ANTIRAID

Главные администраторы
  • Число публикаций

    6 700
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    87

ANTIRAID last won the day on January 9

ANTIRAID had the most liked content!

Репутация

1 601 Очень хороший

О ANTIRAID

Контакты

  • Сайт
    http://knpartners.com.ua
  • ICQ
    42442048
  • Skype
    rkravets

Информация

  • Пол
    Мужчина
  • Город
    Киев

Недавние посетители профиля

65 293 просмотра профиля
  1. Суд пришел к выводу о противоправной бездеятельности НБУ выразившейся в отсутствии реакции по результатам инспекционных проверок показавших отрицательные показания в финансовой отчетности и несвоевременное предоставление банку результатов проверок.
  2. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 13 грудня 2016 року № 826/7697/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Погрібніченка І.М., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання протиправною бездіяльності, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (надалі також Позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовами до Національного банку України (надалі також Відповідач), третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в яких просять суд: - визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит». - визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття негайних адекватних дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит». В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідач допустив бездіяльність внаслідок не виконання покладених на нього чинним законодавством завдань та обов'язків. Окружним адміністративним судом міста Києва за вищевказаними позовними заявами були відкриті провадження в адміністративних справах №826/7697/16, №826/6737/16 та №826/7691/16. Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2016 року у справі №826/7691/16 вищевказані адміністративні справи були об'єднані в одне провадження з присвоєнням об'єднаним справам №826/7697/16. В ході судового розгляду об'єднаних позовів представник позивачів підтримав позовні вимоги. Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що Національний банк України у межах спірних правовідносин діяв у межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства. Поряд із цим представник відповідача вважає, що позов заявлений із порушенням вимог матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим має бути залишений без розгляду. Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» явку свого представника в призначене судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість від представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надійшли письмові заперечення проти позову, в тексті яких, посилаючись на правомірність дій Національного банку України, позовні вимоги вважав такими, що не підлягають задоволенню. На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України у судовому засіданні 12.09.2016 року судом ухвалено рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу: - договір-заява №300937/78653/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 15.12.2014 р., згідно з умовами якого ОСОБА_1 вніс на вкладний рахунок НОМЕР_4 грошові кошти в сумі 310 000.00 (триста десять тисяч) євро на строк з 15.12.2014 р. по 20.12.2015 р. з процентною ставкою 14% річних; - договір-заява №300937/8511/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 28.01.2015 р. та додаткова угода до нього від 29.01.2015 р., згідно з умовами яких ОСОБА_1 вніс на вкладний рахунок НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 10 000.00 (десять тисяч) доларів США на строк з 28.01.2015 р. по 28.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних. Між ОСОБА_5 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу: - договір-заява №300937/19489/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» в іноземній валюті від 08.07.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_6 грошові кошти в сумі 410 000.00 (чотириста десять тисяч) доларів США на строк з 08.07.2015 р. по 12.07.2016 р. з процентною ставкою 10.0% річних; - договір-заява №300937/1364/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_7 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1410/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_8 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1419/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_9 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1416/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_10 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1615/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_11 грошові кошти в сумі 50 000.00 (п'ятдесят тисяч) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1746/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_12 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/2693/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 12.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_13 грошові кошти в сумі 10 000.00 (десять тисяч) доларів США на строк з 12.01.2015 р. по 12.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1713/00-15 про банківський вклад (депозит) на вимогу «Вільні гроші» в національній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 розмістила на вкладному рахуноку НОМЕР_14 грошові кошти в сумі 10 (десять) гривень з процентною ставкою 10% річних; - договір №300937/12233/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» від 13.02.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок НОМЕР_15 банківський метал загальною вагою 9565.00 грам (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грам або 307.52 (триста сім цілих п'ятдесят дві сотих) тройських унцій на строк з 13.02.2015 р. по 18.02.2016 р. з процентною ставкою 3.75% річних у банківському металі. Між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу: - договір-заява №300937/1494/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_16 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1393/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_17 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1509/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_18 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1390/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_19 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1388/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_20 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/2017/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_21 грошові кошти в сумі 10 125.00 (десять тисяч сто двадцять п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1757/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_22 грошові кошти в сумі 28 455.00 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних; - договір-заява №300937/1675/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_23 грошові кошти в сумі 18 970.00 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних. Позивачі посилаються на те, що укладаючи договори банківського вкладу саме з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і розміщаючи на них власні грошові кошти, виходили з того, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є однією з найбільш потужних банківських установ в Україні за класифікацією Національного банку України і мав на той час високий рівень ділової репутації. Разом із цим, позивачі розраховували на те, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» контролюється відповідачем і у випадку порушення банком норм чинного законодавства будуть вжиті належні заходи реагування з боку держави в особі Національного банку України. 17.09.2015 р. Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних». На підставі вищевказаної постанови Правління Національного банку України 17.09.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 р. до 17.12.2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. строком на 3 місяці з 18.09.2015 р. до 17.12.2015 р. включно. 17.12.2015 р. за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Національний банк України прийняв постанову №898 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а 18.12.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявську О.С. призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та делеговано всі повноваження ліквідатора банку на два роки з 18.12.2015 р. до 17.12.2017р. Як вбачається зі змісту довідок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» №№1010, 1011, 1012 від 20.04.2016 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 07.04.2016 р. прийнято рішення №488 щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», відповідно до якого грошові вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» акцептовані у загальній сумі 8 523 725,95грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу, ОСОБА_2 акцептовані у загальній сумі 20 303 573, 20 грн., з якої 12 408 568, 44 грн. будуть задовольнятися в 4 чергу, а 7 895 004, 76 грн. у 7 чергу, ОСОБА_3 акцептовані у загальній сумі 2 341 998,23 грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу. Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі вважають, що їх кредиторські вимоги задоволені не будуть, оскільки сума зобов'язань ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» значно перевищує суму вартості активів, за рахунок яких будуть задоволені вимоги кредиторів. При цьому, позивачі стверджують, що така ситуація склалась, в тому числі, внаслідок бездіяльності Національного банку України, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про Національний банк України», що і призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та унеможливило повернення банківських вкладів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Згідно з абз. 5 ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Національний банк, у світлі положень ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Частиною другою статті 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк у межах своїх повноважень сприяє дотриманню стабільності банківської системи, і відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України вказаного закону здійснює банківське регулювання та нагляд. Статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до змісту ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. За змістом ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Відповідно до пункту 1.1 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2001 року за №703/5894 (далі - Положення) регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України (далі - Національний банк) особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку. Пунктом 1.11 вказаного Положення встановлено, що планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки. З викладених норм чітко видно, що інспекційна планова перевірка Національним банком України банку/філії іноземного банку здійснюється не частіше одного разу на рік та не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки. Водночас, згідно з п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, датою, з якої починається відлік річного строку для визначення початку наступної планової інспекційної перевірки, є дата закінчення попередньої планової інспекційної перевірки, що зазначена в посвідченні на право проведення цієї перевірки. Період інспектування, який вже підлягав перевірці, не включається до періоду наступної перевірки з питань, що були охоплені попередньою перевіркою. Як вбачається з наявних в матеріалах справи звітів інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит» планове інспектування уповноваженими особами Національного банку України за період з 2008 по 2015 роки в ФтК проводилося двічі: - перевірка у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки. - перевірка у період з 08.12.2014 по 13.03.2015 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 по 01.12.2014 роки. Тобто протягом 4 років (у період з 01.01.2008 по 01.01.2012) ПАТ «Фінанси та Кредит» інспектувався 1 раз. Зважаючи на те, що інспекційна планова перевірка ПАТ «Фінанси та Кредит» проведена уповноваженими особами відповідача більше ніж за 3 роки (48 місяців), тобто, в контексті вимог п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, фактично проведена вперше за такий (48 місяців) період, колегія суддів приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо порушення строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» не рідше одного разу на 36 місяців. Поряд із цим, відповідно до змісту ч. 7 ст. 19 ГК України суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Як вбачається з матеріалів справи, інспектування ПАТ «Фінанси та Кредит» за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 проведено фахівцями Департаменту інспектування Національного банку України у період з 13.02.2012 по 06.04.2012, а за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 проведено у період з 08.12.2014 по 13.03.2015. При цьому Національний банк України долучив до матеріалів справи 2 листа: - від 27.07.2012 р. №42-108/11443-7513-бт, адресатом в якому значиться ПАТ «Фінанси та Кредит», яким цей банк мав повідомлятися про результати інспекційної перевірки за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012; - від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт, адресатом в якому значиться ПАТ «Фінанси та Кредит», яким цей банк мав повідомлятися про результати інспекційної перевірки за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 по 01.12.2014. Проте, доказів на підтвердження спрямування таких листів на адресу ПАТ «Фінанси та Кредит» або їх отримання ПАТ «Фінанси та Кредит», відповідачем не надано, з огляду на що, твердження відповідача про належне повідомлення ПАТ «Фінанси та Кредит» про результати проведених інспектувань не можуть прийматися до уваги. При цьому, суд зазначає, що у будь якому разі, зважаючи на те, що з моменту закінчення перевірки, проведеної у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 до моменту складання листа від 27.07.2012, яким ПАТ «Фінанси та Кредит» мав бути проінформований про результати інспектування і перевірки його діяльності пройшло майже 3 місяці, а також з моменту закінчення перевірки, проведеної у період з 08.12.2014 по 13.03.2015 до моменту складання листа від 07.05.2015, яким ПАТ «Фінанси та Кредит» мав бути проінформований про результати інспектування і перевірки його діяльності, пройшло майже 2 місяці, що є порушенням вимог ч. 7 ст. 19 ГК України. За таких обставин, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення строків надання ПАТ «Фінанси та Кредит» результатів перевірки, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України. Разом із тим, Постановою правління Національного банку України №312 від 31.08.2007 р. схвалено Методичні вказівки щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку. Відповідно до пункту 5.4. глави 5 розділу ІІ Методичних вказівок, разом із складанням звіту про інспектування визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи CAMELS (далі - рейтингова система), а також комплексна рейтингова оцінка (далі - рейтингова оцінка) банку в порядку, визначеному в розділі ІІІ цих Методичних вказівок. Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Методичних вказівок, рейтингова оцінка банку доводиться Національним банком до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його погодження (затвердження) в установленому порядку. Вимогами підпункту «е» пункту 5.6. глави 5 розділу ІІ Методичних вказівок визначено, що звіт про інспектування і затверджена рейтингова оцінка банку та оцінки окремих компонентів рейтингової системи подаються банку протягом трьох робочих днів після його погодження заступником Голови. Таким чином, відповідач порушив встановлені положеннями Методичних вказівок щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку, затверджених Постановою правління Національного банку України № 312 від 31.08.2007 р. строки повідомлення ПАТ «Фінанси та Кредит» про встановлену за результатами інспекційної перевірки рейтингову оцінку банку та оцінку окремих компонентів рейтингової системи, у зв'язку з чим суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення строків повідомлення банку про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок. Статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. За змістом ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакції на момент існування спірних правовідносин, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів на: керівника банку у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 відсотків придбаної (збільшеної) частки; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Зміст наявного у матеріалах справи звіту інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит», проведеного відповідачем у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки, доповідної записки на ім'я заступника Голови Національного банку України № 42-104/11438 від 26.07.2012 року та листа відповідача від 27.07.2012 р. № 42-108/11443-7513-бт свідчать, що за наслідками комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Фінанси та Кредит», у тому числі, встановлено: - незадовільний фінансовий стан банку; - ризикову діяльність банку, яка становить загрозу для кредиторів та вкладників; - менеджментом банку не забезпечено якісне управління ризиками, допущено суттєві порушення вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національно банку України; - керівництвом банку не забезпечено виконання рекомендацій, наданих минулими інспектуваннями (не виконано 26 рекомендацій із 59 наданих); - обсяг регулятивного капіталу має від'ємне значення (становить «-» 933 мільйонів грн.) є недостатнім для виконання економічних нормативів капіталу, кредитного ризику (H7 H8), інвестування, лімітів валютної позиції (мають від'ємні значення); - незадовільну якість актів банку, частка негативно класифікованих активів становить 19,6% (з них 93% - кредити) від класифікованих активів, з урахуванням сформованих резервів - 16%; - банком не забезпечено дотримання встановлених нормативно правовими актами Національного банку України обмежено щодо кредитних концентрацій; - якість кредитного портфеля низька: частка негативно класифікованих кредитів становить 23% кредитного портфеля; - рівень внутрішнього контролю низький; - внутрішня нормативна база банку є недосконалою; - діючий склад Спостережної Ради банку не погоджений Національним банком України; - діяльність внутрішнього аудиту низька, аудитом практично не охоплюються найбільш ризикові напрями діяльності банку; - стан ліквідності на дату інспектування незадовільний; - заходи, передбачені діючою в банку Програмою фінансового оздоровлення не виконуються в повному обсязі; - якість та ефективність системи запобігання легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму банку є незадовільною, допускаються численні порушення банком вимог щодо запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Доповідною запискою на ім'я заступника Голови Національного банку України №42-104/11438 від 26.07.2012 року запропоновано: - укласти з банком письмову угоду щодо поліпшення фінансового стану банку, усунення порушень та виконання рекомендацій інспектування; - зобов'язати банк станом на 01.09.2012 сформувати резерви за активними операціями у обсязі, визначеному інспектуванням та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України, а також усунути концентрації за активними операціями, встановлені під час інспекційної перевірки; - у разі невиконання вищезазначених вимог, розглянути питання щодо застосування більш жорстких заходів впливу відповідно до вимог Положення № 369. Відповідно до змісту адресованого відповідачем ПАТ «Фінанси та Кредит» листа від 27.07.2012 р. № 42-108/11443-7513-бт, керуючись статтями 67, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пунктами 1.1., 1.2, 1.3. глави 1 розділу I, главою 2 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, відповідач зобов'язав ПАТ «Фінанси та Кредит»: - розробити проект письмової угоди щодо вжиття заходів для поліпшення фінансового стану, усунення порушень та виконання рекомендацій інспектування та подати його до Національного банку України в строк до 10.08.2012 року; - сформувати станом на 01.08.2012 року резерви за активними операціями у обсязі, визначеному інспектуванням та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України, а також усунути концентрації за активними операціями, встановлені під час інспекційної перевірки, про що повідомити Національний банк України у строк до 10.08.2012 року. Цим же листом відповідач вказав, що у разі невиконання керівництвом банку вимог цього листа, Національний банк України, керуючись статтями 67,73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» застосує до ПАТ «Фінанси та Кредит» більш жорсткі заходи впливу. Відомостей щодо результатів виконання ПАТ «Фінанси та Кредит» вищевказаних вимог, відповідачем не надано. За результатами інспектування, проведеного відповідачем у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки також встановлена загальна рейтингова оцінка за системою CAMELS - « 4», та наступні рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS: достатність капіталу - « 4»; якість активів - « 4»; менеджмент - « 3»; надходження - « 4»; ліквідність - « 4»; чутливість до ринкових ризиків - « 4». Пунктами 5, 10, 11 Методичних вказівок щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку, схвалених Постановою Правління Національного банку України №312 від 31.08.2007 року визначено наступне. За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифрову рейтингову оцінку за шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою оцінкою, а оцінка "5" - найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою. Комплексна рейтингова оцінка "3", свідчить про те, що банки мають суттєві недоліки в роботі, і якщо ці недоліки не будуть усунені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання наявних проблем. Комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Відповідно до пункту 1.5. глави 1 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що рівень капіталу недостатній для покриття ризиків банку, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання. Банк має високий рівень негативно класифікованих активів (до 30 відсотків регулятивного капіталу з урахуванням сформованих резервів під ці активи), може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не в змозі вжити невідкладних заходів для усунення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для поліпшення якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Відповідно до пункту 2.5. глави 2 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не усунути. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, спричинює зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити невідкладних заходів щодо поліпшення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для вжиття його керівництвом негайних заходів щодо усунення недоліків. Відповідно до пункту 3.4. глави 3 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка менеджменту "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з кількома факторами, наведеними в пункті 1 цієї глави. Дії служби банківського нагляду потрібні для того, щоб керівництво банку вжило заходів для усунення недоліків. Рейтингова оцінка менеджменту "3" може свідчити про негативну практику кредитування інсайдерів на більш сприятливих умовах; проведення операцій з порушенням вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, внутрішньобанківських положень; незадовільне управління ризиками та планування діяльності банку; неналежне виконання банком правил проведення внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, а також неадекватне реагування на негативні тенденції в економіці та/або незадовільні фінансові результати діяльності та невиконання вимог служби банківського нагляду. Відповідно до пункту 4.5. глави 4 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка надходжень "4" свідчить про те, що банк має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак, недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без вжиття відповідних заходів, спрямованих на усунення недоліків, витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов служба банківського нагляду має вжити дієвих заходів для того, щоб керівництво банку підвищило та оптимізувало рівень доходів, посилило контроль за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень і запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунення керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу). Відповідно до пункту 5.5. глави 5 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка ліквідності "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми з ліквідністю, що вимагає негайних відповідних дій служби банківського нагляду. Службі банківського нагляду потрібно вжити заходів щодо посилення контролю за станом ліквідності для забезпечення виконання своїх грошових, короткострокових зобов'язань, збалансованості строків і сум активів та зобов'язань банку. Крім того, необхідно встановити контроль за плануванням ліквідності з метою вирішення проблем, що пов'язані з короткостроковими та непередбаченими потребами в ліквідності. Відповідно до пункту 6.5. глави 6 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів, наведених у пункті 6.1 цієї глави, здійснює діяльність з високим рівнем ринкового ризику, разом з тим управління ним - недостатнє. Така ситуація вимагає вжиття термінових заходів щодо зниження обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, та зміцнення здатності керівництва визначати, вимірювати, здійснювати моніторинг і контроль за ринковим ризиком. За змістом пункту 1.5. розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №369 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 року за №845/6036, (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 13.02.2012 по 06.04.2012), заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників. У відповідності до пунктів 2.1., 2.2., 2.7. розділу І вищезазначеного Положення, для введення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку щодо усунення допущених порушень може встановлюватися особливий режим контролю за їх діяльністю (далі - особливий режим контролю). Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, що встановлені статтею 73 Закону про банки, у разі наявності хоча б однієї з таких ознак: невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади; виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів проведення банком операцій з високим рівнем ризику, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням вимог законодавства України, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку; виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами; потреби в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами до часу прийняття Національним банком рішення про призначення тимчасової адміністрації або про відкликання ліцензії та ініціювання процедури ліквідації. Національний банк має право встановити такі особливі вимоги до розрахунків банку, у якому призначено куратора: заборонити використання для розрахунків прямі кореспондентські рахунки; перевести банк на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка надає банку можливість здійснювати початкові платежі від імені філій або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; установити порядок виконання банком та його філіями початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку банку та змісту платежів. За приписами пункту 1.1. розділу ІІ вищезазначеного Положення, у разі потреби висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку та/або вжиття заходів щодо недопущення таких порушень у подальшій діяльності Національний банк застосовує до банку письмове застереження. Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. розділу ІІ вищезазначеного Положення, письмова угода як захід впливу може укладатися з банком, що допустив порушення, які впливають на його фінансовий стан, або здійснює операції з високим рівнем ризику, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або допустив порушення значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) п'ять та більше разів поспіль, за умови подання ним прийнятного плану заходів для усунення виявлених проблем. У письмовій угоді банк письмово визнає свої недоліки в роботі та допущені порушення і подає перелік обґрунтованих заходів, яких банк зобов'язується вжити для усунення порушень, їх запобігання в подальшому, поліпшення фінансового стану тощо із зазначенням строків їх виконання. Якщо банк (крім філії іноземного банку) хоч раз порушив один із нормативів капіталу, установлених Національним банком [а саме: норматив мінімального рівня регулятивного капіталу банку (Н1) або норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), або норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3)], то він зобов'язаний протягом місяця подати Національному банку план заходів щодо порядку та строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку (далі - програма капіталізації) для укладення письмової угоди про його виконання. Якщо банк допустив порушення значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) п'ять та більше разів поспіль, то він зобов'язаний протягом тижня подати Національному банку план заходів щодо порядку та строків усунення допущеного порушення для укладання письмової угоди про його виконання. Як вбачається з приписів пунктів 3.1., 3.2. розділу ІІ вищезазначеного Положення, комісія Національного банку з метою оздоровлення банку має право прийняти рішення про потребу скликання спостережної ради та/або правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення для банку, в якому відбувається суттєве погіршення його фінансового стану (зокрема зростання активів з негативною класифікацією, обсяг яких становить 20 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися страховий резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку, або наявність збитків за результатами фінансового року). Комісія Національного банку має право прийняти рішення про скликання загальних зборів учасників банку, якщо фінансове оздоровлення банку потребує залучення додаткових коштів акціонерів (учасників, інвесторів) для реструктуризації капіталу банку та/або зобов'язань банку, або в разі потреби розроблення плану реорганізації банку шляхом злиття або приєднання - якщо банк хоч раз порушив один із нормативів капіталу, установлених Національним банком, та/або не надав у встановленому порядку програму капіталізації банку. Положеннями пункту 2.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення врегульовано, Національний банк має право видати банку розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі. Розпорядження щодо зупинення розподілу капіталу в будь-якій іншій формі стосується розподілу прибутку банку, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та обов'язкових платежів. Цей захід впливу Національний банк має застосовувати в таких випадках: а) до банків, що порушили норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) чи норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3), або якщо Національний банк визнає, що виплата дивідендів і розподіл капіталу в будь-якій формі призведе до порушення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) чи нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3); б) до банків, у яких викуп власних акцій призвів/призведе до падіння регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого Національним банком рівня; в) одночасно з надсиланням листа з вимогою до банку щодо розроблення програми фінансового оздоровлення до часу виконання ним цієї програми. Змістом пунктів 3.1., 3.2 розділу ІІІ вищезазначеного Положення визначено, що Національний банк має право видати розпорядження щодо встановлення для банків підвищених економічних нормативів. Таке розпорядження видається Національним банком у формі постанови Правління Національного банку шляхом установлення підвищених вимог щодо мінімальних значень нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) та/або нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3), а також нормативів кредитного ризику для банків, що здійснюють операції з високим рівнем ризику. Високий рівень ризику здійснюваних банком операцій у разі видання Національним банком розпорядження щодо встановлення для банків підвищених значень економічних нормативів визначається (з урахуванням результатів безвиїзного нагляду та інспекційної перевірки) за таких умов: а) рівень активів з негативною класифікацією (2) становить 20 і більше відсотків від загальної суми активів за якими має оцінюватися ризик та формуватися страховий резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; б) загальна сума недосформованих резервів на покриття можливих збитків за активними операціями банків (за кредитними операціями, за операціями з цінними паперами, за дебіторською заборгованістю, за простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями, за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах) з часу введення Національним банком вимоги щодо формування відповідного резерву в повному обсязі становить понад 40 відсотків від загальної розрахункової суми резерву за активними операціями; в) надмірна величина ризику концентрації (сукупна величина заборгованості банку, що розрахована за алгоритмом нормативу максимального сукупного розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) щодо підприємств однієї галузі (або одного виду економічної діяльності) становить понад 200 відсотків регулятивного капіталу банку); г) підстави для надання кредитів та здійснення активних операцій, а також рівень контролю за ними є недостатніми; ґ) здійснення операцій з інсайдерами (пов'язаними особами банку) на умовах, що сприятливіші за звичайні (3); д) надання кредиту (або здійснення вкладень у боргові цінні папери) у розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), без наявності забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям. Пунктами 4.2., 4.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення встановлено, у разі здійснення банком окремих операцій з підвищеним рівнем ризику, що можуть загрожувати інтересам кредиторів і вкладників, що підтверджується результатами планової або позапланової інспекційної перевірки, Національний банк може видати розпорядження банку щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами, яке полягає в установленні підвищеного розміру відрахувань до резервів (коефіцієнта резервування) під ці активні операції або при розрахунку суми резервів ураховується лише першокласне забезпечення за кредитними операціями банку. Цей захід впливу застосовується до банків, що не дотримуються вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку класифікації активних операцій, у тому числі: неподання на вимогу уповноважених працівників Національного банку документів або інформації для перевірки достовірності оцінки фінансового стану (кредитоспроможності) позичальників/контрагентів банку, правильності їх класифікації та достатності резервів під активні операції; надання недостовірної інформації та звітності, ненадання або несвоєчасне їх надання; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; недотримання нормативів кредитного ризику; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень. Вимогами пунктів 5.1., 5.2. розділу ІІІ вищезазначеного Положення приписано, що Національний банк може видати розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій (визначені в статті 47 Закону про банки з високим рівнем ризику. Комісія при територіальному управлінні Національного банку має право обмежувати, зупиняти чи припиняти здійснення окремих видів операцій банків у межах повноважень, визначених відповідним рішенням Комісії Національного банку. Рішення щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій приймається в разі здійснення банком операцій з високим рівнем ризику або операцій, подальше здійснення яких є ризиковим і створюватиме загрозу інтересам кредиторів і вкладників, у тому числі в таких випадках: установлення процентних ставок та комісійних винагород на рівні, що є нижчим від собівартості банківських послуг у цьому банку; надходжень банку недостатньо для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, забезпечення формування резервів під активні операції та покриття збитків банку; проведення операцій за незареєстрованими Національним банком кореспондентськими рахунками банків; порушення економічних нормативів, установлених Національним банком; щоденного порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) десять та більше разів поспіль; недотримання ліцензійних вимог та спеціальних вимог щодо отримання банками письмового дозволу Національного банку на виконання окремих операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку щодо окремих операцій (у тому числі недотримання банком ліцензійних вимог стосовно розміру регулятивного капіталу банку, потрібного для здійснення відповідних операцій); порушення умов, на підставі яких була надана банківська ліцензія/письмовий дозвіл; недоформування резервів під активні операції банків у необхідному розмірі (відповідно до нормативно-правових актів Національного банку); здійснення без письмового дозволу Національного банку операцій, які вимагають отримання такого письмового дозволу; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо складання та надання звітності; надання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, ненадання або несвоєчасне їх надання, у тому числі інформації щодо підстав виключення сум кредитів, забезпечених безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям під час розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), що встановлений у главі 2 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за N 841/6032, із змінами; неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку, приховування рахунків, документів, активів тощо; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень у діяльності банку; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; допущення банком недобросовісної конкуренції щодо здійснення тих чи інших операцій; порушення вимог Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди резервування поспіль протягом календарного року; недотримання банком більше ніж 30 разів (уключаючи вихідні або святкові дні) визначеного Національним банком щоденного на початок операційного дня залишку коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку протягом трьох звітних періодів резервування поспіль; неперерахування банком коштів обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку протягом трьох робочих днів після набрання чинності рішенням Національного банку щодо формування і зберігання коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку; неперерахування банком протягом трьох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування на окремий рахунок, відкритий у Національному банку, суми коштів обов'язкового резервування відповідно до встановлених нормативів у разі зростання обсягів залучених банком коштів порівняно із попереднім звітним періодом резервування; здійснення філією (іншим відокремленим підрозділом банку) операцій з порушенням вимог нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі здійснення операцій без правових підстав. У разі порушення банком вимог частин першої та другої статті 2 Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" щодо обов'язкової участі банку в Фонді або несплати, або несвоєчасної сплати зборів до Фонду (якщо Фонд звернувся до Національного банку про застосування заходів впливу у зв'язку з допущенням банком цього порушення) Комісія Національного банку (Комісія Національного банку при територіальному управлінні) може прийняти рішення про обмеження або зупинення операцій з приймання вкладів (депозитів) фізичних осіб. У разі здійснення банком операцій з високим рівнем ризику, які призвели до погіршення якості активів (у тому числі негативно класифіковані активи становлять 10 відсотків і більше від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів та коштів, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках), збитків за результатами фінансового року, систематичного (більше двох разів протягом місяця) порушення нормативу миттєвої ліквідності (Н4), Національний банк має право прийняти рішення про обмеження операцій у вигляді встановлення вимоги щодо: вкладання банком коштів у розмірі, передбаченому абзацами чотирнадцятим, п'ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2.3 глави 2 розділу II цього Положення, у безризикові активи (депозитні сертифікати Національного банку за умови їх розміщення Національним банком та державні цінні папери). У день придбання банком державних цінних паперів Національний банк на час дії рішення про обмеження активних операцій здійснює їх блокування на рахунках у цінних паперах банку за безумовною операцією в депозитарії державних цінних паперів Національного банку; або заборони на здійснення банком активних з пов'язаними особами (інсайдерами) банку. У разі порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2), яке передбачено абзацом шостим цього пункту, Національний банк має право прийняти рішення щодо зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у вигляді встановлення однієї з таких вимог: встановлення для банку зменшеного до 5 процентних пунктів значення відповідного ліміту на строк до шести місяців; зупинення/обмеження здійснення окремих операцій з валютними цінностями; припинення здійснення окремих операцій з валютними цінностями та припинення дії письмового дозволу Національного банку на здійснення таких операцій. Після прийняття Комісією Національного банку рішення про зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у випадку порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1) Національний банк окремим розпорядженням призупиняє проведення відповідних операцій з банком на міжбанківському валютному ринку України на строк до закінчення строку дії відповідного рішення про зупинення/обмеження операцій. За змістом пункту 6.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення, розпорядження Національного банку щодо заборони надавання бланкових (незабезпечених) кредитів може видаватися: банкам, у яких обсяг негативно класифікованих активів перевищує 10 відсотків суми активів, за якими мають оцінюватися ризики та формуватися страхові резерви; банкам, що не сформували резерви під кредитні ризики та інші активні операції в достатньому обсязі; банкам, що порушують норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) або норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3). Виходячи зі змісту пункту 10.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення, Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, відстороняти посадову особу банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі: а) невиконання банком у встановлений строк зобов'язань за його письмовою угодою з Національним банком (програмою капіталізації/фінансового оздоровлення або планом реорганізації); б) невиконання банком у встановлений строк вимог, визначених Національним банком у письмовому застереженні, щодо усунення порушень банківського законодавства; в) невиконання банком (крім філій іноземних банків) у встановлений строк вимоги Національного банку щодо скликання загальних зборів банку з визначених питань (щодо прийняття програми капіталізації/фінансового оздоровлення або плану реорганізації тощо); г) невиконання банком у встановлений строк розпоряджень Національного банку щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій формі (крім філій іноземних банків) або обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, або заборони видавати бланкові кредити, або підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; ґ) проведення банком ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, якщо це є наслідком особистих дій чи бездіяльності цих посадових осіб; д) подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, неподання або несвоєчасне їх подання; е) невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; є) неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку, приховування рахунків, документів, активів тощо; ж) невиконання вимог Національного банку України щодо звільнення з посади керівників банку відповідно до статті 60 Закону України "Про Національний банк України" або частини третьої статті 73 Закону про банки; з) невиконання (неналежне виконання) вимог Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. розділу V вищезазначеного положення, процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою збереження капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану. Національний банк має право призначити тимчасову адміністрацію банку в разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 75 Закону про банки. Національний банк зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію банку в разі недотримання банком нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності, установленого Національним банком, і зниження його до значення нижче ніж 7 відсотків. Відповідно до положень ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 13.02.2012 року по 06.04.2012 року), Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку. Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку у разі: 1) двох або більше порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців; 3) якщо банк протягом 5 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; 6) необґрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації; 9) здійснення банком ризикової діяльності, що призвела або може призвести до втрати активів або доходів; 10) порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів; 11) невиконання вимог цього Закону щодо розкриття відомостей про власників істотної участі у банку в обсязі, визначеному Національним банком України. Поряд із цим, 01.10.2012 року набрало чинності Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 року за № 1590/21902, яке врегулювало порядок та підстави віднесення банку до категорії проблемних. Так, пунктом 12.1. цього Положення встановлено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з критеріїв, передбачених частиною першою статті 75 Закону про банки. Таким чином, зважаючи на: по-перше, встановлені у звіті інспектування за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 численні порушення ПАТ «Фінанси та кредит»; по-друге, необхідність в контексті комплексної рейтингової оцінки ПАТ «Фінанси та кредит» за системою CAMELS та рейтингових оцінок за компонентами системи CAMELS ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів, негайних конкретних дій служби банківського нагляду щодо поліпшення якості активів і підвищення рівня достатності капіталу, вжиття дієвих заходів для того, щоб керівництво банку підвищило та оптимізувало рівень доходів, посилило контроль за витратами, рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень і запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунення керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів, вжиття заходів щодо посилення контролю за станом ліквідності для забезпечення виконання своїх грошових, короткострокових зобов'язань, збалансованості строків і сум активів та зобов'язань банку, встановлення контролю за плануванням ліквідності з метою вирішення проблем, що пов'язані з короткостроковими та непередбаченими потребами в ліквідності, вжиття термінових заходів щодо зниження обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, та зміцнення здатності керівництва визначати, вимірювати, здійснювати моніторинг і контроль за ринковим ризиком; по-третє, широкий спектр інструментів (заходів) впливу (реагування), який був наявний у Відповідача згідно з законодавством України, що діяло на той час, для реагування у подібних ситуаціях; по-четверте, той факт, що з моменту закінчення інспекційної перевірки (06.04.2012) до моменту складення Відповідачем листа (27.07.2012), адресованого ПАТ «Фінанси та кредит», яким банк мав повідомлятися про результати інспектування, а також згідно з яким банк було зобов'язано вжити певних дій - пройшло майже 3 місяці, - суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Національного банку України в період з квітня 2012 року по липень 2012 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Фінанси та кредит» на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Разом з тим, зміст наявного у матеріалах справи звіту інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит», проведеного відповідачем у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, доповідної записки на ім'я першого заступника Голови Національного банку України № 21-00011/29051 від 07.05.2015 року, листа Відповідача від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт свідчать, що за наслідками комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Фінанси та Кредит», у тому числі, встановлено: - незадовільний фінансовий стан банку; - якість менеджменту є незадовільною, здійснюються операції з високим рівнем кредитного ризику; - регулятивний капітал набув від'ємного значення і дорівнює «-» 5 596 мільйонів грн., коригування розміру регулятивного капіталу за результатами інспектування призвело до порушення економічних нормативів та лімітів, базою для розрахунку яких є регулятивний капітал (нормативи H2, H3, H3-1, H7, H8, Л13-1, Л13-2 мають від'ємне значення); - якість активів банку є низькою, сукупний кредитний ризик - високим: керівництвом банку проводиться ризикова політика щодо розміщення залучених коштів, частку негативно класифікованих активів збільшено до 30% від класифікованих активів, високий рівень ризику за операціями з розміщення коштів на рахунках НОСТРО, недостатність сформованих резервів за активними операціями, значні кредитні концентрації та відсутність контролю за ними, високий ризик операцій з інсайдерами, значний обсяг не сплачених нарахованих понад 30 днів відсотків, здійснення штучного покращення якості кредитних операцій, використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, не забезпечення керівництвом банку належного контролю за складанням статистичної звітності та здійсненням бухгалтерського обліку; - банком не в повному обсязі виконано рекомендації, які були надані за результатами попередніх перевірок; - сукупний ризик ліквідності - значний, напрямок зміни ризику - такий, що зростає; - аналіз виконання діючої на дату інспектування Програми фінансового оздоровлення, погодженої рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 15.02.2013 №91, свідчать про не виконання окремих її пунктів; - не дотримання банком обмежень у діяльності, передбачених кредитними договорами, укладеними з Національним банком України; - чутливість надходжень банку та економічної вартості його капіталу до коливань валютних курсів та цін на цінні папери є високою. Доповідною запискою на ім'я заступника Голови Національного банку України № 21-00011/29051 від 07.05.2015 року запропоновано: - сформувати резерви за активними операціями з урахуванням результатів інспектування у загальній сумі 5 555 944 тис.грн; - вдобразити у файлі #С5 нараховані доходи, що не отримані Банком понад 30 днів, у відповідності до результатів інспектування на загальну суму 1 626 304 тис.грн.; - віднести на витрати суму 254 470 тис.грн. - результат переуступки кредитної заборгованості, яка Банком неправомірно обліковувалась на рахунку № 2065 «неамортизована премія за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання»; - забезпечити дотримання вимог Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 28.08.2001 № 368 для правильного розрахунку регулятивного капіталу з урахуванням пунктів 1, 2, 3; - припинити практику використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, зокрема депозитів, які залучаються щомісяця на декілька днів на звітну дату формування резерву та цінних паперів, які не віднесені до біржового реєстру, як таких, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; - внести зміни до Програми фінансового оздоровлення Банку, зокрема щодо: розроблення заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану Банку, здійснення до капіталізації на суму не менше ніж 7 086 695 тис.грн. (зазначена сума не враховує коригування регулятивного капіталу на суму перевищення нормативів Н7, Н9), усунення виявлених порушень та виконання наданих інспектуванням рекомендацій, зменшення обсягу кредитних концентрацій, обсягу негативно класифікованих активів; - у відповідності до вимог глави 9 розділу II Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 накласти на Банк штраф у загальній сумі 288 500 грн. за порушення: Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 №124 в частині подання до Національного банку України з помилками (перекрученням даних) статистичної звітності за 5 формами (№ 613 «Звіт про концентрацію ризиків за активними операціями банку з контрагентами та інсайдерами», № 614 «Звіт про найбільших (Прямих та опосередкованих) учасників контрагентів банку», № 631 «Звіт про структуру активів та пасивів за строками», № 643 «Звіт про афілійованих осіб банку», № 670 «Звіт про двадцять найбільших учасників банку») - загальна сума штрафу 8 500 грн. (по 1 700 грн. за порушення кожної форми статистичної звітності»; Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, в частині не зменшення результату поточного року на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їх нарахування за мінусом сформованих за ними резервів (станом на 01.12.2014) - сума штрафу 280 000 грн. (0,1% від суми зареєстрованого статутного капіталу Банку 2 800 000 000 грн.). Відповідно до змісту адресованого відповідачем ПАТ «Фінанси та Кредит» листа від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт відповідач зобов'язав ПАТ «Фінанси та Кредит»: - сформувати резерви за активними операціями з урахуванням результатів інспектування у загальній сумі 5 555 944 тис.