений у кримінальному процесуальному законодавстві, а саме у статті 216 КПК України (органи, що уповноважені здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні). Також правоохоронними органами слід вважати органи, діяльність яких прямо визначена їх «профільними» законами як правоохоронна. Щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень 27. Під час судового розгляду суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачений ОСОБА_8 є працівником правоохоронного органу. Своє рішення суд мотивував тим, що жоден із чинних нормативно-правових актів не відносить ДСНС та її органи до правоохоронних, як і не пов`язує їх діяльність із правоохоронною спрямованістю. 28. Велика Палата Верховного Суду скасувала таке рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції, визнавши ДСНС правоохоронним органом, а ОСОБА_8 працівником правоохоронного органу, встановивши критерії віднесення органів державної влади до правоохоронних. 29. Не погоджуючись із таким рішенням Великої Палати Верховного Суду, вважаємо, що ДСНС є органом цивільного захисту населення, а не правоохоронним органом, як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, зважаючи на наведене. 30. Правовий статус ДСНС України визначає Кодекс цивільного захисту України та затверджене відповідно до його вимог постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 Положення про Державну службу з надзвичайних ситуацій України (далі - Положення). 31. ДСНС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності (пункт 1 Положення). 32. Для вирішення питання про те, чи є ДСНС правоохоронним органом необхідно виходити із системного аналізу положень КК України, КПК України та з системного аналізу положень законів, які регулюють правовий статус ДСНС. Так, у статті 216 КПК України, ні в «профільному» законодавстві не зазначено, що ДСНС здійснює правоохоронну діяльність чи є правоохоронним органом. 33. Таким чином, ДСНС є органом цивільного захисту населення, а не правоохоронним органом. 34. Як було встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 , майор служби цивільного захисту, на підставі наказу ГУ ДСНС України у Харківській області №7 від 05 січня 2016 року призначений на посаду головного інспектора Печенізького РС ГУ ДСНС у Харківській області. 35. Відповідно до Посадової інструкції ОСОБА_8 , затвердженої 16 липня 2016 року, функціональними обов`язками головного інспектора Печенізького РС ГУ ДСНС України у Харківській області є, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; реалізація, в межах повноважень, державної політики у сфері волонтерської діяльності; здійснення, в межах компетенції, повноважень у сфері цивільного захисту в складі Печенізької районної ланки територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту Харківської області, які визначені законом; здійснення заходів щодо впровадження на території адміністративного району інженерно-технічних заходів цивільного захисту; організація та здійснення заходів службової підготовки особового складу Сектору, керування роботою інспекторського складу, забезпечення виконання завдань, поставлених керівництвом та визначення ступеню відповідальності підлеглих за доручені ділянки роботи, забезпечення дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку. 36. Відповідно до пункту 5 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, час проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. 37. Особи начальницького складу є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на яких поширюються дія вимог та обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції" (пункт 6 вказаного Положення). 38. Громадяни, які вперше приймаються на службу цивільного захисту, складають Присягу служби цивільного захисту відповідно до статті 108 Кодексу цивільного захисту України (пункт 7 вказаного Положення). 39. Таким чином, наведені вище приписи також підтверджують, що ДСНС, а також її регіональні та місцеві органи належать до органів цивільного захисту, основним призначенням яких є не реалізація правоохоронних функцій, а функцій з організації та здійснення заходів цивільного захисту. 40. Отже, з системного аналізу вказаного законодавства випливає, що головний інспектор Печенізького РС ГУ ДСНС України у Харківській області є службовцем служби цивільного захисту, яка є різновидом державної служби зі спеціальним статусом. Ця служба має власну нормативну регламентацію, власний порядок проходження та особливі завдання й функціональне призначення у сфері цивільного захисту населення, та не наділена правоохоронними повноваженнями, а посадових осіб органів ДСНС не можна визнати працівниками правоохоронного органу.. 41. Таким чином, враховуючи обставини даної справи, вважаємо висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що ОСОБА_8 є працівником правоохоронного органу (з огляду виключно лише на те, що він мав спеціальне звання - майор служби цивільного захисту, право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також право на пенсійне забезпечення за вислугою років), недостатніми як окремо, так і в своїй сукупності для визнання ДСНС правоохоронним органом, а ОСОБА_8 - працівником правоохоронного органу. 42. Вважаємо, що виходячи з конкретних обставин провадження, системного аналізу КК України, КПК України, Рішення Конституційного Суду України від18 квітня 2012 року №10-рп/2012, актів, що регулюють правовий статус ДСНС, з огляду на повноваження, якими був наділений ОСОБА_8 , ДСНС належить до органів цивільного захисту, які реалізують функції з організації та здійснення заходів цивільного захисту, а не реалізовують правоохоронну функцію. 43. Доводи касаційної скарги засудженого про істотні порушення КПК України, порушення правил підслідності не знайшли свого підтвердження. 44. Зважаючи на те, що у даному кримінальному провадженні неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону не встановлено, ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року слід було залишити без змін, а касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_8 - без задоволення. Висновки щодо застосування норми права 45. Відповідно до статті 17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. 46. КК України не містить визначення понять «правоохоронний орган» та «працівник правоохоронного органу» і не передбачає посилань на інші нормативно-правові акти, у яких би визначалося коло правоохоронних органів. 47. Проте, у КПК України, зокрема у статті 216, наведенооргани, уповноважені здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні, що є фактично головним визначенням в кримінальному та кримінальному процесуальному законах на законодавчому рівні органів, які мають право здійснювати правоохоронну діяльність. Крім того, деякі інші органи у законах, що регулюють їхню діяльність прямо названі правоохоронними. 48. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 серпня 2023 року, не відповідають Рішенню Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року №10-рп/2012, КК України, КПК України, оскільки у непередбачений законом спосіб розширюють коло державних органів, які можна вважати правоохоронними, та коло осіб, віднесених до працівників правоохоронного органу. 49. Вважаємо, що при вирішенні питання поняття «правоохоронний орган» у кримінальному провадженні необхідно виходити із системного аналізу положень Конституції України, КК України, КПК України, а при визначенні питання про те, чи є особа «працівником правоохоронного органу» - ще й із системного аналізу положень «профільних» законів, які регулюють правовий статус того чи іншого органу державної влади, з яким особа перебуває у трудових (службових) відносинах, та аналізу повноважень працівника, які передбачають реалізацію правоохоронної функції. 50. Системно проаналізувавши вищенаведене, вважаємо, що перелік державних органів, які слід вважати правоохоронними органами, визначений у кримінальному процесуальному законодавстві, а саме у статті 216 КПК України (органи, що уповноважені здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні). Також правоохоронними органами слід вважати органи, діяльність яких прямо визначена їх «профільними» законами як правоохоронна. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 Джерело: ЄДРСР 113300118

