Поиск в системе

Державний герб України Ухвала іменем україни 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (дала - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 травня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 45 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 травня 2017 року. Погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 кредитних зобов'язань, у неї утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., в тому числі: 41 890,26 грн. - заборгованість за кредитом; 33 759,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2540,70 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 24 434,87 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 5131,27 грн. - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Враховуючи викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 86 266,51 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 28 666,80 грн., заборгованості з винагороди за надання фінансового інструменту - 2540,70 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 13 168,75 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, жилою площею 25,30 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, вартістю 45 000 грн., у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 96 740,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 33 759,49 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2540,70 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 13 168,75 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 250 грн., процентної складової штрафу у розмірі 5131,27 грн., шляхом продажу його ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні позову в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та / або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому по АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначаючи розмір заборгованості, місцевий суд виключив з її складової штраф (процентну складову) в розмірі 5131,27 грн. та штраф (фіксовану частину) в розмірі 250 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, зменшив розмір пені в межах строку позовної давності в один рік. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам судові рішення не відповідають. Установлено, що 08 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 08 липня 2007 року по 08 травня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 49500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 05 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки складає 45 000 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого станом на 01 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 41890,26 грн., заборгованість по процентам - 33759,49 грн., заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту (п. 7.1 кредитного договору) - 2540,70 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 24434,87 грн., штраф - 250 грн., штраф (відсоток від суми заборгованості) - 5131,26 грн. (а.с. 9 - 11). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором 11 квітня 2012 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу строку позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми (ст. 261 ЦК України) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості частинами (щомісячними платежами) у розмірі 852,34 грн. в період з 21 по 28 число кожного місяця (а.с. 16). Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Разом з тим, відповідно до положень частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Установлено, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с. 94). Проте, вирішуючи спір у справі суди всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не врахували, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору кредиту - графік погашення кредиту від 08 травня 2007 року, що унеможливлює перевірку судами обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, а також не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі із врахуванням строку позовної давності. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. За змістом частин 1, 2 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Проте справа в суді апеляційної інстанції була розглянута за відсутності відповідача та його представника за довіреністю, і докази, які б підтверджували належне повідомлення їх про судове засідання у матеріалах справи відсутні. За викладених обставин суд апеляційної інстанції, порушивши конституційні права ОСОБА_6 на участь у судовому засіданні, та не взявши до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, не перевірив, чи отримував відповідач або його представник повідомлення про призначення справи до розгляду, чим позбавив їх можливості обґрунтувати доводи, викладені у апеляційній скарзі. З огляду на викладене, всупереч ст. 6 Конвенції апеляційним судом не було забезпечено справедливої судової процедури. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. УмноваІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41993310

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29973208 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Савченко В.О., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків і моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року, встановила: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру та виселення. В обгрунтування позову зазначив, що 30 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 115 987 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 травня 2018 року. Виконання умов за кредитним договором забезпечено договором іпотеки, укладеним між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку квартиру, загальною площею 65,60 кв.м, яка належить їм на праві власності і розташована за адресою: АДРЕСА_1 Обумовлена ціна предмету іпотеки становить 145 550 грн. Оскільки ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була, Банк звернувся до суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із вказаної квартири. Не погодившись з позовом, ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до Банку про визнання дій протиправними, визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків і моральної шкоди. Зазначав, що кредитор в односторонньому порядку збільшив розмір щомісячних платежів. Крім цього, кредитний договір було укладено в Краснолуцькому відділенні Луганської філії ЗАТ КБ «Приватбанк», яке не є юридичною особою, а тому не мало право укладати з ним договір. Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 14 травня 2012 року відмовлено публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Визнано дії службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що виразилися у неправомірному нарахуванні відсотків за користування кредитом, нарахуванні суми пені, укладенні кредитного договору від 30 травня 2008 року, протиправними. Визнано недійсним кредитний договір від 30 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 заподіяні збитки у подвійному розмірі в сумі 59324,20 грн та заподіяну моральну шкоду в сумі 10000 грн. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2008 року в розмірі 182 885,28 грн звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 65,60 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності; дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, вартість якого складає 145 500 грн. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку в органах МВС України. Позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд правомірно застосував норми статтей 526, 527, 530 ЦК України та ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та виходив із того, що ОСОБА_3 порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 апеляційний суд посилався на те, що останній не надав суду доказів щодо введення його в оману Банком щодо істотних умов кредитного договору. Висновок суду в цій частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки. Відповідно до ст. 39 Закону України « Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. На підставі наведеного рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому відповідно до положення ч.1 ст. 337 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Проте з висновком суду апеляційної інстанції про виселення відповідачів з квартири не можна погодитися виходячи з наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців. Разом із тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Виходячи із аналізу наведених правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або власника, або в інший погоджений сторонами строк. У матеріалах справи міститься письмова вимога про добровільне звільнення відповідачами квартири (а.с.25,26,), проте відсутні докази отримання її відповідачами. У ході судового розгляду не обговорювалось питання щодо дотримання процедури виселення відповідачів. Доводи касаційної скарги про неотримання письмової вимоги іпотекодержателя матеріалами справи не спростовується. Оскільки при ухваленні рішення апеляційним судом, в частині виселення відповідачів з квартири, порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалене по справі рішення в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.М. Колодійчук В.О. Савченко І.М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40093941 Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/2012/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Кореняк В. К. Доповідач Савченко С. О. УХВАЛА Іменем України 07.08.2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі: Головуючої: Савченко С.О. Суддів: Кодрула М.А., Суржика М.М., при секретареві: Гончар О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Державний ощадний банк України» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2014 року у справі за його позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні звернення стягнення на іпотечне майно шляхом примусового виселення мешканців з будинку без надання іншої житлової площі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - служба у справах дітей Кіровоградської міської ради,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні звернення стягнення на іпотечне майно шляхом примусового виселення мешканців з будинку без надання іншої житлової площі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - служба у справах дітей Кіровоградської міської ради, обґрунтовуючи його тим, що між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_5 22.12.2006 року укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_5 отримав 15000 доларів США, а також в забезпечення зобов'язань за цим договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 того ж дня укладено договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є будинок АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчений 22.12.2006 р. приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу ОСОБА_6за реєстром № 6375. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.03.2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 126722 грн. 17 коп. заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року. В рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними господарчо-побутовими будівлями АДРЕСА_1. Позивач вважає, що звернення стягнення на житловий будинок є підставою для виселення його мешканців, якими є всі відповідачі, письмові вимоги банку про виселення і зняття з реєстрації в зазначеному будинку відповідачі ігнорують, а тому позивач просить задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2014 р. в задоволені позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, оскільки суд ухвалив рішення без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав: Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ОСОБА_5 22.12.2006 року укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_5 отримав 15000 доларів США, а також в забезпечення зобов'язань за цим договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 22.12.2006 р. укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку будинок АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчений 22.12.2006 р. приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром № 6375 (а.с.15-19). Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.03.2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 126722грн.17коп. заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006року. В рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними господарчо-побутовими будівлями АДРЕСА_1 (а.с.23). 05.10.2011 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Кіровоградського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду від 02.03.2010 року, 12.04.2012р.проведено опис і арешт житлового будинку АДРЕСА_1, в якому зареєстровані всі відповідачі (а.с.26-29). Письмові вимоги банку про зняття з реєстраційного обліку відповідачі не виконують (а.с.34-37). За вимогами ст. 40 Закону України «Про іпотеку» підставою для виселення всіх мешканців будинку, за винятком наймача та членів його сім'ї, є звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення. За діючим нині Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом застави згідно із ст. 4 закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом, наданим йому кредитними установами та за умови, що таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває і іпотеці, за умови, що у позичальника чи майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Оскільки будинок АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, будинок виступає як забезпечення зобов'язання громадянина України ОСОБА_5 за отриманим ним споживчим кредитом, будинок використовується відповідачами як місце постійного проживання, даних про наявність у відповідачів іншого житла матеріали справи не містять, загальна площа будинку 53.7 кв. м (а.с.28), висновок суду першої інстанції про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про мораторій…» і в період дії закону не може відбуватися звернення стягнення на предмет іпотеки, а передбачена законом процедура звернення стягнення потягне за собою виселення, і, відповідно, в період дії Закону України «Про мораторій…» позовні вимоги задоволенню не підлягають, є вірним. Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, який відповідає обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та процесуального права, що відповідно до ст.308 ЦПК України є підставою для залишення рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий: Судді:

Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Кафідової О.В., Попович О.В., Коротуна В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову банк посилався на те, що 12 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1, в якому вони проживають. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. За умовами договору ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на 03 лютого 2012 року складає 47 253,70 доларів США, що в національній валюті складає 377 542,88 грн. Враховуючи вищевикладене, банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та виселити відповідачів із вказаного будинку. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості в сумі 47253 доларів 70 центів США, що становить 377542,88 грн., за кредитним договором від 12 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 76,80 м2 , житлова площа 50,40 м2 та земельну ділянку загальною площею 0,1158 га, що розташований АДРЕСА_1, шляхом укладення від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані і проживають в будинку, який є предметом іпотеки, і розташований за вказаною адресою зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порушують питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просять залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідачів іншого житла немає, одна з відповідачів - ОСОБА_7 має похилий вік, а інша - ОСОБА_6 не працевлаштована, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею у вказаному будинку, сім'я перебуває у важкому матеріальному становищі, а тому вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде суперечити моральним принципам суспільства та держави. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, виникла заборгованість та були нараховані штрафні санкції за невиконання умов договору, в зв'язку із чим відповідно до вимог статей 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів. Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Установлено, що 12 вересня 2008 року ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_7 12 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. Відповідно до п. 35.5 договору іпотеки ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Однак вирішуючи спір, апеляційний суд всупереч вимогам статей 214, 215 ЦПК України на вказане уваги не звернув та належним чином не встановив осіб, які проживають у спірному будинку. Крім того, задовольняючи позов в частині виселення відповідачів, суд апеляційної інстанції зобов'язав орган МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, зняти останніх з реєстраційного обліку, тобто поклав обов'язок на особу, яка не була залучена до участі у справі. При новому розгляді справи апеляційний суд повинен звернути увагу на вищевказане та виправити допущені помилки. Крім того, вирішуючи питання звернення стягнення на предмет іпотеки врахувати те, що з 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. ПоповичІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39796369

Державний герб України Апеляційний суд міста Києва Справа № 22-ц/796/5998/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю. Доповідач - Кабанченко О.А. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кабанченко О.А. суддів - Желепи О.В., Рубан С.М.. при секретарі - Лапіній К.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили Анатоліївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, - в с т а н о в и л а: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року частково задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_6, неповнолітнього ОСОБА_6, про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та визнати нікчемним п.п. h) п.5.2. Договору іпотеки, який був укладений 17листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, про зобов'язання не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя. Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд не взяв до уваги заперечення Служби у справах дітей від 12 серпня 2013 року № 42-2286 проти реалізації майна - предмета іпотеки та задовольнив позов в частині зняття з реєстрації малолітньої дитини, фактично дозволивши продавати квартиру на прилюдних торгах; не врахував, що відповідно до постанови ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві ВП № 30328315 від 8 серпня 2013 року із заробітної плати відповідача щомісячно відраховується 20% для погашення заборгованості перед позивачем. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині вирішення вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку, ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, зобов'язати Святошинський районний відділ головного управління державної міграційної служби м. Києва зняти їх з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не було взято п. 5.1 (підпункт «І»), п. 5.2. (підпункт «h») Договору іпотеки, а також ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Апеляційна скарга відповідачів підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № МL-009/870/2006, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 70 000,00 доларів США, а останній зобов'язався його повернути рівними частинами до 14 листопада 2021 року (а.с.13-14). З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зазначеного кредитного договору, 17 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки № РСL-009/870/2006, за яким іпотекодавець надала іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16-18). За виконавчим написом № 12104 від 14 грудня 2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7 постановою від 12 лютого 2010 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві Цимбал О.П. було відкрито виконавче провадження №18239795 про стягнення із ОСОБА_3 боргу в сумі 584 073,34 грн. (а.с. 19). В межах виконавчого провадження ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року здійснено заміну стягувача - на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с.27). У січні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним розпочато процедуру примусового звернення стягнення на майна іпотекодавця - відповідача ОСОБА_3 за договором іпотеки, що був укладений 17 листопада 2006 року, та вчиненим приватним нотаріусом виконавчим написом, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору.. Виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку у квартирі, яка є предметом іпотеки, є необхідним, оскільки проживання відповідачів у заставному майні та їх реєстрація там утруднює здійснення органом ДВС процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири на прилюдних торгах. Зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх відповідачів обгрунтовував порушенням ОСОБА_3 умов договору іпотеки, зокрема пункту 5.2. договору щодо зобов'язання іпотекодавця не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на площі предмета іпотеки без попередньо отриманої письмової згоди іпотекодержателя. ОСОБА_2, який діє від свого імені, від імені ОСОБА_3 за довіреністю та від імені неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_6 за законом, заперечував проти позову, посилався на труднощі у сплаті кредиту та можливість укладання договору реструктуризації боргу, що виник перед банком. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога є передчасною у зв'язку з неможливістю дослідити матеріали виконавчого провадження № 18239795 ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про стягнення із ОСОБА_3 боргу у розмірів 584 074,34 грн., які б мали свідчити про початок реалізації нерухомого майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, а вимоги про зняття вказаних відповідачів з реєстраційного обліку є похідними від вимоги про виселення. Рішенням суду визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 з тих підстав, що діти були зареєстровані за адресою квартири, яка є предметом іпотеки, під час дії договору іпотеки в порушення його умов - без згоди іпотеко держателя. Судова колегія не може погодитись у повному обсязі з такими висновками суду з наступних підстав. Зокрема, не можна визнати обґрунтованим посилання суду на неможливість дослідити матеріали виконавчого провадження щодо стягнення суми боргу з відповідачів, оскільки вони взагалі не вмотивовані, і з матеріалів справи не вбачається, що судом були витребувані для дослідження матеріали виконавчого провадження, а сторонам роз'яснювалось їх право звернутись до суду з відповідним клопотанням. При цьому, колегією суддів встановлено, що постановою ВП №30328315 від 8 серпня 2013 року державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва відкрите виконавче провадження про щомісячне відрахування із заробітної плати ОСОБА_2 грошових коштів для погашення заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого листа, виданого судом 12 серпня 2011 року. Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що ним проводиться погашення боргу позивачем не спростовані, відомостей про розмір боргу, що існує на даний час не надано. З постанови ВП № 182390795 від 29 серпня 2014 року старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва вбачається, що виконавчий документ - виконавчий напис №12104 від 14 грудня 2009 року про стягнення боргу із ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом звернення стягнення на предмет - іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 повернуто стягувачу на підставі ст. 47 п. 9 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України №4953 від 29 травня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, крім того у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання рішення у встановлений ним спосіб. Таким чином, судова колегія вважає, що на даний час відсутні підстави для виселення відповідачів, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не проводиться, виконавчий документ щодо звернення стягнення на предмет іпотеки повернутий стягувачу. Судом першої інстанції вірно визначено, що реєстрація фізичної особи у жилому приміщенні залежить від її права користування цим приміщенням, отже вимоги щодо зняття з реєстрації є похідними від вимог про виселення, проте судом при цьому були задоволені вимоги щодо зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_6 без їх виселення чи позбавлення права користування жилим приміщенням. Крім того, рішення в частині задоволення зазначених вимог не відповідає заявленим позивачем вимогам - зобов'язати Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві (який не є відповідачем у справі) зняти відповідачів ОСОБА_6 з реєстраційного обліку. З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги відповідачів про визнання нікчемним пункту договору іпотеки не можуть бути розглянуті, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції, отже відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягають розгляду апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення - відмовити. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40479305