грн. - відобразити у файлі #С5 нараховані доходи, що не отримані Банком понад 30 днів, у відповідності до результатів інспектування на загальну суму 1 626 304 тис.грн. - віднести на витрати суму 254 470 тис.грн. - результат переуступки кредитної заборгованості, яка Банком неправомірно обліковувалась на рахунку № 2065 «неамортизована премія за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання». - забезпечити дотримання вимог Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 28.08.2001 № 368 для правильного розрахунку регулятивного капіталу з урахуванням п. 1, 2, 3. - припинити практику використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, зокрема депозитів, які залучаються щомісяця на декілька днів на звітну дату формування резерву та цінних паперів, які не віднесені до біржового реєстру, як таких, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями. - внести зміни до Програми фінансового оздоровлення Банку, зокрема щодо: розроблення заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану Банку, здійснення до капіталізації на суму не менше ніж 7 086 695 тис. грн. (зазначена сума не враховує коригування регулятивного капіталу на суму перевищення нормативів Н7, Н9), усунення виявлених порушень та виконання наданих інспектуванням рекомендацій, зменшення обсягу кредитних концентрацій, обсягу негативно класифікованих активів. Оновлену Програму фінансового оздоровлення надати до Департаменту банківського нагляду Національного банку України протягом 10 робочих днів з моменту отримання цього листа. У разі невиконання банком у встановлені строки хоча б одного з прийнятих в програмі фінансового оздоровлення заходів, Національний банк України вимушений буде застосувати до банку інші, жорсткіші заходи впливу. Цим же листом відповідач зазначив, що наразі розглядаються питання щодо застосування до банку адекватних заходів впливу. Відомостей щодо виконання ПАТ «Фінанси та Кредит» вищевказаних вимог Відповідачем не надано. За результатами інспектування, проведеного відповідачем у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року встановлена загальна рейтингова оцінка за системою CAMELS - « 5», та наступні рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS: достатність капіталу - « 5»; якість активів - « 5»; менеджмент - « 5»; надходження - « 5»; ліквідність - « 5»; чутливість до ринкових ризиків - « 5». Відповідно до пункту 1.6. глави 1 розділу IV Методичних вказівок, Рейтингова оцінка достатності капіталу "5" свідчить про те, що банк є неплатоспроможним, а в його діяльності наявні значні порушення і недоліки, які спричиняють недотримання майже всіх факторів, зазначених у пункті 1.1 цієї глави. Збитки від операцій з цінними паперами, кредитних, валютних та інших операцій такого банку становлять значний обсяг, мають тенденцію до зростання і можуть призвести до втрати регулятивного капіталу або зменшення показника адекватності регулятивного капіталу до однієї третини встановленого нормативного значення; обсяг негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активи) становить 60 і більше відсотків регулятивного капіталу банку. Ймовірність того, що дії керівництва та/або акціонерів зможуть запобігти банкрутству банку, дуже мала. Такий банк потребує особливої уваги служби банківського нагляду та негайного вжиття відповідних заходів (у тому числі скликання загальних зборів акціонерів для вирішення питання щодо санації або реорганізації, або ліквідації банку тощо) з метою зведення до мінімуму збитків вкладників і кредиторів.. Відповідно до пункту 2.6. глави 2 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка якості активів "5" свідчить про те, що обсяг негативно класифікованих активів з урахуванням сформованих резервів під ці активи становить 60 і більше відсотків сукупних активів і призводить до зниження показника адекватності регулятивного капіталу до 2 відсотків. У діяльності банку є значні порушення та недоліки, пов'язані з факторами, зазначеними в пункті 2.1 цієї глави. Ймовірність того, що заходи, здійснені керівництвом банку, для покращання якості активів будуть успішними, дуже мала. Для того, щоб запобігти подальшому зменшенню регулятивного капіталу банку та захистити інтереси вкладників і кредиторів, служба банківського нагляду повинна встановити суворий контроль за таким банком та вжити адекватних заходів впливу (скликати загальні збори учасників банку, призначити тимчасову адміністрацію тощо). Відповідно до пункту 3.6. глави 3 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка менеджменту "5" свідчить про те, що банк має абсолютно неефективне та некомпетентне керівництво і більшість із характеристик, наведених у пункті 3.1 цієї глави, та фінансові результати діяльності банку є незадовільними. Така рейтингова оцінка менеджменту свідчить про те, що служба банківського нагляду має вжити негайних і рішучих заходів. Національний банк має розглянути питання щодо негайного повного/часткового відсторонення службових осіб банку від обійманих посад або щодо призначення тимчасової адміністрації, або щодо застосування інших заходів впливу. Відповідно до пункту 4.6. глави 4 розділу IV Методичних вказівок, Рейтингова оцінка надходжень "5" свідчить про те, що банк має збитки, що становлять пряму загрозу його платоспроможності, за значного недоформування резервів під активні операції, немає реальних джерел їх збільшення, фактичний обсяг доходів у такого банку не здатен покривати небанківські операційні витрати (на утримання персоналу, основних засобів і нематеріальних активів тощо). Потрібні негайні та рішучі дії служби банківського нагляду для забезпечення спостережною (наглядовою) радою (зборами акціонерів) вжиття заходів щодо санації або реорганізації банку, оскільки збитки неминуче призведуть до його неплатоспроможності. Відповідно до пункту 5.6. глави 5 розділу IV Методичних вказівок, 5.6. рейтингова оцінка ліквідності "5" свідчить про те, що банк має проблеми, пов'язані з факторами, визначеними в пункті 1 цієї глави, потребує фінансової допомоги із зовнішніх джерел (шляхом додаткових внесків акціонерів або залучення нових акціонерів з метою формування дешевої ресурсної бази) для задоволення потреб у ліквідності. Така негайна фінансова допомога потрібна для того, щоб запобігти банкрутству банку через нездатність задовольнити вимоги кредиторів і вкладників.. Відповідно до пункту 6.6. глави 6 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "5" свідчить про те, що банк наражається на такий рівень ринкового ризику, який загрожує його платоспроможності. Потрібне негайне втручання Національного банку для запобігання банкрутству банку та прийняття керівництвом банку відповідних дій, спрямованих на зниження ринкового ризику та запровадження ефективних систем визначення, вимірювання, моніторингу і контролю за ринковим ризиком. За змістом пункту 3.2. розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 року за № 1590/21902, (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року), заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування. Згідно зі змістом пункту 1.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, Національний банк у разі потреби висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку та/або вжиття заходів щодо недопущення таких порушень у подальшій діяльності застосовує до банку такий захід впливу, як письмове застереження. Відповідно до приписів пункту 2.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, комісія Національного банку з метою вжиття заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства (залежно від проблем, що є в діяльності банку) має право прийняти рішення про потребу скликання загальних зборів учасників банку, засідання ради/правління банку з огляду на повноваження, визначені в статуті банку. Змістом пункту 2.3. розділу ІІ вищевказаного Положення встановлено, Національний банк має право прийняти рішення про скликання загальних зборів учасників банку в разі погіршення фінансового стану банку, зокрема якщо: обсяг негативно класифікованих активів становить 20 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку. Негативно класифіковані активи складаються з наданих кредитів/фінансових зобов'язань, операцій з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, цінних паперів, що обліковуються в портфелях банку на продаж та до погашення, дебіторської заборгованості, що класифіковані за IV та V категоріями якості, цінних паперів, що обліковуються в торговому портфелі банку, за якими сума накопиченої уцінки перевищує 50 відсотків від вартості їх придбання (тобто балансової вартості цінних паперів без уключення накопиченої уцінки та нарахованих доходів за ними), уключаючи нараховані доходи за всіма цими операціями (далі - негативно класифіковані активи);банк має збитки за результатами фінансового року; фінансове оздоровлення банку потребує залучення додаткових коштів акціонерів (учасників, інвесторів) для збільшення капіталу банку. Приписами пункту 3.1. розділу ІІ вищевказаного Положення визначено, що письмова угода як захід впливу може укладатися з банком, що допустив порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку (у тому числі значень економічних нормативів, лімітів валютної позиції, зниження розміру регулятивного капіталу менше статутного капіталу (крім новоствореного банку протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії) або здійснює ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, за умови подання ним прийнятного плану заходів для усунення виявлених порушень. У відповідності до пунктів 4.1., 4.2. розділу ІІ вищевказаного Положення, рішення про зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі приймає Комісія Національного банку. Національний банк має право застосовувати такий захід впливу до банку: а) який порушив хоча б один з нормативів капіталу або якщо Національний банк визнає, що виплата дивідендів і розподіл капіталу в будь-якій формі призведе до порушення нормативів капіталу; б) у якого викуп власних акцій призвів/призведе до зниження рівня регулятивного капіталу до мінімально встановленого Національним банком рівня; в) якому надсилається лист з вимогою щодо розроблення плану фінансового оздоровлення на період виконання цього плану; г) у якого розмір регулятивного капіталу менший, ніж статутний капітал (крім новостворених банків протягом одного року з дня отримання банківської ліцензії). Як вбачається з пункту 5.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, Національний банк має право встановити підвищені економічні нормативи шляхом підвищення вимог щодо мінімальних значень нормативів капіталу, та/або нормативів кредитного ризику для банку, що здійснює ризикову діяльність, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, у тому числі: а) рівень негативно класифікованих активів становить 40 і більше відсотків від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; б) загальна сума недосформованих резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями становить понад 40 відсотків від загальної розрахункової суми резервів; в) надмірна величина ризику концентрації [сукупна величина заборгованості банку, що розрахована за алгоритмом нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), щодо підприємств однієї галузі (або одного виду економічної діяльності) становить понад 200 відсотків статутного капіталу банку); г) здійснення операцій з інсайдерами/пов'язаними особами на умовах, що сприятливіші за звичайні. Визначення переліку інсайдерів здійснюється відповідно до нормативно-правового акта Національного банку щодо регулювання діяльності банків; ґ) надання кредиту (або здійснення вкладень у боргові цінні папери) у розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), без наявності забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям. Положеннями пунктів 6.1., 6.2 розділу ІІ вищевказаного Положення визначено, що Національний банк може прийняти рішення про збільшення обсягу резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, зокрема шляхом пониження категорії якості активу та відповідно підвищення значення показника ризику цього активу або заборони врахування під час розрахунку суми резервів забезпечення (крім високоліквідного) у разі здійснення банком окремих операцій з підвищеним рівнем ризику, що можуть загрожувати інтересам кредиторів і вкладників, підтверджених результатами інспекційної перевірки. Національний банк застосовує цей захід впливу до банків, що не дотримуються вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та регулювання діяльності банків, у тому числі: неподання на вимогу уповноважених Національним банком осіб документів або інформації для перевірки достовірності оцінки фінансового стану (кредитоспроможності) позичальників/контрагентів банку, правильності їх класифікації та достатності резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; недотримання нормативів кредитного ризику; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень. Змістом пункту 7.4. розділу ІІ вищевказаного Положення регламентовано, що Національний банк має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій, зокрема в разі: установлення процентних ставок та комісійних винагород на рівні, що є нижчим від собівартості банківських послуг у цьому банку; недостатності надходжень банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, забезпечення формування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку в частині відкриття та/або ведення клієнтських рахунків; порушення економічних нормативів, установлених Національним банком; щоденного порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) десять та більше разів поспіль; недотримання ліцензійних вимог та спеціальних вимог, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку щодо окремих операцій (у тому числі недотримання банком ліцензійних вимог стосовно розміру регулятивного капіталу банку, потрібного для здійснення відповідних операцій); порушення умов, на підставі яких була надана банківська ліцензія/генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій/письмовий дозвіл на здійснення інвестиції; недоформування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями в необхідному розмірі (відповідно до нормативно-правових актів Національного банку); здійснення інвестиції без письмового дозволу Національного банку; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі щодо складання та надання звітності; надання недостовірної інформації (у тому числі про структуру власності) та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, ненадання або несвоєчасне їх надання, у тому числі інформації щодо підстав для виключення сум кредитів, забезпечених безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям, під час розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень у діяльності банку; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; допущення банком недобросовісної конкуренції щодо надання банківських та інших фінансових послуг, а також здійснення іншої діяльності; порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу; порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди поспіль; недотримання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо нагляду на консолідованій основі; недотримання відокремленим підрозділом вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, внутрішніх документів банку, у тому числі виявлення фактів здійснення операцій без правових підстав та тих, які призвели до здійснення операцій з підвищеним ризиком; подання банком неправдивих відомостей під час відкриття відокремленого підрозділу; здійснення ризикової діяльності. Пунктом 7.5. розділу ІІ вищевказаного Положення передбачено, що Національний банк у разі порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) має право прийняти рішення щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів операцій банку у вигляді встановлення однієї з таких вимог: установлення для банку зменшеного до 5 процентних пунктів значення відповідного ліміту на строк до шести місяців; зупинення/обмеження здійснення окремих валютних операцій; припинення здійснення окремих валютних операцій та відкликання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Після прийняття Комісією Національного банку рішення про зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у випадку порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1) Національний банк окремим розпорядженням зупиняє проведення відповідних операцій з банком на міжбанківському валютному ринку України на строк до закінчення строку дії відповідного рішення про зупинення/обмеження операцій. Вимогами пункту 7.6. розділу ІІ вищевказаного Положення приписано, що Національний банк у разі здійснення банком операцій, які призвели до погіршення якості активів (у тому числі негативно класифіковані активи становлять 10 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку) та/або збитків за результатами фінансового року, та/або більше двох разів протягом місяця порушення нормативу миттєвої ліквідності (Н4), має право прийняти рішення про обмеження операцій у вигляді встановлення вимог щодо: укладання банком коштів у безризикові активи в розмірах та на умовах, передбачених пунктом 3.6 глави 3 цього розділу, та/або заборони на здійснення банком активних операцій з інсайдерами/пов'язаними особами банку, та/або заборони здійснення банком пасивних операцій з фізичними особами (заборони залучення вкладів), та/або заборони банку надавати своїм клієнтам фінансові послуги через юридичну особу - комерційного агента банку на підставі укладеного агентського договору. За змістом пункту 8.1. розділу ІІ вищевказаного Положення передбачено, що Національний банк має право прийняти рішення про заборону надавати бланкові кредити банку: обсяг негативно класифікованих активів якого перевищує 10 відсотків суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; що не сформував у достатньому обсязі резерви для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями. Виходячи зі змісту пункту 10.1. розділу ІІ вищевказаного Положення Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, заборонити власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку, зокрема таких: а) наявність прямого чи опосередкованого впливу власника істотної участі на прийняття банком рішень, що призводять до порушення банківського законодавства або до здійснення ризикової діяльності банку, яка загрожує інтересам вкладників і кредиторів; б) втрата бездоганної ділової репутації власника істотної участі. Якщо власником істотної участі є юридична особа, то ця заборона поширюється на членів виконавчого органу і ради цієї юридичної особи; в) порушення порядку набуття/збільшення істотної участі в банку або за результатами перевірки виявлено, що внесок до статутного капіталу банку сформований не за рахунок власних коштів власника істотної участі; г) надання недостовірної інформації (у тому числі про структуру власності) або звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання. Відповідно до пункту 11.1. розділу ІІ вищевказаного Положення Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, відстороняти посадову особу банку від посади за наявності фактів, які свідчать про дії та/або бездіяльність цієї посадової особи, що призвели до здійснення ризикової діяльності та/або порушення вимог банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі: а) невиконання банком у встановлений строк зобов'язань за його письмовою угодою з Національним банком (програми капіталізації/плану фінансового оздоровлення або плану реорганізації) або плану реструктуризації; б) невиконання банком у встановлений строк вимог, визначених Національним банком у письмовому застереженні, письмовій вимозі, щодо усунення порушень банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу; в) невиконання банком (крім філії іноземного банку) у встановлений строк вимоги Національного банку щодо скликання загальних зборів учасників банку, засідання ради/правління банку; г) невиконання банком у встановлений строк рішень Національного банку щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі (крім філії іноземного банку) або обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, або заборони видавати бланкові кредити, або підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; ґ) подання недостовірної інформації або звітності, установлених нормативно-правовими актами Національного банку, неподання або несвоєчасне їх подання; д) невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; е) подання недостовірної інформації, неподання інформації, документів (копій документів) та письмових пояснень з питань діяльності банку на письмову вимогу уповноваженої посадової особи Національного банку або уповноважених Національним банком осіб на проведення перевірки; є) порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу; ж) невідповідності керівника банку вимогам статті 42 Закону про банки і нормативно-правових актів Національного банку. Згідно з приписами пунктів 13.1., 13.2. вищевказаного Положення, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством. Відповідно до змісту ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року), Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Таким чином, приймаючи до уваги: по-перше, встановлені у звіті інспектування за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 численні порушення ПАТ «Фінанси та кредит»; по-друге, висновок в контексті комплексної рейтингової оцінки ПАТ «Фінанси та кредит» за системою CAMELS та рейтингових оцінок за компонентами системи CAMELS про те, що банк є неплатоспроможним, і в його діяльності наявні значні порушення і недоліки, які спричиняють недотримання майже всіх основних факторів його фінансового стану, що обумовлювало необхідність ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів, особливої уваги служби банківського нагляду та негайного вжиття відповідних заходів (у тому числі скликання загальних зборів акціонерів для вирішення питання щодо санації або реорганізації, або ліквідації банку тощо) з метою зведення до мінімуму збитків вкладників і кредиторів, для того, щоб запобігти подальшому зменшенню регулятивного капіталу банку та захистити інтереси вкладників і кредиторів, служба банківського нагляду повинна встановити суворий контроль за таким банком та вжити адекватних заходів впливу (скликати загальні збори учасників банку, призначити тимчасову адміністрацію тощо), необхідність дії Національного банку України з розгляду питання щодо негайного повного/часткового відсторонення службових осіб банку від обійманих посад або щодо призначення тимчасової адміністрації, негайних та рішучих дій служби банківського нагляду для забезпечення спостережною (наглядовою) радою (зборами акціонерів) вжиття заходів щодо санації або реорганізації банку, оскільки збитки неминуче призведуть до його неплатоспроможності, необхідність потреби негайної фінансової допомоги із зовнішніх джерел (шляхом додаткових внесків акціонерів або залучення нових акціонерів з метою формування дешевої ресурсної бази) для задоволення потреб у ліквідності, негайного втручання Національного банку України для запобігання банкрутству банку та прийняття керівництвом банку відповідних дій, спрямованих на зниження ринкового ризику та запровадження ефективних систем визначення, вимірювання, моніторингу і контролю за ринковим ризиком; по-третє, широкий спектр інструментів (заходів) впливу (реагування), який був наявний у Відповідача згідно з законодавством України, що діяло на той час, для реагування у подібних ситуаціях; по-четверте, той факт, що з моменту закінчення інспекційної перевірки (13.03.2015) до моменту складення Відповідачем листа (07.05.2015), адресованого ПАТ «Фінанси та кредит», яким банк мав повідомлятися про результати інспектування, а також згідно з яким банк було зобов'язано вжити певних дій, - пройшло майже 2 місяці, - суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Національного банку України в період з березня 2015 року по травень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Фінанси та кредит» на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій у повному обсязі. Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги Позивачів є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права. Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивачів шляхом визнання протиправною бездіяльності Національного банку України у період з 01.01.2011 року по 17.09.2015 року щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит», яка виразилась у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» не рідше одного разу на 36 місяців; надання публічному акціонерному товариству «Фінанси та кредит» результатів інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року; визнання протиправною бездіяльності Національного банку України в періоди з квітня 2012 року по липень 2012 року та з березня 2015 року по травень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» на підставі проведених перевірок та складених звіту про інспектування публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року і встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність». З огляду на вищевикладене, судові витрати, здійснені позивачами, присуджуються на користь позивачів з Державного бюджету України. Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України у період з 01.01.2011 року по 17.09.2015 року щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит», яка виразилась у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» не рідше одного разу на 36 місяців; надання Публічному акціонерному товариству «Фінанси та кредит» результатів інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року. Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України в періоди квітня 2012 року - липня 2012 року та березня 2015 року - травня 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» на підставі проведених перевірок та складених звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року і встановленої рейтингової оцінки САМЕLS. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3) понесені ними судові витрати у розмірі по 1102 грн. 50 коп. кожному за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя Аблов Є.В. Суддя Погрібніченко І.М. Суддя Шулежко В.П. http://reyestr.court.gov.ua/Review/63467956
  3. В Украине назвали главную проблему с получением транша МВФ: Правительство обсужает все… https://t.co/jrvANyJYx0 #antiraid #антирейд

