Поиск в системе

http://reyestr.court.gov.ua/Review/34410873 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., за участю представника ПАТ «Комерційний банк «Надра» Коріненка І.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» Луганського регіонального управління до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційнй банк «Надра» Луганського регіонального управління (далі ‒ ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ про звернення стягнення на заставлене майно та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ задоволено. Звернуто стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ на заставлене майно, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований у АДРЕСА_2, що є предметом по договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, за реєстровим номером 38, і квартиру АДРЕСА_1, що є предметом за договором іпотеки від 24 січня 2008 року за реєстровим номером 53. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначені підстави припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установлено, що 05 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № ПК 385/07-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_5 кошти в сумі 153 тис. доларів США на придбання нерухомого майна у власність - житлового будинку АДРЕСА_2 05 листопада 2007 року укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки виступив житловий будинок за вищевказаною адресою, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 39; проведено реєстрацію в Державному реєстрі іпотек. 24 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ПК 19/08-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 151 тис. доларів США для придбання нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 В той же день між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, згідно з яким предметом іпотеки виступила квартира за вищевказаною адресою; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 54. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-287 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 повідомлено про те, що ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором № Г1К 19/08-00 від 24 січня 2008 року виконала в повному обсязі, кредит виплачено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-289 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 було повідомлено, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором № ПК 385/07-00 від 05 листопада 2007 року виконав у повному обсязі, кредит погашено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 квартира за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово була предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-287 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 будинок за адресою: АДРЕСА_2, декілька разів був предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-289 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. У зв'язку з невиконанням позичальниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умов кредитних договорів, станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором № ПК 385/07-00 у боржника ОСОБА_5 перед банком у сумі 245 628,26 доларів США; за кредитним договором № ПК 19/08-00 у боржника ОСОБА_6 перед банком у сумі 251 000,38 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_4, який окрім інших позовних вимог просив визнати його добросовісним набувачем права власності на вказаний житловий будинок і зазначену квартиру, задоволено частково; зобов'язано ПАТ КБ «Надра» усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження ОСОБА_4 майном - вищезазначеними квартирою та житловим будинком; знято заборону на відчуження будинку, вчинену приватним нотаріусом ОСОБА_8; зобов'язано приватного нотаріуса ОСОБА_8 зняти заборону з належного на праві власності ОСОБА_4 будинку; позовні вимоги ВАГ КБ «Надра» та ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року апеляційна скарга ВАТ КБ «Надра» задоволена частково. Рішення Ленінського районного суд м. Луганська від 19 грудня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Надра» про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття заборони на відчуження указаних будинку та квартири, в частині зобов'язання приватного нотаріуса зняти заборону з належного йому майна, а також в частині стягнення судових витрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2012 року касаційні скарги відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року залишено без змін. З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк як іпотекодержатель згоди на його відчуження не давав. У липні 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами в розмірі 3969552 грн. 71 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно (а.с. 8). Матеріали справи не містять доказів зміни позовних вимог. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не зверну та не визначився з характером спірних правовідносин, правовою нормою, що підлягає застосуванню, та не надав належної оцінки складу осіб, які беруть участь у справі. Крім цього апеляційний суд не встановив, чи несе ОСОБА_4 відповідальність як іпотекодавець, якщо іпотека на момент придбання ним майна була знята нотаріусом за вказівкою банку, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (чинної на момент укладання договорів) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41602302 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 26 листопада 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 березня 2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання за цим договором між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначало, що 17 грудня 2012 року між банком та товариством було укладено договір про відступлення права вимоги, у тому числі і за вказаними кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 1 818 701 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість, то слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури його продажу іпотекодержателем. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між Акціонерним комерційний промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим строком повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором міжбанком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, у тому числі і за зазначеними договорами. ОСОБА_3 не виконувала належним чином зобов'язання за договором, станом на 30 червня 2013 року за розрахунком позивача утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були. Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості. Однак суди, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, виходили із розрахунку ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому суди не врахували, що згідно цього розрахунку заборгованість нарахована з березня 2008 року (а.