Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'недействительность договора ипотеки'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд та Антирейд
    • Рейдерське захоплення
    • Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
    • Банки та кредитні спілки, які не виплачують депозити
    • Депозитні та кредитні договори
    • Юридична консультація - чати з юристом
    • Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
    • Загальні питання та новини з сайту
    • Відеоконсультації та юридичні новини
  • IT - Розділ
    • Нововведення форуму
    • Біткоїни, блокчейн, майнінг, електронні платіжні системи

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

  1. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Номер провадження: №22-ц/791/1060/13 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І. Категорія 27 Доповідач: Слюсаренко О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2013 року червня місяця 07 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі: головуючого : Радченко С.В. суддів: Вербицької Л.І. Слюсаренко О.В. при секретарі: Герасименко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ''Ерсте Банк'' про визнання кредитного договору недійсним,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» ( далі за текстом - Банк) звернулось до суду зі вказаним цивільним позовом , посилаючись на те, що 28.03.2008 року з ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого відповідачеві була відкрита відновлювальна кредитна лінія у розмірі 80 000 доларів США з кінцевим строком погашення до 27.03.2010 року із сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору в той же день з ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з порушенням відповідачем строків погашення кредиту та відсотків за користування коштами позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у розмірі 80 000 дол. США, заборгованість по відсотках у сумі 34 743, 23 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 224 294,62 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 81 552,74 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні не нижче від звичайної на цей вид майна на підставі проведеної оцінки та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги Банку. У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ерсте Банк» , посилаючись на те, що кредитний договір від 28.03.2008 року та інші надані Банком документи він не підписував, а про існування зазначеного договору йому стало відомо лише після пред'явлення позову до нього. Виходячи із зазначеного, просив суд визнати кредитний договір №014/5150/9/12425 від 28.03.2008 року недійсним. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2, зобов'язано ОСОБА_2 повернути Банку грошові кошти у розмірі 73481, 86 дол. В задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року за заявою Банку накладено арешт на предмет іпотеки. ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 14 лютого 2013 року , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права , просить її скасувати та відмовити Банку у задоволенні заяви про накладення арешту. В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги по первинному позову задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2, пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати , ухвалити нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку. В письмових заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду Банк просить її відхилити , а ухвалу залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ПАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2 підлягають відхиленню. Перевіривши доводи апеляційної скарги на ухвалу суду та її відповідність вимогам процесуального закону, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити. Задовольняючи заяву Банку про накладення арешту на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з недійсності кредитного договору і наявності визначених ст. 1057-1 ЦК України підстав для накладення арешту на заставне майно. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань " від 02.10.2012, який набрав чинності з 04.11.2012 року Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1. Відповідно до ч. 2 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. А відтак дія норми ст. 1057-1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави , укладені після набрання ним чинності , тобто після 04.11.2012 року. Зважаючи, що спірний кредитний договір був укладений до набрання чинності зазначеним Законом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення арешту на предмет іпотеки, а тому ухвала суду від 14 лютого 2013 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову Банку у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки . Задовольняючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, та відмовляючи Банку у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підпис на кредитному договорі виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, через що він є недійсним . Відповідно до роз'яснень даних у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору від 28.03.2008 р. ВАТ " Ерсте Банк" , правонаступником якого є ПАТ" Ерсте Банк", відкриває позичальнику ОСОБА_2 відновлювану кредитну лінію в сумі 80000 грн. зі строком користування до 27.03.2010 р. 28.03.2008 року між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором від 28.03.2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 8076/02 від 31.10.2012 року підписи від імені ОСОБА_2 у кредитному договорі від 28.03.2008 р., у повідомленні позичальника- фізичної особи про умови надання кредиту від 28.03.2008 р., у розрахунку орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Оцінивши висновки експерта відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений без вільного волевиявлення ОСОБА_2, як сторони правочину, оскільки він кредитний договір не підписував, а тому обґрунтовано визнав цей правочин недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України і застосував наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. За таких обставин правильним є висновок суду про відмову Банку у задоволенні вимог про стягнення нарахованої заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Посилання судом при цьому на ст. 1057-1 ЦК України як підставу застосування наслідків недійсності правочину, яка не може бути застосована до спірних правовідносин , не впливає на правильність вирішення справи, а тому не вбачаться визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав для зміни рішення. Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що відсутність його підпису на кредитному договорі є підставою для визнання спірного договору неукладеним, не приймаються колегією суддів до уваги, як такі, що не ґрунтуються на законі, що регулює спірні правовідносини. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та доводи апеляції ПАТ «ЕрстеБанк», як такі , що не підтверджені належними доказами до уваги колегією суддів не приймаються і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції, який розглянув справу на підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та в межах заявлених позовних вимог, норм матеріального та процесуального закону, як і б призвели до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.303, 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 відхилити. Ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року скасувати, постановити нову . У задоволенні заяви ПАТ " Ерсте Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки відмовити. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку. головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31852325
  2. Державний герб України ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" грудня 2012 р. Справа № 5023/3920/12 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. при секретарі Деппа-Крівіч А.О. за участю представників сторін: позивача -Бігдан О.А., довіреність б/н від 22.08.2012 р. 1-го відповідача -не з'явився 2-го відповідача -Криженка О.М., довіреність № 378 від 09.10.2012 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ (вх. № 3637 Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.12 у справі № 5023/3920/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгоритм" м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", м. Харків; 2. Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ про визнання недійсним договору та стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: У серпні 2012 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгоритм", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", 80000,00 грн. шкоди, заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості, шляхом передання її в іпотеку. До початку розгляду справи по суті позивачем доповнено предмет позову вимогою про визнання недійсним іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії та ТОВ «Компанія «Опціон», посвідченого 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за №5083В. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2012 р. прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, залучено до справи 2-го відповідача -Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", м Київ. Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 (суддя Жельне С.Ч.) усне клопотання представника другого відповідача про зупинення провадження у справі відхилено. Позов задоволено частково. Визнано іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон», посвідчений 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083 - недійсним. В решті позовних вимог позов залишено без розгляду. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алгоритм»солідарно судовий збір в сумі 1 073,00 грн. Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» з рішенням місцевого господарського суду не погодилося, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Заявник скарги вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення по справі, не врахував суть всіх сумнівних правовідносин, які зазначені в апеляційній скарзі; безпідставно відмовив в зупиненні провадження у справі; не застосував приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними 2-м відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення -без змін. 04.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк»звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про накладення арешту, в порядку ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодекс України, на майно, яке є предметом іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., як різновиду застави, а саме: на нежитлову будівлю, корпус літ. «1-Б», загальною площею 12758,97 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 1,3134 га та за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, вул. Петровського, б. 163-б. 05.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк» звернулось з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розслідування кримінальної справи № 60101507. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. в задоволенні клопотання ПАТ «Кредитпромбанк» про зупинення розгляду апеляційної скарги відмовлено. Розгляд справи відкладено на 13.12.2012 р. 12.12.2012 р. позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких виклав свою позицію стосовно заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на предмет іпотеки та просив суд в задоволенні вказаної заяви відмовити. 1-й відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалося, про час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, що підтверджується наявним у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 017475. Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1-й відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника 1-го відповідача, за наявними у справі доказами. Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, 18 грудня 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»(перший відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», перейменованим в подальшому в Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»(другий відповідач), був укладений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ, посвідчений 18 грудня 2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083. Згідно п. 1.1 іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., предметом іпотеки за ним є нежитлова будівля (корпус літ. «1-Б», загальною площею 12 758,97 кв.м.), що розташована за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, та належна іпотекодавцю (відповідач-1) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р., укладеного між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон». Звертаючись до господарського суду, позивач просив визнати іпотечний договір недійсним та стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди з 1-го відповідача. В обґрунтування викладених вимог позивач послався на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, що набрало законної сили, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу корпусу №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, загальною площею 12 758,97 кв.м., укладений між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон» 15.10.2007 р., та посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гугель А.С.; визнано незаконним набуття відповідачем - ТОВ «Компанія «Опціон»права власності на корпус №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, з моменту реєстрації. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо визнання спірного іпотечного договору недійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначене рішення суду на час розгляду справи є чинним та не скасованим, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про не набуття покупцем за вказаним договором купівлі-продажу, ТОВ «Компанія «Опціон», статусу власника майна, відповідно до чого 1-й відповідач не мав правових підстав для укладання спірного іпотечного договору. Залишаючи без розгляду позовні вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 80000,00 грн., заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості шляхом передання її в іпотеку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належним та допустимим доказами факт спричинення йому 1-м відповідачем будь-яких матеріальних збитків, внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу та не надано на вимогу суду доказів в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення коштів з 1-го відповідача. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до п.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Таким чином, наслідком визнання договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р. Недійсним є той факт, що 1-й відповідач не набув статусу власника на об'єкт нерухомості, що був предметом вказаного договору, а саме на нежитлову будівлю літ. «1-Б», розташовану за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б. Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Наведені норми кореспондуються із приписами ст. 5 закону України «Про іпотеку», відповідно до якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Відповідно до викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що, у зв'язку із визнанням договору купівлі-продажу від 15.10.2007р., укладеним щодо об'єкту нерухомості, який надалі був об'єктом оспорюваного договору іпотеки, недійсним, та, відповідно, відсутності набуття ТОВ «Компанія «Опціон»статусу власника майна, ТОВ «Компанія «Опціон»не мало право на укладання спірного іпотечного договору, в якості іпотекодавця, за відсутністю права власності на предмет іпотеки. Тобто, оспорюваний договір іпотеки підписаний з боку іпотекодавця особою - ТОВ «Компанія «Опціон», яка не мала правових підстав для його укладання. Вказане відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 22.06.2010 р. у справі № 38/9-09, відповідно до якої встановлення недійсності договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, призводить до не набуття покупцем за договором права власності на такий об'єкт нерухомості, та, як наслідок, до відсутності правових підстав для подальшого укладення іпотечного договору щодо такого майна. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Відповідно до ст.182 ЦК України, ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 06.08.2012 р. на даний час є заборона на нерухоме майно, зареєстрована приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. на підставі іпотечного договору №07/059/І02/06-КЛТ від 18 грудня 2007 р. Підставою внесення вказаного обтяження зазначений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним. Згідно ч. 2 ст. 593 Цивільного кодексу України, у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину. Відповідно до викладених фактів, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд в оскаржваноу рішенні дійшов до законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсним спірного договору іпотеки. Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним. Таким чином, на час вирішення спору, у зв'язку з існуванням заборони на підставі спірного іпотечного договору, позивач позбавлений можливості розпорядження належним йому, відповідно до рішення суду, майном, що є порушенням законних прав та інтересів позивача. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань заявника апеляційної скарги, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним іпотечного договору, на положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Колегія суддів зазначає, що визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості майна, встановлює факт того, що покупець відповідного об'єкту нерухомості не набув статусу власника предмета нерухомості, у зв'язку з чим були відсутні правові підстави для укладання іпотечного договору, та, відповідно, обтяження об'єкту нерухомості іпотекою, внаслідок чого застосування до спірних правовідносин приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним. Посилання заявника скарги на безпідставну відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі є такими, що не відповідають обставинам справи оскільки в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що не вбачає підстав для зупинення провадження у справі до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, враховуючи відсутність доказів такого перегляду, а також факту оскарження 2-м відповідачем зазначеного рішення, яке на час прийняття оскаржуваного рішення є чинним. Стосовно заявленого ПАТ «Кредитпромбанк» клопотання про накладання арешту на майно, що було предметом іпотечного договору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Згідно ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, правова норма, на яку посилається заявник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№ 5405-VІ від 02.10.2012 р., що набув чинності 04.11.23012 р. Таким чином, ставити питання щодо накладання арешту на об'єкти застави під час вирішення спору щодо недійсності договору застави кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, тобто після 04.11.2012 р. Оскільки оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 р., в зв'язку з чим у відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України, приписи ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 р. Крім того, згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення, в зв'язку з чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, колегією суддів в процесі апеляційного перегляду встановлено законність та обґрунтованість висновків, викладених в рішенні господарського суду про визнання договору іпотеки недійсним. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представником скаржника подано клопотання про накладення арешту на майно, що було предметом іпотечного договору. Апелянт обґрунтовує клопотання посиланням на ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Правова норма, на яку посилається скаржник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст.1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№5405-УІ від 02.10.2012р., що набув чинності 04.11.2012р. Таким чином, ставити питання перед судом щодо накладення арешту на об'єкт застави, під час спору щодо недійсності договору застави, кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, а саме після 04.11.2012 року. В той же час, оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 року, в зв'язку із чим, у відповідності до ст.5 ЦК України, приписи ч.5 ст.1057-1 ЦК України (що набули чинності 04.11.2012 року) не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 року. Крім того, відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Як було зазначено, відповідно до ч. 5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення. Тобто, апеляційний господарський суд має можливість вирішувати питання щодо накладення такого арешту лише у випадку скасування ним рішення господарського суду, та винесення ним нового рішення про визнання договору застави (іпотеки) недійсним. В той же час, по-перше, оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, позов задоволено в частині визнання іпотечного договору недійсним, в зв'язку із чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст.101 ГПК України. По-друге, як встановлено колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, оскільки рішення про визнання іпотечного договору недійсним приймав місцевий господарський суд, а суд апеляційної інстанції, за наслідками перевірки законності та обґрунтованості рішення, не вбачає підстав для його скасування, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору. Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі ПАТ «Кредитпромбанк»і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження. Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 року по справі № 5023/3920/12 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування. На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» залишити без задоволення. Рішення господарського Харківської області від 04.10.2012 року по справі №5023/3920/12 залишити без змін. В задоволенні заяви ПАТ «Кредитпромбанк» про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору, відмовити. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів. Повний текст постанови підписано 14 грудня 2012 року. Головуючий суддя Тихий П.В. Суддя Ільїн О.В. Суддя Россолов В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28138610
  3. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Провадження № 22ц/790/571/13 Справа № 2036/3662/2012 Головуючий 1 інст. - Білінська О.В. Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2013 року м. Харків Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі : Головуючого - судді - Яцини В.Б., суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В., при секретарі : Гопко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, - ВСТАНОВИЛА: В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (нині - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», далі по тексту - Банк), після уточнення якого зазначила, що її чоловік ОСОБА_3 уклав кредитний договір, згідно з умовами якого отримав у банку кредит у розмірі 9900 тисяч доларів США, який зобов'язувався повернути в строк до 21.09.2012 року. В забезпечення виконання даного кредитного договору ОСОБА_3 уклав договір іпотеки від 22.09.2006 року, згідно з умовами якого надав в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. На час укладення договору та на теперішній час у даній квартирі вона проживала з чоловіком та трьома дітьми. Приватний нотаріус посвідчив договір іпотеки за відсутності згоди органу опіки та піклування. В квартирі, яка є предметом іпотеки, проживала неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак передача житла в іпотеку кредиторові порушує права неповнолітньої дитини, яка проживає і зареєстрована в цій квартирі. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на те, що позивач по справі не є стороною спірного договору іпотеки, жодні права позивача та її малолітньої дитини ОСОБА_5 не порушені, оскільки малолітні діти на момент укладення спірного договору іпотеки в іпотечній квартирі не проживали та невідповідності способу захисту порушених, на думку позивача, прав ОСОБА_5 обставинам справи і особі позивача. Третя особа приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, в письмових поясненнях зазначив, що позов не визнає та заперечує проти нього. Представник третьої особи Служби у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з'явився. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати як необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надана належна оцінка фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року є власністю ОСОБА_3 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, відповідно до якого ОСОБА_3, для забезпечення повернення Банку до 21 вересня 2016 року отриманого у нього кредиту в сумі 9900 грн. передав в іпотеку вказану квартиру. Одночасно приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області було накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яка належить ОСОБА_3, до припинення дії іпотечного договору. До укладення оспорюваного договору іпотеки позивач надав нотаріусу, який посвідчив спірний договір, правовстановлюючі документи та поінформував, що квартира належить йому на праві спільної сумісної з позивачкою ОСОБА_2, яка надала згоду на укладення цього договору. Відповідно до п. 44 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року, при встановленні факту порушення прав дитини суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладення договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Відмовляючи у задоволенні позову за його необґрунтованістю та недоведеністю суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав жодних доказів проживання чи реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 за адресою переданої в іпотеку квартири, на день укладення цього договору. Окрім того, позов, який обґрунтований порушення прав неповнолітньої дитини, не був поданий в її інтересах. Однак при цьому районний суд з порушенням положень п. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і не роз'яснив позивачці вимоги закону про зміст належних доказів на підтвердження доводів позову, що зашкодило їй вчасно надати до суду довідку про реєстрацію її неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, за адресою іпотечної квартири на день укладення цього договору, що за законом потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення цього договору, яка у даному випадку була відсутня, внаслідок чого з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не застосував по справі норми частини першої статті 224 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню. Так, згідно до довідки начальника Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263 ОСОБА_2, яка з 01.12.2006 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, має наступний склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3, зареєстрований за вказаною адресою з 18.01.2006 року; син ОСОБА_7, зареєстрований з 16.05.2007 року; донька ОСОБА_6, зареєстрована з 18.01.2006 року (а.с. 121). Зміст вказаної довідки узгоджується з даними, які були надані на запит апеляційного суду із Чкаловського ВУЖКГ та містяться у формах Б (поквартирна картка на всіх зареєстрованих за вказаною адресою осіб), у формах А на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою іпотечної квартирии з 18.01.2006 року разом зі своїм батьком ОСОБА_3, який є її власником. ОСОБА_2, мати доньки, була зареєстрована за вказаною адресою пізніше у зв'язку з відсутністю документів на реєстрацію. Як вбачається із посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 приїхала з Грузії у 2003 році, а вказана посвідка була їй видана лише 16 жовтня 2006 року (а.с. 4). Як вбачається із копії тимчасового свідоцтва про народження, виданого 24.04.2001 року, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Ці дані узгоджуються із свідоцтвом про народження ОСОБА_6, яке було видано 19.04.2007 року, (а.с. 8). При цьому судова колегія відхиляє надану Банком копію довідки іх Чкаловського ПУЖКХ від 13.09.2006 року про те, що ОСОБА_3 проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, оскільки з огляду на невідповідність цих даних інформації, що міститься у вказаних формах В і А, які є первинними даними обліку, її достовірність викликає сумнів, і тому з цих підстав та відповідно до ст. 59 ЦПК України бере до уваги вказану довідку Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263, яка узгоджується із первинними даними обліку про місце реєстрації сім'ї Вартанян, на підставі чого вважає встановленим, що на день укладення договору іпотеки, 22 вересня 2006 року, в цій квартирі мешкали і були належним чином зареєстровані ОСОБА_3 та його малолітня донька ОСОБА_5. Однак при укладенні договору іпотеки 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 № 6/1/09/2006/980 - І 035 згоду чи дозволу органу опіки та піклування не було отримано. У Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року на підставі договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» внесено відповідний реєстраційний запис, а також - у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Згідно до ст. 17 закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Стаття 17 закону України «Про охорону дитинства» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За статтею 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Частиною 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, до яких належить й право користування, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору. З огляду на наведені обставини та правове обґрунтування висновки районного суду з приводу того, що позивачка у даній справі не діяла в інтересах своєї малолітньої доньки є безпідставними. Оскільки суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки не відповідають обставинам справи; внаслідок чого були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати. Під час апеляційного провадження ВАТ КБ «Надра» заявило про накладення арешту на вказану іпотечну квартиру в порядку ст. 1057-1 ЦК України, за якою визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Однак, оскільки вказаною нормою ЦК був доповнений законом України N 5405-VI від 02.10.2012 року, тобто після укладення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035 від 22 вересня 2006 року, то вказаний закон відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Тому передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт у даній справі не може бути застосований і у задоволенні заяви Банку необхідно відмовити. Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року скасувати. Позов ОСОБА_2 задовольнити. В результаті припинення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 стосовно належного йому нерухомого майна: 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_1: - скасувати запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра»; - скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені при розгляді справи, в сумі 110 грн. У задоволенні заяви ПАТ КБ «Надра» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/31231332
