Поиск в системе

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а : У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними. ОСОБА_1 зазначав, що 6 вересня 2010 року між ним (покупець) та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв.м на 12-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва вказаного будинку в строк до ІV кварталу 2010 року передати йому за актом передачі-приймання. ОСОБА_1 на виконання умов цього договору сплатив вартість майнових прав на квартиру в розмірі 254 тис. 330 грн. Проте продавець на порушення умов цього договору жилий будинок не збудував і не ввів в експлуатацію. 1, 2 та 16 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за якими майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру, було передано в іпотеку банку. Посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, чим порушило його права на проінвестовану нерухомість, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на об’єкт інвестування – вказану квартиру згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня 2010 року; визнати недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру; виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав іпотекою. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано за ним майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв. м на дванадцятому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня 2010 року; визнано недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; знято заборону відчуження на вказану квартиру та виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), частини четвертої статті 10, частини третьої статті 213 ЦПК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 липня, 26 серпня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво жилого будинку АДРЕСА_1. З метою забезпечення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», ТОВ «Альянс-Жилстрой» та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року ТОВ «Альянс-Висотбуд» за договором іпотеки передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права, у т.ч. на не закінчену будівництвом квартиру НОМЕР_1, загальною площею 43,85 кв. м, яка розташована на 12-му поверсі у жилому будинку АДРЕСА_1. 2 та 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн 9 тис. 323 долари США 60 центів та 741 тис. 137 доларів США 25 центів відповідно. 2 та 16 липня 2008 року з метою забезпечення виконання вказаних договорів між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за умовами яких товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру. 6 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у товариства майнові права на вказану квартиру, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва в строк до ІV кварталу 2010 року передати за актом приймання-передачі покупцеві. ОСОБА_1 зобов’язання за цим договором купівлі-продажу виконав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва в розмірі 254 тис. 330 грн. ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язання за цим договором не виконало: у визначені строки будівництво жилого будинку не закінчило, квартиру за актом передачі-приймання позивачу не передало. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені відповідні зміни до Закону України «Про іпотеку». При цьому суд дійшов висновку про те, що майнові права на спірну квартиру, вартість якої була сплачена позивачем у повному обсязі за договором купівлі-продажу, не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало їх в іпотеку банку, а та обставина, що на момент укладення спірних договорів іпотеки ТОВ «Альянс-Висотбуд» не мало правових обтяжень щодо укладення цих договорів, не має правового значення для вирішення справи по суті. Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» як спеціального закону, що містить норми щодо укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, тому оспорювані іпотечні договори були укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ці іпотечні договори укладені до моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру, тобто до виникнення в позивача цих майнових прав. Касаційний суд також дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання цих майнових прав за позивачем у судовому порядку, оскільки такі права у нього виникли на підставі договору купівлі-продажу; право позивача може бути захищене в інший, передбачений законом спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав. Разом з тим у рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 липня, 26 серпня 2015 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, які надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що спірні договори іпотеки підлягають визнанню недійсними як укладені з порушенням норм статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час їх укладення), оскільки майнові права на окремі приміщення у жилому будинку ТОВ «Альянс-Висотбуд» мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, коли майнові права були віднесені до предмета іпотеки Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Крім того, суд дійшов висновку про те, що майнові права виникли в позивача на підставі договору купівлі-продажу, тому підстав для визнання цих прав у судовому порядку немає. У постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) визначено вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, укладеного за обставинами справи, що переглядалась. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесено до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що 1 жовтня 2007 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року висновку щодо застосування вказаної норми права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року. За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про те, що оспорювані договори іпотеки були укладені відповідно до вимог чинного на час їх укладення законодавства та що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є помилковим. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. Тому в цій частині судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині визнання недійсними пунктів 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте в позивача право власності на спірну квартиру не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Ураховуючи вищезазначене, касаційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судового рішення касаційного суду в цій частині відсутні. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 1.1 договорів іпотеки, укладених між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» 1, 2 та 16 липня 2008 року, щодо передачі в іпотеку майнових прав на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв. м на дванадцятому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року. У решті рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1502цс15 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, отже ці договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв’язку з чим відповідні пункти указаних договорів підлягають визнанню недійсними. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F46A8DAB220164DEC2257F160054DCDB

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 липня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи – орган опіки та піклування при Якимівській селищній раді та орган опіки та піклування при Кирилівській селищній раді Якимівського району Запорізької області, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а : У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, зазначивши, що на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики на суму 28 тис. доларів США між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 16 серпня 2012 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка і житловий будинок АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що договір іпотеки укладено без попередньої згоди органу опіки і піклування, чим порушені житлові права малолітньої ОСОБА_4, 7 жовтня 2011 року народження, яка з народження постійно проживає у спірному житловому будинку, ОСОБА_1 просила про визнання його недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Якимівського районного суду від 11 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в заяві доводи та заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України Насадчук Ж.Д. та позивачки ОСОБА_1, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що спірне майно є місцем проживання матері малолітньої дитини, виходив з того, що малолітня дитина у спірному будинку на момент укладення договору іпотеки не проживала та не була зареєстрована. Разом з тим в ухвалах від 4 лютого 2015 року, 28 січня 2015 року, 4 грудня 2014 року, 12 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, задовольняючи позовні вимог про визнання іпотечного договору недійсним, виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки спірною квартирою разом з батьками мала право користуватися й малолітня дитина, тому при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» необхідний попередній дозвіл органів опіки і піклування. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров‘я, в якому вона проживає. Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. У справі, яка переглядається, суд установив, що 16 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого був житловий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_1 – дочка ОСОБА_2, на момент укладення договору іпотеки проживала та була зареєстрована в спірному житловому будинку, спірний житловий будинок є єдиним та постійним місцем її проживання. Установлено також, що ОСОБА_4 є малолітньою дочкою ОСОБА_1, яка є матір‘ю-одиначкою. Однак установивши місце постійного проживання матері малолітньої ОСОБА_4 у спірному нерухомому майні, переданому в іпотеку, суд дійшов помилкового висновку в порушення вимог статті 29 ЦК України про відсутність доказів щодо проживання за цією адресою малолітньої дитини, оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи її проживання, а отже, і право на користування житловою площею за цією адресою презюмується, якщо не буде встановлено інше. За таких обставин передача нерухомості в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без передньої згоди органу опіки та піклування, спірний договір іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а тому на підставі статті 215 ЦК України він підлягає визнанню недійсним як такий, що порушує майнові права малолітньої дитини. До аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїх ухвалах від 4 лютого 2015 року, 28 січня 2015 року, 4 грудня 2014 року, 12 лютого 2014 року. Саме з цього виходив у своєму рішенні апеляційній суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов. Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому рішення суду першої інстанції та ухвала касаційного суду підлягають скасуванню, а рішення суду апеляційної інстанції – залишенню в силі. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року скасувати, а рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2014 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Судді В.М. Сімоненко Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-396цс15 Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4ABBFF2409040208C2257E7D0025DF17

Державний герб України Справа № 357/12576/15-ц 2/357/3842/15 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2015 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Жарікова О. В. , при секретарі Гавриш О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача та про визнання недійсним кредитного договору, - В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та про визнання недійсним кредитного договору, обґрунтовуючи його тим, що в 2007 році вона для покращення житлових умов сімї вирішила придбати квартиру в м. Біла Церква. Оскільки достатніх коштів для цієї покупки в неї не було, вона почала шукати найбільш прийнятні умови кредитування серед банків. 18.07.2007 року між позивачем та відповідачем був підписаний договір № К3Н1GK15006415. Умовами цього договору передбачалась видача кредиту сумою 65 790,00 доларів США, що є еквівалентом 332 239,50 грн. за курсом НБУ на момент підписання договору. Кредит видавався на 30 років для купівлі квартири, а датою остаточного повернення кредиту є 18.07.2037 року. Крім того, кредитним договором передбачалась видача 19 738,21 доларів США на сплату страхових виплат, проте ці гроші так і не були видані банком. Плата за користування кредитом повинна була складатись з відсоткової ставки по кредиту, яка дорівнювала 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період оплати. Таким чином, щомісячний платіж повинен був дорівнювати 719,66 доларів США(п.7.1. кредитного договору). Позивач зазначає, що відповідач не включив в договір істотні умови, які визначені в законодавстві, що регулює споживче кредитування, а також є обовязковою умовою для споживчих кредитів, а саме графік погашення заборгованості. Таким чином, сторони не дійшли згоди щодо порядку зарахування платежів. Крім того, в договорі відсутня ще одна істотна умова щодо вартості кредиту, а саме: абсолютного значення подорожчання кредиту. Відповідач не попередив позивача про валютні ризики та включив до умов договору несправедливі умови. Позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір, визнати недійсним договір іпотеки, виключити з Державного реєстру іпотек запис, виключити з Єдиного реєстру заборон відчужень запис, застосувати реституцію. Представник позивача, згідно довіреності ОСОБА_2 подав через канцелярію суду уточнену позовну заяву від імені позивача, в якій позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним іпотечний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним договір поруки від 18.07.2007 року № K3H1GK15006415, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявилася, про місце, час та дату розгляду справи повідомлена належним чином, свого представника в судове засідання не направила. Через канцелярію суду, до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, на задоволенні позову наполягають, позов підтримують. Представник відповідача в відкритому судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти задоволення позову, вважаючи його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, свою позицію мотивував письмовикладеними запереченнями проти позову, які долучені до матеріалів справи. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 2,3 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 cт. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 1,2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого з усіма правами та обов»язками являється ПАТ КБ «Приватбанк», тобто позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, що підтверджується його копією. Крім того, з метою належного виконання взятого на себе зобовязання ОСОБА_1 за кредитним договором, між нею та відповідачем укладено іпотечний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, а, також, укладено договір поруки від 18.07.2007 року № K3H1GK15006415 між ОСОБА_2 та відповідачем. Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до п.1.1 кредитного договору, банк зобовязався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.7.1 цього договору. Відповідно до п. 7.1 кредитного договору, банк зобовязувався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі через касу на строк з 18.07.2007 року по 18.07.2037 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії, у розмірі 65 790 доларів США на купівлю квартири, а також у розмірі 19 738,21 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п.2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно п.3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Щомісячний платіж дорівнює 719,66 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. За положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Як встановлено в ході судового розгляду справи, та вбачається з п.7.1. договору, відповідач надав кредитні кошти позивачу саме на споживчі цілі для придбання квартири. За викладених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту. Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч. 4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Як передбачено п. 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. Вказана постанова НБУ датована 10.05.2007 року, а спірний договір укладено між сторонами 18.07.2007 року, і тому в ньому повинні були бути враховані правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, згідно цієї постанови. У відповідності до п. 3.2. розділу 3 Правил, вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Вказані вимоги закону відповідачем у повному обсязі не виконано, в самому кредитному договорі не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також, відповідач не надав докази на підтвердження того, що позивачу надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказує на те, що банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Однак, в судовому засіданні представник відповідача вказав на те, що окремо позивачу не надавалася письмова інформація, згідно вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи, що законодавством не встановлений обовязок кредитора відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» є положення ч.2 ст.638, ч.2 ст.642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладення договору дією. Однак, суд не може погодитись з такою думкою представника відповідача з огляду на те, що сам по собі факт підписання кредитного договору не може бути визнано судом, як беззаперечну, і таку, що не підлягає доведенню обставину, щодо виконання відповідачем наведених положень ЗУ «Про захист прав споживачів». Вказана позиція підтримується і в рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, де зокрема зазначено, що споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Як зазначено в кредитному договору позивачу, через касу банку, банк зобов»язався видати кошти в розмірі 65790,00 доларів США на купівлю квартири, що сторонами не заперечується. Однак, крім цього, згідно даного кредитного договору, банк зобов»язався видати позивачу кошти через касу банку в розмірі 19738,21 доларів США на сплату страхових платежів пункт 7.1 договору, але дані кошти позивачу видані не були, що підтвердив в судовому засіданні і представник відповідача, вказавши на те, що дані кошти в відповідний період перераховуються банком, що, також, підтверджується і випискою по рахунку позивача. Представник відповідача вказав в судовому засіданні, що вказані кошти повинні перераховуватися страховику, згідно договору страхування. Однак, до суду не надано доказів укладення зазначеного договору страхування та доказів того, що вказані кошти дійсно кожного року перераховуються для оплати страхового платежу та куди дані кошти взагалі перераховуються та чи взагалі вони кудись перераховуються. В положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248 на які посилався Конституційний Суд України в Рішенні № 15-рп/2011 від 10 листопала 2011 року, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів" визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Всупереч вимогам закону, ні відповідач, ні представник відповідача, не надали суду підтвердження того, що позивач належним чином повідомлена про графік, згідно з яким передбачалося погашення кредитної заборгованості, розрахунок сукупної вартості кредиту та письмового попередження про те, що вона була повідомлена під час укладання кредитного договору про валютні ризики, які можуть мати місце під час виконання договору. Суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що обовязок банку повідомляти вказану інформацію споживачу не була передбачена на момент укладання кредитного договору, оскільки це не відповідає дійсності. Як вбачається з копії оспорюваного кредитного договору, кредитний договір укладався між сторонами 18.07.2007 року. Варто наголосити, що обовязок відповідача повідомляти вказану інформацію позивачу вже було передбачено чинним законодавством України на той період, зокрема: Постановою НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року. в ст.56 Закону. Отже, в порушення вимог п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Не спростовано представником відповідача і той факт, чому графік погашення кредиту не видавався відповідно до вимог чинного законодавства, і тому які суми, на які рахунки і за яким принципом зараховувалися в рахунок погашення кредиту суду невідомо, що є несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає можливість банку проводити зарахування на рахунки на розсуд банку. За викладених обставин, умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. В додаткових поясненнях позивач вказує на те, що якщо підрахувати процентну ставку за рік, то вона складає (0,84%*12) =10,08%, але банком ще встановлено винагороду у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати, отже тоді відсоткова ставка на рік буде складати (0,84+0,20)*12 =12,48 %. Кредитним договором було передбачено, що місячний платіж складає 719,66 дол.США і передбачає погашення кредиту, відсотків та винагороди. Якщо за допомогою кредитного калькулятора обрахувати суму яка підлягає до сплати за кредитним договором, то вона суттєво відрізняється, а саме: сума місячного платежу буде складати 746,54, сума кредиту: 65790.00, відсоткова ставка: 12.48, строк кредитування (місяців): 240, коефіцієнт переплати: 1.72. Тобто кожного місяця позивач повинна була доплачувати 26,88 доларів США, що за весь період дії договору складає (26,88 *240 місяців)=6451,20 доларів США. Позивач стверджує, що за період дії кредитного договору, нею було сплачено на користь відповідача майже 71 000,00 доларівСША, що підтверджується копіями квитанцій. Проаналізувавши вказані зауваження з боку позивача та співставивши їх з умовами договору, суд вважає, що зауваження позивача заслуговують на увагу та підлягають правовій оцінці. Аналіз вказаних норм закону та наведених обставин, дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання такого договору недійсним. Як зазначає Верховний Суд України в справі № 6-80цс12 від 12 вересня 2012 року, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Як зазначено в розясненнях, наданих в п.2 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В п.7 вищевказаної постанови пленуму розяснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Крім того, відповідно до ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи питання про можливість застосування загального строку позовної давності до вказаного позову, суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як передбачено ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Судом встановлено, що 24 червня 2015 року позивач звернулася до адвокатів з проханням розяснити їй умови кредитного договору, укладеного між нею та відповідачем, на що отримала письмову консультацію, що підтверджується копією вказаної консультації. За викладених обставин, суд вважає, що саме з цієї дати позивач реально дізналась про порушення своїх прав. Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до п. 1 договору іпотеки, укладеного між сторонами 18.07.2007 року, предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п.33 цього Договору. Відповідно до п. 33 вказаного договору, в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: трикімнатну квартиру № 128 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, б-р.50 р.Перемоги, буд.169. Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до п. 2, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем договору поруки від 18.07.2015 року, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи фактичні обставини справи, суд вважає за можливе застосувати реституцію, як наслідок недійсності правочину та визнати недійсними іпотечний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та договір поруки від 18.07.2007 року № K3H1GK15006415, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки вказані правочини було укладено на забезпечення виконання основного зобовязання, а саме за кредитним договором № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, позов підлягає до задоволення. Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди. Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави суму судового збору за кожну вимогу немайнового характеру в сумі 243,60 грн., а разом 730,80 грн., згідно ставок судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, відповідно до ЗУ «Про судовий збір» в редакції, яка була чинною на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, що відповідає вимогам ст.ст. 79, 88 ЦПК України. Враховуючи вищевикладене, розяснення надані в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», керуючись ст.ст. 203, 215, 553, 548, 638 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 79, 88, 212-215, 294, 296 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнати недійсним іпотечний договір № K3H1GK15006415 від 18.07.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнати недійсним договір поруки від 18.07.2007 року № K3H1GK15006415 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 730,80 грн. судового збору. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя ОСОБА_3 http://reyestr.court.gov.ua/Review/53337888