  4. Just posted a photo @ Mariinsky Park https://t.co/hqzOt9e97K

  5. Решение было отменено ВАСУ исключительно в связи с неподсудностью данных дел админсудам. Однако вывод на мой взгляд в решении сделан правильный. В частности суд указал, что исходя из системного анализа правовых норм, коллегия судей пришла к выводу, что с момента отзыва банковской лицензии и начала ликвидации ПАО "Банк Форум" фактически потерял статус банка и финансового учреждения в целом, его банковская деятельность прекратилась, в связи с чем, потерял право на предоставление банковских и любых других финансовых услуг, в частности по кредитованию физических лиц и соответствующее начисления процентов по кредитам. Вот само определение ВАСУ: Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" вересня 2016 р. м. Київ К/800/15411/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Калашнікової О.В., Смоковича М.І. Шведа Е.Ю. розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року у справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_5 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк Форум», про визнання дій протиправними, - в с т а н о в и л а : ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк Форум», в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між позивачем та АКБ "Форум" від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_5 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко Ірина Миколаївна звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.06.2008 року між ОСОБА_5 та АБ "Форум" було укладено кредитний договір №0007/07/25-N (далі по тексту - Кредитний договір), за яким позивачу надано кредит в розмірі 58900,00 доларів США, зі сплатою 12,0 % річних. Кредитні кошти надані в строк до 16.05.2026 року. До червня 2014 року ОСОБА_5 сплачував за графіком тіло кредиту та відсотки, що нараховувалися банком. На підставі постанови Правлінням Національного банку України № 355 від 13.06.2014 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Форум", виконавчою дирекцією Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 року № 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк "Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію". Пунктом 2 вказаного Рішення, призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Соловйову Н.А. строком на 1 рік з 16.06.2014 року по 16.06.2015 року. У відповідності до Рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 від 19.01.2015 року, призначено з 19.01.2015 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 106 від 28.05.2015 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" на один рік до 16.06.2016 року включно; продовжено строк повноважень провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до 16.06.2016 року включно. Позивач вказує, що відповідач звернувся з позовом до Київського районного суду м.Полтави про стягнення відсотків за користування коштами за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.08.2015 року. Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.11.2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації, ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу зазначає наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції. Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі цивільного. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Як встановлено раніше, відповідач в порядку цивільного судочинства звернувся до суду з вимогою про стягнення процентів за договором кредитування, укладеним між позивачем та Банком. В свою чергу позивач, вважаючи такі дії неправомірними, оскаржив їх до суду. За змістом статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК). Із вищезазначеного випливає, що спір, в основі якого лежить правомірність рішення суб'єкта владних повноважень щодо нарахування процентів за договором кредитування, сторонами якого є Банк та позивач і відносини щодо якого регулюється нормами цивільного законодавства, є спором про право і має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та закрити провадження. Враховуючи вищевказане, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі. Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 157, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни - задовольнити. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасувати. Провадження у справі - закрити. Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/61688337
  6. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2016 р. Справа № 816/140/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі Головуючого судді: Бенедик А.П. Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М. за участю секретаря судового засідання Тітової А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИЛА: Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між позивачем та АКБ "Форум" від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. на користь позивача судові витрати у розмірі 701,4 грн. Не погодившись із судовим рішенням, ПАТ "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що право позикодавця на отримання відсотків за користування кредитними коштами передбачено чинним законодавством, що регулює загальні питання позики та не вимагає для цього наявності відповідної ліцензії. Так, діючим законодавством встановлений обов'язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти) та, відповідно, зобов'язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти. В свою чергу, припинення зобов'язання та відміну процентів за користування грошовими коштами у зв'язку з відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора, чинним законодавством не передбачено. Таким чином, нарахування позивачу процентів за кредитним договором було здійснено правомірно. Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався. Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.06.2008 року між ОСОБА_2 та АБ "Форум" було укладено кредитний договір №0007/07/25-N (далі по тексту - Кредитний договір), за яким позивачу надано кредит в розмірі 58900,00 доларів США, зі сплатою 12,0 % річних. Кредитні кошти надані в строк до 16.05.2026 року (а.с.14-15). До червня 2014 року ОСОБА_2 сплачував за графіком тіло кредиту та відсотки, що нараховувалися банком. На підставі постанови Правлінням Національного банку України № 355 від 13.06.2014 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Форум", виконавчою дирекцією Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 року № 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк "Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію". Пунктом 2 вказаного Рішення, призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Соловйову Н.А. строком на 1 рік з 16.06.2014 року по 16.06.2015 року. У відповідності до Рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 від 19.01.2015 року, призначено з 19.01.2015 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 106 від 28.05.2015 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" на один рік до 16.06.2016 року включно; продовжено строк повноважень провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до 16.06.2016 року включно. Позивач вказує, що відповідач звернувся з позовом до Київського районного суду м.Полтави про стягнення відсотків за користування коштами за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.08.2015 року. Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.11.2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом. Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення із даним позовом, слугувала незгода позивача із діями Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування відсотків за користування кредитом по кредитному договору № 0007/07/25-N від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Вказаний кредитний договір укладений між АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_2 Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації, ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частини 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк, це - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії (ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія, це - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до ч.1 ст. 3 вказаного Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону України "Про систаму гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла на момент призначення уповноваженої особи Фонду), з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим, втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року є протиправними. Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції по справі. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року по справі №816/140/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни залишити без задоволення. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2016 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600
  7. Суды трех инстанций пришли к выводу о нарушении Порше Лизинг Украина законодательства о защите прав потребителей. В частности компания устанавливала привязку к валюте и не смогла предоставить объяснения к какому курсу была привязка и где именно потребитель мог с ней ознакомиться. Кроме того сами условия договора предоставляющие право только Порше Лизинг Украина разрывать договор противоречат Закону Украины "О защите прав потребителей". Такие условия были признаны вводящими потребителя в заблуждение и несправедливыми. Кроме этого, в связи с тем, что договор является смешанным и Порше Лизинг Украина фактически привлекает средства для покупки автомобиля, ей необходима лицензия на привлечение средств физлиц, которая у компании отсутствует. Также, в соответствии со ст. 799 ГК Украины договор найма транспортного средства заключается в письменной форме; договор найма транспортного средства с участием физического лица подлежит нотариальному удостоверению. При этом нотариальное удостоверение договора отсутствует. Аналогичные правовые выводы Верховный суд озвучивал в делах от 16.12.2015 № 6-2766цс15, 11.05.2016 № 6-3020цс15, 11.05.2016 № 6-65цс16.
  8. Державний герб України Ухвала іменем україни 1 грудня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, в с т а н о в и в: У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання їй автомобіля становило 154 880 грн 96 коп., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмету лізингу становив в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США, обсяг фінансування в еквіваленті 12 874 доларів 72 центів США, фіксований щомісячний лізинговий платіж в сумі 364 доларів 77 центів США (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288 доларів 24 центів США. Згідно акту прийому-передачі від 29 травня 2012 року вартість предмету лізингу становила 154 880 грн 96 коп., обсяг фінансування 103 770 грн 24 коп., щомісячний платіж 2 940 грн 05 коп., адміністративні витрати 2 323 грн 21 коп. Вказувала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 року - серпня 2015 року всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг виставляв їй рахунки по сплаті лізингових платежів за курсом долара США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти. На момент звернення до суду нею було сплачено 186 259 грн 70 коп., що значно перевищує вартість предмету лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі складав 9 119 грн 25 коп. Зазначала, що вона звернулась із претензією до відповідача, як споживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом у 2014 році (Національного банку України, публічного акціонерного товариства «Корпоративний та Інвестиційний Банк«Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також пояснення, за яким курсом буде визначатися курс при виконанні договору у майбутньому та в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Своєю відповіддю відповідач фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди за ініціативою споживача розглядається виключно як «достроковий викуп», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні споживача про таке припинення, лізингодавцем не було визначено непогашену вартість предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору». Посилаючись на викладене, а також на положення Закону України «Про захист прав споживачів», за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо, ОСОБА_4 просила суд визнати договір про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн; стягнути із відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США.; зобов'язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також стягнути із відповідача на її користь суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, недійсним. Визнано незаконними вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_4 суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_4 суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов до вірного висновку про те, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, що сторонами виконано не було, а, отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним. Також суди дійшли правильного висновку про те, що умови договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Отже, судові рішення є законними і обгрунтованими й підстав для їх скасування немає. Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Б.І. Гулько В.І. Журавель О.В. Закропивний http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63393279
  9. Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/1422/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М. Категорія - спори, пов'язані із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів» Доповідач Сукач Т. О. УХВАЛА Іменем України 29.07.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого - Сукач Т.О. суддів - Бубличенко В.П. Франко В.А. за участі секретаря - Савченко Н.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року і в с т а н о в и л а : Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору. Суд визнав недійсним договір про фінансовий лізинг № 00005040, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_3, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США та незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» позивачу чотирнадцяти штрафних платежів за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн. З ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_3 стягнуто суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частину викупної вартості об'єкту лізингу в еквіваленті 16 049,88 дол. США (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США). Позивача зобов'язано повернути відповідачу об'єкт лізингу зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін договору . Вирішено питання про судові витрати. У апеляційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні її вимог. Зокрема зазначає, що суд неправильно застосував положення ст.ст.1,11,12,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшов помилкового висновку про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, який завдав шкоди позивачеві. У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, адвокат Майнард Н.О., вважаючи, що рішення суду ухвалене, на її думку, з додержанням вимог закону, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» - відхилити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» Тарана М.В., який підтримував доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу ОСОБА_3 та її представника адвоката Майнард Н.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обґрунтованість доводів апеляційної скарги у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що передбачених законом підстав для її задоволення немає. Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_3 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00005040, об'єктом якого є транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6. вартістю 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля позивачу становила 154 880, 96 грн. Строк дії договору визначено у 60 місяців (а.с.5,т.1). На виконання умов договору фінансового лізингу згідно рахунку-фактури № 00007059 від 22 травня 2012 року ОСОБА_3 сплатила 57 326,29 грн., з яких : 51 110,72 грн. - авансовий платіж; 2 323,21 грн. - адміністративний платіж; 952,32 грн. - реєстраційний платіж, а також перший лізинговий платіж, що складається з : відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 1 343,60 грн., проценти та комісії - 1 596,44 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг». Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Судом з'ясовано, що відповідно до положень Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу за будь-яких умов сплачені авансовий, реєстраційний, адміністративний та перший платіж, а це 57 326,29 грн. поверненню не підлягають (п.2 Загальних комерційних умов). Дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який можливий лише після сплати останнім низки платежів та виконання умов лізингодавця, сплати одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу в розмірі 4% від непогашеної вартості об'єкта лізингу (п.12.5 Загальних комерційних умов). Згідно з п.4.5., п.4.6. Загальних комерційних умов будь-які несправності, технічні або інші дефекти об'єкта лізингу, спричинені з вини виробника, постачальника дилера, дилера-продавця або інших осіб, складають ризик для лізингоодержувача. Порше Лізинг Україна не несе жодних витрат у зв'язку з вищезазначеними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняють лізингоотримувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за цим контрактом. Включаючи, окрім іншого, сплату лізингових платежів або інших платежів на користь Порше Лізинг Україна, відшкодування витрат Порше Лізинг Україна відповідно до умов контракту. Порше Лізинг Україна не несе жодної відповідальності за характеристики об'єкта лізингу або збитки, що можуть бути понесені у зв'язку з цим. Підпунктом 6.3. п.6. Загальних комерційних умов визначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка. У разі часткової зміни положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача. Із довідки ПАТ «КІБ Креді Агріколь» від 07.12 2015 року вбачається, що для клієнтів - юридичних осіб, яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна», валюто - обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс валют на якому формується в залежності від кон'юнктури. Для клієнтів - фізичних осіб , які здійснюють валюто-обмінні операції в касах банку, курс валют встановлюється банком Інформація щодо діяльності клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта, є банківською таємницею і може бути розкритою при наявності письмового дозволу власника такої інформації, або за рішенням суду (а.с.250,т.1). За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США, що наведена у п.6.3. Загальних комерційних умов є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь». Встановивши наведені факти суд дійшов правильного висновку про те, що умови, укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, є несправедливими, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві. Судом встановлено, що на час розгляду справи заборгованість за лізинговими платежами у позивача відсутня, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_3 від 09.06.2015 року, наданою представником відповідача до суду (а.с.13,105-106,т.1) Проте, позивачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. як штрафні санкції за невиконання умов договору. Ураховуючи зазначене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» штрафних санкцій позивачу за період з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн. Крім того, згідно з п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) зурахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються зальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором тамістить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для судів. Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову у зв'язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору, однак правильно вирішив справу по суті. Посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 травня 2016 року у справі за № 6-3020цс15. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню Керуючись ст.ст.209,307,308,313,314,315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»відхилити. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Т.О.Сукач Судді В.П.Бубличенко В.А.Франко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59482398