  4. Державний герб України Справа № 0917/930/2012 Провадження по справі № 2/354/35/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2013 року м.Яремче Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого судді Гандзюка Д.М. секретаря Вітюк Н.М. з участю: позивачки ОСОБА_1 представника позивачки ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Яремчанської міської державної нотаріальної контори, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсними договорів, виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,- встановив: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5, третіх осіб: Яремчанської міської державної нотаріальної контори; ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. та іпотечного договору від 18.01.2007 р., виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи за №4368606 від 18.01.2007 р. і за №4368860 від 18.01.2007 р., зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Судом залучено до участі в справі як співвідповідачів замість третіх осіб: Яремчанську міську державну нотаріальну контору, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України". Позивачка позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з сфальсифікованим договором дарування від 23.03.2005 р. ОСОБА_5 став власником земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1. 25.12.2006 р. ОСОБА_5 уклав з Ощадним банком України кредитний договір № 825. За умовами названого договору було передбачено укладення для забезпечення виконання зобов'язання договору іпотеки. Не маючи наміру повертати кредит, ОСОБА_5 18.01.2007 р. уклав з банком іпотечний договір. Предметом іпотеки за названим договором є нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0.11 га та житловий будинок загальною площею 100.6 м2 по АДРЕСА_1. 18.01.2007 р. Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказаний будинок. Про накладення заборон внесено записи №4368606 і №4368860 в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. визнано недійсним договір дарування від 23.03.2005 р. житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за № 478. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. назване рішення залишено без змін. В зв'язку з цим рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. набрало законної сили. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. відхилено касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України». Прокурор міста Яремче в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся в Яремчанський міський суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 727 000 грн. для повного погашення суми кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. названий позов задоволено повністю. Позивачка вважає, що названим рішенням інтереси банку були повністю захищені. 12.11.2012 р. Яремчанська міська державна нотаріальна контора на підставі заповіту видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до названого свідоцтва позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що предметом іпотеки не може бути майно, власником якого вона є. Такий правочин суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок і конституційні права людини, дозволяє незаконно заволодіти майном. Договір дарування визнаний судом недійсним і він є недійсним з моменту вчинення. Тому договір іпотеки 18.01.2007 р. укладений безпідставно. Позивачка просить визнати недійсним кредитний договір № 825 від 25.12.2006 р. та визнати недійсним договір іпотеки від 18.01.2007 р., які були укладені між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Івано-Франківського обласного управління. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 4368606 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на будинок АДРЕСА_1 та запис № 4368860 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на земельну ділянку, реєстраційний номер 010629800078, кадастровий номер 2611040300:30:006:0046, що розташована по АДРЕСА_1 Зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Позивачка в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Вона пояснила, що договір дарування земельної ділянки та будинку визнано недійсним. У зв'язку з цим, всі договори, які ґрунтуються на цьому договорі, є нікчемними. Вона є власником майна, яке ОСОБА_5 передав в іпотеку. Позивачка не оформляла кредит і наявні заборони порушують її права. Позивачка просить задоволити позов. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні позов не визнав. Він пояснив, що кредитний договір укладений між відповідачем ОСОБА_5 та банком не порушує права позивачки. На виконання кредитного договору був підписаний договір іпотеки. Кредитний договір повинен був виконаний до 25.12.2011 р. Банк звертався до суду в зв'язку з невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. Якщо суд визнає договір іпотеки недійсним, то він повинен накласти арешт на майно, яке було предметом іпотеки. Представник відповідача просить відмовити в позові. Нотаріус Яремчанської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 позов визнала частково. Вона пояснила, що 18.01.2007 р. посвідчено іпотечний договір між ОСОБА_5 та Ощадним банком України. Було накладено заборону на відчуження предмета іпотеки: будинок та земельну ділянку. На сьогоднішній день така заборона не знята. У випадку визнання недійсним договору іпотеки заборона буде знята. Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився і не повідомив про причини неявки. Тому суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши письмові докази та оцінивши досліджені докази в сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Записами в кредитному договорі № 825 від 25.12.2006 р. (а.с.11-13), встановлено, що між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір. Відповідно до п.1.4.2. названого договору, умовою надання кредиту було укладення для забезпечення виконання зобов'язань за таким договором договору іпотеки. Записами в іпотечному договорі від 18.01.2007 р. (а.с.14-17), встановлено, що договір іпотеки укладено між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України». Предметом іпотеки за названим договором є земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд і розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок та державним актом на право приватної власності на землю. Пунктом 5.2 цього договору передбачено, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця. Записами у витязі з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.24), встановлено, що 18.01.2007 за № 4368606 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1. Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Записами у витязі про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.65), встановлено, що 18.01.2007 р. за № 4368860 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1 Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. (а.с.22), визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок від 23.03.2005 р., який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 478. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. (а.с.20-21), рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. залишено без змін. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. стягнуто з ОСОБА_5 на користь філії - Івано-Франківського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість згідно кредитного договору № 825 від 25.12.206 р. в сумі 727 010 грн. 59 коп. (а.с.39-40). Записами в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 12.11.2012 р. (а.с.18,19), встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до положень ч.1 і ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правилами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правилами ч.1 ст.236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Відповідно до положень ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 одержав кредит і для забезпечення виконання цього зобов'язання передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які одержав згідно договору дарування. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. договір дарування визнано недійсним в зв'язку з тим, що дарувальник не підписував договір дарування від 23.03.2005 р., його волевиявлення не було вільним і він не мав наміру передавати цьому відповідачеві майно, вказане в договорі дарування. Позаяк правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, передача відповідачем ОСОБА_5 такого майна в іпотеку суперечить моральним засадам суспільства і він не мав необхідного обсягу дієздатності для передачі вказаного майна в іпотеку. Тому оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і договір іпотеки слід визнати недійсним. Посвідчення договору іпотеки 18.01.2007 р. було підставою для проведення реєстрації обтяжень нерухомого майна позивачки, що порушує її права. В зв'язку з тим, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, тому зареєстровані обтяження нерухомого майна позивачки слід виключити з державного реєстру. Як вбачається із кредитного договору № 825 від 25.10.2006 р., він укладений між Ощадним банком України та ОСОБА_5 і позивачка не довела, що цей договір порушує її права. Посилання позивачки на наявність у договорі умови укладення для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором договору іпотеки не можна взяти до уваги. В зв'язку з цим відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору. Не підлягає задоволення також вимога зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заявлена вимога по суті дублюється і позивачка не довела, що ухвалене судове рішення не буде виконано нотаріусом Заява банку про накладення арешту на майно, яке було предметом іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню. Правилами ст.1057-1 ЦК України встановлено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Постільки судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 не могли належати на праві власності ОСОБА_5, це майно належить позивачці, яка не укладала договорів кредиту та іпотеки, тому на таке майно не може бути накладено арешт. Судові витрати позивача складають 10 107 грн. 30 коп. і стверджуються записами в квитанції (а.с.1) та додатку до угоди (а.с.42). Позаяк відповідач зобов'язувався, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця, тому судові витрати слід стягнути з ОСОБА_5 На підставі ч.1 і ч.2 ст.203, ст.ст.215, 216, 236 ЦК України, ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : позов задоволити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 18.01.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №49. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний запис № 4368606 від 18.01.2007 р. на будинок АДРЕСА_1 та реєстраційний запис № 4368860 від 18.01.2007 р. на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 10107 гривень 30 копійок понесених судових витрат. В решті вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Д. М. Гандзюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/29560927
  5. Державний герб України Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Андрюшина Л.А. Доповідач Маширо О.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі: головуючого Маширо О.П. суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А. при секретарі Риндіній Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, на рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 25 грудня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, у с т а н о в и в : До апеляційного суду звернувся представник відповідача ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були задоволені позовні вимоги банку, а у зустрічному позові ОСОБА_2 було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що 26 жовтня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір на суму 750 720 грн., за яким банк строком до 26 жовтня 2016 року видав ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 736 000 грн., а 14 720 грн. були використані на сплату комісії, як це передбачено кредитним договором. У той же день на забезпечення цього договору між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку належне йому на праві власності вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Суд першої інстанції встановив, що кредитний договір, договір іпотеки та заява від 26 жовтня 2007 року на видачу готівки були підписані позичальником особисто, що підтверджується висновком від 29 червня 2011 року судової почеркознавчої експертизи, проведеної Донецьким НДІ судових експертиз. Суд також встановив, що протягом 2007-2008 років від імені позичальника на рахунок банку переказувались певні кошти як погашення отриманого кредиту. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні його зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що той не надав переконливих доказів на підтвердження його доводів про те, що він не отримував кредитних коштів у банку. Суд не прийняв висновок експертизи від 14 вересня 2012 року, проведеної НД криміналістичним центром ГУМВС України в Донецькій області, оскільки цей висновок щодо відповідності підпису позичальника на банківських документах не є чітким та однозначним. За таких обставин суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_2 не тільки підписав кредитний та іпотечний договори, а й отримав кредитні кошти готівкою. Оскільки кредит був погашений позичальником частково, суд стягнув з позичальника на користь банку заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 348 234 грн. 22 коп. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким кредитній установі відмовити у задоволенні позову, а зустрічний позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним та не обґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам матеріального закону. Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що підписи від імені позичальника ОСОБА_2 на меморіальному ордері про переказ 14 720 грн. та на заяві про видачу готівки у сумі 736 000 грн. виконані не ОСОБА_2. При цьому, кредитна установа не надала ніяких доказів на підтвердження того факту, що саме позичальник ОСОБА_2 отримав вказані кредитні кошти. Заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові банку відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2007 року сторони уклали кредитний договір, за яким відповідач ОСОБА_2 мав отримати у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на суму 750 720 грн., з яких 736 000 грн. повинно було бути видано на споживчі цілі позичальнику, а 14 720 грн. - перераховано для використання на сплату процентів (а.с.5-10). У той же день був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку вбудоване приміщення літ. А-9 на цокольному поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Сторони не заперечують, що вказані договори були підписані особисто ОСОБА_2 Проте відповідач ОСОБА_2 категорично стверджував у суді, що грошові кошти за укладеним кредитним договором він не отримував, оскільки підписання кредитного та іпотечного договорів відбулось наприкінці дня у п»ятницю, а кошти він мав отримати у понеділок, однак за вихідні у нього змінились обставини, необхідність у кредитних коштах відпала, про що він повідомив працівників банку, яких добре знав, та відмовився від кредиту. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що кошти за кредитним договором ОСОБА_2 отримав у день підписання договорів - 26 жовтня 2007 року, що підтверджується заявою на видачу готівки від тієї ж дати (а.с.53). Оскільки позичальник оспорював свій підпис у вказаному документі, судом першої інстанції було проведено дві почеркознавчі експертизи: висновком Донецького НДІ судових експертиз від 29 червня 2011 року було встановлено, що підпис на заяві про видачу готівки виконано ОСОБА_2, а підписи на заявах про переказ готівки до банку на погашення кредиту - іншою особою (а.с.121-130), а за висновком Донецького НД експертно-криміналістичного центру встановити, ким виконані підписи від імені ОСОБА_2 у заявах на видачу готівки - ОСОБА_2 чи іншою особою, не вдалось (а.с.194-210). В апеляційному суді позивач, скориставшись своїм правом, заявив клопотання про призначення повторної комплексної експертизи для усунення суперечностей двох попередніх висновків, оскільки таке клопотання було відхилене судом першої інстанції. Апеляційним судом це клопотання було задоволене. Згідно експертному висновку від 19 квітня 2013 року також не вдалось встановити, ким виконані підписи у фінансових документах - ОСОБА_2 чи іншою особою (а.с.308-312). З пояснень представника банку та з матеріалів кредитної справи № 014/11-175/0677 по ОСОБА_2, яка була витребувана апеляційним судом, вбачається, що оригінал заяви на видачу готівки у сумі 736 000 грн. та оригінал меморіального ордеру про переказ банком 14 720 грн. були нібито знищені у зв»язку із закінченням 5-річного строку зберігання, а кредитна справа, як і цивільна справа, містять тільки неякісні фотокопії цих фінансових документів. Між тим, згідно з вимогами Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 08 грудня 2004 року № 601, касові документи повинні зберігатись протягом 5-ти років в умовах особливого періоду, а меморіальні документи за довгостроковими кредитами - протягом 5-ти років після погашення кредиту (ст.ст.303, 676). Отже апеляційний суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 дійсно отримав кредитні кошти в обумовленій сумі, про що мав би власноручно розписатись у відповідному касовому документі, оригінал якого повинен зберігатись у кредитній справі позичальника протягом п»яти років з дня закінчення строку дії кредитного договору (або після повного погашення суми кредиту). У відповідності до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є різновидом договору позики, до нього застосовуються загальні положення про договір позики, зокрема, вимога про те, що договір вважається укладеним з моменту передання грошей. Натомість позивач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що грошові кошти за кредитним договором дійсно були видані позичальникові у сумі, обумовленій договором, хоча у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А відтак, заслуговують на увагу доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що грошові кошти за кредитним договором він не отримував, тому правовідносини між сторонами, які виникають з договору про надання кредиту, між ОСОБА_2 та банком не виникли. Вказаної обставини не врахував суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_2 суму боргу за кредитним договором та відмовляючи йому у задоволенні його позовних вимог, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задовольнити. Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд в и р і ш и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, задовольнити. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 25 грудня 2012 року скасувати. Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задовольнити. Кредитний договір № 014/11-175/0677 від 26 жовтня 2007 року та договір іпотеки № 014/11-175/0677 від 26 жовтня 2007 року, укладені між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2, визнати недійсними. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33459675 Решение первой инстанции - http://reyestr.court.gov.ua/Review/28706012
  6. Итак ситуация. В 2008 году продана квартира .Продавец не получил полностью всей суммы ( уже и не помню почему)... Покупатель взял под залог квартиры ипотеку Укрсибе...но право собственности на себя в БТИ не переоформил. Продавец до сих пор прописан и живет в квартире, ГИС не могла арестовать и продать квартиру по причине незарегистрированного права собственности...далее долг продан Кейтколекту...в реестре обременений ипотека уже на Кейтколект.... Есть мысль подать иск о признании ипотечного запрета (ареста) недействительным, так как арест наложен на имущество, которое не принадлежит ипотекодателю.... Причем если признавать- то признавать нужно и первичный, и последующий ипотечный арест ( запрет).... Также один товарищ высказал мысль что можно признать сам договор купли-продажи недействительным ( или может мнимым?)-поскольку реальный правовые послендствия не наступили- имущество не передано, деньги не получены....ну типа был заключен под влиянием обмана со стороны покупателя, который хотел получить кредит в банке ... Кто что думает?
  7. Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.
  8. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 вересня 1999 року по 11 квітня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на ім'я відповідачки ОСОБА_4 1 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку банку вищезазначену квартиру. Вказаний іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований за № 211. Посилаючись на те, що позивач, як співвласник нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, згоди на передачу в іпотеку ПАТ КБ «Надра» своєї частки квартири не надавав, просив позов задовольнити. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 1 серпня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Відповідно до вимог 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на вимоги ст. ст. 215, 368, 369 ЦК України, ст. ст. 60, 68, 73 СК України та Закону України «Про іпотеку», виходив з того, що предмет договору іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя, а тому може бути переданий в іпотеку лише за згодою позивача, як чоловіка іпотекодавця та співвласника квартири. Судами попередніх інстанцій установлено, що в період з 25 вересня 1999 року по 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с.5). 13 вересня 2003 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який був укладений на ім'я відповідачки (а.с. 6). 11 квітня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 8). 1 серпня 2007 року ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору, за яким вона отримала кредит в розмірі 55 900 доларів США, передала в іпотеку банку спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 572, 575, 578 ЦК України визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, чинної на час придбання спірної квартири, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною третьою статті 65 СК України, частиною другою статті 6 Закону України «Про іпотеку», статтею 578 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній власності може бути передано в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Отже, задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо наявні у справі докази, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що предметом договору іпотеки є придбана у період шлюбу квартира, яка є спільним сумісним майном подружжя, згоди на укладення спірного договору позивач як співвласник майна не надавав, укладенням договору іпотеки порушені його майнові права. Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні, а доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін В.П. Гончар Т.П. Дербенцева А.С. ОлійникСудді:В.І. Амелін
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., – розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБИ_1 до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк”, ОСОБИ_2, третя особа – приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБИ_3, про визнання договору іпотеки недійсним, встановила: У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ “КБ “ПриватБанк”), ОСОБИ_2, третя особа – приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБИ_3, про визнання договору іпотеки недійсним. Позивач зазначав, що його батькам, ОСОБІ_2 та ОСОБІ_4, на праві спільної сумісної власності належав будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, який був оформлений на ім’я матері – ОСОБИ_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. Після смерті батька відкрилася спадщина, яку ОСОБА_1 прийняв. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2012 року, визнано за ОСОБОЮ_1 право власності на S частини будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області в порядку спадкування за померлим батьком. У серпні 2009 року ОСОБІ_1 стало відомо, що його мати без його згоди 15 травня 2008 року для забезпечення виконання умов кредитного договору уклала із закритим акціонерним товариством “Комерційний банк “ПриватБанк”, правонаступником якого є ПАТ “КБ “ПриватБанк”, договір іпотеки нерухомого майна за реєстровим НОМЕРОМ_2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку ПАТ “КБ “ПриватБанк” будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області. Позивач вказував, що договір іпотеки укладено сторонами з порушенням чинного законодавства, оскільки не була отримана його згода як співвласника будинку на передачу майна в іпотеку. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив у суду визнати вказаний договір недійсним і зобов’язати приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБУ_3 зняти заборону щодо відчуження будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, а також виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстровим НОМЕРОМ_2 й з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна реєстрацію зняття заборони відчуження за реєстровим НОМЕРОМ_3. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі відмовлено. У заяві про перегляд ухвали судді суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 529, 548, 549 Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР), ч. 1 ст. 317, ст. ст. 358, 361 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) і ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 6 Закону України “Про іпотеку” (далі – ЗУ “Про іпотеку”). На обґрунтування заяви заявником додано копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2010 року, від 29 червня 2012 року та від 8 жовтня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені в заяві ОСОБИ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з указаних нижче підстав. Відповідно до вимог ст. 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 15 травня 2008 року між ПАТ “КБ “ПриватБанк” та ОСОБОЮ_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2012 року, визнано за ОСОБОЮ_1 право власності на S частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області в порядку спадкування після смерті батька. З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_4, виданої КП “Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, вбачається, що 9 серпня 2012 року за ОСОБОЮ_1 зареєстровано право власності на S частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області, а за ОСОБОЮ_2 зареєстровано право власності на T частки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБИ_1 про визнання недійсним договору іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, виходили з того, що ОСОБА_1 став власником S частини будинку НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, тобто більш як через три роки після укладення його матір’ю договору іпотеки нерухомого майна від 15 травня 2008 року за реєстровим НОМЕРОМ_2. На час укладення оспорюваного правочину єдиним власником спірного будинку (предмета іпотеки) була ОСОБА_2, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки. Для прикладу наявності неоднакового застосування положень ст. ст. 529, 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 317, 358, 361 ЦК України та ст. ст. 5, 6 ЗУ “Про іпотеку” заявник посилається на: ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2010 року та від 8 жовтня 2012 року за подібних спорів, за якими суди касаційних інстанцій дійшли висновків, що спільне майно, яке належить двом співвласникам, не може без згоди іншого передаватися в іпотеку; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2012 року, в якій суд касаційної інстанції виходив із того, що майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. 24 серпня 2000 року помер ОСОБА_9. Після смерті батька відкрилася спадщина на належну частку його майна, яку прийняли його неповнолітні діти. Тому їх мати ОСОБА_7 при укладенні договору іпотеки не мала права без дозволу органів опіки та піклування передавати ПАТ “КБ “ПриватБанку” в іпотеку увесь будинок, оскільки вона не є власником усього предмету іпотеки, а належна їй частка на момент укладання договору іпотеки не була їй виділена в натурі та зареєстрована як окремий об’єкт нерухомості. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, а саме: ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 358, 361 ЦК України і ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про іпотеку”. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні однієї й тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Виходячи із вище зазначених норм законодавства ОСОБА_1 як спадкоємець прийняв спадщину з моменту її відкриття та відповідно до рішення суду першої інстанції від 22 березня 2012 року є власником S частки будинку. Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ “Про іпотеку” частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про іпотеку” майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції залишив поза увагою той факт, що будинок НОМЕР_1 по АДРЕСІ_1 в м. Мукачеве Закарпатської області є спільною власністю ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2, а тому не міг передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника. За таких обставин заява ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року підлягає частковому задоволенню за наявності підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін Правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 96цс13 Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ “Про іпотеку” частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про іпотеку” майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. Отже, майно, що є у спільній власності осіб не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C1AE56EF001D6A8AC2257C1C0041DAD5
  10. Державний герб України Справа № 212/4824/13-ц 2/212/2797/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2013 року м. Кривий Ріг Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді - Т.І. Тимошенко при секретарі - І.О. Мариненко розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю позивача та представника позивача ОСОБА_2., представника відповідача Курдюмова М М., в залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу за позовом : ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженною відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. В С Т А Н О В И В : 14 листопада 2011 року ПАТ «Сведбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованності за договором кредиту в якому зазначив: 03.06.2008р. між ВАТ "Сведбанк" правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №0307/0608/88-126 , відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 38 000,00 (тридцять вісім тисяч) дол. США сплатою 11,9% річних строком до 02.06.2018 р. на умовах, передбачених у договорі кредиту.Згідно п. З.1. договору кредиту позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів щомісяця, через касу банку, згідно додатку №1.Однак відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за договором кредиту у встановлені строки не виконує.У відповідності з п. п. 3.8, 3.9 договору кредиту 30.09.2011 р. в зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань, щодо строків оплати кредиту, Позивачем на адресу Відповідача була направлена вимога повідомлення про зміну умов кредитного договору та погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі. Позивачем в зв'язку з порушенням умов кредитного договору встановлений 10 - денний строк для дострокового повернення кредиту та сплаті процентів за користування ним.Відповідно до умов кредитного договору, дата, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку про відправлені листа з повідомленням про вручення. Дата отримання повідомлення вважається 08.10.2011 р. про що свідчить особистий підпис на повідомленні про вручення, але в супереч цього заборгованість відповідачем до теперішнього часу не сплачена. Згідно договору кредиту та чинного законодавства у випадку порушення позичальником умов договору кредитор має право пред'явити позов у відношенні до позичальника.Станом на 24.10.2011 р., заборгованість становить 38 308,34 доларів США (308 535,83 грн. по курсу НБУна 24.10.2011 р.-І долар США - 7,9757грн.), де: - заборгованість за кредитом - 35 558,52 доларів США (283 604,09 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 долар США - 7,9757 грн.), І - заборгованість за відсотками -1248,03 доларів США (9 953,91 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 ? долар США - 7,9757 грн.), - пеня - 1 501,79 доларів СІЛА (11 977,83 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 долар США - 7,9757 грн.).Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.Відповідно до п. 8.1. Договору кредиту за порушення строків кредиту або строків сплати процентів позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.Таким чином, неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором кредиту, а саме непогашення кредиту та несплата процентів за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості, яка, станом на 24.10.2011 р. відповідно до п. 5.1.1 договору кредиту підлягає поверненню, та становить 305 535,83 грн. триста п 'ять тисяч п 'ятсот тридцять п'ять) грн. 83 коп. Ухвалою суду від 26 лютого 2013 року провадження за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованності за договором кредиту залишено без розгляду. 30 жовтня 2012 року ОСОБА_4 надав зустрічну позовну заяву , яку 2 липня 2013 року уточнив зазначивши що рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Сведбанк" змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Публічного акціонерного товариства "Сведбанк". Статут ПАТ "Омега Банк" затверджено річними Загальними зборами акціонерів "Сведбанк" / протокол № 54 від 29 квітня 2013 року/ та погоджений з Національним Банком України 24 травня 2013 року. Державна реєстрація змін до установчих документів проведено 28 травня 2013 року. Була змінена і юридична адреса відповідача.З червня 2008 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" був укладений кредитний договір №0307/0608/88-126. Відповідно до пп. 1.1, 1.3, 1.4 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 38000 доларів США для споживчих цілей строком з 03 червня 2008 року з терміном погашення до 02 червня 2018 року зі сплатою 11,9 відсотків річних. У додатку № 1 до кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту рівними частинами у сумі 317 доларів США щомісяця. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору ним Банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів ним була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року між ним та Банком був укладено Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, він передав Банку в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " був укладений договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, яким банк відступив Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " та ТОВ "Кредитні ініціативи " був укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, яким ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " відступило Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Так, іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.Відповідно до ч. 2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. На день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив Ш80=4,852 грн. і саме виходячи із такого курсу йому був наданий кредит, та на сьогоднішній день курс становить Ш8В~7,9757 грн. згідно з розрахунку заборгованості кредиту, що наведений у позовній заяві Банку. Отже, існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку йому необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, неправомірне посилання Банку лише на долари (без вираження у національній валюті) у Кредитному договорі зумовило те, що при вчиненні правочину він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для нього. З підвищенням курсу долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці, обумовлене незалежними від сторін зовнішньоекономічними факторами, на які він, як споживач послуг не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання. В момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити що така зміна настане, і що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Помилка щодо мотивів правочину в даному випадку має істотне значення для нього, як для сторони правочину. При укладенні Кредитного договору він не мав можливості передбачити, що співвідношення курсу валюти кредиту та гривні настільки зміниться, що мого доходу не вистачатиме на погашення платежів за доларовим кредитом. В зв'язку з цим на даний час він не може у повному розмірі сплачувати тіло кредиту та відсотки за кредитом, бо його доходу у гривнях на це не вистачає, а банк на заяви про реструктуризацію суми заборгованості та зміну умов договору навіть не відповів. По-друге, подальше виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту призведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і лишить його як Позичальника того, на що він розраховував при укладенні договору (в результаті знецінювання гривні видатки Позичальника на погашення кредиту значно перевищують розмір видатків, на які він розраховував при укладанні договору). Всі умови, передбачені у статті 229 ЦК України, та необхідні для визнання договору недійсним, в даному випадку існують. Згідно заяви на видачу готівки № 660-1 від 03 червня 2008 року йому був виданий кредит в сумі 38000 доларів США, що еквівалентно 184376 грн., тобто доларова маса надавалася із розрахунку курсу долара США до української гривні 4,852 грн. / 184376 грн. : 38000 = 4,852 грн./ Так, якщо при укладанні кредитного договору він сплачував щомісяця тіло кредиту з розрахунку 317 доларів США та курсу долару до української гривні 4,852 грн. / 317 х 4,852 грн. = 1538,084 грн. / в сумі 1538 ,084 грн., то після підвищення курсу долару до межі 7,9757 грн. він змушений сплачувати тіло кредиту щомісячно відповідно у сумі 2528,30 грн. / 317 х 7,9757 = 2528,30 грн./.На момент укладання договору його заробітна плата складала 3958 грн., в даний час вона збільшилася не набагато, крім того, в його сім'ї є два непрацюючих члена сім'ї-дружина та син . Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг.Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.І статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, зизнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.У відповідності до законодавства у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Він отримав від банку суму еквівалентну 184376 грн. Загалом він банку сплатив 116411,90 грн. Посилаючись на платіжні документи, враховуючи отриману та сплачену ним суму вважає, що повинен повернути банкові кошти в сумі 67964,1 грн., що є залишком за тілом кредиту, з урахуванням сплачених по тілу кредиту та відсоткам платежів. Вважає повернути банку ці кошти, але у зв'язку з тим, що на даний час не може сплатити усі кошти одразу через фінансові ускладнення ( договором передбачено повернення коштів за 20 років), просить суд надати розстрочку на 60 місяців. Місячний платіж за таких умов складатиме 1132,73 грн., адже, відповідно до статті 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для визнання угоди недійсною встановлений трирічний термін позовної давності, який пропущений ним з поважної причини. Він неодноразово звертався до відповідача Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" з заявами про зміну умов кредитного договору, як то передбачено п.7.1 кредитного договору, в надії вирішити всі спірні питання в добровільному порядку по узгодженості сторін, але відповіді на заяви не отримав. Так ним 18 грудня 2009 року була подана відповідачу заява про зміну умов кредитного договору та умови механізму реструктуризації в комбінації з капіталізацією заборгованості за кредитним договором , але на заяву йому відповіді не надано. Аналогічні заяви він неодноразово подавав і в 2010, 2011 та 2012 роках, але запропоновані ним умови зміни умов договору навіть відповідачем не були розглянуті.