Державний герб України Справа № 305/1180/15-ц Провадження по справі 2/305/693/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.10.2015 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Тулик І.І. з участю секретаря - Шемота М.І. позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", державного нотаріуса Рахівського нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області треті особи ОСОБА_3, Пономаренко Володимир Юрійович, про про визнання недійсним договору та зобов"язання вчинити певну дію В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономаренко Володимира Юрійовича, про визнання недійсним іпотечного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що 12 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) укладено кредитний договір № 1515. Згідно договору, банк зобов'язався надати відповідеві кредит у розмірі 38 000 доларів США на термін до 11.09.2027 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки та порядку, встановлених кредитним договором та графіком погашення кредиту, викладеного у додатку № 1 до кредитного договору. 17.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (виступає правонаступником ЗАТ "АКПІБ") та ТОВ «Кредитні ініціативи було укладено договір відступлення прав вимог, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов'язане передати грошові кошти в розпорядження ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», а ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» зобов'язується відступити ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору відступлення. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 14.09.2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений ОСОБА_2, державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним № 1-3032, у відповідності до якого ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 передали ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» в іпотеку чотирикімнатну квартиру на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 14 вересня 2007 року державним нотаріусом Рахівського державної нотаріальної контори ОСОБА_2 згідно Іпотечного договору р. № 1-3032 була накладена заборона на відчуження вищевказаного майна, 10 грудня 2013 року за № 2093, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. було вчинено виконавчий напис за р. № 2093, у відповідності до якого було звернуто стягнення на квартиру, що являються предметом іпотеки за Іпотечним договором р. № 1-3032. На виконання виконавчого напису державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рахівського районного упавління юстиції відкрито виконавче провадження. Рішенням Рахівського районного суду закарпатської області від 27.11.2012 р. у справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору їй у задоволенні позову відмовлено. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 р. дійшов висновку про те, що кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", є неукладений, оскільки такий договір не містить всіх істотних умов, а неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. У зв'язку із встановленням факту, що Кредитний договір № 1515 між сторонами є неукладеним, вважає недійсним іпотечний договір, та таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко О.В., за № 2093 а також підлягає закінченню виконавче провадження, відкрите відділом виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала повністю, посилаючись на обставини викладені в позові та просить задовільнити позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з"явилвся, однак надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, а також надали заперечення на позов, в якому позовні вимоги не визнають, вважають їх безпідставними, просять відмовити в задоволенні. Державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причина неявки суду невідома. Представник відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області в судове засідання не з»явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у відсутності представника, позовні вимоги не визнають лише в частині зобов»язання закінчити виконаче провадження. Треті особи: ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причина неявки суду невідома. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономаренко о.В. в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що 12 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» було укладено Кредитний договір № 1515, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в розмірі 38 000,00 доларів США зі сплатою 10% річних з кінцевим терміном погашення 11.09.2027 року. У відповідності до договору № 1 про внесення змін до кредитного договору від 12.02.2009 рокуп. 2.1. Кредитного договору викладено у новій редакції, встановлено, що Банк надає ОСОБА_3 кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі, еквівалентній 535 648 гривень, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 240 Доларів США та 264 300 гривень. При цьому з 12.02.2009 р. ліміт кредитної лінії складає 264 300 гривень. У відповідності до п. 2.2. Кредитного договору встановлено, що процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 10% річних за кредитом, наданим у Доларах США, та у розмірі 10% річних за користування кредитом, наданим у гривні. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було укладено Іпотечний договір р. № 1-3032 від 14.09. 2007 року . 10 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю., вчинено виконавчий напис за р. № 2093 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 16.05. 2013 року постановою головного державного виконавця державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису від 10.12. 2013 року за р. № 2093. Судом встановлено, що у 2012 році ОСОБА_6 звернулася до Рахівського районного суду Закарпатської області із позовом до ПАТ «ПРОМІНВЕСТБАНК» про визнання недійсним Кредитного договору № 1515 від 12.09.2007 року. Рішенням Рахівського районного суду Закрпатської області від 27.11.2012 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням Рахівського районного суду закарпатської області від 27.11.2012 р. у справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору їй у задоволенні позову відмовлено. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 р. дійшов висновку про те, що кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", є неукладений, оскільки такий договір не містить всіх істотних умов, а неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 року дійшов висновку про те, що Кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» є неукладений, оскільки такий договір не містив всіх істотних умов, передбачених законодавством, а тому неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2012 року по справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» набрало законної сили. Таким чином, Рахівський районний суд Закарпатської області в своєму рішенні встановив обставину, за якою Кредитний договір між сторонами не був укладений у зв'язку з відсутністю в ньому відповідних істотних умов. Дана обставина не потребує доведення на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України, де зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так як кредитний договір не є укладений, він не може породжувати будь - яких прав і обов'язків для сторін та не може бути підставою для породження будь - яких інших правовідносин щодо забезпечення його виконання, в тому числі іпотеки. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, поскільки судом встановлено, що відповідно до положень ст.ст. 546, 575 ЦК України, іпотека являється одним із видів забезпечення виконання збов'язання. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 574 ЦК України «застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду». Згідно із ст. 3 Закону України „Про іпотеку" - іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Поскільки Іпотечним договором № 1-3032 від 14.09. 2007 року забезпечено зобов'язання за Кредитним договором, який не є укладеним, суд вважає, що даний договір є недійсним. Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, що його забезпечує, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У зв'язку із недійсністю іпотечного договору не підлягає виконанню і виконавчий напис нотаріуса, що вчинений на підставі неукладеного Кредитного договору та недійсного у зв'язку з цим Іпотечного договору. Згідно ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» - для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» - нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 встановлено, що виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Суд погоджується із твердженнями позивача, що вчинення виконавчого напису нотаріуса за відсутності основного зобов'язання (кредитного договору) є неможливим. Виконавчий напис нотаріуса на іпотечному договорі, на підставі якого було звернуто стягнення на предмет іпотеки є таким, що не підлягає виконанню, так як суми, які запропоновано стягнути за рахунок предмету іпотеки: сума кредиту, процентів за користування ним, штраф, пеня не підтверджуються основним зобов'язанням та не є безспірними, так як рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2012 року , кредитний договір визнаний неукладеним. Згідно ч. 1 ст 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин «правила ст. 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Враховуючи наведене, позивачем при подачі позову було дотримано правило виключної підсудності, і так як нерухоме майно знаходиться в м. Рахові Закарпатської області, даний спір підсудний Рахівському районному суду. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а згідно з вимогами ст. 215 Цивільного Кодексу України недодержавння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 Цивільного Кодексу України є підставою визнання цього правочину недійсним. Відповідно до п. 23 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду. Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Щодо позовної вимоги про закінчення виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса від 10.12.2013 року, так як у відповідності до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити як у недоведеному. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Так позивачем понесено та документально підтверджено слідуючі витрати: 974,40 грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 58, 60, 88, 131, 209, 212- 215, 223, 294 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції, треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. про визнання недійсним іпотечного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 14.09. 2007 року, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2, державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори за р.№ 1-3032. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений Пономаренко В.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за р. № 2093. Зобов'язати державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна у відповідності до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 14 вересня 2007 року, зареєстрованого за р. № 1-2032, внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого за р. № 1-3032 у відповідності до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 14 вересня 2007 року. Стягнути солідарно з ТОВ «Кредитні ініціативи», місце знаходження: 07400, м. Бровари Київської обл., Бульвар незалежності, буд. 14, код ЄДРПОУ - 35326253, п/р № 26507010332001 Державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори м. Рахів, вул.. Миру № 1, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області м. Рахів, вул.. Шевченка № 43, на користь ОСОБА_1 зареєстрованої за адресою: 90600 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 974,40 грн. В задоволенні інших позовних вимог слід відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Тулик І.І. З оригіналом вірно, Суддя Рахівського районного суду: Тулик І.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/53143900

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес Банк», треті особи: ОСОБА_2, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 травня 2015 року, в с т а н о в и л а : У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес Банк» (далі – ПАТ «АБ «Експрес Банк»), треті особи: ОСОБА_2, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 26 липня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та АБ «Експрес Банк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Експрес Банк», за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позову позивачка зазначала, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім’єю, а вищезазначену квартиру визнано їх спільною сумісною власністю. На порушення ст. 6 Закону України «Про іпотеку» договір іпотеки було укладено без її письмової згоди, посвідченої нотаріально. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 травня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві ОСОБА_1 просить переглянути судові рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 203, 369 ЦК України, статті 74 СК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «АБ «Експрес Банк» ОСОБА_3 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 26 липня 2005 року між АБ «Експрес Банк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Експрес Банк», укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1, відповідно до пункту 1.1. якого кредитодацевь зобов’язується відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 800 000 доларів США строком на 60 місяців з 26 липня 2005 року по 26 липня 2010 року зі сплатою 12 % річних та надати в її межах позичальнику кредит на придбання майна та інші поточні потреби, а позичальник зобов’язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановленому договором розмірі та у визначені строки, виконати інші зобов’язання, передбачені договором, в повному обсязі. З подальшим внесенням змін до вищевказаного договору кредитний ліміт був збільшений до 8 585 000 грн. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором 26 липня 2005 року між ПАТ «АБ «Експрес Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно з яким останнім передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить позичальнику на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до пункту 8 договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири, посвідченого 18 квітня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, покупець ОСОБА_2 повідомив, що він у шлюбі не перебуває та майно належить йому на праві особистої приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. В анкетах позичальника від 22 липня 2005 року, від 23 квітня 2007 року, від 23 квітня 2008 року, які подавались до АБ «Експрес Банк», ОСОБА_2 зазначав, що він не одружений, дітей, у тому числі неповнолітніх, не має. Згідно з пунктом 1.4. договору іпотеки іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки належить йому на праві особистої приватної власності, нікому іншому не проданий, не подарований, не переданий в іпотеку, не наданий в оренду, в спорі, під забороною, арештом та в податковій заставі не перебуває, не є внеском до статутних фондів підприємств або предметом шлюбного договору, прав третіх осіб на нього немає. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2012 року, у зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором та наявністю заборгованості у розмірі 13 967 892 грн. 59 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки – АДРЕСА_1. Відповідно до довідок КП ЖЕК «Центральна» НОМЕР_2 від 11 травня 2007 року та НОМЕР_3 від 13 березня 2008 року у АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з квітня 1993 року та визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_1. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що юридичний факт проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності пов’язується з набранням законної сили рішенням суду та такий факт на час укладення договору іпотеки встановлений не був. На час укладення договору іпотеки єдиним власником квартири був ОСОБА_2 Крім того, позивачем не надано доказів права користування спірною квартирою неповнолітніми дітьми або наявності у них права власності на частку такої квартири на момент укладення договору іпотеки. Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що установивши, що квартиру визнано спільним сумісним майном подружжя із набранням законної сили рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2010 року та що на час накладення арешту квартира АДРЕСА_2 перебувала у спільній сумісній власності подружжя, а також те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають рівні права на цю квартиру, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про звільнення з-під арешту частини зазначеної квартири, що належить ОСОБА_5. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2011 року суд касаційної інстанції виходив із того, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив цей правочин, згоди інших співвласників. Встановивши, що ОСОБА_8 при передачі спірної квартири в іпотеку приховала той факт, що частина цієї квартири набута ОСОБА_7 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, і що другий з подружжя не дав своєї згоди на вчинення такого правочину, суд визнав правочин недійсним. Наведені приклади свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 369 ЦК України, статті 74 СК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні судами зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину. Згідно із ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково визначив, що право власності ОСОБА_1 на квартиру виникло лише з набранням законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року про визнання за нею такого права, тоді як договір іпотеки зазначеної квартири ОСОБА_2 уклав з банком в липні 2005 року і на момент передачі квартири в іпотеку єдиним власником квартири був ОСОБА_2 Відтак, відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання договору недійсним. Так, відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. У справі, яка переглядається, право на спірну квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які на той час, як встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, виникло з укладеного 18 квітня 2005 року договору купівлі-продажу квартири. Тобто, на момент укладення ОСОБА_2 договору іпотеки квартира належала останньому і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності і для укладення договору іпотеки щодо неї згідно зі статтею 578 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про іпотеку» необхідною була письмова нотаріально посвідчена згода ОСОБА_1 Це ж випливає і з положень частини другої статті 369 ЦК України та частини третьої статті 65 СК України, на підставі яких для укладення одним із подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути нотаріально посвідчена. Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. У справі, рішення в якій переглядається, судом встановлено, що на час укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_2 у шлюбі не перебував, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 17). В анкетах позичальника від 22 липня 2005 року (а.с. 140-141), 23 квітня 2007 року (а.с. 142-143) та 23 квітня 2008 року (а.с. 144-145), які подавались ним до АБ «Експрес Банк», ОСОБА_2 також підтвердив, що він не одружений, майно належить йому на праві особистої приватної власності. Про те, що спірна квартира належить йому на праві особистої приватної власності і ніхто з третіх осіб прав на неї не має ОСОБА_2 засвідчив і в договорі іпотеки (п. 1.4 договору іпотеки, а.с. 10-11). Наведене свідчить про те, що на час укладення договору іпотеки 25 липня 2005 року банк не знав і не міг знати про те, що спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1. і що остання не надала ОСОБА_2 згоди на укладення цього договору. Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з квітня 1993 року та визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва лише 6 березня 2014 року. Таким чином, мотиви відмови в позові судом першої інстанції, з якими погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, є помилковими, а тому рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові із зазначених вище підстав. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 2 а) частини другої статті 360-4 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 травня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес Банк», треті особи: ОСОБА_2, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання договору іпотеки недійсним відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема Правова позиція у справі за № 1622цс15 Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E6DEA1DC274E468FC2257EDC00494910

Державний герб України Справа № 369/7540/13-ц РІШЕННЯ Іменем України 06.11.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Дубас Т.В., за участю секретаря Дідур М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, - В С Т А Н О В И В: В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Київського ГРУ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № КІА0GR00830019. В забезпечення виконання зобовязань за даним договором відповідачі уклали договір іпотеки від 25 жовтня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Згідно п. 7 цього договору іпотеки відповідач ОСОБА_4 надав в іпотеку житловий будинок № 35 по вул. Київська у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. Житловий будинок № 35 по вул. Київська у м. Боярка Києво-Святошинськго району Київської області, що є предметом іпотеки, було придбано 25 жовтня 2006 року за договором купівлі-продажу житлового будинку. Також на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.10.2006 року відповідач ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка. Під час укладання договору іпотеки не було враховано, що спірний житлови будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, придабно в період шлюбу, зареєстрованого 25 вересня 2004 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 Шлюб було зареєстровано у виконавчому комітеті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинсього району Київської області, актовий запис № 12. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року за позивачем було визнано право власності на ? частку житлового будинку № 35 по вул. Київська м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області та ? частку земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка. На момент укладення договору укладення договору іпотеки, позивач ОСОБА_1, як дружина відповідача ОСОБА_4 і як власниця нерухомого майна, не надавала письмової згоди на укладення договору іпотеки. Тому позивач, вважала що відповідачі укладаючи договір іпотеки, порушили ст. 578 Цивільного кодексу України, гідно з якою, майно що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх власників, а також відповідачі порушили ст. 6 Закону України «Про іпотеку», гідно з якою майно що є у спільній власності, може бути передано в іпотеку лише за нотаріальною посвідченою згодою усіх співвласників. Позивач просила суд визнати недійсним договір іпотеки на бланку ВЕІ № 127821 від 25 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним банком комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за реєстраційним № 3065. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила позов задоволити. Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив позов задоволити. Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не зявився. Про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Третя особа в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підляже до задоволення виходячи з наступного. Як встановлено в судовому засіданні, 25 вересня 2004 року виконавчим комітетом Миайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинского району Київської області, актовий запис № 25 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1. Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_4 придбав житловий будинок з відповідними надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Київська, будинок 35 та розташований на земельній ділянці, площа якої у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно не вказана. 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № КІА0GR00830019. В забезпечення виконання зобовязань за даним договором між ОСОБА_4 та ЗАТ К «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ К «Приватбанк») уклали договір іпотеки від 25 жовтня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Згідно п. 7 цього договору іпотеки відповідач ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок № 35 по вул. Київська у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: ПАТ КБ «ПрвиатБанк» про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за ОСОБА_1 було визнано право власності на ? частку житлового будинку № 35 по вул. Київська м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області та ? частку земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка, вул. Київська, 35. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм та рекомендацій Верховного суду України. У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Частиною 1 ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. В силу ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. На підставі всього вищевикладеного, суд приходить до висновку що відповідачами по справі ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору іпотеки від 25 жовтня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, були порушені вимоги вище перелічених статей Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України а також Закону України «Про іпотеку», оскільки при укладенні даного договору не була отримана письмова, нотаріально посвідчена згода дружини ОСОБА_4 позивача ОСОБА_1, на укладення даного договору іпотеки, щодо майна (житловий будинок № 35 по вул. Київська у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га) що є спільною сумісною власністю подружжя. У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову. Відповідно до ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215, 216, 225, 236, 368, 369, 575 ЦК України, ст. 6, 17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 60, 65 СК України, керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 218, 217 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним задовольнити. Визнати договір іпотеки, укладений 25 жовтня року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3, за реєстровим № 3065, бланк ВЕІ № 127821 недійсним. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Суддя Дубас Т.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35630958

Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Решетніка М.О. при секретарі - Медведєвій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 "Про визнання договорів недійсними", зустрічним позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 "Про стягнення заборгованості", - в с т а н о в и в: 08 червня 2010р. позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача, який в подальшому уточнили (а.с.155 т.1), просили суд визнати недійсними кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., додатковий договір №1 від 06 січня 2009р., і додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки №РМL - 301/479/200 від 22.11.2007р., укладений ним із ЗАТ "ОТП Банк" в особі керуючого відділення "Воскресенське" ЗАТ "ОТП Банк" в м.Дніпропетровську, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.11.2007р., реєстр №288; виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна: житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,1069га, на якій розміщений вищевказаний житловий будинок; позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договір поруки №SR-301/489/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, і договір поруки № SR- 301/488/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3. 11 червня 2010р. ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" (далі Банк) звернувся до суду з позовом, який згодом неодноразово уточнювався, до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями. Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що за умовами кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. Банк надає Позичальникові кредит на придбання нерухомого майна, тобто, споживчий кредит в розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) доларів США, що згідно меморіального ордеру №28, на день укладання Договору становить 2525000грн., зі сплатою відсотків, розмір яких складається з фіксованого відсотку 3,99% річних та FIDR, зі строком повернення кредиту до 24.11.2031р. Вважає, що кредитний договір має бути визнано судом недійсним, як такий, яким встановлено сплату суми кредиту та процентів за договором у валюті кредиту - доларах США (п.1.11.1Частини 2), що суперечить вимогам законодавства. Крім того, кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до нього (позичальника), як споживача фінансових послуг, умови, що викладені в позові. Також в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів, оскільки видача кредиту залежить від виконання позичальником інших умов договору (п.1.3 Частини 2 кредитного договору); неоднозначно та не чітко визначено розмір відсоткової ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 3,99 річних, з не визначеним FIDR, не відповідає розрахункам, зазначеним в Графіку платежів, та є завищеним; в договорі відсутні ціна договору та розмір фактичного подорожчання кредиту. А отже всі ці показники, відповідно до Постанови НБУ №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", та згідно п.7.2 частини 2 Договору - є істотними умовами кредитного договору, але він не отримав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування. Також посилався на те, що Банком не була проведена переддоговірна робота з ним, як позичальником. При підписанні кредитного договору він цілком довіряв банківським працівникам, як спеціалістам, оскільки не володіє спеціальними знаннями в області юриспруденції та банківського права, проте Банк приховав від нього фактичні суми по кредиту, тим самим позбавив його права прийняти відповідно правильне рішення щодо умов кредитування взагалі. Тому вважає, що фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Також заперечує отримання ним Траншу в розмірі 24461,07 доларів США чи в іншій сумі за Додатковою угодою від 15.06.2009р. Звідси просив визнати недійсним і договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити запис про обтяження будинку і земельної ділянки, переданих в іпотеку, з реєстру іпотек. Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки, внаслідок недійсності основного кредитного зобов'язання позичальника ОСОБА_1 ПАТ "ОТП Банк" в обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором, посилається на кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 500000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №28 від 22.11.2007р., і зобов'язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом, за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99% річних + FIDR в строк до 24.11.2031р. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, а також ОСОБА_2, із кожним окремо, 22.11.2007р. укладено договори поруки, відповідно до яких, кожен із них прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість. Просить суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, суму боргу за кредитним договором №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. в розмірі 9560012,59грн., із яких: сума основного боргу в розмірі 501891,50 доларів США, що за курсом НБУ на 03.04.2014р. (12,5691грн./за 1 долар) становить 6308 324,46грн., відсотки за користування кредитом - 258704,93 долари США, що за курсом НБУ становить 3251688,14грн., та витрати по сплаті державного мита. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові. Проти позову ПАТ "ОТП Банк" заперечувала, просила в задоволенні їх позовних вимог відмовити в повному обсязі. Надала до суду письмові заперечення (а.с.140-143 т.1), в яких посилалась на недоведеність Банком видачі та отримання ОСОБА_1 кредиту, дати видачі кредиту, суми та валюти кредиту, а також на відсутність документів, що свідчать про надання Банком 15.06.2009р. та отримання ОСОБА_1 траншу для погашення заборгованості по процентам. Вважає, що заборгованість за кредитним договором, розрахована Банком, не відповідає дійсності та набагато завищена, що також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, проведеної за клопотанням ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи. Також просила задовольнити позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині визнання недійсними договорів поруки, та пояснила, що про підвищення відсоткової ставки з 15.06.2009р., яка змінює розмір відповідальності поручителів, (Банк) їх не повідомив. Крім того, додатковою угодою від 15.06.2009р. змінено порядок та строки погашення частини кредиту з наданням ОСОБА_1 траншу в розмірі 24461,07 доларів США, про що також ОСОБА_2 не був повідомлений, додаткова угода з ним не укладалась, а ОСОБА_3 відмовилась від підписання додаткової угоди до договору поруки, про що свідчить копія цієї угоди, доданої до матеріалів справи (а.с.27 т.1). В судовому засіданні представник ПАТ "ОТП Банк" позовні вимоги Банку підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони договору можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Зазначив, що Банк отримав генеральну банківську ліцензію за №191 від 02.03.1998р., дозвіл з додатками від 08.11.2006р. №191-1, що дає право здійснювати операції з валютними цінностями. Індивідуальні ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті видаються, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, але на момент надання кредиту ОСОБА_1 чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті. Вважає вимоги позивачів щодо недійсності договорів поруки безпідставними, оскільки відповідно до п.2.2 Договорів поруки, на дату їх укладання, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 500000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до п.2.1 цих договорів. Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином. Заслухавши пояснення та доводи осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку. Відповідно до змісту ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. У судовому засіданні встановлено, що 22 листопада 2007р. між ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ML-301/799/2007 (далі Договір), який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою (а.с.9-13 т.1). Відповідно до умов Частини №1 Договору Банк надає позичальнику кредит в розмірі 500000 доларів США, з цільовим використанням на придбання нерухомого майна, за сплати суми першочергового внеску в розмірі 33,04% вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу (а.с.27 т.1). Строк повернення кредиту - 24 листопада 2031р. Річна база нарахування процентів - 360 календарних днів у році. Для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% річних + FIDR, що є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті цього кредиту, що розміщені у Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати платежів, що зменшуються. Додатком №1 до кредитного договору від 22.11.2007р. є "Графік платежів", викладений на 11 аркушах, із яких позичальнику було надано лише 2 аркуші: 2-й та 11-й. 06.01.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1, яким встановлено розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 річних + FIDR, та встановлено підвищення процентної ставки на 4% річних за порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором та цим додатковим договором (а.с.17 т.1). 15.06.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1 (а.с.18 т.1), яким було внесено зміни та доповнення до кредитного договору, та встановлено: до 15.06.09р. плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% + FIDR; з 15.06.2009р. до 16.11.2009р. - фіксована процентна ставка - 6,50%; з 16.11.2009р. до повного виконання зобов'язань за кредитним договором плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 4,62+ FIDR ( п.3.2- 3.4); повернення частини кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів (п.2.1.3.1; п.2.2.1.); надання позичальнику Траншу в сумі 24461,07 доларів США з метою погашення прострочених процентів (п.2.2.2). Як вбачається з матеріалів справи, кредит надано ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна, та в розумінні п.1.ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є споживчим кредитом. Пунктом 4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст.10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3 Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., якою затверджені "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (далі Правила) вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. В п/п "а" п.3.3 Правил наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей. Натомість, всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, а саме: для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1, як споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що Банком фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту визначено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений оскаржуваним кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини №2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. За таких обставин суд дійшов висновку, що такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст.10561 ЦК України, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", п.п.3.3 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту". Крім того, відповідно до п.3.8 Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак всупереч вказаній нормі права Банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Доказів попередження позивача відповідачем (Банком) не надано, та в оскаржуваному кредитному договорі таке положення відсутнє. Судом також встановлено, що листом від 01.10.2007р. ОСОБА_1 був ознайомлений з "Умовами кредитування по програмі "Житло в кредит", однак в них жодного посилання на сплату відсотків за кредитом з використанням фіксованого відсотка + FIDR не значиться, та інформації про сукупну вартість кредиту не міститься, а зазначений в "Умовах…" Додаток №1 (інформація щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту) до суду не надано (а.с.124-125 т.2). В матеріалах справи міститься анкета-заява від 01.09.2007р. ОСОБА_1, в якій він зазначає (п.12), що бажає отримати кредит строком на 24 роки, з відсотковою ставкою 11% річних, бажано в розмірі 500000 доларів США зі стандартною формою погашення кредиту (а.с.194-202 т.1). Також в матеріалах справи міститься кредитна заявка від 22.11.2007р. ОСОБА_1 на видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритий у ПАТ "ОТП Банк". Заявка містить таблицю з зазначенням процентної ставки в розмірі 3,99% та рукою дописано + FIDR (а.с.193 т.1). Кредитна заявка від 15.06.2009р. ОСОБА_1 щодо видачі Траншу в розмірі 24461,07 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок №2620 4 101585719, відкритий у ПАТ "ОТП Банк" також містить таблицю з зазначенням процентної ставки 6,5 (а.с.192 т.1). Згідно додатку №1 від 22.11.2007р. "Графік платежів", що є невід'ємною частиною кредитного договору, сума кредиту становить 500000 доларів США, процентна ставка - 11,49%, дата видачі -22.11.2007р., дата повернення кредиту - 24.11.2031р., щомісячний платіж не вказано, страхування майна -0,15% від його ринкової вартості, нещасного випадку - 0,25% від суми кредиту, страхування земельної ділянки - 0,30% від її ринкової вартості, абсолютне значення подорожчання кредиту в грн. - 748260,19 (а.с.134-144 т.2). Додатком №1 до додаткового договору №1 від 15.06.2009р. "Графік платежів" змінено, а саме: на 15.05.2009р. сума кредиту становить 501891,51 доларів США, процентна ставка до 15.06.2009р. - 13,49%, з 15.06. до 16.11.2009р. - 6,50%, з 16.11.2009р. до закінчення кредитного договору - 14,12%, щомісячний платіж встановлено - 6311,82 доларів США, страхування майна змінено на - 0,28%, нещасного випадку - на 0,32% (а.с.149 т.1). З огляду на викладене суд вважає, що при підписанні кредитного договору та додаткових договорів до нього сторонами не було досягнуто згоди, щодо істотних умов кредитного договору, а саме: сплати відсотків за користування кредитом та сплати страхових сум. Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів. Згідно п.7.2 Частини 2 кредитного договору сторони погодили, що будь-які умови Договору є істотними та підлягають виконанню. Оскільки кредитний договір є видом договорів приєднання, умови якого розробляються банком, і позичальник не впливає на зміст договору, Банк, встановивши завищений розмір процентів, в ході виконання кредитного договору збільшив страхові платежі та змінивши умови щодо строку та порядку погашення кредиту, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості щодо споживача. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачені також ст.3 ЦПК України і практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Із частини 8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" витікає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Частинами 5,6 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути замінено або визнане недійсним, а коли визнання положення договору недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то договір може бути визнаний недійсним в цілому. Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд, розглянувши на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013р. справу №6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Крім того, як в позовних вимогах, так в процесі розгляду справи, сторони по різному визначали суму та валюту кредиту: Банк стверджував видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США, ОСОБА_1 та його представник заперечували, та посилались на отримання кредиту в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень, заперечували отримання 15.06.2009р. траншу в будь-якій сумі та валюті, а також заперечували розмір заборгованості за кредитом та клопотали про проведення судово-економічної експертизи. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Як вбачається із висновку судово-економічної експертизи №25/06-2013 від 25.06.2013р., не надається за можливе встановити в якій сумі та в якій валюті був наданий кредит ОСОБА_1, оскільки згідно до валютного меморіального ордеру №29 від 22.11.2007р., в якому зазначено, що грошові кошти у сумі 500000 доларів США (в еквіваленті 2525000грн.) перераховані з рахунку НОМЕР_1, платник - ОСОБА_1, на рахунок НОМЕР_2, одержувач - ОСОБА_1 з призначенням платежу "Надання кредиту згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007". Відповідно до Кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. відсутня інформація щодо відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку за НОМЕР_1. Якщо рахунок НОМЕР_1 відкривався на ім'я ОСОБА_1, то списання грошових коштів повинно здійснюватись на підставі платіжного доручення або переказу із підписом власника рахунку ОСОБА_1 22.11.2007р. з поточного рахунку № НОМЕР_3 кошти у сумі 500000 доларів США були списані з призначенням "@844804(341) "Видача готівки з поточного рахунку згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р.". Документ, що підтверджує видачу готівкових коштів у сумі 500000 доларів США з підписом отримувача коштів ОСОБА_1 для проведення експертизи не наданий. В досліджених кредитному договорі та додаткових договорах від 06.01.2009р. та від 15.06.2009р. не визначена відсоткова ставка в повному обсязі, яка погоджена сторонами та повинна застосовуватись при розрахунку відсотків за користування кредитом, оскільки ставка FIDR є невизначеною та залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати, як на момент укладання, так і на період дії кредитного договору. В додатку №1 до кредитного договору "Графік платежів" від 22.11.2007р. зазначено, що відсоткова ставка становить 11,49%, а реальна відсоткова ставка визначена як 13,17%, але за результатами судово-економічної експертизи на момент видачі кредиту реальна відсоткова ставка за спірним кредитним договором становить 13,99%. Також в "Графіку платежів" від 22.11.2007р. в графі "11" - "Абсолютне подорожчання кредиту, грн." вказано лише суму 748260,19, в той час, як за результатами судово-економічної експертизи абсолютне подорожчання кредиту становить 782864,05 доларів США. Сума заборгованості за кредитним договором розраховувалась за різними показниками, проте за не визначеності та змінності відсоткової ставки за кредитом, та відсутності первинних бухгалтерських документів, оскільки не надані Банком та відсутні в матеріалах справи, встановити суму заборгованості неможливо навіть судовому експерту. Висновок експерта про те, що заборгованість за кредитним договором "може становити" є припущенням, тому не може бути прийнято судом, як належний письмовий доказ. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про поширення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від 30.05.1997р. підкреслюється, що вся діяльність судів "повинна бути підпорядкована захисту прав і свобод людини і громадянина". Захист прав і свобод людини державою передбачає конкретну організацію діяльності державних установ щодо захисту проголошених прав та свобод людини і громадянина. Стаття 3 Конституції України закріплює, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Зокрема ст.6 Ковенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 №15-рп/2011 дійшов висновку, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, про що відображено у висновках судово-економічної експертизи. З урахуванням викладеного судом встановлено, що волевиявлення учасників спірного кредитного договору, зокрема позивача ОСОБА_1, не відповідало їх реальній волі. На підставі зазначеного вище суд дійшов висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач (банк) приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору. Більше того, додатковими договорами Банк фактично змінив умови укладеного кредитного договору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем (Банком), суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Таким чином укладений між сторонами кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору необхідно визнати недійсними. Також судом встановлено, що на виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 сплатив на рахунок Банку за квитанціями кошти в розмірі 842232,39грн., що складає 135666,06 доларів США, з урахуванням курсу Банка на день внесення кожного платежу, та комісію в розмірі 24997,50грн., що на день оплати складає 4950 доларів США, а всього за кредитним договором сплачено 867229,89грн., або 140616,06 доларів США. Вказана сума також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, та відповідає даним, що значаться в обліку поточного рахунку ОСОБА_1, наданій Банком. Крім того, із висновку судово-економічної експертизи (а.с.16 експертизи) слідує, що згідно виписки про рух коштів, на поточний рахунок ОСОБА_1 внесено кошти на загальну суму 82195,04 доларів США, що згідно виписки Банку, з урахуванням курсу на день оплати, становить: 27.11.07 р. - 4 919,04 24 841, 15 27.12.07р. - 4 902,00 24 755,10 28.01.08р. - 4 904,13 24 765,86 26.02.08р. - 4 814,01 24 310,75 26.03.08р. - 4 750,00 23 987,50 25.04.08р. - 4 784,00 24 159,20 27.05.08р. - 4 645,00 22 528,25 26.06.08р. - 4 640,00 22 502,61 28.07.08р. - 4 620,00 22 373,75 27.08.08р. - 4 544,00 22 018,86 29.09.08р. - 4 550,00 22 118,01 27.10.08р. - 4 433,00 23 140,98 27.11.08р. - 4 427,86 29 851,75 29.12.08р. - 2 892,00 22 268,40 05.01.09р. - 1 502,00 11 565,40 27.01.09р. - 4 326,00 33 310,20 13.02.09р. - 12 542,00 96 573,40 А всього: 82195,04 доларів США чи 475071,19грн. А враховуючи, що всі квитанції по оплаті вказаних сум ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, експерт не врахувала їх в загальну суму сплачених коштів за кредитним договором. Разом з тим, враховуючи, що вказані суми внесені на поточний рахунок ОСОБА_1, а квитанції, зі слів представника, ним утрачені, та представником Банка вказані суми не заперечувались, суд вважає за необхідне зарахувати їх до загальної суми сплачених платежів за кредитним договором, а відтак загальна сума внесених ОСОБА_1 на рахунок Банку коштів складає всього 1342301,08грн. (867229,89грн. + 475071,19грн.) або 222811,1 доларів США (140616,06 + 82195,04). Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечувала отримання її представником кредиту саме в доларах США (500000) та посилалася на видачу йому саме 2525000грн. Разом з тим із кредитної заявки (а.с.193 т.1), самого кредитного договору (а.с.9-13 т.1), анкети-заяви (а.с.194-202 т.1) та із витягу із рахунку на його ім'я (а.с.203-226 т.1) вбачається, що ОСОБА_1 просив видати йому кредит саме в сумі 500000 доларів США, саме така сума і була зарахована на його рахунок, а потім ним і використана за цільовим призначенням. Звідси для реституції, з урахуванням сплачених банку 222811,1 доларів США, із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ на день розгляду справи за 100 доларів США - 1178,5498грн., становить 3266809грн.20коп., а в іншій частині ПАТ "ОТП Банк" необхідно відмовити. Крім того, 22.11.2007р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 з метою повного і своєчасного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено договір іпотеки №РМL-301/479/2007, предметом якого є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний житловий будинок, загальною площею 0,1069га. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр №6445, та накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна, реєстр №288 (а.с.21 т.1). Крім того, 22.11.2007р. на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором було укладено також договір поруки №SR-301/489/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2, та договір поруки №SR-301/488/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_3 (а.с.25,26 т.1). Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання, або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання. Однак згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсними укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 вищевказаного договору іпотеки, та укладених із ОСОБА_2, як і з ОСОБА_3, вищевказаних договорів поруки, в зв'язку з чим приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 необхідно зобов'язати виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Визнати недійсними: - Кредитний договір №ML-301/799/207 від 22 листопада 2007р., додатковий договір №1 до кредитного договору від 06 січня 2009р. та додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір іпотеки №HML-301/479/200 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/489/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/488/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "ОТП Банк". Зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ становить 3266809грн.20коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ "ОТП Банк" - відмовити. Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39732868

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І, суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., за участю представника публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічними позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Банк «Форум» (далі – ПАТ «Банк «Форум») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 19 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Форум» (далі – АКБ «Форум»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику на споживчі цілі 40 тис. доларів США зі ставкою 13 процентів річних, на умовах, установлених цим договором, зі строком повернення до 18 жовтня 2017 року. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1. Крім того, між банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки від 19 жовтня 2007 року. Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим станом на 18 жовтня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 362 тис. 709 грн 93 коп., позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначену суму кредитної заборгованості та 3 тис. 441 грн у рахунок оплати судових витрат, а також звернути стягнення на предмет іпотеки. У січні 2014 року ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов про визнання договору іпотеки недійсним на підставі статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), посилаючись на недотримання сторонами під час укладення цього договору вимог законодавства щодо погодження в установленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мав її малолітній онук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. У лютому 2014 року ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов про визнання договору іпотеки недійсним на підставі статей 203 та 215 ЦК України, посилаючись на недотримання АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_2 під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мав її малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 березня 2014 року позов ПАТ «Банк «Форум» задоволено частково, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Форум» 362 тис. 709 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 тис. 441 грн у рахунок оплати судового збору; у задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Банк «Форум» відмовлено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 19 жовтня 2007 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_2 та виключено предмет іпотеки – житловий будинок АДРЕСА_1 з Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна; стягнуто з ПАТ «Банк «Форум» на користь ОСОБА_2 243 грн 60 коп. у рахунок оплати судового збору. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 березня 2014 року в частині вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки та вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним та вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року касаційні скарги ПАТ «Банк «Форум» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним залишено без змін. 23 квітня 2015 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні її зустрічних позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 березня 2014 року в цій частині залишити в силі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк «Форум» ОСОБА_1, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього України. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 19 жовтня 2007 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику на споживчі цілі 40 тис. доларів США зі ставкою 13 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 18 жовтня 2017 року (а. с. 8–9). З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2004 року (а .с. 10–11). Крім того, 19 жовтня 2007 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого (пункти 1.1, 3.2) він поручився солідарно з ОСОБА_3 у повному обсязі відповідати за виконання її зобов’язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (а. с. 18). ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконувала, у зв’язку із чим виникла заборгованість зі сплати кредиту, яка станом на 18 жовтня 2013 року складала 362 тис. 709 грн 93 коп. Умовами договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання зобов’язань за кредитним договором задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством України; звернути стягнення на предмет іпотеки в разі повного чи часткового неповернення суми основної заборгованості, повної чи часткової несплати процентів, неустойки та ін.; звернути стягнення на перемет іпотеки достроково у випадках, передбачених кредитним договором цим договором та чинним законодавством; одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами; задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця, якщо сума, виручена від реалізації предмета іпотеки, буде недостатньою для повного задоволення вимог іпотеко держателя; (пп. 2.2, 3.4 договору іпотеки). Згідно з довідкою виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області від 23 листопада 2012 року членами сім’ї ОСОБА_3 є батько ОСОБА_7, мати ОСОБА_2, син ОСОБА_6 та брат ОСОБА_8 (а. с. 81). 28 січня 2014 року виконавчий комітет Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області у довідці зазначив, що власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, а її онук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, проживає у цьому будинку з дня свого народження (а. с. 51). У листі Мукачівський районний сектор Головного управління Державної міграційного служби України в Закарпатській області від 14 лютого 2014 року зазначив, що станом на 19 жовтня 2007 року у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н.), ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н.), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4 р. н.), ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5 р. н.) та ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н.) (а. с. 80). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження в установленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти, спричинює визнання такого правочину недійсним. Апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним та ухвалюючи у цій частині нове рішення, керувався тим, що статті 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», поширюються на відносини дітей та батьків, а не на відносини баби та онука. При цьому суд апеляційної інстанції, установивши, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є місцем постійного проживання і в позичальника та майнового поручителя немає у власності іншого нерухомого житлового приміщення, відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав, передбачених Законом України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав чинності 7 червня 2014 року. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції. ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня і 24 липня 2013 року та 12 лютого 2014 року у справах про визнання договорів іпотеки недійсними, у яких суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Закон України «Про охорону дитинства» та Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» поширюють свою дію і на відносини баби та онука. У зазначених рішеннях, наданих заявником для порівняння, суди, установивши передачу в іпотеку нерухомого майна, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти (онуки спосовно іпотекодавця), без погодження в установленому законом порядку з органом опіки та піклування, визнавали такі договори недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. За змістом статі 12 «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Аналізуючи положення статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що одним із пріоритетних завдань органу опіки та піклування є охорона та захист прав неповнолітніх дітей. Для реалізації зазначеного завдання органи опіки та піклування повинні перевіряти, чи не порушуються права неповнолітніх дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, та надавати свій дозвіл для вчинення таких правочинів. Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов’язковою. Саме з таких висновків виходив суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Форум» про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним з підстав, визначених частиною шостою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, не врахував, що малолітній ОСОБА_6 мав право користування предметом іпотеки на момент укладення спірного договору, і неправильно застосував положення статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 355 ЦПК України із залишенням в силі у цій частині рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 березня 2014 року, що було помилково скасоване судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року і рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 березня 2014 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-392цс15 Аналізуючи положення статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що одним із пріоритетних завдань органу опіки та піклування є охорона та захист прав неповнолітніх дітей. Для реалізації зазначеного завдання органи опіки та піклування повинні перевіряти, чи не порушуються права неповнолітніх дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, та надавати свій дозвіл для вчинення таких правочинів. Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов’язковою. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/10AF602BF0E114D4C2257EC80020E5CF