  10. Державний герб України Справа № 405/2286/15-ц 2/405/528/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.04.2016 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі: головуючої судді: Шевченко І.М. при секретарі: Фришко А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору в частині, повернення авансових та адміністративних платежів, повернення автомобіля. Позов обґрунтовує тим, що 22 травня 2012 року між відповідачем та нею, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становило 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців. Згідно умов лізингу, викладених у преамбулі договору фінансового лізингу авансовий платіж за придбання обєкту становив еквівалент 6 341,28 дол. США, обсяг фінансування еквівалент 12 874,72 дол. США. Крім того, умовами договору було встановлено фіксований лізинговий платіж в сумі 364,77 дол. США на місяць (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288,24 дол. США. Актом прийому-передачі до договору від 29.05.2012 року вартість обєкту лізингу становила 154 880,96 грн., обсяг фінансування 103 770,24 грн., щомісячний платіж 2 940,05 грн., адміністративні витрати 2 323,21 грн. На момент звернення із позовом нею було сплачено 186 259,70 грн., що значно перевищує вартість обєкту лізингу, а місячний платіж за березень 2015 р. склав 9119,25 грн. Договором та графіком платежів до договору передбачено, що платежі здійснюються в еквіваленті доларів США у відповідності до п.п. 6.3 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу», згідно положень якого лізингові платежі відображають справедливу вартість обєкта лізингу на основі діючого курсу обміну Євро\долару США, встановленого Національним банком України або Українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком) з купівлі та продажу Євро\долару США до української гривні, яким буде обрано за рішенням відповідача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро\долару США на змінній основі та підлягають оплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставленого рахунку. Підставою заявленого позову споживача зазначає той факт, що на протязі грудня 2014-серпня 2015 року відповідач всупереч приниципу добросовісності договору і рівноправья сторін, довільно трактуючі умови п.п. 6.3. Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу виставляв рахунки на сплату лізингових платежів по курсу долару США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти. Зважаючи на курс долару до національної валюти в період з 09.01.2015 по 04.08.2015 року лізінгодавцем їй виставлялись рахунки на сплату за курсом, що суттєво відрізнився у бік збільшення від того, про якій проінформував ПАТ «КІБ Креді Агріколь» у листі № 12407/4073 від 27.10.2015 року. Крім того, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» пояснив, що «для клієнтів-юридичних осіб , яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна» валюто-обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс на якому варіюється в залежності від конюнктури, а для фізичних осіб встановлюється банком». Відповідно до п. 3 листа № 12407/5731 від 07.12.2015 року для фізичних і юридичних осіб курс є різним, що, можливо, і стало підставою для виставлення їй лізінгодавцем рахунку за курсом валют як для юридичної особи. В подальшому, скориставшись п.п.8.2.1. та п.п 8.2.2. лізингового договору, відповідач виставив штрафні санкції за надання вимог щодо сплати неправомірно обрахованих ним платежів у рахунках виставлених в період з 04.02.2015 по 04.08.2015 року, штрафних платежів від 04.11.2015 року «Перше нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00304159 від 04.11.2015 року на суму 364,53 грн, від 16.11.2015 року «Друге нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00307448 від 16.11.2015 року на суму 472,49 грн., та від 01.05.2015 року «Перше нагадування про несплату» на суму 387,41 грн., які у заяві про збільшення позовних вимог від 22.01.2016 року позивач просить визнати незаконними. Вона звернувся із претензією на адресу відповідача, як поживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізінг № 00005040 від 22.05.2012 року у 2014 році і пояснення за яким точно курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) буде визначатися курс при виконанні договору на майбутне і в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Відповіддю відповідача № 715 від 02.11.2015 року, фактично, відмовлено у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки п. 12.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. Навіть при зверненні споживача про таке припинення лізінгодавцем не було визначено непогашену вартість обєкта лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору». Посилаючись на вимоги статей 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо прость суд: визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та нею, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.; визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн. згідно реєстру, що додається до позову; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на її користь суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США., зобовязати її повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_2 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року, стягнути із відповідача на її користь суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги, віднести за рахунок із відповідача суму судового збору на користь держави. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, неодноразово уточнювали свої вимоги та просили задовольнити позов згідно останніх уточнень від 25.01.2016 року. Представники відповідача за довіреністю виданою ТОВ Юридична фірма Вернер ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6, що брали участь на протязі судового розгляду, проти позову заперечили в повному обсязі, надали письмові заперечення та заяву про стягнення із позивача витрат на правову допомогу ТОВ Юридична фірма Вернер на суму 10 000 грн., просили відмовити в задоволенні позову. Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становила 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців. На момент розгляду срави заборгованість за лізінговими платежами у ОСОБА_1 відсутня, що підтверджується ОСОБА_6 звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та Зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 09.06.2015 року, доданою представником відповідача до пояснення від 04.07.2015 року. Проте, із останнього документа та поданих позивачем документів «Перше нагадування про несплату» та «Друге нагадування про несплату» вбачається, що відповідачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. в якості штрафних санкцій. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Така ж вимога визначена і у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону. Так, лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозвязку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку. Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача. Положеннями ст. 8 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Виходячи із зазначеного, за аналогією до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011), у якому Конституційний Суд України зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення). Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Отже, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підпунктом 6.3 Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу, якими визначенго, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка. У разі часткової зміни вищевикладених положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача. Зазначена формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь. Посилання представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» на те, що з такими даними можна ознайомитись як на його сайті, так і на сайті цього банку не відповідає дійсності, оскільки дані саме про «обмінний курс безготівкових операцій» цього банку там відсутні. Коли та при яких обставинах визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля в доларах США мало відбуватися відповідно до пункту 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі не визначено. Положеннями ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавця зобовязано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими. Як зазначено у п.п.3,4 ч. 3 цієї норми Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3); надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв»язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.5.6.) надання можливості продавцю збільшувати або зменшувати лізингові платежі або інші платежі в одностороньому порядку (п.6.13.) Натомість як договором так і Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу не перебдачено повернення платежів, сплачених на викуп автомобіля. У договорі про це зазначено при викладі п 6, 12. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», яякий дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця, вважається договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями. позивач уклала спірний договір м. Кіровоград, де у якості продавця та постачальника заначено ТОВ «Атлантик» а відтак він є договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями. Положеннями ч.3 ст.12 цього Закону визначено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом 14 днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісним приміщенням чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж. Натомість, згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, цей договір може бути розірваний Лізінгоотримувачем лише за згодою лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна», і то не раніше ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу. Відтак, і ці умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнання недійсними, адже відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд(п.п. 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається. Розглядуваним договором покупця - споживача фінансових послуг фактично позбавлено права дострокового розірвання Договору навідь у випадку порушення його права шляхом виставлення необгрутованого рахунку, оскільки у випадку не оплати одого платежу навідь частково протягом 30-ти днів лізингодавець може розірвати договір і витребувати об»єкт лізингу (п.п. 8.3.2., 12.6 Загальних комерційних умов). Фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем. У такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента. Юридична природа договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, дає підстави для висновку, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору. Вартість предмета лізингу вказана в ОСОБА_6 прийому-передачі і складає 154 880,96 грн., що на той момент відповідало 19 216,00 дол. США, проте лізингові платежі та адміністративній платежі виражені виключно у доларовому еквіваленті, що не дає можливості споживачу адекватно оцінити необхідний щомісячний платіж у національній валюті і дає можливість відповідачу згідно п. 6.3 Договору лише за власним вибором визначати курс валюти станом на дату, коли підлягає оплаті кожен платіж. Данне твердження не знайшло підтвердження у листі № 715 від 02.11.2015 року, в якому стверджується, що компанія повідомляла лізингоодержувача про ризики отримання фінансування із застосуванням еквіваленту доларів США по відношенню до національної валюти, наслідком чого є неминуче настане збільшення щомісячного лізингового платежу в гривнях. Доказів такого повідомлення представники відповідача в судових засіданнях не надали. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, які відповідають вимогам належності та допустимості. Представниками відповідача проігноровано вимоги суду про надання інформації щодо способу визначення курсу валюти, жоден із них не зміг надати пояснень чому курс у виставлених ним рахунках суттєво відрізняється від встановленого банком, яка могла б спростувати надані позивачем докази, або ж підтвердити їх. За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. При вирішенні спорів про захист прав споживачів суд враховує, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові). У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви). Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу, понесені позивачем та підтверджені Договором про адвокатську допомогу та суду квитанцією в сумі 3 000 грн., а також на користь держави щожо двох позовних вимог немйнового характеру в сумі 1 102,40 грн. та майнового характеру в сумі 3 450,72 грн. (із розрахунку ціна вимог 16 049,88 доларів США х 21,5 = 345 072,42 грн.), а всього 4 553,12 грн. На підставі вищевикладеонго і ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 525, 526, 530, 625, 629, 632, 638, 651, 654, 806, 807, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011 та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору задовольнти. Визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США. Визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США. Зобовязати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_6 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 4 553,12 грн. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57211781
  11. ВСУ в своем правовом выводе указал, что правоотношения по выплате страхового возмещения, которые сложились между сторонами по делу на основании договора добровольного страхования наземных транспортных средств, гражданско-правовой ответственности водителя и от несчастного случая с водителем и пассажирами на транспорте, являются денежным обязательством. Таким образом, на такие правоотнощения распространяется действие части второй статьи 625 ГК Украины как специального вида гражданско-правовой ответственности за просрочку исполнения обязательства.
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа – ОСОБА_2, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі – ПрАТ «СК «УСГ») про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що 22 вересня 2013 року на автошляху Бориспіль–Дніпропетровськ у напрямку м. Києва, а саме АДРЕСА_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки ВАЗ-21011 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Fiat Qubo, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2. Між позивачкою та ПрАТ «СК «Українська страхова група» укладено: договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, за яким застраховано транспортний засіб – автомобіль марки Fiat Qubo, та договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 19 квітня 2013 року. ДТП сталося з вини ОСОБА_2, внаслідок чого водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження. Після настання ДТП позивачка повідомила ПрАТ «СК «УСГ» про настання страхового випадку та надала всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування, проте страхова компанія відмовилася провести виплату страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, визнавши такий ремонт недоцільним, а автомобіль конструктивно загиблим. Посилаючись на те, що вартість відновлювального ремонту не перевищує дійсної вартості застрахованого транспортного засобу, а також що несвоєчасна виплата страхового відшкодування спричинила душевні страждання у зв'язку з неможливістю використання автомобіля за призначенням, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивачка просила стягнути з ПрАТ «СК «УСГ» 93 тис. 783 грн 25 коп. страхового відшкодування, 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 28 тис. 50 грн 6 коп. штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та витрати на правову допомогу. Суди розглядали справу неодноразово. Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області рішенням від 22 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 93 тис. 783 грн 25 коп. страхового відшкодування; 28 тис. 50 грн 6 коп. штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування; 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Цей же суд додатковим рішенням від 19 лютого 2015 року стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 8 тис. грн витрат на правову допомогу та 175 грн 80 коп. витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи. Апеляційний суд Київської області рішенням від 19 травня 2015 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2015 року скасував у частині стягнення з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, моральної шкоди та витрат на правову допомогу та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог; у решті рішення залишив без змін. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу скасувала, справу в цій частині направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення апеляційного суду залишила без змін. Апеляційний суд Київської області 25 січня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції у частині стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу, ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 65 тис. 568 грн 47 коп. страхового відшкодування та 3 тис. 680 грн витрат на правову допомогу; в іншій частині рішення суду залишив без змін. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року залишила без змін. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 529, частини першої статті 537, статей 621, 623–625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого, 24 грудня 2015 року, 3 лютого 2016 року; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 вересня 2013 року на автошляху Бориспіль–Дніпропетровськ у напрямку м. Києва, а саме АДРЕСА_1, сталася ДТП за участю автомобіля марки ВАЗ-21011 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Fiat Qubo, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2. Згідно з договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року транспортний засіб Fiat Qubo застраховано в ПрАТ «СК «УСГ». Відразу після настання ДТП позивачка повідомила ПрАТ «СК «УСГ» про настання страхового випадку та надала всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування. Відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року страховик повинен був прийняти рішення про виплату страхового відшкодування протягом 5 робочих днів з моменту отримання ним усіх необхідних документів згідно з розділом 11 частини 2 цього договору та виплатити страхове відшкодування протягом 14 робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Проте страховик відмовився провести виплату страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, визнавши такий ремонт недоцільним, а автомобіль конструктивно загиблим, і лише 2 березня 2016 року виплатив позивачці страхове відшкодування в розмірі 69 тис. 248 грн 47 коп. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність проведення ремонту належного їй автомобіля та про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, а також відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат за період із грудня 2013 року до жовтня 2014 року, 3 % річних за період з 12 грудня 2013 року до 4 грудня 2014 року та пені за період з 12 грудня 2013 року до 15 квітня 2014 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту відповідно до цін на час настання страхового випадку, як це передбачено умовами договору страхування, а не на момент проведення судової автотоварознавчої експертизи. При цьому суд не перевірив законності рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та моральної шкоди, оскільки Апеляційний суд Київської області 19 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в цій частині скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, а колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2015 року зазначене рішення апеляційного суду в цій частині залишила без змін. Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого, 24 грудня 2015 року та ухвалі цього ж суду від 12 травня 2015 року, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов’язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов’язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що нормами Закону України «Про захист прав споживачів» регулюються, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування. Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України). А згідно із частиною четвертою статті 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору. На підставі викладеного можна зробити висновок, що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» – загальними. У договорі страхування має бути визначено розмір неустойки як відповідальність страховика за таким договором. Якщо ж сторони не визначили розмір неустойки в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п’ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи. Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (за відсутності визначеного розміру в договорі – у розмірі, встановленому в Законі України «Про захист прав споживачів»). Страховик також несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі). В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що за положеннями частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, визначаючи розмір страхового відшкодування, суд повинен виходити з вартості відновлювальних робіт на час розгляду справи або виконання цих робіт, а не на момент настання страхового випадку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права в подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання. За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Проаналізувавши норми статей 524, 533–535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням. Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму. Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, є грошовим зобов’язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявницею на підтвердження своїх вимог. Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, неправильно застосував норми статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи (щодо строку, в межах якого страхова компанія мала виплатити позивачці страхове відшкодування, і залежно від цього – періоду, за який підлягають стягненню штрафні санкції за несвоєчасну виплату страхового відшкодування) перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, а також ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та компенсації за несвоєчасну виплату страхового відшкодування скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1003цс16 Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання. За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму. Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, є грошовим зобов'язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-1003цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B4D29620F0BC8FA3C22580AC00524BF8
  13. Суд арестовал землю и недвижимость "Техэнерготрейд" Полищука: Голосеевский районный суд Киева 9… https://t.co/sbgvTP0G0g #antiraid #антирейд