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Заєць Т.О. Доповідач: Шебуєва В.А. № 22-ц/796/11512/2014 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А., суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І., при секретарі Шпируку О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,- встановила: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на положення п.1 ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Вказаний Закон не має зворотної сили та не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами до набрання ним чинності і випливають з договору, укладеного 25 січня 2007 року. Суд першої інстанції неправильно застосував положення Конституції України, Закону України «Про іпотеку», яким прямо передбачено право іпотекодержателя задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі у разі його порушення за рахунок вартості предмета іпотеки та не звернув уваги на те, що застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» призведе до звуження змісту та обсягу прав ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Після втрати законної сили даним Законом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зможе задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вже буде рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 39 ЦПК України, ч.1 ст.154 СК України права малолітнього захищає його мати ОСОБА_2, яка була залучена до участі в розгляді справи. В апеляційній інстанції представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та представник Служби в справах дітей Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність. Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір №МL-008/029/2007.. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит в розмірі 95 000,00 доларів США терміном повернення до 25 січня 2017 року, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою 13,99 % річних шляхом сплати до 25 числа кожного місяця ануїтет них платежів у розмірі 1486,02 доларів США (а. с. 8-11). Пунктом 4.1.1. частини № 2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки № PML-008/029/2007, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_3 в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №МL-008/029/2007 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., та належить іпотекодавцям на праві власності (а. с. 14-17). 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» продало (переуступило) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно додатку до договору, зокрема і кредитний договір №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладений з ОСОБА_2, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь продавця винагороду (а. с. 26-40). 05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та ПАТ «ОТП Банк» (клієнт) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1.1 якого ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, зокрема, і за договором іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, ОСОБА_3, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно (а. с. 41-42). ОСОБА_2 належним чином зобов'язання за кредитним договором №МL-008/029/2007 не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 03 березня 2014 року становить 112673,42 долари США, що еквівалентно 1092869,42 грн., та 3988973,40 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань, з яких: 85965,30 доларів США - залишок заборгованості за кредитом, 26708,62 доларів США - сума несплачених відсотків, 3988973,40 грн. - пеня за прострочення виконання зобов'язань (а. с. 12). 17 лютого 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 (а. с. 19-22). Згідно довідки форми № 3 КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» від 11 червня 2014 року № 2017 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 67). ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судовому порядку порушило питання про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві власності та була передана ними в іпотеку ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; а також виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5 (а. с. 103-110). З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки вони підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Згідно з п. 3, 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Таким чином, норми Закону України «Про іпотеку», зокрема і в частині задоволення вимог іпотекодержателя, мають бути застосовані з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не має зворотної дії в часі. Даний Закон був прийнятий з метою підтримки громадян України, які вже мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів) шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та з метою мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40726971

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, Справа №760/25872/13 № апеляційного провадження:22-ц/796/14499/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Лозинська М.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого - Семенюк Т.А. Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г. при секретарі - Круглику В.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини, що мають значення для справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що у листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. Зазначив, що у порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував у зв'язку із чим, станом на 7 листопада 2013 року виникла заборгованість у розмірі 196707,16 доларів США. Просив суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вищезазначену квартиру. Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 196707,16 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 5-7). Частиною 6 ст. З Закону «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. За положенням ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитним установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв.м. для жилого будинку. Судом встановлено, що відповідачі підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», оскільки саме нормами даного Закону встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Також колегія суддів не може прийняти доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не перевірено, чи є іпотечне майно єдиним місцем проживання відповідачів, так як на підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів щодо наявності у відповідачів у власності іншого нерухомого майна, суду не надано. Доводи апелянта про те, що Банк має право вимагати дострокового повернення частини кредиту та сплати відсотків за користування грошима не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки на час дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто стягнення на вищезазначене іпотечне майно. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40707619

ОТП Факторинг требует от меня добровольно в течении месяца с момента получения письма, выселиться из своей квартиры, которая является моим единственным местом жительства и сняться с регистрации, в противном случае грозиться обратиться с иском в суд. Хотя еще в феврале в устной беседе в присутствии своих советников вице-президент этой компании согласился на 15-ти летнюю рассрочку этого долга под 0% годовых, при условии что я соглашусь добровольно продать второй залоговый объект - нежилое помещение, на что я согласился, начали искать покупателя вместе с их "карманным" риэлтером и тут я получаю это письмо, как гром среди ясного неба, теперь не зная что и делать. Подскажите как быть в этой ситуации, чтоб не оказаться на улице? Скан письма прикрепил.

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2012 рік м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Ступакова О.А. суддів: Бабія А.П., Станкевича В.А. при секретарі - Березовської Ю.С. розглянувши цивільну справу за позовом ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року, встановила: ПАТ Акціонерний банк „Укгазбанк" в особі Другої Одеської філії звернуся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, за участю третьої особи Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеку. Обґрунтовуючи свої вимоги представник позивача зазначив, що 07 березня 2007 року позивач уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № 39/К, відповідно до якого був виданий кредит у сумі 59400,00 доларів США на споживчі цілі строком до 07 березня 2019 року. Між Страховою компанією „Українська Страхова Група" та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування заставного майна від 07 березня 2007 року, терміном дії з 08 березня 2007 року до 07 березня 2008 року. У якості забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та відповідачами було укладено Договір іпотеки від 07.03.2007 року за реєстровим № 2550, відповідно до якого відповідачами позивачу було надано належне їм на підставі свідоцтва про право на житло виданого УЖКГ виконкому ОМР народних депутатів від 25.08.1998 року за реєстровим № 3-12554, квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до умов договору іпотеки від 07 березня 2008 року майнові поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 зобов'язані відповідати перед позивачем всім своїм майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося за невиконання ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань з повернення кредиту. У порушення зазначеного Кредитного договору ОСОБА_1 не сплатив заборгованість перед банком. Відповідачі звернулись до суду із позовом до ПАТ АБ „Укргазбанк", за участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_8, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. Враховуючи, що предметом цих двох спорів є відносини з приводу виконання кредитного договору 39/К від 07.03.2007 року та договору іпотеки від 07.03.2007 року, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 червня 2010 року означені справи об'єднані в одне провадження. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року позов задоволений в повному обсязі. Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що 07 березня 2007 року був укладений кредитний договір № 39/К між ПАТ Акціонерного банку „Укгазбанк" в особі Другої Одеської філії та ОСОБА_1, відповідно до якого позичальнику був виданий кредит у сумі 59400,00 доларів США на споживчі цілі строком до 07 березня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 12,5 % річних. Відповідно до копій заяв на видачу готівки, виписки з особового рахунку, розрахунком заборгованості ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 57600,0 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов'язаних із порушенням умов кредитного договору, згідно п. 2.1 кредитного договору, банк укладає в день укладення цього Договору з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 договір іпотеки від 07.03.2007 року за реєстровим № 2550, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого відповідачами позивачу було надано в заставу належне їм в рівних частках на підставі свідоцтва про право на житло виданого УЖКГ виконкому ОМР народних депутатів від 25.08.1998 року за реєстровим № 3-12554, зареєстрованого в КП „ОМБТІ та РОН" у кн. 296 пр. на стор. 24 номер запису 369, реєстраційний №17964695, квартиру АДРЕСА_1, яка складається в цілому з трьох житлових кімнат загальною площею 35,5 кв. м. та підсобних приміщень загальною площею 67,1 кв. м. Відповідно до п. 1 Договору іпотеки іпотекодавець надав в іпотеку майно, зазначене в п. 6 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна перед іншими кредиторами Іпотекодавця. 07 березня 2007 року та 28 лютого 2008 року Банк укладає з ОСОБА_5 та з ОСОБА_6 договори поруки №41/П від 07.03.2007 року та від 28.02.2008 року. Відповідно до договору поруки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виступили поручителем та зобов'язалася солідарно з позичальником відповідати з банком за виконання зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору, в тому повернення суми кредиту, нарахованих процентів, комісій та неустойки (штрафу, пені) та витрат банку пов'язаних із стягненням заборгованості. В зв'язку з порушенням умов кредитного договору ОСОБА_1 банком були направлені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 письмові вимоги від 17.01.2008 року, від 29.04.2008 року про погашення заборгованості за кредитом у зв'язку з невиконанням боржником - ОСОБА_1 зобов'язань по кредитному договору, згідно з п.2.1. Договору поруки від № 41/П від 07.03.2007 року та від 28.02.2008 року. Відповідь на письмові вимоги банку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надали, заборгованість за кредитом не сплатили. Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У порушення вимог зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 не сплатив заборгованість перед банком. В зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 18.02.2009 року виникла заборгованість по тілу кредиту - 56360,64 доларів США, що за курсом НБУ становить 445812,66 грн.; заборгованість за процентами - 11796,75 доларів США, що за курсом НБУ становить 93312,29 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 14915,59 грн., штраф за неналежне виконання умов договору іпотеки - 27900,00 грн., всього: 68157,39 доларів США, що за курсом НБУ становить 539124,95 грн. та 42815,59 грн., на загальну суму 581940,54 грн. Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановленим строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковий для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 1049 параграфу 1 глави 71 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У п. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України зазначено, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, у випадку порушення Позичальником зобов'язань, Банк має право, зокрема, відмовитися від виконання своїх зобов'язань та/або розірвати цей договір, при цьому Позичальник зобов'язаний відшкодувати Банку збитки в розмірі неповерненої суми кредиту, процентів за користування кредитом та витрат, понесених Банком за цим договором, а також повернути Банку заборгованість по кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші видатки, понесені Банком за цим договором. Згідно вимог ч. 6 ст. 3 Закону України „Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Відповідно до вимог ст. 7 Закону України „Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Між Страховою компанією „Українська Страхова Група" та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування заставного майна від 07 березня 2007 року, терміном дії з 08 березня 2007 року до 07 березня 2008 року. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону „Про іпотеку" порушення іпотекодавцем обов'язку зі страхування предмета іпотеки є підставою для вимоги дострокового виконання зобов'язання або звернення стягнення на предмет іпотеки. Термін дії договору добровільного страхування заставного майна закінчився 07 березня 2008 року, в порушення умов кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 не надав позивачу доказів оформлення договору страхування заставного майна та копію зазначеного договору. Протягом усього строку дії кредитного договору Банк здійснює контроль за виконанням Позичальником умов договору іпотеки та забезпечує моніторинг заставленого майна для відповідності задоволення своїх вимог за рахунок оформленого в іпотеку майна. Згідно з п.3.3.9 договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний не перешкоджати реалізації прав іпотекодержателя, надавати іпотекодержателю всі документи необхідні для перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, а також негайно на вимогу іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки. На виконання умов положення про кредитування та договору іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний перевіряти об'єкт предмета іпотеки та іпотекодавець зобов'язаний не перешкоджати йому в реалізації його прав. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат згідно зі ст. 79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії заборгованість по тілу кредиту - 56360,64 доларів США, що за курсом НБУ становить 445812,66 грн.; заборгованість за процентами - 11796,75 доларів США, що за курсом НБУ становить 93312,29 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 14915,59 грн., штраф за неналежне виконання умов договору іпотеки - 27900,00 грн., всього: 68157,39 доларів США, що за курсом НБУ становить 539124,95 грн. та 42815,59 грн., на загальну суму 581940,54 грн., а також в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії судових витрат, а також в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зобов'язання Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі ВГНІРФО зняти відповідачів з реєстраційного обліку за адресою квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до положень ч.1 ст. 292 ЦПК України - сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в частині стягнення з них заборгованість по тілу кредиту, заборгованість за процентами, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату процентів, штрафу за неналежне виконання умов договору в апеляційному порядку не оскаржили тому у ОСОБА_10 відсутні підстави вимагати скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 кредитної заборгованості і колегія не вбачає підстав для виходу за межі апеляційної скарги визначені ст. 303 ЦПК України. Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_10 кредитної заборгованості суд першої інстанції вийшов за межи позовних вимог оскільки позивач в позові не просив стягнути з ОСОБА_10 заборгованість за кредитом. Наявність Іпотечного договору, відповідно до якого ОСОБА_10 виступила майновим поручителем, передавши у іпотеку позивачеві нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 не свідчить, що з ОСОБА_10 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 "Про заставу" установлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 року "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. На підставі наведеного колегія вважає, що рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_10 на користь позивача кредитної заборгованості та судових витрат підлягає скасуванню. Суд першої інстанції дійшов обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належать на праві власності в рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Однак суд першої інстанції в рішення не зазначив, яким саме шляхом провести звернення стягнення на предмет іпотеки, а також не визначив початкову ціну предмету іпотеки. Згідно із п. 6.1. іпотечного договору іпотеко держатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору. Статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється, зокрема, за рішенням суду. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 33 ч. 1 Закону України «Про іпотеку», у разі не виконання або не належного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 6.2. Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Тому колегія вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції - звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належать на праві власності в рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 провести шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною визначеною сторонами в договорі іпотеки. Колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом. Цей порядок установлено ч. 3 ст. 109 ЖК України, яка передбачає примусове виселення громадян із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, на яке звернено стягнення, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців. Разом з тим, ч. 1 ст. 40 цього ж Закону в редакції на час спірних правовідносин, зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У ч.ч. 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Позивачем процедура виселення відповідачів з квартири витримана не була. На підставі наведеного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. Зобов'язуючи Сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Малиновського РВ України в Одеській області зняти всіх осіб з реєстраційного обліку зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1, виселення всіх осіб, що проживають в квартирі АДРЕСА_1 суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між позивачем та Сектором громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Малиновського РВ України в Одеській області відсутній спір стосовно зняття з реєстраційного обліку осіб зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1 в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права і відсутні підстави визначені ст. 309 ЦПК України для його скасування. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії заборгованість по тілу кредиту - 56360,64 доларів США, що за курсом НБУ становить 445812,66 грн.; заборгованість за процентами - 11796,75 доларів США, що за курсом НБУ становить 93312,29 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 14915,59 грн., штраф за неналежне виконання умов договору іпотеки - 27900,00 грн., всього: 68157,39 доларів США, що за курсом НБУ становить 539124,95 грн. та 42815,59 грн., на загальну суму 581940,54 грн., а також в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії судових витрат. Ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії про стягнення з ОСОБА_4 кредитної заборгованості та судових витрат. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року змінити в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції - звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належать на праві власності в рівних частках ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 провести шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною визначеною сторонами в договорі іпотеки. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2010 року скасувати в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зобов'язання Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі ВГНІРФО зняти ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі другої Одеської філії про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зобов'язання Сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Малиновського РВ України в Одеській області зняти всіх осіб з реєстраційного обліку зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1, виселення всіх осіб, що проживають в квартирі АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів. Головуючий О.А. Ступаков Судді А.П. Бабій В.А. Станкевич http://reyestr.court.gov.ua/Review/23991122