Велика палата в чергове продемонструвала, що не тільки Конституція України, Закони України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод для неї пустий звук, але і рішення ЄСПЛ теж. Суд зазначив: 29. Матеріали провадження не містять жодних даних (інших, ніж встановив ЄСПЛ у рішенні в справі «Бантиш та інші проти України») про можливу необ`єктивність чи упередженість судді, який визнав ОСОБА_22 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, і заявник та захисник відповідних даних не наводять. Не встановлено у справі й існування будь-яких особистих чи інших позапроцесуальних зв`язків судді зі службовими особами, які направили до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення та/або були заінтересовані у її результатах. Жодних підстав для обґрунтованого припущення протилежного поведінка судді і зміст прийнятого ним рішення не дають. Тобто встановлені ЄСПЛ факти не мають для ОЗУ ВП ВС жодного значення.

‼️??Останнім часом значно зросли випадки блокування рахунків. Підстави можуть бути досить різними. Яким чином дізнатись про підстави та що потрібно зробити для розблокування рахунків Ви дізнаєтесь з цього відео. ?Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text ?Постанова НБУ 24.02.2022 №18 Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0018500-22#Text ?Постанова Правління Національного банку від 19.05.2020 № 65 "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу" - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0065500-20#Text ?Постанова Правління Національного банку від 28.07.2020 № 107 "Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу" - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0107500-20#Text ?Постанова Правління Національного банку від 30.06.2020 № 90 "Про затвердження Положення про порядок організації та здійснення нагляду у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду з питань реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0090500-20#Text ?ЗУ № 3048-IX від 11.04.2023 "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану" - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3048-20#Text ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

Суд у рішенні зазначив: При цьому заперечення проти позову представника відповідача та третьої особи висновків суду не спростовують, на незаконність дій працівників поліції вказує подальше скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.127 КУпАП, що тягне за собою і незаконність його затримання для оформлення матеріалів у даній справі. Представником відповідача не спростовано жодними доказами у справі, а навіть підтверджено висновком службового розслідування, що безпосередньо після затримання ОСОБА_1 не було доставлено у відділення поліції для встановлення особи чи припинення правопорушення (тобто для досягнення мети затримання), а в фільтраційний табір, де йому було вручено повістку для подальшої мобілізації, що не передбачено чинним законодавством України, а відтак свідчить про перевищення працівниками поліції своїх службових повноважень. Не підтверджено також жодними належними та допустимими доказами у справі факту агресивної чи неналежної поведінки позивача у відношенні до працівників поліції як на підставу для застосування кайданок, відносно ОСОБА_1 не було складено протоколу за ст.185 КУпАП, що могло б підтвердити такі факти, відеозаписи, які велися на місці затримання ОСОБА_1 , були знищені не зважаючи на те, що одразу на наступний день після затримання ОСОБА_1 просив надати йому копії таких або хоча б вжити заходів для їх збереження до моменту проведення розслідування, що підтверджується матеріалами справи. Висновок за фактом службового росзлідування УПП ДПП, на думку суду, не в повній мірі відповідає критерію об"єктивності, оскільки службове розслідування було проведено управлінням патрульної поліції відносно своїх же працівників, до уваги було взято, як вбачається із висновку службового розслідування, покази заінтересованих осіб - працівників поліції, саме на порушення в діях яких вказував ОСОБА_1 , і на матеріали відеозаписів, перевірити які в суду можливості немає, оскільки такі були знищені всупереч клопотанню позивача. З огляду на наведене та беручи до уваги численну кількість заяв та скарг позивача в різні інстанції з приводу події 05.10.2022, суд вважає посилання представника відповідача на те, що вони не знали про бажання ОСОБА_1 в майбутньому звернутися до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, а тому знищили матеріали відеозапису, голослівними.

Суд довго аналізуючи норми Закону так і не зазначив, на якій підставі заборонено перетин кордону. Рішення суто політичне. Один з суддів навіть пішов у відпустку та був замінений. Шкода, що судова реформа призвела до таких жахливих наслідків.

Велика палата потрохи повертається до правового врегулювання спорів, а не вигадування норм права та задоволення власних не здорових амбіцій ображених у дитинстві осіб. Суд зазначив що відповідачем у спорі повинна бути сторона на чию користь, на думку позивача, буди зроблені реєстраційні дії. При цьому у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків з внесення записів до ЄДРПОУ, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді. Зокрема у випадку невиконання державним реєстратором вимог суду (бездіяльності) про накладення заборони (арешту) внесеної до ЄДРСР при здійсненні ним реєстраційних дій. Однак таких позовних вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин порушення прав позивача виключно діями державного реєстратора, за відсутності прийняття рішення суб`єкта господарювання у сфері управлінських відносин.