На підставі викладеного просить: 1. Поновити йому строк позовної давності для захисту свого порушеного права в суді. 2. Визнати недійсним Кредитний Договір № №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ . 3. Визнати недійсним Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк "/ після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ та посвідчений приватним нотаріусам Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 7440880 від 24.06. 2008 року. 4. Стягнути з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" кошти у сумі 67964,1 грн. з розстроченням платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячйий платіж буде складати 1132,73 грн . 5. Зобов'язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором №, 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить йому ОСОБА_4. Позивач ОСОБА_4. в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі вказавши що вимогу зазначену в пятому пункті викладає так: виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором № 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк"/ після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить ОСОБА_4 Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_4 підтримала , зізлавшись на обставини зазначені в уточненій зустрічній позовній заяві. Представник відповідача Курдюмов М М в судовому засіданні позов ОСОБА_4 не визнав зазначивши що, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.Поряд з цим Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного молена зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручі на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні біли усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Відповідно до Статті 652 ЦК України Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Верховний суд України у своєму узагальненні від 07.10.2010 р. судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) зазначив, що п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді спорів щодо зміни або розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 Цивільним Кодексом України, то суд має мати на увазі, що позичальнику необхідно довести, що у будь-якому випадку суд має мати на увазі, що поняття "істотна зміна обставин" є оціночною категорією, законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦК України дає визначення цього поняття, вказуючи на те, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.Таким чином, посилання позивача на зростання курсу долара США - валюти кредиту, як на несправедливість умов кредитного договору неправомірне, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Крім того, як вже зазначалося, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.Слід зауважити, що аналогічної позиції також притримується Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних, що відображено в п. 16 постанови Пленуму від З0 березня 2012 року N 5. Ст. 652 ЦК України зазначає у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто, як підставу для розірвання договору на вимогу однієї сторони закон передбачає не тільки факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язково наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.Позивачем не доведено жодним чином, що Банком була завдана будь-яка шкода. Відповідно до 4.4.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника Банком, при укладанні кредитного договору № 0307/0608/88-126 від 03.06.2008 року дотримані всі вимоги, встановлені чинним законодавством України.Стосовно посилань позивача на той факт, що начеб то їй не було надано усієї необхідної інформації. Це також не відповідає дійсності. П.10.12 підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що перед укладанням кредитного договору Банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування.Також при укладанні йому була надана вся необхідна інформація, передбачена "Правилами надання Банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" в повному обсязі. У зв'язку з цим, позивач був ознайомлений з усією необхідною інформацією. На підставі викладеного просять у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи", про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відмовити в повному обсязі. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», та третьої особи ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» до залу судового засідання не прибули , належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, від приватного нотаріусу Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 надійшов лист з проханням розглядати справу за її відсутністтю. В судовому засіданні встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Сведбанк" змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Публічного акціонерного товариства "Сведбанк". Статут ПАТ "Омега Банк" затверджено річними Загальними зборами акціонерів "Сведбанк" / протокол № 54 від 29 квітня 2013 року/ та погоджений з Національним Банком України 24 травня 2013 року. Державна реєстрація змін до установчих документів проведено 28 травня 2013 року. 3 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" був укладений кредитний договір №0307/0608/88-126.Відповідно до пп. 1.1, 1.3, 1.4 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 38000 доларів США для споживчих цілей строком з 03 червня 2008 року з терміном погашення до 02 червня 2018 року зі сплатою 11,9 відсотків річних. У додатку № 1 до кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту рівними частинами у сумі 317 доларів США щомісяця. .У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Банком був укладено Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_4 передав Банку в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " був укладений договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, яким банк відступив Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " та ТОВ "Кредитні ініціативи " був укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, яким ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " відступило Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення.Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.На день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти США становив 4,852 грн. і саме виходячи із такого курсу позивачу був наданий кредит, та на сьогоднішній день курс США становить 7,9757 грн. На думку суду заслуговує на увагу посилання позивача на ту обставину, що підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу, яку йому необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, неправомірне посилання банку лише на долари (без вираження у національній валюті) у Кредитному договорі зумовило те, що при вчиненні правочину позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для нього. З підвищенням курсу долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці, обумовлене незалежними від сторін зовнішньоекономічними факторами, на які позивач, як споживач послуг не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання. В момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити що така зміна настане, і що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Помилка щодо мотивів правочину в даному випадку має істотне значення для позивача, як для сторони правочину. При укладенні кредитного договору позивач не мав можливості передбачити, що співвідношення курсу валюти кредиту та гривні настільки зміниться, що його доходу не вистачатиме на погашення платежів за доларовим кредитом. Таке становище призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і унеможливлює позивача як позичальника того, на що він розраховував при укладенні договору (в результаті знецінювання гривні видатки позичальника на погашення кредиту значно перевищують розмір видатків, на які він розраховував при укладанні договору). Всі умови, передбачені у статті 229 ЦК України та необхідні для визнання договору недійсним, в даному випадку існують. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства . При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. На думку суду за таких підстав кредитний договор та договор іпотеки є недійсним. В ч.І статі 203 Цивільного кодексу України зазначено зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,але в задоволенні вимоги позивача про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" кошти у сумі 67964,1 грн. з розстроченням платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячйий платіж буде складати 1132,73 грн не підлягають задоволенню, оскільки це питання вирішує суд який вже ухвалив рішення в порядку виконання рішення. В матеріалах справи долучені позивачем листи до банку з пропозиціями врегулювати спір,але це питання банком не було вирішено на протязі тривалого часу, тому вимога про поновлення строку позовної давності для захисту порушеного права в суді підлягає задоволенню. Керуючись, ст. 15,203,215,229,267,524,533,548 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 212-214, 256 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженною відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним задовольнити частково. Поновити ОСОБА_4 строк позовної давності для захисту його порушеного права в суді. Визнати недійсним Кредитний Договір № №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ . Визнати недійсним Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк "/ після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ та посвідчений приватним нотаріусам Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 7440880 від 24.06. 2008 року. Виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором №, 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить ОСОБА_4. В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовити Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Т.І. Тимошенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33860849
  11. Державний герб України 01.11.2012 Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-2790-1613/2012 р. Головуючий у 1 інстанції Щербаков С.О. Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Колбіна Т.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Колбіної Т.П., суддів - Сундукова В.М., Саліхова В.В., при секретарі - Мазнєві Ю.М., за участю представника ПАТ «Укрсоцбанк» - Лозицької І.В., ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5, розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору іпотеки, В С Т А Н О В И Л А: ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та просив розірвати договір кредиту, укладений між позивачем та ОСОБА_6 та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на публічних торгах. Вимоги мотивує тим, що 21.12.2006 р. ОСОБА_6 одержав кредитні кошти за договором №945/841 в розмірі 38000,00 доларів США за умовою сплати 13% річних та кінцевим терміном повернення 10.12.2021 р. На забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 укладений 21.12.2006 р. іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_6 у нього утворилася заборгованість, яка не погашена в добровільному порядку. Станом на 12.03.2011 р. загальна сума заборгованості складає 51457,74 доларів США, що за курсом НБУ складає 408322,31 гривень. ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, як майновим поручителем ОСОБА_6 по кредитному договору від 21.12.2006 року за №945/841, з моменту укладення, а саме з 21.12.2006 року, зобов'язати нотаріуса внести в єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек відповідні зміни, пов'язані з визнанням недійсним вищевказаного іпотечного договору від 21.12.2006 року, просить стягнення по кредитному договору покласти на відповідача ОСОБА_6 Вимоги обґрунтовує тим, що в забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором, ним з Банком був укладений договір іпотеки, предметом якого була двохкімнатна квартира, що належить йому на праві власності. Вважає, що зазначений договір іпотеки є недійсним, оскільки на час його укладення 21 грудня 2006 року у квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1, при укладенні зазначеного договору згода органу опіки та піклування отримана не була. Ухвалою суду від 28.12.2011 року зустрічна позовна заява прийнята судом до провадження. Заочним рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 року первісний позов задоволений. В задоволені зустрічного позову - відмовлено. Ухвалено розірвати договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_6 На забезпечення вимог, щодо погашення заборгованості за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року у сумі 408322,31 грн., звернено стягнення на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування, - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження згідно Закону України «Про виконавче провадження». Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою від 06 квітня 2012 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення зустрічного позову. Вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором, яку в добровільному порядку не сплачує, тому вимоги Банка щодо розірвання договору та зверненню стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню. ОСОБА_4 є майновим поручителем боржника, тому відповідає перед кредитором в тому ж обсязі майном, переданим в іпотеку банку. Вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, оскільки на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина права власності чи права користування спірною квартирою не мала. З такими висновками не може погодиться колегія суддів з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам малолітніх неповнолітніх та непрацездатних дітей. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст.177 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державної реєстрації. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі ґрунтування збереження права дитини на житло. Відповідно статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ст. 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЖК України. Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2006 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 укладений договір про надання невідновлюваної кредитної лінії №945/841, відповідно до умов якого позичальнику надані у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового використання грошові кошти, для чого відкрита кредитна лінія. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частками (траншами) з сплатою 13% річних у межах максимальної заборгованості 38000 доларів США та кінцевим строком використання кредитного ліміту до 29.12.2006 р. Погашення траншей кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця в період з квітня 2007 року по листопад 2021 року включно рівними частками в розмірі 215 доларів США, до 10 грудня 2021 року - 160 доларів США, з кінцевим терміном погашення - 10 грудня 2021 року (арк.с.6-9). Зобов'язання Банка за кредитним договором виконані в повному обсязі. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 виступив в якості майнового поручителя. 21.12.2006 р. між Банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності (арк.с.10-13). Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є батьком неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с. 29). Згідно з довідкою №1992 від 04 жовтня 2012 року приватного підприємства «Ремснабсервіс», наданої суду на запит про склад та час реєстрації осіб за спірною адресою, у квартирі окрім відповідача зареєстровані: дружина - ОСОБА_9 - з 08.10.2002 р., та син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.с.131). Ця інформація підтверджується також карткою прописки (форма №16) ОСОБА_9, відповідно до якої вона зареєстрована у АДРЕСА_1 з 08.10.2002 р., та з нею зареєстрований її син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с.132). В судовому засіданні колегії суддів надана довідка ПП «Ремснабсервіс» №2501 від 30.10.2012 р., відповідно до якої неповнолітній ОСОБА_8 зареєстрований за спірною адресою з 19.11.2002 р. (арк.с.138). З матеріалів справи також вбачається, що для укладення договору іпотеки ОСОБА_4 надані Банку ксерокопії паспорту, на сторінці № 10 ( особливі відмітки) якого зазначено прізвище, ім'я, по батькові неповнолітньої дитини (арк.с.29), місцем проживання якого відповідно до ст. 29 ЦК України є місце проживання його батьків. Таким чином, на час укладення договору іпотеки від 21.12.2006 року дружина та неповнолітня дитина були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1, яка стала предметом іпотеки. При укладенні договору іпотеки відповідний дозвіл органу опіки та піклування не був отриманий. На підставі викладеного колегія приходить до висновку, що вказаний договір іпотеки порушує права неповнолітнього ОСОБА_8 Даний правочин укладено всупереч правам та інтересам неповнолітнього, з порушенням ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. 71, ст.ст.215, 216, 224 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки спірної квартири на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4, не з'ясував, з якого часу неповнолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі та чи мала вона право користування нею; не перевірив за даними відповідного органу інформацію про зареєстроване місце проживання дитини. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову. Доводи позивача стосовно того, що при укладенні спірного договору іпотеки ОСОБА_4 надав довідку, відповідно до якої в спірній квартирі зареєстрований лише він (п.1.6 договору, арк.с.10), не можуть бути прийняти, оскільки спростовуються наданими доказами. Частиною 5 статті 12 ЦК України встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при реалізації нею своїх цивільних прав. Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. Колегія суддів вважає, що недобросовісність дій ОСОБА_4 під час укладення договору іпотеки не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним. Таким чином, вимоги зустрічного позову щодо визнання недійсним договору іпотеки підлягають задоволенню. Вимоги щодо зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії по внесенню в державний реєстр заборони відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек змін щодо відсутності обтяження майна не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано доказів відмови нотаріуса у вчиненні цих дій. Враховуючи те, що вимоги банку за первісним позовом зводяться до розірвання договору кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Керуючись ст.303, ст.307, ст.308, ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України ЦПК України,колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. - скасувати. Ухвалити нове рішення. Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково. Договір іпотеки від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, що зареєстрований в реєстрі за №2548, визнати недійсним. В задоволенні позову ОСОБА_4 в частині зобов'язання приватного нотаріуса виконати певні дії по виключенню квартири АДРЕСА_1 з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна - відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: /підпис/ Т.П. Колбіна Судді: /підпис/ В.М. Сундуков /підпис/ В.В. Саліхов З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду м. Севастополя Т.П. Колбіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/27444765
  12. КОПІЯ Апеляційний суд Хмельницької області УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ “15” листопада 2010 р. м. Хмельницький судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Харчука В.М. суддів: Кізюн О.Ю. Переверзєвої Н.І. при секретарі : Товкан І.І. з участю: представників сторін та ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22-ц-5174 за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі Хмельницького обласного управління, ОСОБА_3, за участі третьої особи – приватного нотаріуса Палінчак Тетяни Вікторівни про визнання недійсним договору іпотеки, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судова колегія, В С Т А Н О В И Л А : рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, визнано недійсним іпотечний договір № 452\1, укладений 27 листопада 2007 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т.В. за реєстром № 8079. Стягнуто із ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 45,50 гривень. В апеляційній скарзі на рішення від 15 липня 2010 року ВАТ „Державний ощадний банк України” посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права – ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст.ст.358, 626, 638 ЦК України, ст.ст.6, 18, 23 Закону України „Про іпотеку”, порушення судом норм процесуального права – ст.ст. 2, 8 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України. Апелянт посилається на те, що на момент укладання іпотечного договору між ОСОБА_3 та ВАТ „Державний ощадний банк України” відповідно до правовстановлюючого документа на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 був єдиним її власником. Тому будь-яких порушень під час укладання іпотечного договору сторонами його допущено не було. Договір іпотеки укладено з додержанням вимог цивільного законодавства, що регулює ці правовідносини, із зазначенням в ньому всіх істотних умов. Судом першої інстанції ці обставини не враховані, як і те, що при переході права власності на заставлене в іпотеку майно договір іпотеки зберігає свою чинність і для правонаступника, в тому числі і при спадкуванні. Ці обставини залишились поза увагою суду першої інстанції і судом ухвалене незаконне та необгрунтоване судове рішення. Позивачем не доведено заявлених позовних вимог належними доказами, які б давали підстави до визнання договору іпотеки недійсним. Безпідставно судом покладено на банк судові витрати в сумі 45,50 гривень, адже банк будь-яких прав чи законних інтересів позивача не порушував. Тому апелянт просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року, ухвалити нове рішення, яким у позові позивачу відмовити. Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга апелянта задоволенню не підлягає. Відповідно до ст.ст 11, 60, 61, ч. 3, 88, 213, 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу апелянта, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону. Судовий спір вирішується на засадах змагальності, кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини. Судове рішення є законним, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, яку були досліджені в судовому засіданні. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. При ухваленні судового рішення стороні, на користь якої воно ухвалено, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ст.ст.203, ч. 1, 215, ч. 1; 317, 355, ч.1 та ч. 4, 356, 358, 361,366, 387, 392, 1216, 1268, ч.ч. 1, 3 та ч.5 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог. Лише власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласник має право самостійно розпорядитись лише своєю часткою у праві спільної часткової власності. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке можна звернути стягнення, може пред”явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов”язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Власник вправі вимагати витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також має право вимагати усунення будь-яких перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник має право пред”явити позов про визнання його права власності на майно, якщо це право не визнається чи оспорюється іншою особою. Спадкуванням є перехід прав та обов”язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Для здійснення права спадкування спадкоємець повинен прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він у встановленому законом порядку не відмовився від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Аналогічні норми щодо спадкування були закріплені і в ст.ст.525,529, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до ч. 2 ст. 6, ст. 23 Закону України „Про іпотеку” від 05 червня 2003 року № 898-ІУ майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як окремий об”єкт нерухомості. У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі і в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала однокімнатна кооперативна квартира № 56 в багатоквартирному жилому будинку АДРЕСА_1 У квартирі постійно проживали подружжя та їх неповнолітній син ОСОБА_2. 16 лютого 2001 року померла ОСОБА_6 і після її смерті відкрилась спадщина на 1\2 частину зазначеної квартири, яку фактично прийняли чоловік ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які разом із спадкодавцем проживали в зазначеній квартирі. 13 липня 2007 року ОСОБА_3 незаконно оформив своє право власності на всю квартиру, отримав свідоцтво про право власності і зареєстрував це право. 27 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклав без відома та згоди ОСОБА_2 кредитний іпотечний договір із ВАТ „Державний ощадний банк України”, за яким отримав в банку кредит в сумі 128 000 гривень та передав банку в іпотеку зазначену квартиру вартістю 183 000 гривень. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 лютого 2010 року, яке набрало чинності і має преюдиційне значення, за позовом ОСОБА_2 визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 і визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 на 1\4 частину зазначеної квартири. Відповідно до положень Закону та зазначеного рішення ОСОБА_2 вважається власником 1\4 зазначеної квартири з дня відкриття спадщини із 16 лютого 2001 року. Право власності ОСОБА_2 зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно. Наведені обставини фактично визнаються сторонами та підтверджуються дослідженими судом належними та допустимими доказами: технічним паспортом на квартиру, свідоцтвом про право власності на неї, копією рішення Хмельницького міськрайонного суду, іпотечним кредитним договором, іншими доказами (а.с.6-15, 21-24, 27-30). Так як ОСОБА_2 є власником 1\4 частини переданої в іпотеку квартири із 16 лютого 2001 року, то незалежно від того, що право власності на цю частку квартири ним оформлене лише в лютому 2010 року, ОСОБА_3 не вправі був без його згоди укладати договір іпотеки із ВАТ „Державний ощадний банк України”, так як це суперечить положенням Закону України „Про іпотеку” та положенням Цивільного кодексу України. Такий іпотечний договір укладено з порушенням цих норм права та права власності позивача на квартиру і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог позивача, ухвалив законне та обгрунтоване рішення, підстави до скасування якого в межах доводів апеляційної скарги апелянта відсутні. Право власності на 1\4 частину квартири перейшло до ОСОБА_2 не від іпотекодавця ОСОБА_3, а від спадкодавця ОСОБА_6 задовго до укладання договору іпотеки. Тому ОСОБА_2 не може нести обов”язки за даним іпотечним договором. Доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують цих висновків. ВАТ „Державний ощадний банк України” не визнавав і не визнає позовних вимог ОСОБА_2 Тому суд також обгрунтовано стягнув із банку понесені позивачем та підтверджені документально судові витрати у справі. Із пояснень сторін в суді апеляційної інстанції вбачається, що в даний час між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_3 вирішується спір щодо стягнення боргу за рахунок заставленого в іпотеку майна – спірної квартири. Тому право власності ОСОБА_2 на 1\4 частину квартири прямо порушується іпотечним договором. Визнання судом іпотечного договору недійсним не позбавляє права ВАТ „Державний ощадний банк України” з метою погашення кредитних зобов”язань ОСОБА_3 звернути стягнення на належні йому 3\4 частини квартири у загальному порядку. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, У Х В А Л И Л А : апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” відхилити, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий: (підпис) Судді підписи) З оригіналом згідно : Суддя В.М. Харчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13293000
  13. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц-1738/11 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Категорія - 19 Доповідач - Костів О.З. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Ходоровського М. В., Гурзеля І. В., при секретарі - Бріль В.Л. з участю представника апелянта —Криницького А.П., позивача –ОСОБА_2, представника позивача –ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі –ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»про визнання недійсним кредитного договору №12-310/29 від 29 лютого 2008 року про надання споживчого кредиту, укладеного між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», оскільки вказаний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до позичальника умови, у договорі не визначено його ціни, відповідачем не була проведена переддоговірна робота з позичальником. При попередньому судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свої позовні вимоги уточнив та зазначив, що спірний кредитний договір був підписаний ним під впливом обману з боку банку, сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного здорожчання кредитиу в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам. Також просив визнати недійсним договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити запис про обтяження квартири, переданої в іпотеку, з реєстру іпотек. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсними з моменту укладення кредитний договір про надання споживчого кредиту від 29 лютого 2008 року та договір іпотеки від 04 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № запису 2008, які укладені між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління»Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом невірно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначають, що перед укладенням кредитного договору позивач був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитування, про що свідчить його підпис в Інформації про умови кредитування, і що саме на цих умовах між позичальником і банком було укладено кредитний договір, висновок проведеної судово-економічної експертизи є необґрунтований та суперечливий, позивач певний час належним чином виконував умови спірного кредитного договору. Крім цього, в даний час наявне рішення суду, яке вступило в законну силу, про дострокове стягнення із позивача заборгованості за кредитним договором. Просять рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. У судовому засіданні представник апелянта Криницький А.П. підтримав вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній, та суду пояснив, що позивачем пропущено строк позовної давності. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили. Також ОСОБА_2 пояснив, що якби на момент укладення договору йому було відомо, що розмір відсоткової ставки за кредитом, ціна договору та розмір фактичного здорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам та є більшими, він би відмовився від його укладення. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступних мотивів. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір від 29 лютого 2008 року укладений позивачем під впливом обману з боку банку. З таким висновком колегія суддів погоджується. Судом встановлено, що 29 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №12-310/29 (надалі - кредитний договір) споживчого кредиту, метою якого було придбання позичальником 3-х кімнатної житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення кредиту 04 березня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким квартира, що придбавалася, була передана в іпотеку за кредитним договором. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований за № реєстру 2008. Перед підписанням кредитного договору відповідачем було надано позивачу Інформацію про умови кредитування, яка підписана сторонами 29 лютого 2008 року (додаток №1). Згідно п.3.3 Інформації про умови кредитування загальна вартість кредиту за весь термін кредитування, відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості, складає 1257726.43 грн. Одночасно згідно Графіку зниження заборгованості, підписаного сторонами, як додаток до Інформації про умови кредитування, загальна вартість кредиту складає 1257726.43 грн. Абсолютне значення подорожчання кредиту –854017.30 грн.; реальна відсоткова ставка за виконання Позичальником кредитних зобов'язань перед Банком (за весь термін кредитування) –18.02 % річних. У справі за клопотанням позивача судом першої інстанції було призначено та проведено судово-економічну експертизу, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, абсолютне значення здорожчання кредиту та розмір ануїтетного платежу, який відповідав би зазначеній в умовах кредитування загальній вартості кредиту. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідало їх реальній волі. Зокрема, волі позичальника відповідало отримання кредиту, загальна вартість якого складає 1257726.43 грн. на умовах сплати реальної відсоткової ставки 18.02 % та за умови здорожчання кредиту на суму 854017.30 грн. на користь банку та за умови здорожчання кредиту на суму 904655.33 грн. з врахуванням платежів на користь третіх осіб. Це вбачається із підписаних позивачем документів - спірного кредитного договору, Інформації про умови кредитування та Графіку зниження розміру заборгованості від 29 лютого 2008 року. Проте, умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам. Згідно із п.1 додатку №1 до кредитного договору, який є невід"ємною частиною вказаного договору, та додатку №1 до Інформації про умови кредитування, котрий був наданий відповідачем позивачу перед підписанням кредитного договору, загальна ціна договору становить 1257726.43 грн. Однак, згідно експертного висновку №37 від 05 серпня 2011 року судово-економічної експертизи встановлено, що загальна ціна договору становить 1398480.00 грн., що на 140753.57 грн. більше, ніж встановлено у договорі. Вказаний висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим та належно мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, ґрунтується на матеріалах справи і чинному законодавстві, а тому колегія суддів вважає його належним та допустимим доказом по справі. Таким чином, колегія суддів вважає, що узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій у договорі. Вказана у п.2 Додатку №1 до кредитного договору реальна відсоткова ставка за кредитом становить 18.02 % річних. Але, згідно експертного висновку судово-економічної експертизи, реальна відсоткова ставка становить 22.09% річних, що на 4.07% річних більше, ніж встановлено у договорі. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому у договорі. Вказаний у п.3 Додатку №1 до кредитного договору розмір фактичного здорожчання кредиту становить 854017.30 грн. Згідно експертного висновку судово-економічної експертизи абсолютне значення здорожчання кредиту становить 1015370.34 грн., що на 161352.70 грн. більше, ніж встановлено у договорі. Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що узгоджений у договорі розмір абсолютного здорожчання кредиту не відповідає фактично встановленому у договорі. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що волевиявлення позивача на укладення договору на умовах, з яких сторони формально дійшли згоди згідно наявних у справі письмових документів (Кредитний договір, Інформація про умови кредитування, Графік погашення заборгованості) не відповідає фактично встановленим істотним умовам договору. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами визначеного кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору. Судом встановлено, що у належній формі сторони (кредитор та позичальник) дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, Інформації про кредитування та Графіку зниження заборгованості. Однак, реальна відсоткова ставка за договором не відповідає визначеній у п.2 Додатку №1 до кредитного договору, а ціна договору фактично є на 140753.57 грн. більшою, ніж встановлена у п.1 Додатку №1 до кредитного договору. Крім того, погоджений сторонами розмір фактичного здорожчання кредиту не відповідає його фактичному розміру, який виявився на 161352.70 грн. більшим, ніж було погоджено сторонами у договорі. На підставі зазначеного вище суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач (банк) приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів. В зазначених обставинах суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, вірно вбачав ознаки обману. Посилання представника апелянта на ту обставину, що позивач був в повній мірі ознайомлений з усіма умовами кредитування та підписав Додаток №1 до кредитного договору –«Інформацію про умови кредитування», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки підписом позивача було підтверджено ознайомлення лише з тією інформацією, котру надав йому відповідач, а вона, як встановлено в ході судового розгляду справи, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, колегія суддів вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Оскільки всі вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь відповідача, аналізуючи всі інші встановлені у судовому засіданні факти у сукупності, суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача. Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що кредитний договір від 29 лютого 2008 року укладений позивачем під впливом обману з боку банку. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем протягом певного періоду виконувалися умови кредитного договору, а також на дострокове стягнення із позивача згідно рішення суду заборгованості за кредитом, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 договір іпотеки житлової квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, № запису 2008 від 04 березня 2008 року. Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач зазначає, що про наявність обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо лише в квітні 2011 року –при подачі уточнень до позовної заяви, і вказане твердження апелянтом не спростовано. Враховуючи викладене, судом першої інстанції повно і всебічно досліджено всі обставини справи, дана правильна правова оцінка зібраним доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачає. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів http://reyestr.court.gov.ua/Review/21255753