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27900685 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Самара», сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Павлоградського MB УМВС України в Дніпропетровській області, про стягнення кредитної заборгованості, виселення, зняття з реєстрації, звернення стягнення на предмет застави та іпотеки, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Цимая Володимира Сергійовича на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2009 року ВАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк», що в подальшому змінило назву на ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк», (далі - ПАТ «АК «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ТОВ (далі - ТОВ) «Агро-Самара», ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Павлоградського MB УМВС України в Дніпропетровській області, про стягнення кредитної заборгованості, виселення, зняття з реєстрації, звернення стягнення на предмет застави та іпотеки. Позивач зазначав, що 28 квітня 2007 року між ВАТ «АК «Укргазбанк» та ТОВ «Агро-Самара» було укладено кредитний договір, за яким товариству було відкрито невідновлювану відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 210 000 грн. Кредитну лінію було відкрито з 28 квітня 2007 року по 26 грудня 2008 року зі сплатою 18 процентів річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання цього кредитного договору, 28 квітня 2007 року між ВАТ «АК «Укргазбанк», ТОВ «Агро-Самара» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки за яким ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати по кредитним зобов'язанням ТОВ «Агро-Самара». Цього ж дня між банком та ТОВ «Агро-Самара» було укладено договір застави за яким товариство передало в заставу, належні йому три трактори колісних марки «ЮМЗ-6АКЛ», трактор колісний марки «К-700А», автомобіль «ЗАЗ 110307» та крупорушку «МАВ-300», а з ОСОБА_5 ПАТ «АК «Укргазбанк» було укладено договір застави за яким останній у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором передав у заставу належний йому трактор колісний марки «К-700А». Також, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки за яким у іпотеку було передано, належний ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,506 га за указаною адресою. 28 квітня 2007 року грошові кошти в сумі 210 000 грн. були перераховані на поточний рахунок ТОВ «Агро-Самара». Уточнивши позовні вимоги позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «АК «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 18/07 від 28 квітня 2007 року станом на 29 квітня 2009 року: прострочена заборгованість за кредитом - 160 000 грн., заборгованість по сплаті прострочених процентів 9 116 грн. 19 коп., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту 16 172 грн. 05 коп., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату проценті по кредиту 1 082 грн. 21 коп., заборгованість по комісії за відкриття та обслуговування позичкового рахунку - 2 100 грн., заборгованість по сплаті штрафу згідно з п. 5.3 кредитного договору - 16 911 грн. 62 коп., а всього 205 382 грн. 07 коп. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 18/07 від 28 квітня 2007 року станом на 29 квітня 2009 року в розмірі 205 382 грн. 07 коп. звернути стягнення на предмет застави - трактор колісний, марка - К-700А, реєстраційний номер НОМЕР_2 рік випуску 1985, заводський номер б/н, двигун № НОМЕР_1 № НОМЕР_3, об'єм двигуна 14860 см.куб, який належить ОСОБА_5 на праві приватної власності згідно свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_4, виданого 21 квітня 2005 року Павлоградською районною інспекцією Держтехнагляду Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 18/07 від 28 квітня 2007 року станом на 29 квітня 2009 року в розмірі 205 382 грн. 07 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - індивідуальний житловий будинок, загальною площею - 75,1 кв.м, житловою площею - 40,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на будівлю від 28 листопада 1988 року № 115, виданого Павлоградською районною радою Дніпропетровської області та зареєстрованого Павлоградським бюро технічної інвентаризації 28 листопада 1988 року, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 1 за № 115. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 18/07 від 28 квітня 2007 року станом на 29 квітня 2009 року в розмірі 205 382 грн. 07 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, загальною площею 0,506 га, яку передано: обслуговування жилого будинку - 0,25 га; ведення особистого підсобного господарства - 0,256 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП, виданого 8 червня 1995 року головою Кочерезької сільської ради, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 281. Виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Зобов'язати Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб з обслуговування м. Павлограда та Павлоградського району МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з реєстраційного обліку з індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2010 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Наступною ухвалою цього місцевого суду від 26 січня 2010 року провадження у справі в частині вимог ПАТ «АК «Укргазбанк» до ТОВ «Агро-Самара» закрито. Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року позов ПАТ «АК «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «АК «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 18/07 від 28 квітня 2007 року в сумі 188 470 грн. 45 коп. Звернуто стягнення на предмет застави - трактор колісний, марки - К-700А, реєстраційний номер НОМЕР_2 рік випуску 1985, заводський номер б/н, двигун № НОМЕР_1 № НОМЕР_3, об'єм двигуна 14860 см. куб, який належить ОСОБА_5 на праві приватної власності. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - індивідуальний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, загальною площею 0,506 га, яку передано: обслуговування жилого будинку - 0,25 га; ведення особистого підсобного господарства - 0,256 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Зобов'язано Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб з обслуговування м. Павлограда та Павлоградського району МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з реєстраційного обліку з індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2012 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки будинок - житловий будинок АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,506 га за вказаною адресою, про виселення з вказаного будинку ОСОБА_6 та зняття його з реєстрації. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «АК «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,506 га за вказаною адресою, що належить ОСОБА_6, про виселення з вказаного будинку ОСОБА_6 та про зняття його з реєстрації за вказаною адресою. У касаційній скарзі представник ПАТ «АК «Укргазбанк» - Цимай В.С. порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 28 квітня 2007 року між ВАТ «АК «Укргазбанк» та ТОВ «Агро-Самара» було укладено кредитний договір. Згідно п. 1.1 кредитного договору, банком було відкрито ТОВ «Агро-Самара» не відновлювану відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 210 000 грн. Кредитну лінію було відкрито з 28 квітня 2007 року по 26 грудня 2008 року. За використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентна ставка була встановлена в розмірі 18 % річних. На забезпечення виконання цього кредитного договору 28 квітня 2007 року ПАТ «АК «Укргазбанк» було укладено: з ОСОБА_4 договір поруки; з ОСОБА_5 договір застави за яким у заставу було передано трактор колісний марки «№К-700А»; з ОСОБА_6 договір іпотеки за яким у іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,506 га за указаною адресою. На підставі заяв ТОВ «Агро-Самара» від 28 квітня, 3 та 4 травня 2007 року грошові кошти в сумі 210 000 грн. були перераховані на позичковий рахунок цього товариства. У встановлений договором строк ТОВ «Агро-Самара» кредит не повернуло. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банком не дотримано процедури пред'явлення вимог до іпотекодавця, а також те, що судом першої інстанції не зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки, дійсної оцінки та початкової ціни, як це передбачено вимогами ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Проте з такими висновками суду апеляційної погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, визначення характеру спірних правовідносин. Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. Згідно вимог ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захистом цивільних прав є застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Посилаючись на те, що позивачем не дотримано встановленої процедури пред'явлення вимог до іпотекодавця, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 213-215 ЦПК України, залишив поза увагою те, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»). Також, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 своєї постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Вирішуючи такі спори, суд з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін на судовий захист повинен відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, докази дійсної оцінки та початкової ціни предмета іпотеки, а у необхідних випадках вирішити питання про призначення експертизи щодо визначення такої вартості. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у тому числі із відсутністю способу реалізації предмета іпотеки, дійсної оцінки та початкової ціни, суд апеляційної інстанції у порушенням вимог ст. 303 ЦПК України фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язку, не усунув недоліків суду першої інстанції та не виконав вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 3, 4, 214, 303 ЦПК України у своєму рішенні належним чином не дав оцінку сумі заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, не вмотивував його, не співвставив обставини та як наслідок не визначився з конкретними відносинами, яким урегульоване таке право, при цьому не врахував засади цивільного законодавства. Колегія суддів вважає, що, відмовивши в позові у вказаній частині, апеляційний суд тим самим спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому ст. ст. 55, 124 Конституції України та передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, не забезпечив, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не дотримано вимог, передбачених ст. 40 Закону України Про іпотеку» дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову у вказаній частині. Також, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у позовних вимогах про зняття ОСОБА_6 з реєстрації у вказаному будинку, оскільки такий позов до сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Павлоградського MB УМВС України в Дніпропетровській області не пред'являвся та останнє у справі має статус третьої особи, на яку за змістом ЦПК України не можна покладати обов'язки. Виходячи з викладеного та враховуючи допущені судом апеляційної інстанції під час вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що указані порушення можуть бути усунені судом апеляційної інстанції та, в силу ст. 338 ЦПК України, рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині судове рішення ухвалено у відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України та підстав для його скасування не встановлено. Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Цимая Володимира Сергійовича задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2012 року в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О., розглянувши у цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватне підприємство «Лубни-торг», Орган опіки та піклування Лубенської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року,- в с т а н о в и л а: У січні 2011 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості - за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень, з яких: 444 000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 5 875,35 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 248 168,62 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 14 652,00 - заборгованість за простроченою комісією та 67 765,35 гривень - нарахована пеня. Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2009 року стягнуто з ПП «Лубни-торг», ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за вказаним договором в сумі 468 848,05 гривень. Однак відповідачами судове рішення не виконується, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року закрито провадження у справі на підставі п.2.ч.1. ст.. 205 ЦПК України в частині вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення та зняття з реєстрації відповідачів, а рішенням суду від 21 квітня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року рішення та ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення залишено без задоволення з інших підстав. Крім того, апеляційним судом Полтавської області 25 липня 2011 року постановлено окрему ухвалу на адресу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яким, на думку суду, грубо порушено Закон України «Про іпотеку». В касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також скасувати окрему ухвалу суду. Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень. 10.12.2010 року позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу, яка була повернута банку 12 січня 2011 року без вручення за закінченням терміну зберігання. При ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, виходив з того, що укладений договір іпотеки суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей ОСОБА_3, оскільки при укладенні договору не було отримано дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що реєстрація неповнолітніх дітей в будинку, переданому в іпотеку, не свідчить про наявність у них майнових прав щодо будинку, тому, при посвідченні договору іпотеки, необхідності отримання дозволу органу опіки та піклування не було. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову з інших підстав, послався на те, що позивачем не дотримано вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», оскільки повідомлення банку про майбутнє звернення стягнення на предмет іпотеки була повернута банку не врученою, тому у позивача відсутнє право на звернення до суду з даним позовом. Також, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині виселення відповідачів з будинку та скасування їх реєстрації, апеляційний суд, зазначив, що суд першої інстанції помилково закрив провадження в цій частині, посилаючись на наявність рішення Лубенського районного суду Полтавської області від 08.09.2010 року, ухваленого між тими ж сторонами та з тих же підстав, яке набуло чинності, оскільки у цій справі діти відповідачки ОСОБА_3 були не стороною по справі , а третіми особами. Постановляючи окрему ухвалу, апеляційний суд, послався на те, що позивач, не дотримавшись вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», звернувся з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, без належного повідомлення боржника про виконання порушеного зобов’язання та звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому вважав за необхідне повідомити про дані порушення керуючого філією «Полтавське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для вжиття заходів по дотриманню Закону України «Про іпотеку». Проте, погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані вимоги закону та зміст договору іпотеки уваги не звернув. Апеляційний суд помилку суду першої інстанції виправив, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи окрему ухвалу, суд зазначив, що порушенням закону, у випадку виявлення якого суд має право реагувати окремою ухвалою, є порушення позивачем ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також повторність подачі позову щодо виселення неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що дублює підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Але зазначене обґрунтування окремої ухвали не відповідає вимогам ст. 211 ЦПК України. Відповідно до ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. З позовної заяви вбачається, що відповідачами у справі вказані неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в той час як відповідно до ст. 29 ЦПК України такі особи не мають цивільної процесуальної дієздатності. За таких обставин суд першої інстанції, отримавши неналежним чином оформлену позовну заяву повинен був у відповідності до ст. 119 ЦПК України ухвалою залишити її без руху та вказати позивачеві на необхідність приведення її у відповідність з п.4. ст. 119 ЦПК України та ст.. 29 ЦПК України, або вирішити вказане питання під час попереднього або підготовки до судового засідання. На вказані порушення, що потягли за собою ухвалення неправильного рішення, суд апеляційної інстанції уваги не звернув та зазначив це у якості підстав для винесення окремої ухвали суду. Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, припустився помилки зазначивши, що у відповідності до ст. 35 Закону України «Про іпотеку" іпотекодержатель зобов’язаний повідомляти іпотекодавця належним чином, в той час як відповідно до цієї статті необхідним є направлення письмової вимоги іпотекодавцю, що залишилося не з’ясованим судами обох інстанції, оскільки в матеріалах справи міститься копія конверта про направлення відповідачам повідомлення про виселення (а.с. 19, застереження на бланку зворотнього повідомлення), яка апеляційним судом розцінена як повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки . На підставі наведеного, справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення . Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити частково. Рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.С. Ткачук судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич В.М. Колодійчук В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/20206298