с. 43). Також суди не врахували, що п. 3.3 кредитного договору визначено,що проценти за користування кредитом нараховуються банком в останній робочий день поточного місяця в період з першого по останній календарний день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування. Пунктом 2.3 кредитного договору визначений кінцевий термін погашення заборгованості 4 березня 2018 року. Графіком погашення кредиту встановлено щомісячне погашення кредитної заборгованості до 25 числа кожного місяця. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору та графіку погашення заборгованості погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, а процентів - щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6 - 20 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Крім того, суди виходили з того, що правильність нарахованої ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості по пені не спростована відповідачем. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Проте суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули на те, що хоча у наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунку заборгованості зазначено, що заборгованість по пені виникла у березні 2013 року, проте на початок обчислення вже становила 1 287 доларів 85 центів США. Тобто, суди не перевірили розрахунок на відповідність вимогам закону та умовам договору, не з'ясували момент настання строку погашення кожного чергового платежу, з якого повинна обчислюватись позовна давність та розрахунок заборгованості по неустойці. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О.Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко

Державний герб України ун. № 759/12760/13-ц пр. № 2/759/5329/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю. при секретарі Руденко Ю.Ф. за участю представника позивача Агабалаєвої Я.В. відповідача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ : У серпні 2013 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути із ОСОБА_4 та СТ «Віта» суму боргу за договором споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.08.2013 року становить 1601165,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну картиру, що є власністю ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.11.2006 року Святошинською районною у м. Києві радою, з метою задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект» , що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 укладеного 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.08.2013 року становить 1601165,27 грн. встановивши спосіб реалізації нерухомого майна - шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 133000,00 дол. США, а останній зобов'язувався сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,80% річних. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та споживчим товариством «Віта» було укладено договір поруки № 86703 від 15.01.2007 року. 15.01.2007 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 43884 за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_4 не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_4 Справу просить вирішити на підставі ст. 525, 526, 530, 533, 546, 549, 611, 612, 627, 629, 632, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити. Представник ОСОБА_4 проти позову заперечував. Зазначив, що в результаті направлення 16.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» вимоги до ОСОБА_4 про дострокове повернення кредиту, терміном повернення кредиту за умовами кредитного договору є 26.11.2009 р. Про таке право банк не тільки знав, а і намагався його реалізувати подавши в липні 2010 року до Святошинського районного суду м. Києва позов про стягнення заборгованості з відповідачів. Станом на день подачі позову до суду 19.08.2013 року ТОВ «Кей-Колект» як фактор пропустив строк позовної давності. Крім того представник ОСОБА_4 вважає, що за правилами ст. 266 ЦК України строк позовної давності сплинув і до додаткової вимоги. Також представником ОСОБА_4 зазначено про недоведеність частини позовних вимог, а саме права пред'явлення вимог, неправомірності нарахування процентів за користування кредитом. ОСОБА_2 проти позову заперечувала з таких же підстав. СП «Віта» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, клопотання про розгляд справи у відсутність представника СП «Віта» до суду не надходило. ОСОБА_5, ОСОБА_6 також у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, подали клопотання про розгляд справи у їхню відсутність. Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 133000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення договору складає 671650,00 грн., зі сплатою 12,8 % річних за його користування та кінцевим терміном повернення не пізніше 15.01.2017 р., а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повертати банку кредит та сплачувати проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с.7-14). З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором 15.01.2007 року були укладені наступні договори: між АКІБ «УкрСиббанк» та СП «Віта» договір поруки, за яким останнє поручилося перед банком за виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 15.01.2007 року (а.с.15-16) та між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 договір іпотеки № 43884, за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-20). Заставна вартість іпотеки склала 901749,86 грн. 16.10.2009 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_4 досудову вимогу щодо дострокового виконання ним своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року (а.с 92). Підстава - порушення графіку платежів. Пунктом 5.5 договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору. Пунктом 11.1 зазначеного договору сторони погодили, що у разі настання обставин визначених у тому числі п. 5.5 договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту від банку. Зважаючи на п. 11.1 договору, на отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, право вимоги у банку виникло 17.11.2009 року. Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється, зокрема, вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У п.31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказано, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Отже, зважаючи на те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_4 у АКІБ «УкрСиббанк» виникло 17.11.2009, ТОВ «Кей-Колект» як фактор звернувшись до суду 16.08.2013 року, пропустив строк позовної давності. Щодо вимог позивача, пов'язаних з договором іпотеки № 43884 від 15.01.2007 року. Згідно ч.1 ст. 575 «Окремі види застав» ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином іпотека є одним із різновидів застави та має похідний характер від основного зобов'язання і діє до припинення основного зобов'язання по кредитному договору. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до абз. 2 п. 31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, положення п.7 ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку. Отже враховуючи, що ОСОБА_4 отримав саме споживчий кредит та те, що строк давності за вимогами позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором минув за 10 місяців до дати подачі позовної заяви, суд застосовує до даних правовідносин приписи закону, що регламентують наслідки спливу позовної давності. Крім того суд вважає недоведеним факт відступлення права вимоги ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект». Згідно п. 3.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Кей-Колект») у дату відступлення. Згідно п. 3.2 договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування. В матеріалах справи відсутній додаток 2 до договору факторингу, а тому суду не відомо чи був складений акт приймання-передачі, а відтак чи перейшло до ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк». Крім того виписка з договору факторингу № 1 (а.с.39), що була надана позивачем свідчить лише про наявність прізвища ОСОБА_4 у переліку первинних договорів із зазначенням номеру кредитного договору, дати його укладення. У договорі факторингу від 12.12.2011 року право вимоги загальної заборгованості по тілу кредиту в сумі 111183,84 дол. США не зазначено. Отже, позивачем не надано доказів свого права вимоги у відповідачів суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 200320,94 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 111183,84 дол. США. Суд вважає також неправомірним нарахування процентів за користування кредитом з 12.12.2011 року (дата укладення договору факторингу). Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи - боржника. Відповідно до ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08.12.2011 року за № 732 згідно якого ТОВ «Кей-Колект» зареєстрована як фінансова установа (а.с.40). Враховуючи зазначене позивач є фінансовою установою, яка без додаткових дозволів та ліцензій може укладати договори факторингу та отримувати відповідно до їх умов право вимоги. Відповідно до п.1.2 положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93. Отже, згідно чинного законодавства та наданих дозволів позивач, як відповідна фінансова установа має право без додаткових дозволів та ліцензій укладати договори факторингу та виступати в них фактором, але на проведення валютних операцій, зокрема нарахування процентів за користування кредитом у іноземній валюті позивач повинен отримати індивідуальну чи генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Позивач не надав суду індивідуальну чи генеральну ліцензію, що свідчить про неправомірність нарахування відсотків. Враховуючи вищевикладене та застосовуючи строк позовної давності суд відмовляє у ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову. Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст. 1077, ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/35494483

№ 201/8672/14 ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Антонюка О.А. при секретарі Дашкевич Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат, - ВСТАНОВИВ: ПАТ КБ "ПриватБанк" 07 липня 2014 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки як задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору, виселення та стягнення витрат. Позивач у своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилається на те, що 09 серпня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав в у позивача в банку в цей день в кредит 69000 доларів США під 11.04% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 09 серпня 2037 року, кошти були надані, договір почав виконуватися. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаної особи між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 09 серпня 2007 року. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором і договором іпотеки зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов вказаних угод позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодами і договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку є заборгованість, яку на день подання позову відповідачем не погашено ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене, тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) шляхом реалізації предмету іпотеки і укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу на його житло, з реєстрацією угоди і отримання необхідних документів, тобто надання позивачу права продажу предмету іпотеки через виконавчу службу, виселення відповідача та інших осіб, які там зареєстровані або мешкають та стягнути судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі. Представник відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, погодившись, що дійсно з відповідачем позивач уклав кредитний договір на кредитні кошти, було укладено договори кредиту та іпотеки, але заборгованість утворилася з об'єктивних причин, в нього тяжке сімейне та матеріальне становище. Банк не підтвердив належними доказами надання відповідачу кредитних коштів, не зроблено належний розрахунок заборгованості. При укладанні договору іпотеки були порушені його права, оскільки договір валютний, то є державний мораторій на відчуження такого майна і вказана квартира є постійним і єдиним місцем його мешкання, позбавлення житла в протиправний спосіб порушує права родини відповідача. Вважає позовні вимоги необґрунтованими і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд уважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню. Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судом в судовому засіданні встановлено, що 09 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є позивач ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNUOGL00000232, відповідно до якого відповідач отримав в у позивача в банку в цей день 09 серпня 2007 року в кредит 69000 доларів США під 11.04% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 09 серпня 2037 року, кошти були надані, договір почав виконуватися. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаної особи між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 09 серпня 2007 року, предметом цього договору іпотеки є належна відповідачу квартира АДРЕСА_1. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором і договором іпотеки зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов вказаних угод позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодами і договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку є заборгованість, яку на день подання позову відповідачем не погашено ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до умов зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором (угодою) банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України). Але взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором позичальник не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманих кредитів та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитним договором терміни. Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст. 1050 ЦК України). Відповідно до вказаного кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування. Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. В порушення умов кредитного договору позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодою не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку з чим станом на 16 квітня 2014 року утворилася заборгованість: всього 165166.45 доларів США, що еквівалентно 2044760 грн. 65 коп., з яких - 889379 грн. 94 коп. (71840.06 доларів США) - заборгованість за кредитом, 604469 грн. 60 коп. (48826.30 доларів США) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 13661 грн.95 коп. (1103.55 долари США) - заборгованість по комісії за користування кредитом і 537249 грн. 16 коп. (43396.54 доларів США) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. З питанням стягнення вказаної суми з боржника, іпотекодавця, банк в передбаченому законом порядку з позовом до суду не звертався. Банк направив позичальнику та іпотекодавцям вимоги про необхідність повернути кредит, сплатити відсотки, штрафні санкції та намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки, вимога банку не виконана. В добровільному порядку спір не вирішено. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного. Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: " 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…". Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" № 898-IV від 5 червня 2003 року в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. На виконання вказаної норми банком, було направлено іпотекодавцю попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобов'язання за кредитним договором, однак вимога позивача залишилася без задоволення. Згідно з п. 9 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" виключно позивачеві належить право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо). Судом встановлено, що відповідно до позовних вимог, наданих позивачем 07 липня 2014 року, ПАТ "КБ "ПраватБанк" просить звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатна квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року. Однак, як вбачається з позову і матеріалів справи, позивачу невідомо і в судовому засіданні належними доказами не встановлено, хто конкретно фактично мешкає у вказаному житлі (а позовні вимоги про це заявлено - їх виселення). Крім того, позивачем не надано дані про сімейний стан відповідача, наявність неповнолітніх дітей та інш., їх мешкання та інш., інтереси яких при подачі позову не враховані. У статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем. іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника. У даному випадку ОСОБА_1 є боржником, який має власні зобов'язання перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", він же є і майновими поручителем, який передав в іпотеку власне майно для забезпечення зобов'язань перед банком. Частиною 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Отже, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний визначити початкову ціну предмету іпотеки. Зазначене покладає на особу, що звертається до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначити в позові початкову ціну предмета іпотеки і надати суду належні докази на підтвердження її обґрунтованості. Однак позивач до цього часу вимоги ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеки" не виконав. Запропонований позивачем спосіб визначення початкової ціни предмета іпотеки - здійснення оцінки предмета іпотеки та його реалізація вже після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не відповідає приписам статті 39 Закону України "Про іпотеку". В той же час, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Законом України "Про заставу" або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку" та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується, як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Судом при розгляді справи встановлено, що позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року. Таким чином загальна площа квартири, що перебуває в іпотеці становить 53.50 кв. м., а отже не перевищує 140 квадратних метрів. Позивачем не надано доказів про те, що вказане нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання іпокодавця та що у іпотекодавця у власності знаходиться інше нерухоме майно. Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УДМС України в Дніпропетровській області відповідач не зареєстрований у спірній квартирі, але зі слів його представника, це постійне і єдине житло відповідача. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню. Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується. При таких обставинах суд вважає можливим ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат відмовити. Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 526, 625, 627, 629, 632, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 1, 12, 33, 35, 37, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "ПриватБанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42236424

Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/778/1139/14 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І. Суддя-доповідач: Маловічко С.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі Головуючого: Кочеткової І.В., суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А. при секретарі: Свинаренко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», який, в свою чергу, виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. договору Банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. 28.11.2012 року між ТОВ Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору клієнт - ТОВ Факторингова компанія «Вектор плюс» відступає фактору - ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставах доданої документації. Позивач в особі ТОВ «Кредитні ініціативи» вважає, що набув статусу нового кредитора /стягувача/ за договором № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р., позичальником згідно до якого є відповідач ОСОБА_2, який отримав від АКБ «ТАС-Комерцбанк» у відповідності до вказаного договору кредит у сумі 62 000 доларів США. Зобов'язання за Кредитним договором було забезпечено укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 договором іпотеки № 0703/0807/88-262-Z-1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві приватної власності. Відповідач ОСОБА_2 порушив зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 30.07.2013 р. за розрахунком позивача становить 1 127 258,95 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656,17 грн., пеня - 414 757,73 грн. Позивач з підстав, передбачених ст.ст. 