З'явилась цікава правова позиція ВП ВС -

Справа № 565/1559/21 Провадження № 2-др/565/6/23 ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 липня 2023 року м. Вараш Кузнецовський міський суд Рівненської області в складі головуючого судді Демчини Т.Ю., з участю секретаря судового засідання Алексейчик А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в: 17 травня 2023 року Кузнецовським міським судом Рівненської області за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області ухвалено рішення, яким позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, стягнуто з Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 28.02.2022 включно у розмірі 65557,44 грн. 22 травня 2023 року представником позивача адвокатом Кравцем Р.Ю. до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витратна правничу допомогу в сумі 36500,00 грн. Заява обґрунтовується тим, що витрати позивачки на правничу допомогу складають вищезазначений розмір, її позовні вимоги судом задоволено, у зв`язку з чим наявні правові підстави, передбачені ст.141 ЦПК України, для покладення цих витрат на відповідача. 12 червня 2023 року представником позивача адвокатом Кравцем Р.Ю. до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 її витратпо сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. Вимога заяви обґрунтовується тим, що вказана сума судового збору сплачена позивачкою на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 21.06.2022, якою залишено без змін рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11.01.2022. Вказаним рішенням з неї в дохід держави стягнуто судовий збір у зв`язку з відмовою у задоволенні її вимог. Такі рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції в подальшому скасовані Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду, при цьому частину вимог її позову задоволено, в іншій частині справу направлено для повторного розгляду до суду першої інстанції. При повторному розгляді справи вимоги ОСОБА_1 у частині, що підлягала вирішенню, задоволено, проте при ухваленні рішення суд не вирішив питання розподілу судових витрат в частині сплати нею цього судового збору. 16.06.2023 представником відповідача адвокатом Полюхович О.І. до суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Клопотання обґрунтовується тим, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню на користь сторони, вимоги якої задоволено, має бути співмірним низці факторів, у тому числі часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, а також ціні позову. У разі недотримання таких вимог за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення. Проте клопотання сторони позивача про відшкодування таких витрат не містить відомостей про час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, а розмір заявлених до стягнення витрат не співмірний з обсягом та часом наданих послуг, оскільки представник позивача не витрачав час на дорогу до Кузнецовського міського суду Рівненської області та Рівненського апеляційного суду, беручи участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції з власних технічних засобів. Крім того, розмір заявлених витрат не пропорційний предмету спору з урахуванням ціни позову та розміру задоволених вимог, адже перевищує половину стягнутих на користь позивачки коштів. Крім того, в порушення вимог п.9 ч.3 ст.178 ЦПК України, стороною позивача не було подано попередній розрахунок суми судових витрат, що понесені та очікуються до понесення, а також в порушення вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, стороною позивача до закінчення судових дебатів не було зроблено заяву про подання доказів на підтвердження розміру понесених витрат, що унеможливлює розгляд судом питання про їх стягнення. З цих підстав представник відповідача просила суд про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення стороною позивача. Для прийняття участі у судовому засіданні, призначеному для розгляду вказаних заяв про ухвалення додаткового рішення, учасники справи до суду не з`явились, належним чином повідомлялись про час та місце їх розгляду, подали клопотання про розгляд питання у їх відсутності. На підставі ч.4 ст.270 ЦПК України суд прийшов до висновку про можливість розгляду заяв представника позивача адвоката Кравця Р.Ю. про стягнення судових витрат у відсутності учасників справи. Дослідивши зміст заяв, додані документи та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч.3 ст.259 ЦПК України, суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. За положеннями ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім інших витрат, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ухвалою суду від 17.05.2023 було повернуто ОСОБА_1 судовий збір, сплачений згідно з квитанцією від 17.11.2021 у розмірі 908,00 грн., тобто судовий збір за вимогою позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на виконання ухвали суду від 17.11.2021 про залишення позовної заяви без руху. Зі змісту рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11.01.2022 вбачається, що суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, врахував те, що на виконання ухвали від 17.11.2021 ОСОБА_1 сплатила частину судового збору у сумі 908,00грн. Крім того, ухвалою суду від 11.01.2022 року, постановленою у судовому засіданні не виходячи до нарадчої кімнати, суд відстрочив сплату позивачем судового збору за одну вимогу немайнового характеру у сумі 908,00 грн. до ухвалення рішення у справі. У зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд поклав сплату вказаного судового збору на позивачку та ухвалив про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн. Зі змісту судового рішення вбачається, що такою вимогою немайнового характеру є вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу директора Вараського ліцею № 5 від 08.11.2021 №189-к/тр «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 ». Судовий збір було стягнуто з позивачки у зв`язку з відмовою у задоволенні вказаної вимоги позову. Постановою Рівненського апеляційного суду від 21.06.2022 рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11.01.2022 залишено без змін, а апеляційну скаргу сторони позивача без задоволення. Після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції, одночасно з яким набрало законної сили рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11.01.2022, позивачкою ОСОБА_1 згідно з квитанцією АТ КБ «Приватбанк» №0.0.2605903292.2 від 13.07.2022 на виконання судового рішення сплачено 908,00 грн. судового збору. Проте, постанова Рівненського апеляційного суду від 21.06.2022 та рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 11.01.2022 в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення - скасовані постановою Верховного Суду від 01.03.2023 за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Верховним Судом у цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову, визнано незаконним та скасовано наказ № 189-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 », виданий директором Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області. Отже, заявлена позивачкою вимога немайнового характеру, за яку нею 13.07.2022 сплачено судовий збір, була задоволена. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За встановлених судом обставин, враховуючи, що заявлена ОСОБА_1 вимога, за якою нею було сплачено судовий збір, судом задоволена, натомість цей судовий збір підлягає покладенню на відповідача, з Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Зі змісту положень даної норми вбачається, щовитрати на правничу допомогу адвоката складаються з: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і ці суми встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вказаною нормою також передбачено, щорозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Порядок розподілу судових витрат встановлений у ст.141 ЦПК України. Так, зазначеною нормою передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, крім інших обставин, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим. У підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суду подано Договір про надання правничої допомоги № 243 від 02.12.2021, укладений АО «Кравець і партнери» з ОСОБА_1 , додаток № 1 до вказаного договору із зазначенням вартості послуг, Акт № 322 від 17.05.2023 надання послуг за договором № 243 від 02.12.2021. Згідно з Актом № 322 від 17.05.2023 надання послуг за договором № 243 від 02.12.2021, виконавцем виконані наступні послуги: подання позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги, ціна за кожну з цих послуг склала 5000,00 грн., а також взято участь у п`яти судових засіданнях, у тому числі у одному засіданні в Рівненському апеляційному суді, а також чотирьох засіданнях Кузнецовського міського суду Рівненської області (два з яких відбулись 02.05.2023 та 17.05.2023), ціна за участь у кожному із засідань склала 3400,00 грн. Таким чином, згідно змісту вказаного Акту, позивачці ОСОБА_1 надано послуг на суму 5000,00 грн. * 3 + + 4300,00 грн. * 5 = 36500,00 грн. Суд не погоджується з доводами сторони відповідача про неспівмірність заявлених витрат часу на виконання відповідних робіт через неприйняття адвокатом Кравцем Р.Ю. безпосередньої участі у судових засіданнях Кузнецовського міського суду Рівненської області та Рівненського апеляційного суду. Як вбачається з Додатку 1 до договору № 243 від 02.12.2021, вартість підготовки в інтересах ОСОБА_1 позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги визначено на рівні нижчої межі послуги за відповідним тарифом. Вартість участі адвоката у судовому засіданні визначено на рівні нижчої межі послуги за тарифом для виїзду на судове засідання на території місця розташування адвокатського об`єднання (м.Київ). Матеріали справи містять відомості про підготовку адвокатом позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги на судові рішення, а також про участь адвоката Кравця Р.Ю. в судових засіданнях в Кузнецовському міському суді Рівненської області (07.12.2021, 11.01.2022, 02.05.2023, 17.05.2023), а також в Рівненському апеляційному суді (21.06.2022). Суд відхиляє також доводи сторони відповідача щодо непропорційності заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу предмету позову. Позивачкою заявлялись вимоги: про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи; про зобов`язання поновити на роботі шляхом допуску до неї; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому порівняння заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу (36500,00 грн.) з сумою задоволеної майнової вимоги (65557,44 грн.), на думку суду, не є коректним, адже за положеннями ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним не лише з ціною позову, а й зі значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Крім того, за результатами розгляду цивільної справи судами задоволено як майнову (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), так і немайнову (про скасування наказу про відсторонення) вимоги. За таких обставин, наданий розрахунок судових витрат суд вважає обґрунтованим, а клопотання представника відповідача про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката таким, що не підлягає задоволенню. При цьому згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вирішуючи питання додержання стороною позивача порядку подання заяв про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат, суд враховує наступне. Відповідно до п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Матеріали справи свідчать про те, що стороною позивача не було виконано вищезазначеної вимоги. Разом з тим, згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020, у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. У справі № 922/676/21 Верховний Суд окремо звертає увагу на те, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Таке клопотання стороною відповідача було подано та його доводи є предметом оцінки суду, у зв`язку з чим суд не вбачає істотного порушення процесуальних прав відповідача через неподання позивачем попереднього розрахунку. У ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Суд відхиляє доводи сторони відповідача про порушення вимог вищезазначеної норми через неподання стороною позивача відповідної заяви про це у судових дебатах. Як свідчить аудіозапис судового засідання, під час розгляду справи 17.05.2023 представником позивачки адвокатом Кравцем Р.Ю. було зроблено заяву про намір подання в подальшому заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат. З огляду на викладене, на підставі ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, враховуючи встановлені обставини та надані документи, суд вбачає підстави длязадоволення заяв щодо розподілу судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача сум сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу. Керуючись ст.ст.133, 137, 141, 258, 259, 270 ЦПК України, суд - у х в а л и в: Заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравця Р.Ю. задовольнити. Ухвалити додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області про допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнути з Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області на користь ОСОБА_1 36500 (тридцять шість тисяч п`ятсот) грн. 00коп. витрат на надання правничої допомоги. Стягнути з Вараського ліцею № 5 Вараської міської територіальної громади Рівненської області на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору. Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення, шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Учасник справи, якому рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України. Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Головуючий суддя: Т.Ю.Демчина Джерело: ЄДРСР 112305389