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42440476 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про скасування договору іпотеки, припинення іпотеки та скасування заборони на відчуження об'єкту нерухомого майна за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 30 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі гаража літ. А, загальною площею 736,8 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 який визнано дійсним рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації розвитку та правозахисту підприємств від 8 травня 2008 року. Зареєструвавши 12 травня 2008 року за собою право власності на вказану будівлю гаражу, ОСОБА_5 14 травня 2008 року уклав із закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), кредитний договір, за умовами якого отримав кредит та в порядку забезпечення виконання кредитного зобов'язання передав останньому в іпотеку вказану будівлю гаражу, уклавши договір іпотеки від 14 травня 2008 року, за яким того ж дня приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу ОСОБА_6 була накладена заборона на відчуження зазначеного предмету іпотеки до припинення чи розірвання договору іпотеки. Зазначали, що ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 1 червня 2012 року, яка набула законної сили 21 листопада 2012 року, скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації розвитку та правозахисту підприємств від 8 травня 2008 року. Натомість, відповідно до заочного рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 7 лютого 2013 року за ними, позивачами, визнано право власності на нежитлову будівлю гаража літ. А, загальною площею 736,8 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному, що зареєстровано у відповідних частках 3 квітня 2013 року. Вважали, що вони непричетні до отриманого ОСОБА_5 кредиту та укладеного між ним та банком договору іпотеки, оскільки оспорюваний договір іпотеки останній укладав на власний розсуд та забезпечив своє зобов'язання щодо повернення отриманого ним кредиту наданням в іпотеку майна, право на яке набув на підставі протиправного рішення третейського суду. Їх право власності на вказану будівлю гаражу не є похідним від права власності ОСОБА_5 Ураховуючи викладене, позивачі, змінивши позовні вимоги, просили суд скасувати договір іпотеки від 14 травня 2008 року, припинити іпотеку та скасувати обтяження належного їм вказаного нерухомого майна у вигляді заборони на його відчуження, накладеної 14 травня 2008 року. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Скасовано укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 договір іпотеки від 14 травня 2008 року, предметом якого є гараж літ. «А», загальною площею 736,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та припинено іпотеку вказаного нерухомого майна. Скасовано накладене 14 травня 2008 року приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу ОСОБА_6 обтяження у вигляді заборони на відчуження предмету іпотеки. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з відповідачів у рівних частках з кожного по 121 грн 80 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із правомірності та обґрунтованої доведеності заявлених позивачами позовних вимог, оскільки за наслідком скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації розвитку та правозахисту підприємств від 8 травня 2008 року про визнання дійним договору купівлі-продажу від 30 квітня 2008 року, даний правочин втратив свою дійсність, тому в зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, що є однією з визначальних передбачених законом загальних вимог форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, яким є вказана будівля гаражу, даний договір набув ознак нікчемного правочину, який не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому суд не врахував твердження представника банка щодо поширення на спірні правовідносини вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» щодо дійсності вказаної іпотеки для позивачів за наслідком переходу до них права власності на застережений предмет іпотеки від іпотекодавця ОСОБА_5, оскільки переходу права власності на нерухоме майно, яке вказано предметом іпотеку, фактично не відбувалось, позивачі не є набувачами даного нерухомого майна, а є його власниками, обов'язок повернення якого виник у ОСОБА_5 Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки судидійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі визнаного дійсним рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації розвитку та правозахисту підприємств від 8 травня 2008 року договору купівлі-продажу від 30 квітня 2008 року будівлі гаражу літ. А, загальною площею 736,8 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким також визнано право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_5, що ним було зареєстровано 12 травня 2008 року, останнім укладено кредитний договір від 14 травня 2008 року із закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». Того ж дня для забезпечення особистих боргових зобов'язань ОСОБА_5 передав в іпотеку банку вказану будівлю гаражу згідно з договором іпотеки від 14 травня 2008 року, при посвідченні якого було накладено заборону відчуження вказаної у договорі будівлі гаражу до припинення чи розірвання договору іпотеки. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Таким способом захисту може бути, зокрема, застосування наслідків нікчемності правочину (ст. 216 ЦК України). Таким чином, суд не може захищати порушені права та інтереси у спосіб, який не передбачений ні законом, ні договором. Так, суд першої інстанції виходив із того, що за наслідком скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації розвитку та правозахисту підприємств від 8 травня 2008 року договір купівлі-продажу від 30 квітня 2008 року втратив застережену законом підставу власної дійсності щодо можливості її визнання судом, а отже, з огляду на відсутність його нотаріального посвідчення, що є однією з визначальних передбачених законом загальних вимог форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, яким є вказана будівля гаражу, даний договір набув ознак нікчемного правочину, який не створює юридичних наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, а, отже, договір іпотеки підлягає скасуванню, а іпотека - припиненню. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Проте суди у порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України за відсутності відповідних позовних вимог ухвалив рішення, в якому визначив та встановив обставини щодо набуття договором купівлі-продажу від 30 квітня 2008 року ознак нікчемності, вийшовши за межі заявлених позивачами вимог. При цьому ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначено перелік підстав для припинення іпотеки, зокрема: іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визначення іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодержатель не відновив її. Однак жодних підстав, передбачених Законом України «Про іпотеку», який являється спеціальним актом законодавства та регулює дані правовідносини, судами не встановлено і не наведено. Разом з тим, що стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Проте суди у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули, не визначилися з характером спірних правовідносин, доводи відповідачів належним чином не перевірили та дійшли передчасного висновку про задоволення позову. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 3 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36191228 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М. секретар Тодоряк Г.Д. за участю: представника товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Киселиці Є.І., ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 яка діє в інтересах ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус ОСОБА_6, реєстраційна служба Чернівецького міського управління юстиції, товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року, встановила: В червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. Просив: - визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_7 та акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» від 28 серпня 2007 року; - скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 ______________________________________________________________________________________ №22ц-1598/2013 р. Головуючий у І інстанції Категорія 27 Ярема Л.В. Доповідач Одинак О.О. року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. Посилався на те, що 18 червня 2007 року ОСОБА_9,ввівши в оману ОСОБА_4, з метою заволодіння майном позивача, отримав у незаконний спосіб від позивача довіреність на підставі якої уклав від імені ОСОБА_4 з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. 27 червня 2007 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а в подальшому такий договір був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 листопада 2012 року вищевказані правочини визнані недійсними. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1. 28 серпня 2007 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Сведбанк» уклали договір іпотеки, яким квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку. Позивач зазначає, що вказаний договір іпотеки порушує його права, як власника спірного нерухомого майна. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 28 серпня 2007 року, укладений між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 Скасовано рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року, яке набрало законної сили відповідачці ОСОБА_7 було достовірно відомо, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності позивача ОСОБА_4 не з його власної волі, а внаслідок злочинних шахрайський дій ОСОБА_9, і договори купівлі-продажу квартири, один з яких укладений відповідачкою, є фіктивними, оскільки були вчинені без наміру створення правових наслідків. В договорі іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 вказано, що право приватної власності іпотекодавця на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 15 серпня 2007 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області, за реєстровим номером №1501. Проте, вказаний договір рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року визнаний недійсним. Таким чином відповідачка ОСОБА_7 на момент укладення з АКБ «ТАС- Комерцбанк» договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28.08.2007 року не була власником квартири АДРЕСА_1 і не мала права укладати таку угоду. Така передача належної позивачеві квартири в іпотеку суперечить волі власника квартири, а договір іпотеки укладений без відповідного волевиявлення власника квартири. Оскільки укладення відповідачами ОСОБА_7 та АКБ "ТАС- Комерцбанк" договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, суперечить вимогам ст.583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку» даний договір слід визнати недійсним. Враховуючи вищенаведене рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції індексний №1806648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 слід скасувати. Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна. Так, відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання: - чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; - які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; - яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи і це вірно встановлено судом згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 січня 2013 року, виданого реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції 21 січня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11). Зазначене право власності ОСОБА_4 було поновлено на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року, яким визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені 21 червня 2007 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_9, та ОСОБА_10, 27 червня 2007 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, 15 серпня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Також визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.16-18). Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2013 року, виданого реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції, 28 серпня 2007 року в Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу проведено державну реєстрацію іпотеки за реєстраційним номером 5560049 (а.с. 12-13). 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14 проведено реєстраційний запис №6970 на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого іпотекодавцем є ОСОБА_7, а іпотекодержателем - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с.12-13). 28 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки №2501/0807/88-380-2-1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання - кредитного договору №2501/0807/88-380 від 28 серпня 2007 року ОСОБА_7 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.59-62). 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», як правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу №15, відповідно до якого банк відступає товариству свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, а останнє набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку кошти, що становлять ціну продажу за договором (а.с.63-88). 12 липня 2013 року між вказаними сторонами був укладений додатковий договір №1 до договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, в додатку №2 якого до переліку кредитних договорів, переданих банком товариству, включено кредитний договір №2501/0807/88-380 від 28 серпня 2007 року, укладений з ОСОБА_7 (а.с89-92). Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що зміст договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року між відповідачами ОСОБА_7 та АКБ "ТАС- Комерцбанк", предметом якого є квартира АДРЕСА_1, суперечить вимогам статті 583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку», а тому його слід визнати недійсним. Однак ухвалюючи рішення в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. В статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»( далі Закону) визначена система органів державної реєстрації прав. Згідно ч. 4 ст. 9 Закону Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Згідно ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Системний аналіз положень закону дає підстави зробити висновок про те, що суд може скасувати суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав в разі оскарження його дій та встановлення фактів порушення державним реєстратором Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року, N 410. Відповідно до положень ст. 26 Закону рішення суду може же бути підставою для того, щоби державний реєстратор скасував своє рішення про державну реєстрацію прав та вніс до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав. Як вбачається з матеріалів справи в ході судового розгляду справи не було встановлено фактів порушення державним реєстратором Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції положень вищевказаних нормативних актів під час прийняття рішення №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. Крім того в порушення вимог ст.ст. 30, 35 ЦПК України суд вирішив права і обов'язки Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції не залучивши її до у часті у справі в якості відповідача . Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити. В решті рішення слід залишити без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду в частині визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки не спростовують. Зокрема на думку апелянта суд не врахував, що предмет іпотеки належав іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, який був укладений 15 серпня 2007 року. Договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 був укладений 28 серпня 2007 року. Договір купівлі-продажу спірної квартири, який був укладений 15 серпня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 був визнаний недійсним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 листопада 2012 року. Таким чином на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_7 була власником спірної квартири, а тому у суду не було законних підстав для визнання договору іпотеки недійсним. Такі доводи апеляційної скарги є помилковими. Зокрема апелянт не взяв до уваги, що в разі визнання судом договору недійсним він визнається таким з моменту його укладення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, вирішила: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 скасувати. У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 відмовити. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу. Головуючий Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/49506538 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Корчевного Г.В., суддів: Слободянюк С.В., Крижанівської Г.В., при секретарі Івченко О.М., Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцева Артема Юрійовича на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору, договору про забезпечення вимог іпотекодержателя, - УСТАНОВИЛА: Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору, договору про забезпечення вимог іпотекодержателя. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцев А.Ю. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 21 липня 2015 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Унікальний номер справи: 760/13408/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11979/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Л.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є безпідставною, незаконною та необґрунтованою, та постановлена з грубим порушенням норм процесуального права. Як на підставу скасування ухвали суду зазначає, що постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ст. 109 ЦПК України вказаний позов повинен розглядатися судом за місцем реєстрації юридичної особи - відповідача, а саме Подільським районним судом міста Києва. Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про відкриття провадження, виходив з того, що інформація, вказана позивачем у позовній заяві, свідчила про те, що позивач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, яка відноситься до Солом'янського району м. Києва. Разом з тим, позов подано на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки згідно ч. 3 ст. 122 ЦПК України якщо за результатом отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі п.4 ч. 3 ст. 121 цього Кодексу. Пункт 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачає, що питання про підсудність справ визначається ЦПК, зокрема: розділом II - щодо справ наказного провадження; главою 1 розділу III - щодо справ позовного провадження; розділом IV - щодо справ окремого провадження; розділами VI, VII - щодо заяв (скарг) стягувача, боржника, інших учасників виконавчого провадження, заяв (подання) державного виконавця з питань, пов'язаних з виконанням судових рішень; главами 1 і 2 розділу VII-1 - щодо заяв про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; главами 1 і 2 розділу VIII - щодо клопотань про визнання, звернення до виконання рішень іноземних судів; статтею 404 - щодо заяв про відновлення втраченого судового провадження; статтею 414 - щодо справ за участю іноземних осіб. Якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред'являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК), яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а щодо юридичної особи - за положеннями статті 93 ЦК. Разом з тим, у відповідності до ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Таким чином, вказані у апеляційній скарзі доводи апелянта не мають правових підстав, оскільки позивач є належним чином зареєстрованим у Солом'янськомурайоні м. Києва. Отже, суд першої інстанції вірно відкрив провадження в справі, відтак підстави для скасування ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, судова колегія,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцева Артема Юрійовича - відхилити. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді:

Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/6094/15-ц пр. № 2/759/3543/15 05 серпня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючого судді - Чалої А.П., при секретарі - Котляр Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ОСОБА_2,3-тя особа: ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним іпотечного договору, усунення перешкод в розпорядженні власністю шляхом припинення іпотеки нерухомого майна і вилучення з Державного реєстру відомостей про іпотеку та обтяження нерухомого майна, - В с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів та з врахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог просив: визнати недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», і ОСОБА_2; усунути йому перешкоди в розпорядженні власністю - квартирою АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі договору про відступлення права вимоги №6970 від 28.11.2012р., шляхом припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1; вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4, спадкоємцем якого по закону він є. Після смерті батька відкрилась спадщина на майно, в тому числі й на квартиру АДРЕСА_1. Однак, оформити спадкові права на вказану квартиру він не зміг, оскільки було з*ясовано, що 03.08.2007р. від імені батька була видана нотаріально посвідчена довіреність на ім*я ОСОБА_5, який на підставі цієї довіреності 16.08.2007р. продав вказану квартиру ОСОБА_6, а останній 22.02.2008р. продав цю квартиру ОСОБА_2, якою для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти, отримані в ПАТ «Сведбанк» і того ж дня 22.02.2008р. між ОСОБА_2 і ВАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1, за умовами якого відповідачка в забезпечення своїх кредитних зобов*язань передала в іпотеку ПАТ «Сведбанк» придбану квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.10.2011р. позов прокурора Святошинського району м.Києва, поданий в інтересах ОСОБА_1, був задоволений частково, визнано недійсною довіреність від 03.08.2007р., видану від імені ОСОБА_4 на ім*я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською Н.І. та зареєстровану в реєстрі за №4646; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 16.08.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №3211, а в решті позовних вимог відмовлено. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. за позовом прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах ОСОБА_1 позовні вимоги задоволені: витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на це майно; зобов*язано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1; визнано недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2; іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено. 20.02.2013р. Апеляційний суд м.Києва постановив рішення, яким апеляційні скарги ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» задовольнив частково, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в частині визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 та припинення іпотеки скасував, і в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив. Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2013р. рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2013р. залишені без змін. Хоча спірна квартира повернута йому в натурі в результаті задоволення судом його віндикаційного позову, однак порушення його права власності на спірну квартиру продовжує існувати, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишається запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2, існування яких перешкоджає йому розпорядитися на власний розсуд належним йому нерухомим майном. В інший спосіб, ніж визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. з інших правових підстав, ніж ті, які заявлялись раніше, а також шляхом усунення йому перешкод в розпорядженні спірною квартирою, вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку і про обтяження, він не може захистити в повній мірі своє право власності, яке охороняється Конституцією і Законами України. Просив задовольнити позов з врахуванням його уточнень на підставі Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 16, 509, 575, 204-210, 319, 391 ЦК України. В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також пояснив про те, що вважає, що ним не пропущені строки позовної давності на звернення до суду із даним позовом, оскільки позов по суті є негаторним і порушення його права власності триваючим, а Апеляційний суд м.Києва в своєму рішенні від 20.02.2013р. вказав про те, що він має право на захист свого права власності в інший спосіб. Він не має ніяких боргових зобов*язань перед банком, а тому вважав, що законних підстав для перебування його квартири в іпотеці та під забороною немає, а спірну квартиру він фактично отримав у спадок від свого покійного батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і яка належить йому від дня відкриття спадщини, коли ніяких заборон та іпотечних договорів не існувало. Також, зазначив про те, що в інший спосіб захистити своє право власності на спірну квартиру він не має можливості. Представник позивача уточнений позов підтримав і просив його задовольни, а також пояснив про те, що ОСОБА_2 кредит не повертає і має заборгованість по кредитному договору, яка стягнута з неї рішенням суду 04.03.2013р., в даному спорі позивачем застосовано інший спосіб цивільно-правового захисту власності позивача, позивач не має ніякого відношення до боргових правовідносин ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» та є законним власником спірної квартири, згоду на іпотеку якої він не давав. Представник відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також пояснив про те, що до від ОСОБА_2 разом із правом власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 на підставі ст.23 Закону України «Про іпотеку» перейшло і її обтяження у вигляді іпотеки та обов*язки іпотекодателя. Представник відповідачки ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на не грунтованість його на матеріальному законі, на пропуск строку позовної давності щодо оспорювання іпотечного договору від 22.02.2008р., зазначив, що кредитне зобов*язання ОСОБА_2 перед ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», не погашено, ОСОБА_1 не є стороною іпотечного договору, який ним оспорюється, а тому вважав, що іпотечний договір є чинним, оскільки забезпечує існуюче реальне грошове зобов*язання. Третя особа - ПАТ «Сведбанк» в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що в справі є поштові повідомлення (а.с. 57, 65), заперечень проти позову суду не надав, про поважність причин неявки суд не повідомив. Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника третьої особи на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до частини 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до правил частини 3 ст.61 ЦПК України судом вставлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько позивача - ОСОБА_4, спадкоємцем по закону першої черги якого є позивач. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно, в тому числі й на квартиру АДРЕСА_1. Однак, при оформленні спадкових прав на вказану квартиру було з*ясовано, що 03.08.2007р. від імені ОСОБА_4 була видана нотаріально посвідчена довіреність на ім*я ОСОБА_5, який на підставі цієї довіреності 16.08.2007р. продав вказану квартиру ОСОБА_6, а останній 22.02.2008р. продав цю квартиру ОСОБА_2, якою для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти, отримані в ПАТ «Сведбанк» і того ж дня 22.02.2008р. між ОСОБА_2 і ВАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1, за умовами якого відповідачка в забезпечення своїх кредитних зобов*язань передала в іпотеку ПАТ «Сведбанк» придбану квартиру АДРЕСА_1. 28.11.2012р. ПАТ «Сведбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором №6970 відступив право вимоги до ОСОБА_2 ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.10.2011р. позов прокурора Святошинського району м.Києва, поданий в інтересах ОСОБА_1, був задоволений частково, визнано недійсним довіреність від 03.08.2007р., видану від імені ОСОБА_4 на ім*я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською Н.І. та зареєстровану в реєстрі за №4646; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 16.08.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №3211, а в решті позовних вимог відмовлено (а.с. 6-9 - копія рішення суду). Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. за позовом прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах ОСОБА_1 позовні вимоги задоволені: витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на це майно; зобов*язано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1; визнано недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2; іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено (а.с. 10-12 - копія рішення суду). 20.02.2013р. Апеляційний суд м.Києва постановив рішення, яким апеляційні скарги ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» задовольнив частково, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в частині визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 та припинення іпотеки скасував, і в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив (а.с. 13-14 - копія рішення суду). Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2013р. рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2013р. залишені без змін (а.с. 15-16 - копія ухвали суду). В матеріалах справи є Витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з датою формування: 06.02.2015р., який містить чинні запис про іпотеку об*єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 (а.с. 17-18 - копія витягу). Квартира АДРЕСА_1 є ізольованою двокімнатною квартирою, про що вбачається із технічного паспорту БТІ (а.с. 19-20 - копія), де з 29.01.2015р. позивач є зареєстрованим (а.с. 4 - копія паспорту). Постановою від 31.03.2008р. прокурора Святошинського району м.Києва була порушена кримінальна справа №58-1809 за фактом підроблення, використання завідомо підроблених документів та шахрайського заволодіння невстановленими особами чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частинами 1, 3 ст.190 КК України (а.с. 25 - копія постанови). За заявою ОСОБА_1 постановою Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві від 29.07.2013р. арешт з квартир АДРЕСА_1 було скасовано (а.с. 26 - копія постанови). Задовольняючи позов, суд виходив з наступного. Згідно частини 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом вказані в частині 2 ст.16 ЦК України. Держава забезпечує рівний захист усіх суб*єктів права власності, про що закріплено в частині 1 ст.386 ЦК України. Зміст правомочностей, які включає в себе право власності особи на річ, визначено в частині 1 ст.317 ЦК України, зокрема, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. З наведеної норми права випливає висновок про те, що порушення будь якої із правомочностей власника є порушенням його права власності на майно (річ). У відповідності до ст.391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто, вказаною вище нормою матеріального закону закріплено право власника на захист таких правомочностей власника, як користування та розпорядження, не пов*язаних із позбавленням володіння або право на негаторний позов. Конкретні способи усунення власнику перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, законом не передбачені. Щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту його права власності на квартиру АДРЕСА_1, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в справі №6-107цс12 від 07.11.2012р., предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не була стороною цього договору, зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст.392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем. Положення частини 3 ст.215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним. В даному випадку, спірна квартира вже повернута позивачу за віндикаційним позовом та за ним визнано право власності на цю квартиру згідно рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р., яке набрало законної сили в цій частині 20.02.2013р., тобто, на час розгляду даної цивільної справи, спірна квартира перебуває у фактичному володінні свого власника - ОСОБА_1, який є зареєстрованим в цій квартирі та мешкає в ній, відповідачі не оспорюють право власності позивача на спірну квартиру, тобто, речово-правові (віндикаційні) способи захисту згідно ст.ст. 387, 388 ЦК України і спосіб захисту права позивача шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру на підставі ст.392 ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки вказані способи захисту права позивача на спірну квартиру вже ним використані, а порушене право власності ОСОБА_1, зокрема, щодо правомочності розпорядження спірною кватирою, може бути відновлене шляхом визнання іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. недійсним, у зв*язку із чим суд вважає, що ним правильно обраний цивільно-правовий спосіб захисту. Щодо недійсності іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., суд вважає, також, вказати про наступне. В ст.203 ЦК України законодавчо визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства… Згідно частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Тобто, право розпорядження своїм майном належить виключно власникові. У відповідності до частини 1 ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об*єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання…нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення… В даному випадку, ОСОБА_2 при укладенні 22.02.2008р. з ПАТ «Сведбанк» іпотечного договору виступала на момент його укладення як титульний власник предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, однак на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р., яке набрало чинності в цій частині 20.02.2013р., спірна квартира була витребувана із володіння ОСОБА_2 як незаконного і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 В частині 1 ст.236 ЦК України вказано, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, на час укладення оспорюваного позивачем іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., іпотекодавець ОСОБА_2 не була титульним власником предмета іпотеки - спірної квартири, а тому не мала права розпоряджатися цим нерухомим майном. З наведеного випливає, що іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. суперечить закону, зокрема, ст.ст. 317, 319 ЦК України і ст.5 Закону України «Про іпотеку», в тій його частині, що його стороною - іпотекодавцем не є власник предмета іпотеки. Відповідно до частини 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п*ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оцінюючи зібрані по справі докази щодо позовної вимоги про визнання недійсним іпотечного договору у їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про її обґрунтованість і необхідність задоволення. Щодо інших позовних вимог, суд вважає вказати про наступне. Згідно ст.17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється, крім іншого, у разі визнання іпотечного договору недійсним. Враховуючи те, що позовні вимоги про припинення іпотеки та вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку та запису про обтяження, по своїй суті є похідними і випливають із іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., який визнано судом недійсним, а тому й ці позовні вимоги підлягають задоволенню. Що стосується заяви представника відповідачки ОСОБА_2 в порядку частини 4 ст.267 ЦК України про застосування наслідків спливу строків позовної давності, то суд вважає за необхідне вказати про наступне. Так, стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, при цьому відповідно до частини 2 вказаної правової норми, законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Суд вважає, що позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавлення володіння, оскільки такі порушення мають триваючий характер і постійно відсувається початковий момент перебігу строку позовної давності, що має місце в спірному випадку. Стосовно посилання представника відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в обґрунтування заперечення проти позову на те, що до позивача з правом власності на спірну квартиру від ОСОБА_2 перейшло й її іпотечне обтяження згідно правил ст.23 Закону України «Про іпотеку», суд вважає, що на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.20012р., яке набрало чинності в цій частині 20.02.2013р., спірна квартира була витребувана із володіння ОСОБА_2 як незаконного і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1, як спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_4, тобто, право власності на квартиру АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1 не від ОСОБА_2, яка втратила це право як незаконно отримане, тобто, ОСОБА_2, не набула в законному порядку права власності на спірну квартиру, у зв*язку із чим не могла його передати, а в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_4 як законного власника спірної квартири. При цьому, відповідно до частини 5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ніяких законних обтяжень щодо спірної квартири не існувало. Крім цього, поняття зобов*язання в загальному його розумінні закріплено в частині 1 ст.509 ЦК України, де вказано, що зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку. Згідно частини 2 цієї ж норми права, зобов*язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а ст.11 ЦК України в свою чергу в частині 2 містить перелік підстав виникнення цивільних прав та обовя*зків, якими, крім іншого, є договори та інші правочини. Натомість відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов*язковим для виконання сторонами. Аналізуючи вказані вище норми матеріального закону і співставляючи їх із спірними правовідносинами, можливо зробити висновок про те, що між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», або самою ОСОБА_2 будь-які договірні зобов*язання або інші підстави виникнення цивільних прав та обов*язків, передбачені ст.11 ЦК України, місця не мали, а тому у ОСОБА_1 не виникло й будь-яких зобов*язань щодо спірної квартири, в тому числі й іпотечних. Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 236, 268, 317, 319, 629 ЦК України, ст.ст. 5, 17 Закону України «Про іпотеку», правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в справі №6-107 цс 12 від 07.11.2012р., ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215, 223 ЦПК України, суд, - В и р і ш и в : Позов задовольнити. Іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», і ОСОБА_2, - визнати недійсним. ОСОБА_1 усунути перешкоди в розпорядженні власністю - квартирою АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі договору про відступлення права вимоги №6970 від 28.11.2012р., шляхом припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1. Вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/48034136

Державний герб України Ухвала іменем україни 26 листопада 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О. суддів: Дем'яносова М.В.,Коротуна В.М., Парінової І.К.,Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договорів недійсними, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а: 28 травня 2014 року позивач ОСОБА_6 звернуся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсним договору іпотеки № 7607285 від 24 травня 2007 року та договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 7607Z85 від 20 травня 2008 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що в договорі про іпотеку № 7607285 від 24 травня 2007 року предметом іпотеки були вказані майнові права на квартиру, будівництво якої не завершене і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця, що суперечило на момент укладання договору статті 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, у зв'язку із такою невідповідністю закону, на підставі статей 203, 215 ЦК України та з урахуванням правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13 вважає, що вищезазначені договори є недійсними. З огляду на зазначене просив позов задовольнити. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року скасовано, ухвалено в справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсними укладені між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 договір іпотеки № 7607Z85 від 24 травня 2007 року та договір від 20 травня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки № 7607Z85 від 24 травня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі заявники, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року скасувати, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року залишити в силі. Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що 25 квітня 2007 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Регіон-капітал" (далі - ТОВ "ФК "Регіон-капітал") був укладений договір № 30 про участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ). За умовами вказаного договору ОСОБА_6 (Довіритель) на підставі повного визнання ним Правил ФФБ створеного ТОВ "ФК "Регіон-капітал" фонду фінансування будівництва типу "А", забудовником якого є ТОВ "Укрбудреконструкція", передає ТОВ "ФК "Регіон-капітал" (Управитель) у довірчу власність кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування - квартири № 21 на шостому поверсі по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 41-А в м. Чернігові, а Управитель приймає кошти на рахунок ФФБ у довірче управління для фінансування спорудження зазначеного об'єкта будівництва. 24 травня 2007 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 7607С29 (зі змінами і доповненнями згідно договорів №7607С29від 20 травня 2008 року, №7607С29-2 від 15 січня 2010 року, №7607С29-3 від 15 березня 2010 року). Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав позивачу кредит у сумі 65432,09 швейцарських франків, що є еквівалентом 265000,00 грн, для фінансування будівництва нерухомості житлового призначення: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 згідно із договором №30 від 25 квітня 2007 року про участь у Фонді фінансування будівництва, укладеного з ТОВ "ФК "Регіон-Капітал", а позивач зобов'язався повернути кредитні кошти до 29 грудня 2020 року та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит був наданий в безготівковій формі шляхом продажу кредитних коштів через касу банку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням кредитних коштів на поточний рахунок позичальника та перерахуванням на рахунок ТОВ "ФК "Регіон-Капітал". В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 24 травня 2007 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір № 7607Z85, за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку майнові права на трикімнатну квартиру, робочий № 21, розташовану на шостому поверсі, загальною площею 89,52 м2 , у будинку АДРЕСА_1, будівництво якої не завершене і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця - до оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності на вищевказану квартиру, яка після оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності стане забезпеченням виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором. Майнові права на вищевказану квартиру, будівництво якої не завершено, підтверджуються укладеними 24 травня 2007 року між ОСОБА_6 і ТОВ "ФК "Регіон-капітал" договором про участь у ФФБ № 30, договором уступки майнових прав на нерухомість №29 та свідоцтвом про участь у фонді фінансування будівництва фінансової компанії "Регіон-капітал" від 24 травня 2007 року. Договором від 20 травня 2008 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 7607785 від 24 травня 2007 року, предметом іпотеки визначено трикімнатну квартиру № 21, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору № 30 про участь у ФФБ від 25 квітня 2007 року, об'єктом інвестування було визначено квартиру № 21, розташовану на шостому поверсі, загальною площею 89,52 м2 , у будинку АДРЕСА_1, яка була закріплена за позивачем, кредит надавався саме на фінансування будівництва, яке здійснювалося за вищезазначеним договором № 30, про що зазначено в статті 1 кредитного договору, фактично в іпотеку було передано майнові права на об'єкт інвестування у відповідності до статті 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", тому підстави для визнання недійсними договору іпотеки, а також змін, що до нього були внесені, відсутні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи у справі нове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що 24 травня 2007 року під час укладення іпотечного договору № 7607Z85 між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 були порушені положення Закону України "Про іпотеку", зокрема, статті 5 вказаного Закону в редакції від 12 травня 2006 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 17 квітня 2013 року в справі № 6-8цс13. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. За змістом статті 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення сторонами договору про участь у ФФБ) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. У постанові від 17 квітня 2013 року в справі № 6-8цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що у статті 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІУ "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла з 12 травня 2006 року по 14 січня 2009 року) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку". Вказана правова позиція згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши дійсні обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Натомість, доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" не заслуговують на увагу, оскільки відповідач у справі, що розглядається, не є суб'єктом системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю за цим Законом. За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відхилити. Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41646317

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року. Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.П. Гончар В.О. Кузнєцов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962

Державний герб України Придніпровський районний суд м.Черкаси Справа № 711/4575/14-ц Провадження №2\711\1652\14 РІШЕННЯ \заочне\ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2014 року Придніпровський районний суд м . Черкаи в складі : - головуючого - Клочко О.В. - при секретарі - Туз Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього , а також договору іпотеки недійсними - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору , змін та доповнень до нього та договору іпотеки недійсними. Свої доводи мотивує тим , що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Також, заявник вказує, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» ( на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк». По кредитному договору від 14.12.2007 року ним також виконано зобов'язання. Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки , а саме , готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Проте , через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено , що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів. При цьому , надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав, так як це потребувало б значного часу. Згодом , в подальшому він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним, як з фізичною особою, а інший договір, як із приватним підприємцем. Після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував. В послідуючому , на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк». Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Таким чином , відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того , що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, його не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. Разом з тим , йому відомо , а саме , з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті. Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними. Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року . Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману , йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року. Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту , що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168. Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення , тощо. Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено , яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом. Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому , що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту , варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію , яким є кредит. Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору. За таких обставин , він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки. Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України. Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року , а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом , та свідчить , що договір вчинено під впливом обману. Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку. З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити. Відповідач , надавши кредит в іноземній валюті ( в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього , як на споживача. Крім того : - йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. Просив суд : - визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\ , а також: - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк») - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1. В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився , надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність. Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника. Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився , причин неявки не надав, незважаючи на те , що належним чином , у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи. У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України , якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \ . Дослідивши письмові матеріали справи та обставини , які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову. Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається , що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Вбачається , що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки , а саме , готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Також, встановлено , що між сторонами , в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин , викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача. Встановлено , що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Також, відповідно до обставин справи , після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував. В послідуючому , на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, встановлено , що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк». Згідно до позовної заяви , вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. 22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». Вбачається , що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Також, встановлено , що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті. Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір , а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача. В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту. Правовідносини , які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами. А тому, посилання позивача в заяві на те , що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим. Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \ . Також, відповідно до вказаної постанови , суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним. Позивач у своєму позові , як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором ,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\ Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те , що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій. Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону. Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається , що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку , у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому , він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку. Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти , що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору. Згідно до позову , вбачається , що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту. В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті. Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою. Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача. Також, суд враховує і інші обставини , на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог , а саме , про те , що : - після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача , що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів. - відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. - відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. - відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому. Таким чином, враховуючи вищенаведене , суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. У зв'язку з тим , що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1. На підставі вищенаведеного , ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України , керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк». Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»). Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи , але не були присутні при проголошенні судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення. ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39886737

Державний герб України Провадження №2/522/6358/13 Справа №522/1937/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 30 травня 2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді Турецького О.С., при секретарі Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 30.05.2013 року, до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, вказуючи на те, що 02.11.2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) (далі Кредитний договір). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11239441000 (далі Договір про надання споживчого кредиту), відповідно до якого, Банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Кредитні договори передбачають, що кредит видається в іноземній валюті доларах США та розрахунки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США. Тобто, вказані вище кредити носили споживчий характер та іноземна валюта була видана ОСОБА_1 для споживчих цілей. Посилаючись на те, що порядок погашення кредиту не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, позивач просив суд визнати Кредитний договір №925-7 ДОУ 1 Н від 02.11.2006 року та Договір про надання споживчого кредиту №1123944100 від 23.10.2007 року недійсними та виключити запис з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки. До судового засідання сторони не зявилися, від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява, про розгляд справи в його відсутність, уточнені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує. Представники відповідачів та третя особа до судового засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, клопотань, доказів чи заперечень на позов до суду не надавали, про причини неявки в судове засідання суд не повідомляли. ОСОБА_5 ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позову, виходячи із нижче викладених підстав. Як випливає з матеріалів справи, 02.11.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» уклали договір про надання споживчого кредиту №11239441000, відповідно до якого банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Істотна умова договору (порядок погашення кредиту) - не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України. ОСОБА_5 з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. ОСОБА_5 п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923: фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ, банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з «Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. ОСОБА_5 НБУ «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АКІБ «УкрСиббанк» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій суворо регламентують механізм операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1. Відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит; 2. Перерахування на поточний рахунок клієнта суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; 3. Видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто - за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України, ОСОБА_5 пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089 приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: - за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Відповідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 08 листопада 2004р. за №1425/10024 операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за № 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками: приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет-1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 1.2.2. оскаржуваного Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок №2233, відкритий у АКІБ «УкрСиббанк», а проценти, згідно п. 1.3.4 - на рахунок № 2238. ОСОБА_5 Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 зазначений рахунок є 2233 - довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам; - 2238 - нараховані доходи за іпотечними кредитами, що надані фізичним особам. ОСОБА_5 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493, п. 1.8. - Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договору на обслуговування рахунку № 2233 та № 2238 між Банком та Позичальником - не укладалося, вказаний рахунок - не є рахунком клієнта. Разом з тим, Договором про надання споживчого кредиту № 11239441000 взагалі не передбачено порядок виконання його умов, не вказаний рахунок. Оскільки, як зазначалося вище, суб'єктна дієздатність Банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на використання транзитних рахунків на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Таким чином, судом встановлено, що умови Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) та Договору про надання споживчого кредиту № 11239441000, укладених між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль» та є недійсними, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія, як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р., проте ні банк, а ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у строгій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. ОСОБА_5 частини другої вказаної статті, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «УкрСиббанк» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ОСОБА_5 ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно зі статтею 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту - кредитних договір неможливо виконувати. Судом встановлено, що перед підписанням кредитного договору, банк не повідомив належним чином Позичальника про особу кредитодавця, як того вимагає пп.1 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: ні в кредитному договорі, ні окремим документом Позичальнику не було надано інформацію про суб'єктну дієздатність банку, як кредитодавця, тобто Позичальнику не було надано для ознайомлення примірників письмового дозволу НБУ з переліком операцій, право на проведення яких було отримано АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладення кредитного договору. Таким чином, Позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 надано офіційне тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Вказаним Рішенням Конституційний Суд України постановив, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. У зв'язку з недійсністю Кредитного договору, недійсним є також і Договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання; визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення про припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Відповідно до п. 253 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, за заявою: - Заставодавця (Іпотекодавця) та заставодержателя (Іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки). Відповідно до пунктів 25-28 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410, запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду. У разі виключення запису до Реєстру вносяться: дата і номер повідомлення, що надійшло від Іпотекодержателя, чи рішення суду, яке є підставою для виключення запису; дата виключення; відомості про реєстратора. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів обгрунтовані та підлягають задоволенню. На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212 215, 218, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів - задовольнити. Визнати недійсним Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) від 02.11.2006 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11239441000 від 23.10.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Виключити запис № 8361 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Виключити запис № 9718 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:О.С.Турецький 30.05.2013 http://reyestr.court.gov.ua/Review/31862626