  14. 2015). It follows that the applications concerned cannot be rejected on the ground that domestic remedies have not been exhausted. (b) As to the Government’s objection based on the six-month rule 124. As noted above, the Government submitted that the six-month rule laid down in Article 35 § 1 of the Convention had to be counted from the date of the HCJ decisions in the applicants’ cases because judicial review of their cases would not constitute an effective remedy. 125. The Court reiterates that as a rule, the six-month period runs from the date of the final decision in the process of exhaustion of domestic remedies. Where it is clear from the outset, however, that no effective remedy is available to the applicant, the period runs from the date of the acts or measures complained of, or from the date of knowledge of that act or its effect on or prejudice to the applicant. Where an applicant avails himself of an apparently existing remedy and only subsequently becomes aware of circumstances which render the remedy ineffective, it may be appropriate, for the purposes of Article 35 § 1, to take the start of the six-month period as the date when the applicant first became or ought to have become aware of those circumstances (see Varnava and Others v. Turkey [GC], nos. 16064/90, 16065/90, 16066/90, 16068/90, 16069/90, 16070/90, 16071/90, 16072/90 and 16073/90, § 157, ECHR 2009, with further references). 126. The decisions of the HCJ and Parliament on the applicants’ dismissals were open to appeal in the domestic courts. Even though the Court subsequently criticised those review proceedings in the case of Oleksandr Volkov (cited above, §§ 123-30), it cannot be argued that at the relevant time it was clear for the applicants that the available judicial review had been ineffective and should not have been pursued. On the contrary, the Court considers that where the applicants tried to settle their cases by way of available domestic judicial review, those attempts cannot be held against them (see, mutatis mutandis, Voloshyn v. Ukraine, no. 15853/08, § 42, 10 October 2013). In such cases the applicants reasonably waited for the completion of the court proceedings, even though they might not have met the requirements of effectiveness under the Convention (see, mutatis mutandis, Kaverzin v. Ukraine, no. 23893/03, § 99, 15 May 2012). 127. These considerations are equally pertinent to some of the applicants, who were waiting for the outcome of the proceedings in which the court reviewed only the parliamentary resolution on dismissal. Those applicants were reasonably entitled to assume that such resolutions were decisive for the termination of their employment. Indeed, in the absence of a parliamentary resolution on dismissal, there was no dismissal as such; a judge continued to work, despite the negative decision of the HCJ, and it could not be argued that his or her case had been finally determined. Accordingly, in the context of the six-month rule, those applicants cannot be reproached for having challenged the final decision in the process of their dismissal and having waited for the outcome of the relevant proceedings. 128. The Court therefore dismisses the Government’s objection under this head. It further notes that no other issues as to the six-month rule arise with the exception of one application addressed below. (c) Otherwise as to the six-month rule in the application of Mr Kormushyn (no. 68443/11) 129. The Court reiterates that, where an applicant is entitled to be served ex officio with a written copy of the final domestic decision, the object and purpose of Article 35 § 1 of the Convention are best served by counting the six-month period as running from the date of service of the written judgment, whereas in cases where the domestic law does not provide for service, the Court considers it appropriate to take the date the decision was finalised as the starting-point, that being when the parties were definitely able to be informed of its content (see, among others, Oğuz v. Turkey (dec.), no. 14040/10, § 31, 5 November 2013, with further references). Where the court publicly pronounced the operative part of the final decision and gave a brief oral explanation of its reasons, but the applicant could familiarise himself with the written grounds for the decision only subsequently, that later date was taken as a starting point for the calculation of the six-month period (see Piętka v. Poland, no. 34216/07, §§ 44-46, 16 October 2012). 130. Mr Kormushyn alleged that on 6 April 2011 the HAC had pronounced only the introductory and operative parts of its decision, that the letter with the full text of the decision had been sent to him on 5 May 2011 and that he had received it on 7 May 2011. 131. Having regard to the evidence produced by the applicant and to the absence of any submissions by the Government refuting that evidence, the Court gives credence to the applicant’s allegation and considers that he did not have sufficient knowledge of the grounds and reasons for the final decision in his case until 7 May 2011. Accordingly, that date should be taken as the starting point for the calculation of the six-month period. Given that the application was introduced on 26 October 2011, the applicant did not miss the six-month deadline. (d) Conclusion 132. The Court notes that the above-mentioned complaints made by the applicants are not manifestly ill‑founded within the meaning of Article 35 § 3 (a) of the Convention. It further notes that they are not inadmissible on any other grounds. They must therefore be declared admissible. B. Merits 133. The applicants maintained their complaints. 134. The Government did not comment on the merits. 1. Article 6 § 1 of the Convention 135. With regard to the complaints under Article 6 § 1 of the Convention that the domestic bodies dealing with the applicants’ cases lacked independence and impartiality, the Court refers to its findings in Oleksandr Volkov (cited above, §§ 109-31). In that case, it concluded that the procedure before the HCJ and Parliament had disclosed a number of structural and general shortcomings which had compromised the principles of independence and impartiality, and that the subsequent judicial review had not remedied those shortcomings. The Court considers that those findings are equally relevant to the present applications. 136. The Court notes that in the applications of Mr Korzachenko (no. 4588/11) and Mr Kovzel (no. 35336/11) the HCJ’s decisions were submitted to the President of Ukraine, not to Parliament, for a final decision on the applicants’ dismissals. Where that part of the decision-making process was entrusted to the President of the State, who had vast executive powers, it does not appear that that stage of the domestic procedure ensured the basic guarantees of judicial process typically required by Article 6 of the Convention. The Court considers that this distinctive feature in the intermediary stage of the complex domestic procedure does not affect the overall conclusion that the principles of independence and impartiality were not ensured at domestic level. 137. The Court holds that there has been a violation of Article 6 § 1 of the Convention in respect of all the applicants as regards non-compliance with the principles of independence and impartiality. 2. Article 8 of the Convention 138. The Court has to determine whether the applicants’ dismissals violated their right to respect for private life. In Oleksandr Volkov (cited above, §§ 166-67 and 173-85) the Court found that the applicant’s dismissal from the post of judge had constituted an interference with his private life and that such interference did not comply with the requirements of “quality of law” and was not therefore lawful for the purpose of Article 8 of the Convention. Those findings are relevant to the present applications and there is no reason to depart from them. 139. There has therefore been a violation of Article 8 of the Convention in respect of all the applicants. III. OTHER ALLEGED VIOLATIONS OF THE CONVENTION 140. The applicants raised other complaints. In particular, relying on various Convention provisions, some of the applicants made the following complaints: their right of access to court had been unfairly restricted; the proceedings had been too lengthy; the principles of legal certainty, equality of arms, “tribunal established by law” and the public consideration of the case had not been respected; the decisions in their cases had been unlawful, and had not been properly reasoned and substantiated; their right to an effective remedy had not been ensured; their property rights had been violated; their dismissal had breached their right to express opinions; the authorities had failed to comply with the principle of ne bis in idem; and the dismissal proceedings had been discriminatory. 141. Having regard to the facts of the case, the submissions of the parties and the above findings under Article 6 § 1 and Article 8 of the Convention, the Court considers that the main legal questions in the present applications have been determined. It holds, therefore, that there is no need to give a separate ruling on the remaining complaints (see, among other authorities, Varnava and Others, cited above, §§ 210 - 211, and Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania [GC], no. 47848/08, § 156, ECHR 2014, with further references). IV. APPLICATION OF ARTICLES 41 AND 46 OF THE CONVENTION 142. Article 41 of the Convention provides: “If the Court finds that there has been a violation of the Convention or the Protocols thereto, and if the internal law of the High Contracting Party concerned allows only partial reparation to be made, the Court shall, if necessary, afford just satisfaction to the injured party.” 143. Article 46 of the Convention provides: “1. The High Contracting Parties undertake to abide by the final judgment of the Court in any case to which they are parties. 2. The final judgment of the Court shall be transmitted to the Committee of Ministers, which shall supervise its execution. ...” A. General and individual measures 144. Relying on Oleksandr Volkov (cited above, §§ 199-202 and §§ 205‑208), some of the applicants requested the Court to indicate to the Government the need to introduce general measures to reform the system of judicial discipline in Ukraine, as well as to take the individual measure of ordering their reinstatement. 145. The Government submitted that considerable legislative steps had been taken to reform the system of judicial discipline in Ukraine. They argued that after the events of February 2014, leading to an extraordinary change in State power in Ukraine, there had been a positive tendency towards protection of human rights and, in particular, the rights of judges. As an example, they referred to the case of Mr Kovzel (application no. 35336/11), who had been reinstated in his position. The Government suggested that they could therefore settle the issues of individual measures themselves. 146. As to the general measures, the Court considers that following its ruling on general measures in Oleksandr Volkov, there is no call to make any similar ruling in the present case. The applicants’ request concerning general measures is therefore dismissed. 147. As regards the individual measure requested, namely the reinstatement of the applicants, in many cases where the domestic proceedings were found to be in breach of the Convention, the Court has held that the most appropriate form of reparation for the violations found would be the reopening of the domestic proceedings (see for example, Huseyn and Others v. Azerbaijan, nos. 35485/05, 45553/05, 35680/05 and 36085/05, § 262, 26 July 2011, with further references). In Oleksandr Volkov the Court considered that the reopening of the domestic proceedings was not an adequate measure. Having regard to the circumstances giving rise to the violations and the necessity of an extensive reform of the system of judicial discipline, the Court concluded in that case that there were no grounds to assume that the applicant’s case would be retried in accordance with the principles of the Convention in the near future and indicated to the Government that they had to secure the applicant’s reinstatement (see Oleksandr Volkov, cited above, §§ 207 and 208). 148. The Court notes that at the present time a full-fledged judicial reform is taking place in Ukraine which includes constitutional and further legislative amendments, as well as institutional changes. Against this background, the Court is not in a position to assess the effectiveness at the moment of the procedure for the reopening of the domestic proceedings, if requested by the applicants. However, given the scope and the circumstances of the present applications, it cannot be concluded that this substantially new background renders the relevant domestic procedures prima facie futile and useless. The Court does not therefore follow the approach taken in Oleksandr Volkov (ibid., § 208) as to the indication of an individual measure and dismisses the relevant request. B. Damage 1. Pecuniary damage 149. Most of the applicants claimed various amounts in respect of pecuniary damage, arguing that they had lost earnings and benefits, including pensions, to which they would be entitled upon reaching retirement age. 150. As regards the claim for past loss, the Government considered that some of the claims were entirely unsubstantiated and that others contained wrong calculations or lacked evidence. They further invited the Court to dismiss the claims for any future loss, arguing that that part of the claims was entirely hypothetical and speculative. In that regard, the Government referred to İlhan v. Turkey ([GC], no. 22277/93, § 109, ECHR 2000‑VII), in which the applicant’s claim for compensation of future medical expenses was dismissed. 151. The Court reiterates that there must be a clear causal connection between the damage claimed by the applicants and the violation of the Convention. In appropriate cases, this may include compensation in respect of loss of earnings (see Kurić and Others v. Slovenia (just satisfaction) [GC], no. 26828/06, § 81, ECHR 2014). In the present case, the Court has found that the domestic proceedings for the applicants’ dismissals were in breach of the Convention. There is therefore a sufficient causal link between those violations of the Convention and the applicants’ loss of earnings. 152. Questions remain, firstly, as to the method used by the applicants to determine the amounts of compensation claimed in respect of pecuniary damage and, secondly, as to the evidence submitted in support of the claims. 153. The Court notes that a precise calculation of the sums necessary to make complete reparation (restitutio in integrum) in respect of the pecuniary losses suffered by an applicant may be prevented by the inherently uncertain character of the damage flowing from the violation. An award may still be made notwithstanding the large number of imponderables involved in the assessment of future losses, though the greater the lapse of time involved, the more uncertain the link between the breach and the damage becomes. The question to be decided in such cases is the level of just satisfaction, in respect of either past or future pecuniary loss, to be awarded to an applicant, which is a matter to be determined by the Court at its discretion, having regard to what is equitable (see Nachova and Others v. Bulgaria [GC], nos. 43577/98 and 43579/98, § 171, ECHR 2005‑VII). 154. The applicants based their calculation on the assumption that they would work until retirement age, after which they would be entitled to a pension. However, various eventualities impairing that assumption (for example, incapacity to work, dismissal, demotion, change of salary or pension rates) were not considered. Secondly, following dismissal the applicants were not prevented from taking up new employment, even though their dismissal records imposed certain limitations and might have had a negative impact on their prospects of finding new jobs. Meanwhile, the income received after the dismissal, as a result of new employment or obtained otherwise, would have to be examined and taken into account when determining the amount of pecuniary loss actually caused by the dismissal. In that regard, the Court observes that some of the applicants, in quantifying their pecuniary loss, submitted information on the earnings they had received from their new employment after their dismissal. Finally, the applicants’ opportunities of reinstatement, mentioned above, substantially affect their estimate of the future loss. 155. Having examined the submissions by the parties and the available evidence, the Court, ruling on an equitable basis, awards 8,000 euros (EUR) to Ms L. Vasina in respect of pecuniary losses incurred between 2012 and 2014 (inclusively). The Court dismisses the remaining claims for pecuniary damage on the grounds that they are unsubstantiated and speculative. 2. Non-pecuniary damage 156. Most of the applicants claimed various amounts in respect of non‑pecuniary damage. The Government objected to those claims, arguing that they were unfounded. The Court considers that the applicants must have sustained non-pecuniary damage which the finding of violations of the Convention in this judgment does not suffice to remedy. The Court, ruling on an equitable basis, makes awards to those applicants who submitted claims under this head as specified in Appendix II. C. Costs and expenses 157. The majority of the applicants also claimed the reimbursement of the costs and expenses incurred before the Court. 158. The Government submitted that the claims were excessive. 159. According to the Court’s case-law, an applicant is entitled to the reimbursement of costs and expenses only in so far as it has been shown that these have been actually and necessarily incurred and are reasonable as to quantum. In the present case, regard being had to the documents in its possession and the above criteria, the Court finds it reasonable to make the followings awards: (a) the eleven applicants represented by the European Human Rights Advocacy Centre based in London (“the EHRAC”), as specified in Appendix II, should be awarded jointly EUR 11,000 for costs and expenses incurred in the proceedings before the Court; (b) Ms L. Vasina should be awarded EUR 600 for costs and expenses incurred in the proceedings before the Court. 