‼️??Після змін, що були прийняті Кабінетом міністрів України та повної бездіяльності НБУ з Мін'юстом, в Україні поновились блокування рахунків та списання коштів за незаконними виконавчими написами нотаріуса. Що потрібно для розблокування та повернення незаконно списаних коштів Ви дізнаєтесь з відео. ??✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Не забудьте приєднатись до телеграм каналу https://t.me/rkravetsUA

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2023 р. м. Одеса Справа № 420/23769/21 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року (суддя Аракелян Н.М., м. Одеса, повний текст рішення складений 14.10.2022) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до МОЗ України, у якому просив: 1. визнати протиправними рішення відповідача про відмову у наданні публічної інформації за запитом громадянина ОСОБА_1 б/н від 30.06.2021, яке було ухвалено згідно листа №10.5-07/17/1914/ЗПІ-21//2257 від 15.07.2021 року; 2. зобов`язати відповідача надати громадянину ОСОБА_1 інформацію, що була запитана 30.06.2021 шляхом надсилання на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 : - копії угоди №5 від 25.01.2021 на закупівлю вакцин (з подальшими змінами та доповненнями) та інформацію про її виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). - копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів) на придбання товарів за бюджетні кошти, інформація про які була розмішена на офіційному сайті МОЗ 11 квітня 2021 року і є доступною за адресою: https://moz.gov.ua/article/news/moz-ukraina-zakontraktuvala-42-mln-doz-vakcin-proti-covid-19, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок), а саме: вакцини проти COVID-19 виробництва Pfizer - 20 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва AstraZeneca - 2 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва NovaVax - 10 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва Sinovac - 1,9 млн доз; - копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають поставку 8 млн доз вакцин проти COVID-19 від глобальної ініціативи Covax, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). - копії інших угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають закупівлю вакцин проти COVID-19 за бюджетні кошти, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року у задоволенні цього адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. На думку апелянта, відмова в наданні інформації з боку відповідача становить порушення його права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема апелянт зазначив, що інформації про використання бюджетних коштів, яка не складає державну таємницю, є відкритою за законом, і бажання третіх осіб не повинно впливати на обов`язок розпорядника щодо її надання за запитами. Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження. Відповідно до ч. 5 ст. 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС Україна неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справа розглянута апеляційним судом за їх відсутністю. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до МОЗ України інформаційний запит, в якому просив надати наступну публічну інформацію: - копії угоди №5 від 25.01.2021 на закупівлю вакцин (з подальшими змінами та доповненнями) та інформацію про її виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). - копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів) на придбання товарів за бюджетні кошти, інформація про які була розмішена на офіційному сайті МОЗ 11 квітня 2021 року і є доступною за адресою: https://moz.gov.ua/article/news/moz-ukraina-zakontraktuvala-42-mln-doz-vakcin-proti-covid-19 , та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок), а саме: вакцини проти COVID-19 виробництва Pfizer - 20 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва AstraZeneca - 2 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва NovaVax - 10 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва Sinovac - 1,9 млн доз; - копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають поставку 8 млн доз вакцин проти COVID-19 від глобальної ініціативи Covax, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). - копії інших угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають закупівлю вакцин проти COVID-19 за бюджетні кошти, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок). Листом від 15.07.2021 року №10.5-07/17/1914/ЗПІ-21//2257 МОЗ України відмовило у наданні запитуваної інформації. Рішення про відмову у задоволенні запиту на публічну інформацію обґрунтувало наступним: "Відповідно до угод, укладених Міністерством охорони здоров`я України з постачальниками вакцини, будь яка інформація, що стосується угоди, вакцини, конкретних графіків поставок із зазначенням дат є суворо конфіденційною та не підлягає розголошенню. Жорсткі вимоги до нерозголошення та конфіденційності інформації стосовно виробників, постачальників та вартості вакцини ініційовані саме виробниками вакцини. Згідно з частиною другою етапі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон) обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог; 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Враховуючи зазначене положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" МОЗ як розпорядник запитуваної інформації вжило механізм "трискладового тесту", закріплений у частині другій статті 6 Закону, і дійшло таких висновків. Обмеження в доступі до запитуваної інформації здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, оскільки наслідком порушення МОЗ вимог виробників/постачальників вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID - 19 щодо нерозголошення інформації, є відмова від постачання в Україну вказаної вакцини. В той же час вакцинація є ключовим соціальним і економічним заходом боротьби з СОVID-19 (спалах якої є надзвичайною подією в сфері громадського здоров`я міжнародного масштабу) серед населення, реалізація якої дозволить істотно знизити інтенсивність епідемічного процесу та тягар його соціально- економічних наслідків. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 2 квітня 2021 року "Щодо Національного плану вакцинопрофілактики гострої респіраторної хвороби СОУІП-І9, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, до кінця 2021 року", введеного в дію Указом Президента України від 3 квітня 2021 року №139/2021, Міністерству охорони здоров`я України доручено вжити невідкладних дієвих заходів щодо поставки в Україну в максимально стислі строки необхідної кількості вакцин для специфічної профілактики коронавірусної хвороби СОVID -19) та забезпечення доступу населення до вакцинації з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. Таким чином порушення вимог щодо нерозголошення та конфіденційності нанесе істотну шкоду державі та її населенню. Для забезпечення масштабної вакцинації проти СОVID -19 у відповідь на пандемію СОVID -19 в Україні, для подальшого контрактування для країни необхідної кількості доз вакцин, МОЗ змушене дотримуватись договірних умов із провідними виробниками вакцини проти СОVID -19. Шкода від надання запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, так як інформація, що захищається МОЗ у даному випадку, важливіша, ніж право на інформацію". Вважаючи вищевикладене рішення про відмову у наданні запитуваної інформації протиправною ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування та зобов`язання відповідача надати йому запитувану інформацію. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно відмовив у наданні інформації, що в даному випадку було заходом, пропорційним меті дотримання вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки негативні наслідки від надання такої інформації переважають суспільний інтерес у її отриманні та можуть порушити права інших осіб. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції. Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов`язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров`я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції. Так у справі "Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія" (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява №19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції. Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа "Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини" (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява №37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що "…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття "свобода одержувати інформацію"… і відповідно до визнання права на доступ до інформації". ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції. У справі "Кенеді проти Угорщини" (Kenedi v. Hungary, заява №31475/05) пан ОСОБА_2 , угорський історик, подав запит до Міністерства внутрішніх справ, щоб отримати певні документи для створення і публікації нової історичної праці. Вирішуючи справу, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова надати інформацію хоч і переслідувала легітимну мету (захист національної безпеки), але не була передбачена законом. Отже, суд визнав порушення статті 10 Конвенції. У справі "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява №48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що "концепція "свободи отримувати інформацію" включає право доступу до інформації"; "коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського "сторожового пса" і має таку ж важливість, як ЗМІ" - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника "мало місце втручання у його право на свободу вираження" і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції. У рішення в справі "Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява №18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості "сторожового пса" демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію). Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Положеннями частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI закріплено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Відповідно до статті 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Статтею 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Стаття 23 Закону №2939-VI визначає, що запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію. Обґрунтовуючи правомірність відмови у наданні ОСОБА_1 запитуваної інформації МОЗ України у відзиві зазначило, що таке обмеження здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, відповідно до досягнутих домовленостей виробників/постачальників вакцини щодо нерозголошення та конфіденційності. Насамперед колегія суддів нагадує, що згідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Як визначено частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування У цьому зв`язку колегія суддів констатує, що в межах розгляду даної справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів існування домовленостей МОЗ України щодо нерозголошення та конфіденційності. Тобто, наявна сумнівність зазначених тверджень відповідача Колегія суддів також піддає сумніву зазначені доводи відповідача, адже останнім зазначається, що на виконання вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про відкритість використання публічних коштів" МОЗ України постійно оприлюднює інформацію стосовно закупівель лікарських засобів через міжнародні організації на офіційному веб-сайті МОЗ (https://moz.gov.ua/zakupivli-likiv), також інформація міститься на офіційних веб-сайтах вищевказаних міжнародних організацій і є загальнодоступною. Варто додати, що загальнодоступність інформації не звільняє розпорядників/володарів такої інформації від обов`язку надавати її за запитами фізичних та юридичних осіб. Також слід додати, що аналіз положень Закону №2939-VI щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону №2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону №2939-VI). Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону. Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації"). Відтак передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту". Колегія суддів звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №554/11837/14-а та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19. Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували позицію МОЗ України про те, що обмеження в доступі до запитуваної інформації здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, відповідно до досягнутих домовленостей. Посилання відповідача на постанову Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у справі №757/26296/21-п, якою визнані правомірними дії заступника Міністра охорони здоров`я України Шаталової С.М. щодо відмови у наданні конференційної інформації про закупівлю вакцин, а провадження по справі закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, є безпідставним, оскільки обставини, встановлені цим судовим рішенням, не мають преюдиційного значення у даній справі. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI, згідно яких обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Отже, у разі наявності у запитуваних документах конфіденційної інформації, відповідач повинен надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18. Також колегія суддів не може погодитися з правовою позицією відповідача щодо відмові у наданні інформації про придбання товарів (вакцин проти COVID-19) за бюджетні кошти, адже як встановлено частиною 5 статті 6 Закону №2939-VІ, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону №2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону №2939-VІ); інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону №2939-VІ). З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що інформація про придбання товарів за бюджетні кошти становить суспільний інтерес та є публічною, тому не може бути обмежена. Отже, враховуючи наведене, а також те, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо надання належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для відмови у надані запитуваної інформації, та, відповідно, не довів суду законності відмови у наданні публічної інформації, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині протиправності відмови у надані інформації. У цьому зв`язку колегія суддів вважає, що в разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення у визначений чинним законодавством спосіб, яким може бути захищено / відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. Частиною другою статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів вважає, що з урахуванням обставин справи належним та ефективним способом судового захисту прав апелянта є визнання протиправною відмови МОЗ України у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 30.06.2021 року та зобов`язання надати запитувану інформацію, з урахуванням висновків суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відтак апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню. У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового за подачу позовної заяви (908,00 грн.) та апеляційної скарги (1362,00 грн.) підлягає відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною відмову Міністерства охорони здоров`я України у наданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 30.06.2021 року. Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України надати ОСОБА_1 публічну інформацію на його інформаційний запит від 30.06.2021 року, з урахуванням висновків суду. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов Повне судове рішення складено 25 січня 2023 року. https://reyestr.court.gov.ua/Review/108591773

