ANTIRAID

Главные администраторы
  • Число публикаций

    7 152
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    113

ANTIRAID last won the day on May 17

ANTIRAID had the most liked content!

Репутация

1 818 Очень хороший

О ANTIRAID

  • Звание
    Активный участник
  • День рождения 06.07.1973

Контакты

  • Сайт
    http://knpartners.com.ua
  • ICQ
    42442048
  • Skype
    rkravets

Информация

  • Пол
    Мужчина
  • Город
    Киев

Недавние посетители профиля

81 508 просмотров профиля
  1. Фонд гарантирования вкладов продает недвижимость в столице: Фонд гарантирования вкладов физлиц… https://t.co/oUPg4SJsc6 #antiraid #антирейд

  2. Еще одно постановление суда указывающее на грубейшие нарушения законодательства ФГВФЛ и НБУ при национализации Приватбанка и списании с депозитов средств вкладчиков, которых было отнесено к связанным лицам. Суд обосновал свое решение тем что: 1. НБУ не предоставил доказательств связанности лиц у которых были списаны депозиты с Приватбанком. Не были поданы и материалы инспекционных проверок. 2. Решение о связанности было принято не уполномоченным органом. 3. НБУ предоставил протокол комиссии о признании лиц связанными от другой даты нежели указано в самом решении. 4. В связи с тем, что НБУ был нарушен 15 дневный срок на предоставление пояснений от банков, и в этот срок банки не считаются связанными согласно норм законодательства, НБУ принял решение противоправно. Решение направлено Приватбанку только 14.12.2016. 5. Депозиты ФГВФЛ были списаны с нарушением в связи с тем, что на момент списания они были отягощены другими обязательствами и такое списание было неправомерным.
  3. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20221/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (разом далі також - позивачі) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивачі, з урахуванням поданих заяв про зміну предмету позову, просили: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_3, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК", в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 151 011 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США, 6 759, 52 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1, 514 126 000, 00 грн. - на користь ОСОБА_3, 163 052 960, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США, 1 105, 10 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4, 174 504 680, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5, 44 835 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6, як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891; Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року; Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року; Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів позивачів. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави та протиправним віднесенням позивачів до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивачів на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ними в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачі є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Заперечення відповідача-1 обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником істотної участі у ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів", ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". В свою чергу власник істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" - ОСОБА_13 також володіє частками у зазначених ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно", ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів" в розмірі 51-53 %. Спільне володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_13 істотними частками у спільних підприємствах свідчить про спорідненість ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і, як наслідок, пов'язаність позивача ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В свою чергу, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 є родичами ОСОБА_1, тобто, є асоційованими особами відносно ОСОБА_1 і на підставі п. 7 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно ОСОБА_4 НБУ зазначає, що вона є власником істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", яке є афілійованим відносно ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в силу відносин фактичного контролю. Крім того, відповідач НБУ зазначає, що ОСОБА_5 є бенефіціарним власником компаній-нерезидентів на депозитних рахунках яких були розміщені грошові кошти, одержані в якості кредиту ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, ОСОБА_5 є пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Усі наведені обставини відповідач-1 розглядає як докази та ознаки пов'язаних осіб. З цих та інших наведених у письмових запереченнях підстав відповідач-1 просив у задоволенні позову відмовити. ФГВФО у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачами всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 КАС України не спрямовано позовних вимог до відповідачів Уповноважених осіб ФГВФО. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи ФГВФО діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших наведених у письмових запереченнях причин відповідач-2 просив у задоволенні позову відмовити. Міністерство фінансів України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у письмових запереченнях на позов посилались на безпідставність позову, вказували, що оскаржувані рішення прийнятті в межах та в спосіб, визначений законом. В судовому засіданні 12 квітня 2017 року представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю, представники НБУ, ФГВФО та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" проти задоволення позову заперечували. Відповідачі ПАТ "УКРГАЗБАНК", Міністерства фінансів України, Уповноважені особи ФГВФО Соловйова Н.А., Шевченко А.М., Славкіна М.А. до суду не прибули, про дату, час та місце судового розгляду були повідомленні належним чином. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 12 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. 05 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000703452255, за яким відкрито рахунок НОМЕР_6. 10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704259283, за яким відкрито рахунок НОМЕР_7. 01 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704013447, за яким відкрито рахунок НОМЕР_8. 28 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN2500073417043, за яким відкрито рахунок НОМЕР_9. 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000700604762, за яким відкрито рахунок НОМЕР_10. 13 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000010512451, за яким відкрито рахунок НОМЕР_11. 22 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000001978049, за яким відкрито рахунок НОМЕР_12. 12 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000704820291, за яким відкрито рахунок НОМЕР_13. 22 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000711289441, за яким відкрито рахунок НОМЕР_14. 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738896738, за яким відкрито рахунок НОМЕР_15. 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738865116, за яким відкрито рахунок НОМЕР_16. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких значаться, зокрема, позивачі. 13 грудня 2016 року рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України Національного банку України N 105 позивачі були визнані пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами за номерами ознаки пов'язаної особи з Банком відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність": - ОСОБА_1 - N 525, 529. - ОСОБА_2 - N 527. - ОСОБА_3 - N 527. - ОСОБА_4 - N 527. - ОСОБА_5 - N 529. - ОСОБА_6 - N 527. 18 грудня 2016 року рішенням Правління Національного банку України N 498-рш/БТ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесений до категорії неплатоспроможних. 18 грудня 2016 року рішенням Виконавчої Дирекції ФГВФО N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно). Призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК" директора департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ФГВФО Соловйову Н.А. Делеговано Соловйовій Н.А. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначені Законом, зокрема, статтями 37-39 Закону. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові банківські операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), серед яких, зокрема, значаться позивачі. Також вказаним наказом заступнику Голови Правління банку, ІТ-директору ОСОБА_14 доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4). 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено Уповноваженій особі ФГВФО Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року Уповноваженою особою ФГВФО Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, як пов'язаних осіб ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладені Договори про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102 та Акти приймання-передавання. Згідно вказаних договорів, Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. здійснено придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що набувачі акцій відступають банку права вимоги у наступних сумах: ОСОБА_1 - 151 011 000, 00 грн. ОСОБА_3 - 514 126 200, 00 грн. ОСОБА_4 - 163 052 960, 00 грн. ОСОБА_6 - 44 835 000, 00 грн. ОСОБА_5 - 174 504 680, 00 грн. Згідно підписаних актів приймання-передавання за Договорами про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102, визначено, що Набувачі підтверджують припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачами. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи ФГВФО Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівниками структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року, розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року, згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку, 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивачів, всі зазначені рішення в частині, що стосується їх прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з їх безпідставним визначенням пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивачі оскаржують законність рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Правовий статус пов'язаних з банком осіб визначений статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідно до якої, для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Таким чином, право НБУ приймати рішення про визначення юридичної чи фізичної особи пов'язаною з банком визначене саме ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка зобов'язує НБУ встановити відповідність такої особи критеріям ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з одночасною наявністю у неї ознак, визначених нормативними актами Національного банку України, з урахуванням характеру операцій/взаємовідносин з банком, наявністю інших зв'язків із банком. Згідно з п. п. 1-2 глави 2 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 315 (далі також - Положення N 315), Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. "На підставі" - означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. "У межах повноважень" - означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. "У спосіб" - означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. Згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 та додатку до нього, за позивачами визначені наступні коди типів пов'язаних з банком осіб: ОСОБА_1 - N 525, 529; ОСОБА_2 - 527; ОСОБА_3 - 527; ОСОБА_4 - 527; ОСОБА_5 - 529; ОСОБА_6 - 527. Згідно Додатку до Положення N 315, визначені наступні типи пов'язаної особи: - N 525 - особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку; - N 527 - асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону; - N 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Відповідно до вимог п. п. 5, 7, 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Главою 3 Положення N 315 визначенні ознаки осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, зокрема: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад, іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком. 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним осіб, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючись погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі; афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку; асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Відповідно до ч. 1 статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких ОСОБА_1 володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_13 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власником істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу, ОСОБА_13 згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на момент прийняття оскаржуваного рішення від 13 грудня 2016 року N 105. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене, та, оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі ОСОБА_1 в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ОСОБА_1 не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Виходячи з наведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність істотної участі ОСОБА_1 в споріднених з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особах - ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" і, як наслідок, про відсутність ознак пов'язаності його особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на цих підставах. Таким чином, судом не встановлено відносин впливу чи контролю ОСОБА_1 на діяльність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" чи його органів управління. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Суд відзначає, що НБУ не надано суду документів, на підставі яких були прийняте оскаржуване рішення Комісії від 13 грудня 2016 року N 105, а саме пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб та звіту інспекційної перевірки встановленої форми. Письмові докази, якими відповідач НБУ обґрунтовує законність прийнятого рішення були одержані після прийняття оскаржуваного рішення. Щодо коду типу пов'язаної особи N 529 (особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини) відносно ОСОБА_1, суд відзначає, що згідно п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов'язаною визнається особа, яка проводить операції в інтересах пов'язаних осіб банку. Разом з тим, суду не надано доказів здійснення таких операцій ОСОБА_1 і суд відхиляє доводи про те, що операції здійснені ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" вважаються здійсненими ОСОБА_1, оскільки це є різні суб'єкти. Більше того, НБУ не було доведено належними та допустимими доказами те, що кредити одержані ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" використовувалися ОСОБА_1, а компанії VISIC INVESTMENTS LIMITED, LOGARINVEST LIMITED, DIVOT ENTERPRISES LIMITED, ASKIFOU LIMITED, GEVELD HOLDINGS INC, ALBROATH INTERNATIONAL CORP., BRIMMILTON LIMITED, BIRGMINTON INVESTING ING, NEWELL INDUSTRIES LIMITED, LUCRINO INVESTMENTS LIMITED, GEORGIAN MANGANESE LLC йому підконтрольні. Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 не є учасником чи власником істотної участі вказаних юридичних осіб. При цьому, стосовно структури власності ПАТ "Запорізький завод феросплавів" позивачами надано суду документи, які свідчать про відсутність участі ТАПЕСТА ЛІМІТЕД, МАТРІМАКС ЛІМІТЕД, СОЛТЕКС ЛІМІТЕД, УОЛТРОН ЛІМІТЕД у роботі та керівництві господарською діяльністю ПАТ "Запорізький завод феросплавів". Отже, ОСОБА_1 не є особою, визначеною ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Більше того, відповідачами не доведено, а судом не встановлено, існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-яких відносин окрім відносин клієнта банку. Таким чином, характер взаємовідносин та операцій ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не свідчить про їх пов'язаність. В свою чергу, позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, не можуть вважатися пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як асоційовані з ОСОБА_1 особи, оскільки останній не є пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Виходячи з встановлених фактичних обставин, ОСОБА_4 також не є асоційованою особою відносно ОСОБА_1, оскільки приходиться йому племінницею. Таким чином, застосування коду типу пов'язаної особи N 527 (асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону) відносно ОСОБА_4 також є необґрунтованим. Стосовно обґрунтування коду типу пов'язаної особи N 525 "особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку" до ОСОБА_4 щодо її участі в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" /ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" суд відзначає, що посилання на зазначений критерій N 525 щодо ОСОБА_4 відсутнє в рішенні НБУ від 13 грудня 2016 року N 105. Більше того, з такого рішення НБУ вбачається, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не є афілійованими особами, оскільки відносно них зазначений код типу N 529 (будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини), а не N 524 (споріднені та афільовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи). Відносно ОСОБА_5 НБУ зазначено, що зміст операцій, які здійснювала ОСОБА_5 в інтересах пов'язаних осіб банку, полягав у операціях компаній Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP. Разом з тим, суд відзначає невірне застосування вже наведеного вище п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки НБУ фактично підмінюється визначення "операції здійснені ОСОБА_5." на "операції Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP". Враховуючи, що доказів здійснення ОСОБА_5 операцій в інтересах пов'язаних осіб банку відповідачами не надано, суд вважає необґрунтованим застосування коду типу пов'язаної особи N 529 щодо ОСОБА_5 Таким чином, беручи до уваги усі наведені вище обставини у сукупності з відповідними їм правовими положеннями, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем НБУ оскаржуваного рішення N 105 від 13 грудня 2016 року в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. При цьому необхідно зазначити, що у даному випадку суд не втручається у дискрецію відповідачів, зокрема щодо аналізу ознак, визначених у нормативно-правових актах НБУ щодо пов'язаності особи із банком, характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком, оскільки не зобов'язує їх вчиняти будь-які дії, а лише перевіряє відповідність оскаржуваних рішень критеріям правомірності відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, що є прямим обов'язком суду. Стосовно протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), суд окремо зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно пункту 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Отже, предметом оскарження відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 (12) грудня 2016 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 (12) грудня 2016 року є носієм доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколу, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", підстави та докази прийняття якого були зафіксовані протоколом Комісії від 13 (12) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). В частині решти позовних вимог, в тому числі заявлених до Уповноважених осіб ФГВФО, суд зазначає про наступне. Частиною 1 статті 3 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку. Згідно з п. 17 ч. 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду гарантування фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом гарантування фізичних осіб, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 8 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Відповідно до статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом. З наявних в матеріалах справи копій рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акту виконання зобов'язань, наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 вбачається, що вони були застосовані відносно позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 як до пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що усі оскаржувані рішення ФГВФО та НБУ об'єднані спільною підставою - визначення позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". При цьому, суду не зрозумілий критерій застосування вказаної процедури щодо ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та одночасного не застосування цієї ж процедури щодо ОСОБА_2, який теж був визнаний пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас ч. ч. 1, 2 статті 2 КАС України передбачено, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За приписами п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до п. п. 7, 14 ч. 1 статті 3 КАС України, адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Таким чином, суд, зокрема, наділений правом визнавати нечинними адміністративні договори. Суд погоджується з доводами позивачів, що договори про придбання акцій є адміністративними договорами, оскільки фактично вони укладені за участі суб'єктів владних повноважень на виконання владних функцій, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому наділені відповідними ознаками адміністративних договорів. Враховуючи, що усі рішення та укладені за участі ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО договори мають похідний характер від рішення Комісії НБУ від 13 грудня 2016 року N 105, яке вище було визнане судом протиправним та необґрунтованим, колегія суддів вважає, що вказані похідні вимоги позивачів також підлягають задоволенню. Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Суд також погоджується із твердженням позивачів про те, що вони не можуть вважатись пов'язаними з банком особами протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення Національного банку України, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивачів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Згідно з пунктом 5 глави 2 розділу II Положення якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивачі строком до 29 грудня 2016 року не вважались пов'язаними із банком особами, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Більше того, згідно вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд: має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії банку. Позивачами до матеріалів справи долучені копії договорів застави від 19 грудня 2016 року згідно, яких права на депозити були обтяжені ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "МТІР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ". Тобто, обмін прав вимоги позивачів до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на акції додаткової емісії здійснений з порушенням вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказані приписи статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають, що на акції додаткової емісії банку не можуть обмінюватись кошти на за поточними та депозитними рахунками клієнтів банку. А оскільки матеріали справи свідчать, що кошти позивачів зберігались саме на депозитних рахунках ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", ФГВФО та Уповноважені особи ФГВФО були позбавлені права розпоряджатись такими грошовими зобов'язаннями банку перед позивачами шляхом їх обміну на акції додаткової емісії банку, що фактично мало місце, в результаті чого позивачі були протиправно позбавлені права розпоряджатись власним майном у вигляді грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно вимог про стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь позивачів, суд зазначає про наступне. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З оскаржуваного наказу Уповноваженої особи ФГВФО N 44 від 21 грудня 2016 року "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" судом встановлено, що внаслідок дій ФГВФО та уповноважених осіб грошові кошти позивачів з їх рахунків були зараховані на транзитний рахунок 37397820000101. Враховуючи встановлену протиправність актів та договорів ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, суд, керуючись наведеними приписами процесуального законодавства та з метою повного відновлення порушених прав позивачів, вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а також процентів, які не були нараховані на них станом на 22 лютого 2017 року, згідно заявлених вимог позивачів. Формула розрахунку: "сума депозиту" X "процент за депозитом" X "кількість днів (63 дні станом на 22.02.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х " 100 % " = "сума не нарахованих процентів за депозитом" - " 18 % податок на доходи фізичних осіб" - " 1,5 % військовий збір". N Позивачі N депозитного договоруВалютаСумма на 22.12.16 Списано 22.12.16 % -ставкаМало бути нараховано % з 22.12.16 по 22.02.17 (63 дні)Податок 19,5 % Мало бути виплачено1.ОСОБА_1SAMDN01000703452255USD5 207 354,005 207 354,0010,0089 880,3617 526,6772 353,692.ОСОБА_1SAMDN01000704259283EUR486 488,50486 488,5010,008 396,921 637,406 759,523.ОСОБА_6SAMDN25000738865116USD1 516 784,001 516 784,0010,0026 180,115 105,1221 074,994.ОСОБА_5SAMDN25000738896738USD6 610 575,506 610 575,5010,00114 100,3422 249,5791 850,785.ОСОБА_4SAMDN10000001978049USD2 053 581,102 053 581,1010,0035 445,376 911,8528 533,526.ОСОБА_4SAMDN10000010512451USD3 106 847,503 106 847,5010,0053 625,0410 456,8843 168,167.ОСОБА_4SAMDN10000704820291USD1 024 667,17948 185,206,5011 495,922 241,719 254,228.ОСОБА_4SAMDN01000711289441EUR79 535,2379 535,2310,001 372,80267,701 105,10При розгляді даної справи судом, також враховано наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивачі у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів були позбавлені прав на належне ним майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивачів, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_11О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивачі були протиправно позбавлені прав на грошові кошти безкоштовно та без відшкодування їх вартості. За таких умов, та враховуючи гарантії ефективного правового захисту, встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення грошових коштів, як поворот виконання протиправних рішень відповідачів. При цьому, суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивачів грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. При цьому, в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивачів, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивачів. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачів підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942,42 грн. кожен та на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4302,42 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) особами. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1 Рахмілем Давидовичем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ КБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 151 011 000, 00 (сто п'ятдесят один мільйон одинадцять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США (сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят три долари США шістдесят дев'ять центів), 6 759, 52 євро (шість тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять євро п'ятдесят два євроценти) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: Україна, індекс 03150, АДРЕСА_1), - 514 126 000, 00 (п'ятсот чотирнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч) гривень на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса реєстрації: Україна, АДРЕСА_2), - 163 052 960, 00 (сто шістдесят три мільйони п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять доларів США дев'яносто центів), 1 105, 10 євро (одна тисяча сто п'ять євро десять євроцентів) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса реєстрації: Україна, індекс 01004, АДРЕСА_3), - 174 504 680, 00 (сто сімдесят чотири мільйони п'ятсот чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 (дев'яносто одна тисяча вісімсот п'ятдесят) доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса реєстрації: Україна, індекс 01133, м. Київ, узвіз. ПечерськийАДРЕСА_4), - 44 835 000, 00 (сорок чотири мільйони вісімсот тридцять п'ять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 (двадцять одна тисяча сімдесят чотири) долари США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса реєстрації: Україна, індекс 01034, АДРЕСА_5), як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942, 42 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні сорок дві копійки) кожному. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 302, 42 грн. (чотири тисячі триста дві гривні сорок дві копійки). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547882
  4. Это решение прекрасно демонстрирует бездеятельность НБУ и циничное нарушение законодательства при "национализации" Приватбанка. При этом представители НБУ даже не потрудились подать все документы в суд для обоснования своей позиции. Само решение суда основано на том: 1. НБУ не предоставлено надлежащих доказательств связанности А-Банка и Приватбанк. При этом НБУ даже не предоставил протоколы соответствующей комиссии от июня и октября 2016 года. Доказательства НБУ больше похожи на догадки и вымысел без соответствующих документов, и не могут быть приняты. 2. НБУ не предоставил доказательств совместных собственников двух банков и какого-либо взаимного контроля друг над другом. Хотя все это в НБУ было и давно. Также НБУ не дал отчеты инспекционных проверок, ограничившись только открытой информацией. Видимо хотят скрыть нарушения, которые ранее были НБУ хорошо известны. 3. НБУ предоставил протокол комиссии о признании лиц связанными от другой даты нежели указано в самом решении. 4. Также суд указал, что исключительно родственные связи топ-менеджеров обоих банков не свидетельствуют о связанности самих банков. 5. Суд указал, что НБУ не предоставила ни одного доказательства свидетельствующего о связанности обоих банков. 6. Установлено, что само решение о связанности банков принято не уполномоченным на это органом. 7. В связи с тем, что НБУ был нарушен 15 дневный срок на предоставление пояснений от банков, и в этот срок банки не считаются связанными согласно норм законодательства, НБУ принял решение противоправно. Решение направлено Приватбанку только 14.12.2016. 8. И самое интересное и цинничное - ФГВФЛ приступил к продаже 100% Привабанка еще до получения права на акции, что свидетельствует о полном нарушении процедуры, определенной статьей 41-1 Закона Украины "О системе гарантирования вкладов физических лиц". Кто за это все ответит?