160. The amounts awarded under this head are to be paid directly into the bank accounts of the applicants’ representatives (see, for example, Hristovi v. Bulgaria, no. 42697/05, § 109, 11 October 2011, and Singartiyski and Others v. Bulgaria, no. 48284/07, § 54, 18 October 2011). D. Default interest 161. The Court considers it appropriate that the default interest rate should be based on the marginal lending rate of the European Central Bank, to which should be added three percentage points. FOR THESE REASONS, THE COURT, UNANIMOUSLY, 1. Decides to join the applications; 2. Declares the complaints under Article 6 § 1 of the Convention (as regards the principles of independent and impartial tribunal) admissible; 3. Declares the complaints under Article 8 of the Convention (as regards respect for private life) admissible; 4. Holds that there has been a violation of Article 6 § 1 of the Convention with respect to all the applicants as regards non-compliance with the principles of independence and impartiality; 5. Holds that there has been a violation of Article 8 of the Convention with respect to all the applicants; 6. Holds that it is not necessary to examine the admissibility and merits of the other complaints; 7. Holds (a) that the respondent State is to pay the applicants, within three months of the date on which the judgment becomes final in accordance with Article 44 § 2 of the Convention, the amounts stated in Appendix II, plus any tax that may be chargeable to them, to be converted into the currency of the respondent State at the rate applicable at the date of settlement; (b) that the amounts awarded in respect of costs and expenses shall be paid into the bank accounts of the applicants’ representatives; (c) that from the expiry of the above-mentioned three months until settlement, simple interest shall be payable on such amounts at a rate equal to the marginal lending rate of the European Central Bank during the default period plus three percentage points; 8. Dismisses the remainder of the applicants’ claims for just satisfaction. Done in English, and notified in writing on 19 January 2017, pursuant to Rule 77 §§ 2 and 3 of the Rules of Court. Milan Blaško Angelika Nußberger Deputy Registrar President Appendix I Application no. and the applicant’s name Year of the applicant’s birth Place of the applicant’s residence Date of introduction 5114/09 Andriy Volodymyrovych KULYKOV 1967 Dnipro 21/12/2008 4588/11 Volodymyr Mykolayovych KORZACHENKO 1976 Obukhiv 13/01/2011 9740/11 Oleg Volodymyrovych BACHUN 1960 Kyiv 8/02/2011 12812/11 Sergiy Mykhaylovych KONYAKIN 1962 Holovanivsk 11/02/2011 20554/11 Lyudmyla Ivanivna STASOVSKA 1958 Kamyanske 20/03/2011 35336/11 Petro Olegovych KOVZEL 1970 Kyiv 6/06/2011 68443/11 Kyrylo Oleksandrovych KORMUSHYN 1979 Kyiv 26/10/2011 75790/11 Liliya Anatoliyivna VASINA 1958 Dnipro 01/12/2011 78241/11 Igor Ivanovych BARANENKO 1969 Kyiv 16/12/2011 5678/12 Igor Anatoliyovych BONDARENKO 1967 Boryspil 20/01/2012 11775/12 Nina Dmytrivna BABYCH 1972 Kyiv 23/02/2012 21546/12 Oleksandr Mykolayovych ROZDOBUDKO 1964 Berezan 04/04/2012 54135/12 Lidiya Volodymyrivna TOKAR 1956 Vinnytsya 18/08/2012 65207/12 Oleksandr Anatoliyovych SHKINDER 1962 Henichensk 22/09/2012 77810/12 Aleksandr Ivanovich VOLVENKO 1967 Henichensk 17/10/2012 242/13 Yuriy Oleksiyovych STREBKOV 1967 Henichensk 29/11/2012 15073/13 Gennadiy Leonidovych NEMYNUSHCHIY 1963 Slovyansk 22/02/2013 57154/13 Nataliya Grygorivha SEREDNYA 1978 Kryvyy Rih 27/08/2013 Appendix II Application no. and the applicant’s name Represented by Award in respect of pecuniary damage Award in respect of non-pecuniary damage Award in respect of costs and expenses 5114/09 Andriy Volodymyrovych KULYKOV No representative 0 0 0 4588/11 Volodymyr Mykolayovych KORZACHENKO No representative 0 5,000 0 9740/11 Oleg Volodymyrovych BACHUN the EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 12812/11 Sergiy Mykhaylovych KONYAKIN No representative 0 0 0 20554/11 Lyudmyla Ivanivna STASOVSKA The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 35336/11 Petro Olegovych KOVZEL The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 68443/11 Kyrylo Oleksandrovych KORMUSHYN The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 75790/11 Liliya Anatoliyivna VASINA I. Fomin 8,000 5,000 600 78241/11 Igor Ivanovych BARANENKO The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 5678/12 Igor Anatoliyovych BONDARENKO No representative 0 5,000 0 11775/12 Nina Dmytrivna BABYCH The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 21546/12 Oleksandr Mykolayovych ROZDOBUDKO No representative 0 5,000 0 54135/12 Lidiya Volodymyrivna TOKAR The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 65207/12 Oleksandr Anatoliyovych SHKINDER The EHRAC 0 0 See paragraph 159 (a) of the judgment 77810/12 Aleksandr Ivanovich VOLVENKO The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 242/13 Yuriy Oleksiyovych STREBKOV A. Korchevnyy 0 0 0 15073/13 Gennadiy Leonidovych NEMYNUSHCHIY The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment 57154/13 Nataliya Grygorivha SEREDNYA The EHRAC 0 5,000 See paragraph 159 (a) of the judgment http://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-170362"]} CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE.pdf CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE.docx
  15. FIFTH SECTION CASE OF KULYKOV AND OTHERS v. UKRAINE (Applications nos. 5114/09 and 17 others – see appended list) JUDGMENT STRASBOURG 19 January 2017 This judgment will become final in the circumstances set out in Article 44 § 2 of the Convention. It may be subject to editorial revision. In the case of Kulykov and Others v. Ukraine, The European Court of Human Rights (Fifth Section), sitting as a Chamber composed of: Angelika Nußberger, President, Erik Møse, Ganna Yudkivska, André Potocki, Yonko Grozev, Carlo Ranzoni, Mārtiņš Mits, judges, and Milan Blaško, Deputy Section Registrar, Having deliberated in private on 13 December 2016, Delivers the following judgment, which was adopted on that date: PROCEDURE 1. The case originated in eighteen applications (nos. 5114/09, 4588/11, 9740/11, 12812/11, 20554/11, 35336/11, 68443/11, 75790/11, 78241/11, 5678/12, 11775/12, 21546/12, 54135/12, 65207/12, 77810/12, 242/13, 15073/13 and 57154/13) against Ukraine lodged with the Court under Article 34 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (“the Convention”) by eighteen Ukrainian nationals (“the applicants”), whose particulars and the dates on which they introduced their applications are set out in Appendix I. The applicants’ representatives (where appointed) are indicated in Appendix II. 2. The Ukrainian Government (“the Government”) were represented, most recently, by their Agent, Mr Ivan Lishchyna. 3. The applicants alleged, in particular, that their dismissals from their posts of judge had violated their rights under Articles 6 and 8 of the Convention. 4. Application no. 4588/11 was communicated to the Government on 14 June 2011. The rest of the applications were communicated to the Government on 15 January 2014. THE FACTS I. THE CIRCUMSTANCES OF THE CASE A. General facts 5. The applicants were domestic court judges. Proceedings were brought against them, resulting in their dismissal from the post of judge. The facts giving rise to their dismissals were established by the High Council of Justice (Вища рада юстиції, hereinafter “the HCJ”). The HCJ’s decisions were submitted to Parliament or to the President of Ukraine (depending on which of those authorities had appointed the applicants to the post of judge) for the final decisions on their dismissals. 6. The applicants further unsuccessfully challenged their dismissals before the Higher Administrative Court (“the HAC”) or other courts. B. Specific facts relating to each application 1. Application no. 5114/09 by Andriy Volodymyrovych KULYKOV 7. On 4 February 2004 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had ignored the instructions given to him by the chairman and deputy chairman of his court. In addition, the applicant had unlawfully instituted criminal proceedings against the chairman of the court. The HCJ further noted that the applicant had disregarded the internal rules of the court, his professional competence had not improved and he had had communication difficulties with colleagues from the court. It rejected the applicant’s contentions that the dismissal proposal had not been based on the real facts and that the chairman of the court had been biased against him and had interfered with the applicant’s professional activity. The HCJ concluded that the applicant had not fairly and duly performed his duties and had to be dismissed. 8. On 22 May 2008 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. (a) Challenging the HCJ decision 9. The applicant challenged the HCJ’s decision concerning his dismissal before the courts. 10. On 13 July 2007 the Shevchenkivskyy District Court of Kyiv rejected the applicant’s claim as unsubstantiated. 11. On 26 October 2010 the Kyiv Administrative Court of Appeal upheld the judgment. 12. On 2 November 2010 the applicant unsuccessfully applied to the court of appeal for a copy of the decision of 26 October 2010. 13. On 17 and 19 November 2010 the applicant lodged cassation appeals against that decision with the HAC. He was not informed about the outcome of the proceedings before the HAC. (b) Challenging the parliamentary resolution 14. On 22 April 2009 the applicant challenged the parliamentary resolution of 22 May 2008 before the Kyiv Administrative Court. 15. On 13 October 2009 the court suspended the proceedings pending the outcome of the proceedings concerning the lawfulness of the HCJ’s decision. 16. On 16 August 2012 the court decided to leave the applicant’s claim without consideration on the merits. 2. Application no. 4588/11 by Volodymyr Mykolayovych KORZACHENKO 17. On 7 June 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to the President of Ukraine to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant, acting as a first-instance judge, had disregarded the rules governing territorial jurisdiction in a case concerning a labour dispute in a State company. It further found that he had violated the rules governing the interim measures in that case. Substantial damage to the State had been caused as a result of the interim measure ordered. 18. On 6 July 2010 the President of Ukraine issued a decree dismissing the applicant from the post of judge on grounds of “breach of oath”. 19. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the HCJ’s decision and the Presidential decree concerning his dismissal. 20. On 28 July 2010 the HAC upheld the factual findings and legal assessments of the HCJ in the applicant’s case and dismissed the claims as unsubstantiated. 3. Application no. 9740/11 by Oleg Volodymyrovych BACHUN 21. On 17 May 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It adopted two decisions on making submissions to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had systematically made procedural mistakes when administering justice, had adopted decisions in breach of domestic law and had wrongly applied interim measures. The HCJ also considered that the applicant had incurred expenses which were manifestly incommensurate with his official income. The HCJ concluded that the facts of the case suggested that the applicant had dishonoured the judicial profession and cast doubt on his objectivity and impartiality. Objections raised by the applicant were rejected as unsubstantiated. 22. On 3 June 2010 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 23. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the HCJ’s decisions and the parliamentary resolution concerning his dismissal. 24. On 13 August 2010 the HAC rejected the applicant’s claims as unsubstantiated. 4. Application no. 12812/11 by Sergiy Mykhaylovych KONYAKIN 25. On 11 June 2009 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It therefore decided to make a submission to Parliament to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had adopted several unlawful and unsubstantiated decisions and had failed to follow procedural rules when administering justice. Objections raised by the applicant were rejected as unsubstantiated. 26. On 3 June 2010 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 27. The applicant instituted proceedings against Parliament challenging his dismissal before the HAC. In his claim he also argued that the conclusions of the HCJ were unfounded and unlawful; there had been violations in the proceedings before the HCJ. The HCJ joined the proceedings as a third party. 28. On 18 August 2010 the HAC rejected the applicant’s claims as unsubstantiated. It found that the HCJ’s conclusions were well-founded and that the decisions of the HCJ and Parliament were lawful. 5. Application no. 20554/11 by Lyudmyla Ivanivna STASOVSKA 29. On 26 May 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It adopted three decisions on making submissions to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had adopted a number of unlawful and unsubstantiated decisions and that she had failed to follow procedural rules when administering justice. The HCJ considered that the applicant’s procedural mistakes had dishonoured the judicial profession, cast doubt on her objectivity and impartiality, and suggested that she had to be dismissed. Objections raised by the applicant were rejected as unsubstantiated. 30. On 17 June 2010 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 31. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging one of the HCJ’s decisions of 26 May 2010 and the parliamentary resolution concerning her dismissal. 32. On 23 September 2010 the HAC considered the case. It found that the HCJ’s decision was lawful and substantiated. As to the other two decisions taken on the same day by the HCJ, the HAC noted that the applicant had not challenged them. The HAC concluded that there were no grounds to examine the lawfulness of the HCJ’s other decisions. The HAC further found that the applicant’s right to participate in the plenary session of Parliament had not been respected and declared the parliamentary resolution in respect of the applicant unlawful. 33. On 23 December 2010 Parliament once again voted for the dismissal of the applicant (on the basis of the HCJ’s decisions of 26 May 2010) and adopted a resolution to that effect. 34. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the second resolution of Parliament. 35. On 31 May 2011 the HAC rejected the claim as unsubstantiated. It found that the procedure for the applicant’s dismissal in Parliament and the resolution to that effect were lawful. 6. Application no. 35336/11 by Petro Olegovych KOVZEL 36. On 7 June 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It therefore decided to make submission to the President of Ukraine to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had wrongly applied an interim measure in a case where the Ministry of Justice had been the defendant. It concluded that the violation had cast doubt on the applicant’s objectivity and impartiality, and suggested that he had not duly performed his duties and had dishonoured the judicial profession. 37. On 18 June 2010 the applicant was dismissed by decree of the President of Ukraine. 38. The applicant challenged his dismissal before the HAC. 39. On 27 January 2011 the HAC found that the HCJ’s decision was unlawful. It then noted that the applicant had not sought to have the presidential decree concerning his dismissal “declared unlawful” but had sought the “quashing” of that decree. However, such a measure was outside the competence of the HAC. In that regard the HAC referred to Article 11 of the Code of Administrative Justice (“the CAJ”) considering that it was prevented by that provision from examining the case beyond the scope of the claims. 40. On 18 March 2014 the Acting President of Ukraine reversed the Presidential decree of 18 June 2010 concerning the applicant’s dismissal, having regard to the HAC’s decision of 27 June 2011. 41. On 19 March 2014 the applicant resumed his office of judge. 7. Application no. 68443/11 by Kyrylo Oleksandrovych KORMUSHYN 42. On 6 December 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It adopted two decisions on making submissions to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had violated procedural rules when administering justice and that he had interfered with the activities of the law-enforcement authorities when they carried out a search operation. Those violations had cast doubt on the applicant’s objectivity and impartiality, and suggested that he had not performed his duties properly. The HCJ rejected the applicant’s contentions challenging the dismissal proposal. 43. On 23 December 2010 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 44. The applicant challenged the decisions of the HCJ and Parliament concerning his dismissal before the HAC. 45. On 6 April 2011 the HAC rejected the applicant’s claims as unsubstantiated. According to the applicant, on that day the HAC delivered only the introductory and operative parts of the decision. 46. On 5 May 2011 the HAC dispatched a copy of the full text of the decision to the applicant. Allegedly, the applicant received that letter on 7 May 2011. 8. Application no. 75790/11 by Liliya Anatoliyivna VASINA 47. On 1 March 2011 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It therefore decided to make submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had adopted several unlawful and unfounded decisions, had wrongly applied an interim measure, and had committed procedural errors when administering justice. The HCJ considered that those violations had cast doubt on the applicant’s objectivity, impartiality and independence; they also suggested that she had ignored requirements of domestic law and had failed to perform her duties properly. The HCJ rejected objections raised by the applicant as unfounded. 48. The applicant challenged the HCJ’s decision before the HAC. 49. On 2 June 2011 the HAC rejected the applicant’s claim as unsubstantiated. 50. On 7 July 2011 a draft parliamentary resolution concerning the applicant’s dismissal was not adopted by a majority vote in Parliament. 51. On 3 November 2011 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 52. On 17 May 2012 the HAC rejected as unfounded the applicant’s claim against the HCJ and Parliament concerning her dismissal, noting in particular that the HCJ decision of 1 March 2011 had been earlier reviewed by the HAC. The HAC further found no violations in the parliamentary procedure for the applicant’s dismissal. 9. Application no. 78241/11 by Igor Ivanovych BARANENKO 53. On 26 May 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It therefore decided to make submission to Parliament to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had participated, as a presiding judge, in the consideration of a case in which Judge V., a relative of his, had been a third party. The consideration of that case had resulted in a wrong decision, which had been quashed by a higher court. The HCJ further noted that the applicant had concealed the fact that he and Judge V. were related. The HCJ considered that those facts had cast doubt on the applicant’s objectivity and impartiality; they suggested that he had dishonoured the judicial profession, neglected the ethical rules of judicial conduct, and failed to carry out his duties properly. The HCJ rejected objections raised by the applicant as unfounded. 54. On 17 June 2010 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 55. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the resolution of Parliament and arguing that the conclusions of the HCJ were unfounded and unlawful. 56. On 15 September 2010 the HAC considered the case. It noted that the applicant had not challenged the HCJ’s decision as such; nor had he indicated the HCJ as a party to the proceedings. The HAC concluded that there were no grounds to examine the lawfulness of the HCJ’s decision in respect of the applicant. It further found that the applicant’s right to participate in the parliamentary procedure had not been respected and declared the parliamentary resolution concerning the applicant unlawful. 57. On 23 December 2010 Parliament once again voted for the dismissal of the applicant (on the basis of the HCJ’s decision of 26 May 2010) and adopted a resolution to that effect. 58. The applicant instituted proceedings in the HAC, challenging the second resolution of Parliament. He claimed that the conclusions of the HCJ were unfounded and unlawful, and that there had been violations in the proceedings before the HCJ. He requested that the HCJ be admitted to the case as a third party. 59. On 5 July 2011 the HAC considered the case and rejected the claim as unsubstantiated. It noted that the applicant had not challenged the HCJ’s decision as such and found that there were no grounds to review its findings. The HAC further found that the procedure for the applicant’s dismissal in Parliament and the resolution to that effect were lawful. 10. Application no. 5678/12 by Igor Anatoliyovych BONDARENKO 60. On 6 December 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had wrongly applied domestic law in land and administrative cases and had not followed procedural rules when dealing with those cases. It concluded that those violations had cast doubt on the applicant’s objectivity and impartiality; they suggested that he had failed to carry out his duties properly and had dishonoured the judicial profession. Objections raised by the applicant were dismissed as unfounded. 