Це наша справа. Суд зазначив, що враховуючи те, що правова підстава для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт-Капітал» заборгованості відпала у зв`язку з визнанням виконавчого напису №5983 від 16.12.2019 р таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновку, що стягнення з ОСОБА_1 коштів в розмірі 45161,85 грн було безпідставним. Крім того, судом були стягнуті й витрати на правову допомогу.

Це наша справа. Суд зазначив, що приписи статті 27 Закону № 1404 у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404 у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. Оскільки внесені Законом № 2475 зміни до статті 27 Закону № 1404 погіршили становище боржника, а виконавчою службою фактично не стягнуто з нього коштів за виконавчим листом у повному обсязі, суд вважає, що правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у визначеному державним виконавцем у спірній постанові розмірі відсутні.

Фактично, тільки через мораторій скасовано рішення реєстратора. Важливою підставою вважаю наявність права користування предметом іпотеки дітьми, але суд не заморочився цим питанням. Зараз у ВС перебуває моя касаційна скарга з цього питання, побачу, що скаже ВС. Суд 1 інстанції послався на таку підставу і зазначив у рішенні, що без дозволу органу ОП не можливо здійснити перереєстрацію, апеляційний таку підставу відкинув.

Судді Великої плата трохи почали думати про себе і згадувати про громадян та їх права. Велика палата зазначила: 109. Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також у контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). 110. Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати. 111. Дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу будуть правомірними за одночасного дотримання таких умов: у споживачів не встановлені індивідуальні лічильники обліку газу; загальнобудинковий лічильник газу встановлений з дотриманням положень законодавства, зокрема за наявності згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку. 112 . За відсутності хоча б однієї з указаних умов дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу суперечитимуть як Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і приписам законодавства про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). 113. Законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. 114. Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. 115. У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

Это верно, самому новые доказательства ни в коем случае... Надо истребовать только оригиналы приложенных к делу копий...