  5. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20239/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" (далі також - ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", позивач) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивач, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної А.М. та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США - в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, протиправним віднесенням позивача до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб та протиправним віднесенням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії пов'язаних з позивачем осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ним в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ проти позову заперечив з підстав відповідності оскаржуваних рішень та договорів вимогам закону, та вказав про таке: ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" мають спільну інфраструктуру, зокрема, спільні інформаційні системи, які дозволяють переглядати та формувати фінансову звітність, кореспондентські відносини, при цьому ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" більшість грошових коштів розміщував на рахунках в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", власник істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" Суркіс І.Р. одночасно володіє істотною участю в ТОВ "Студія " 1+1", яка є спорідненою з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, НБУ посилається на те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" використовує типові форми договорів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", між банківськими установами відбувається трудова міграція. З тих та інших підстав просить суд в задоволені позову відмовити. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачем всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України не спрямовано позовних вимог до відповідачів - Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших причин Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 24 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. На підставі Договору N 3064/UAH від 02 грудня 2004 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - UAH 16000003064001 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - UAH 16009003064002 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 3064/val-1 від 13 грудня 2007 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16004003064063 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - RUB 16004003064007 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16008003064003 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - EUR 16006003064072 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16007003064004 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 1/gar від 31 березня 2009 року і N 2/gar від 22 листопада 2010 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступний рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - USD 16029003064101 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Генеральної угоди 126-1 від 18 червня 2009 року про порядок проведення міжбанківських операцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16215003064153 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H81); - UAH 16216003064107 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130UAB02JJI); - UAH 16237003064108 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1125UAB0201I); - USD 16213003064207 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H7I). 24 червня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 47 було вирішено визначити пов'язаними з банком особами та включити до уточненого Звіту ПАТ А-БАНК про активні операції з пов'язаними особами, зокрема, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Проте, позивач не погодився з висновками, визначеними у рішенні N 47 від 24 червня 2016 року та висловив звою незгоду листами та скаргами про перегляд рішення від 04 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-773 БТ, від 15 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-844, від 20 вересня 2016 року N E.72.0.0.0 / 3-1385, копії яких містяться в матеріалах справи. 13 жовтня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 77 було вирішено залишити в силі Рішення Комісії N 47 від 24 червня 2016 року, в частині визнання ПАТ КБ ПРИВАТБАНК пов'язаним по відношенню до позивача. Згідно з рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статей 7, 55 Закону України "Про Національний банк України", статей 52, 66, 67 та 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розділу І, пункту 6 та розділу IV, пункту 181 постанови Правління Національного банку України від 31 липня 2015 року N 506 "Про затвердження Положення про Комісію з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами", Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315, та за результатами розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що були отримані Національним банком України від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" під час проведення інспекційних перевірок, що зафіксовано протоколом засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 12 грудня 2016 року, вирішено визначити пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких за порядковим номером 640 у переліку значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", серед яких, за порядком номером N 640 значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи Соловйової Н.А. "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. від імені ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як пов'язаної особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладений Договір про придбання акцій N 4/2016. Згідно вказаного договору, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. здійснене придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" відступає банку права вимоги в загальній сумі 363 645 240, 00 грн. Згідно підписаного акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, визначено, що набувач ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" підтверджує припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачем. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівникам структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про закриття операційного дня" N 54 надлишкові кошти клієнтів, що перевищують суму перерахування на поповнення статутного капіталу поверненні на клієнтські рахунки. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивача, всі зазначені рішення та договори в частині, що стосується його прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з безпідставним визначенням його в якості пов'язаної особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно з ч. 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Частина 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до ч. 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Наведені норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказують, що Національний банк України може прийняти рішення щодо визначення пов'язаними з банком осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України з метою визначення пов'язаних із банком осіб, порядку подання банками інформації Національному банку України (далі - Національний банк) про таких осіб, а також ознак, за наявності яких Національний банк має право визначити фізичних та юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, розроблено Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315 (далі по тексту - Положення N 315). Пункт 1 глави 1 розділу II Положення N 315 визначає, що банк визначає перелік пов'язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з урахуванням цього Положення. Особа є пов'язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов'язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Згідно з п. п. 1-3 глави 2 розділу II Положення N 315, Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із застосуванням, зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Національний банк не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про визначення особи (осіб) пов'язаними з банком засобами електронного зв'язку доводить його до відома банку або надсилає його в письмовій формі. У главі 3 Положення N 315 встановлено ознаки визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, а саме: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком; 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань особи, є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним особами, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 3) спільна інфраструктура: особа має спільні або дуже близькі адреси (фізичні або віртуальні), фактичні місцезнаходження, нефізичне розміщення (наприклад інтернет-сайт) із банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільні операційні структурні елементи, зокрема IT системи, бухгалтерський облік із банком або пов'язаними з ним особами (уключаючи аутсорсинг); особа має спільного з банком та/або пов'язаними з ним особами керівника, або працівник особи є керівником (менеджером) у банку та/або пов'язаній з ним особі та навпаки; особа має спільних юридичних радників із банком або довіреності надані банком та/або пов'язаними з ним особами, або вона є спеціально створеною компанією для виконання конкретних завдань та є контрольованою банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільних постачальників, провайдерів послуг або клієнтів із банком чи пов'язаними з ним особами; особа має в банку спільного з пов'язаними з банком особами менеджера з кредитування/надання послуг; 4) недостатня прозорість: інформація про структуру власності особи не дає можливості встановити всіх власників істотної участі та/або кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та/або всіх ключових учасників у структурі власності особи; інформації щодо діяльності кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) особи немає або її недостатньо; структура власності особи невиправдано складна; особа не співпрацює з Національним банком з питань з'ясування інформації щодо її відносин з банком та/або пов'язаними з ним особами; особа зареєстрована не в країні, де здійснюється її основна діяльність, без наявності для цього економічних і фінансових підстав; особа, щодо якої наявна відкрита інформація про її пов'язаність із банком документально нею не спростована. 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючися погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином; 2) документація: необхідна документація стосовно трансакції відсутня або документація не відповідає встановленим вимогам (у тому числі недостатня кількість або відсутність документів); наявна документація не відображає реальні характеристики, економічну суть трансакції; 3) операційні стандарти. Трансакція не була б проведена за таких умов іншим банком, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: деякі стандарти кредитування не представлені або визначені не повністю у внутрішніх положеннях банку; трансакція проведена з недотриманням внутрішніх положень банку; сума наданого кредиту не відповідає обсягам діяльності боржника; існує суттєва диспропорція між надходженнями особи, змістом та умовами трансакції; здійснення операцій, юридична форма яких відрізняється від їх економічної суті; особа має договірні відносини, що передбачають право на відмову від узятих на себе зобов'язань перед банком (виконання визначених умов) та/або передавання боргів пов'язаній із банком особі; установлення для боржника/контрагента індивідуальних умов сплати боргу, відмінних від поточних ринкових умов; штатна чисельність особи не відповідає обсягам її діяльності та/або обсягом активних операцій, що проводяться банком із такою особою; відсутність у особи протягом півроку з дати фактичного отримання кредиту необхідної документації чи дозволів для забезпечення виконання робіт, на цілі яких надавався кредит (наприклад відсутність дозволів на земельну ділянку під будівництво, на яке надано кредит, або взагалі ліцензії на будівництво тощо); 4) заборгованість та кредитоспроможність. Кредит не був би наданий особі іншим банком, що притримується ефективної банківської практики, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: кредитоспроможність або обсяги надходжень за грошовими потоками, що надходять на рахунки особи, не забезпечують своєчасного повернення кредиту; надходження, які планується отримати від інвестування коштів, наданих у кредит, не забезпечують своєчасного та належного повернення кредиту; здійснення операцій із особою, кредитний рейтинг якої або оцінка якості її активів, розрахованих банком, є нижче прийнятних; продовження строку користування кредитом на строк більше одного року без наявності фактів сплати відсотків за кредитом; 5) інструменти внутрішнього контролю. Внутрішній контроль за операцією недостатній порівняно з тим, що застосовується в аналогічних операціях, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: операція була здійснена банком за процедурою, відмінною від процедури, визначеної для аналогічних контрагентів; немає обґрунтованого висновку підрозділу з управління ризиками під час здійснення активної операції або є негативний висновок щодо цього; операція з особою здійснена в розмірі, що перевищує встановлений банком внутрішній ліміт для такого виду контрагентів без належного економічного обґрунтування; активи/послуги, продані/надані банку особою, не можуть бути ідентифіковані або немає жодних доказів їх ймовірного існування на момент здійснення трансакції; оцінка щодо застави, отриманої банком, не проведена своєчасно або відсутні документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства та внутрішніх процедур банку; кредити, надані особі, не класифікуються як проблемні, коли це необхідно (уключаючи чисто формальну реструктуризацію кредиту) або резерви на покриття можливих втрат за активними банківськими операціями розраховані неналежним чином; зволікання, затягування банком процедури стягнення боргу за кредитами або стягнення застави за кредитами; 6) відсоткові ставки, комісії та ціни: процентні, комісійні та операційні доходи (витрати) за операціями з особою є відмінними від поточних ринкових умов/умов операцій з іншими боржниками/контрагентами; ціни, за якими відбувся продаж активів та/або надання послуг банком особі, суттєво відрізняються від ринкових; ціни, за якими відбувся викуп активів та/або отримання послуг банком від особи, суттєво відрізняються від ринкових; 7) заставне забезпечення та гарантії: наявність у особи договорів із банком та/або пов'язаною з банком особою щодо забезпечення виконання зобов'язань один за одного; прийняття від боржника/контрагента меншого забезпечення виконання зобов'язань або забезпечення нижчої якості, ніж приймається від інших клієнтів. Положення також визначає типи пов'язаної з банком особи та відповідні коди типу пов'язаності, зокрема: 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Таким чином, особа може бути визнана пов'язаною із банком, за умови її відповідності визначенню п. п. 1-9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ознакам за характером взаємовідносин та за характером операцій, що передбачені у главі 3 Положення N 315. Наведене, у свою чергу свідчить про помилковість твердження НБУ щодо можливості визначати пов'язаність особи із банком виключно на підставі норм ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" без застосування ознак за характером взаємовідносин та за характером операцій. Позивачем надано суду докази, які свідчать про те, що у ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" існують кореспондентські відносини ще з рядом банків, крім як з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема: - Договором N 05-2016/35 від 14 квітня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК" сторони домовилися встановити кореспондентські відносини; - Договорами N 15/4-12/67 від 21 жовтня 2016 року та N 15/4-12/66 від 21 жовтня 