Державний герб України Провадження № 2/522/4261/14 Справа № 522/2207/14-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 12.03.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді - Турецького О.С., при секретарі - Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору № 014/0034/85/77437 від 26 червня 2007 р., укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 26 червня 2007 р. між ним Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437 (далі - Кредитний договір). Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Також, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що погашення кредиту в іноземній валюті можливе шляхом внесення готівки іноземної валюти в касу банку для зарахування на поточний рахунок клієнта 2620, та наступне перерахування цих платежів на аналітичні рахунки 2233, 2238 в залежності від виду погашення (тіло, відсотки, прострочені відсотки) шляхом подання власником рахунку платіжного доручення або шляхом договірного списання банком коштів з рахунку клієнта, якщо таке договірне списання передбачено у кредитному договорі чи договорі банківського поточного рахунку. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів, та відповідно на цей рахунок не можу здійснюватися погашення в іноземній валюті. Договір на обслуговування рахунку НОМЕР_1 між банком та Позичальником не укладався, вказаний рахунок не є рахунком клієнта. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. В судове засідання відповідач (представник) не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (ч. 9 ст. 74 ЦПК України), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність та заперечень на позов до суду не надав. Представник позивача, до суду, до судового засідання надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю заочно, викладене в позовній заяві підтримує в повному обсязі. Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності належно повідомленого відповідача без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав. 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_3 (далі за текстом - «Позичальник»), було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437. Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179,00 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно Листа НБУ від 03.10.2007 N 41-211/1814-10108 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АТ «Райффайзен банк Аваль» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, як генеральна ліцензія на право здійснення валютних операцій, сувого регламентують механізми операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, враховуючи вичерпний перелік дозволених операцій у Додатку до наявного у банку письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України», Постанов Правління НБУ №280); перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто, за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України. Згідно пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089: приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями;за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Згідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 8 листопада 2004р. за №1425/10024: операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками:приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет - 1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів та є відмінним від поточного, тобто договір про відкриття та обслуговування вказаного рахунку з фізичною особою не може бути укладено. Згідно п1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493: Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, - разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Таким чином, встановлено, що пункт 5.1 Кредитного договору суперечить встановленому чинним законодавством України порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», ст. 162 КУпАП і є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте, ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. Згідно п.11 Постанови №5 Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Тобто, Пленумом ВССУ встановлено, що не потребують отримання індивідуальної ліцензії лише ті операції з валютними цінностями уповноваженого банку, котрі є в переліку наявної у банку Генеральної ліцензії (або ж письмового Дозволу НБУ на здійснення валютних операцій). За приписами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Згідно частини другої ст. 227 ЦК України, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України, - є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «Райффайзен Банк Аваль» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України, суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 217, 227, 236, 524, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 179-180, 345 ГК України, ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 59-60, 109, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір - задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Визнати недійсним з моменту укладення Договір про внесення змін від 06 березня 2008 року ВКА№321694, зареєстрований в реєстрі за №406, контрольна сума ГГ3ГЕБДАДО та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрованого в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладеного 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 6734853 зареєстрованого 06.03.2008 року за номером 6734853 реєстратором Приватний нотаріус ОСОБА_4, Овідіопольський районний нотаріальний округ про заборону відчуження земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га. Адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755300;02;007;0110. Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження 5219826 зареєстрованого 06.03.2012 року реєстратором: Приватний нотаріус ОСОБА_4, АДРЕСА_2, за номером 5219826, об'єкт обтяження земельна ділянка. Цільове призначення - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га, адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер:5123755300;02;007;0110. В іншій частини позовних вимог - відмовити. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: О.С.Турецький 12 березня 2014 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/38638716

Державний герб України Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 22-ц/773/475/14 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді - Свистун О.В., суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю., при секретарі - Губарик К.А., за участю : представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача Борща Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки відмовлено за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю. У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування. Безпідставними також є висновки суду, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Також зазначає, що до даних правовідносин, які виникли між сторонами слід застосовувати норми ЗУ «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Борщ Н.М. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. 29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився з даними умовами. Укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача щодо ненадання повної інформації по відсотках по даному кредиту. Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 1.2 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 4132 від 26.08.2008 року, згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; витрати страхувальника (Позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у п. 2.1. цього договору; витрати пов'язані з оформленням кредиту. Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. З п.3.2. розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Колегією суддів встановлено, що з Кредитного договору № 74-Б від 26 серпня 2008 року вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав. Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Із Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 74- Б від 26 серпня 2008 року слідує, що кредитний договір було доповнено пунктами 1.3.2 і 1.3.3 щодо плати за управління Кредитом, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 3,8% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Крім того, судом встановлено, що сума 0,30% сплачується від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом. Однак, зменшуючи суму тіла кредиту дане нарахування банк не зменшував. Колегія суддів вважає, що Банк, додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. З представленої представником відповідача суду довідки № 07/06 від 24.03.2014 року про нарахування та погашення відсотків, комісії та тіла кредиту згідно кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року укладеного ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими ним відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Як приклад, з довідки № 07/68 від 24.03.2014 року вбачається, що нарахування відсотків та зарахування відсотків різні суми. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивачам відповідач не надав, не зміг пояснити таке нарахування і в суді апеляційної інстанції. Із наданих суду розрахунків встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях. Судом встановлено, що графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Представник банку не дав чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року розділ 3 кредитного договору було доповнено п. 3.5. згідно до якого при умові виконання позичальником умов Договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Судом встановлено, що цей пункт договору не виконувався відповідачем, що також на думку колегії суддів є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача. Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Враховуючи вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлених обставинах є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачів у цій частині. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Судом встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління було укладено 26 серпня 2008 року договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Задовольняючи позовну вимогу позивачів про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договір поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору. Однак, позивачі надають свій розрахунок розміру щомісячного ануїтетного платежу покликаючись на те, що до п. 3.3.1. кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу. Вважають, що розмір щомісячних платежів завищений та надають висновок спеціаліста з якого вбачається, що відсоткова ставка не відповідає 10.99%, а становить 14.76 %. Однак, від проведення бухгалтерської експертизи позивачі відмовилися. А тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають і суд першої інстанції правильно відмовив у задаволені позову у цій частині. Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак, відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позивачів. На думку колегії суддів покликання позивачів на ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачі не довели обставин щодо перешкод вчинення правочину та не надали доказів про замовчування відповідачем їх існування. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що із-за вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов до неправильних висновків, що є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України для скасування постановленого ним судового рішення в частині його оскарження в апеляційній інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Законом України «Про захист прав споживачів», колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 74-Б від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра». Визнати недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №74-Б/П від 26 серпня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39164438

Державний герб України Справа № 725/330/13- ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.09.2013 року м. Чернівці Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі: головуючої судді Федіної А.В. при секретарі Сорокан М.М. за участю позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача Ємчук А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_5, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1, в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі структурного підрозділу «Відділення Промінвестбанку в м.Чернівці» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_5, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. Просив визнати недійсними кредитний договір №2759 від 26.10.2007 року, договір №1321 про внесення змін до вказаного кредитного договору, укладені між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», іпотечний договір від 31.10.2007 укладений між ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_5 виключити з реєстру обтяжень запис про майно передане в іпотеку відповідно до вище вказаного іпотечного договору, зобов'язати відповідача прийняти від позивача суму залишкової заборгованості в розмірі 339 тис. 830 грн. 26 коп., стягнути з відповідача матеріальну шкоду за приховування спорідненості з афілійованими особами страховиків та незаконного вимагання здійснення добровільного виду страхування в розмірі 9 тис. 799 грн. 50 коп. та внаслідок користування коштів, отриманих без достатньої правової підстави в розмірі 16 тис. 290 грн., а також відсотки за користування вказаними коштами в сумі 2 тис. 896 грн. 31 коп., стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн.. та застосувати до відповідача норми ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів». 08.08.2013 року позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці», визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу - ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713, стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з явкою його представника до суду в розмірі 2 593 грн. 38 коп. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати вид і предмет кожної сукупної послуги, яка надається споживачу та обґрунтовувати її вартість. Відповідно до змісту оскаржуваного договору кредиту, укладеного між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи», останній являється змішаним, оскільки містить елементи різних договорів, зокрема кредиту та комісії, проте банком в установленому законом порядку не зазначено у кредитному договорі вид комісії відповідно до пп. а-в) п. 2.4 Глави 2 Розділу ІІ Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, чим порушено право позивача як споживача та надано кредитні кошти лише за умови придбання послуги з обслуговування кредиту. Окрім того, вказував на те, що банком не правомірно включено до суми комісії плати за відкриття і ведення рахунків при кредитуванні відповідно до пп. 3.1 та 3.3 оскаржуваного кредитного договору, оскільки це є прямим обов'язком банку відповідно до порядку організації бухгалтерського обліку обумовлених в Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладених (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ №481 від 27.12.2007 року та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.06.2004 року №918/9517. Посилався на те, що фактично між позивачем та банком, правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір приєднання, оскільки позивач був позбавлений можливості внести свої умови до кредитного договору та погодився на всі умови запропоновані банком. Вказував на те, що у відповідності до п.п. 3.1., 3.2, 3.3. Правил надання інформації про умови кредитування банки зобов'язанні в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом, проте банком не було повідомлено позивача про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вважає, що при укладені оскаржуваного кредитного договору банком не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, не повно надано позивачу інформацію щодо умов кредитування, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи, та отримана позивачем інформація щодо умов кредитування була недостатньою для здійснення ним свідомого вибору запропонованих послуг, а тому, враховуючи невизначеність виду встановленої комісії, необґрунтованість її ціни та відсутність у банку права встановлювати платежі за дії на власну користь, приховування реальної процентної ставки, кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» слід визнати недійсним з моменту укладення. Окрім того, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 548 ЦК України, відповідно до якої недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, просив визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг». В судовому засіданні позивач підтримав зміненні позовні вимоги та просив задовольнити позов з підстав викладених у заяві від 08.08.2013 року. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та направив до суду заяву в якій просив справу слухати без його участі. Представник відповідача ТзОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність, посилаючись на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не містить окремих застережень щодо строку позовної давності, натомість згідно умов кредитного договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі структурного підрозділу «Відділення Промінвестбанку в м. Чернівці» передбачено право позивача на протязі 14 днів з моменту підписання договору відкликати свою згоду на його укладання, проте позивач своїм правом не скористався. Треті особи в судове засідання не з'явились, від приватного нотаріуса ОСОБА_5 та ТОВ «Сторожинецький Лісторг» до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, решта осіб про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча повідомлялись судом про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили. Суд заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задовленню, виходячи з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Так, судом встановлено, що 26 жовтня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі відділення Промінвестбанку в м.Чернівці було укладено кредитний договір №2759 від 26.10.2007 року, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 99 000,00 дол. США, що на момент укладення договору було еквівалентно 499950 грн., за умовами договору встановлено відсоткову ставку в розмірі 13% річних в дол. США, кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 28 жовтня 2027 року (а/с 137). 30 вересня 2008 року між сторонами кредитного договору було укладено договір №1321 про внесення змін до кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року, відповідно до якого проценти за користування кредитом встановлюються в розмірі 15 % річних в дол. США та нараховуються на залишок заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 2.5 кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року кредит позичальнику надавався на споживчі потреби. Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так аналіз положень ст. 1054-1056-1 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дає можливість зробити висновок, що істотними умовами договору споживчого кредиту є предмет договору, строк його укладення, та ціна, тобто відсоткова ставка. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вбачається з висновку №8142 від 30.01.2013 року судово-економічної експертизи щодо кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року, реальна відсоткова ставка за кредитом становить 17,72%, а не 15 % як зазначалось в кредитному договорі. Окрім того з дослідницької та резолютивної частини вказаного висновку експерта вбачається, що сукупна вартість кредиту становить 168876,57 дол. США та загальна вартість кредиту за весь термін кредитування складає 267876,57 дол. США, тобто більша ніж встановлюють базові умови кредитування. Тобто, під час укладання кредитного договору Банк приховав від позивача інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування, а також вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би Банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Так, фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (п.п. 9,13,14 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики). Таким чином, банком приховано від позивача під час укладення оскаржуваного кредитного договору реальну відсоткову ставку за договором та кінцеву сукупну вартість кредитування, у разі виплати позичальником усіх платежів відповідно до запропонованого банком графіку погашення заборгованості в кінцевому результаті призвело б до фактичної переплати позивачем у випадку добросовісного виконання умов договору вартості кредиту на суму 100170, 58 грн. Згідно із п. 20 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Отже, факт приховання Банком важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку і є введення в оману позивача. Таким чином, кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між позивачем та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступником якого ТзОВ «Кредитні ініціативи») слід визнати недійсним з моменту укладення. Окрім того, судом встановлено, що 31 жовтня 2007 року в забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №2759 від 26 жовтня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» було укладено іпотечний договір (а/с 133). Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Оскільки оскаржуваний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача, суд вважає, що позивач являється заінтересованою особою та має право на заперечення дійсності вказаного договору відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином, іпотечний договір від 31.10.2007 укладений між ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» слід визнати недійсним з моменту його укладення. Разом з тим, суд не приймає до уваги заяву представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з наступних підстав. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, як вбачається з матеріалів справи, зокрема висновку судово-економічної експертизи №8142 від 30.01.2013 року, позивачу стало відомо про порушення свого права з моменту звернення банку до нього з позовом про стягнення заборгованості, що і зумовило необхідність проведення вище вказаної експертизи, а тому строк позовної давності в даному випадку не сплив, окрім того строк дії оскаржуваного кредитного договору встановлено до 28 жовтня 2027 року. Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином, суд вважає, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Окрім того, відповідно до ст. 85 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Як вбачається з матеріалів справи представником позивача були понесені витрати у зв'язку з явкою до суду в розмірі 2593 грн. 38 коп. (а/с 172-178). Таким чином, понесені витрати, пов'язані з явкою до суду, повинен нести відповідач. На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 1,6,11,18,19, 22 Закону України «про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11,203,215,230,256,257,261,548,638,1054-1056-1 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 58, 60,61, 64, 85, 88, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1. Визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу - ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713. Стягнути з ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на користь держави судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп. Стягнути з ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з явкою його представника до суду в розмірі 2 593 грн. 38 коп. (дві тис. п'ятсот дев'яносто три грн.. 38 коп.) Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Першотравневого районного суду м.Чернівці Федіна А. В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33402025

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Потильчака О.І., Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Григор’євої Л.І., Колесника П.І., Сеніна Ю.Л., Гуля В.С., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД», приватного підприємства «Плутон», публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», треті особи: Дніпропетровська міська рада, приватний нотаріус Сімферопольського нотаріального округу АРК ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2014 року, в с т а н о в и л и : У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (далі – ТОВ «Консоль ЛТД»), приватного підприємства «Плутон» (далі – ПП «Плутон»), публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – ПАТ «Укрексімбанк»), треті особи: Дніпропетровська міська рада, приватний нотаріус Сімферопольського нотаріального округу АРК ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки, у якому з урахуванням уточнень просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14 березня 2006 року між ПАТ «Укрексімбанк», ПП «Плутон» та ТОВ «Консоль ЛТД», посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_2. 14 березня 2006 року за НОМЕР_1, за умовами якого предметом іпотеки є право оренди земельної ділянки площею S_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, (з 22 серпня 2008 року за адресою: АДРЕСА_2), та об’єкт незавершеного будівництва – будівля комерційного призначення, що розташована на даній земельній ділянці. Позивачка зазначала, що в січні 2004 року уклала з ТОВ «Консоль ЛТД» договори про спільну діяльність у дольовій участі в будівництві зазначеного вище об’єкту незавершеного будівництва. За умовами цих договорів вона як свій внесок внесла в будівництво 74 000 та 193 200 доларів США. В подальшому в березні 2004 року ТОВ «Консоль ЛТД» уклало з ПП «Плутон» договір про спільну діяльність у спорудженні зазначеного об’єкта, за умовами якого частка ТОВ «Консоль ЛТД» в об’єкті становила 99 %. Посилаючись на те, що за таких обставин для укладення договорів іпотеки необхідно було отримати її, позивачки, згоду, чого зроблено не було, позивачка просила про задоволення позову. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2014 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено у частині стягнення судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Укрексімбанк» просить скасувати ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 15, 331, 355, 578 ЦК України, статей 5, 6, 16 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ПАТ «Укрексімбанк» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтримання заяви, а також представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 29 березня 2001 року № 291р «Про попереднє погодження ПП «Плутон» місця розташування адміністративного будинку в районі вул. Сєрова і вул. Мечникова погоджено ПП «Плутон» місце розташування адміністративного будинку на земельній ділянці в районі вул. Сєрова і вул. Мечникова. 29 січня 2004 року між ТОВ «Консоль ЛТД» та ОСОБА_1 було укладено два аналогічних договори НОМЕР_2 та НОМЕР_3 про спільну діяльність у формі простого товариства по пайовій участі у будівництві багатофункціонального офісного центру, відповідно до умов яких ОСОБА_1 зобов’язується у якості свого вкладу у сумісну діяльність внести грошові кошти у розмірі: по першому договору – 74 000 доларів США, а по другому договору – 193 200 доларів США в гривні по курсу НБУ на момент внесення, у відповідні строки, а ТОВ «Консоль ЛТД» зобов’язується у якості свого вкладу у сумісну діяльність, власними і залученими силами, трудовими ресурсами, на підставі дозвільних документів, механізмів, устаткування, а також пайових та позичених коштів юридичних та фізичних осіб, залучених фірмою на підставі укладених нею договорів з третіми особами у межах долі ТОВ «Консоль ЛТД» у загальній пайовій власності учасників, завершити будівництво багатофункціонального офісного центру з торгово-виставковими площами «Цивілізація» на перетині вул. Мечникова та вул. Сєрова у м. Дніпропетровську з виділом ОСОБА_1 по закінченню будівництва об’єкта із створеної учасниками спільної часткової власності його долі у натурі (доля пайовика) у вигляді: згідно першого договору офісного приміщення на 4-ому поверсі, будівельний НОМЕР_4, розташованого в осях НОМЕР_5, загальною площею 116,8 кв.м., а згідно другого договору – у вигляді офісного приміщення на 5-ому поверсі, будівельний НОМЕР_6, розташованого в осях НОМЕР_7, загальною площею 264,5 кв.м. Свої зобов’язання щодо сплати грошового внеску ОСОБА_1 у встановлені договорами строки виконала та сплатила суму, еквівалентну 74 000 доларів США в лютому 2004 року, а суму, еквівалентну 193 200 доларів США частинами до кінця лютого 2005 року. Згідно з пунктами 3.7 кожного з договорів після виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань ТОВ «Консоль ЛТД» втратило право розпоряджатися часткою ОСОБА_1 без її згоди. 1 березня 2004 року між ПП «Плутон» та ТОВ Консоль ЛТД» було укладено договір про спільну діяльність строком дії до повного виконання сторонами зобов’язань із зазначенням у договорі долі ПП «Плутон» - 1 %, долі ТОВ «Консоль ЛТД» - 99 %. 16 березня 2005 року між Дніпропетровською міською радою та ПП «Плутон» було укладено договір оренди землі, за умовами якого передається у строкове платне користування строком на два роки земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та який в подальшому переукладався сторонами 23 червня 2008 року із встановленням строку дії – 1 рік. 9 березня 2006 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Консоль ЛТД» було укладено кредитний договір з відкриттям мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості, еквівалентним 32 900 доларів США та з лімітом заборгованості 171 000 грн. строком погашення до 31 грудня 2011 року. На забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором 14 березня 2006 року між ПАТ «Укрексімбанк» з однієї сторони та ПП «Плутон», ТОВ «Консоль ЛТД» з іншої сторони було укладено іпотечний договір № 15106Z94, який зареєстровано 14 березня 2006 року у реєстрі за НОМЕР_1 приватним нотаріусом Сімферопольського нотаріального округу АРК ОСОБА_2. Відповідно до пункту 1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є право оренди земельної ділянки площею S_1, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, та об’єкт незавершеного будівництва – будівля комерційного призначення, яка розташована на даній земельній ділянці. 3 липня 2008 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області ПП «Плутон» був виданий дозвіл № 216/01-08 на виконання будівельних робіт по будівництву адміністративної будівлі АДРЕСА_1 з виконанням будівельних робіт Фірмою «Консоль». Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходив із того, що позивач разом з ТОВ «Консоль ЛТД» стала співвласником (на праві спільної часткової власності) грошових внесків, матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використане в процесі будівництва офісного центру «Цивілізація». Враховуючи те, що позивач своєї згоди на передачу в іпотеку об’єкту незавершеного будівництва, співвласником якого вона була, не давала, іпотекодавці не мали права на набуття у майбутньому у власність всього об’єкту незавершеного будівництва, що був переданий в іпотеку, суди вважали, що таке є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 15, 331, 355, 578 ЦК України, статей 5, 6, 16 Закону України «Про іпотеку» посилається заявник, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, погодився з висновками останнього про те, що при укладенні договору іпотеки не були порушені права ТОВ «СУТСП «ЕЛ-ТУР», набуті за договором про участь у пайовому будівництві. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права - частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку». Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. На підставі ст. 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно із частини першої статті 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Пунктом 3.7. договорів про спільну діяльність у формі простого товариства по пайовій участі у будівництві багатофункціонального офісного центру передбачено, що при умові внесення зазначених грошових сум пайовик повністю набуває право на пайову участь у будівництві, а фірма втрачає право розпорядження долею пайовика інакше як в інтересах та за згодою пайовика. Згідно квитанцій та довідки, що видана фірмою «Консоль», ОСОБА_1 у встановлені договорами строки виконала їх умови та внесла пайовий вклад у сумісну діяльність по пайовій участі у будівництві, у розмірах – 395 035 грн, що еквівалентно 74 100 дол. США, та 1 027 286 грн 5 коп., що еквівалентно 193 200 дол. США. Таким чином суди дійшли до правильного висновку про те, що позивачка разом з фірмою стала співвласником (на праві спільної часткової власності) грошових внесків, матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва офісного центру. Згідно частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент укладення іпотечного договору) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Іпотекодавець зобов’язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки. З огляду на викладене судом першої інстанції правильно встановлено, що іпотекодавці не мали права на набуття в майбутньому у власність всього об’єкта незавершеного будівництва, що був переданий в іпотеку, адже окрім них одним із співвласників об’єкту незавершеного будівництва була позивачка, яка повністю виконала договірні зобов’язання, що необхідні для отримання частки в праві спільної власності на це майно, а також майнового права на частку в натурі після закінчення об’єкту будівництва. Своєї згоди на передачу в іпотеку об’єкту незавершеного будівництва ОСОБА_1 не давала. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушення прав та інтересів ОСОБА_1 при укладені іпотечного договору, що полягає у незаконній передачі фірмою «Консоль ЛТД» в іпотеку майнового права позивачки, та можливість відновлення цього права шляхом визнання іпотечних договорів недійсними. Оскільки відповідно до чинної на час укладення спірних договорів іпотеки редакції ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об’єктів незавершеногог будівництва здійснювалася шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, зокрема право оренди земельної ділянким, то суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним також і договору іпотеки прав оренди земельної ділянки, на якій розташований переданий в іпотеку об’єкт незавершеного будівництва. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді В.П. Барбара П.І. Колесник І.С. Берднік Н.П. Лященко Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.С. Гуль О.І. Потильчак В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець Ю.Л. Сенін Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко Правова позиція Верховного Суду України в справі №6-250цс14 Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно із частини першої статті 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Згідно частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент укладення іпотечного договору) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Іпотекодавець зобов’язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушення прав та інтересів ОСОБА_1 при укладені іпотечного договору, що полягає у незаконній передачі фірмою «Консоль ЛТД» в іпотеку майнового права позивачки, та можливість відновлення цього права шляхом визнання іпотечних договорів недійсними. Оскільки відповідно до чинної на час укладення спірних договорів іпотеки редакції ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об’єктів незавершеногог будівництва здійснювалася шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва, зокрема право оренди земельної ділянким, то суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним також і договору іпотеки прав оренди земельної ділянки, на якій розташований переданий в іпотеку об’єкт незавершеного будівництва. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E0A7B1E3850337ACC2257E190045B963