Копии в дело. В случае выявленных неточностей или явных нарушений (ответчик не подписывал, не его подпись), тогда оригиналы.

В любом случае нужно создавать практику привлечения нотариусов и частных исполнителей к ответственности: https://antiraid.com.ua/articles/vidpovidalnist-vikonavciv-za-prijnjattja-do-vikonannja-zavidomo-nezakonnih-dokumentiv/

Постанова Іменем України 27 січня 2021 року м. Київ справа № 761/45251/16-ц провадження № 61-13054 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк», відповідач - ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альона Юріївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. від 30 травня 2019 року, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» , правонаступником якого є акціонерне товариство«ВТБ Банк» (далі - АТ «ВТБ Банк», Банк, товариство), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2 , 2011 року народження, треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко А. Ю., про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації та звернення стягнення на нерухоме майно. Позовна заява мотивована тим, що між товариством та ОСОБА_1 06 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 435/060208, відповідно до умов якого останній отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з процентною ставкою 6,21 % річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року. На забезпечення виконання вказаних зобов`язань між ними було укладено договір застави від 06 лютого 2008 року із подальшими змінами, згідно з умовами якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено. Після завершення будівництва будинку 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказану квартиру. У подальшому відповідач відчужив належну йому на праві власності спірну квартиру, уклавши договір дарування, що був направлений не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а на незаконний перехід права власності на квартиру до його малолітньої дочки - ОСОБА_4 . У зв`язку з відчуженням без згоди банку спірної квартири на користь малолітньої ОСОБА_2 банк позбавлений права задовольнити свої вимоги за рахунок єдиного майна відповідача, тому просив позов задовольнити. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «БМ Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., про визнання договору застави недійсним. Зустрічний позов мотивований тим, що 06 лютого 2008 року між ПАТ «БМ Банк» та ним було укладено кредитний договір та договір застави № 435/060208, відповідно до якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено. ОСОБА_1 вважав, що договір застави має бути визнаний судом недійсним з тих підстав, що на момент укладення спірного договору відповідно до законодавства майнові права на об 'єкт незавершеного будівництва немогли бути предметом іпотеки. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов. Під час розгляду справи сторони звернулись до суду із заявами про застосування позовної давності до первісних та зустрічних позовних вимог. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Осаулова А. А. від 16 січня 2019 року позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 22 травня 2013 року, укладений ОСОБА_1 про передачу в дар ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ПАТ «БМ Банк» з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим,що укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 на користь своєї малолітньої дочки свідчить про фіктивний перехід права власності до близького родича з наміром ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком, що є порушенням частини п`ятої статті 203 та статті 215 ЦК України. Також суд зазначив, що немає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог Банку, оскільки порушення прав банку вже відбулось при виникненні у нього права вимоги щодо погашення кредитної заборгованості за рахунок застави, тобто в ході виконання судового рішення про стягнення заборгованості, тобто після набрання законної сили рішенням суду від 27 січня 2014 року. Вирішуючи питання щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для визнання договору застави недійсним, оскільки в Законі України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наділено особу правом передати в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому, пославшись на відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 522/13615/15-ц, провадження № 61-3599 св 18. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ «БМ Банк» скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року залишено без змін. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про визнання договору дарування недійсним є вірним, оскільки свідомий намір невиконання зобов`язання за кредитним договором, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину. При цьому, сам ОСОБА_1 підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, де зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер Банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що немає підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог Банку, так як про існування оспорюваного договору дарування позивача повідомив сам ОСОБА_1 , направивши до Банку лист від 27 травня 2013 року, який ним у цей день було отримано, де повідомив про укладення договору дарування спірної квартири, що Банком не спростовано. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки на час укладення спірного договору застави від 06 лютого 2008 року відповідно до пункту 1.3 договору передбачено, що право власності на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, виникає у заставодавця в майбутньому після завершення будівництва та введення його в експлуатацію, що не суперечить положенням Закону України «Про іпотеку». Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» просить постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати і залишити в силі рішенняШевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва. У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. 19 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі в якості правонаступника АТ «ВТБ Банк», маючи намір відмовитися від касаційної скарги. Заява обґрунтована тим, що 14 серпня 2019 року між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір № 14-РБ про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги, згідно з яким банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги за кредитним договором № 435/060208 від 06 лютого 2018 року зі змінами до нього та договором застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, укладеними між ПАТ «БМ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про залучення правонаступника АТ «ВТБ Банк» у цій справі відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16 цс 20). Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року відновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга Банку мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело, на думку заявника, до ухвалення незаконного судового рішення. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, досліджуючи лист-повідомлення від 27 травня 2013 року, яким ОСОБА_1 повідомив Банк про відчуження заставного майна-квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та про укладення договору дарування від 22 травня 2013 року не містив жодної ідентифікуючої ознаки певної події, на які можна посилатися як на конкретний факт при вирішенні даного спору та використовувати його як доказ, на підставі якого можна застосувати строк позовної давності. Вказує, що про порушення своїх прав Банк дізнався під час виконавчого провадження, яке було відкрито з метою погашення кредитної заборгованості, у тому числі за рахунок заставного майна, 28 листопада 2014 року, коли постановою державного виконавця було повернуто виконавчий лист у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення. Отже, суд апеляційної інстанції невірно застосував положення статті 264 ЦК України, оскільки строк позовної давності ОСОБА_1 було перервано, так як він неодноразово направляв у період з 2013 по 2015 роки листи для врегулювання заборгованості, що свідчить про визнання ним свого боргу. Відзиви на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшли. Фактичні обставини справи, встановлені судами 06 лютого 2008 року між ПАТ «БМ банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 435/060208, зі змінами та доповненнями до нього Додатковою угодою № 1 від 12 лютого 2008 року та Додатковою угодою №2 від 29.07.2009 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з цільовим призначенням придбання нерухомості, з кінцевою процентною ставкою у розмірі 16,21% річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року (а. с. 9-20, т. 1) На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави № 435/060208 від 06.02.2008 року, з відповідними змінами та доповненнями до нього, згідно умов якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено, із відповідним кадастровим номером земельної ділянки (а. с. 22-27, т. 1). Згідно з пунктом 5.1.10 кредитного договору після отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що є предметом договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, позичальник протягом місяця має оформити договір іпотеки нерухомого майна. У пункті 1.6 договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року передбачено, що в разі закінчення будівництва і одержання заставодавцем свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, майнові права на який є предметом застави за цим договором, до виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором, збудований об`єкт нерухомості передається в якості забезпечення виконання зобов`язань, про що сторони укладають відповідний договір іпотеки та реєструють обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому законом порядку. 02 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на збудовану квартиру АДРЕСА_2 , виданого 02 серпня 2011 Виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення (КМДА), на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 895-С/КІ від 27 липня 2011 року, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 01 листопада 2011 року, номер запису - 46308, у книзі 661-27, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 35036169, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 31878046. 22 травня 2013 року ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру відповідно до договору дарування квартири у власність обдарованої малолітньої ОСОБА_2 , 2011 року народження, законним представником якої була ОСОБА_3 (а. с. 242-244, т.1). У січні 2012 року Банк звертався до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості. У ході судового розгляду справи № 2610/1302/2012, ОСОБА_1 було погашено прострочену заборгованість по кредиту, тому ухвалою суду від 10 січня 2013 року позовну заяву банку та зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 19 березня 2012 року, а саме: арешт, накладений на спірну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 47-49, т. 2). У червні 2013 року Банк повторно звернувся до суду про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 за договором кредиту від 06 лютого.2008 року, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року, позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 158 637,82 доларів США, що еквівалентно складає 1 267 992,00 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 36-44, т. 1). Постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2014 року (ВП № 43376729) виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що майно, належне боржникові, відсутнє (а. с. 45, т. 1). Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Свідомий намір невиконання зобов`язань по договору, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину, а відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятоюта шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_1 сам підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, якого приєднано до справи, де зокрема зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості (а. с. 183, т.1). Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку предметом спору, як зазначено у позові, є порушення прав Банку, пов`язаних невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та договором застави, оскільки у позові Банк посилався, що ОСОБА_1 , діючи з метою ухилення від виконання своїх договірних зобов`язань, не надав позивачу, як заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставному праві, не виконав необхідні дії для забезпечення дійсності заставного майна, не уклав з Банком відповідний договір іпотеки та, як наслідок, не було зареєстровано обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому закону порядку, що в подальшому дало змогу ОСОБА_1 укласти оспорюваний договір дарування збудованої за кредитні кошти квартири, без згоди Банку, що призвело до неможливості примусового виконання рішення суду від 27 січня 2014 року за рахунок предмета заставного майна. При цьому, судом установлено, що про існування оспорюваного договору дарування Банк повідомив сам ОСОБА_1 , направивши йому 27 травня 2013 року лист, який Банком в цей день було отримано, де повідомив про укладення ним договору дарування спірної квартири через те, що Банк не погоджується узгодити з ним розмір заборгованості. Зазначені обставини Банком не спростовані. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, Банк, звернувшись із даним позовом до суду 16 грудня 2016 року, пропустив строк на звернення до суду. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). ОСОБА_1 у суді першої інстанції, заявляв клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 123, т.1). Таким чином, задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи рішення районного суду в задоволеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов Банку був обґрунтований, проте пропущено строк позовної давності. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець 94525172