61. On 21 April 2011 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 62. On 19 May 2011 the applicant applied to the HAC challenging the HCJ’s decision and the parliamentary resolution concerning his dismissal. He also claimed that he had missed the deadline for challenging the HCJ decision because of the serious illness of his child. 63. On 21 June 2011 the HAC left the applicant’s claim against the HCJ without consideration, finding that the applicant had missed the deadline for challenging the HCJ decision without a valid reason. 64. On 21 July 2011 the HAC dismissed the applicant’s claim against the parliamentary resolution as unsubstantiated. It noted in particular that the applicant had been informed of the plenary meeting of Parliament and that his failure to appear did not give grounds for declaring the parliamentary resolution unlawful. 11. Application no. 11775/12 by Nina Dmytrivna BABYCH 65. On 26 May 2010 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It therefore decided to make submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ found that the applicant had failed to follow procedural rules when administering justice in a corporate dispute and had adopted an unlawful decision in that case. It considered that those violations suggested that the applicant had dishonoured the judicial profession and had not acted diligently and impartially. Objections raised by the applicant were dismissed as unfounded. 66. On 17 June 2010 Parliament voted for the dismissal of the applicant and adopted a resolution to that effect. 67. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the HCJ’s decision and the resolution of Parliament. 68. On 18 August 2010 the HAC found that the decision of the HCJ was lawful. As to the proceedings in Parliament, the HAC found that the applicant’s right to participate in the parliamentary procedure had not been respected and declared the parliamentary resolution in respect of the applicant unlawful. 69. On 23 December 2010 Parliament once again voted for the dismissal of the applicant (on the basis of the HCJ’s decision of 26 May 2010) and adopted a resolution to that effect. 70. The applicant instituted proceedings in the HAC challenging the second resolution of Parliament. At the applicant’s request, the HCJ joined the case as a third party. 71. On 28 September 2011 the HAC considered the case and rejected the claim as unfounded. It noted that the HCJ’s decision of 26 May 2010 had been earlier reviewed by the HAC. It then found that the procedure for the applicant’s dismissal in Parliament and the resolution to that effect were lawful. 12. Application no. 21546/12 by Oleksandr Mykolayovych ROZDOBUDKO 72. On 14 June 2011 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to Parliament to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had adopted several unlawful decisions and had committed procedural errors when administering justice. It considered that his errors had cast doubt on his objectivity, impartiality and independence, and suggested that he had not performed his duties properly. 73. On 22 September 2011 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 74. On 4 October 2011 the HAC dismissed a claim brought by the applicant concerning the alleged unlawfulness of the HCJ decision. 13. Application no. 54135/12 by Lidiya Volodymyrivna TOKAR 75. On 21 February 2007 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make a submission to Parliament to have her dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had wrongly applied an interim measure in a corporate dispute by which she had groundlessly interfered with the economic activities of a company; she had also failed to follow procedural rules when administering justice in that case. The HCJ found that those violations suggested that the applicant had not acted lawfully, impartially and independently. Objections raised by the applicant were rejected as unsubstantiated. 76. On 5 June 2008 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 77. The applicant challenged her dismissal before the Vinnytsya Administrative Court, arguing that the HCJ and Parliament had acted unlawfully. 78. On 28 November 2008 that court rejected the applicant’s claim as unfounded. 79. On 16 December 2009 the Kyiv Administrative Court of Appeal dismissed an appeal lodged by the applicant. 80. On 6 March 2012 the HAC dismissed a cassation appeal lodged by the applicant. 14. Application no. 65207/12 by Oleksandr Anatoliyovych SHKINDER 81. On 24 January 2012 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make a submission to Parliament to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had on several occasions taken leave without obtaining the relevant approval from the court administration; he had failed to appear in the office without valid reasons; he had prevented his judicial assistant from performing his functions; he had refused to take cases for consideration; and he had not complied with the requirement to submit income-tax declarations. Having regard to those facts, the HCJ found that the applicant had neglected his professional duties, dishonoured the judicial profession and had to be dismissed. 82. On 12 April 2012 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 83. Between February and August 2012 the applicant attempted to institute proceedings in the HAC challenging the HCJ’s decision. By several decisions the HAC refused to open proceedings, noting that the applicant had failed to prepare and submit his claim in accordance with the requirements of the CAJ. 84. The applicant instituted proceedings before the HAC, challenging the parliamentary resolution on his dismissal. 85. On 5 June 2012 the HAC rejected the applicant’s claim as unsubstantiated. 15. Application no. 77810/12 by Aleksandr Ivanovich VOLVENKO 86. On 24 January 2012 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make a submission to Parliament to have him dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had on several occasions taken leave without obtaining the relevant approval from the court administration; he had failed to appear in the office without valid reason; he had refused to take cases for consideration; he had delayed the examination of criminal cases; he had prevented his judicial assistant from performing his functions; and he had not complied with the requirement to submit income-tax declarations. Having regard to those facts, the HCJ found that the applicant had neglected his professional duties, dishonoured the judicial profession and had to be dismissed. 87. On 12 April 2012 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 88. Between February and August 2012 the applicant attempted to institute proceedings in the HAC, challenging the HCJ’s decision. By several decisions the HAC refused to open proceedings, noting that the applicant had failed to prepare and submit his claim in accordance with the requirements of the CAJ. 89. The applicant instituted proceedings before the HAC, challenging the parliamentary resolution on his dismissal. 90. On 27 June 2012 the HAC rejected the applicant’s claim as unsubstantiated. 16. Application no. 242/13 by Yuriy Oleksiyovych STREBKOV 91. On 24 January 2012 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make a submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant had on several occasions taken leave without obtaining the relevant approval from the court administration; he had failed to appear in the office without valid reason; he had refused to take cases for consideration; he had shown disrespect to the officers of the court registry; and he had not complied with the requirement to submit income-tax declarations. Having regard to those facts, the HCJ found that the applicant had neglected his professional duties, dishonoured the judicial profession and had to be dismissed. 92. On 12 April 2012 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 93. Between February and October 2012 the applicant attempted to institute proceedings in the HAC, challenging the HCJ’s decision. By several decisions the HAC refused to open proceedings, noting that the applicant had failed to prepare and submit his claim in accordance with the requirements of the CAJ. 94. The applicant instituted proceedings before the HAC, challenging the parliamentary resolution on his dismissal. 95. On 20 September 2012 the HAC rejected the applicant’s claim as unsubstantiated. 17. Application no. 15073/13 by Gennadiy Leonidovych NEMYNUSHCHIY 96. On 29 May 2012 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to Parliament to have the applicant dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ found that the applicant had committed numerous procedural errors when reviewing, under newly discovered circumstances, a case involving local authorities. The HCJ considered that the errors had been committed intentionally; they cast doubt on the applicant’s objectivity and impartiality and called for his dismissal. Objections raised by the applicant were rejected as unsubstantiated. 97. The applicant instituted proceedings in the HAC, challenging the HCJ’s decision. 98. On 21 June 2012 a draft parliamentary resolution concerning the applicant’s dismissal was not adopted by a majority vote. 99. On 4 July 2012 the HAC rejected the applicant’s claim against the HCJ as unsubstantiated. According to the applicant, he received the full text of the decision between 24 and 26 July 2012. 100. On 5 July 2012 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. 101. The applicant instituted proceedings before the HAC, challenging the resolution of Parliament. 102. On 4 September 2012 the HAC considered the case and rejected the claim as unfounded. It noted that the HCJ’s decision of 29 May 2012 had been earlier reviewed by the HAC. It further found that the parliamentary procedure for the applicant’s dismissal and the resolution to that effect were lawful. 18. Application no. 57154/13 by Nataliya Grygorivha SEREDNYA 103. On 16 October 2012 the HCJ established that the applicant had breached the judicial oath. It decided to make submission to Parliament to have her dismissed from the post of judge for “breach of oath”. The HCJ noted that the applicant, as a member of a panel of judges, had participated in the consideration of a criminal case and the adoption of the judgment in that case. Subsequently, that judgment had been partly quashed by a higher court on the grounds that it was unsubstantiated and the sentence was too lenient. The HCJ considered that the first-instance court’s judgment had had negative consequences: it had caused discontent in society, since the criminal case had been widely discussed in the media. The HCJ concluded that the applicant had disregarded the requirements of procedural law, had not acted diligently and impartially when considering the criminal case and had to be dismissed. Objections raised by the applicant were rejected as unfounded. 104. The applicant instituted proceedings before the HAC, challenging the HCJ’s decision. 105. On 28 February 2013 the HAC rejected the applicant’s claims as unsubstantiated. It noted, among other things, that the HCJ had repeatedly postponed the hearings due to the applicant’s failure to appear and had properly informed the applicant of the hearings. 106. On 23 May 2013 Parliament voted for the applicant’s dismissal and adopted a resolution to that effect. II. RELEVANT DOMESTIC LAW A. Constitution of 28 June 1996 107. The relevant part of Article 19 of the Constitution provides: “... Bodies exercising State power and local self-government bodies and their officials are obliged to act only on the grounds, within the limits of authority, and in the manner envisaged by the Constitution and the laws of Ukraine.” B. Code of Administrative Justice of 6 July 2005 (“the CAJ”) 108. Article 2 § 3 of the CAJ provides as follows: “3. In cases where the decisions, acts or inactivity of a public authority are being challenged, the courts shall review whether [the impugned decisions and acts] have been adopted or taken: ... (3) in a substantiated manner, in other words with the consideration of all the circumstances that are relevant for the adoption of the decision (or taking of the act); (6) reasonably; (7) in compliance with the principle of equality before the law ... (8) proportionately, in particular, by ensuring the necessary balance between any possible unfavourable outcome for an individual’s rights, freedoms and interests and the aims the impugned decision or action seeks to achieve; ...” 109. Article 11 § 2 of the CAJ provides that the court should examine administrative case only on the basis of a claim submitted in accordance with the Code. The court cannot examine a case beyond the scope of the claim unless it is necessary to do so for the full protection of the rights, freedoms and interests of the parties to the case or other persons seeking the protection of their rights. 110. Article 160 §§ 1 and 3 of the CAJ provides that the administrative court should take a decision immediately after consideration of the case (paragraph 1). In exceptional circumstances, depending on the complexity of the case, the preparation of the full text of the decision may be postponed for up to five days from the date on which consideration of the case was terminated; however, the court should deliver the introductory and operative parts of the decision at the court session in which consideration of the case has been terminated (paragraph 3). 111. Article 167 §§ 1 and 2 of the CAJ provides that the court’s decision should be delivered publicly immediately after the members of the court come out of the deliberation room. If the parties to the proceedings so request, the court should issue a copy of the decision (or its introductory and operative parts) on the same day. If the court delivers only the introductory and operative parts of its decision, it should indicate when the parties to the proceedings can receive a copy of the full text of the decision. The court should prepare the full text of the decision within the time-limit provided for in Article 160 § 3 of the Code. C. Other provisions of domestic law 112. The Law on the status of judges of 15 December 1992 (in force until 30 July 2010) provided that upon initial appointment, a judge had to take solemnly the following oath: ‘I solemnly declare that I will honestly and rigorously perform the duties of judge, abide only by the law when administering justice, and be objective and fair.’ 113. Other provisions of domestic law can be found in Oleksandr Volkov v. Ukraine (no. 21722/11, §§ 56-77, ECHR 2013). 114. On 8 April 2014 Parliament enacted legislation on the restoration of trust in the judiciary in Ukraine, which took effect on 11 April 2014. Paragraph 3 of Chapter II entitled “Final and Transitional Provisions”, provided, inter alia, that on the day of the Act’s entry into force, the powers of the current members of the HCJ, except for the Minister of Justice and the Prosecutor General, were terminated and that the new composition of the HCJ must be formed in accordance with the law. D. Recent amendments to domestic law 115. On 2 June 2016 Parliament adopted amendments to the Constitution regarding the judiciary (which took effect on 30 September 2016, except for a provision concerning the jurisdiction of the International Criminal Court, which will take effect three years after the publication of the amendments). On the same day Parliament adopted the new law on judiciary and the status of judges (which took effect on 30 September 2016, except for certain transitional provisions which took effect earlier). The explanatory notes to both draft laws stated that the legislature had incorporated all the key recommendations made in relation to those draft laws by the European Commission for Democracy through Law (“the Venice Commission”). Those recommendations concerned the principles of the formation and functioning of the bodies responsible for the judicial profession; ensuring that judicial appointments and dismissals were depoliticised; as well as strengthening the independence of the judiciary. 116. The “Final and Transitional Provisions” of the Act introducing the amendments to the Constitution provided that following its entry into force, the termination of powers and the dismissal of judges must be conducted in accordance with those amendments to the Constitution; the powers of the Minister of Justice and the Prosecutor General as members of the HCJ were terminated; the other members of the HCJ would exercise, for the period of their office, the functions of members of the new High Council of Justice (Вища рада правосуддя); in any case, however, their term of office would expire on 30 April 2019. THE LAW I. JOINDER OF THE APPLICATIONS 117. Having regard to the similarity of the applications, the Court decided that, in the interests of the proper administration of justice, the applications should be joined in accordance with Rule 42 § 1 of the Rules of Court. II. ALLEGED VIOLATIONS OF ARTICLES 6 AND 8 OF THE CONVENTION 118. Relying on Article 6 of the Convention, the applicants complained that their dismissal proceedings had been unfair and incompatible with the principle of an independent and impartial tribunal. Some of the applicants also complained, referring either expressly or in substance to Article 8 of the Convention, that their private lives had been substantially affected by their dismissals. 119. Having regard to the findings in the case of Oleksandr Volkov v. Ukraine ( no. 21722/11, §§ 165-87, ECHR 2013), the Court decided that, for the sake of a uniform approach and equal protection of human rights, the complaint under Article 8 of the Convention should be examined in all the applications. 120. The relevant parts of Article 6 § 1 and Article 8 of the Convention provide as follows: Article 6 (right to a fair hearing) “In the determination of his civil rights and obligations ... everyone is entitled to a fair ... hearing ... by an independent and impartial tribunal established by law.” Article 8 (right to respect for private and family life) “1. Everyone has the right to respect for his private ... life ... . 2. There shall be no interference by a public authority with the exercise of this right except such as is in accordance with the law and is necessary in a democratic society in the interests of national security, public safety or the economic well-being of the country, for the prevention of disorder or crime, for the protection of health or morals, or for the protection of the rights and freedoms of others.” A. Admissibility 1. The parties’ submissions 121. The Government referred to the Court’s findings in the case of Oleksandr Volkov (cited above, §§ 123-30), and submitted that all the applicants had not been obliged to challenge the decisions on their dismissals before the courts because such proceedings would not ensure an effective review of their cases. The Government maintained that all the applicants had missed the six-month deadline for applying to the Court, which had to be calculated from the date of the HCJ’s decisions in their cases. 122. The applicants disagreed and argued that their complaints were admissible. 2. The Court’s assessment (a) As to the exhaustion of domestic remedies 123. The Court notes that certain applicants failed either to properly apply for judicial review or to take all the steps required in order to complete judicial review at the domestic level. The Government did not submit any objection as regards the non-exhaustion of domestic remedies, considering instead that judicial review was ineffective. They made their objection based on the six-month rule, which is examined below. The Court reiterates that the scope of review of an applicant’s compliance with the rule on exhaustion of domestic remedies is limited by the Government’s objections (see, for example, Kotiy v. Ukraine, no. 28718/09, § 37, 5 March