2016 року укладеними між ПАТ "АКЦЕНТ БАНК" та ПАТ "Державний ощадний банк України" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N РВР-06/070916 від 07 вересня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "АБ РАДАБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N ИКСВ/4/2016 від 01 грудня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "СБЕРБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Договором N 214-р/2016 від 19 серпня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Разом з тим, відповідно до наданої позивачем довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про укладені договори оренди разом з копіями договорів, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має 195 відокремлених підрозділи. При цьому, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 193 договори оренди нежитлових приміщень, серед яких немає договорів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Два відділення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" знаходяться у приміщеннях, які належать ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на праві приватної власності. Отже, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" не орендує жодних приміщень у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" для розміщення відділень банку. Натомість, згідно довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про договори суборенди, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 24 договори суборенди нерухомих приміщень, з них лише 2 було укладено з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В письмових запереченнях на адміністративний позов НБУ посилається на ліцензійні угоди та договори, які укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та зазначає, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" передано практично всі програмні комплекти для обслуговування та здійснення банківської діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про спільність інфраструктури. Крім того, умови зазначених угод не є ринковими, ціни для ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" є пільговими. Водночас, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено ряд договорів щодо надання послуг, з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які надають ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" аналогічні/схожі послуги. Так, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладені договори щодо технічної підтримки та використання комп'ютерних програм з ТОВ "УКРДІЛІНГ", ТОВ "БI МОБАІЛ", ТОВ "Д.I.О.-ТРЕЙДЕР ІНТЕРНАЦІОНАЛ", ВАТ "Копмас Плюс", ТОВ "Х'юлет- Пакард Ю.Ей", ТОВ "ФОСС-ОН-ЛАЙН", тощо; договори з колекторськими компаніями про надання послуг з повернення проблемної заборгованості з ТОВ "Вердикт Коллекшен", ТОВ "Примоколект. Центр Денежных требований", ТОВ "ЕОС Украина", ТОВ "ТІРЕЛ", тощо; договори з суб'єктами оціночної діяльності з ТОВ "ОЦІНОЧНИЙ СТАНДАРТ", ТОВ "ПБ-КОНСАЛТІНГ", ТОВ "Базіс-Центр", тощо; договори про надання інформаційно-консультаційних послуг ТОВ "КРЕДИТНА ТОЧКА", ТОВ "ЦЕНТР ІНВЕСТИЦІЙНОГО КОНСАЛТИНГУ", ТОВ "ЛЕБОТ", тощо; договори щодо надання послуг з технічної підтримки та телекомунікаційних послуг та доступу до мережі Інтернет з ТОВ "ЗАКАРПАТІНФОКОМ", ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ", ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ФІЛІЯ СПІЛЬНОГО УКРАІНСЬКОГО-НІМЕЦЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ІНФОКОМ", ЗАТ "ДАТАГРУП", ТОВ "УКРКОМ", ТОВ "ТЕЧКОМ ЛАЙН", ТОВ "ТРК ЕФІР", ТОВ "МАКЛАУТ РЕГІОН", ТОВ "НІКО ТЕЛ ЗВ'ЯЗОК", ТОВ БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА "ЕКСПРЕС ЛТД", ТОВ "РЕГІОНАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ", ТОВ "БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА ЕКСПРЕС, ЛТД", ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ТЕЛНЕТ СЕРВІС", ПАТ "ПОЛТАВАІНФОКОМ", ПАТ "КИЇВСТАР", ЛФ СПІЛЬНЕ УКРАІНСЬКО-НІМЕЦЬКЕ ПІДПРИЕМСТВО В ФОРМІ ТОВ "ІНФОКОМ", ТОВ "ВОЛЯ-КАБЕЛЬ", ПАТ "ФАРЛЕП-ІНВЕСТ", ТОВ "КОМПАНІЯ "СКАЙЛАЙН ТЕЛЕКОМ", ТОВ "ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ ЛІНК", тощо. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мають спільної інфраструктури, а укладені ліцензійні договори та передане в користування програмне забезпечення не свідчить про наявність ознаки пов'язаної особи N 529, оскільки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має розгалужені економічні відносини та аналогічні договори з іншими постачальниками таких послуг. Також, в письмових запереченнях НБУ обґрунтовує ознаку пов'язаної особи N 529 укладенням ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" договорів уступки прав вимоги, використання банками однакових типових форм договорів/бланків та так званою "трудовою міграцією". Разом з тим, НБУ не наводить жодної норми права та жодного нормативного акту, який був порушений такими діями ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Сам факт укладення та існування договірних зобов'язань в даному випадку, на думку колегії суддів, не свідчить про наявність ознаки пов'язаних осіб N 529 чи інших підстав, визначених статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Стосовно поняття "трудової міграції", яка на думку відповідачів, мала місце між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає про наступне. Відповідно до вимог п. 23 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи. Враховуючи, що станом на дати прийняття оскаржуваних рішень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були зареєстровані та знаходилися в м. Дніпро (Україна), суд вважає недоведеними факти "трудової міграції" за відсутності перетинання державного кордону та адміністративно-територіальних одиниць. Більше того, "трудова міграція" взагалі не визначена в статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенні N 315 в якості підстави визначення пов'язаних із банком осіб. Аналогічної позиції колегія суддів притримується і питанні так званого доступу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до звітності та інформації про клієнтів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", оскільки НБУ не було доведено порушення таким доступом нормативних актів НБУ та не встановлено фактів використання такого доступу для проведення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" операцій в інтересах ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як це встановлено у п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При розгляді даного адміністративного позову судом також враховано міжнародні стандарти визначення відносин контролю. Уніфікованими міжнародними принципами визначення пов'язаних осіб зафіксовані в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку N 24, зокрема, передбачено, що суб'єкт господарювання є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує, якщо виконується будь-яка з таких умов: i) суб'єкт господарювання та суб'єкт господарювання, що звітує, є членами однієї групи (а це означає, що кожне материнське підприємство, дочірнє підприємство або дочірнє підприємство під спільним контролем є пов'язані одне з одним); ii) один суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством або спільним підприємством іншого суб'єкта господарювання (чи асоційованим підприємством або спільним підприємством члена групи, до якої належить інший суб'єкт господарювання); iii) обидва суб'єкти господарювання є спільними підприємствами однієї третьої сторони; iv) один суб'єкт господарювання є спільним підприємством третього суб'єкта господарювання, а інший суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством цього третього суб'єкта господарювання; v) суб'єкт господарювання є програмою виплат по закінченні трудової діяльності працівників суб'єкта господарювання, що звітує, або будь-якого суб'єкта господарювання, який є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує. Якщо суб'єкт господарювання, що звітує, сам є такою програмою виплат, то працедавці-спонсори також є пов'язаними із суб'єктом господарювання, що звітує; vi) суб'єкт господарювання перебуває під контролем або спільним контролем особи, визначеної в пункті а); vii) особа, визначена в пункті а) і), має значний вплив на суб'єкт господарювання або є членом провідного управлінського персоналу суб'єкта господарювання (або материнського підприємства суб'єкта господарювання). Тобто, визначальним критерієм для віднесення особи до пов'язаних з банком є існування відносин одностороннього чи взаємного контролю. В свою чергу, статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" контроль визначений, як можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Як зазначено в Рішенні правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року N 498-рм/БТ, власниками істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Водночас, виходячи з офіційних відомостей державного реєстру ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не здійснюють та не здійснювали контроль над ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Виходячи з наведеного, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мали спільних власників істотної участі та відносин контролю. Отже, між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні відносини прямого чи опосередкованого контролю, тобто, відсутні ознаки пов'язаних осіб, оскільки позивач був лише клієнтом банківської установи та не міг впливати на управління чи діяльність ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК". На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких Суркіс І.Р. володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_11 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власниками істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу ОСОБА_11, згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" момент прийняття оскаржуваних рішень від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що Суркіс І.Р. не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене та оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі Суркіса І.Р. в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", Суркіс І.Р. не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Таким чином, судом встановлено, що Суркіс І.Р. не є власником істотної участі у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і структура власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" жодним чином не може свідчити про пов'язаність Суркіса І.Р., і як наслідок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що Суркіс І.Р. є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Також, в оскаржуваних рішеннях Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47 від 24 червня 2016 року, N 77 від 13 жовтня 2016 року та N 105 від 13 грудня 2016 року вказано, що вони прийнятті на підставі документів та пропозицій, які були зафіксовані протоколами засіданнь зазначеної Комісії Національного банку України. Так, рішення Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 прийняте за результатом розгляду пропозиції робочої групи, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 прийняте на підставі документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 прийняте Комісією за результатом розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України 12 (13) грудня 2016 року. Відповідно до ч. ч. 4, 6 статті 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідач Національний банк України не надав суду копій протоколів засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року та від 13 жовтня 2016 року. До матеріалів справи долучено лише копію протоколу засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38). Стосовно протоколів засідань Комісії НБУ колегія суддів вбачає за необхідне зазначити про наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно п. 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протоколи засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому їх висновки не можуть бути предметом спору. Протоколи засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року є носіями доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколів, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у них висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі таких актів. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є відповідні рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47, N 77 та N 105, підстави та докази прийняття яких були зафіксовані протоколами Комісії від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). Додатково до наведеного вище, суд окремо звертає увагу на питання правомірності оскаржуваних рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою та від 13 жовтня 2016 року N 77. Фактично позивача та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі вказаних рішень було визнано пов'язаними особами за критерієм 528 - юридична особа, в яких асоційована особа керівника є керівником або власником істотної участі, у зв'язку з тим, що керівні посади в обох банках займали брати ОСОБА_13 (в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів) та ОСОБА_14 (Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"). Суд зазначає, що використання зазначених в Положенні N 315 ознак є обов'язковим при визначенні НБУ пов'язаної особи, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Враховуючи передбачені Положенням N 315 обов'язкові ознаки пов'язаності, а також законодавчий обов'язок НБУ застосовувати ці ознаки при визначенні пов'язаних осіб, звичайні родинні зв'язки між керівниками двох банків не дають підстав вважати ці банки пов'язаними, а тому ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та позивач, на думку суду, не можуть бути визнані НБУ пов'язаними особами лише на підставі родинних зв'язків їхніх керівників. Як було зазначено позивачем в наданих НБУ за наслідком прийняття рішення від 24 червня 2016 року N 47 поясненнях, ОСОБА_13 вже більше 20 років працює на керівних посадах в різних банківських установах. Так, з 18 березня 1994 року по 11 травня 2005 року працював у Комерційному Банку "Земельний Капітал". З 01 червня 2005 року по 11 березня 2011 року працював у Морському Транспортному Банку. З 01 червня 2011 року працює в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів. При цьому в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_13 ніколи не працював. Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_14 згідно із отриманою від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацією, працює в значеному банку починаючи з 01 квітня 1992 року по даний час. В ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_14 ніколи не працював. Безпосередньо в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" функції Заступника Голови Правління - Члена Правління та Члена Кредитного комітету ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_13 виконує самостійно, незалежно від інших осіб, на підставі повноважень визначених статутом та внутрішніми документами банку. ОСОБА_14 не є учасником будь-яких органів управління або комітетів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", тому не має впливу на управління та прийняття рішень щодо діяльності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Так само, ОСОБА_13 не є учасником будь-яких органів управління бо комітетів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", і не має впливу на управління та прийняття рішень щодо банківської діяльності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім цього, позивачем зазначено, що наказом від 11 липня 2016 року ОСОБА_13 звільнений з посади заступника Голови Правління ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". У зв'язку з цією обставиною, а також з урахуванням вищенаведених обставин щодо відсутності взаємного впливу, згідно з статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підстави вважати пов'язаними ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні. Окремо суд зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства, наявність значного або вирішального впливу однією юридичною особою на діяльність іншої юридичної особи може бути реалізована перш за все через наявність спільних бенефіціарних власників. Однак, структури власності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є різними та не мають спільних власників істотної участі. Таким чином, оскільки відповідачами інших обґрунтувань взаємного впливу ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" надано не було, жодних підстав для визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаними особами немає. Відповідно, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення НБУ прийняті на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а отже за відсутності правових підстав. Суд, також, відзначає, що рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року викладене на бланку Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами та підписано Головою комісії ОСОБА_15 Водночас, відповідно до п. 5 глави 2 Положення N 315, якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Отже, уповноваженим на розгляд заперечень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та перегляд рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року був Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, а не Комісія з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами, рішення якої переглядалось. Таким чином, рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року прийняте не уповноваженим органом НБУ, який не мав права приймати це рішення, тобто, з грубим порушенням встановленої процедури, що додатково до наведеного вище свідчить про його протиправність. Суд також погоджується із твердженням позивача про те, що він не може вважатись пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення НБУ, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивача з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. З цією нормою кореспондується п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, відповідно до якого, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивач строком до 29 грудня 2016 року не вважався пов'язаною із банком особою, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача щодо скасування рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Відповідно до вимог статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч. 1 статті 103 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Беручи до уваги, що на рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року позивачем були висловлені заперечення, які розглянуті Комісією НБУ 13 жовтня 2016 року, колегія суддів вважає, що строк звернення з позовом відносно рішення N 47 від 24 червня 2016 року слід рахувати з 13 жовтня 2016 року. Таким чином, позивачем не був пропущений строк, визначений статтею 99 КАС України, для звернення з даним адміністративним позовом, а тому необґрунтованими є протилежні доводи НБУ. Досліджуючи позовні вимоги щодо скасування наказу Уповноваженої особи Соловйової Н.А., колегія суддів виходить з наступного. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Соловйову Н.А., делегувавши їй повноваження, визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Оскаржуваним наказом заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4) та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. Позивач зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу було заблоковано доступ до грошових коштів, що розміщені на його рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", внаслідок віднесення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до категорії пов'язаних з банком осіб. Разом з тим, виходячи із того, що рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" позивача визнано пов'язаною із банком особою суд вважає, що оскаржуваний наказ Уповноваженої особи є похідним від такого рішення та стосується усіх пов'язаних із банком осіб. Враховуючи, що, як вже було встановлено вище, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною особою суперечить вимогам статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормам Положення N 315, і те, що до 29 грудня 2016 року позивач не вважався пов'язаною із банком особою, суд вважає, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується позивача, прийнятий за відсутності правових підстав для обмежень у видаткових операціях з рахунків, відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, наказ Уповноваженої особи Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яке про це зазначає позивач у своїх позовних вимогах, а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивача, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивача. Разом з тим, враховуючи, що рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2893, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 застосовані до ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як до пов'язаної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особи, дані рішення та накази є похідними від рішень НБУ про визнання осіб пов'язаними, суд вважає, що всі оскаржувані рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині, що стосується позивача, прийняті за відсутності правових підстав, а тому підлягають скасуванню. Щодо позовних вимог про визнання нечинними договорів та стягнення грошових коштів колегія суддів відзначає наступне. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Пунктами 10.2. - 10.4. Постанови Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", визначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Визнаючи протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними. Згідно загальних засад права, визнання договору недійсним/нечинним має наслідок у вигляді двосторонньої реституції, тобто, повернення сторін у стан, який передував укладенню договору - повернення кожною стороною усього отриманого за договором. Згідно оскаржуваних договорів про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року позивач без його відома, доручення чи будь-якої іншої правової підстави, що було встановлено вище, був позбавлений прав на грошові кошти, розміщенні у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З системного тлумачення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 162 КАС України випливає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання Договору про придбання акцій N 4/2016 нечинним з поворотом виконання зазначеного договору, шляхом стягнення на користь позивача усіх сум за зазначеним договором. З аналогічних підстав судом визнається нечинним і договір N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивача. Позивач зазначає, що у зв'язку з списанням грошових коштів з його рахунків відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не здійснювалось нарахування процентів згідно умов договорів, а саме станом на 22 лютого 2017 року: ВалютаСписана сумаДата списанняПоточна датаНомер рахункуПроцентна ставкаСума не нарахованих процентівEUR227 324,5922.12.201622.02.20171500001800006314,55 599,04EUR1 100 000,0022.12.201622.02.2017152110180004430,1186,85UAH4 540 538,4222.12.201622.02.20171500501800000220,5158 110,26UAH130 000 000,0022.12.201622.02.20171523301800000118,54 085 205,48UAH50 000 000,0022.12.201622.02.20171521901800030415,51 316 438,36USD100 000,0022.12.201622.02.2017150270100006020,584,93USD609 276,2222.12.201622.02.20171500601800000114,515 006,56USD4 200 000,0022.12.201622.02.2017152160180004150,1713,42Отже, загальна сума не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" становила 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. При цьому судом використано наступну формулу розрахунку: "сума списана з кореспондентського рахунку" X "процент за користування коштами" X "кількість днів (63 дні станом на 22.12.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х 100 % = "сума не нарахованих процентів за користування коштами". Таким чином, правомірним є стягнення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в якості повороту виконання договору купівлі про придбання акцій N 4/2016 наступних сум: - 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків; - 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. - в якості не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". При цьому суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивача грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Окремо суд звертає увагу на те, що стаття 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає певну послідовність дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо здійснення так званої процедури "bail-in". Зокрема, спочатку здійснюється обмін необтяжених грошових вимог на акції додаткової емісії, з подальшим формуванням резервів банку та аналізом стану капіталу банку, і лише у разі від'ємного чи нульового значення Фонд продає усі акції Міністерству фінансів України. Однак, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року N 961 установлено, що держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню. Тобто, вже станом на 18 грудня 2016 року, ще до проведення процедур передбачених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", державними органами було визначено, що продаж 100 % акцій здійснюється за одну гривню. Разом з тим, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про погодження умов договору продажу 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 датоване 20 грудня 2016 року, в той же час з наданих Фондом виписок про операції з цінними паперами вбачається, що зарахування акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", які набув позивач, відбулось 21 грудня 2016 року. Тобто, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб приступив до продажу 100 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ще до набуття позивачем прав на акції, що свідчить про повне порушення процедури, визначеної статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При розгляді даної справи судом, також враховані наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивач у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів був позбавлений прав на належне йому майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивача, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_16О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивач був протиправно позбавлений прав на грошові кошти без відшкодування їх вартості. Зазначене в сукупності з вже наведеними вище гарантіями ефективного правового захисту, що встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, додатково підтверджують правомірність позиції про необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача грошових коштів а якості повороту виконання протиправних рішень відповідачів. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Так, висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та Публічним акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 363 645 240, 00 (триста шістдесят три мільйони шістсот сорок п'ять тисяч двісті сорок) гривень, в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, - 5 785, 89 євро (п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять тисяч євро вісімдесят дев'ять євроцентів), 5 559 754, 09 гривень (п'ять мільйонів п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривні дев'ять копійок), 15 804, 91 (п'ятнадцять тисяч вісімсот чотири долари США дев'яносто один цент), в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 N 44, в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот шістдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість гривень). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547903
  6. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (ВССУ) вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591-10-00 http://sc.gov.ua; e-mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811 вих № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією Для забезпечення однакового і правильного застосування судами загальної юрисдикції Закону України «Про запобігання корупції» та положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилкам при розгляді справ про окремі адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, діючи відповідно до п. 7 розділу XII «Перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів», судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу суддів першої та апеляційної інстанцій на таке. 1. При розгляді справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, суди зобов’язані забезпечувати своєчасний та якісний їх розгляд, точне й неухильне застосування чинного законодавства. Вирішуючи справи цієї категорії, суди повинні керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. 2. Вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати: 1) об’єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об’єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації. Для розкриття об’єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб’єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння. Так, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом. Зазначимо, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов’язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня». Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання. Слід зазначити, що системний аналіз вжитого в абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону формулювання «припиняє діяльність» дає підстави констатувати, що термін «припинення» за загальним правилом (ст. 36 Кодексу законів про працю України) співвідноситься із терміном «звільнення» як ціле і частина, охоплюючи останнє. Це саме випливає з аналізу норм інших спеціальних нормативно-правових актів, зокрема з положень Закону України «Про державну службу» (ст. 83), Закону України «Про статус народного депутата України» (ст. 4) тощо, де зазначена термінологія підміняється одна одною. Разом з тим із цього правила є винятки. Так, Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) розрізняє терміни «звільнення» (статті 112-118) та «припинення» (статті 119-125), а отже, розмежовує їх, передбачаючи різні підстави для настання таких юридичних фактів. Наведені положення цього Закону повністю кореспондують зі ст. 126 Конституції України, яка також розмежовує ці поняття. Аналогічний підхід використано законодавцем щодо припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення (ст. 149-1 Конституції України). Так, у ч. 7 ст. 126 Конституції України, ст. 119 Закону № 1402 зазначено, що повноваження судді припиняються виключно в разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину. Цей перелік є вичерпним. Слід зазначити, що саме такий підхід використала Рада суддів України, приймаючи рішення від 15 вересня 2016 року № 54 «Щодо питання припинення повноважень суддів визначених Законом № 1402-VIII підстав». Крім того, слід зауважити, що виключною підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, згідно зі ст. 125 Закону № 1402, є саме припинення повноважень судді (статті 119—125). Звільнення ж судді з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, ст. 112 Закону № 1402, не є підставою для припинення трудових відносин в аспекті зазначених вище норм Конституції України та спеціального закону. Іншими словами, беручи до уваги положення ст. 7 КУпАП, згідно з якою «застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом», тобто яка передбачає чітке виконання передбачених законом норм, а отже, забороняє притягнення особи до адміністративної відповідальності за аналогією, тобто унеможливлює застосування по аналогії норм, що закріплюють склад правопорушень, з огляду на проведений вище аналіз, судді, які звільняються з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, не можуть бути суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Наведене стосується й інших правопорушень, передбачених ст. 172-6 КУпАП, у тому числі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни в майновому стані (ч. 2 цієї статті), наприклад, внаслідок отримання суддею вихідної допомоги у зв’язку з відставкою до досягнення ним шістдесяти п’яти років, адже суб’єкт їх вчинення однаковий. Конструктивною ознакою цього правопорушення є також несвоєчасне подання декларації без поважних на те причин. Тобто за наявності останніх відповідальність за аналізованою частиною статті виключається. Під поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв’язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою тощо; 2) предметом правопорушення є декларація, подана шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції: а) за минулий рік; б) за період, не охоплений раніше поданими деклараціями; 3) суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. 