Це наша справа. Приємно коли рішення готує професійний суддя та врешті врегульовує питання юрисдикції. Велика Палата вважає, якщо цей спір виник після звільнення публічного службовця, у цьому випадку - судді, з посади у зв`язку з прийняттям постанови Верховної Ради України, яка була скасована відповідно до рішення суду, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі та звільненням з неї, з вимогами про відшкодування моральної шкоди включно, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Тобто спори про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є перебування на посаді судді, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства навіть без вимоги про визнання дій протиправними.

Форумчанин прислал вот такой ответ Минюста касательно порядка осуществления исполнительных дадписей нотариуса

Большая палата, на мой взгляд, правомерно согласилась с судом апелляционной инстанции отказавшим в расторжении договора и указала на отсутствие необходимости отступить от правовой позиции, высказанной Верховным Судом Украины в постановлении N 910/16306/13 от 21 января 2015 года, исходя из системного анализа приведенных положений законодательства и учитывая, что к отношениям, связанным с арендой земли применяются также положения ГК Украины, в связи с чем следует сделать вывод, что при решении судом вопроса о расторжении договора аренды земли при обстоятельствах систематического невнесения арендной платы, применению также подлежат положения части второй статьи 651 ГК Украины. Следовательно, Большая Палата, проанализировав правовую позицию, изложенную в постановлении Верховного Суда Украины от 21 января 2015 по делу N 910/16306/13 и содержание судебных решений и суть спора в этом деле, считает, что отсутствуют основания для отступления от правовой позиции, изложенной в указанном постановлении Верховного Суда Украины.

что-то перепутали. наверное не умышленно :-)