  14. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 5011-37/15187-2012 19.12.12 За позовом: Акціонерного проектно-будівельного та експлуатаційного, комерційного товариства закритого типу "ЦВЕК-Д" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові Енергетичні Системи" 2) Публічне акціонерне товариство «Веста-Дніпро» про визнання іпотечного договору № 40 від 25.04.08 р. недійсним Суддя Гавриловська І.О. Від позивача: Кіян А.В. -дов. № б/н від 23.10.2012 р. Від відповідача: Саланда О.М., дов. № 03/2/908 від 17.12.2012 р. Від третіх осіб: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд господарського суду міста Києва передано позов Акціонерного проектно-будівельного та експлуатаційного, комерційного товариства закритого типу "ЦВЕК-Д" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" про визнання недійсним іпотечного договору № 40 від 25.04.08 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. під реєстровим номером 1429, укладеного між позивачем та відповідачем. Ухвалою суду від 29.10.12 р. було порушено провадження у справі № 5011-37/15187-2012 та призначено її розгляд на 14.11.2012 р., залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові Енергетичні Системи", зобов'язано сторін та третю особу надати певні документи. Уповноважений представник позивача у судове засідання не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав. Через відділ діловодства суду 13.11.2012 р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що позивачу необхідний додатковий час для виконання вимог ухвали суду від 29.10.2012 р,. з метою дотримання прав учасників судового процесу, а також повного та об'єктивного розгляду справи на підставі всіх необхідних документів та інформації. Розглянувши дане клопотання, суд його відхилив, оскільки у позивача було достатньо часу для підготовки до судового засідання, так як ухвалу про порушення провадження у справі № 5011-37/15187-2012 від 29.10.2012 р. було направлено на адресу позивача за 14 днів до судового засідання, а саме, 01.11.2012 р., про що свідчить відмітка, яка наявна в матеріалах справи. За таких обставин клопотання позивача визнано судом необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.11.2012 р., яке підтверджує отримання відповідачем 05.11.2012 р. ухвали про порушення провадження у справі, відзиву на позов не надав. Через відділ діловодства суду 12.11.2012 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник відповідача не має можливості прийняти участь у даному судовому засіданні, оскільки буде приймати участь в іншому судовому засіданні в Донецькому апеляційному господарському суді у справі № 5009/2090/12, де відповідач є кредитором та апелянтом у справі про банкрутство ТОВ «АПК,ЛТД». Розглянувши дане клопотання, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Також відповідачем не виконано вимог ухвал суду у даній справі, оскільки він міг подати витребуваний судом відзив на позовну заяву через службу діловодства суду, як він це зробив, подавши клопотання про відкладення розгляду цієї справи. Однак відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався, у зв'язку з чим це клопотання визнано судом необґрунтованим та підлягає відхиленню. Представник третьої особи не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив. Ухвалою суду від 14.11.2012 р. було відкладено розгляд справи до 28.11.2012 р., у зв'язку з нез'явленням уповноважених представників сторін та третьої особи у призначене судове засідання та невиконанням ними вимог ухвали суду від 29.10.2012 р. У судовому засіданні 28.11.2012 р. представник позивача частково надав суду документи на виконання вимог ухвали суду, які були залучені до матеріалів справи. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав. Через відділ діловодства суду 28.11.2012 р. від третьої особи надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв'язку з пізнім отриманням інформації про призначення справи до розгляду. Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.11.2012 р., яке підтверджує отримання відповідачем 19.11.2012 р. ухвали про відкладення розгляду справи, відзиву на позов не надав. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро», оскільки згідно з висновками від 02.07.2012 р. перевіркою Ревізійної комісії було встановлено, що нерухоме майно -комплекс будівель та споруд загальною площею 1964,9 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 25-а передано в іпотеку ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»в якості забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Веста-Дніпро»за кредитним договором № 2/К-гр від 23.01.2008 р. В результаті проведеної перевірки стало відомо, що 23.01.2008 р. між відповідачем та ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»було укладено кредитний договір № 2/К-гр про надання останньому кредиту у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 25 250 000 грн., строком до 21.01.2011 р. та сплатою 16,5 % річних. 25.04.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір № 40, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М., відповідно до умов якого з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»за кредитним договором № 2/К-гр від 23.01.2008 р. позивач передав в іпотеку відповідача нерухоме майно. До кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 р. вносились численні зміни та доповнення згідно з відповідними додатковими угодами. Зокрема, згідно договору про внесення змін № 13 від 29.12.2010 р., всі права та обов'язки ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»за кредитним договором № 2/К-гр перейшли до ПАТ «Веста-Дніпро». У відповідності до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Враховуючи залучення до участі у даній справі третьою особою Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро», для витребування у позивача додаткових доказів у справі та у зв'язку з повторною неявкою представників відповідача та третьої особи у призначене судове засідання та не виконанням ними вимог ухвали суду, що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, то господарський суд визнав за необхідне відкласти розгляд даної справи до 19.12.201 р. У судовому засіданні 19.12.2012 р. представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що між сторонами на даний час тривають перемовини з приводу позасудового вирішення даного спору. Представник позивача вирішення даного клопотання передав на розсуд суду, але повідомив, що про перемовини між сторонами йому нічого не відомо, тому підстав для відкладення розгляду справи не вбачає. Господарський суд, розглянувши заявлене клопотання, його відхилив, оскільки відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження наведених ним обставин, тоді як представник позивача повідомив, що про наміри врегулювати спір позасудовим шляхом йому невідомо. Представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що банку не було відомо про обмеження повноважень керівника позивача на час укладення оспорюваного договору. Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, пояснень по суті спору не надали. У судовому засіданні 19.12.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі. Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк»(надалі за текстом -кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові Енергетичні Системи»(надалі за текстом -позичальник) був укладений кредитний договір № 2/К-гр від 23.01.2008 р. (надалі за текстом -кредитний договір). У відповідності до пункту 1.1. зазначеного кредитного договору, кредитодавець зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору. При цьому кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 25 250 000, 00 грн., з терміном повернення -21.01.2011 р. включно, процентна ставка за користування кредитом -16,5%. Згідно з підпунктом 1.1.5 пункту 1.1. кредитного договору, надання кредиту буде здійснюватися в повному обсязі або окремими частинами. Кредит надається залежно від оформленої застави: зокрема, серед іншого, застави комплексу об'єктів нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погрібняка, 25А, що належить майновому поручителю АТЗТ «ЦВЕК-Д», загальною оціночною вартістю незалежного експерту 12 723 000, 00 гривень. Відповідно до пункту 1.3. кредитного договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава, зокрема, серед іншого, комплексу об'єктів нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погрібняка, 25А, що належить майновому поручителю АТЗТ «ЦВЕК-Д», загальною оціночною вартістю незалежного експерту 12 723 000, 00 гривень. До даного кредитного договору неодноразово додатковими угодами, підписаними між сторонами, вносились зміни та доповнення. Зокрема, згідно з договором про внесення змін № 13 від 29.12.2010 р., усі права та обов'язки ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»за кредитним договором № 2/К-гр перейшли до ПАТ «Веста-Дніпро». Відповідно до ч.І ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як одним із видів застави. 25.04.2008р. між Акціонерним проектно-будівельним та експлуатаційним, комерційним товариством закритого типу «ЦВЕК-Д»(іпотекодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір № 40 (надалі за текстом -іпотечний договір), який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. за реєстровим №1429. У відповідності до умов іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 р. між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»і ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно (будівлі та споруди), яке належить йому на праві власності, місцезнаходження якого: м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 25а, склад якого визначений в пункті 2.1. іпотечного договору. У відповідності до пункту 2.3.1. іпотечного договору, узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становить 12 723 000, 00 грн. До даного іпотечного договору неодноразово вносились зміни шляхом підписання додаткових угод до нього. Представник позивача пояснив господарському суду, що 02.07.2012 р., на підставі п. 8.5.5. Статуту АТ «ЦВЕК-Д», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 9 від 23.11.2006 р., Ревізійною комісією позивача за власною ініціативою було проведено перевірку порядку використання і збереження належного товариству нерухомого майна. Згідно з висновками від 02.07.2012 р., перевіркою Ревізійної комісії позивача було встановлено, що нерухоме майно -комплекс будівель та споруд загальною площею 1964,9 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 25а, яке належить йому на праві приватної власності, передано в іпотеку ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 2/К-гр від 23.01.2008 р. При цьому було встановлено, що іпотечний договір був підписаний Головою Правління позивача на підставі рішення Наглядової Ради АТ «ЦВЕК-Д», оформленого протоколом від 12.12.2007 р. Позивач стверджує, що оскільки в іпотеку відповідачу за оспорюваним договором було передано нерухоме майно, балансова вартість якого складає більше 83% вартості всього майна АТ «ЦВЕК-Д», а ринкова вартість перевищує балансову вартість більше, ніж у 4 рази, то рішення про укладення даного іпотечного договору мало прийматися Загальними зборами акціонерів АТ «ЦВЕК-Д». Проте, на розгляд Загальних зборів акціонерів позивача питання про передачу в іпотеку зазначеного нерухомого майна та укладення відповідного іпотечного договору не виносились, не розглядались та рішення з цих питань не приймались. Враховуючи наведене, позивач вважає, що при укладенні та виконанні іпотечного договору Наглядова рада та Голова правління АТ «ЦВЕК-Д»діяли з перевищенням своїх повноважень, визначених Статутом та законодавством, передача нерухомого майна була здійснена без відповідного рішення Загальних зборів акціонерів, що свідчить про невідповідність іпотечного договору та додаткових угод до нього вимогам законодавства, дії органів управління позивача по укладенню оспорюваного правочину не відповідали волі позивача, яка мала бути виражена лише у формі прийнятого Загальними зборами акціонерів АТ «ЦВЕК-Д»рішення. У зв'язку з цим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання недійсним іпотечного договору № 40 від 25.04.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. під реєстровим номером 1429, укладеного між позивачем та відповідачем. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В ході дослідження іпотечного договору № 40 від 25.04.2008 р. господарським судом встановлено, що з боку позивача його підписано Головою Правління Коржем Іваном Івановичем, який діє на підставі нової редакції Статуту, зареєстрованої державним реєстратором виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Іванчишиною М.А. 26.01.2007 р. Пунктом 8.4.7. Статуту позивача в редакції, зареєстрованої державним реєстратором виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Іванчишиною М.А. 26.01.2007 р., передбачено, що Голова Правління уповноважений без довіреності здійснювати дії від імені товариства, укладати та підписувати від імені товариства договори (угоди), зовнішньоекономічні контракти на суму, що не перевищує 50 000 грн. Згідно з балансом АТ «ЦВЕК-Д»на 31.12.2008 р. (копія фінансового звіту залучена до матеріалів справи), загальна вартість всіх активів позивача станом на 01.01.2008 р. становила 3 746 900 (три мільйони сімсот сорок шість тисяч дев'ятсот) грн. Відповідно до довідки АТ «ЦВЕК-Д»від 11.02.2008 р., станом на 11.02.2008 р. балансова вартість нерухомого майна, яке є предметом іпотечного договору, становила 3 141 207 (три мільйони сто сорок одна тисяча двісті сім тисяч) 35 коп. При цьому, заставна вартість нерухомого майна була визначена сторонами у розмірі 12 723 000 (дванадцять мільйонів сімсот двадцять три тисячі) грн., а ринкова вартість відповідно до звіту про оцінку комплексу об'єктів нерухомого майна від 10.10.2007 р. № 36907 становила 13 994 000 (тринадцять мільйонів дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі) грн. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Пунктом 7.2. іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання (переходу до відповідача права власності на предмет іпотеки чи продажу Відповідачем нерухомого майна третім особам від свого імені). При цьому п. 7.3. іпотечного договору визначено, що відповідач на свій розсуд обирає один з вище перелічених способів звернення стягнення на нерухоме майно. Окрім того, пунктом 7.4.1. іпотечного договору встановлено, що позивач підписанням цього договору підтвердив свою згоду на передачу у власність відповідача предмету іпотеки, у разі прийняття ним одностороннього рішення про перехід до нього права власності в порядку задоволення його вимог як іпотекодержателя. Більш того, умовами наведеного пункту також передбачено, що іпотечний договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмету іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів, а також надають відповідачу звернутися з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Таким чином, іпотечний договір містить умови, які при порушенні основного зобов'язання чи самого іпотечного договору передбачають можливість відчуження нерухомого майна на користь відповідача чи третіх осіб. Зважаючи на викладені вище положення Статуту позивача та умови іпотечного договору, господарський суд дійшов висновку, що Голова Правління АТ «ЦВЕК-Д»не вправі був без довіреності укладати та підписувати від імені товариства іпотечний договір. Крім того, варто зауважити, що відповідно до п. 8.4.1. Статуту АТ «ЦВЕК-Д», у товаристві створюється колегіальний виконавчий орган - Правління, яке здійснює керівництво його поточною діяльністю. Кількісний та персональний склад Правління визначається Загальними зборами акціонерів строком на 3 роки. Рішенням Загальних зборів акціонерів АТ «ЦВЕК-Д», оформленим протоколом № 9 від 23.11.2006 р., затверджено наступний персональний склад Правління: Корж 1.1. (Голова правління), Титаренко С.М., Молчанов В.С. Частиною 2 ст. 99 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавчий орган товариства, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, а саме - простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Пунктом 8.4.4. Статуту АТ «Цвек-Д»встановлено, що організаційною формою роботи Правління є засідання, які проводяться за необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Засідання Правління є правомочним за присутності не менше ніж 2/3 його членів. В свою чергу, рішення Правління приймаються більшістю голосів, а в разі рівного розподілу голосів - голос Голови правління є вирішальним. Господарський суд за таких обставин дійшов висновку, що якщо установчими документами товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, то голова не є самостійним органом управління, а тому для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він на підставі ч. 2 ст. 99 та ст. 161 Цивільного кодексу України повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2008 р. у справі № 7/7-08). З пояснень представників позивача та відповідача випливає, що оспорюваний іпотечний договір № 40 від 25.04.2008 р. був укладений з боку позивача на підставі рішення Наглядової Ради АТ «ЦВЕК-Д», оформленого протоколом від 12.12.2007 р., відповідно до якого Наглядовою радою позивача було прийнято рішення про задоволення клопотання ТОВ «Промислові Енергетичні Системи»щодо виступу майновим поручителем останнього перед відповідачем щодо повернення кредитних коштів у розмірі 10 000 000 доларів США, сплати відсотків за користування кредитними коштами, штрафних санкцій та інших платежів та відповідно надання в іпотеку вищезгаданого нерухомого майна, а також щодо надання Голові Правління АТ «ЦВЕК-Д»повноважень щодо укладання відповідного договору і виконання інших дій та процедур, пов'язаних з цим. Підпунктом «к»пункту 8.3.4. Статуту АТ «ЦВЕК-Д»передбачено, що до компетенції Наглядової ради віднесено затвердження договорів відчуження нерухомого майна та інші договори (угоди), укладені на суму, що становить 50 000 грн. і більше. Таким чином, зі змісту Статуту АТ «ЦВЕК-Д» випливає, що до компетенції Наглядової ради акціонерного товариства відноситься затвердження договорів (схвалення умов договору), щодо якого вже існує легітимне рішення колегіального органу -правління, а не надання дозволу на їх укладення. Отже, надаючи дозвіл на майнову поруку позивача перед відповідачем щодо повернення кредитних коштів у розмірі 10 000 000 доларів США, сплати відсотків за користування кредитними коштами, штрафних санкцій та інших платежів та відповідно надання в іпотеку вищезгаданого нерухомого майна, а також щодо надання Голові Правління АТ «ЦВЕК-Д»повноважень щодо укладання відповідного договору і виконання інших дій та процедур, пов'язаних з цим, Наглядова рада підмінила компетенцію Правління щодо прийняття відповідних рішень, оскільки основною функцією Наглядової ради є контроль за виконавчим органом, а не виконання його функцій. Приймаючи до уваги викладене, господарський суд визнає, що незважаючи на рішення Наглядової ради про дозвіл на укладення оспорюваного договору, для чинності іпотечного договору питання його укладення повинно було розглядатися Правлінням позивача, а, зважаючи на вартість нерухомого майна та приписи частини 2 пункту 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, дане питання мало бути вирішене Загальними Зборами акціонерів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2008 р. у справі № 7/7-08. Частиною першою та другою статті 98 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у ѕ голосів, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, з системного аналізу норм наведених норм вбачається, що відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків його майна, можливе виключно за наявності попереднього рішення загальних зборів учасників товариства про таке відчуження, а Голова Правління АТ «ЦВЕК-Д»у розумінні частини другої статті 98 ЦК України, пунктів 8.4.5., 8.4.7. Статуту позивача, не має права одноособово приймати рішення про відповідне відчуження. Згідно з частиною четвертою статті 145 Цивільного кодексу України, питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Проте, Правлінням та Загальними зборами акціонерів АТ «ЦВЕК-Д»питання щодо передачі належного нерухомого майна в іпотеку та укладення відповідного іпотечного договору не розглядалося, а відповідні рішення не приймалися. Посилання представника відповідача на те, що йому були не відомі обмеження Голови Правління щодо підписання оспорюваного договору, господарський суд не приймає, оскільки безпосередньо у тексті (преамбулі) іпотечного договору № 40 міститься зазначення, що Голова Правління діє підставі нової редакції Статуту, зареєстрованої державним реєстратором виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Іванчишиною М.А. 26.01.2007 р., і доказів ненадання відповідачу тексту Статуту господарському суду не надано. Таким чином, відповідач знав та міг знати про обмеження повноважень Голови Правління на підписання даного іпотечного договору. Враховуючи викладене, іпотечний договір укладено Акціонерним проектно-будівельним та експлуатаційним, комерційним товариством закритого типу «ЦВЕК-Д»в особі Голови Правління з перевищенням наданих йому повноважень і всупереч приписам статті 92, частини другої статті 98, статті 145 Цивільного кодексу України та пунктів 8.4.5., 8.4.7. Статуту АТ «ЦВЕК-Д». Отже, іпотечний договір № 40 від 25.04.2008 р., укладений між Акціонерним проектно-будівельним та експлуатаційним, комерційним товариством закритого типу «ЦВЕК-Д»та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", підлягає визнанню недійсним. Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 92, 98, 145203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 32, 33, 49, 55, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,- В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним іпотечний договір від 25.04.2008 р. № 40, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. за реєстровим №1429, укладений між Акціонерним проектно-будівельним та експлуатаційним, комерційним товариством закритого типу «ЦВЕК-Д»та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" . 3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»(вул. Зоологічна, 5, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 19017842) на користь Акціонерного проектно-будівельного та експлуатаційного, комерційного товариства закритого типу «ЦВЕК-Д» (вул. Старокодацька, 9, м. Дніпропетровськ, 49000, код ЄДРПОУ 01190273) 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. 4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Повне рішення складено 21.12.2012 р. Суддя Гавриловська І.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28255327
  15. Державний герб України Справа № 0308/15632/12 Провадження № 22-ц/773/185/13 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Категорія:27 Доповідач: Мудренко Л. І. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2013 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Мудренко Л.І., суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В., при секретарі - Лимар Р.С., з участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Куковського І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним іпотечного договору за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2012 року, В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2012 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір іпотеки № 6М/2007/870-МК/540/І-3 від 29.04.2009 року, укладений між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», посвідчений 29.04.2009 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, в реєстрі за № 309. Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис (заборону на нерухоме майно) за № 8683179 від 29.04.2009 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 6М/2007/840-МК/540/І-3 від 29.04.2009 року, в реєстрі № 309. Виключено з Державного реєстру іпотек запис (іпотеку) за № 8683248 від 29.04.2009 року про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна за договором іпотеки № 6М/2007/840-МК/540/В-3 від 29.04.2009 року, в реєстрі № 309. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» подав апеляційну скаргу. Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволення позовних вимог та закласти арешт на предмет іпотеки. В судовому засіданні представник відповідача Куковський І.О. апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, просив рішення суду залишити без змін. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 14.12.2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», та ОСОБА_5 був укладений договір кредитної лінії № 6М/2007/840-МКЛ/705. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії 29.04.2009 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки № 6М/2007/940-МК/540/І-3, за умовами якого в іпотеку було передано будинок рем майстерні (Г-1), загальною площею 2109,3 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 5-7). Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.07.2012 року в кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 встановлено, що ОСОБА_5 кредитний договір № 6М/2007/840-МКЛ/705 з банком не укладав, його не підписував і коштів не утримував. Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Положеннями статей 3, 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з ст. 11 цього Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Враховуючи положення вищенаведених норм закону та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір іпотеки від 29.04.2009 року укладений між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», слід визнати недійсним відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 договір кредитної лінії № 6М/2007/840-МКЛ/705 від 14.12.2007 року не укладав, наміру отримувати кредит не мав і коштів згідно вказаного договору не отримував, отже цей договір є неукладеним і основне зобов'язання не виникло, а відтак не виникло підстав для його забезпечення іпотекою. Наведені доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду. Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду колегія суддів не вбачає. Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення судом апеляційної інстанції викладеної в апеляційній скарзі заяви про накладення арешту на предмет іпотеки - будинок реммайстерні (Г-1), загальною площею 2190,3 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1, в порядку ч.5 ст. 1057-1 ЦК України, оскільки така заява ПАТ КБ «Надра» на час постановлення рішення в суд першої інстанції не подавалась. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2012 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29877105
  16. Справа № 2-275/11 Провадження № 2/1910/3/12 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" червня 2012 р. Лановецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючого Сарновського В. Я. , при секретарі Колесніку С.В., з участю позивача ОСОБА_1, яка є законним представником позивача ОСОБА_2, прокурора Сипня В.М., який діє в інтересах малолітнього позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третіх осіб по справі: приватного нотаріуса ОСОБА_4 та представника органу опіки та піклування ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ланівці справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6, з участю третіх осіб: приватного нотаріуса ОСОБА_4, органу опіки та піклування -Лановецької районної державної адміністрації, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про визнання іпотечного та кредитного договору недійсним В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1, яка також діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом про визнання недійсними іпотечного договору №13/09/І01/08-С та кредитного договору №06/09/08-С на суму 175000 гривень, укладених 30 січня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_6 і ВАТ «Кредитпромбанк», мотивуючи тим, що вони укладені з порушенням вимог закону. В судовому засіданні позивач позов підтримала і пояснила, що кредитний договір між ОСОБА_6 та ВАТ «Кредитпромбанк»був укладений на суму 175000 гривень, а тому він виходить за межі дрібного побутового договору і на укладення даного договору вона мала дати письмову згоду. Однак, вказаний договір був укладений без її відома, що суперечить ст. 65 СК України. Так, для проведення реструктуризації кредитної заборгованості банк вимагав копії її паспорта, як дружини позичальника, а також ідентифікаційного коду, свідоцтва про укладення шлюбу, заяву-згоду на зміну умов кредитування, однак при укладенні самого кредитного договору банк даних документів не зажадав. Крім того, її чоловік повертає кредит із коштів, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності, так як у нього не було власних коштів на рахунках у банках чи якоїсь спадщини. Іпотечний договір, який був укладений в забезпечення вищевказаних кредитних зобов'язань, укладений без дозволу органів опіки та піклування, з порушенням прав неповнолітніх та малолітніх дітей, які проживали та були зареєстровані в житловому будинку на момент укладення договору іпотеки. Таким чином, вказаним договором порушено їх право на користування цим житлом, визначені ст. 177 Сімейного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства». Прокурор, який вступив у справу на стороні малолітнього позивача ОСОБА_2, в судовому засіданні позов підтримав і просив його задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_2 в попередньому судовому засіданні позов визнав повністю і пояснив, що він дійсно уклав із ВАТ «Кредитпромбанк»кредитний договір на суму 175000 гривень без відома дружини. Із вказаних коштів він близько 38 тис.грн. використав на погашення власних боргів, 100 тис.грн. позичив ОСОБА_9, а решту витратив для власних потреб. Згоду дружини при укладенні кредитного договору банк від нього не вимагав і вона про цей договір нічого не знала. В забезпечення кредитного договору він передав в іпотеку належний йому житловий будинок, в якому на той час проживали його неповнолітні син та племінниця. Для укладення цього договору він надав нотаріусу довідку міської ради про склад сім'ї, в якій було вказано, що в будинку зареєстровані та проживають лише він і його сестра, ОСОБА_8 Про неповнолітніх дітей він нотаріусу не повідомляв, хоча в даному будинку були зареєстровані та фактично проживали його син та племінниця. Після отримання кредиту він деякий час працював, але потім втратив роботу і не зміг сплачувати кредит. Банк письмово повідомив про виникнення заборгованості та вимагав її погасити і тоді дружина дізналась про укладені ним договори. Також, відповідач заявив клопотання про проведення судового засідання і розгляд справи у його відсутності. Представник відповідача ПАТ «Кредитпромбанк»ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ПАТ «Кредитпромбанк»є правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк». Також, представник відповідача позов не визнав, мотивуючи тим, що згода дружини на укладення кредитного договору не потрібна, оскільки кредит видавався на поточні потреби позичальника і не створює жодних обов'язків для неї. Укладений договір іпотеки є лише способом забезпечення зобов'язання і на його підставі майно не відчужувалось, а тому права неповнолітніх не порушувались. Крім того, для укладення договору було надано відповідні документи про відсутність прав неповнолітніх на предмет іпотеки. ОСОБА_5, представник органу опіки та піклування -Лановецької районної державної адміністрації, як третьої особи по справі, в судовому засіданні пояснила, що орган опіки не давав згоди на передачу в іпотеку житлового будинку в АДРЕСА_1. Враховуючи, що на момент укладення договору іпотеки та на даний час право проживання в цьому будинку мають неповнолітні діти, то вказаний договір є недійсним. Треті особи по справі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 подали до суду заяви, в яких просили позов задовольнити повністю та провести судове засідання і розгляд справи у їх відсутності. Також, вони підтвердили, що на час укладення іпотечного договору в житловому будинку в АДРЕСА_1 проживали і були зареєстровані малолітній ОСОБА_2 та неповнолітня на той час ОСОБА_7 Третя особа по справі -приватний нотаріус ОСОБА_4 в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити повністю за його безпідставністю. Також, нотаріус пояснила, що перед посвідченням договору іпотеки особисто роз'яснила відповідачу ОСОБА_6 положення чинного сімейного законодавства та належним чином перевірила відсутність прав неповнолітніх на предмет іпотеки. А саме, ОСОБА_6 було надано довідку про склад сім'ї та будинкову книгу, згідно яких у житловому будинку по АДРЕСА_1, були зареєстровані лише ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ОСОБА_6 є батьком малолітнього ОСОБА_2 і лише він, а не будь-хто інший, має нести відповідальність за забезпечення прав своєї дитини. З наданих ОСОБА_6 документів, які були оформлені належним чином, не вбачалось жодних перешкод для посвідчення договору, який по формі і змісту повністю відповідає вимогам закону. Заслухавши пояснення сторін і третіх осіб та їх представників, покази свідків, дослідивши докази по справі, суд з'ясував наступні обставини. ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 19 листопада 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Лановецького районного управління юстиції 19 листопада 2005 року. 30 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі за текстом -Банк), і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №06/09/08-С, згідно якого Банк надав ОСОБА_6 кредит на споживчі цілі у розмірі 175000 гривень строком до 27 січня 2023 року під 13,4% річних. Для укладення даного договору Львівській філії ВАТ «Кредитпромбанк»разом з документами, які необхідні для розгляду питання про надання кредиту, було надано заяву ОСОБА_1 від 23 січня 2008 року про згоду на отримання її чоловіком ОСОБА_6 зазначеного кредиту. Однак, згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи №1129 від 7 березня 2012 року підпис на цій заяві виконано не ОСОБА_1, а іншою особою. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком і ОСОБА_10 30 січня 2008 року було укладено іпотечний договір №13/09/І01/08-С, який в той же день посвідчено приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №199. Предметом іпотеки за договором №13/09/І01/08-С є житловий будинок, загальною площею 70,40 кв. м, житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_10 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (бланк -ВАС №912850), виданого завідуючою Лановецької державної нотаріальної контори ОСОБА_11 22 лютого 2003 року по реєстру за №387, зареєстрованого Лановецьким районним бюро технічної інвентаризації 24 лютого 2003 року. При посвідченні вказаного іпотечного договору 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 накладено заборону відчуження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв. м, житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яку зареєстровано в реєстрі заборон за номером 200/8. Крім того, приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Державного реєстру іпотек на підставі Іпотечного договору№13/09/І01/08-С внесено запис реєстраційний номер 6493390 про обтяження зазначеного житлового будинку. На момент укладення договору іпотеки, тобто станом на 30 січня 2008 року, в даному житловому будинку були зареєстровані та проживали малолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою Лановецького РВ УМВСУ від 27 квітня 2012 року №1006, показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а також записами в оглянутій в судовому засіданні будинковій книзі прописки громадян, що мешкають в цьому будинку, та поясненнями сторін і третіх осіб ОСОБА_8 і ОСОБА_7 Відповідно до положень ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З наведених положень закону слідує, що кредитний договір не є угодою щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Також, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 під час шлюбу з ОСОБА_1 отримав кредит на суму 175000 гривень без її згоди та використав його не в інтересах сім'ї, а тому немає підстав стверджувати, що даний договір створив будь-які обов'язки для ОСОБА_1 За таких обставин суд приходить до висновку, що позов у частині визнання кредитного договору недійсним з вказаних позивачем підстав задоволенню не підлягає. Відповідно до ч.3 ст. 17 та ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»встановлено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Згідно положень ст.71 Цивільного кодексу України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Вказана норма відповідає змісту ст. 177 Сімейного кодексу України, якою крім зазначеного встановлено також, що дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Відповідно до ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. В пункті 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 зазначено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства»батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. В судовому засіданні встановлено, що іпотечний договір №13/09/І01/08-С було укладено без дозволу органів опіки та піклування. Суд вважає безпідставним твердження представника Банку про те, що на підставі договору іпотеки майно не відчужується і права дітей порушені не були, оскільки в судовому засіданні встановлено, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу на підставі іпотечного договору №13/09/І01/08-С вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №666, про звернення стягнення на житловий будинок в АДРЕСА_1, для задоволення вимог ПАТ «Кредитпромбанк»в сумі 216147,84 гривень. Враховуючи наведений факт та беручи до уваги, що сума споживчого кредиту, який забезпечено іпотекою, було використано відповідачем ОСОБА_6 не в інтересах сім'ї та неповнолітніх, суд прийшов до висновку, що вказаний договір суперечив правам та інтересам дітей, які проживали житловому будинку на момент передачі його в іпотеку, та в подальшому він може суттєво вплинути на майнові права малолітнього ОСОБА_2, який проживає там і на даний час. Частиною першою ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Суд вважає безпідставними доводи приватного нотаріуса ОСОБА_4 про дійсність іпотечного договору у зв'язку з наступним. В судовому засіданні дійсно встановлено, що при посвідченні вказаного договору нотаріусом не було допущено порушень вимог чинного законодавства, в тому числі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, оскільки відповідачем ОСОБА_6 було надано довідку виконавчого комітету Лановецької міської ради від 23 січня 2008 року №512, згідно якої в АДРЕСА_1, були зареєстровані лише ОСОБА_6 та ОСОБА_8, а неповнолітні особи вказані не були. Тому в нотаріуса не було підстав вимагати згоди органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору. Однак, під час розгляду даної справи в судовому засіданні встановлено, що наведені у довідці №512 відомості не відповідають дійсності і на момент посвідчення договору в житловому будинку в АДРЕСА_1, фактично також проживали і були зареєстровані двоє дітей, а тому згода органу опіки на його укладення є обов'язковою. Аналізуючи наведені обставини справи, суд прийшов до висновку, що визначені законом права дитини підлягають захисту у всіх випадках та незалежно від того, хто саме їх порушив, у тому числі і у випадку порушення цих прав особою, яка зобов'язана забезпечувати їх реалізацію, тобто батьком дитини. Оскільки при укладенні іпотечного договору між відповідачами, ОСОБА_6 не отримав згоди органу опіки та піклування, яка визначена законом обов'язковою в даному конкретному випадку, і цей договір суперечив правам та інтересам малолітнього і неповнолітньої, які проживали в переданому в іпотеку житловому будинку, то в даному випадку є законні підстави для визнання іпотечного договору недійсним. У відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до п. 1.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.99 N 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 N 85/5), та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.99 за N 364/3657 (далі - Положення про Єдиний реєстр заборон) єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - реєстр заборон) - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони відчуження та арешти нерухомого майна, вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна. З матеріалів справи вбачається, що 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 за номером 200/8 було зареєстровано в реєстрі заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі житлового будинку, який належить ОСОБА_6 Тобто, підставою для внесення запису до Єдиного реєстру заборон був Іпотечний договір від 30 січня 2008 року. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи про обтяження нерухомого майна скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Таким чином, наслідком визнання Іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек" від 31.03.2004 N 410 (далі - Тимчасовий порядок) визначено, що Державний реєстр іпотек (далі - Реєстр іпотек) - єдина комп'ютерна база даних про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі Іпотечного договору№13/09/І01/08-С, укладеного 30 січня 2008 року було внесено до Реєстру іпотек запис реєстраційний номер 6493390 в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв. м, житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Згідно ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до п. 25 Тимчасового порядку запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Таким чином, у разі визнання недійсним іпотечного договору, який був підставою для внесення до Реєстру іпотек запису N 6493390 про обтяження Предмета іпотеки, цей запис скасовується. Наслідком визнання Іпотечного договору недійсним є скасування обтяження предмета іпотеки іпотекою. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як відновлення становища, яке існувало до порушення. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування обтяження Предмета іпотеки іпотекою відповідають способу захисту прав, передбачених законом, та підлягають задоволенню. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 16, 32, 71, 203, 214, 216, 207, 218, 1054 ЦК України, ст.ст. 65, 177 СК, Законами України "Про іпотеку", «;Про охорону дитинства», «;Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», «;Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5, ст.ст. 10, 11, 58- 61, 212-216 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Позов задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір №13/09/І01/08-С, укладений 30 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»і ОСОБА_6 та посвідчений 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №199. Скасувати заборону відчуження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв. м, житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що була зареєстрована приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 200/8 на підставі Іпотечного договору №13/09/І01/08-С, укладеного 30 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»та ОСОБА_6 Скасувати запис реєстраційний номер 6493390 в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв. м, житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що 30 січня 2008 року був внесений приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Державного реєстру іпотек на підставі Іпотечного договору№13/09/І01/08-С, укладеного 30 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»та ОСОБА_6 В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги через Лановецький районний суд протягом 10 днів з дня отримання його копії. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: В. Я. Сарновський http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25485718 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1990/22-ц-934/12 Головуючий у 1-й інстанції Сарновський В.Я. Провадження № 22-ц/1990/934/12 Доповідач - Міщій О.Я. Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2012 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Міщія О.Я. суддів - Бершадської Г. В., Ткача З. Є., при секретарі - Дуда Г.І. з участю позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника апелянта Голайда О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Кредитпромбанк" в особі Львівської філії ПАТ "Кредитпромбанк" на рішення Лановецького районного суду від 7 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2, треті особи приватний нотаріус Доротюк Р.Р., орган опіки і піклування Лановецької районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання іпотечного та кредитного договору недійсними, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2011 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 звернулась в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачем, ОСОБА_2 уклав з ВАТ "Кредитпромбанк" кредитний договір, згідно якого отримав 175000 грн. під 13,4 % річних строком до 27.01.2005 року. Позивачка зазначила, що вказаний договір є недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 65 СК України, оскільки укладений без її згоди і виходить за межі дрібної побутової угоди та потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації. Крім того, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору, посилаючись на те, що без згоди органу опіки і піклування в іпотеку передано будинок, який є єдиним місцем проживання її неповнолітньої дитини ОСОБА_4, а також неповнолітньої ОСОБА_5 Вказала, що вказаний правочин порушує права дітей, визначені ст. 177 СК України та ст.ст. 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей". Рішенням Лановецького районного суду від 7 червня 2012 року позов задоволено частково, визнано недійсним іпотечний договір №13/09/І01/08-С, укладений 30 січня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк" і ОСОБА_2 та посвідчений 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу Доротюк Р.Р. за реєстровим №199. Скасовано заборону відчуження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв.м., житловою площею 50,90 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що була зареєстрована приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу Доротюк Р.Р. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 200/8 на підставі Іпотечного договору №13/09/І01/08-С, укладеного 30 січня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 Скасовано запис реєстраційний №6493390 в Державному реєстрі іпотек про обтяження житлового будинку, загальною площею 70,40 кв. м., житловою площею 50,90 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що 30 січня 2008 року був внесений приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу Доротюк Р.Р. до Державного реєстру іпотек на підставі Іпотечного договору №13/09/І01/08-С, укладеного 30 січня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ "Кредитпромбанк" просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на те, що висновок про недійсність іпотечного договору є передчасним. Зараз проводиться перевірка щодо правомірності дій осіб, які уклали договір іпотеки і встановлені за її результатами обставини можуть мати значення для вирішення спору. Апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Вирішуючи спір, суд виходив з того, що договір іпотеки від 30.01.2008 року не відповідає вимогам закону, порушує права неповнолітніх дітей, оскільки укладений без згоди органу опіки та піклування, тому визнав правочин недійсним. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на матеріалах справи. Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 19.11.2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дитина ОСОБА_4 30.01.2008 року ВАТ (нині ПАТ) "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту, згідно якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 175000 грн. строком до 27.01.2023 року під 13,4% річних. Укладаючи кредитний договір, сторони діяли відповідно до закону, тому суд підставно відмовив в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним. Рішення суду в цій частині не оскаржується. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 30.01.2008 року укладено іпотечний договір № 13/09/І01/08-С, який посвідчений приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу Доротюк Р.Р. за реєстраційним №199. Предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 70,4 кв. м. по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом. На момент укладення договору іпотеки у житловому будинку був зареєстрований та проживав малолітній ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 Вказане підтверджується довідкою Лановецького РВ УМВС України в Тернопільській області №1006 від 27.04.2012 року, будинковою книгою, поясненнями свідків, іншими матеріалами справи. Судом встановлено, що при укладенні договору іпотеки від 30.01.2008 року не отримано попередньої згоди органу опіки і піклування на вчинення цього правочину. Відповідно до ч.3 ст. 17, ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" встановлено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Згідно п.3 ч.1 ст. 71 ЦК України, ч.2, 4 ст. 177 СК України в редакції закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. З матеріалів справи видно, що при укладенні договору іпотеки від 30.01.2008 року сторона подала довідку Лановецького міськвиконкому №512 від 23.01.2008 року, яка не відповідала дійсності і у якій не було зазначено даних щодо реєстрації в будинку по АДРЕСА_1 неповнолітніх дітей. У зв'язку з цим банк погодився підписати спірну угоду, а нотаріус посвідчив правочин без згоди органу опіки і піклування. Тому, окремою ухвалою Лановецького районного суду від 7.06.2012 року повідомлено прокурора Лановецького району про вказані факти та запропоновано організувати їх перевірку для відповідного реагування в порядку ст. 97 КПК України. Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як зазначено в п.44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку з цим, суд підставно визнав недійсним договір іпотеки від 30.01.2008 року, оскільки він не відповідає вимогам закону і порушує права неповнолітніх осіб, які проживають та зареєстровані в будинку по АДРЕСА_1. При цьому суд правильно зазначив, що визначені законом права дитини підлягають захисту у всіх випадках та незалежно від того, хто саме їх порушив, у тому числі і у випадку порушення цих прав особою, яка зобов'язана забезпечувати їх реалізацію, тобто батьком дитини. В апеляційному суді представник банку пояснив, що в даний час відповідно до іншого судового рішення стягнуто в користь банку усю суму заборгованості за кредитним договором від 30.01.2008 року, а також накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПАТ "Кредитпромбанк", оскільки скарга не містить доводів щодо невідповідності рішення суду вимогам закону. На підставі наведеного, згідно ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ПАТ "Кредитпромбанк" в особі Львівської філії ПАТ "Кредитпромбанк" відхилити. Рішення Лановецького районного суду від 7 червня 2012 рокузалишити без змін. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Я. Міщій http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25307344 Ухвала іменем україни 3 жовтня 2012 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Карпенко С.О., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 7 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування Лановецької районної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними договору іпотеки та кредитного договору, в с т а н о в и в : Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 7 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір № 13/09/101/08-С, укладений 30 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» і ОСОБА_4 Скасовано заборону відчуження житлового будинку по АДРЕСА_1, яка була внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкті нерухомого майна за № 200/8 на підставі іпотечного договору № 13/09/101/08-С від 30 січня 2008 року та скасовано запис № 6493390 у Державному реєстрі іпотек про обтяження вказаного жилого будинку. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 7 червня 2012 року та ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. За змістом ч.1 ст.335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої й апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п.5 ч.4 ст.328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись ст. 328 ЦПК України, суддя у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 7 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Лановецького районного нотаріального округу ОСОБА_5, орган опіки та піклування Лановецької районної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними договору іпотеки та кредитного договору відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ С.О. Карпенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26950451
  17. Справа № 1805/10375/2012 провадження №8/1805/15/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2012 року Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого судді Клімашевської І. В. з участю секретаря Гребенькової О.М. позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Сумська міська рада, третя особа: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про перегляд рішення Зарічного районного суду м.Суми від 08.12.2011 року по справі №2-3126/11 у зв»язку з нововиявленими обставинами, ВСТАНОВИВ: 14.09.2012 року до суду звернувся позивач із зазначеною заявою, в якій просив суд переглянути рішення Зарічного районного суду від 08.12.2011 року в зв»язку з нововиявленими обставинами, а саме через те, що розпорядження начальника Ковпаківської районної в м.Суми адміністрації від 18.06.2008 року №121-Р, яке лягло в основу мотивувальної частини вказаного рішення, було скасовано рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 18.04.2012 року. В судовому засіданні ОСОБА_1 свою заяву підтримав, вважав, що за наведених обставин є підстави для скасування рішення Зарічного районного суду м.Суми. Крім того, просив постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним договір іпотеки, оскільки укладенням вказаного договору було порушено його права, передбачені Конвенцією «Про права дитини», Законами України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»та «;Про охорону дитинства». Інші учасники процесу належним чином повідомлялись про час і місце розгляду справи, проте в жодне судове засідання не з»явились, про причини неявки суд не повідомляли. Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку. Судом встановлено, що рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 08.12.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 та Сумської міської ради, треті особи: нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки (через те, що укладений договір суперечив інтересам ОСОБА_1, який на момент його укладення був неповнолітнім) було відмовлено. Вказане рішення суду було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. Мотивуючи вказане рішення, суди посилались на те, що розпорядженням начальника Ковпаківської районної в м.Суми адміністрації від 18.06.2008 року №121Р надано дозвіл відповідачам вчиняти оспорюваний правочин. 18.04.2012 року Ковпаківським районним судом м.Суми винесено постанову, якою визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника Ковпаківської районної адміністрації в м.Суми від 18.06.2008 року №121-Р в частині дозволу вчинити правочин ОСОБА_4 про заставу (іпотеку) АДРЕСА_1, право власності та користування у якій має ОСОБА_1 Вказана постанова ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 року залишена без змін. Згідно з ч.1 ст.361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрало законної сили, можуть бути переглянуті судом у зв'язку з нововиявленими обставинами. Відповідно до ч. 2 ст. 361 ЦПК України однією з підстав для перегляду рішення чи ухвали суду у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із завою, на час розгляду справи. Суд вважає, що зазначені у заяві обставини щодо скасування розпорядження начальника Ковпаківської районної адміністрації в м.Суми від 18.06.2008 року №121-Р в частині дозволу вчинити правочин ОСОБА_4 про заставу (іпотеку) є нововиявленими, оскільки встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, мають істотне значення для справи у зв'язку з чим рішення Зарічного районного суду м.Суми від 02.04.2010 року підлягає скасуванню. Згідно ч.2 ст.365 ЦПК України розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. Як зазначалось вище, позивач, мотивуючи свої вимоги посилався на порушення його прав, оскільки на момент укладення договору він був неповнолітньою особою та не міг розуміти значення своїх дій. З встановленого вбачається, що спірні правовідносини є цивільними та врегульовані ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства». За положеннями ст. 203 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Окрім того, ст. 3 Конвенції про права дитини, передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 215 Цивільного Кодексу України, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Враховуючи те, що оспорюваний іпотечний договір від 03.07.2008 року, що укладався між ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», за наявності скасованого розпорядження Ковпаківської районної адміністрації в м.Суми від 18.06.2008 року №121-Р в частині дозволу вчинити правочин ОСОБА_4 про заставу (іпотеку) , суперечить вимогам чинного законодавства - позов ОСОБА_1 про визнання вказаного договору недійсним є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 361-366 ЦПК України, ВИРІШИВ: Заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Сумська міська рада, третя особа: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про перегляд рішення Зарічного районного суду м.Суми від 08.12.2011 року по справі №2-3126/11 у зв»язку з нововиявленими обставинами - задовольнити повністю. Скасувати рішення Зарічного районного суду м.Суми від 08.12.2011 року по справі №2-3126/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Сумська міська рада, третя особа: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним - у зв'язку з нововиявленними обставинами. Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір від 04.07.2008 року укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Сумської області через Зарічний районний суд м.Суми протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть оскаржити його протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя (підпис) І. В. Клімашевська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28374401
  18. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О., Нагорняка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_22 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_21, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_22 на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: У березні 2010 року ОСОБА_22 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила, і просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений 27 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та нею, за умовами якого вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_11, як такий, що укладений під впливом помилки. Посилалась на те, що кредитний договір № 014/11-175/2196, сторонами якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_21, у забезпечення виконання зобов?язань за яким укладений спірний договір іпотеки, визнаний рішенням суду неукладеним, так як кошти за договором боржник не отримував. Оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, просила позов задовольнити. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 липня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 014/11-175/2196 від 27 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_22 і відкритим акціонерним товариством «Райффазен Банк Аваль». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судами встановлено, що 5 вересня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_21 укладено кредитний договір з лімітом кредитування у розмірі 330 000 доларів США строком з 5 серпня 2006 року по 5 серпня 2009 року. У забезпечення виконання зобов?язань за цим договором 7 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_22 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2011 року встановлено неукладення забезпеченого іпотекою кредитного договору, що суд вважав підставою для визнання спірного договору іпотеки недійсним. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки позивач притягнута до кримінальної відповідальності за надання банку завідомо неправдивих офіційних документів для оформлення кредитного договору з ОСОБА_21; крім того, органами слідства не встановлено, що ОСОБА_21 не отримував грошові кошти за кредитним договором. Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Обґрунтовуючи відмову у позові обставинами, встановленими вироком Київського районного суду м.Харкова від 8 червня 2010 року, постановленим щодо позивача, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що такий доказ у справі відсутній. Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Пленум Верховного Суду України у п.7 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року роз?яснив, що під судовим рішенням, зазначеним у частині третій статті 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного, господарського чи адміністративного судочинства. Частина 4 ст. 61 ЦПК України встановлює: вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, інші постанови, прийняті в рамках кримінальної справи, оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України. Неврахування судом апеляційної інстанції наведених вище норм цивільного процесуального законодавства унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до правил ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_22 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М.Сімоненко Судді: В.І.Амелін В.П.Гончар С.О.Карпенко В.А.Нагорняк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28570567 УХВАЛА (Судебные прецеденты, Определение, Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 23.05.2012, № 6-742св12, Высший специализированный суд Украины по рассмо Еще ниже два интересных определения, которые находятся под этой же ссылкой. 1.РЕШЕНИЕ ВССУГУД о разделе совместно нажитого имущества, согласно долей внесенных средств в него. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ РІШЕННЯ від 21 вересня 2011 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів - Наумчука М. І., Ізмайлової Т. Л., Остапчука Д. О., Юровської Г. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року, встановила: У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 набута ним у період шлюбу з ОСОБА_4, але за кошти, які належали йому особисто. Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначала, що, починаючи з 1999 року, вона разом з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. 18 серпня 2004 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який припинено у вересні 2010 року. Під час спільного проживання, в інтересах сім'ї, а саме 5 грудня 2004 року ОСОБА_3 на своє ім'я уклав договір на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Посилаючись на зазначене, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року позов ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задоволення її зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до договору про участь у частковому будівництві спірної квартири, ОСОБА_3 особисто вніс на придбання цього житла 43 394 грн. 10 коп., що стверджується відповідною довідкою забудовника від 6 жовтня 2003 року, чого не заперечує сама відповідачка. Крім того, ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_6 кошти для оплати часткової вартості спірної квартири у розмірі 14000 грн., що встановлено рішенням суду, яке набрало чинності на час розгляду даної справи. Оскільки, ОСОБА_3 на придбання спірної квартири були витрачені особисті кошти в сумі 57394 грн. 10 коп., а спільно внесена подружжям у будівництво квартири сума становить лише 6524 грн. 42 коп., спірна квартира відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки внесена ОСОБА_3 частка є значною, а спільно внесена подружжям сума на придбання квартири не дає підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину у спільному майні подружжя. Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Крім того, ст. 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленість між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України). Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу (п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України). Так, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі тощо. Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з серпня 2004 року по вересень 2010 року. 15 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ВТО "Мекасор" укладено договір N 16-16 на участь у частковому будівництві двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3.1 цього договору сторони погодили вартість квартири в розмірі 63958 грн. 52 коп. Однак, правовідносини між забудовником та ОСОБА_3 з приводу придбання спірної квартири виникли ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 на підставі укладеного 30 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Івано-Франківська ПМК" попереднього договору, на виконання якого позивачем внесено 43394 грн. 10 коп., що підтверджено довідкою ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона" N 06-01 від 6 жовтня 2003 року. Зазначена обставина також не оспорюється ОСОБА_4 та дає підстави для визнання цієї суми коштів особистим майном позивача і відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України звільняє ОСОБА_3 від доказування. Крім того, для здійснення оплати повної вартості спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики та на даний час борг ОСОБА_3 становить 14000 грн., який на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2010 року, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, стягнуто з ОСОБА_3 та останній визнав свій обов'язок сплатити його особисто. Таким чином, судами встановлено, що кошти в сумі 57394 грн. 10 коп. (43394 грн. 10 коп. та 14000 грн.) були сплачені ОСОБА_3 особисто на придбання спірної квартири, а спільно внесеними є лише сума коштів в розмірі 6564 грн. 42 коп., що дає позивачу право на визнання спірної квартири його особистим майном, а спільно внесена подружжям сума коштів не дає право ОСОБА_4 на визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири, а лише право на визнання за нею право на частку цієї квартири відповідно до суми внесених коштів. Проте, суди, вирішуючи справу, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та встановивши, що особисто ОСОБА_3 на придбання спірної квартири внесені кошти в сумі 57394 грн. 10 коп. та вони є його особистою власність, у зв'язку з чим частка його особистих коштів у придбання квартири є значною, а спільно подружжям у придбання спірної квартири внесено лише 6524 грн. 42 коп., помилково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі і визнали за ним на підставі ст. 57 СК України право особистої приватної власності на спірну квартиру. При цьому встановивши, що спірна квартира не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, суд не визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу відповідно до вимог ст. ст. 60, 70 СК України спільним майном подружжя. З урахуванням того, що вартість всієї квартири становить 63958 грн. 52, а подружжям спільно внесено лише кошти в сумі 6564 грн. 42 коп., з яких ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного сімейного законодавства належить лише Ѕ частина цих коштів, а саме - 3262 грн. 21 коп., за відповідачкою слід визнати право власності на 1/20 частину спірної квартири, а за ОСОБА_3 відповідно 19/20 цієї квартири. Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з порушення норм матеріального права, вони згідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 19/20 частин квартири, а за ОСОБА_4 - на 1/20 частину квартири. Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2011 року скасувати. Ухвалити нове рішення: позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання квартири його особистою власністю задовольнити частково. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 19/20 частин квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/20 частину квартири АДРЕСА_1. Рішення оскарженню не підлягає. УХВАЛА (Судебные прецеденты, Определение, Верховный Суд|Судебная палата по гражданским делам Верховного Суда, от 08.06.2011, № 6-29114св09, Верховный Суд Украины. Судебная палата по гражданским делам) Определение ВСУ об отмене решений судов предыдущих инстанций, решением суда о расторжении брака не может устанавливаться фактические брачные отношения до заключения брака. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 13 жовтня 2010 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів: Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Луспеника Д. Д., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання угод недійсними та переведення прав покупця, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, встановила: У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2004 року вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а з 2006 року - в зареєстрованому шлюбі. У 2007 році вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року задоволено позов ОСОБА_4 до неї про розірвання шлюбу. Вказувала, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та у шлюбі на ім'я відповідача було придбано таке майно: земельна ділянка площею 0,24 га для обслуговування та будівництва жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1; незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці, який було ними добудовано до 82 % готовності; 1/2 частина АДРЕСА_2; автомобіль марки "Нисан X-трейл", 2007 року випуску та автомобіль ГАЗ 3302, 2005 року випуску. Після припинення ними фактичних шлюбних відносин у травні 2008 року, відповідач без її згоди за біржовою угодою продав автомобілі ГАЗ 3302 та "Нисан X-трейл". Крім того, 15 вересня 2009 року відповідач без її згоди уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу АДРЕСА_2. 25 вересня 2009 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки та незавершеного будівництвом будинку за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку від 25 вересня 2009 року, укладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку; визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 від 15 вересня 2009 року в частині продажу 1/4 частки цієї квартири, визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири, визнати частково недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу цієї квартири в частині продажу 3/4 часток квартири та перевести на неї права та обов'язки покупця на 3/4 частки зазначеної квартири, стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію за продані ним автомобілі в сумі 81949 грн. 28 коп. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, позов задоволено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлено, що з 29 квітня 2006 року до 2 грудня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. 4 липня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав незавершений будівництвом (67 % готовності) жилий будинок в с. Швачиха за 99758 грн. (а. с. 119). 25 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав цей будинок (82 % готовності) ОСОБА_5 за 11196 грн. (а. с. 121). 4 липня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,24 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 102). 25 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 121 - 122, 132 - 133). 8 листопада 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав 1/2 частину АДРЕСА_2 (а. с. 10). Інша 1/2 частина цієї квартири належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 липня 1995 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва (а. с. 116). 15 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 9 тис. грн. (а. с. 115, 116). 20 червня 2007 року за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки "Нісан X-трейл" 2007 року випуску номерний знак НОМЕР_1, який 8 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та з 21 травня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_9 (а. с. 47, 51). Автомобіль ГАЗ 3302 з 30 червня 2005 року зареєстровано за ОСОБА_4 та 29 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та зареєстровано за ОСОБА_10 (а. с. 47, 55). Вирішуючи спір сторін суди виходили з того, що незавершений будівництвом жилий будинок у с. Швачиха та земельна ділянка, на якій він розташований, 1/2 частина квартири у м. Києві та два автомобілі марки "Нісан X-трейл" та ГАЗ 3202, придбані ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року до грудня 2007 року. При цьому суди виходили з того, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у період з 2004 року до реєстрації ними шлюбу встановлений рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року, що набрало законної сили, і який не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України. Однак із зазначеним висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав. Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об'єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини. Як вбачається, предметом позову у справі, по якій 2 грудня 2008 року ухвалено рішення Голосіївським районним судом м. Києва є матеріально-правова вимога про розірвання шлюбу, зареєстрованого сторонами 29 квітня 2006 року, а відтак характер правовідносин сторін, які мали місце до його реєстрації, з урахуванням змісту норм ст. ст. 27, 36, 105, 110, 112, 114 СК України, ст. ст. 214, 215 ЦПК України, не входив до предмету дослідження і оцінки суду при ухваленні ним рішення за наслідком розгляду справи про розірвання шлюбу. Виходячи зі змісту позовних вимог, відповідно до ст. 215 ЦПК України при ухваленні рішення про розірвання шлюбу підлягають встановленню судом обставини факти щодо часу і місця реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнає неможливість (можливість) збереження сім'ї та висновки щодо інших заявлених вимог (поділ майна, місце проживання дітей тощо). З урахуванням наведеного не можна погодитись з висновком суду про те, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах до реєстрації ними шлюбу є преюдиційним фактом, який не підлягає доказуванню в процесі розгляду справи про поділ майна сторін, придбаного до укладення шлюбу і після його реєстрації. Оскільки зазначена обставина має суттєве значення для правильного застосування ст. 74 СК України і встановлення обсягу спільно нажитого майна, наявного на час припинення сторонами спільного ведення господарства, яка однак судами в процесі розгляду зазначеної справи не досліджувались, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими. При застосуванні ст. 74 СК України слід враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому в іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (спільне проживання, спільне ведення домашнього господарства та спільний бюджет, придбання майна для потреб сім'ї). З урахуванням зазначеного при вирішенні спору про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна так і з'ясувати час та джерела його придбання. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України, не належить до спільного майна, зокрема майно, набуте особою до шлюбу; набуте в шлюбі, але за кошти, що належать одному з подружжя та інше майно. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що до укладення шлюбу мав власні заощадження, за рахунок яких через три місяці після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 придбав незавершений будівництвом будинок у с. Швачиха, а для придбання земельної ділянки і завершення будівництва жилого будинку 10 квітня 2006 року взяв позику в розмірі 70 тис. грн., яку частково погасив власними коштами та на час вирішення спору має непогашену позику в розмірі 56412 грн. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_4 надав довідку ТОВ "Фортуна" про одержання і погашення ним позики (а. с. 46 т. 2). У порушення вимог ст. ст. 60, 212, 215 ЦПК України суд зазначені заперечення і надані докази не перевірив і оцінки їм не дав. Оскільки від вирішення спору про поділ майна залежить і вирішення питання про дійсність договорів купівлі-продажу майна та про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу квартири від 15 вересня 2009 року судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судами обох інстанцій. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Л. І. Григор'єва Судді: В. І. Гуменюк Д. Д. Луспеник Л. І. Охрімчук Я. М. Романюк
  19. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" березня 2012 р. Справа № 22/173 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Шевчук С.Р. суддів Демидової А.М. Кролевець О.А. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Базіс-Пром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. у справі № 22/173 господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Готель "Славутич" до 1.Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Жасмін-Тур" 3.Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" 4. Корпорації "Калістер Трейдінг Лімітед" 5. Приватного підприємства "Базіс-Пром" 6. Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Базіс-Пром" до Відкритого акціонерного товариства "Готель "Славутич" треті особи 1.Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Жасмін-Тур" 3.Відкрите акціонерне товариство "Готельний комплекс "Либідь" 4.Корпорація "Калістер Трейдінг Лімітед" 5. Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 6. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання права власності на нерухоме майно в судовому засіданні взяли участь представники : - ВАТ "Готель "Славутич" ОСОБА_1 дов. б/н від 21.11.2011р., ОСОБА_2., дов. б/н від 01.07.2011р. - ПАТ "Укрсоцбанк" ОСОБА_3, дов. № 02-07/161 від 30.01.2012р. - ТОВ "Жасмін-Тур" ОСОБА_4, дов. б/н від 25.07.2011р. - ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" не з'явився - Корпорації "Калістер Трейдінг Лімітед" не з'явився - ПП "Базіс-Пром" ОСОБА_5., дов. б/н 01.02.2012р. - КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" не з'явився - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 не з'явився - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 не з'явився В С Т А Н О В И В: В червні 2011 року відкрите акціонерне товариство "Готель "Славутич" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Жасмін-Тур", Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь", Корпрорації "Калістер Трейдінг Лімітед", Приватного підприємства "Базіс-Пром" з вимогами: визнати недійсним з моменту укладення договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 03.11.2005 року, зареєстрованим за реєстровим № 6891, із змінами та доповненнями, внесеними згідно з додатковим договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 14.04.2006 року, зареєстрованим за реєстровим номером № 2325, та додатковим договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 17.10.2006 року, зареєстрованим за реєстровим № 6886, від 24.12.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 5621; витребувати у Приватного підприємства "Базіс-Пром" будівлю готелю "Славутич" з тамбуром загальною площею 16 567,20 кв. м., що розташована за адресою м. Київ. вул. Ентузіастів, 1, яка була придбана за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 15.01.2009 року, зареєстрованим в реєстрі за реєстровим № 86, та зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстрову книгу №Зз-70 за реєстровим №326-з, реєстраційне посвідчення № 025718, на користь Відкритого акціонерного товариства "Готель "Славутич"; зобов'язати Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" перереєструвати право власності з Приватного підприємства "Базіс-Пром" на будівлю готелю "Славутич" з тамбуром загальною площею 16 567,20 кв.м., що розташована за адресою м. Київ, вул. Ентузіастів, 1, яка була придбана за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 15.01.2009 року, зареєстрованим в реєстрі за реєстровим № 86, та зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстрову книгу № Зз-70 за реєстровим № 326-3, реєстраційне посвідчення № 025718, на Відкрите акціонерне товариство "Готель "Славутич". Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2011р. прийнято до розгляду с первісним позовом зустрічну позовну заяву ПП "Базіс-Пром" до Відкритого акціонерного товариства "Готель "Славутич" про визнання права власності на нерухоме майно будівлю готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 567,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Ентузіастів, 1. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.08.2011р. (суддя Шаптала Є.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. (у складі головуючого Коршун Н.М., суддів Авдеєва П.В., Куксова В.В.), у справі № 22/173 первісний позов ВАТ "Готель "Славутич" задоволено в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ПП "Базіс-Пром" відмовлено. Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП "Базіс-Пром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм ст. ст. 92, 159, 203, 210, 215, 328, 334, 388, 509, 554, 556, 559, 812 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 4, 42 Закону України "Про господарські товариства", просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ВАТ "Готель "Славутич" та задоволення зустрічного позову ПП "Базіс-Пром". У заяві № 33 від 05.03.2012р. про уточнення вимог касаційної скарги скаржник просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Зустрічний позов ПП "Базіс-Пром" задовольнити та визнати за ПП "Базіс-Пром" право власності на будівлю готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16567,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1. Розпорядженням голови Вищого господарського суду України від 05.03.2012р. склад колегії суддів змінено та призначено колегію суддів у складі головуючого Шевчук С.Р., суддів Демидової А.М. та Кролевець О.А. для розгляду касаційної скарги у справі № 22/173 господарського суду міста Києва. В судовому засіданні 05.03.2012р. оголошувалась перерва на 06.03.2012р. У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Готель "Славутич" не погоджується із доводами скаржника, вважає прийняту у справі постанову апеляційної інстанції законною і обґрунтованою, а подану касаційну скаргу безпідставною. Відповідач ТОВ "Жасмін-Тур" надав пояснення від 05.03.2012р. щодо подання касаційної скарги ПП "Базіс-Пром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р., в якому просить зазначену касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення у даній справі, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ "Готель "Славутич" відмовити повністю, зустрічний позов ПП "Базіс-Пром" задовольнити. Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 28.10.2005 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", (кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Русь "Інтернешнл" (позичальником) був укладений договір про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН, згідно з п. 1.1 якого банк надав позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Підпунктом 1.1.1 кредитного договору встановлено максимальний ліміт заборгованості 1З 000 000,00 доларів США. 03.11.2005 року в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Русь "Інтернешнл" за кредитним договором № 18/198-КН від 28.10.2005 р. між банком (іпотекодержателем) та ВАТ "Готель "Славутич" (іпотекодавцем) був укладений іпотечний договір, за умовами якого ВАТ "Готель "Славутич" передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме будівлю готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 567,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1, та належить іпотекодавцю на праві власності. Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок виникнення заборгованості ТОВ "Русь Інтернешнл" за кредитним договором № 18/198-КН від 28.10.2005 р. в розмірі 11 730 000,00 доларів США, між ТОВ "Русь Інтернешнл" (первісним боржником), ВАТ "Готель "Славутич" (новим боржником) та АКБ "Укрсоцбанк" був укладений договір № 18/198-КН/Б від 17.10.2006 р. про заміну боржника у зобов'язанні, згідно з п. 1.1 якого ВАТ "Готель "Славутич" прийняло на себе зобов'язання за договором про надання мультивалютної не відновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005 р. щодо погашення суми кредиту, сплати процентів та комісій, а також виконання інших зобов'язань за цим договором. Фактично на день укладення цього договору заборгованість первісного боржника перед кредитором склала 11 730 000 доларів США (п.п. 1.1.1 договору про заміну боржника у зобов'язанні). 17.10.2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ВАТ "Готель "Славутич" було укладено додаткову угоду № 18/198-КН/2 про внесення змін та доповнень до договору про надання мультивалютної не відновлювальної кредитної лінії №18/198-КН від 28.10.2005 року, відповідно до умов якої новому боржнику за договором кредиту відкривались позичковий рахунок в доларах США та рахунок для сплати процентів. Також 17.10.2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ВАТ "Готель "Славутич" був укладений додатковий договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого 05.11.2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріальною округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 6891, згідно з п. 1 якого ВАТ "Готель "Славутич" більше не є майновим поручителем ТОВ "Русь Інтернешнл", а забезпечує виконання основного зобов'язання, за яким він сам є позичальником. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.02.2008 року згідно з протоколом № 4 наглядової ради ВАТ "Готель "Славутич" головою правління ВАТ "Готель "Славутич" обрано Чупахіна Володимира Яковича з правом першого підпису фінансових документів. Додатковою угодою від 03.09.2008 року про внесення змін та доповнень до договору про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005 р. ПАТ "Укрсоцбанк" та ВАТ "Готель "Славутич" доповнили кредитний договір пунктом 1.3.10, відповідно до якого в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань за цим кредитним договором кредитор укладає з позичальником та ТОВ "Жасмін-Тур" договір поруки, за умовами якого ТОВ "Жасмін-Тур" зобов'язується солідарно з позичальником відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за цим договором. 03.09.2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ "Готель "Славутич" та ТОВ "Жасмін-Тур" було укладено договір поруки № 18/198-П-6, відповідно до умов якого ТОВ "Жасмін-Тур" є поручителем за зобов'язаннями ВАТ "Готель "Славутич" за про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії №18/198-КН від 28.10.2005 р. Відповідно до протоколу засідання наглядової ради ВАТ "Готель "Славутич" № 15 від 06.11.2008 р. було розглянуто та вирішено питання щодо укладення з ПП "ВЕСТА-СЕРВІС" договору оренди цілісного майнового комплексу, до складу якого входить будівля готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 567,20 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1, та належить ВАТ "Готель Славутич" на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії ГК № 010001154 від 20.10.1998 р., зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 326-з 26.01.1998 року; розглянуто питання про необхідність внесення змін та доповнень у кредитний договір № 18/198-КН від 28.10.2005р., іпотечний договір № 6891 від 03.11.2005р., що пов'язано з виконанням поручителем зобов'язань товариства за кредитним договором; зазначено, що в зв'язку з фінансовими проблемами та в умовах фінансової нестабільності для товариства було утруднено обслуговування кредиту та своєчасне виконання зобов'язання перед банком, за умов здороження кредитних ресурсів та підвищення процентної ставки товариство взагалі не зможе обслуговувати кредит та своєчасно виконувати зобов'язання перед банком; за результатами обговорень по цьому питанню уповноважено голову правління ВАТ "Готель "Славутич" на укладення та підписання відповідних договорів, угод, правочинів стосовно змін до кредитного договору №18/198-КН від 28.10.2005 р., іпотечного договору № 6891 від 03.11.2005р. та укладення договорів, що пов'язані з виконанням поручителем зобов'язань товариства за кредитним договором, стосовно передачі прав та повноважень кредитора від банку до поручителів у основному зобов'язанні за кредитним договором та у зобов'язаннях (договорах), що забезпечують виконання основного зобов'язання товариства за вказаним кредитним договором. 08.12.2008 року між АКБ "Укрсоцбанк" в особі голови правління Тимонькіна Б.В та ВАТ "Готель "Славутич" в особі голови правління Чупахіна В.Я., який діяв на підставі статуту, ТОВ "Жасмін-Тур" в особі директора Майбоженка О В., ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" в особі генерального директора Марценюка Г.Д., корпорацією "Калістер Трейдінг Лімітед" в особі Лосєвої О.О. було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії 18/198-КН від 28.10.2005 року. За умовами зазначеного договору про внесення змін до кредитного договору від 08.12.2008р. у зв'язку із виконанням ТОВ "Жасмін-Тур", ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", корпорацією "Калістер Трейдінг Лімітед" як поручителів обов'язків позичальника за договором кредиту сторони домовились, що з дати виконання забезпеченого порукою зобов'язання (договору кредиту) ТОВ "Жасмін-Тур", ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", Корпорацію "Калістер Трейдінг Лімітед" вважати кредиторами за договором кредиту замість первісного кредитора АКБ "Укрсоцбанк". Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ "Готель "Славутич" в особі голови правління Чупахіна В.Я., ТОВ "Жасмін-Тур" в особі директора Майбоженка О.В., ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" в особі Генерального директора Марценюка Г.Д., ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" та корпорацією "Калістер Трейдінг Лімітед" було укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 03.11.2005 року, зареєстрованим за реєстровим № 6891, із змінами і доповненнями, внесеними згідно з додатковим договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 14.04.2006 року, зареєстрованим за реєстровим № 2325, та додатковим договором, посвідченим нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 17.10.2006 року, зареєстрованим за реєстровим № 6886. Відповідно до п. 1.1 договору відступлення прав в зв'язку з виконанням відповідно до умов договору поруки № 18/198-П-6 від 06.09.2008 року ТОВ "Жасмін-тур" зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" перед АКБ "Укрсоцбанк" за кредитним договором в сумі 6 895 769 доларів США, виконанням відповідно до умов договору поруки № 18/198-П-1 від 03.11.2005 року ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" перед АКБ "Укрсоцбанк" за кредитним договором в сумі 145 000,00 доларів США, виконанням відповідно до умов договору поруки № 18/198-П-3 від 03.11.2005 року корпорацією "Калістер Трейдінг Лімітед" зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" перед АКБ "Укрсоцбанк" за кредитним договором в сумі 2 078 946,67 доларів США сторони домовились про те, що ПАТ "Укрсоцбанк" відступає, а ТОВ "Жасмін-Тур", ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" та корпорація "Калістер Трейдінг Лімітед" приймають всі права АКБ "Укрсоцбанк" за іпотечним договором, який укладено в якості забезпечення виконання зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" за договором кредиту, в тому числі і право на задоволення вимоги іпотекодержателя будь-яким із способів, передбачених іпотечним договором та чинним законодавством України. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.01.2009 року ТОВ "Жасмін-Тур" та Приватне підприємство "Базіс-Пром" уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 367,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1, та була передана за актом прийому-передачі від 15.01.2009р. Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів № 6910710 договір купівлі-продажу від 15.01.2009 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 80. Судами встановлено, що Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна будівлю готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 367,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1, зареєстровано в реєстрову книгу № 3з-70 за реєстровим № 326-з, реєстраційне посвідчення № 025718 за ПП "Базіс-Пром". Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх про обґрунтованість позовних вимог ВАТ "Готель "Славутич" з огляду на наступне. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинитися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.1, 8 Конституції України). В силу ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договір відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008р. був підписаний головою правління Чупахіним В.Я., на підставі протоколу № 4 наглядової ради ВАТ "Готель "Славутич" від 21.02.2008 року та протоколу №15 наглядової ради ВАТ "Готель "Славутич" від 06.11.2008 року. Пунктом 1.1 статуту ВАТ "Готель "Славутич" в редакції, затвердженої загальними зборами акціонерів, протокол № 1/06 від 03.02.2006 року, визначено, що ВАТ "Готель "Славутич" було створено згідно з рішенням регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву від 29.07.1996 року № 1472 шляхом перетворення організації орендарів Готель "Славутич" (зареєстрованою Держадміністрацією Дарницького району міста Києва 17.06.1993 року за № 0092-34-0) у процесі приватизації Державного комунального майна підприємства "Готель "Славутич" у ВАТ згідно з Декретом Кабінету міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду від 20.05.1993 року. Згідно з п. 3.5 статуту товариство є власником майна, переданого йому, засновниками та акціонерами у власність, а п. 3.7 статуту встановлює, що товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду та в заставу юридичним особам, в тому числі банкам та громадянам засоби виробництва, приміщення, матеріальні цінності та інше майно. Товариство має право використовувати та відчужувати таке майно іншим способом, якщо це не суперечить чинному законодавству та статуту. Відповідно до п. 4.2 статуту акціонери товариства мають право серед іншого, брати участь у загальних зборах акціонерів та брати участь в управлінні справами товариства. Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів товариства (п.п. 8.1 та 8.3.1 статуту). Згідно з п.п. 8.4.1 статуту наглядова рада товариства представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. У період між проведенням загальних зборів акціонерів наглядова рада має право приймати рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції вищого органу товариства чинним законодавством. У п. 8.3.17 статуту зазначено, що позачергові загальні збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності загрози суттєвого погіршення фінансово-майнового стану товариства, п 8.3.18 встановлено, що позачергові збори мають бути скликані правлінням товариства на письмову вимогу наглядової ради або ревізійної комісії. З огляду зазначені положення статуту ВАТ "Готель "Славутич" та обставини, викладені в протоколі № 15 засідання наглядової ради ВАТ "Готель "Славутич" від 06.11.2008р. щодо суттєвого погіршення фінансово-майнового стану товариства питання про укладення договору про внесення змін та доповнень від 08.12.2008р. до договору про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії №18/198-КН від 28.10.2005 р. та договору про відступлення прав від 24.12.2008 р. та уповноваження голови правління ВАТ "Готель "Славутич" на вчинення зазначених правочинів повинні були вирішуватись позачерговими загальними зборами акціонерів відповідно до вимог п. 8.3.17 статуту ВАТ "Готель "Славутич". З врахуванням вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що голова правління ВАТ "Готель "Славутич" Чупахін В.Я. всупереч вимогам ст. ст. 92, 98 Цивільного кодексу України, положень статуту товариства при укладенні договору про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії №18/198-КН від 28.10.2005 р. та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008 р. діяв з перевищенням повноважень та без згоди вищого органу товариства загальних зборів акціонерів. Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Готель "Славутич" ніяких дій, які б свідчили про схвалення вищезазначених правочинів, не вчиняло. Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо припинення зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" за договором про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005р. до укладення договору про внесення змін та доповнень до зазначеного кредитного договору від 08.12. 2008р. з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Положеннями ст. 554 Цивільного кодексу України встановлена солідарна відповідальність боржника та поручителя перед кредитором, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно. Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Як встановлено ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з розрахунками та довідки за вих. № 385 від 21.07.2011 року, виданої ПАТ "Укрсоцбанк" ВАТ "Готель "Славутич" за договором про надання мультивалютної не відновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005 року за період 30.09.2008р.-01.10.2008р. було погашено кредитну заборгованість наступним чином: 30.09.2008 року сума заборгованості у розмірі 104 920,00 доларів США за рахунок коштів ВАТ "Готель "Славутич"; 01.10.2008 року сума заборгованості у розмірі 4 231 доларів США за рахунок коштів ВАТ "Готель "Славутич", а сума заборгованості у розмірі 6 895 769,00 доларів США погашена фінансовим поручителем ТОВ "Жасмін-Тур" за рахунок власних коштів. В період з 03.10.2008 року по 06.10.2008 року погашено заборгованість по відсоткам та по простроченим відсоткам за користування ВАТ "Готель "Славутич" кредитом. Суди дійшли вірного висновку про припинення 07.10.2008 року зобов'язань ВАТ "Готель "Славутич" перед АКБ "Укрсоцбанк" за договором про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005р. в результаті сплати поручителями всієї суми заборгованості ВАТ "Готель "Славутич", внаслідок чого права останнього як кредитора за зазначеним кредитним договором також припинились. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Як встановлено судами попередніх інстанцій, обставини справи свідчать про відсутність одночасності відступлення прав за договором про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії № 18/198-КН від 28.10.2005р. та за іпотечним договором від 03.11.2005р. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Положеннями ст. 512 ЦК України передбачена можливість зміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло па підставі правочину що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 514 ЦК України при зміні кредитора у зобов'язанні, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За таких обставин, оскільки банк втратив право вимоги до ВАТ "Готель "Славутич" по кредитному договору № 18/198-КН від 28.10.2005р., у АКБ "Укрсоцбанк" не було жодних правових підстав укладати будь-які угоди стосовно передачі прав або заміни кредитора по кредитному договору за договором про внесення змін від 08.12.2008 р., та укладати договір про відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008 р. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним договору відступлення прав за іпотечним договором від 03.11.2005 року, із змінами та доповненнями, від 24.12.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 5621. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для укладення 15.01.2009 року між ТОВ "Жасмін-Тур" та ПП "Базіс-Пром" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 567,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 1. Так, судами встановлено, що ПП "Базіс-Пром" є набувачем нерухомого майна - будівлі готелю "Славутич" з тамбуром загальною площею 16 567,20 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, буд.1, за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним з ТОВ "Жасмін-Тур" на підставі іпотечного договору від 03.11.2005 року, із змінами та доповненнями, та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008 р. За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. В силу ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює ніяких юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсною. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на таке майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього. Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, нерухоме майно будівля готелю "Славутич" з тамбуром загальною площею 16 567,20 кв.м., що розташована за адресою м. Київ. вул. Ентузіастів, 1, вибуло з володіння власника ВАТ "Готель "Славутич" без його волі, в зв'язку з вчиненням правочинів, які суперечать нормам чинного законодавства, та відчужене ТОВ "Жасмін-Тур", яке не набуло права власності на зазначене майно внаслідок недійсності договору про відступлення прав за іпотечним договором від 03.11.2005р. Таким чином, суди дійшли правомірного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про витребування у ПП "Базіс-Пром" будівлі готелю "Славутич" з тамбуром загальною площею 16 567,20 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, буд.1, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 15.01.2009р., та зареєстрована КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в реєстрову книгу № 3з-70 за реєстровим № 326-з, реєстраційне посвідчення № 025718, та зобов'язання КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" перереєструвати право власності з ПП "Базіс-Пром" на спірне нерухоме майно на ВАТ "Готель "Славутич". З урахуванням обставин, встановлених судами попередніх інстанцій щодо недійсності договору відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008р., що свідчить про відсутність правових підстав для набуття ТОВ "Жасмін-Тур" прав на спірне нерухоме майно, та вибуття зазначеного нерухомого майно з законного володіння власника ВАТ "Готель "Славутич", колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про необґрунтованість зустрічних позовних вимог ПП "Базіс-Пром" про визнання права власності на будівлю готелю "Славутич" з тамбуром, загальною площею 16 567,20 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Ентузіастів, 1. Колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються доводи скаржника щодо державної реєстрації обтяження нерухомого майна предмету іпотеки за договором відступлення прав за іпотечним договором від 24.12.2008р., оскільки зазначене не має суттєвого значення для розгляду даної справи. Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст.33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Базіс-Пром" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011р. у справі № 22/173 залишити без змін. Головуючий Шевчук С.Р. С у д д я А.М. Демидова С у д д я О.А. Кролевець http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21838260