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35316668 Державний герб України У Х В А ЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 8 жовтня 2007 року банк уклав з ОСОБА_3 кредитний договір, на підставі якого відповідач отримав 149 310 доларів США строком до 7 жовтня 2037 року зі сплатою 12% річних. У забезпечення зобов'язання за кредитним договором з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Також у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором з ОСОБА_6 був укладений договір поруки. Однак, ОСОБА_8 умови кредитного договору належним чином не виконував, з січня 2009 року припинив сплачувати щомісячні платежі на погашення кредиту, у зв'язку із чим виникла заборгованість та право банку вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості, як боржником, так і його поручителем, і звернути стягнення на предмет іпотеки. 4 лютого 2009 року та 9 липня 2010 року відповідачам були направлені вимоги про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань, однак заборгованість за кредитним договором погашена не була. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 227 032 доларів США 60 центів, визначивши суму стягнення у гривні по курсу НБУ на день ухвалення рішення, звернути стягнення на предмет іпотеки та зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися із квартири і знятися з реєстраційного обліку та стягнути з відповідачів солідарно судовий збір у сумі 3 219 грн. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь АТ «Ерсте Банк» заборгованість за Кредитним договором № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року у сумі 1 814 671 грн. 57 коп. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 01405340/1 від 08 жовтня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9 за реєстровим № 3041, на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,62 кв.м, з метою задоволення грошових вимог ПАТ «Ерсте Банк» за Кредитним договором № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року у розмірі 1 814 671 грн. 57 коп. Визначено спосіб реалізації квартири АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», з встановленням початкової вартості на рівні ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; визначити пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися та знятися з реєстраційного обліку з житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з усіма особами, що проживають разом з ними. Вирішено питання судового збору. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 березня 2013 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні заяви про скасування заочного рішення суду. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що боржником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку слід стягнути солідарно з боржника та поручителя та звернути стягнення на предмет іпотеки. З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають. Судом установлено, що 08 жовтня 2007 року між ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ВАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 149 310 доларів США строком до 07 жовтня 2037 року зі сплатою 12% річних (а. с. 13-17). У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 08 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 014/3949/74/05340/1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 25-26). Також у забезпечення виконання умов кредитного договору 08 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 був укладений договір поруки (а. с. 27-29). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, свідоцтво про право на спадщину за законом видано 10 грудня 2009 року ОСОБА_4 (а. с. 50). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Станом на 11 травня 2012 року заборгованість за кредитним договором складала 227 032 доларів США 60 центів, що еквівалентно 1 814 671 грн. 57 коп., з яких тіло кредиту - 147 705 доларів США 22 центи, заборгованість по відсотках - 60 481 доларів США 27 центів, пеня за прострочення тіла кредиту - 217 доларів США 66 центів, пеня за прострочення відсотків 18 628 доларів США 45 центів (а. с. 11-12). Таким чином висновок судів про неналежне виконання ОСОБА_3 кредитного зобов'язання та існування заборгованості є вірним. Разом з тим не можна погодитися з висновком судів про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 09 липня 2010 року на адресу позичальника та майнових поручителів був направлений лист-вимога про усунення порушення умов кредитного договору, в якому зазначена сума заборгованості та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості за кредитним договором, та виселення із квартири (а. с. 41-42). Вказаний лист отриманий майновими поручителями, що підтверджується розписками-повідомленнями (а. с. 43-44). Посилаючись на вищевказані обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки № 014/3949/74/05340/1 від 08 жовтня 2007 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Проте, суди не звернули уваги на доводи заяви про перегляд заочного рішення та доводи апеляційної скарги щодо існування між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 договору іпотеки майнових прав № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року, ці доводи не перевірили, не з'ясували можливості звернення стягнення на ці майнові права, та не навели мотивів щодо відхилення зазначених доводів. Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року з метою запобігання виникнення неясності при виконанні рішення у його резолютивні частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 331, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК України). Всупереч зазначених норм процесуального права, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зобов'язав ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися та знятися з реєстраційного обліку з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з усіма особами, що проживають разом з ними. Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами не в повній мірі встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені судові рішення у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко

Державний герб України справа № 2110/6827/12 РІШЕННЯ Іменем України 10.12.2012 року Дніпровський районний суд м. Херсона в складі: головуючого судді Полив'яного В.М. при секретарі Стрекозовій О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «ОТП Факторинг України» звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг України», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005 року, відповідно до якого Відповідач-1 отримав кредитні кошти в сумі 12 000 доларів США. Крім того, 23.08.2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-0AD/266/2007, згідно з яким позичальникові було надано кредит у сумі 13 000 доларів США. В якості забезпечення виконання Відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених договором від 08.09.2005 року, між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-400/405/2005 KH від 08.09.2005 року. Крім того, між Банком та Відповідачем-2 було укладено договір поруки № SR-0AD/248/2007 від 23.08.2007 року, відповідно до якого Відповідач-2 поручився за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007р. Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08.09.2005 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1. Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року між Банком та Відповідачем-3 було укладено договір іпотеки № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1. Стверджує, що Відповідач-1 належним чином умови договорів не виконує, в зв'язку з чим станом на 20.08.2012 року має заборгованість за кредитним договором від 08.09.2005 року в розмірі 445 547,09 грн. та заборгованість за кредитним договором від 23.07.2008 року в розмірі 62 065,41 грн. Просить суд стягнути достроково солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 заборгованість за вказаними кредитними договорами на загальну суму 507 612,50 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житлову квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості Відповідача-1 за вищевказаними кредитними договорами; стягнути судовий збір з відповідачів. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги. Представник відповідача-3 - ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив застосувати позовну давність у відношенні до нарахованої пені за кредитними договорами. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно, належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Заслухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Судом встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-400/344/2005KH від 08 вересня 2005 року, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти в сумі 12 000 доларів США. Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору від 08.09.2005р. встановлено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 11,5% та плаваюча процентна ставка, яка визначається як фіксований відсоток та FIDR, де фіксований відсоток дорівнює 5,99% річних. В якості забезпечення виконання Відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених договором від 08.09.2005 року, між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-400/405/2005 KH від 08.09.2005 року. Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08 вересня 2005 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1, яка належить останній на праві власності. Відповідно кредитного договору № ML-0AD/266/2007 від 23 серпня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 13 000 доларів США, а Відповідач-1 зобов'язався виконувати своєчасно та належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором. Згідно договору поруки № SR-0AD/248/2007 від 23 серпня 2007 року, укладеного між Банком та ОСОБА_2, останній поручився за своєчасне та належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року. Крім того, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1, яка належить останній на праві власності. Положеннями ст.514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, суд вважає, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув права вимоги за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005р. та кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р. Згідно наданих ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунків вбачається, що в порушення зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005 року, Відповідач-1 станом на 20.08.2012 року має заборгованість, яка в гривневому еквіваленті з урахуванням пені складає 62 065,41 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 1 689,58 доларів США, що еквівалентно 13 504,81 грн., відсотки за користування кредитом - 596,09 доларів США, що еквівалентно 4 764,55 грн., пеня - 43 976,05 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р., Відповідач-1 станом на 20.08.2012 року має заборгованість, яка в гривневому еквіваленті з урахуванням пені складає 445 547,09 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 12 441,74 доларів США, що еквівалентно 99 446,83 грн., відсотки за користування кредитом - 3 988,43 доларів США, що еквівалентно 31 959,45 грн., пеня - 314 140,81 грн. Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Положеннями ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, відповідно до яких позикодавець має право на отримання від позичальника відсотків від суми від суми позики, розмір яких встановлюється договором, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк та в порядку визначеному зобов'язанням. У випадку порушення зобов'язань позичальник несе відповідальність. Так, відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язань, забезпечених порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Суд не може погодитись з твердженнями представника Відповідача-3 щодо необхідності застосування позовної давності у відношенні до нарахованої пені за кредитними договорами, оскільки зобов'язання відповідачів виконувати належним чином умови договорів залишились не виконаними, що відповідно до вимог ст. 599 ЦК України не звільняє останніх від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань перед Банком. Приписами ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч.2 ст.39 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до довідки наданої Комунальним підприємством «Дніпровський» за № 2703 від 05.10.2012 року за адресою: АДРЕСА_1 крім Відповідача-3 зареєстровані - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітні діти - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 Положеннями ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно вимог ст.177 СК України, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла. Так, відповідно до довідок Адресно-довідкового сектора ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 12.12.2011 року неповнолітні ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані в АДРЕСА_1 з 12.08.2005 року, тобто до моменту укладення договорів іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005р. та № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007р. Враховуючи, що Банком, при поданні позовної заяви не було отримано висновку органу опіки та піклування щодо доцільності та законності виселення неповнолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житлової квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, шляхом стягнення суми заборгованості за договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005р. в розмірі 62 065,41 грн. та кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р. в сумі 445 547,09 грн., солідарно з відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг України» понесені витрати з оплати судового збору в сумі 3 219,60 грн., котрі суд в силу ст.88 ЦПК України стягує з відповідачів-1,2 в рівних частинах. Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 526, 530, 533, 534, 546, 583, 589, 599, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» - задовольнити частково. Стягнути достроково солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08 вересня 2005 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 1 689,58 доларів США, що еквівалентно 13 504,81 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 596,09 доларів США, що еквівалентно 4 764,55 грн., пені в розмірі 43 976,05 грн., а всього на загальну суму 62 065,41 грн. (шістдесят дві тисячі шістдесят п'ять грн., 41 коп.) Стягнути достроково солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23 серпня 2007 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 12 441,74 доларів США, що еквівалентно 99 446,83 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 3 988,43 доларів США, що еквівалентно 31 959,45 грн., пені в розмірі 314 140,81 грн., а всього на загальну суму 445 547,09 грн. (чотириста сорок п'ять тисяч п'ятсот сорок сім грн., 09 коп.) Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» в рівних частинах витрати з оплати судового збору в сумі 3 219,60 грн.(три тисячі двісті дев'ятнадцять грн., 60 коп.) В решті позовних вимог відмовити. На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Дніпровський районний суд м. Херсона в десятиденний строк з дня винесення рішення. Головуючий Полив'яний В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28055407