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” до ОСОБА_1, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, служба (управління) у справах дітей Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про визнання недійсним іпотечного договору за заявою публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року, встановила: У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (далі – ПАТ “Ощадбанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 квітня 2008 року між ПАТ “Ощадбанк” і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії на суму 280 тис. грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17% річних із кінцевим терміном повернення кредиту 17 квітня 2013 року. Для забезпечення виконання зобов’язань за договором відновлювальної кредитної лінії 17 квітня 2008 року ПАТ “Ощадбанк” і ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру НОМЕР_1, яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 1 грудня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 492 407 грн 14 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити з квартири ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зняти цих осіб із реєстраційного обліку. ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним іпотечний договір, укладений між нею і ПАТ “Ощадбанк”, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що договір іпотеки було укладено без згоди органу опіки та піклування, чим порушені права її неповнолітнього сина – ОСОБА_2, який зареєстрований і постійно мешкає у спірній квартирі. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено; зустрічний позов задоволено: визнано недійсним договір іпотеки, який укладений між ПАТ “Ощадбанк” і ОСОБА_1 Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 5 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ “Ощадбанк” задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із займаної ними квартири й зняти їх із реєстраційного обліку за адресою квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 5 червня 2014 року скасовано, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року залишено в силі. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ “Ощадбанк” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ “Ощадбанк” задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, статті 18 Закону України “Про охорону дитинства”, статей 176, 177 Сімейного кодексу України та статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ПАТ “Ощадбанк” наводить судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 13 червня 2012 року, від 18 грудня 2013 року та від 15 січня 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 17 квітня 2008 року між ПАТ “Ощадбанк” і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії на суму 280 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за договором відновлювальної кредитної лінії 17 квітня 2008 року ПАТ “Ощадбанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість перед банком. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлючачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. ОСОБА_1 з 8 грудня 1995 року зареєстрована у квартирі, що передана в іпотеку. У кредитній заяві від 2 квітня 2008 року вона повідомила ПАТ “Ощадбанк” про те, що має малолітню дитину. Станом на день укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_2 мав право на проживання в указаній квартирі за місцем проживання своєї матері. Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у справах про визнання договорів іпотеки недійсними, суд виходив із того, що оскільки на момент укладення оспорюваних договорів діти іпотекодавців не мали права користуватися переданим в іпотеку майном, то немає законних підстав для визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку з відсутністю згоди органу опіки та піклування на його укладення. Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BF61B5FF45718762C2257E000026A253

Хочу поділитись своїм досвідом боротьби з Прихватом. Маємо першу реальну перемогу завдяки цьому сайту. Державний герб України Справа № 0910/1915/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2014 м. Косів Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Турянського І.Є., з секретарем Лазорик Л.В., з участю адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною з моменту укладення Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним Додатку №1 до Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсними з моменту укладення наступних пунктів та розділів Кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, а саме п. 2.2.3, п. 2.2.4, п. 3.3 в частині визначення "360 днів у році", п. 3.6, розділу 4 "Резервування ресурсів" ( п. 4.1- 4.6), п. 8.1 в частині визначення суми кредитних коштів у розмірі 129460,00 грн. та в частині "сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів", визнання недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - "Графік погашення кредиту" до Кредитного договору № №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" зайво отриманих сум відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнення судових витрат, а також за зустрічним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393,00 грн., виселення відповідачки та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат, в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернулася в суд з даним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із даним зустрічним позовом до ОСОБА_2 Із змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів ОСОБА_2 послугувало наступне: 03 липня 2008 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210 за умовами якого Банк (п. 1.1) зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, щомісячний платіж, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 договору. Відповідно до п. 8.1 банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 03.07.2008 р. - 03.07.2028 р. у розмірі 129460,00 грн. на наступні цілі: у розмірі 104260,00 грн. на ремонт житла, з них 100 000,00 грн. на ремонт житла шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 3000,00 грн. на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 760,00 грн для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 500,00 грн. - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 25200,00 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розміні 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів. 06 травня 2011 року через тривалий тиск зі сторони працівників банку та через постійні погрози з їхньої сторони про те що ОСОБА_2 змусять достроково повернути усю суму позики, ОСОБА_2 була змушена підписати ініційовану банком додаткову угоду до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Беручи до уваги те, що додаткова угода від 06.05.2011 р. не була належним чином підписана посадовою особою банку, якій згідно посадових обов'язків надано право на підписання такого роду договорів, а також не була підписана керівником банку який згідно статуту зобов'язаний вчиняти правочини від імені юридичної особи вважає, що банк як юридична особа не набув цивільних прав та обов'язків. Більше того, додаток №1 до додаткової угоди №1 аналогічно з самою додатковою угодою підписаний уповноваженою особою банку не був, тобто при вчинені правочину посадова особа, яка діяла від імені банку не мала необхідних цивільних прав на вчинення такого правочину. Просить визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним Додаток №1 до Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсними з моменту укладення наступних пунктів та розділів Кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, а саме п. 2.2.3, п. 2.2.4, п. 3.3 в частині визначення "360 днів у році", п. 3.6, розділу 4 "Резервування ресурсів" ( п. 4.1- 4.6), п. 8.1 в частині визначення суми кредитних коштів у розмірі 129460,00 грн. та в частині "сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів", визнання недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - "Графік погашення кредиту" до Кредитного договору № №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" зайво отриманих сум відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнути судові витрати. 08.04.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про зміну підстав та предмету позову, в якій зазначила, що при укладенні вищевказаного кредитного договору банк ввів позичальника - споживача кредитних послуг в оману щодо загальної вартості кредиту, щодо суми позики та відсоткової ставки, які нібито були погодженні сторонами, щодо кількості днів у році, по яких нараховувались відсотки, а також встановив незаконні платежі (резервування ресурсів), беручи до уваги положення чинного законодавства України, ОСОБА_2 змінює одну з вимог позову та замість визнання недійсними пунктів та розділів кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, просить суд визнати недійсним з моменту укладення весь кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Також новими позовними вимогами ОСОБА_2 є визнання недійсним іпотечного договору від 03.07.2008 року та повернення правовстановлювальних документів. Обгрунтування таких позовних вимог полягає у тому, що відповідно до іпотечного договору від 03.07.2008 року ОСОБА_2 на забезпечення виконання кредитного договору передала ЗАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку житловий дерев'яно-цегляний будинок, загальною площею 96,8 кв.м., житлова площа 61,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Враховуючи те, що є усі правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, із врахуванням положення ст. 548 ЦК України, недійсним може бути визнано і вищевказаний іпотечний договір. Відповідно до акту прийому передачі від 03.07.2008 року ОСОБА_2 передала представнику банку оригінали правовстановлюваних документів, а саме: оригінал договору дарування, технічний паспорт, витяг із реєстру права власності на нерухоме майно. Враховуючи те, що після визнання іпотечного договору недійсним банк не буде мати правових підстав для утримування вищевказаних документів, то просить зобов'язати повернути оригінали правовстановлювальних документів. За таких обставин просила суд визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним додаток №1 до додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним з моменту укладення додаток № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору, визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, зобов'язати ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлювальних документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" зайво отримані суму відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнути понесені судові витрати. 14.05.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про заміну підстав позову, в якій вказала, що використовуючи своє право, крім позовних вимог викладених у заяві ОСОБА_2 про зміну підстав та предмету позову від 08.04.2013 року змінює одну із підстав позову виходячи із наступного. Відповідно до п. 30 іпотечного договору від 03.07.2008 року термін дії договору - до повного виконання іпотекодавцем зобов'язання за кредитним договором та всіма додатками до нього. Враховуючи те, що в іпотечному договорі від 03.07.2008 року відсутня така обов'язкова та необхідна умова, як строк дії іпотечного договору, у зв'язку з чим не можливо визначити строк, коли припиняється забезпечення, то просять визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 та стягнути зайво сплачені кошти у сумі 39527,11 грн. 11.02.2014 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення позовних вимог, просить припинити розгляд позивних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 16.05.2011 року, визнання недійсним додатку №1 до додаткової угоди від 16.05.2011 року, стягнення з банку зайво сплачених коштів у сумі 34169,45 грн. В судове засідання ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 не з'явилися, подали заяви про підтримання позовних вимог, просять позов у зміненому та уточненому вигляді задоволити, у задоволенні зустрічного позову відмовити, а розгляд справи проводити без їхньої участі. Із змісту зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що відповідно до укладеного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 129460,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.07.2028 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченної заборгованності позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 15.02.2013 року має заборгованість - 161393,00 грн., яка складається з наступного: 122155,30 грн. - заборгованість за кредитом; 24135,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3068,88 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 4109,98 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 7673,48 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна, (виключна підсудність). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 03.07.2008 року уклали договір іпотеки №IFWWGA0000004210. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 96.80м.кв., житловою площею 61.20 м.кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 152000 грн. 00 коп. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Безбородько І.Д. в судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав заяву, в якій просить зустрічний позов задоволити, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а розгляд справи проводити без його участі. Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити із наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи в ході перебування справи під час розгляду справи у суді позовні вимоги ОСОБА_2, в силу об'єктивних обставин справи, неодноразово збільшувались та уточнювались, а тому на момент розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_2 наступні: визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення додатку № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №2113 від 03.07.2008 року укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, а також стягнення судових витрат за проведення експертизи у загальному розмірі 3672 грн. На підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області №0910/1915/2012 від 13.06.2013 року Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу (а.с. 101). За результатом проведеної експертизи судовим експертом Андрощуком О.П. складено висновок №8081 від 11.11.2013 року, в якому зазначено, що реальна відсоткова ставка становить 31,75%, сума відсотків по договору має становити 321110,70 грн., винагорода за резервування 105531,49 грн. Натомість у кредитному договорі та додатках до нього вказано неправдиву інформацію, а саме те, що реальна відсоткова ставка становить 25,23%, а сума відсотків та винагород (разом) становить 429452,00 грн. Різниця між даними вказаними банком та фактичними (реальними) даними визначеними експертом становить: для реальної відсоткової ставки на 6,52% річних менше (приховано) (31,75-25,23), для відсотків та винагород 429452,00 - (321110,70 + 105 531,49) = 2809,81 грн., для щомісячного платежу 10,87 = 2223,80 - 2212,93 завищено. Таким чином дані вказані у додатках до кредитного договору та базові умови кредитування на які погоджувалась позичальниця містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати, що банк, який єдиний готував кредитний договір та додатки до нього, свідомо вводив позичальницю в оману з метою неправомірно отримати завищені суми по позиці. Також суд звертає увагу на те, що відповідно до висновку експерта обрахована та вказана банком у додатку №1 до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року (загальна вартість кредиту) та у додатку №2 (графік погашення кредиту) сума відсотків та винагород не відповідає базовим умовам кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Такі висновки експерта свідчать про те, що вже на момент укладення спірного кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" вводив споживача кредитних послуг, тобто ОСОБА_2, в оману з метою отримання завищеної, несправедливої, безпідставної винагороди. Крім цього, ПАТ КБ "ПриватБанк" у момент укладення спірного договору не було дотримано обов'язкових вимог, передбачених Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, а сааме: банком у кредитному договорі та додатках до нього взагалі не було визначено абсолютного значення здорожчання кредиту, що свідчить про умисел банку на приховування реальних даних про вартість кредиту вцілому. Також ПАТ КБ "ПриватБанк" при укладенні договору та додатків до нього намагався неправомірно отримати завищені відсотки, а саме: як було визначено у висновку експерта сума відсотків повинна становити 321110,70 грн., а як випливає із графіку погашення кредиту (додаток №2 кредитного договору) позичальниця - ОСОБА_2 по закінченню сплати повинна виплатити банку лише відсотків у розмірі 440285,03 грн. Таким чином, з наведених обставин випливає, що ПАТ КБ "ПриватБанк" намагався на підставі додатку №2 до оспорюваного договору отримати від ОСОБА_2 на 119174,33 грн. більше ніж мав на це правові підстави згідно договору. Крім цього, про неправомірні дії ПАТ КБ "ПриватБанк" свідчать документи, які ним безпосередньо готувались, а саме: відповідно до додатку №1 кредитного договору «загальна вартість кредиту" випливає, що позичальник за весь час користування кредитом повинен виплатити банку суму відсотків та винагород у загальному розмірі 429452,00 грн.; відповідно до додатку №2 "графік погашення кредиту" за весь час користування кредитом позичальник повинен сплатити відсотків у розмірі 440285,03 грн. (підсумовано по графіку) та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 81688,96 грн. (підсумовано по графіку). Загалом ОСОБА_2 на підставі графіку погашення кредиту повинна сплатити, крім позики, 521973,99 грн., що є на 115967,82 грн. більше ніж фактично було вказано самим банком у графіку (додаток № 1) та на 95331,80 грн. більше ніж мала б сплатити ОСОБА_2 відповідно до висновку експертизи. Відповідно до ст. 230 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману», якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до п. 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому суд звертає увагу на той факт, що додатки до договору, як і самий кредитний договір, готувалися банком та надавалися на підпис ОСОБА_2 в приміщені банківської установи. Жодної можливості вплинути на порядок та спосіб готування графіку погашення кредиту у ОСОБА_2 не було, а тому дії банку щодо завідомо неправдивого внесення відомостей у графік погашення кредиту є доведеними та додаткового доказування не потребують. Більше того, суд звертає увагу на те, що розцінювати графік погашення кредиту як такий, що підготовлений виключно під впливом помилки, тобто помилково, не можна, оскільки як викладалось у позовній заяві, в графіку допущено непоодинокий факт порушення прав позичальниці, що спостерігається як на початку графіку погашення кредиту (період з 15.08.2008 року по 15.09.2011 року) так і в його кінці (період з 15.10.2027 року по 03.07.2028 року.) Тобто йде мова про включення у графік погашення кредиту сум з від'ємним значенням, що по своїй природі неможливо, адже графік повинен передбачати зменшення кредиту, а не його накопичення. Такі невідповідності графіку з умовами кредитного договору, що вже підтвердженні висновком судового експерта, свідчать виключно про умисел банку отримати більше коштів ніж передбачено базовими умовами договору, адже банк приймав від ОСОБА_2 кошти виключно по графіку і жодних перерахунків не здійснював. Суми погашення в додатку №2 до кредитного договору вказані з від'ємним значенням, тобто сплативши усю суму позики банк і надалі намагається отримати від позичальниці відсотки за користування кредитом, при цьому уже будучи винним самій же позичальниці. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України "Правові наслідки недійсності правочину" недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Враховуючи те, що ОСОБА_2 відповідно до даних положень має обов'язок повернути отримані від банку кошти у сумі 104260,00 грн., однак на виконання умов договору проводила щомісячні виплати, з'ясуванню підлягає сума коштів, яка має бути повернута сторонами. Для встановлення такої суми судом беруться до уваги дані, викладені у виписці по рахунку №29093058905504 відкритому на ім'я ОСОБА_2 для обліку усіх отриманих сум. За даними вказаної виписки випливає, що на рахунок банку (по кредиту рахунку) загалом надійшло 143787,11 грн. Враховуючи наведені обставин, на підставі вище вказаних вимог законодавства та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : Позов ОСОБА_2 задоволити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Визнати недійсним з моменту укладення додаток № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги №50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3 виданий 06.03.1998 року Косівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, ІН НОМЕР_2 понесені судові витрати за проведення експертизи в сумі 3672 (три тисячі шістсот сімдесят дві) грн. У задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Турянський І.Є. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37105812 Державний герб України Справа № 0910/1915/2012 Провадження № 22-ц/779/768/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є. І. Є. Суддя-доповідач Шишко А.І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючого Шишка А.І., суддів: Мелінишин Г.П., Шалаути Г.І., секретаря Вилки І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення додатку №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №2113 від 03.07.2008 року, зобов'язання повернути документи, які були отримані по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, а також стягнення судових витрат за проведення експертизи, за зустрічним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393 грн., виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року, - в с т а н о в и л а : Рішенням Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк". Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Визнано недійсним з моменту укладення додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за проведення експертизи в сумі 3672 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393 грн., виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат. В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеності обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги. Представник апелянта свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.06.2013 року судом була постановлена ухвала, якою задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено судову економічну експертизу. Вказаною ухвалою на розгляд експерта було поставлено питання: який розмір щомісячного (ануїтетного) платежу повинен бути, виходячи із базових умов договору, вказаних у п.8.1. кредитного договору. Як вбачається з висновку експерта, останній здійснював всі свої розрахунки виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами. В той же час, умовами договору є не положення якогось окремого пункту, а весь зміст договору в цілому. Судовий експерт невірно з'ясував, який саме метод нарахування процентів, передбачений у кредитному договорі. Зокрема, в пункті 3.3. кредитного договору передбачено, що сторони погодили порядок розрахунків за кредитним договором, а саме, що відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Проведення експертизи на підставі аналізу лише одного пункту договору призвело до неправильного розрахунку експертом як сукупної вартості кредиту, так і реальної відсоткової ставки. Експерт обчислював суми відсотків, виходячи з фактичної кількості днів у році та у кожному місяці. В той час, як умовами договору встановлено, що під час розрахунків у формулі використовується кількість днів у році - 360, а відтак кількість днів у кожному місяці є рівною - 30. Тобто, сума відсотків, обрахована експертом, кожного місяця все більше і більше відхилялася від умов кредитного договору. Помилковий розрахунок експерта призвів до помилкового висновку, що споживачу була надана невірна інформація під час укладення договору. Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості. Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи кредитний договір, додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору та іпотечний договір недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що дані вказані у додатках до кредитного договору та базові умови кредитування на які погоджувалась позичальник містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати, що банк, який готував кредитний договір та додатки до нього, свідомо вводив позичальника в оману з метою неправомірного отримання завищених сум винагороди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.07.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210, згідно якого позичальник отримала кредит в сумі 129460 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,23% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 04.07.2028 року. 06 травня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, якою до кредитного договору внесено зміни. Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 146982 грн. 13 коп. на наступні цілі: 100000 грн. на споживчі цілі та 42722 грн. 13 коп. на сплату страхових платежів. Також внесено зміни до п.2.1.3 та п.2.2.7 кредитного договору, які стосуються винагороди банку, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості та відповідальності сторін. Відсоткова ставка встановлена у розмірі 2,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №IFWWGA0000004210, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 03.07.2008 року укладено договір іпотеки №2113. Згідно даного договору ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме:будинок загальною площею 96,80 м.кв., житловою площею 61,20 м.кв., який розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Косів, вул. Б.Хмельницького, 26 та належить іпотекодавцю на праві власності. Судом першої інстанції встановлено, що умови кредитування, які були реально передбачені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню ОСОБА_2 та вимогам закону. Відповідно до висновку №8081 від 11.11.2013 року судово-економічної експертизи, реальна відсоткова ставка за кредитним договором №IFWWGA0000004210 становить 31,75%, сума відсотків по договору - 321110 грн. 70 коп., винагорода за резервування - 105531 грн. 49 коп. В той час як в кредитному договорі та додатках до нього вказано неправдиву інформацію про те, що реальна відсоткова ставка становить 25,23%, а сума відсотків та винагород становить 429452 грн. Таким чином, різниця між вказаними у кредитному договорі відсотками та тими, які мала сплатити позичальник складають 6,52%; для відсотків та винагород - завищено на 2809 грн. 81 коп.; для щомісячного платежу - завищено на 10 грн. 87 коп. Такі самі суми вказані у додатку №1 (загальна вартість кредиту) та додатку №2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору №IFWWGA0000004210. При цьому, у кредитному договорі №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та додатках до нього взагалі не вказано абсолютне значення здорожчання кредиту. Розмір відсотків, які зазначені в договорі та додатках до нього (321110 грн. 70 коп.) не відповідає реальному розміру відсотків, що мала сплатити ОСОБА_2 у разі належного виконання умов договору, однак цього в кредитному договорі зазначено не було, тобто мало місце приховування суттєвих умов договору. Загалом ОСОБА_2 на підставі графіку погашення кредиту повинна сплатити, крім позики, 521973 грн. 99 коп., що є на 115967 грн. 82 коп. більше ніж фактично було вказано банком у графіку (додаток №1) та на 95331 грн. 80 коп. більше ніж мала б сплатити ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта. На думку колегії суддів це свідчить не про помилку відповідальної особи, яка оформляла відповідні документи, а про намір приховати реальну відсоткову ставку та винагороду банку. Всі ці розбіжності являються такими, що поліпшують становище банку, який розробляв спірний договір, а позичальник в момент підписання договору не могла точно вирахувати ці суми, що свідчить про намір ПАТ КБ "ПриватБанк" отримати завищені суми винагороди за надані послуги по кредитуванню. Зазначений висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, суд дійшов законного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, оскільки в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї з сторін правочину. У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що банком належним чином було доведено до відома ОСОБА_2 зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, наслідки його укладення, та що сторони при підписанні договору досягли згоди з усіх істотних його умов, оскільки зазначені доводи висновків суду не спростовують. Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_2, підписуючи договір, підтвердила ознайомлення лише з тими положеннями, які були викладені банком в умовах договору. Однак банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком ануїтетного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі. Також не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про те, що судовий експерт всі свої розрахунки робив виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами. Як вбачається з експертного висновку №8081 від 11.11.2013 року, крім вирішення питання про розмір щомісячного (ануїтетного) платежу, згідно базових умов, вказаних у п.8.1. кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, судовому експерту також було поставлено ще два питання: щодо відповідності обрахованої та вказаної у додатку №1 та додатку №2 суми відсотків та винагород умовам кредитного договору; щодо реальної (фактичної) відсоткової ставки відповідно до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та якою є сукупна вартість кредиту. По цих двох питаннях судовим експертом було надано експертний висновок, що являється неможливим без дослідження всіх умов кредитного договору та додатків до нього у їх сукупності (а.с.101-107, Т.2). Крім того, Висновки експертизи оцінювалися судом згідно зі ст.212 ЦПК України у сукупності з іншими доказами, які є в матеріалах справи. Висновки експертизи не викликають сумнів і у суду апеляційної інстанції. Враховуючи все вищенаведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсними з моменту укладення: кредитного договору та додатку №2 "графік погашення кредиту". Оскільки недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, тому суд правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору іпотеки №2113 недійсним та зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів на нерухомість. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують. Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити. Рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий А.І. Шишко Судді: Г.П. Мелінишин Г.І. Шалаута http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38127457