3. Розглядаючи питання щодо наявності конфлікту інтересів у прийнятті участі особи, яка здійснює службові чи представницькі повноваження (судді, депутата сільської, селищної, міської, районної та обласної ради тощо), в голосуванні щодо обрання його на адміністративну посаду (голови, заступника, секретаря тощо) та підстав для притягнення цієї особи до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, передбачене ст. 172-7 КУпАП, слід звернути увагу на таке. Беручи до уваги диспозиції ст. 172-7 КУпАП та п. 2 примітки до цієї статті, можемо констатувати, що порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можуть полягати: - у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - наявної суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень (ч. 1 ст. 172-7 КУпАП); -у вчиненні дій чи прийнятті рішень в умовах реального конфлікту інтересів, тобто за наявності суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що вплинуло на об’єктивність або неупередженість вчинення таких дій, або прийняття таких рішень (ч. 2 ст. 172-7 КУпАП). Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е, виконаного на замовлення адвоката Ульянова Р. А., щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи.., що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об’єктивний вираз, а також часовий взаємозв’язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об’єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій. Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов’язкової сукупності таких юридичних фактів, як: 1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений; 2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення. Так, депутати місцевих рад, які, крім конституційних гарантій, закріплених у ст. 38 Конституції України, з огляду на проведений аналіз ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», користуються ухвальним голосом з усіх питань, що розглядаються на засіданнях рад та їх органів, до складу яких вони входять, мають право обирати і бути обраними до органів відповідної ради. Тобто до інтересів представницьких повноважень відноситься голосування на сесіях міської ради, обирання та обрання до органів відповідної ради. Також, як приклад, судді, які беруть участь в обранні, в тому числі самих себе, на адміністративні посади відповідного суду, реалізують право, передбачене ст. 38 Основного Закону, «вільно обирати та бути обраними», а також здійснюють свої повноваження, визначені ст. 20 Закону № 1402 щодо забезпечення ефективного та належного адміністрування відповідного суду. Крім того, слід зазначити, що Рада суддів України, яка відповідно до п. 6 ч. 8 ст. 133 Закону № 1402 здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, у рішенні від 04 листопада 2016 року № 77 констатувала, що волевиявлення кожної особи - учасника зборів з обрання суддів на адміністративні посади не може бути підставою для встановлення наявності в діях цих осіб конфлікту інтересів та підставою для притягнення до відповідальності за волевиявлення особи під час таємного голосування; 3) наявність повноважень на прийняття рішення. Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є, крім іншого, утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу. Згідно ст. 43 цього Закону виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання, як обрання голови ради, відповідно, заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади; утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї тощо. Аналогічне випливає й зі змісту ст. 20 Закону № 1402, де передбачено, що обрання суддів на адміністративні посади здійснюється виключно зборами суддів відповідного суду (колегіально) з числа суддів цього суду; 4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об’єктивність або неупередженість рішення. Беручи до уваги визначення поняття «реальний конфлікт інтересів», згідно з яким він можливий при прийнятті рішення, а також роль окремої особи при прийнятті рішення колегіальним органом, можемо констатувати, що голосування окремою особою само по собі не може створювати безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між її діями та юридичними наслідками у формі прийнятого рішення колегіальним органом (наприклад, зборами суддів відповідного суду). Те саме стосується й осіб, які здійснюють представницькі повноваження. Згідно з п. З ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, тобто виборного колегіального органу, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Те саме випливає з положень ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», які регламентують питання, що вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, тобто колегіальним органом. Іншими словами, у разі, якщо, наприклад, депутат місцевої ради, який виконує свої повноваження у складі такого колегіального органу, голосує за погодження самого себе до складу виконавчого органу міської ради та погодження призначення себе на посаду заступника міського голови, він одноособово не приймає такого рішення, таке рішення приймається колегіальним органом більшістю голосів. Відтак відсутній прямий і безпосередній причинно- наслідковий зв’язок між голосуванням та прийняттям рішення. Голосування депутата за формування виконавчого органу є його обов’язком, тобто участь у такому голосуванні є здійсненням депутатом його представницьких повноважень. Одночасно право депутата бути обраним до складу виконавчого органу прямо встановлене ст. 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Із цього випливає, що право бути обраним до складу виконавчого органу є реалізацією представницьких повноважень депутата, а не здійсненням його приватного інтересу. З обранням особи депутатом органу місцевого самоврядування такій особі разом з комплексом інших прав та повноважень делегується і представницьке право бути обраним до складу виконавчих органів такої ради. Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду. Разом з тим слід зазначити, що в разі, якщо, наприклад, депутат місцевої ради чи суддя голосує за погодження призначення особи, з якою пов’язаний родинними відносинами, до складу виконавчого органу чи на посаду голови, заступника голови та секретаря судової палати відповідного суду, то реальний конфлікт інтересів у такому випадку може мати місце лише у випадку, коли при прийнятті такого рішення необхідно зробити вибір між особою, з якою суддя перебуває в родинних відносинах, та іншим кандидатом. Наведене відповідає вищезгаданому висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 4. Протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, складається уповноваженою на те посадовою особою, зокрема посадовою особою органів внутрішніх справ (Національної поліції) та Національного агентства з питань запобігання корупції (п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП), і повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП. Необхідно зазначити, що до пунктів 1 та 11 ч. 1 ст. 255 КУпАП згідно з абзацами «а» і «б», підп. 6 п. 1 розділу І Закону України від 12 лютого 2015 року № 198-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» було внесено зміни, відповідно до яких у пунктах 1 і 11 ст. 255 КУпАП, де визначено повноваження посадової особи органів Служби безпеки України та прокурора на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП, посилання на ці статті було виключено. При цьому відповідно до абз. 4 розділу II цього Закону зазначалося, що підпункти «а» та «б» підп. 6 п. 1 розділу І цього Закону набирають чинності після початку діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Відповідно до рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 01 серпня 2016 року № 1 початком діяльності цього органу визначено 15 серпня 2016 року. Тобто відповідно до абз. 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» набули чинності зміни до ст. 255 КУпАП, згідно з якими з повноважень уповноважених посадових осіб Служби безпеки України і прокурора було виключено право на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП попри наявне й нині у змісті пунктів 1 і 11 ст. 255 КУпАП посилання на ці статті. У разі коли протокол складено не уповноваженою на те особою або без додержання вимог, установлених ст. 256 КУпАП, суддя зобов’язаний своєю постановою повернути протокол відповідному правоохоронному органу (спеціально уповноваженому суб’єкту протидії корупції, який склав протокол) для належного оформлення. При цьому постанова про направлення протоколу про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, для належного оформлення (усунення недоліків) не підлягає апеляційному оскарженню. 5. Судам слід мати на увазі, що адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше двох років із дня його вчинення (ч. З ст. 38 КУпАП). Для визначення початку перебігу строку давності притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язане з корупцією, важливу роль відіграють як день вчинення, так і день виявлення правопорушення. Будь-якого продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі закривається. Вказівка законодавця у п. 7 ст. 247 КУпАП «на момент розгляду справи» означає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на початок розгляду справи закінчилися строки, встановлені ст. 38 КУпАП. Разом з тим сам розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачений ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об’єктивного і повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, якщо на момент розгляду справи в суді закінчились строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, то суд в разі заперечення особою своєї вини чи наявності у її діях складу адміністративного правопорушення спочатку в повному обсязі досліджує всі обставини справи, встановлює, чи містить діяння ознаки та склад адміністративного корупційного правопорушення, чи належить особа до суб’єктів цього корупційного правопорушення, чи винна вона в його вчиненні, і лише після цього закриває провадження у справі. 6. Справи про адміністративні корупційні правопорушення розглядаються судом у загальному порядку у п’ятнадцяти денний строк із дня одержання протоколу та інших матеріалів справи. При розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення, передбачені статтями 172-2-172-9 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (ч. 2 ст. 258 КУпАП), та прокурора (ч. 2 ст. 250 КУпАП) є обов’язковою. Зазначені норми кореспондують із позицією ЄСПЛ, викладеною в рішенні від 06 березня 2017 року у справі «Карелін проти Російської Федерації», в якому відсутність прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було визнано порушенням статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (порушення принципу рівності сторін і вимоги змагальності процесу). 7. При розгляді справ цієї категорії суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 КУпАП, звертаючи особливу увагу на з’ясування таких питань: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбаченого КУпАП; чи є особа винною у його вчиненні; чи належить вона до суб’єктів цього правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочину; чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 КУпАП; чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі. Суди мають також з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням особою повноважень. Якщо в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, буде встановлено ознаки злочину, суддя повинен винести постанову про закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення і передати матеріали прокурору для вирішення питання про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності. 8. Правом на апеляційне оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, наділено вичерпний перелік осіб, до яких належать особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законний представник, захисник, потерпілий, його представник. Згідно із змінами до ст. 294 КУпАП (нова редакція першого речення частини другої цієї статті), внесеними Законом України від 16 березня 2017 року № 1952-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб», прокурор може оскаржити відповідну постанову судді лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП[2]. При цьому слід зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 287 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 цього Кодексу, якою визначено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Тобто прокурор може реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справах про адміністративні правопорушення у визначених законом випадках виключно на стадії виконання судового рішення. В інших випадках, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 294 КУпАП, апеляційна скарга підлягає поверненню прокурору як така, що подана особою, яка не наділена правом апеляційного оскарження. Судова палата у кримінальних справах [1] Депутатом місцевої ради згідно зі ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» є депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, який представляє інтереси відповідної територіальної громади. [2] Інформаційний лист ВССУ від 30 квітня 2015 року № 9-749/0/4-15 щодо застосування норм КУпАП, які регулюють право прокурора на оскарження постанов, прийнятих у справах про адміністративні правопорушення, з огляду на те, що він не враховує (виданий до) останніх законодавчих змін від 16 березня 2017 року, слід вважати таким, що не може бути використаний правозастосувачем як чинна позиція судової палати у кримінальних справах ВССУ. http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files//Головам Апеляційних судів від 22.05.2017 року.pdf Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення пов`язані з корупцією від 22.05.2017 року.pdf
  7. На що будуть витрачені гроші, експропрійовані у Віктора Януковича? https://t.co/jk8V0XsmSZ с помощью @YouTube