Справа № 22ц-1030 Копія Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А. Справа № 22ц- 1030 Доповідач Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Баса О.Г., суддів: Карпусь С.А., Гринчука Р.С. при секретарі Мороз А.В. з участю: представника ПАТ КБ „Приватбанк” розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1030 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому, про звернення стягнення на майно та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В липні 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення. В обґрунтування своїх вимог вказувало, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 112142,86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04% на рік з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. Того ж дня між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання за кредитним договором і допустив заборгованість в сумі 113686,55 доларів США, тому у відповідності з ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 ЖК України позивач просив звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу їх ПАТ КБ „ПриватБанк” з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою з наданням банку всіх повноважень, необхідних для цього та виселити його з будинку. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 20.08.2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому. У грудні 2010 року позивач збільшив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 721428, 56 грн. та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою цього ж суду від 07 грудня 2010 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” в позові відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 15, 590, 625, 629 ЦК України, неправильне застосування ст. 39 Закону України „Про іпотеку”. На його думку, суд відмовляючи в позові обмежив права ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо вибору способу захисту свого порушеного права. Невиконання боржником кредитних зобовязань та неповернення кредитних коштів відповідно до наведених норм дозволяє банку, як іпотекодержателю звертати стягнення на предмет іпотеки. Висновки суду про не співмірність заборгованості та вартості заставного майна не можуть бути підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачі самі порушили права неповнолітніх дітей, зареєструвавши їх у спірному будинку, ст. 109 ЖК України передбачає виселення без надання іншого житлового будинку, незважаючи на наявність у позивачів дітей. В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлені обставини справи, визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено, що 22 листопада 2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1123142, 86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. ОСОБА_1 порушив узгоджений графік погашення кредиту, внаслідок чого станом на 06.12.2010 року утворилась заборгованість в розмірі 125799, 43 долара США, в тому числі заборгованість по кредиту 12032, 42 долари США, заборгованість по кредиту строкова 83870, 21 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 12883, 75 доларів США, поточна заборгованість по відсотках 458,96 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8710, 33 долари США, прострочена заборгованість по комісії 2200, 00 доларів США, поточна заборгованість по комісії 200, доларів США. На забезпечення виконання цього зобовязання 22 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за яким передане в іпотеку домоволодіння та земельна ділянка по пров. Натана Рибака, 2 в м. Шепетівці, що належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2007 року, вартість якого складає 142857, 14 доларів США. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не оспорюються. Відповідно до довідки квартального комітету Шепетівської міської ради від 06.12.2010 року в АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, сини ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відмовляючи позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселенні усіх осіб, які мешкають у житловому будинку, суд керуючись положеннями Конвенції про права дитини, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 8,12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, враховуючи думку органу опіки та піклування, представник якої в судовому засіданні заперечував проти позбавлення дітей права користування житлом у разі звернення на нього стягнення, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, правильно виходив з того, що строк виконання зобовязання не настав, не співмірні розмір поточної простроченої заборгованості та вартість предмета іпотеки, іншим житлом неповнолітні діти позичальника не забезпечені. Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно зазначивши , що Банк не позбавлений можливості використати інші механізми захисту порушених інтересів. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У відповідності з положеннями ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” для відчуження предмета іпотеки та виселення неповнолітніх дітей необхідна згода органу опіки та піклування, проте вказаний орган такої згоди не надав. Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” відхилити. Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду С.А.Карпусь http://reyestr.court.gov.ua/Review/14513456

Державний герб України Справа №2/528/804/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2012 року місто Краматорськ Краматорський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Кравченко О.Ю. при секретарі Супруновій І.М. за участю представника позивача-відповідача Бикової М.А. представника відповідача-позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»звернулося до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В обґрунтування позову посилається на те, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, за умовами якого ОСОБА_3 (відповідач-1) отримав кредит у сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.08.2023 року. Відповідач-1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив виникнення заборгованості, яка станом на 17.08.2011 року складає 166967,47 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачка ОСОБА_4 (відповідач-2) 04.08.2008 року уклали договір іпотеки №КТН3GA0000000036, відповідно до якого відповідач-2 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру загальною площею 49,3 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року у розмірі 166967,47 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк»з укладанням від імені Відповідача-2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Віділі по справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Донецькій області м.Краматорську; стягнути з відповідача ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1669,67 грн.. Відповідачем ОСОБА_3 був наданий зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову відповідач-позивач посилається на те, що відповідно до кредитного договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року він отримав кредит у сумі 124900 грн. на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, тобто 20,04 % річних, зі строком погашення до 04.08.2023 року. Банк звернувся до суду з позовом до нього та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В підтвердження позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»посилається на доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, відповідно до якого поточна відсоткова ставка за кредитом складала 20,04% річних, а з 01.02.2009 року склала 24,96% річних. Про зазначене підвищення відсоткової ставки він дізнався лише з позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк». Жодних повідомлень про підвищення відсоткової ставки до цього часу він не отримував. Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом. При цьому банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Банком не виконані умови пункту 2.3.1 кредитного договору та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»щодо направлення позичальнику письмового повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Іпотечним договором не забезпечуються виконання зобов'язання по кредитному договору №КТН3GА0000000036, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладав додаткову угоду з іпотекодавцем та позивальником, не надав доказів надання згоди іпотекодавця на збільшення обсягу зобов'язань забезпечених іпотекою. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить суд визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 24,96% річних неправомірними, зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов укладеного договору. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. У судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк»за довіреністю - Бикова М.В. підтримала первісний позов та просила його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити, посилаючись на те, що банком дотримано умови кредитного договору та повідомлено належним чином позичальника про зміну відсоткової ставки. Представник відповідача за первісним позовом -позивача за зустрічним позовом за довіреністю ОСОБА_2 підтримав позов свого довірителя та суду пояснив, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений банком про зміну відсоткової ставки, тому оплата по кредиту проводилась та проводиться ним по ставці, вказаній в кредитному договорі, в якій зміни та доповнення не вносилися. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»просив відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вислухав пояснення сторін, перевірив надані докази, суд приходить до висновку, що первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк»не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Правовідносини по даній справі регулюються Цивільним Кодексом. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. До відносин за кредитним договором застосовуються положення статей 1046-1052 ЦК України. Відповідно до ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом встановлено, що 04.08.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(зараз ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №КТН3G0000000036, за яким ОСОБА_3. отримав кредит на споживчі цілі в сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном погашення до 04.08.2023 року включно (а.с.8-14). В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_4 укладено 04.08.2008 року договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 надала у іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-15). Відповідно до довідки-розрахунку (а.с. 6-7) у ОСОБА_3 виникла заборгованість по кредиту в сумі 166967,47 гривень, яка складається з 124259,85 грн. заборгованість за кредитом; 32812,65 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 532,85- заборгованість по комісії; 1173,19 грн.- пеня, 250 грн. штраф (фіксована частина); 7938,93 штраф (процентна складова). Як вбачається з довідки-розрахунку, з 01.02.2009 року нараховані відсотки за користування кредитом збільшились з 20,04% до 24,96% річних. Згідно пункту 2.3.1 кредитного договору №КТН3G0000000036 від 04.08.2008 року закріплено право банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Згідно наведеного пункту Договору, банк повинен надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»(далі - Закон). Зазначеним Законом ЦК України доповнено ст. 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до ч. 2 та ч. 3 якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснив, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. В обґрунтування заперечень проти зустрічної позовної заяви представник банку посилається на те, що позивач був повідомлений про зміну відсоткової ставки належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень та лист банку. Як вбачається з копії листа ПАТ КБ «ПриватБанк»м.Дніпропетровськ №20.1.3.2/6-35789 від 31.12.2008 року, нова процентна ставка у розмірі 24,96% за кредитним договором набрала чинності з 01 лютого 2009 року (а.с.72). При цьому вказаний лист не містить будь-якого посилання на рішення Банку із зазначенням номеру та дати рішення, за яким було змінено процентну ставку. В обґрунтування належного повідомлення ОСОБА_3 про підвищення відсоткової ставки представник ПАТ КБ «ПриватБанк»надав реєстр поштових відправлень від 08.01.2009 року, за даними якого (пункт 11, лист №9311837) вбачається, що на адресу відповідача-позивача ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) було направлено рекомендований лист (а.с.78). Відповідач-позивач ОСОБА_3 заперечує отримання від ПАТ КБ «ПриватБанк»письмового повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитом, згоди на підвищення процентів він не давав. Відповідно до листа центру поштового зв'язку №7 м.Краматорська від 18.06.2012 року документи на отримання письмової кореспонденції та вручення письмової кореспонденції за 2008-2009 роки знищені за закінченням терміну зберігання (а.с.76). Належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином. Але умовами Кредитного договору (п.2.3.1) передбачено обов'язок банку повідомити протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, а не з дня прийняття відповідного рішення банком. У судовому засіданні встановлено, що інших поштових відправлень про зміну відсоткової ставки банком на адресу позивача не направлялось. Таким чином, всупереч умовам кредитного договору позивач не був повідомлений належним чином про зміну відсоткової ставки за кредитом з 01.02.2009 року. З розрахунку заборгованості за спірним договором (а.с.6-7) вбачається, що ОСОБА_3 не визнав збільшення процентної ставки, що підтверджується сплатою ним чергових місячних платежів на рівні, передбаченому кредитним договором без врахування збільшеної процентної ставки. Крім того, процентну ставку за кредитом, виданим відповідачу-позивачу на споживчі цілі, підвищено в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України. Оскільки позивач не надавав свою згоду на її зміну, відсоткова ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Суд приходить до висновку, що дії відповідача по підвищенню в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом є неправомірними, оскільки останнім порушені положення п.2.3.1 Договору, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу відносно умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року, щодо надання банком інформації споживачу про сукупну вартість кредиту. Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем-відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні не надано суду доказів неналежного виконання відповідачем-позивачем ОСОБА_3 умов кредитного договору та наявності заборгованості у сумі 166967,47 грн. З огляду на наведене, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення необхідно відмовити. Згідно ст.653 ЦК України відповідач-позивач ОСОБА_3 має право на відновлення порушеного права, завданого неправомірною зміною договору. З урахуванням викладеного, зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити та визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк»відносно збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року з 20,04% річних до 24,96 % річних неправомірними та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк»провести нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору в розмірі 20,04% річних. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60,88,212-215,223 ЦПК України, ст.ст. 526, 651, 653, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки -відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити. Визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року до 24,96 % річних неправомірними. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, укладеному між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 107,30 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Рішення ухвалене та надруковане в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25042192

Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П. Суддів:Касьяна О.П.,Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SI20GA14481456 від 15 червня 2007 року, в розмірі 210275,77 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 40,3 кв.м, яка розташована АДРЕСА_1 Крим, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_7 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого останній був наданий кредит у сумі 33180,00 доларів США строком до 15 червня 2017 року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04 % річних) за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано за № 697, відповідно до якого відповідач надав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1. Станом на 25 серпня 2011 року у ОСОБА_7 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 26383,41 доларів США, що за курсом НБУ становить 210275,77 грн. Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання по кредитному договору банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Однак, звертаючи стягнення на предмет іпотеки суди помилково не застосували вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). В порушення вищевикладених вимог закону суд першої інстанції, задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, в резолютивній частині рішення не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Суд апеляційної інстанції на вказане порушення уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без зміни. Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвала апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді:О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/26092902

Державний герб України 336/3550/13-ц Пр. 2/336/1834/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2013 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя У складі: головуючого судді Голубкової М.А., при секретареві Ходирєвій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення. В позові зазначено, що відповідно до укладеного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22520,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2015 року. Позивач умови кредитного договору виконав у повному обсязі, у свою чергу відповідачка умови кредитного договору виконала частково. У зв'язку з порушеннями відповідачкою умов кредитного договору, станом на 10.05.2011 року виникла заборгованість у розмірі 21025,50 доларів США, яка складається з наступного: 16767,57 доларів США - заборгованість за кредитом; 2010,08 доларів США -заборгованість по процентам за користування кредитом; 139,33 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1077,39 доларів США - пеня за своєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,41 доларів США -штраф (фіксована частина; 999,72 доларів США -штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.04.2008 року сторони уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 34,12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. В позові позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року в сумі 21025,50 доларів США, що за курсом 7,96 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417\152 від 21.04.2011 року складає 167362,94 гривень. Звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки № ZPAAG0000000012 від 17.04.2008 року) Публічним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі -продажу будь -яким способом з іншою особою -покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. Стягнути з ОСОБА_1 держмито у розмірі 1686,13 гривень та витрати на інформаційно -технічне забезпечення у розмірі 120,00 гривень. У судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача надав суду заперечення в якому вказує, що згідно п. 8.3 кредитного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека квартири 1-кімнатна квартира загальною площею 34, 12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. В своїй позовній заяві позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини. Відповідно до укладеного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22520,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2015 року. Згідно п. 8.3 Договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека квартири: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,21 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.66) В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.04.2008 року сторони уклали договір іпотеки квартири № ZPAAG0000000012. В п. 33.3. договору іпотеки вказано, що відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 34,12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу(а.с.12). У витязі про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек об'єктом обстеження вказана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2(а.с. 51). В своєму позові позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.(а.с.2) При подачі позовної заяви до суду представник позивача був обізнаний про різницю в змісті кредитного договору та договору іпотеки, а саме, що в даних договорах вказані різні адреси предмету іпотеки та вказаний різний розмір загальної площі квартири: в кредитному договорі вказано: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,21 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в договорі іпотеки: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,12 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Однак не зважаючи на дану обставину представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому вказуючи в позові адресу предмету іпотеки: АДРЕСА_1. В зв'язку з невідповідністю кредитного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року та договору іпотеки № ZPAAG0000000012 від 17.04.2008 року, що були укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а саме невідповідность адреси та розміру загальної площі предмету іпотеки, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог позивача відмовити. Керуючись ст.ст.3,15,118, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя : М.А. Голубкова http://reyestr.court.gov.ua/Review/31419201

Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2013 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є.. Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на рішення апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року, - в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3, разом з їх неповнолітньою дитиною - ОСОБА_4, із квартири АДРЕСА_1, зняти вказаних осіб з реєстраційного обліку та стягнути судовий збір. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 жовтня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 50 тис. доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Зазначав, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконував, а тому рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 7 лютого 2011 року було стягнуто з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 430 398 грн. 11 коп. Вказував, що на момент звернення до суду з позовом відкрито виконавче провадження за виконавчим листом щодо виконання вищевказаного рішення суду, триває процедура звернення стягнення на майно боржника. Банком 20 січня 2012 року на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу про виселення, яка була ним отримана 28 січня 2012 року. Проте, станом на березень 2012 року квартира відповідачами не звільнена. Рішенням Пролетарського районного суду м. Києва від 29 вересня 2012 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» задоволено. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, разом із неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 - предмета іпотеки, знято їх з реєстрації за вказаною адресою. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» відмовлено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що у порядку виконавчого провадження триває процедура реалізації предмета іпотеки, відповідачі належним чином повідомлялись про звільнення квартири, однак у добровільному порядку звільнити спірну квартиру відмовились, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки права іпотекодержателя порушені. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що банк з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки не звертався, процедура звернення стягнення на предмет іпотеки не витримана, а тому вимоги щодо виселення відповідачів зі спірної квартири є передчасними. Встановлено й це убачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Судами установлено, що згідно кредитного договору, укладеного 23 жовтня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2, останній отримав кредит у розмірі 50 тис. доларів США. Того ж дня, в рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 7 лютого 2011 року стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 430 398 грн. 11 коп. Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-8039, виданого Пролетарським районним судом м. Донецька про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь банку заборгованості у розмірі 430 398 грн. 11 коп. В межах виконавчого провадження державним виконавцем описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов?язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов?язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Згідно роз'яснень, наданих у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Як убачається із п. 45 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки банком не заявлялись, а тому вимоги щодо виселення відповідачів є передчасними. Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов?язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Однак, суд першої інстанції зазначених норм закону не врахував. Таким чином, апеляційний суд вірно встановив фактичні обставини справи, доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень. З урахуванням викладеного та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/30005970

Державний герб України Справа № 22 -1513 /09 номер рядка статистичного звіту: 42 Головуючий в першій інстанції - Маркович І.І. Суддя-доповідач - Кожух О.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2009 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Кожух О.А. суддів - Леска В.В., Панька В.Ф. при секретарі - Янкович К.І. з участю: відповідачки - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2. на рішення Іршавського районного суду від 24 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 про виселення, - в с т а н о в и л а : ОСОБА_2. звернулась до суду із позовом та, після скасування ухваленого у справі попереднього рішення суду, змінивши та уточнивши позовні вимоги, остаточно просила суд, посилаючись на ст. 391 ЦК України, ст. ст. 116, 157, 168 ЖК України, постановити рішення, яким виселити ОСОБА_1 з двома неповнолітніми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - з житлового АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Свої вимоги мотивувала тим, що є власником зазначеного житлового будинку, а відповідачка - колишня дружина сина позивачки, яка зареєстрована та проживає у будинку разом з двома неповнолітніми дітьми, негативно ставиться до позивачки, б'є її, погрожує вбивством, заволоділа будинком і позивачка не має можливості користуватись будинком та проживає у прибудові. Органами міліції виносились офіційні попередження відповідачці, проте остання продовжує ображати позивачку та погрожувати вбивством. Внуки також негативно ставляться до позивачки, не допомагають. Рішенням Іршавського районного суду від 24 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, вказуючи на порушення норм матеріального права. В той же час апелянтка не заперечує, щоб внуки залишились проживати у будинку разом з їх батьком. У надісланих на адресу апеляційного суду запереченнях на апеляційну скаргу та в судовому засіданні ОСОБА_1вказала, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з огляд на наступне. Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що не було здобуто достатньо доказів для підтвердження обставин, які можуть бути підставою для виселення відповідача відповідно до положень ст. 116 Житлового кодексу України, а також взяв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Іршавської райдержадміністрації від 25.02.2009, яка заперечує проти виселення Цільо Івана Івановича та ОСОБА_3. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є власником АДРЕСА_1 (а.с. 55-56). В будинку зареєстровані та проживають, разом з позивачкою та її сином, і відповідачі (а.с.8), шлюб між сином позивачки та відповідачкою ОСОБА_1- розірвано (а.с.7). Відповідачка, яка була допитана апеляційним судом як свідок, вказала, що з часу реєстрації шлюбу із сином позивачки у 1991 році молоде подружжя проживало у будинку, а позивачка зі своїм чоловіком (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1) проживали у літній кухні. Позивачка і надалі продовжує там проживати. У будинку 4 кімнати, у двох з яких проживають відповідачі. Відповідачка вказала, що жодних дій відносно позивачки, про які вказується у позовній заяві, вона не вчиняла. Відповідачка працює та сама утримує дітей (а.с.178). Син позивачки - батько дітей відповідачки - не працює. Як ствердив у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 (старший син відповідачки), батько їх матеріально не забезпечує та після розірвання шлюбу із відповідачкою не спілкується з ними. В матеріалах справи містяться офіційні попередження, зроблені ОСОБА_1, за погрозу фізичною розправою, проте в попередженнях не міститься даних стосовно кого така погроза звучала (а.с.91, 92). У постанові від 14 травня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1за ст. 122, 129, 296 КК України рекомендовано ОСОБА_2. звернутись до суду в порядку приватного обвинувачення за ст. 125 КК України (а.с.54). У постанові від 10 вересня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1за ст. 129 КК України вказано, що ОСОБА_1не мала наміру виконувати свої погрози фізичною розправою відносно ОСОБА_2., і одночасно у ОСОБА_2. не було реальних підстав побоюватись виконання погроз (а.с.95). Наявність таких даних в матеріалах справи судова колегія не вважає достатніми підставою для виселення відповідачки відповідно до ст. 116 ЖК України, оскільки вказаною нормою передбачено виселення у тому разі, коли заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Заходи громадського впливу до відповідачки не застосовувались, а по місцю проживання ОСОБА_1характеризується з позитивної сторони; серед друзів та односельчан користується авторитетом та повагою; основними рисами характеру є чесність, людяність, доброта (а.с. 178). Крім того, зважаючи на взаємовідносини між позивачкою, її сином та внуками, з метою забезпечення прав неповнолітніх дітей, судова колегія не вбачає за можливе залишити дітей відповідачки проживати у будинку позивачки, виселивши лише відповідачку. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу, і, зокрема, щодо плати за користування жилим приміщенням та за комунальні послуги. Як ствердила відповідачка, оплату за комунальні послуги здійснює вона. Апелянтка, крім посилання на норми ЖК України, також посилається на норми ст. 391 ЦК України. На думку колегії, захист права власності позивачки не є приоритетним по відношенню до права дітей на житло, яке закріплене у принципі 4 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 р. Відповідно до ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства” діти - члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, ... судами..., першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Комісія з питань захисту прав дитини Іршавської райдержадміністрації, з метою попередження дитячої безпритульності заперечує проти виселення неповнолітніх Цільо Івана Івановича та ОСОБА_3 (а.с. 104). Той факт, що батьки відповідачки проживають у тому ж селі, не може бути підставою для виселення відповідачки разом із дітьми. За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є правильним по суті та справедливим, а тому, відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Іршавського районного суду від 24 березня 2009 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України. Головуюча Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/5054945

Державний герб України Справа № 22ц-841 Головуючий у першій інстанції Дручкова С.П. Справа № 22ц-841 Доповідач Костенко А.М. Категорія : 27 Копія АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _________________________________________________ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючого судді Костенка А.М., суддів: Ніколової Б.Ю., Фанди В.П. при секретарі : Гриньовій А.М., з участю ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-841 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення. Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів в с т а н о в и л а : ПАТ КБ "ПриватБанк", звертаючись до суду з позовом, вказувало, що 30 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за яким відповідачка отримала 73480 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,92 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30 квітня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку, належний їй на праві власності житловий АДРЕСА_1, Теофіпольського району. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у зв'язку з чим, позивач вважав, що є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому, уточнивши позовні вимоги, просив в рахунок погашення заборгованості в розмірі 79668 грн. 02 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки : будинок, загальною площею 86, 60 кв.м., житловою площею 47, 50 кв.м., який розташований за адресою : АДРЕСА_1, Теофіпольського району, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Приватбанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету застави від імені заставодавця, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані і проживають у вказаному будинку, судові витрати покласти на відповідачів. Під час розгляду справи до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_4 Рішенням Теофіпольського районного суду від 15 вересня 2009 року вказаний позов був задоволений. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Теофіпольського районного суду від 15 вересня 2009 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не застосовано положення Закону України "Про іпотеку", Цивільного кодексу України, які слід було застосувати при вирішенні цього спору. Також, вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив умови кредитного договору, договору іпотеки та прийшов до необґрунтованого висновку про їх невідповідність вимогам чинного законодавства. Апеляційну скаргу слід відхилити з слідуючи мотивів. У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм належна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи, відповідають закону. Судом встановлено, що 30 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»укладено договір про іпотечний кредит № HMTWGA0000000057, відповідно до умов якого кредитор ЗАТ КБ «Приватбанк»зобовязується надати позичальнику ОСОБА_2 кредит в сумі суму 73480 грн. строком до 30 квітня 2023 року. В забезпечення виконання цього договору ОСОБА_3, яка є майновим поручителем ОСОБА_2, та закрите комерційне товариство комерційний банк «Приватбанк» 30 квітня 2008 року уклали договір іпотеки предметом якого є житловий АДРЕСА_1 Теофіпольського району Хмельницької області. В даному будинку, як на момент укладення договору іпотеки так і на час розгляду справи в суді крім ОСОБА_3 і її чоловіка ОСОБА_5, проживають і їх неповнолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після укладення даних договорів ОСОБА_2 отримала кредит в сумі відповідно до кредитного договору. Однак ОСОБА_2 належним чином не виконує умови договору, не сплачує кредит та відсотки за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість по вказаному кредитному договорі, в звязку з чим Банк подав позов про звернення стягнення для погашення заборгованості по кредиту на предмет іпотеки житловий будинок Віповідно до частини 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ст. 2 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-IV „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень ): 1. Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. 2. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. 3. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей. 4. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності зі ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За ст. 18 зазначеного Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи віком до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків. З матеріалів справи вбачається, що діти ОСОБА_3 на момент укладення договору іпотеки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали і проживають на даний час разом з матірю в АДРЕСА_1 Теофіпольського району Хмельницької області При укладенні договору іпотеки попередньої згоди органів опіки і піклування отримано не було. Крім того, на час розгляду справи в суді орган опіки і піклування виконавчий комітет Новоставецької сільської ради Теофіпольського району на запит суду у відповідності до ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства” відмовив у наданні згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок у якому проживають неповнолітні діти ОСОБА_3 При таких обставинах, оскільки виселення неповнолітніх дітей і фактично позбавлення їх житла призведе до порушення їх конституційних прав, порушення їх прав як неповнолітніх та вимог чинного законодавства, доводи апеляційної скарги відповідача слід визнати необґрунтованими. Крім того, відповідно до ст. 35 закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.. Також згідно ч. 3 ст. 109 Житлового Кодексу України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. П. 24 Договору іпотеки від 30 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк» встановлено, що у випадку порушення Кредитного договору Позичальником Іпотекодержатель направляє Іпотекодавцю та Позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцяти денного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, таких письмових вимог на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не направлялось. Таким чином не була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, що є однією з підстав для відмови в задоволенні позову. Наявність в справі таких письмових повідомлень від квітня 2010 року суд не приймає до уваги, оскільки такі письмові повідомлення були направлені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді після скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції про задоволення позову, тобто фактично після подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. З цих підстав посилання апелянта на наявність відповідних повідомлень є необґрунтованими. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги і вимог позивача не вбачається. Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити. Рішення Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий : (підпис) Судді : (підписи) З оригіналом згідно : Суддя А.М.Костенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/14796818