  20. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" липня 2010 р. Справа № 19/87-10 вх. № 4533/2-19 Головуючий суддя суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П. В. при секретарі судовогозасідання за участю представників сторін: Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод» в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р. 1-го відповідача –ПАТ «Державний експортно –імпортний банк України, м. Київ в особі представника Сизова Л.В., дор. № 010-01/4900 від 03.07.2009р. 2-го відповідач - не з’явився розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків до: 1-й відповідач ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України м. Київ 2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод» про визнання недійсним договору ВСТАНОВИЛА: Враховуючи складність виготовлення повного тексту рішення по справі, суддя за згодою сторін оголошує вступну та резолютивну частину рішення. Керуючись ст. 85 ГПК України,- ВИРІШИЛА: У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовити. Позов задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112). Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Головуючий суддя Міньковський С.В. суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/10462892
  21. Справа № 2-2708/12 09.07.2012 РІШЕННЯ Іменем України 02 липня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчка А.Я. за участю секретаря Тичковської Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2012 року позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 17 листопада 2006 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»було укладено кредитний договір № 11078993000 про отримання нею кредитних коштів на придбання нерухомості в сумі 150 000 доларів США, що складало 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. В забезпечення виконання за договором кредитування від 17 листопада 2006 року 25 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в заставу земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між банком та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Окрім того, 31 січня 2009 року було укладено додаток № 1 до договору кредитування між позивачем та банком, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін погашення заборгованості 17 листопада 2031 року. На думку позивача, при підписанні Договорів кредитування іпотеки та поруки банком було порушено законні права позивача та третіх осіб. Кредитний договір № 11078993000 від 17 листопада 2006 року за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Порушення банком чинного законодавства України в галузі кредитування полягає в наступному: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; обмеження можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, отримувати достовірну, повну та своєчасну інформацію щодо умов запропонованого кредиту. Щодо визнання договору іпотеки недійсним позивач додатково зазначила, що він повинен бути визнаний недійсним з підстав недотримання норм ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, при укладанні договору іпотеки банківськими працівниками юридичних служб та нотаріусом не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, оскільки позивач на момент укладання договору іпотеки мала неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент укладання договору іпотеки діти мали право на користування житлом Позивача, оскільки договір кредитування укладався 17 листопада 2006 року, а договір іпотеки укладався 25 травня 2007 року. Позивачкою була надана повна інформація про свій сімейний, фінансовий стан тощо. Банку було відомо, що позичальниця має дитину від першого шлюбу та другу дитину від другого шлюбу, іншого місця для проживання не має, тобто іншим житлом не забезпечена. Не забезпечені житлом були і діти позивача. Дозволу органу опіки та піклування при укладанні даного договору іпотеки отримано не було. Також позивач звертала увагу суду на рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України. З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивач просила суд: визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; зобов'язати банк прийняти у неї суму залишкової заборгованості рівними платежами до 17 листопада 2031 року; визнати недійсним договір іпотеки від 25 травня 2007 року; зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926; зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження; зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна; визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Позивач у судове засідання направила представника, яка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»у судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач нотаріус ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням слухати справу у його відсутність. Третя особа служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації у судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду із заявою про слухання справи у відсутність її представника, також повідомила, що на час укладання спірного договору іпотеки право проживати у спірному будинку мали неповнолітні діти ОСОБА_4, 1990 року народження, та ОСОБА_5, 1999 року народження, на укладання даного договору іпотеки дозвіл органу опіки та піклування не було отримано. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір № 11078993000 про надання кредиту в сумі 150 000 доларів США, що складало на час укладання даного договору 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між позивачем, акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Також у забезпечення виконання за вже згаданим договором кредитування від 17 листопада 2006 року позивачем 25 травня 2007 року було укладено з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 31 січня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено додаток № 1 до договору кредитування, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін повернення кредиту 17 листопада 2031 року. 26 березня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 25 травня 2007 року за реєстровим № 2-2926, згідно з яким було продовжено строк повернення кредиту до 17 листопада 2031 року. Позивачка має двох дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Для вирішення спору суд приходить до висновку про необхідність проаналізувати наступні правові норми. Згідно зі ст. 21 Конституції України: права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на житло. Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Виходячи зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Згідно зі ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних правочинів): зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Пунктом 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. У п. 4 ч. 5 ст. 11 цього ж Закону (у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Згідно з п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача. Виходячи з вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У відповідності до абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У відповідності до абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказано, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до п. 7 згаданої Постанови ПВСУ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Пунктами 19, 20 даної Постанови Пленуму ВСУ визначено, що Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків. В силу абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) при укладанні кредитного договору № 11078993000 17 листопада 2006 року мало місце введення позивача в оману АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», так як зі змісту даного договору не вбачається, що позивача як споживача, у даному випадку, було у повній мірі проінформовано про кредитні умови, викладені у п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), в тому числі і про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що б дало змогу зрозуміти ОСОБА_1, що при виборі даного виду кредитування всі валютні ризики покладаються саме на неї. Також, виходячи зі змісту п.п. 1.3.1, 1.3.2 та 9.2 оспорюваного кредитного договору, дані пункти містять дискримінаційні стосовно позивача як споживача правила зміни відсоткової ставки, тобто в силу п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) являються несправедливими, що в свою чергу, на підставі ст. 18 цього ж Закону тягне недійсність цих пунктів. Зважаючи на зміст ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 11 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проценти являються істотною умовою кредитного договору, тобто недійсність положення спірного кредитного договору щодо процентів по договору тягне недійсність всього правочину, оскільки без цієї умови договір втрачає свою суть. До того ж, п. 4.5 оспорюваного правочину обмежує права позивача на укладання договору поруки по відношенню до інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку, що є порушенням вимог ст. 21 Конституції України та ст.ст. 6, 627 ЦК України, а отже, в силу ст. 27 ЦК України даний пункт являється нікчемним. Пункт 4.8 спірного кредитного договору містить вказівку на зобов'язання позивача застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, що знову ж таки є порушенням вимог ст. 627 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», тобто дана вимога є несправедливою у силу п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), а отже, на підставі ст. 18 цього ж Закону є недійсною. Пунктом п. 9.12 спірного правочину визначено, що позивач надає згоду банку вилучати продукцію у позивача без отримання на це його додаткової згоди та відповідного судового рішення, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), тобто дана вимога теж є несправедливою та недійсною. Також у цьому ж пункті кредитного договору вказано, що позивач надає згоду банку звертатись за інформацією про його фінансове становище до третіх осіб, які пов'язані з нею сімейними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача, хоча це знову ж таки прямо заборонено у п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), що тягне за собою несправедливість та недійсність даної умови. А отже, АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було порушено вимоги ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), у зв'язку з цим суд не може прийняти як законний і п. 9.13 кредитного договору, так як він не відповідає дійсності, ряд умов договору повністю являються несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», до того ж, всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України банком не було надано суду доказів того, що при укладанні договору позивач дійсно отримала повну інформацію відповідно до ч. 2 ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору). Суд також приймає доводи позивача про те, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ввів її в оману, як це передбачено п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), адже ОСОБА_1 не було попереджено про те, що вона несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, обираючи іноземну валюту кредитування. А отже, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України даний правочин є недійсним. Той факт, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було замовчано інформацію про покладення всіх валютних ризиків по договору кредитування на позивача призвело до того, що остання допустила помилку при укладанні даного правочину у іноземній валюті, а не в національній, тобто зазначений договір також є недійсним в розрізі ст. 229 ЦК України. Даний висновок підтверджується і змістом п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення п. 23 ст. 1, абз. 2 ч. 4, п. 2 ч. 7 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, оскільки спірний договір кредитування має стандартну формулярну форму, передбачену ч. 1 ст. 634 ЦК України, що підтверджується змістом п. 9.13 спірного кредитного договору («всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього»), у зв'язку з чим для споживача існував ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Доводи позивача щодо недійсності спірного договору кредитування на підставі неправомірності п.п. 9.11 та 9.12 (щодо права банку передачі своїх прав та обов'язків по договору третім особам) кредитного договору, відсутності детального розпису вартості кредиту, тобто ціни договору, надання кредиту в іноземній валюті, порушення банком порядку і технології виконання операцій з іноземною валютою у зв'язку з виконанням даного кредитного договору -суд не бере до уваги як такі, що не узгоджуються з обставинами справи та вимогами законодавства України. З огляду на те, що суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є недійсним, то на підставі ст. 548 ЦК України недійсними є й правочини щодо його забезпечення, тобто оспорювані договір поруки та договір іпотеки. Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що на момент укладання спірного договору іпотеки позивачка мала двох неповнолітніх дітей. А отже, зважаючи на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»на час укладання договору іпотеки діти позивачки мали право користування житловим будинком, належним позивачці та переданим в іпотеку відповідачу АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», тобто в силу вимог ст. 177 СК України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»для посвідчення даного договору іпотеки було необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, який, зважаючи на лист Служби у справах дітей Біляївської районної державної нотаріальної контори № 11-45, не було отримано. Тобто, при укладанні зазначеного договору іпотеки було порушено вимоги ч.ч. 1 та 6 ст. 203 ЦК України, що додатково свідчить про недійсність даного правочину. З врахуванням того, що суд прийшов до висновку, що спірний кредитний договір являється недійним, згідно з вимогами ст. 216 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суд вважає за необхідне застосувати у зв'язку з цим реституцію, стягнувши з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк»залишкову суму заборгованості по кредитному договору, що являє собою різницю між сумою отриманих в кредит грошей та загальною сумою вже сплачених позивачем грошових коштів по даному кредитному договору. Окрім цього, ст. 217 ЦПК України надано право суду встановити в рішенні порядок та строки його виконання. А тому, виходячи з того, що ПАТ «УкрСиббанк»з врахуванням додаткової угоди № 1 від 31 січня 2009 року до Договору про надання споживчого кредиту було надано позивачу кредитні кошти до 17 листопада 2031 року, тобто відповідач планував та очікував отримати їх саме до цієї дати, суд вважає за можливе визначити стягнення вище згаданої залишкової заборгованості по кредитному договору рівними платежами саме до цієї дати. А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються визнання оспорюваних договорів недійсними повинні бути задоволені, так як були обґрунтовані належними доказами та підтримані нормами законодавства, а в частині вимог про зобов'язання ПАТ «УкрСиббанк»прийняти у позивача суму залишкової заборгованості слід відмовити за безпідставністю у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності кредитного договору -реституції. Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст.ст. 21, 33, 47, 55 Конституції України, ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011, ст.ст. 6, 15, 16, 27, 203, 215, 216, 229, 230, 236, 548, 627, 634, 638, 1054 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про страхування», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 5, 7, 19-20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Застосувати реституцію у зв'язку з визнанням недійсним Кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», зобов'язавши ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк»суму залишкової заборгованості по Кредитному договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року з врахуванням вже сплачених грошових коштів по даному договору рівними платежами до 17 листопада 2031 року. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 25 травня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 за реєстровим № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження. Зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна. Визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». В решті позовних вимог відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення. Суддя А.Я.Волчко http://reyestr.court.gov.ua/Review/25133810
  22. Справа № 2-3028/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.01.2012 Рівненський міський суд Рівненської області в складі: головуючий суддя - Сидорук Є. І. секретар - Патій Н.А., з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" про визнання частково недійсними кредитного договору №ML-P00/015/2008 від 18.02.2008 р. та про визнання недійсними додаткових договорів №1, №2, №3 до кредитного договору № ML-P00/015/2008 від 18/02/2008р., ВСТАНОВИВ: Позивач 28.02.2011 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП БАНК», в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне про визнання частково недійсними кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року та про визнання недійсними додаткових договорів № 1, №2, №3 до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року. В судовому засіданні представник позивача надала заяву про збільшення та уточнення позовних вимог згідно якої просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення пункти кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме : п.. 3 ч.1, п.1.3.2. ч. 2; п. з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.6. ч. 2; п.2.3.7. ч.2; п. 4.1.1. ч.2; 2) визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір № 1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОПТ Банк»).; 3) договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ « ОТП Банк») посвідчений приватним нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 386, визнати недійсним з моменту укладення; 4) додатковий договір №1 до договору іпотеки № РMLР00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, визнати недійсним з моменту укладення; 5) зобовязати приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №387 від 19.02.2008 року, земельну ділянку загальною площею 0,736 га, у тому числі: частина земельної ділянки, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; частина земельної ділянки, загальною площею 0,486 га для ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Однак 17.01.2012 року представник позивача надав клопотання про відмову від 5 позовної вимоги. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечень суду не надав, просить суд відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог. Крім того, подав суду клопотання в якому просить суд залучити до участі у справі замість ПАТ «ОТП БАНК» ТЗОВ «ОТП Факторинг Україна» в звязку із зміною кредитора у зобовязанні. Суд заслухавши сторін, всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного. Так, судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк»), в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне, було укладено кредитний договір №ML-P00/015/2008 від 18.02.08 р., на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобовязався надати споживчий кредит в сумі 58870,00 (пятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. 16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1). 14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2). 19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3). В пункті 3 ч. 1 Кредитного договору Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах. У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. «Є» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі як одна з істотних умов договору. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спірним кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить актам законодавства. Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином чинне законодавство України дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином лише письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини сторін - ст. 1056-1 ЦК України, п. 4, п. 5 ст. 11, ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», пп. 3.3., п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» . Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобовязаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua. П.2.3.6. протягом дії договору без попередньої згоди банку не укладати інші правочини по отриманню нових кредитів. Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пунктах 2.3.6, 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки. П.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії.Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. Таким чином, спірні положення кредитного договору, щодо заборони отримання інших кредитів, визначення та погодження страхової компанії порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство. П.4.1.1 договору, передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобовязань за кожен день прострочки. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором. Встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства України (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України). Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача. Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в спірному договорі встановлено пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості. Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком не проведення переддоговірної роботи з позичальником і введенням його в оману та чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача. У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Судом встановлено, що при підписанні жодного з Додаткових договорів не виконано вимоги П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Відповідач ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту. Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 був посвідчений 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Для укладення іпотечного договору, Позивачем були надані слідуючі документи: Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року, Договір дарування від 07.05.02 року, висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 05.12.07 року, Свідоцтво про одруження, в тому числі і копії свідоцтв про народження дітей, неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження . Судом встановлено, що під час укладання Іпотечного договору Позивачу, як іпотекодавцю не була розяснено зміст ст. 6 Закону Україно «Про іпотеку», а саме: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані. З матеріалів справи випливає, що Іпотекодавець повідомив Відповідача та нотаріуса про те, що на земельній ділянці, що передається в іпотеку, розташований житловий будинок в якому він проживає разом із своєю сімєю та надвірні будівлі. Документальним підтвердженням цього є Договір дарування від 07 травня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2107, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_7 у відповідності з п.1 Договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,74 га, закріплену за Великоомелянською сільською радою, виділену для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,49 га. На Державному акті на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року на план схемі зовнішніх меж земельної ділянки схематично позначено житловий будинок та надвірні споруди, тож відповідач та нотаріус не могли не помітити їх наявності. При підписанні оспорюваного договору іпотеки нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ст. 405 ЦК України, Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло. Позичальнику не було розяснено, що він порушує права своїх неповнолітніх дітей на користування житлом і що він не має права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки земельної ділянки Відповідач та нотаріус від Позивача не вимагали, а Позивач, у звязку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знав про цю обовязкову вимогу закону. Ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Так,ч. 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно з пунктом 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав. Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною. Таким чином, Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 від 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу - ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки при його укладені були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Спірний Договір іпотеки був укладений без дозволу органів опіки та піклування й суперечить вимогам ст. 47, 51 Конституції України, ст. 203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Додатковий договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, як похідний від основного зобовязання, є недійсним. На підставі викладеного та керуючись ст. 47, 51 Конституції України, ст. ст.1, 3, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 224, 230, 236, 257, 258, 405, 548, 627, 632, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 7, 177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., п.40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. ст. 10,11,59, 60, 88, 208, 213-215, 223, 294, 297 ЦПК України , суд ,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсними з моменту укладення п.3 ч.1; п.1.3.2. ч.2; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.46. ч.2; п.2.3.7. ч.2; п.4.1.1. ч.2 кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16 квітня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Рівненського міського суду: Сидорук Є. І. Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2012 року. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21144759
  23. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 11/286 26.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" треті особи 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Пузата хата", 2) Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, 3) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. про визнання недійсним договору та зобов’язання вчинити дії Суддя Смирнова Ю.М. Представники: від позивача Прессер Р.В. –представник від відповідача Домашенко О.О., Муравка Т.П. –представники від третьої особи-1 Яшин С.В. –розпорядник майна від третьої особи-2 Шевченко С.В. –представник від третьої особи-3 не з’явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про: - визнання недійсним Іпотечного договору, який 09.08.2007 було укладено між позивачем та відповідачем та 09.08.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. за реєстровим № 2388, із змінами та доповненнями, внесеними Договором від 25.04.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007 за реєстровим № 2388 та Договором від 25.06.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007 за реєстровим № 3106; - скасування запису № 5458793 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про заборону відчуження нежилого приміщення –службово-виробничого загальною площею 1011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 1/2, літера "А", що 09.08.2007 був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. на підставі Іпотечного договору від 09.08.2007; - зобов’язання Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №5458793 про заборону відчуження нежилого приміщення –службово-виробничого загальною площею 1011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 1/2, літера "А"; - скасування запису № 5458601 в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежилого приміщення –службово-виробничого загальною площею 1011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 1/2, літера "А", що був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. до Державного реєстру іпотек на підставі Іпотечного договору від 09.08.2007. Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, Іпотечний договір від 09.08.2007 не містить всіх істотних умов, що зазначені в ст. 18 Закону України "Про іпотеку", а тому його зміст суперечить вказаній нормі, що відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" є підставою для визнання Іпотечного договору недійсним. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного Іпотечного договору позивач просить суд скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Враховуючи, що на підставі Іпотечного договору від 09.08.2007 до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач просить також суд скасувати вказаний запис у Державному реєстру іпотек. Відповідач проти позову заперечує з огляду на те, що на дату укладення Іпотечного договору позивач мав зареєстроване в установленому законодавством порядку право власності на нерухоме майно площею 1 011,1 кв.м., яке є предметом іпотеки, що свідчить про проведення його технічної інвентаризації, в зв’язку з чим доводи позивача про неіснування предмету іпотеки на момент укладення Іпотечного договору вважає такими, що не відповідають об’єктивним обставинам справи. Відповідач вважає також безпідставним підтвердження обставин, викладених у позові, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 2/304, оскільки в силу ст. 35 ГПК України не може бути приюдиційним у даній справі. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пузата хата" (третя особа-1) в письмових поясненнях зазначило, що орендувало приміщення, яке є предметом договору іпотеки, однак, йому не відомо чи були змінені технічні характеристики та ознаки предмета іпотеки та чи вносились зміни до технічної документації об’єкта нерухомості. Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (третя особа-2) у наданих поясненнях зазначає, що запис з Реєстру щодо зняття заборони на відчуження визначеного в позові майна може бути вилучений лише на підставі відповідної належним чином оформленої заяви уповноваженої особи, поданої одному з реєстраторів Реєстру, якими, відповідно до п. 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, визначено державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до реєстру через комп’ютерну мережу, Держінформ’юст та його регіональні філії. Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України з огляду на статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вважає, що позовні вимоги до Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про вилучення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна не можуть бути заявленими, оскільки порушують норми господарського процесуального кодексу України. До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 18 Господарського процесуального кодексу України). Згідно зі ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивачі і відповідачі. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України передбачена також участь у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, які можуть вступити у справу або бути залученими до участі у справі на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Основною позовною вимогою, пред’явленою позивачем до відповідача, є визнання недійсним Іпотечного договору, укладеного 09.08.2007 між ПАТ "Укрсоцбанк" і ТОВ "Харків", наслідком задоволення якої є скасування запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про заборону відчуження Предмету іпотеки. Вимога про вилучення відповідного Запису з Єдиного реєстру заборон є похідною та такою, що підлягає задоволенню у разі визнання судом недійсним Іпотечного договору від 09.08.2007, скасування запису № 5458793 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про заборону відчуження Предмету іпотеки. Оскільки вказані вимоги є похідними та такими, що підлягають задоволенню у разі задоволення основної позовної вимоги, то лише у випадку визнання Іпотечного договору від 09.08.2007 недійсним, рішення суду може вплинути на права та обов’язки третьої особи, таким чином суд вважає, що пред’явлення заявлених вимог до третьої особи не суперечить ст. 27 Господарського процесуального кодексу України. Третя особа-3 письмових пояснень по суті спору не надала, повноважних представників в судове засідання не направила. Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд В С Т А Н О В И В: 09.08.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (кредитор) (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пузата Хата" (позичальник) (далі –ТОВ "Пузата хата") укладено Договір про надання невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 24-12/198. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору кредитор зобов’язався надавати позичальнику грошові кошти на умовах визначених цим Договором та Додатковими угодами. Відповідно до пп. 1.3.3. п. 1.3 Договору про надання невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії для забезпечення виконання боржником обов’язків за Кредитним договором кредитор укладає з ТОВ "Харків" договір іпотеки нежилого приміщення, що належить майновому поручителю ТОВ "Харків", загальною площею 1011,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літ. А. 09.08.2007 між ТОВ "Харків" (іпотекодавець) та ПАТ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) укладений Іпотечний договір, який 09.08.2007 був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2388 (далі –Іпотечний договір, Іпотечний договір від 09.08.2007, оскаржуваний договір), До вказаного Договору були внесені зміни Договором від 25.04.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007 та Договором від 25.06.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007. Відповідно до преамбули Іпотечного договору від 09.08.2007 ТОВ "Харків" є майновим поручителем за виконання всіх зобов’язань ТОВ "Пузата хата" (позичальника) згідно договору про надання невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 24-12/198 від 09.08.2007, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, надалі за текстом –основне зобов’язання. У відповідності до п. 1.1 Іпотечного договору від 09.08.2007 для забезпечення виконання позичальником всіх зобов’язань за основним зобов’язанням позивач передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно: нежиле приміщення –службове-виробниче загальною площею 1011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літ. "А" (далі –предмет іпотеки). Згідно з пп. 1.1.1. Іпотечного договору від 09.08.2007 предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень при викупі, посвідченого 12.06.2002 державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1201. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" 08.07.2002 та записано в реєстрову книгу № 3п-101 за реєстровим № 312п. Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Згідно з ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. У відповідності з ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. В силу вищезазначених норм Цивільного кодексу України предмет іпотеки є нерухомою річчю, якій притаманні такі ознаки, як площа 1 011,1 кв.м, та адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літ. "А". Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 у справі № 2/304 встановлено, що 10.01.2003 між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Гефест" (далі –підрядник) було укладено Договір генерального підряду, відповідно до якого підрядник зобов’язався виконати комплекс загально-будівельних, монтажних і спеціальних робіт в нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А". Підрядник протягом лютого-листопада 2003 року виконав вказану вище роботу, в результаті виконання якої загальна площа нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", збільшилась на 108,7 кв.м та склала 1 119,8 кв.м., було створено інше приміщення. В період часу з лютого 2003 до лютого 2010 нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", не було введено в експлуатацію. Даним судовим рішенням у справі № 2/304 за ТОВ "Харків" визнано право власності на самочинно реконструйоване нежиле приміщення –службове-виробниче приміщення загальною площею 1 119,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А" без введення його в експлуатацію. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює рішення Господарського суду міста Києва у справі № 2/304 від 09.02.2010 в сукупності з іншими поданими у справі доказами та враховуючи всі обставини справи. Відповідно до ст. 124 Конституції України положень та ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. З матеріалів справи вбачається, що Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 2/304 залишено без змін, таким чином вказане рішення суду набрало законної сили та є обов’язковим до виконання. З огляду на те, що дане рішення суду є письмовим доказом, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору, набрало законної сили, в силу ст. ст. 4-5, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України є належним та допустимим доказом у справі. Отже, враховуючи ту обставину, що Іпотечний договір від 09.08.2007 був укладений після проведення будівельних робіт по реконструкції нежилого приміщення площею 1 011,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", суд приходить до висновку про те, що на дату укладення Іпотечного договору змінилась площа зазначених нежилих приміщень. Таким чином, на дату укладення Іпотечного договору не існувало введеного в експлуатацію нежилого приміщення площею 1 011,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А". Враховуючи наведене, реєстраційні дані предмета іпотеки, зазначені в Іпотечному договорі від 09.08.2007, не належать нежилому приміщенню, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", що існувало на дату укладення Іпотечного договору від 09.08.2007. Відповідач вважає, що предмет іпотеки існував на дату укладення Іпотечного договору від 09.08.2007, оскільки право власності на нього було зареєстровано за ТОВ "Харків", що, на думку відповідача, свідчить про проведення його технічної інвентаризації. Судом встановлено, що право власності на предмет іпотеки за ТОВ "Харків" зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" 08.07.2002. Будівельні роботи по реконструкції нежилого приміщення, що було предметом іпотеки, внаслідок проведення яких відбулись зміна площі та створення нових приміщень, виконувались в період лютого по листопад 2003 року, тобто після реєстрації права власності за ТОВ "Харків" на Предмет іпотеки. На дату прийняття рішення у справі № 2/304 вказані роботи були завершені, однак в експлуатацію в порядку передбаченому законом не введені. Проведення технічної інвентаризації нерухомого майна, переданого в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" згідно Іпотечного договору від 09.08.2007 після реєстрації 08.07.2002 Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" на нього права власності за ТОВ "Харків" до дати укладення Іпотечного договору від 09.08.2007 не підтверджується матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. З огляду на те, що речі, визначені індивідуальними ознаками, відповідно до ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України, є незамінними, враховуючи, що згідно ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України внаслідок переробки однієї речі створюється нова річ, суд погоджується з позивачем в тому, що внаслідок зміни ознак речі, які її індивідуалізують, та внаслідок її переробки припиняється існування самої речі та з’являється нова річ. Таким чином, враховуючи проведення будівельних робіт з реконструкції нежилого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", зміну площі цього приміщення та створення нових приміщень, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про існування на дату укладення Іпотечного договору від 09.08.2007 нерухомого майна, що є предметом іпотеки. На підставі вищезазначеного, з огляду на те, що нерухомого майна з ознаками, притаманними предмету іпотеки, не існувало на дату укладення Іпотечного договору, керуючись ст.ст. 184, 332 Цивільного кодексу України, суд дійшов до висновку про те, що зміст Іпотечного договору від 09.08.2007, суперечить ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір повинен містити, зокрема, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані. Вказані умови відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" є істотними умовами іпотечного договору. Іпотечний договір (п. 1.1.) містить відомості про площу предмета іпотеки, яка згідно договору складала 1 011,1 кв.м, однак вказаний опис предмета іпотеки виключає його ідентифікацію з нежилими приміщеннями, що існували на дату укладення оскаржуваного договору за вказаною адресою, оскільки на дату його укладення внаслідок проведення будівельних робіт з реконструкції фактична площа нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", була змінена, створено нові приміщення. В свою чергу, судом встановлено, що в Іпотечному договорі від 09.08.2007 відсутні відомості про те, чи введені в експлуатацію нежилі приміщення, що є предметом іпотеки. Отже, зі змісту п. 1.1 Іпотечного договору від 09.08.2007 встановлено, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення/не введення в експлуатацію нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А". Крім того, внаслідок проведення будівельних робіт з реконструкції нежилого приміщення площею 1 011,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", реєстраційні дані нежилого приміщення, вказані в Іпотечному договору від 09.08.2007, належать нерухомому майну, якого не існувало на дату укладення Іпотечного договору. Таким чином, нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, 1/2, літера "А" з ознаками та реєстраційними даними, зазначеними в Іпотечному договору від 09.08.2007, не існувало на дату його укладення. Враховуючи, що Іпотечний договір від 09.08.2007 не містить істотних умов, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", суд приходить до висновку про те, що зміст оскаржуваного Іпотечного договору суперечить п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку". В свою чергу, пунктом 1.1.2. Іпотечного договору від 09.08.2007 передбачено, що невід’ємною частиною предмету іпотеки вважаються всі наступні покращення, переобладнання предмета іпотеки, що будуть проведені за термін обслуговування боргу за основним зобов’язанням. Відповідно до 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Враховуючи зазначені норми закону, суд погоджується з позивачем про те, що віднесення до предмету іпотеки всіх наступних покращень, переобладнання предмета іпотеки, на які у позивача не виникло право власності на дату укладення спірного правочину та не було підтвердження того, що таке право виникне у майбутньому, не відповідає положенням ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку". Таким чином, суд приходить до висновку про те, що зміст Іпотечного договору від 09.08.2007 суперечить ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку". Вказане положення Іпотечного договору від 09.08.2007, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" свідчить також про відсутність в ньому опису предмета іпотеки та про відсутність в договорі істотної умови, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов, він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Згідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити також Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Враховуючи, що в Іпотечному договорі від 09.08.2007 відсутні вищезазначені істотні умови, а його зміст суперечить ч. 1-2 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", суд приходить до висновку про укладення Іпотечного договору без додержання вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є однин із способів захисту цивільних прав та інтересів особи. Щодо доводів ПАТ "Укрсоцбанк" про відсутність підстав для визнання недійсним Іпотечного договору від 09.08.2007 у зв’язку з підтвердженням своїми діями відповідності змісту правочину внутрішній волі позивача (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України), нотаріальним посвідченням оскаржуваного договору у відповідності до вимог чинного законодавства України (ч. 3 ст. 209 Цивільного кодексу України), суд зазначає наступне. Частиною 3 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 215 Цивільного кодексу України до підстав недійсності правочину, крім тієї, на яку вказує відповідач, віднесено також підстави, зазначені позивачем. Водночас, як вбачається зі змісту ст. 215 Цивільного кодексу України, дотримання в момент укладення правочину однієї з вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, з одночасним недодержанням однієї з решта вказаних вимог, не свідчить про вчинення правочину з дотриманням вимог ЦК України та актів цивільного законодавства України. Відповідно до ч. 3 ст. 209 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. Однак, стаття 209 Цивільного кодексу України не містить положень щодо презумпції дійсності та правомірності нотаріально посвідченого договору, як зазначає відповідач, а встановлює вимогу щодо нотаріального посвідчення виключно такого договору, який відповідатиме загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. Відтак, суд приходить до висновку про те, що 09.08.2007 відбулось нотаріальне посвідчення Іпотечного договору, який не відповідав вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України. Таким чином, довід відповідача про відсутність підстав для визнання недійсним Іпотечного договору від 09.08.2007 в зв’язку з його нотаріальним посвідченням та відповідністю внутрішній волі позивача, не спростовує наявність заявлених позивачем підстав для визнання недійним Іпотечного договору від 09.08.2007, передбачених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про іпотеку". Враховуючи викладене, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 17, ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним Іпотечного договору від 09.08.2007, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Харків", є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В свою чергу, відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до п. 1.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 №31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5), та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.1999 за № 364/3657 (далі –Положення про Єдиний реєстр заборон) єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (далі –реєстр заборон) –це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони відчуження та арешти нерухомого майна, вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна. З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. –реєстратором Реєстру заборон було внесено до Реєстру заборон запис за № 5458793 про заборону відчуження Предмета іпотеки наступного змісту: "Підстава обтяження: іпотечний договір, 2388, 09.08.2007, ПН КІНО Марченко М.Ф. Об’єкт обтяження: нежиле приміщення, літ. А, нежиле приміщення –службово-виробниче загальною площею 1 011,1 кв.м, м. Київ, вул. Басейна, будинок 1/2 / Кловський узвіз, будинок 1/2. Власник: ТОВ "Харків", код: 21452812, м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, буд. 1/2-А". Тобто, підставою для внесення Запису № 5458793 до Єдиного реєстру заборон був Іпотечний договір від 09.08.2007. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи про обтяження нерухомого майна скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Таким чином, у разі визнання недійсним Іпотечного договору, який був підставою для внесення Запису до Єдиного реєстру заборон, запис згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підлягатиме скасуванню. Згідно з п. 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна реєстраторами Єдиного реєстру заборон є, зокрема, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Реєстратори Єдиного реєстру заборон вилучають записи з Єдиного реєстру заборон про заборони щодо нерухомого майна. Таким чином, наслідком визнання Іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон. Як вбачається зі змісту ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вказаною нормою визначено правову підставу для скасування записів, а не порядок проведення державної реєстрації. З позовної заяви вбачається, що серед позовних вимог відсутня вимога про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно. З огляду на те, що скасування записів про заборони щодо нерухомого майна не є правом, що підлягає державній реєстрації, отже не є складовою порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV в редакції від 11.02.2010, яка набула чинності 16.03.2010, таким чином позивач обґрунтовано посилається на ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV в зазначеній редакції, а тому твердження третьої особи-2, що позивач некоректно посилається на вказані норми, судом не приймається. Правомірність позовної вимоги про скасування запису № 5458793 про заборону відчуження Предмета іпотеки обґрунтовується також тим, що у відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним Іпотечного договору від 09.08.2007, договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Позовною вимогою, заявленою ТОВ "Харків" до ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є зобов’язання вилучити з Реєстру заборон запис № 5458793 про заборону відчуження нежилих приміщень, що 09.08.2007 був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. на підставі Іпотечного договору від 09.08.2007. Водночас, крім положень ст. 216 Цивільного кодексу України, ТОВ "Харків" свої вимоги обґрунтовує нормами Положення про Єдиний реєстр заборон, що не заперечується третьою особою-2, відповідно до п. 1.5 якого реєстраторами Реєстру заборон є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна. Отже, п. 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон надає всім реєстраторам, яким є і третя особа-2, рівні права, зокрема щодо вилучення записів з Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна. Згідно п. 1.4 Положення про Єдиний реєстр заборон державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є також адміністратором Реєстру заборон та має повний доступ до електронної бази даних і відповідає за її технічне та технологічне створення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі заборон. З пп. 1.4, 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон вбачається, що повноваження Адміністратора третя особа-2 здійснює незалежно від повноважень реєстратора Реєстру заборон. З огляду на зазначене, обґрунтування ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України нормами ст. 34 Закону України "Про нотаріат" та п. 252 Інструкції про порядок проведення нотаріальних дій нотаріусами України своїх доводів про те, що вилучення запису № 5458793 в Єдиному реєстрі заборон про заборону відчуження нежилих приміщень віднесено виключно до повноважень нотаріуса, а ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є лише адміністратором Реєстру, є безпідставним. Наведені представником ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України норми законодавства про нотаріат, встановлюють порядок правового регулювання діяльності нотаріату в України та порядок накладення та зняття заборон щодо відчуження нерухомого майна саме нотаріусами. В свою чергу, п. 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон, яким встановлений порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, унесення (одержання) інформації до (з) нього, визначено, що ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є реєстратором Реєстру заборон та має повноваження вилучати записи з Реєстру заборон про заборони щодо нерухомого майна. Таким чином, враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку про те, що наслідком визнання Іпотечного договору від 09.08.2007 недійсним є скасування заборони відчуження Предмета іпотеки і вилучення відповідного Запису з Реєстру заборон. Позовні вимоги про скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного Запису з Єдиного реєстру заборон кореспондуються зі ст. 16 Цивільного кодексу України, якою передбачено, зокрема, такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек" від 31.03.2004 № 410 (далі –Тимчасовий порядок) визначено, що Державний реєстр іпотек (далі –Реєстр іпотек) –єдина комп’ютерна база даних про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. 09.08.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. –реєстратором Реєстру іпотек було внесено до Реєстру іпотек запис за № 5458601 про обтяження Предмета іпотеки наступного змісту: "Підстава обтяження: іпотечний договір, 2388, 09.08.2007, ПН КІНО Марченко М.Ф. Об’єкт обтяження: нежиле приміщення, літ. А, нежиле приміщення –службове-виробниче загальною площею 1 011,1 кв.м, м. Київ, вул. Басейна, будинок 1/2 /Крутий узвіз, будинок 1/2. Іпотекодержатель: АКБ "УКРСОЦБАНК", код: 000390019, м. Київ, вул. Ковпака, 29. Майновий поручитель: ТОВ "Харків", код: 21452812, м. Київ, вул. Басейна/Крутий узвіз, буд. 1/2-А". Згідно ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до п. 25 Тимчасового порядку запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов’язковим зазначенням порядкового номера запису. Таким чином, у разі визнання Іпотечного договору недійсним, який був підставою для внесення до Реєстру іпотек Запису № 5458601 про обтяження Предмета іпотеки, Запис про обтяження майна іпотекою скасовується. Наслідком визнання Іпотечного договору недійсним є скасування обтяження предмета іпотеки іпотекою. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відновлення становища, яке існувало до порушення. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування обтяження Предмета іпотеки іпотекою відповідають способу захисту прав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та підлягають задоволенню. У зв’язку із задоволенням позову судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним Іпотечний договір, який 09.08.2007 було укладено між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків" (01001, м. Київ, вул. Басейна,/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", код ЄДРПОУ 21452812) та 09.08.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. за реєстровим № 2388, із змінами та доповненнями, внесеними Договором від 25.04.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007 за реєстровим № 2007 та Договором від 25.06.2008 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 09.08.2007 за реєстровим № 3106. 3. Скасувати запис № 5458793 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про заборону відчуження нежилого приміщення –службово-виробничого загальною площею 1 011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, будинок 1/2, Кловський узвіз, будинок 1/2, літера "А", що 09.08.2007 був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 09.08.2007 було укладено між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків" (01001, м. Київ, вул. Басейна,/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", код ЄДРПОУ 21452812) та 09.08.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. за реєстровим № 2388. 4. Зобов’язати Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (04050, м. Київ, вул. Мельникова 81-а, код ЄДРПОУ 25287988) вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис № 5458793 про заборону відчуження нежилого приміщення –службово-виробничого загальною площею 1 011,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, будинок 1/2, Кловський узвіз, будинок 1/2 літера "А", що 09.08.2007 був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 09.08.2007 було укладено між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків" (01001, м. Київ, вул. Басейна,/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", код ЄДРПОУ 21452812) та 09.08.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. за реєстровим № 2388. 5. Скасувати запис № 5458601 в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежилого приміщення – службово-виробничого загальною площею 1 011,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Басейна, будинок 1/2, Кловський узвіз, будинок 1/2, літера "А", що 09.08.2007 був внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. до Державного реєстру іпотек на підставі Іпотечного договору, який 09.08.2007 було укладено між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків" (01001, м. Київ, вул. Басейна,/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", код ЄДРПОУ 21452812) та 09.08.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко М.Ф. за реєстровим № 2388. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків" (01001, м. Київ, вул. Басейна,/Крутий узвіз, 1/2, літера "А", код ЄДРПОУ 21452812) державне мито у розмірі 340 (триста сорок) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України. Суддя Ю.М. Смирнова Дата підписання рішення: 29.11.2010 http://reyestr.court.gov.ua/Review/12554274
  24. № 2-4936/11 РІШЕННЯ іменем України 21.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Сеніна В.Ю. при секретарі Распутній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - в с т а н о в и в: у серпні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус КМНО ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 (далі –позивач-1) та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. В забезпечення виконання зобов’язань позивача-1 за кредитним договором, 24.05.2007 між відповідачем та ОСОБА_2 (далі –позивач-2) було укладено договір іпотеки № 921 за умовами якого вона передала відповідачу в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, а умови кредитного договору є несправедливими, оскільки курс іноземної валюти підвищився, а отже значно зросла і сума боргу, а також на те, що договір іпотеки є несправедливим по відношенню до ОСОБА_2, оскільки при його укладанні останній не було надано необхідної, доступної та достовірної інформації щодо виконання його умов та передбачуваних наслідків, просять визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки та зобов’язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон запис про іпотеку, зазначену вище квартиру. В судовому засіданні представники позивачів –ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будучи присутнім в минулих судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на наявні у справі письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В судовому засіданні встановлено, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу-1 кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України. З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними. Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на відсутність якої посилається позивач, то якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а отже вимога про визнання кредитного договору є необґрунтованою та задоволенню не підлагає. Доводи позивачів про те, що ОСОБА_1 не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти –гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач-1 повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. Щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі –Закон) у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Пленум Верховного Суду України у п. 7 своєї постанови № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначив, що вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців. Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Пунктом 4 статті 1 Закону передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Як зазначив відповідач у своїх запереченнях, ОСОБА_1 особисто надав до банку всі документи щодо поручителя –ОСОБА_2, а отже остання була позбавлена можливості прийняття самостійного рішення під час вибору послуги. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що враховуючи похилий вік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач забезпечив їй можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійного рішення при вирішенні питання щодо укладання договору іпотеки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечним боргом є основне зобов’язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов’язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов’язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов’язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачам. Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, за вказаних вище обставин суд вважає, що при укладанні договору іпотеки зазначені вище вимоги законодавства дотримано не було, а тому іпотечний договір слід визнати недійсним. Оскільки суд визнає недійсним іпотечний договір, то є обґрунтованою та підлягає задоволенню вимога про зобов’язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон відомості про іпотеку. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 192, 203, 215, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: позов задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 24 травня 2007 року № 921, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», в особі Шевченківського відділення № 5441, та ОСОБА_2. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 у м. Києві. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_2 8 гривень 50 коп. судового збору та 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19928472
  25. Справа №2-2570/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Політайко Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в м. Запоріжжі, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії в м. Запоріжжі про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки. Під час розгляду справи судом уточнено найменування відповідача – ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 28.04.2010 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом. У позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ним кредитний договір № 5365675 від 18 квітня 2007 року, визнати недійсним укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 договір іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. за № 844, визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007 року, зняти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 та було передано в іпотеку ЗАТ «ПУМБ », а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та встановити для нього розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 грн. - по 2000,00 грн. щомісяця до повного погашення боргу. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у зустрічній позовній заяві просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором №5365675 від 18.04.2007 року в розмірі 69 118, 75 доларів США та 87 448, 48 грн., з яких : - заборгованість з основної суми кредиту – 59 930, 65 доларів США ; - заборгованість за сумою нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 9 188, 10 дол. США, а також судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладений у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити. Зустрічний позов не визнав. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Представник відповідача ПАТ «Перший Український міжнародний банк» Бойченко Д.О. позов ОСОБА_4 не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, і такими що не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підстава викладений у позовній заяві. Просить зустрічній позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Третя особа ОСОБА_3 первісний позов ОСОБА_4 підтримала. Вважає його обґрунтованим і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не визнала. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Заслухавши пояснення осіб які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між сторонами по справі було укладено Кредитний договір № 5365675 про надання кредитних коштів в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користуванням кредитом в розмірі 12,90 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 18.04.2017 року. У якості забезпечення умов ПАТ «ПУМБ» за Кредитним договором № 5365675 від 18.04.2007р., між сторонами було укладено договір поруки № 5367969 і іпотечний договір від 18.04.2007 № 5367383. Пунктом 3.2.1 спірного кредитного договору та додатком №1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли ці вільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражено у грошовий одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засоби на території України, які приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунків, вклади акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законом засобом платежу, які застосовуються при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин порядок здійснення валютного контролю відповідальність за порушення валютного законодавства передбаченні Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4,ст. 192 ЦК України єдиними нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов’язані з переходом право власності на валютні цінності, за винятком операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обсягу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національного оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальній ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п. «г» ч.4ст.5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Згідно із п.1, 4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р.№ 483, яка зареєстрована в МЮУ 09.11.2004 р.№ 1429/10028, від використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1, 2 договору ПАТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі – 70 000 доларів США на споживчі потреби, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, яка становить в гривневому еквіваленті на дату укладання договору – 353 000, 00 грн. по курсу НБУ на 19 квітня 2007 року. згідно якого 100 доларів США дорівнює 505,00 грн., згідно заяви на видачу готівки № 3 від 19.04.2007 року, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.3.2.1 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюються позивачем доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 70 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом ( проценти) також проводиться позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 19.04.2007 р. по 19.02.2009 р. ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ПУМБ» 23 417, 00 дол. США ( сума складається за розрахунком). Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1.1, 3.1.2 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р «Про затвердження правил використання готівкою іноземної валюти на території України» , яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р.№ 245/2685( втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу або застави дозволяються у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості валютної обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках : п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2.- на територіях вокзалів; п.2.3. – використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу дозволяється разі суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п 2.4. - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року суперечить приписам п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998р. Наданий банком до матеріалів справи дозвіл № 8-1 від 04.08.2009р.Національного банку України, як доказ наявності у відповідача на здійснення вказаних вище валютних опре цій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремних операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містять в особі п 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.089.2006р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права позивачу використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою стороною в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може бути суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення та шостою статі 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 70 000 доларів США, що на день отримання становило 353 500,00 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ на 19.04.2007р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 23 417, 00 доларів США, що на день отримання становило 122 475, 77 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим відповідачем та позивачем за спірним кредитним договором становить 231 024, 23 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позивні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором №5365675 від 18 квітня 2007 року недійсним є правомірним та таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання не дійсним основного зобов’язання , забезпеченого договором іпотеки, як визнання не дійсним і додатково зобов’язанням. За таких обставин, беручи дот уваги висновки суду не дійсності про вотчину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за яким було укладено договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007, останній підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст..ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів. щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території Україні, як засобу платежу. Таким чином суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушенні наступні норми закону, які суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов. встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач. надавши кредит у доларах США порушив статті: статтю 99 Конституції України,згідно якої грошовою одиницею є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в України», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст..3 Декрету КМУ від 19.02.1993 «Про кисету валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст..3 ЦК України загальними засобами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається установленими його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян(публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст..3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Не справедливими є ,зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачаю згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитів у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницькою(господарської) діяльності виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 цивільного кодексу України. Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення і враховуючи наявність таких обставин, оскільки видані банком кошти були використані позивачем на придбання квартири, суд вважає можливим встановити позивачу розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів банку у сумі 231 024,23 грн. по 2000 грн. щомісяця до повного погашення боргу. Таким чином оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позив підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позиву відмовити в повному обсязі. Керуючись ст.ст. , 8, 13, 16, ч.2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524,533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 5365675, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 5367383, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки № 5367969, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_3. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі - 231 024, 23 грн. ( двісті тридцять одна тисяча двадцять чотири гривень двадцять три копійки). Встановити для ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 гривень - по 2000,00 гривень щомісяця до повного погашення боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 суму витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 гривень, а також судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок – в дохід держави. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя А.В. Воробйов http://reyestr.court.gov.ua/Review/11384369