  8. Украине не хватит своей валюты — нужно одалживать на внешних рынках - мнение: Валютные… https://t.co/H9Q33ZEuCW #antiraid #антирейд

  9. ВАСУ согласился с определением апелляционного суда, который отменяя решение суда первой инстанции и закрывая производство по делу исходил из того, что спорные правоотношения по регистрации права собственности связаны с невыполнением условий гражданско-правовой сделки и не являются публично-правовыми, а проистекают из договорных отношений, следовательно подлежат разрешению по правилам гражданского судопроизводства .
  10. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ К/800/33014/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Стрелець Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року у справі №815/618/16 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект" про визнання дій протиправними та скасування рішення, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект", в якому просила: визнати протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект"; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю „Кей-Колект". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій у державного реєстратора не було належних доказів щодо наявності у позивача заборгованості як перед TOB «Кей-Колект» так і перед АКБ «УкрСиббанк», а також щодо повідомлення у встановленому Законом порядку позивача про передачу TOB «Кей-Колект» прав за договором про надання споживчого кредиту, укладеного з АКБ УкрСиббанк». Зазначені обставини свідчать, що рішення про державну реєстрацію прийнято без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим це рішення підлягає скасуванню. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року позовні вимоги задоволені. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року скасоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження по справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність дій державного реєстратора-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ТОВ „Кей-Колект" та правомірність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23182804 від 27.07.2015 року на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ТОВ „Кей-Колект". Згідно договору від 19.12.2006 року №9935 АКБ „УкрСиббанк" є іпотекодержателем об'єкту нерухомого майна, яким забезпечено зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.12.2006 року №11098896000. Предметом іпотеки, яким забезпечено вказане зобов'язання, є квартира №61 по вулиці (Рекордна) Маршала Бабаджаняна, буд. 25 в м. Одесі. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 52580931 від 33.02.2016 року, 27.07.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23182894 від 27.07.2015 на квартиру під №61 у будинку №25 по вулиці Бабаджаняна (вул. Рекордна) у м. Одесі за TOB „Кей-Колект" та проведені дії щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 (вул. Рекордна) у м. Одесі за TOB „Кей-Колект". Підставою вказаної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою вказаний договір іпотеки від 19.12.2006 року №9935 згідно застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що спір у данній справі є адміністративним і підлягає розгляду за правилами КАС України. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження по справі виходив з того, що спірні правовідносини щодо реєстрації права власності пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди та не є публічно-правовими, випливають з договірних відносин, отже підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі „Zand v. Austria" вказав, що словосполучення „встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування „суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття „суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає „усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається „судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказаний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін „суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України). За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів вважає, що в цьому випадку підлягає застосуванню ст.6 Конвенції стосовно „суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися „судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 21-41а16. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження по справі. Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: Справа № 815/618/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/66002287
  11. ВХСУ согласился с судами низших инстанций и указал, законодательство в сфере арендных правоотношений связывает прекращение обязанности арендатора с фактом возвращения объекта договора аренды.
  12. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2016 року Справа № 910/20246/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя Судді: Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерної компанії "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/20246/15 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" до: 1. Акціонерної компанії "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті", 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лайт Інвест" про стягнення 101 581 051, 05 грн. та зобов'язання передати майно, за участю представників позивача: Білицького Б.М., відповідача-1: Літвінова О.Б., Сацика В.О., відповідача-2: не з'явились, В С Т А Н О В И В : У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерної компанії "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лайт Інвест", в якому просило: 1) стягнути з Акціонерної компанії "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" 101 581 051, 05 грн. заборгованості за договором № 30/07/09-БУ суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки від 30.07.2009, з яких: 27 371 940, 85 грн. заборгованості з орендної плати, 39 730 534, 40 грн. неустойки, 449 859, 80 грн. пені, 29 259 249, 05 грн. інфляційних втрат, 4 769 466, 95 грн. 3% річних; 2) зобов'язати Акціонерну компанію "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" передати у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" транспортні засоби та спеціальну техніку у кількості 17 одиниць, а саме: Renault Kerax Dumptruck з д/н АМ 0129 ВА, д/н АМ 0961 АХ, д/н АМ 0680 АХ, д/н АМ 0681 АХ, д/н АМ 0679 АХ, д/н АМ 0677 АХ, д/н АМ 0676 АХ, д/н АМ 1905 АХ, д/н АМ 1907 АХ, д/н АМ 1908 АХ, д/н АМ 0678 АХ, д/н АМ 1912 АХ, д/н АМ 1906 АХ, д/н АМ 5928 АХ, д/н АМ 5927 АХ, д/н АМ 3276 ВА, д/н АМ 0135 ВА; 3) стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лайт Інвест" 100 000 грн. за договором поруки № 24/03-15 від 24.03.2015. Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 16 502 512, 40 грн. заборгованості з орендної плати, 39 730 534, 40 грн. неустойки, 449 859, 80 грн. пені, 23 750 789, 68 грн. інфляційних втрат та 4 015 486, 61 грн. 3% річних. Стягнуто з віповідача-2 на користь позивача 100 000 грн. за договором поруки. Провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 10 769 428, 45 грн. заборгованості з орендної плати, 1 324 483 грн. інфляційних втрат та 377 244, 35 грн. 3% річних припинено. В іншій частині вимог в позові відмовлено. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати в частині стягнення заборгованості з Акціонерної компанії "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" в особі представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до відповідача-1 відмовити повністю. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального, а також процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" (орендарем) та представництвом "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" (суборендарем) 30.07.2009 укладено договір № 30/07/09-БУ суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки. Відповідно до п. 1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає в орендне користування, за плату, на певний строк транспортні засоби (спецтехніку) (далі - майно) на умовах, викладених у договорі, згідно з додатками, що є невід'ємними частинами договору. Згідно з п. 2.1 договору майно передається в суборенду суборендарю з моменту оформлення актів приймання-передачі, складених в порядку, визначеному чинним законодавством України та підписаних представниками обох сторін. Пунктом 2.2 договору визначено, що майно передається за адресою: Житомирська обл., Житомирський район, 167 км Дороги М06 Київ-Чоп, де розташована будівельно-виробнича база суборендаря. За умовами пункту 2.3 договору суборендар протягом 2-х календарних днів з моменту закінчення терміну дії даного договору (п.п. 6.1, 6.2) чи у випадках дострокового припинення договору (п. 4.2.2) повертає орендарю майно в технічно справному стані з урахуванням нормального зносу із складанням актів приймання-передачі. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору розмір орендної плати за 1 місяць узгоджується сторонами додатково в додатках, що є невід'ємними частинами договору. Суборендар протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі майна повинен здійснити попередню оплату орендарю в розмірі 30% від місячної орендної плати, яка вказана в додатках до договору. Згідно з п. 3.3 договору в подальшому орендна плата сплачується у безготівковому порядку, протягом 5-ти календарних днів згідно з рахунком, виставленим орендарем, але в будь-якому випадку не пізніше 10-го числа поточного місяця. Пунктом 6.1 договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту фактичної передачі майна суборендарю згідно з актом приймання-передачі та діє протягом одного місяця. Умовами п. 6.2 договору визначено, що термін оренди автоматично вважається продовженим до 31.12.2009, якщо за 3 календарних дні до закінчення терміну дії договору не надійшло ніяких письмових заперечень від сторін про його розірвання. Відповідно до п. 7.5 договору у випадку несвоєчасного внесення орендної плати суборендар сплачує пеню в розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки. Між позивачем та відповідачем-1 30.07.2009 укладено додаток № 1 до договору, відповідно до положень п. 2 якого сторонами встановлений загальний розмір щомісячної орендної плати в сумі 2 483 158, 40 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що в грошовому еквіваленті в іноземній валюті складає 228 650, 10 EUR. Пунктом 1 вказаного додатку визначено майно, яке орендар зобов'язується передати, а суборендар - прийняти в суборенду, та яке, як встановлено судами попередніх інстанцій, передано за наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі спеціальної техніки від 01.08.2009, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками. У період з вересня 2009 року по липень 2010 року відповідачем-1 перераховано на користь позивача 4 909 118, 17 грн. орендної плати за користування орендованим майном. Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків, підписаного представниками позивача та відповідача-1, станом на 07.02.2011 заборгованість останнього за користування у період з вересня 2009 року по травень 2010 року орендованим майном становить 19 922 465, 83 грн. У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 обов'язку з повернення орендованого майна, позивач листом № 67/1 від 01.09.2010 повідомив відповідача-1 про те, що товариством з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" 30-31 серпня 2010 року відбулося одностороннє повернення техніки з оцінкою її технічного стану, про що складені відповідні акти про повернення та технічний стан техніки. В подальшому, між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лайт Інвест" (поручителем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" (кредитором) 24.03.2015 укладено договір поруки № 24/03-15, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання всіх обов'язків представництва "Гюльсан іншаат санаі туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" (боржник), що виникли з договору № 30/07/09-БУ суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки від 30.07.2009. Відповідно до п. 3.1 договору поруки, поручитель зобов'язується у разі порушення боржником обов'язку за основним договором самостійно виконати обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора. Порукою за цим договором забезпечується виконання боржником взятих на себе за договором № 30/07/09-БУ від 30.07.2009 зобов'язань (в т.ч. щодо сплати штрафних санкцій, які виникнуть у випадку неналежного виконання ним таких зобов'язань) у сумі, що не може бути більшою 100 000 грн. Згідно з пункту 4.1 договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основним договором, кредитор на свій власний розсуд звертається з письмовою вимогою до боржника про виконання цього обов'язку або з позовом до суду. Зазначаючи, що орендоване за договором № 30/07/09-БУ майно відповідач-1 не повернув та продовжував ним користуватись після припинення дії договору, а також враховуючи, що за договором поруки відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань за договором № 30/07/09-БУ, позивач звернувся з даним позовом до суду. Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач-1 після закінчення строку дії договору № 30/07/09-БУ продовжував користуватися орендованим майном, то зобов'язання відповідача-1 сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору. Припиняючи провадження у справі в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 10 769 428, 45 грн. заборгованості, 1 324 483 грн. інфляційних втрат та 377 244, 35 грн. 3% річних, суди обох інстанцій зазначили, що вимоги: про стягнення заборгованості з орендної плати за користування орендованою за договором № 30/07/09-БУ технікою у кількості 24 одиниці у період з 01.08.2009 по 01.12.2009 у розмірі 5 023 515, 43 грн.; стягнення заборгованості з орендної плати за користування орендованою технікою у кількості 9 одиниць у період з 01.12.2009 по 31.05.2010 у розмірі 5 745 913, 20 грн.; стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 324 483,00 грн. та 3% річних у розмірі 377 244,35 грн., нарахованих по кожному платежу окремо у загальний період з 11.10.2009 по 01.04.2011 вже були предметом розгляду спору в іншій справі з прийняттям відповідного судового рішення. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За змістом ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Судами обох інстанцій встановлено, що договір № 30/07/09-БУ суборенди транспортного засобу та спецтехніки припинив свою дію з 31.12.2009. Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди. Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач-1 продовжував користуватися орендованим майном після припинення строку дії договору. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт повернення орендованого майна позивачу. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновкам місцевого та апеляційного господарських судів, що договір суборенди транспортних засобів та спеціальної техніки № 92.12.-БУ від 01.12.2009 не може вважатись доказом пролонгації договору № 30/07/09-БУ від 30.07.2009 та виступати правовою підставою для правомірного користування відповідачем-1 орендованим майном після закінчення строку дії договору № 30/07/09-БУ, оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, у рішенні господарського суду Житомирської області від 23.11.2011 у справі № 17/5007/73/11, яке набрало законної сили, встановлено, що договір суборенди транспортних засобів та спеціальної техніки № 92.12.-БУ від 01.12.2009 є неукладеним з огляду на недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди. Також судами обох інстанцій встановлено, що предмети позовів у даній справі та у справі № 9/5007/12/11 є тотожними в частині: стягнення заборгованості з орендної плати за користування орендованою за договором № 30/07/09-БУ технікою у кількості 24 одиниці у період з 01.08.2009 по 01.12.2009 у розмірі 5 023 515, 43 грн.; стягнення заборгованості з орендної плати за користування орендованою за договором № 30/07/09-БУ технікою у кількості 9 одиниць у період з 01.12.2009 по 31.05.2010 у розмірі 5 745 913, 20 грн.; стягнення нарахованих за прострочення з оплати вказаної заборгованості пені у розмірі 196 004, 20 грн., нарахованої по кожному платежу окремо у загальний період з 11.10.2009 по 11.12.2010, інфляційних втрат у розмірі 1 324 483, 00 грн. та 3% річних у розмірі 377 244, 35 грн., нарахованих по кожному платежу окремо у загальний період з 11.10.2009 по 01.04.2011. Таким чином, беручи до уваги викладене вище, встановлені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції та враховуючи, що орендар не повернув у встановлений договором строк об'єкт оренди орендодавцю, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 16 502 512, 40 грн. заборгованості з орендної плати за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору оренди, 449 859, 80 грн. пені (на підставі п. 7.5 договору, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), 23 750 789, 68 грн. інфляційних втрат і 4 015 486, 61 грн. 3% річних (на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України) та про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 10 769 428, 45 грн. заборгованості з орендної плати, 1 324 483 грн. інфляційних втрат та 377 244, 35 грн. 3% річних, оскільки зазначені позовні вимоги вже були предметом розгляду судом у справі № 9/5007/12/11 з прийняттям відповідного судового рішення. Що ж до вимог про стягнення 39 730 534, 40 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для застосування до відповідача-1 відповідальності за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення 39 730 534, 40 грн. неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди, оскільки ця неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем та підлягає стягненню за весь час прострочення обов'язку щодо повернення речі. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею) передбаченою ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. За ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Положеннями ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Судами обох інстанцій встановлено, що за умовами укладеного договору поруки № 24/03-15 від 24.03.2015, поручитель поручився перед кредитором за виконання всіх обов'язків представництва "Гюльсан іншаат санаї туризм накліят ве тіджарет анонім шіркеті" (боржника), що виникли з договору №30/07/09-БУ (в тому числі щодо сплати штрафних санкцій, які виникнуть у випадку неналежного виконання ним таких зобов'язань) - в сумі, що не може бути більшою 100 000 грн., а за положеннями п. 4.1 договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) божником обов'язку за основним договором, кредитор на свій власний розсуд звертається з письмовою вимогою до боржника про виконання цього обов'язку або з позовом до суду. Таким чином, враховуючи, що заборгованість відповідача-1 за неналежне виконання перед позивачем за договором суборенди № 30/07/09-БУ своїх зобов'язань перевищує розмір 100 000 грн., колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з відповідача-2 на користь позивача 100 000 грн. Також колегія суддів вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 передати позивачу у власність транспортні засоби та спеціальну техніку у кількості 17 одиниць, зазначену в позовній заяві, оскільки сам по собі факт наявності заборгованості у зв'язку з порушенням відповідачем-1 умов договору не є підставою для набуття права власності на майно товариством з обмеженою відповідальністю "Бауком-Україна" з огляду на приписи ст. 321 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, у зв'язку з чим посилання скаржника на нові докази, які не долучались до матеріалів справи та не досліджувались під час провадження у суді першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів. Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 - без змін. Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Кривда Д.С. Борденюк Є.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/57223735
  13. Это наше решение. Суд отказал банку во взыскании суммы долга с физлица в связи с пропуском сроков исковой давности, в соответствии с присланным уведомлением и условиями договора. Также суд закрыл производство в отношении юрлица поручителя в связи с невозможностью рассмотрения в одном производстве споров по разным видам юрисдикции. В обоих случаях суд привел целый ряд правовых позиций ВСУ.