Державний герб України Справа № 22ц-2572/11 Копія АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ________________________________________________________________________________ Головуючий у першій інстанції Вдовичинський А.В. Справа № 22ц-2572 Доповідач Ніколова Б.Ю. Категорія № 19 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючого судді Костенка А.М. суддів : Ніколової Б.Ю., Фанди В.П. при секретарі: Гриньовій А.М. з участю: представника ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” Писаренка Р.В. розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2572 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Хмельницької обласної дирекції на рішення Камянець-Подільського міськрайонного суду від 21 квітня 2011 року за позовом публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Камянець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області, орган опіки та піклування Камянець-Подільської районної державної адміністрації, Слобідко-Кульчиєвецької сільської ради Камянець-Подільського району, про виселення. Заслухавши доповідача, пояснення представника ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” Писаренка Р.В., дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В лютому 2010 року ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 16.11.2007 р. між Банком та ОСОБА_7 було укладено генеральну кредитну угоду, на підставі якої було укладено кредитні договори №010/02-07/57-0114 та №010/02-07/57-0115. На виконання зобовязань за цими кредитними договорами відповідач ОСОБА_4 16.11.2007 р. передав Банку в іпотеку домоволодіння по вул. Майській,93 в с. Жовтневе Камянець-Подільського району та земельну ділянку розміром 0,7580 га за цією ж адресою. ОСОБА_7 взяті на себе зобовязання належним чином не виконував і на підставі виконавчого напису від 23.12.2008 р. було звернуто стягнення на предмет іпотеки та відкрито виконавче провадження, під час якого встановлено, що ОСОБА_4 в порушення п. 5.3 договору іпотеки у зазначеному домоволодінні зареєстрував інших осіб. Тому на підставі наведеного Банк просив суд скасувати реєстрацію місця проживання та примусово виселити з вказаного домоволодіння ОСОБА_4, ОСОБА_8 з дітьми ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Під час розгляду до участі у справі в якості відповідача притягнуто ОСОБА_12 В лютому 2011 року позивач доповнив свої вимоги та просив скасувати реєстрацію місця проживання та виселити з домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та виселити ОСОБА_12 Рішенням Камянець-Подільського міськрайонного суду від 21 квітня 2011 року ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ч.ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України. Вказує, що суд не врахував, що неповнолітній ОСОБА_14, який проживає в будинковолодіння відповідачів та перебуває на їх утриманні, має батьків, які не позбавлені батьківських прав та які мають у власності житло - АДРЕСА_2, а тому він проживає в спірному будинковолодінні без законних підстав. Місцем проживання неповнолітніх ОСОБА_13, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є місце проживання їх батька ОСОБА_7, який також є співвласником квартири АДРЕСА_2. Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_4 порушив п. 5.3. договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя вселив та зареєстрував у зазначеному домоволодінні інших осіб. Також вказує, що суд у своєму рішенні застосував закон, який не може бути застосований до даних правовідносин, а саме ч. 6 ст. 203 ЦК України та ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”. Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що на виконання Генеральної кредитної угоди від 16.11.2007 року між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_7 були укладені кредитні угоди №010/02-07/57-0114 (про відновлювальну кредитну лінію) та №010/02-07/57-0115 (кредит на придбання транспортного засобу) і в той же день між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, в забезпечення якого останній за згодою свої дружини ОСОБА_6 передав Банку належне йому на праві власності домоволодіння загальною площею 170,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,7580 га, на якій розміщене зазначене домоволодіння. 23.12.2008 р. Банком у звязку з невиконанням боржником ОСОБА_7 умов кредитного договору звернуто стягнення на предмет іпотеки - зазначене вище домоволодіння та земельну ділянку шляхом вчинення приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу виконавчого напису, а в подальшому постановою державного виконавця 28.01.2009 р. по зазначеному виконавчому листу було відкрито виконавче провадження. Під час вчинення виконавчих дій було встановлено, що в переданому в іпотеку будинковолодінні, крім ОСОБА_4 як власника та його дружини ОСОБА_6, проживають та зареєстровані ОСОБА_8 (дружина боржника ОСОБА_7) та її діти ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, в тому числі кредитними договорами №010/02-07/57-0114 та №010/02-07/57-0115 від 16.11.2007 р. укладеними між ЗАТ „Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_7, договором іпотеки від 16.11.2007 р., укладеним між Банком та ОСОБА_4, згідно якого ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_7 за зазначеними кредитними договорами передав в іпотеку Банку домоволодіння загальною площею 170,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,7580 га за цією ж адресою, виконавчим написом від 23.12.2008 р., яким в рахунок заборгованості ОСОБА_7 у розмірі 299958 грн. 27 коп. звернуто стягнення на зазначений предмет іпотеки домоволодіння та земельну ділянку, повідомленням Банку на імя ОСОБА_4 про виселення, копією погосподарської книги, з якої вбачається, що в спірному домоволодінні зареєстровані з 06.11.2008 року ОСОБА_8, 1974 року народження, та її діти ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 Також судом встановлено, що у зазначеному домоволодінні без реєстрації проживає дружина ОСОБА_4 ОСОБА_12, та з 2004 року проживає їх внук ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відмовляючи в позові, суд правильно керувався положеннями ч. 6 ст. 203 ЦК України, згідно якої правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей та положеннями ст. 12 Закону України „Про соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей” та обґрунтовано прийняв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Камянець-Подільської районної державної адміністрації від 09.04.2010 р. про недоцільність виселення неповнолітніх дітей з зазначеного домоволодіння, а також прийняв до уваги, що ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає разом з дідом відповідачем ОСОБА_4 і ОСОБА_15 з 2004 р. та навчається за місцем проживання в с. Жовтневе у ЗОШ І-ІІІ ступенів, що підтверджується довідкою від 04.02.2010 р. за підписом директора цієї ж школи. А тому суд обґрунтовано дійшов висновку, що оскільки на час укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_14 правомірно проживав та користувався спірним будинком, у звязку з чим зверненням стягнення на предмет іпотеки будуть порушені його права, а також будуть порушені права решти неповнолітніх осіб, що зареєстровані в цьому будинку. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є безпідставними. Відмовляючи в позові, суд правильно дійшов висновку про недоведеність вимог позивача. Частиною 1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку” передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок, житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщення, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Встановлено, що в домоволодінні АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, крім власника ОСОБА_4, проживає ОСОБА_12 та ОСОБА_8 Останні в цьому домоволодінні зареєстрована з 06.11.2008 р. Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про виселення від 23.12.2009 р. було надіслано мише ОСОБА_4, іншим особам, які на той час там проживали ОСОБА_12 та ОСОБА_8, письмова вимога Банку про виселення не надсилалась тобто при зверненні до суду з даним позовом Банк не дотримав наведених вимог ч. 1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку”. Ця обставина, на думку колегії суддів, також є підставою для відмови в позові. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Хмельницької обласної дирекції відхилити. Рішення Камянець-Подільського міськрайонного суду від 21 квітня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду Б.Ю.Ніколова http://reyestr.court.gov.ua/Review/18293333

Державний герб України Ухвала іменем україни 31 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У червні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит №K2S4GI0000004302 від 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 840 000 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2027 року. У порушення норм цивільного законодавства та умов договору відповідачка зобов'язання за договором належним чином не виконує, станом на 25 лютого 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 1 071 061, 06 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та ОСОБА_3 25 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1. Посилаючись на наведене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки банком з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити ОСОБА_3, яка зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року, позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 071 061 грн. 31 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 25 грудня 2007 року за реєстровим номером 1116 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною 1 127 000 грн. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачкою був укладений договір про іпотечний кредит № K2S4GI0000004302, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 840 000 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2027 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 25 грудня 2007 року між банком і відповідачкою був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62, 60 кв.м., жилою площею 42, 20 кв.м., яка належить останній на праві особистої приватної власності. ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконає, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 1 071 061, 06 грн. Задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_3 із квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що банком були додержані вимоги щодо повідомлення відповідачки про добровільне виселення. Однак із такими висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Із змісту ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Як роз'яснено у п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Матеріали справи не містять письмової вимоги про добровільне звільнення відповідачем квартири. Посилання апеляційного суду на листа банку від 17 грудня 2009 року , де зазначено, що у разі невиконання взятих на себе зобов'язань по поверненню коштів за кредитним договором банк змушений буде звернутись до суду, є помилковим, оскільки це не є вимогою про добровільне виселення мешканців з квартири. В матеріалах справи відсутні докази отримання навіть цього листа відповідачем. Оскільки при ухваленні судових рішень в частині виселення відповідача з квартири порушені норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, згідно з ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року в частині виселення ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/32755746

Державний герб України Справа № 2-44/11 РІШЕННЯ іменем України "09" березня 2011 р. Братський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого Губанова В. М. при секретарі Романенко М. О., за участю представника позивача Боєвої А.О., за участю представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі суду с-щі Браське Миколаївської області цивільну справу за позовом ВАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №338 від 05 серпня 2008 року та виселення мешканців із житлового будинку, який є предметом іпотеки, ВСТАНОВИВ: ВАТ Державний ощадний банк України звернулося до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку відсотки на фактичний залишок заборгованості заборгованість за кредитним договором в сумі 17 182 грн 35 коп., судові витрати в сумі 171,82 грн. та витрати на інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та висилити з будинку всіх мешканців. В судовому засіданні представник позивача збільшив позовні вимоги , та просить стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором 29 498 грн.66 коп. станом на 15.02.2011 року, судові витрати в сумі 171,18 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення 120 грн. Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до п. 1.6.1. кредитного договору № 338 від 05 серпня 2008 року проценти нараховуються Банком щомісячно за методом факт/фактна фактичний залишок заборгованості за Кредитом, що був отриманий Позичальником, починаючи з дати видачі Кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано Кредит. Банком було здійснено перерахунок заборгованості по кредитному договору № 338 від 05.08.2008 р., у зв'язку з чим борг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перед Банком виріс та складає: 29 498,66 (двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто вісім грн., 66 коп.). В період з серпня 2009р. по січень 2011р. погашення кредиту ОСОБА_3, згідно підписаного графіка не здійснюється, а саме відсотки за користування кредиту - 29 498,66 грн. Відповідно до п. 1.6.1. кредитного договору № 338 від 05 серпня 2008 року проценти нараховуються Банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості1 за Кредитом, що був отриманий Позичальником, починаючи з дати видачі Кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано Кредит. Згідно облікової політики ВАТ „Ощадбанк", п.л. 4.13 за несвоєчасну сплату основного боргу та процентів за ним, що передбачено кредитним договором нараховуються відсотки. У позичальника згідно виписки банку виникла перша прострочена заборгованість в листопаді 2008 року. З цього періоду донараховані відсотки в розмірі 1155,12 грн., за процентною ставкою згідно кредитного договору № 338 від 05.08.2008року. Представник відповідачів та відповідачі в судовому засіданні визнали позовні вимоги частково в частині стягнення відсотків за кредитним договором , а в частині виселення з будинку жителів не визнали вимоги, оскільки в ньому проживають неповнолітні діти, яких згідно ЗУ «Про захист дитинства» не мають права висиляти без надання їм житла. Представник органу опіки та піклування не визнав позовні вимоги в частині виселення неповнолітніх дітей із житлового будинку, оскільки немає можливості дітям надати іншого житла. Вивчивши письмові матеріали справи, вислухавши пояснення, представника позивача та відповідачів, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Так 05 серпня 2008 року між ВАТ Державний ощадний банк України, в особі філія-Вознесенське відділення №3153, та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №338 про надання кредиту готівкою в сумі 80 000 грн. із відсотковою ставкою 20,5% річних строком на 120 місяців. В забезпечення зобовязання по кредитному договору №338 ОСОБА_3 передав в заставу іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 № 1169 від 05 серпня 2008 року. Гарантом сплати кредиту виступає ОСОБА_4, з якою позивач уклав договір поруки № 338 між 05 серпня 2008 року. Як поручитель, сторона договору бере на себе зобовязання перед кредитором відповідати солідарно в повному3 обсязі за своєчасне та повне виконання зобовязань по кредитному договору, тому3 надала 01 квітня 2007 року нотаріальну згоду на передачу житлового будинку в іпотеку своїм сином ОСОБА_3 Відповідно до п.1,5 Позичальник зобов»язаний точно в строки до 20 числа місяця. Наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 666,67 грн. та сплачувати відсотки на залишок заборгованості. Згідно ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти позивальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути та сплатити кредит і відсотки. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлено договором. Відповідно до п. 1.6.1 кредитного договору відсотки нараховується банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за договором, починаючи з дати видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит. Всупереч взятим на себе зобовязанням, ОСОБА_3 порушив умови договору і не погашав своєчасно щомісячно кредит і відсотки в повному обсязі. Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Оскільки договір не розривався, банком було здійснено донарахування заборгованості по відсоткам за кредитним договором у звязку з чим борг станом на 15 лютого 2011 року становить 29498,66 грн. Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. За змістом ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. відповідно до перелічених норм чинного законодавства України, умов кредитного договору і договору поруки, мають відповідати перед Банком солідарно. 20 серпня 2009 року Братським районним судом Миколаївської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором: сума основного кредиту 72093,93 грн., сума простроченого кредиту 6000,03 грн., сума несплачених відсотків 9287,91 грн., сума за супроводження кредиту 360 грн., пеня 1201,64 грн. Згідно ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком. В результаті проведених виконавчих дій згідно виконавчого листа , 24 жовтня 2010 року Головним державним виконавцем ВДВС Братського РУЮ Миколаївської області було описано майно згідно акту опису і арешту майна АА № 5937736 на користь ВАТ «Державний ощадний Банк України» в особі філії Вознесенського відділення № 3153, - було описано та накладено арешт на заставлене майно житловий будинок по АДРЕСА_1. 04 серпня 2010 року були проведенні останні торги з продажу арештованого майна. Відповідно до п. 3.3.11 Іпотечного договору від 05 серпня 2008 року, після прийняття рішення про звернення стягнення на майно на письмову вимогу Іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити предмет іпотеки протягом 1 місяця з дати отримання такої вимоги, а також сприяти виселенню всіх мешканців, що зареєстровані або фактично проживають в будинку. Відповідно до с. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідно до ст..18 держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Приймаючи до уваги викладене, враховуючи що відповідачі не виконали взяті на себе за кредитним договором та договором поруки зобов'язання, на повідомлення про необхідність погашення кредиту та відсотків не відреагували, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів в солідарному порядку 29 498,66 грн. на користь ВАТ „Державний ощадний банк України, в особі філія-Вознесенське відділення №3153, в повному обсязі, щодо позовних вимог про виселення з будинку жителів відмовити, оскільки в будинку по АДРЕСА_1 проживають шестеро неповнолітніх дітей, які іншого житла, окрім цього не мають. У відповідності з Постановою КМ України від 21 грудня 2005р. №1258 суд вважає необхідним стягнути з відповідачів з кожного на користь позивача витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ Братським районним судом Миколаївської області по 60 гривень. У відповідності з ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір з кожного в розмірі 85,91 грн., а на користь держави стягнути з відповідачів з кожного по 61,59 грн., оскільки позивачем були в судовому засіданні збільшенні позовні вимоги. Керуючись ст. ст. 60, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов ВАТ Державний ощадний банк України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором №338 від 05 серпня 2008 року та виселення мешканців із житлового будинку, який є предметом іпотеки, - задовольнити частково. Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України, в особі філія-Вознесенське відділення №3153, розрахунковий рахунок 290969009 МФО 386025 ЄДРПОУ 02763104 заборгованість за кредитним договором в сумі 29 498 ( двадцять девять тисяч чотириста девяносто вісім) грн.66 коп. Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ « Державний ощадний банк України» в особі філії Вознесенське відділення № 3153 витрати по сплаті судового збору з кожного по 85,91 грн. та за інформаційно-технічне забезпечення по 60 грн. з кожного. Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави судовий збір по 61,59 з кожного. В іншій частині позову відмовити. На рішення протягом десяти днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Миколаївської області через Братський районний суд, з подачею одночасно копії апеляційної скарги безпосередньо в апеляційний суд Миколаївської області. Суддя В. М. Губанова http://reyestr.court.gov.ua/Review/22661688