Державний герб України Справа № 309/4868/14-ц Провадження № 2/309/245/15 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2015 року м. Хуст Хустський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Кемінь В.Д. при секретарі судового засідання Плиска Т.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хустського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та визнання недійсними споживчих кредитних договорів, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в особі свого представника ОСОБА_3 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними споживчих кредитних договорів та договорів іпотеки. Позов мотивовано тим, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Позивач вважає, що відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Вважає, що відповідач не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті (у даному випадку у доларах США) йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ, а надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Окрім того використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною, всупереч принципу добросовісності, має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з відповідачем - надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає їй право відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Посилаючись на зазначені обставини, а також в зв'язку з тим, що відповідач не мав права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам, просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до кредитного договору №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року; до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та до додаткової угоді №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року. В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діють на підставі повноважень наявних у матеріалах цивільної справи не з'явились, подали до суду заяву в якій просили суд розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Не заперечили, щодо проведення заочного розгляду справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом публікації в газеті «Урядовий кур'єр» № 244 від 30.12.2014 року. Причини його неявки суду не відомі. З врахуванням наведеного, у відповідності до ст. 169 ч. 4 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права і взаємовідносини сторін, а також те, що позивач та його представники не заперечили проти розгляду справи без участі відповідачів, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного. Згідно з вимогами ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. В ході розгляду справи судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Також встановлено, що 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень Платежі, згідно умов кредитних договорів, повинні були вноситися відповідно до Додатку № 1 до кожного кредитного договору (Графік погашення кредиту). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов'язаннями відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноважень державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - Сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд ( вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать( орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. В ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів, щодо спростування позовних вимог в тому числі, щодо підтвердження отримання останнім генеральної ліцензії на здійснення валютних операції для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Крім того, НБУ листом від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вказує, що наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Частина 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», встановлює, що якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону. Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договорів недійсними. Проте як вбачається з матеріалів справи Банк не попередив позивача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору. Позивачу з боку Банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит. Договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року містить несправедливі умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку (див. п.1.9.3), і лише в інтересах та з боку Кредитора, що є порушенням як Закону України «Про захист прав споживачів» так і п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в частині того, що «…договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору», отже відповідно до мети Закону, Договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання Договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника). п.4.1.1. Договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року вказує, що «За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору». Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107, на момент укладення договору облікова ставка НБУ встановлена у розмірі 12,0%. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року складає: 12%*2*365 днів = 8760% річних що на 8710% перевищує встановлені законом норми, а тому є несправедливою умовою. Поряд з цим, зі змісту Кредитного договору №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року, а саме з п.16.3., вбачається що За прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року складає: 0,5%*365 днів = 182,5% річних, що на 135,5% перевищує встановлені законом норми, а тому така умова є несправедливою. Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору». Спірні договори не містять умов або правил, які б регулювали відповідальність Кредитора ні за невиконання, ні за неналежне виконання кредитором умов договору, що суперечить ст. 628 ЦКУ та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». З аналізу договорів про надання споживчого кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких договір в силу його реальності не є укладеним), - а саме, зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника. Отже, ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається до банку з проханням видати кредит та укладає Договір про надання кредиту. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Кредитор, в судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такими операціями також є позичальник, так як банк надає на його користь суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії не передбачено. Крім того, п. 1.2. вказаного Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Позивач, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за Договорами про надання споживчого кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Банку. Так, договорами передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення. Отже, сторонами у вказаних договорах та Графіках погашення кредиту до них погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано право здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірними договорами споживчих кредитів, в тому числі під час внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом внесення доларів США в касу. Крім того, ці положення розгорнуті у листі НБУ від 02.06.2000 року, «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема, про те, що наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірних кредитних договорів законодавством України не було передбачено право громадян України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Отже, оспорюванні кредитні договори, відповідно до ст. ст. 203,215, 227 ЦК України є недійсними. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання споживчого кредиту №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року, в забезпечення виконання яких між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем, було укладено іпотечний договір від 08.02.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень, та договору надання споживчого кредиту №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладено іпотечний договір від 02.07.2008 року та додатковий правочин №1 до договору іпотеки від 02.07.2008 року, що посвідчені приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень також підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року, згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання спірного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав". Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості сторін щодо застосування наслідків недійсності Іпотечних договорів, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, суд вважає можливим в порядку застосування реституції за недійсними Іпотечними договорами, та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нерухомого майна . За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК ( 435-15 ) та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. банком видано 60 000, 00 доларів США, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 75401 доларів США (у 2008 році -9316 доларів США, у 2009 році 8842,82 доларів США, у 2010 році 10918,64 доларів США, у 2011 році 11744,46 доларів США, у 2012 році 11855,40 доларів США, у 2013 році 11855,28 доларів США, у 2014 році 10868,40 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості. Також встановлено, що на виконання умов кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року банком видано 41 000, 00 доларів США кредитних кошти, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 49300,51 доларів США (у 2008 році - 3258,02 доларів США, у 2009 році -7853,1 доларів США, у 2010 році -7837,58 доларів США, у 2011 році 7852,89 доларів США, у 2012 році -7852,8 доларів США, у 2013 році -7852,8 доларів США, у 2014 році -6793,32 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості. Загальна сума сплачених коштів внесених позивачем в рахунок погашення заборгованостей за договорами становить 124701,51 доларів США. Визнаючи кредитні договори та договори іпотеки недійсним, суд вважає за необхідне застосувати реституцію та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 різницю між вже сплаченими коштами банку та отриманими коштами, що становить 23 701, 51 доларів США, зняти заборони на відчуження, накладених нотаріусами при посвідченні договорів іпотеки. Виходячи з наведеного та керуючись Конституцією України, Рішенням КСУ № 15-рп/2011 від 10.11.2011р., ст.ст.10,60,88,197, 209,212-215,226 ,227 ЦПК України ст.ст.215,216,227,524,628, 1054 ЦК України, ст.ст. 22,24 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд - Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США. Визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США. Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. в сумі 75401 доларів США. та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 60000,00 доларів США. Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року в сумі 49300,51 доларів США та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 41000,00 доларів США. Зобов'язати реєстраційну службу Хустського районного управління юстиції Закарпатської області зняти іпотеку та заборону на відчуження житлового будинку загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2, та вилучити їх з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області. На рішення суду відповідач ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» може подати заяву про його перегляд протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Хустського районного суду: підпис: Кемінь В.Д. З оригіналом вірно Суддя Хустського районного суду: Кемінь В.Д. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42569977

Державний герб України Справа № 522/16073/14-ц Провадження № 2/522/155/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді Свяченої Ю.Б. при секретарі Шеян І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, та просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2; зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати її повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, та зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути позивачці у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 28 березня 2008 року між нею та Банком був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав їй грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також позивачка зазначила, що станом на 01 липня 2014 року нею сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США. Вищевказані договори позивачка вважає недійсними, оскільки Банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті їй, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ. Також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції України та ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки представників позивачки та відповідача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. Крім того, 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11325068000. У забезпечення вищевказаного договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року був укладений договір поруки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також судом встановлено, що станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США, що підтверджується відповідною випискою за кредитним договором, наданою представником позивачки до суду. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу. У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання. Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо. При цьому, судом встановлено, що у кредитному договорі не визначено, що валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США) зобов'язання, покладені тільки на позичальника. Тобто, Банк не попередив позивачку про відповідні валютні ризики, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Позивачка не могла передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки вона не є фахівцем в галузі фінансів. Кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав ОСОБА_1 інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту. При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Отже, суд приходить до висновку, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивачки, її було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку. Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд вважає, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування). Згідно п. 2. ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Так, згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Також судом встановлено, що у кредитному договорі № 11325068000 від 28 березня 2008 року зобов'язання позивачки, як позичальника, було виражене з іноземній валюті (п. 1.1. кредитного договору). Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов'язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що суперечить вимогам ст. 533 ЦК України. Разом з цим, у ПАТ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є порушенням ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» . Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видами діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону, Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори - договору іпотеки та договору поруки. Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів недійсними, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов'язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року. Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона постилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230, 236, 524, 533, 548, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209-210, 213-215, 218 ЦПК України суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. Зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Ю.Б. Свячена http://reyestr.court.gov.ua/Review/42420947

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42044742 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Ситнік О.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа − ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмети іпотеки, виселення, стягнення судового збору; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_6, треті особи: Орган опіки та піклування Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, про встановлення факту проживання, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, скасування реєстраційний записів; за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_6, про скасування рішення сесії про прийняття в експлуатацію будівлі, визнання права власності на частину житлового будинку, визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом, у якому просило звернути стягнення на предмети іпотеки - житловий будинок по АДРЕСА_1 площею 126,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:2167, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом проведення публічних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 800003180, що станом на 19 липня 2011 року склала 3 196 303 грн 57 коп.; виселити осіб, які проживають у вказаному житловому будинку без надання іншого житлового приміщення. У лютому 2012 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили становити факт проживання малолітньої дитини − ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину − договору іпотеки, укладеного 19 лютого 2008 року за № 800003180-И між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7; скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек від 19 лютого 2008 року № 17065811; скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за реєстраційним № 6624371 у витягу від 19 лютого 2008 року № 17065889. У травні 2013 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила скасувати рішення виконкому Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 14 вересня 2007 року № 89 про затвердження акта прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/3 частини вказаного житлового будинку; визнати недійсним договір іпотеки від 19 лютого 2008 року № 800003180-И. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 січня 2014 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Звернуто стягнення на предмети іпотеки − житловий будинок по АДРЕСА_1 площею 126,3 кв. м, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 вересня 2007 року серії ЯЯЯ № 950370, та земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,100 га, кадастровий номер 5122786400:02:001:2167, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 664672, виданого 21 вересня 2007 року відділом земельних ресурсів у Комінтернівському району та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752401501, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предметів іпотеки для їх подальшої реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на ці види майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» шляхом проведення прилюдних на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 800003180, що станом на 19 липня 2011 року склала 3 196 303 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2014 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 січня 2014 року у частині задоволення позову ПАТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасовано, позов задоволено. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 19 лютого 2008 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ «Альфа-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що 19 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 800003180, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 131 тис. доларів США зі сплатою 13,8 % річних строком до 19 лютого 2023 року (а. с. 8-15, т. 1). На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 19 лютого 2008 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № 800003180-И, згідно з умовами якого останні передали в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 126,3 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,100 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 29-36 ,т. 1). Відповідно до п. 3.1 іпотечного договору предметами іпотеки є житловий будинок, який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 вересня 2007 року серії ЯЯЯ № 950370, та земельна ділянка, кадастровий номер 5122786400:02:001:2167, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 664672, виданого 21 вересня 2007 року відділом земельних ресурсів у Комінтернівському районі Одеської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752401501 (а. с. 37-43, т. 1). У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору станом на 19 липня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 400 986,51 доларів США, що еквівалентно 3 196 303 грн 57 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 127 644,09 доларів США, що еквівалентно 1 017 463 грн 81 коп.; заборгованість за відсотками - 48 728,58 доларів США, що еквівалентно 388 420 грн 38 коп.; пеня - 224 613,84 доларів США, що еквівалентно 1 790 419 грн 38 коп. Пунктом 8.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору. У разі порушення боржником основного договору та/або порушення іпотекодавцями умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям та/або боржникам листом з повідомленням письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначає стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у строк, що не перевищує 30 календарних днів, з моменту відправлення відповідної вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2004 року проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1. Їхній син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає у вказаному будинку разом з батьками з листопада 2005 року (а. с. 81−82, т. 1). Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Із довідки Служби у справах дітей Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 24 лютого 2014 року № 11-8-22 вбачається, що дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на укладення іпотечного договору, службою у справах дітей Комінтернівської районної державної адміністрації не надавався (а. с. 82, т. 2). Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК відчуження майна на підставі правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, тому за правилами ст. 215 ЦК України такий правочин підлягає визнанню недійсним. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову банку та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, оскільки договір іпотеки від 19 лютого 2008 року укладено на порушення вимог ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» без дозволу органу опіки та піклування і відповідно до ст. 224 ЦК України цей договір є нікчемним. Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відхилити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Ситнік О.М., Маляренко А.В., Нагорняк В.А.