Державний герб України Справа № 232/978/13-ц Провадження № 2/232/293/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2013 року м. Кіровське Кіровський міський суд Донецької області у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В. при секретарі Крамар В.М. за участю відповідачки ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з предмету іпотеки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Кіровського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення їх, а також неповнолітньої ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, з предмета іпотеки - будинку АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 8 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним Банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 210/7/219, за умовами якого Банк видав, а Позичальник отримав кредит в сумі 408000,00 грн. на придбання нерухомого майна - житлового будинку із земельною ділянкою з датою повернення кредиту 7 квітня 2033 року. 8 квітня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір за № 210/8/197, посвідчений в.о. державного нотаріуса Шахтарської державної нотаріальної контори Шевера О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 273, яким було забезпечено виконання Іпотекодавцем зобов»язань у повному обсязі перед Іпотекодержателем, що випливають із вищезазначеного договору кредиту. Предметом іпотеки є нерухоме майно - цілий житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 88,3 кв.м., житловою площею 54,2 кв.м., та земельна ділянка площею 0,1415 га, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1. Того ж дня був внесений відповідний запис до державного реєстру іпотек, отримано нотаріально засвідчену згоду ОСОБА_2 - чоловіка позичальниці - на передачу в іпотеку Банку вищевказаного нерухомого майна. Позичальниця не виконувала умови кредитного договору, у зв»язку з чим утворилась заборгованість по сумі кредиту, відсоткам, та без згоди Іпотекодавця зареєстрував в будинку неповнолітню дочку ОСОБА_4 У зв»язку з тим, що порушення умов кредитного договору носило триваючий характер, Банк, після направлення Позичальниці повідомлення про необхідність сплати боргу, 31 травня 2012 року направив до відділу ДВС Кіровського міського управління юстиції у Донецькій області для примусового виконання за місцем знаходження заставного майна боржника, виконавчий лист за № 2-98/2011, виданий Апеляційним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу для задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк», пред»явивши його до виконання. Постановою начальника відділу ДВС Мажара І.В. від 1 червня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, боржниці надано строк для добровільного виконання рішення суду. У зв»язку з тим, що рішення добровільно боржницею не виконано, державним виконавцем було проведено опис і арешт заставленого нерухомого майна для наступної його реалізації. Однак на теперішній час відповідачі продовжують чинити перешкоди, добровільно за вимогою Банку не виселяються, потенційні покупці не мають можливості оглянути предмет іпотеки. На підставі наведеного позивач просить виселити відповідачів з предмета іпотеки на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку». Представник позивача в судове засідання не з»явився, про час та місце судового розгляду оповіщений у встановленому порядку, надав заяву, в якій підтримав позовні вимоги, просив справу розглянути за його відсутності. Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з»явились, про час та місце судового розгляду оповіщені у встановленому порядку, не повідомили про причини неявки. Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала, оскільки стягнення на предмет іпотеки у встановленому порядку судом не зверталось, попередження про виселення з житлового будинку від позивача вона не отримувала, у зв»язку з чим відсутні законні підстави для виселення її та членів її сім»ї з будинку. Заслухавши пояснення відповідачки ОСОБА_1, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав. 8 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 210/7/219, згідно якого Кредитор надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 408000,00 грн. зі сплатою 15,5 % річних за перший рік з подальшим переглядом розміру процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 7 квітня 2033 року на придбання будинку із земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 8 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 210/8/197, згідно якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов»язань за Договором кредиту № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, земельну ділянку загальною площею 0,1415 га за адресою АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 88.3 кв.м., житловою 54.2 кв.м. 8 квітня 2008 року чоловік Іпотекодателя - ОСОБА_2 дав нотаріально засвідчену згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_1 будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 на умовах за її розсудом. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 396080 грн., борг по сплаті відсотків 181019,99 грн., пеня в сумі 6771,02 грн., інфляційні витрати 89714,47 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн. та на користь держави судовий збір 1399 грн. 1 червня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-98/2011, виданого 11 січня 2012 року Апеляційним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 396080 грн., борг по сплаті відсотків 181019,99 грн., пеня в сумі 6771,02 грн., інфляційні витрати 89714,47 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн., всього 675405,48 грн. 22 червня 2012 року ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1, отримана письмова вимога позивача про добровільне звільнення приміщення всім мешканцям будинку АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержатля або нового власника або в іншій погоджений сторонами строк. Відповідно до ст. ст.15 ч.1, 16 ч.1 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що передбачено ст.4 ЦПК України. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору недійним, третя особа: ОСОБА_2, ПАТ «Укрсоцбанк» обрав в якості способу захисту свого порушеного цивільного права звернення із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про примусове стягнення з неї грошових коштів за кредитним договором № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року, третя особа: ОСОБА_2, яке знайшло своє вирішення у формі ухвалення судового рішення. Суд вважає, що, не дивлячись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1, в якому проживають відповідачі, є предметом іпотеки за іпотечним договором № 210/8/197 від 8 квітня 2008 року, і мешканці будинку протягом одного місяця з дня отримання відповідачкою ОСОБА_1 письмової вимоги Банку, не звільнили житловий будинок, останні не підлягають виселенню з житлового будинку у зв»язку з тим, що рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок судом не приймалось. Звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації, відповідно до ст. ст.32, 52 Закону України «Про виконавче провадження» є одним із заходів примусового виконання рішень і не є підставою для виселення мешканців з предмету іпотеки в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку». У зв»язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають. Відповідно до ст. ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст.9, 109 ЖК України, керуючись ст. ст.15, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: В позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з предмету іпотеки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Кіровського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області, відмовити повністю за необґрунтованістю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Кіровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу потягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Г.В. Назаренко http://reyestr.court.gov.ua/Review/31644919 Державний герб України Головуючий у 1 інстанції Назаренко Г.В. Доповідач Соломаха Л.І. Категорія 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого-судді Пономарьової О.М. суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І. при секретарі Стрижак О.В. за участю: представника позивача Вожова В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (третя особа - відділ державної виконавчої служби Кіровського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області) про виселення з предмету іпотеки з апеляційною скаргою позивача - публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2013 року, - В С Т А Н О В И В: Рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2013 року публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (третя особа - відділ державної виконавчої служби Кіровського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС Кіровського МУЮ Головного управління юстиції у Донецькій області) про виселення з предмету іпотеки (а.с. 46-47). Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - ПАТ «Укрсоцбанк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог. Зазначає, що суд у своєму рішенні єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог зазначив відсутність окремого рішення суду про звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Такий висновок суду вважає незаконним, оскільки ні в ст. 109 ЖК УРСР, ні в ст. 40 Закону України «Про іпотеку», на які посилається банк та сам суд при ухваленні рішення, не йдеться про те, що для виселення з предмету іпотеки громадян, що мешкають в ньому, потрібно існування саме рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки або іншого виконавчого документу з вказаним формулюванням. В них йдеться про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому. Суд невірно прив'язує виселення з предмету іпотеки до обов'язкового подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 79-81). В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - ПАТ «Укрсоцбанк» - Вожов В.І., який діє від імені юридичної особи на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 07 листопада 2012 року (а.с. 83), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм 11 липня 2013 року повісток про явку до суду 16 липня 2013 року (форма № 119) (а.с. 95). Відповідач ОСОБА_2 надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 98), інші відповідачі причини неявки у судове засідання не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин. Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Вожова В.І., дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача - ПАТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає з наступних підстав: Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 08 квітня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 210/7/219, згідно якого Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 480 000 грн. з кінцевим терміном повернення 07 квітня 2033 року зі сплатою відсотків у розмірі 15,5 % на перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду на суму залишку заборгованості за кредитом (п. 1.1, п. 1.1.2) (а.с. 13-15). В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2, які випливають з кредитного договору № 210/7/219 від 08 квітня 2008 року, між Банком та відповідачем ОСОБА_2 за нотаріально засвідченою письмовою згодою ОСОБА_3 08 квітня 2008 року був укладений іпотечний догорів № 210/8/197, предметом якого є: - земельна ділянка загальною площею 0,1415 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стане власністю Іпотекодавця після укладення цього договору та одержання Іпотекодавцем державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним 08 квітня 2008 року з ОСОБА_6; - житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 88,3 кв.м, житловою - 54,2 кв.м, з надвірними спорудами сарай Б, погріб В, убиральня Г, огорожа № 1-3, замощення 1, та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 08 квітня 2008 року з ОСОБА_6 (п. 1.1.) (а.с. 16-17). Згідно з п. 4.1 іпотечного договору № 210/8/197 від 08 квітня 2008 року у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.2 іпотечного договору передбачено, що у разі порушення Іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно п. 4.5 іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: - на підставі рішення суду, або - на підставі виконавчого напису нотаріуса, або - шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або - шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», або - шляхом організації Іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (а.с. 16-17). Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 396 080 грн., борг зі сплати відсотків 181 019,99 грн., пеню в сумі 6 771,02 грн., інфляційні витрати - 89 714,47 грн., судові витрати в сумі 1 820 грн. та на користь держави судовий збір - 1 399 грн. (а.с. 66-68). 01 червня 2012 року постановою начальника ВДВС Кіровського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-98/2011, виданого 11 січня 2012 року Кіровським міським судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 396 080 грн., за відсотками - 181 019,99 грн., пені в сумі 6 771,02 грн., інфляційних витрат - 89 714,47 грн. та судових витрат в сумі 1 820 грн., всього 675 405,48 грн. (а.с. 22). 22 червня 2012 року ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 отримала письмову вимогу Банку від 08 червня 2012 року за № 4213 про добровільне звільнення нею та всіма громадянами, які мешкають в ньому, житлового будинку АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги (а.с. 23-24). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» про виселення з предмету іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1, з якого позивач просить виселити відповідачів, є предметом іпотеки за іпотечним договором № 210/8/197 від 08 квітня 2008 року, і мешканці будинку протягом одного місяця з дня отримання відповідачем ОСОБА_2 письмової вимоги банку, не звільнили житловий будинок, проте останні не підлягають виселенню з житлового будинку у зв'язку з тим, що рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок судом не приймалось. Суд зазначив, що звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (описі), вилучені та примусовій реалізації відповідно до ст.ст. 32, 52 Закону України «Про виконавче провадження», є одним із заходів примусового виконання рішень і не є підставою для виселення мешканців з предмету іпотеки в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку». Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обгрунтованим. Відповідно до частини 1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом. Згідно з частинами 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Відповідно до частини 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Згідно роз'яснень, наданих у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Як убачається із п. 45 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. Враховуючи, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором (а.с. 66-68) та 01 червня 2012 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-98/2011, виданого 11 січня 2012 року Кіровським міським судом Донецької області саме про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором (а.с. 22), банк в позові посилається на перешкоди у виконанні цього рішення суду через те, що відповідачі добровільно з житлового будинку на його вимогу не виселяються, чим перешкоджають реалізації житлового будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки банком не заявлялись, а тому вимоги щодо виселення відповідачів є передчасними. Згідно частин 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо виселення мешканців із житлового будинку, що є предметом іпотеки, не розповсюджуються на випадки звернення стягнення на заставлене майно відповідно до ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» в порядку примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. Саме з цього і виходив суд першої інстанції відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з житлового будинку, що є предметом іпотеки. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача - публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення Кіровського міського суду Донецької області від 31 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: О.М. Пономарьова Судді: Л.І. Соломаха Т.І. Биліна http://reyestr.court.gov.ua/Review/32440501

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588