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», просив в рахунок погашення заборгованості за кредитом у розмірі 1 127 258,95 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року в задоволені позову відмовлено. На зазначене рішення ТОВ «Кредитні Ініціативи» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно з укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_2 кредитним договором № 0703/0807/88-262, останній отримав 62 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 08.08.2017р. Зобов'язання за Кредитним договором було забезпечено укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 договором іпотеки № 0703/0807/88-262-Z-1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 липня 2013 року утворилась заборгованість, яка згідно з позовною заявою становить 1 127 258, 95 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656, 17 грн., пеня - 414 757, 73 грн. 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», який, в свою чергу, виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. цього договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. Відповідно до п. 2.3 цього договору сторони в день його укладення складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості за формою, встановленою у Додатку № 2 до цього договору. Пунктом 2.4 зазначеного договору факторингу передбачено, що перехід прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення договорів щодо відступлення прав вимоги за договорами забезпечення. Розрахунок боргу ОСОБА_2 на користь кредитної установи доданий до названого договору не був. 28.11.2012р. між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено наступний договір факторингу. Як передбачено вказаним договором факторингу, а саме п. 2.3 договору, сторони в день укладення цього договору складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього Договору. Пунктом 2.4 зазначеного договору факторингу передбачено, що перехід прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення договорів щодо відступлення прав вимоги за договорами забезпечення. В той же день, 28.11.2012 року між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено нотаріально посвідчений договір про передачу прав за іпотечними договорами, перелік яких наведений в додатку № 1 до цього договору. Позивач вважав, що набув право вимоги до боржника ОСОБА_2 на підставі договору факторингу від 28.11.2012р., згідно з яким до нього, як нового кредитора, перейшло право вимагати заборгованість за кредитним договором № 0703/0807/88-262 та право на задоволення грошових вимог за рахунок іпотечного майна за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1, укладеними між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк»). Тому позивач, наголошуючи на тому, що своєчасно попередив відповідача про заміну кредитора та направив вимогу про погашення всієї заборгованості із попередженням про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання вимоги, просив звернути стягнення на іпотечну квартиру задля погашення суму заборгованості відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 1 127 258, 95 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656, 17 грн., пеня - 414 757, 73 грн. Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів переходу до нього прав грошової вимоги за кредитним договором № 0703/0807/88-262 та іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1, укладеними між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк»). Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають наявним матеріалам справи та вимогам застосованих судом норм матеріального права. За правилами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду допустимих доказів виконання вищезазначених договорів факторингу, та, як наслідок цього, доказів переходу до ТОВ «Кредитні ініціативи» права грошової вимоги за кредитним договором та права за іпотечним договором, укладеними 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 В якості доказу переходу до нього права звернути стягнення на предмет іпотеки позивач надав до позовної заяви копію Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу, укладеного 28.11.2012р., а також копію Витягу з Додатку № 1 до Договору про передачу прав за Іпотечним договором від 28.11.2012р., укладеним між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» ( а.с. 26, 27). Але суд вважав ці витяги недопустимими доказами, тому не взяв їх до уваги, на що як на процесуальне порушення посилається в апеляційній скарзі позивач. Так, позивач вказує, що ці витяги з Додатків завірені аналітиком ТОВ «Кредитні ініціативи» Матяш Є.М., якому надані такі повноваження згідно з виданою довіреністю. Дійсно, доданою до апеляційної скарги довіреністю № ДВК-107 від 05.11.2012р., яка була чинною до 01.09.2013р., директор ТОВ «Кредитні ініціативи» Тєлєшев М.Л. уповноважив Матяша Є.М. діяти в якості повноважного представника Довірителя та підписувати від імені Товариства витяги з реєстрів боржників, що є додатками до договорів купівлі-продажу кредитних портфелів, завіряти копії документів товариства ( а.с. 96). При цьому, оспорюючи висновки суду щодо неприйняття Витягів як доказів у справі, апелянт посилається лише на ст.ст. 57, 58 ЦПК України, за визначенням яких ці витяги можна вважати доказами у справі, але не враховує, що, крім цього, документ стає доказом у справі, коли відповідає одночасно ще й вимогам ст. 59 ЦПК України, тобто є допустимим. Тому, незалежно від того, що Витяги завірені повноважною особою товариства, з огляду на форму та зміст наданих витягів вони не можуть бути прийнятними для того, щоб вважати їх допустимими доказами, оскільки такими доказами є лише самі Додатки, в яких передбачені певні реквізити: п/п номер, номер кредитного договору, дата його укладення, найменування позичальника, сума кредиту, строк дії договору, заборгованість станом на момент передачі кредитної справи, договір забезпечення. Доводи апелянта про те, що такі додатки є об»ємними, через що, на думку апелянта, їх можна замінити на Витяги, є неспроможним, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В судовому засіданні апеляційного суду 06 березня 2014р. представник апелянта Цуканова М.В. пояснила, що у позивача маються всі відповідні документи на підтвердження набуття права вимоги за договором факторингу, але, оскільки вони зберігаються у головному офісі в м. Києві та їх надання до судів інших областей є утрудненим, потрібна ухвала про витребування доказів. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2014р. витребувано у ТОВ «Кредитні ініціативи» наступні документи: Додаток № 1 до договору факторингу від 28.11.2012р. ( де зазначено кредитний договір № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р.); Додаток № 1 до договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012р. ( де зазначено іпотечний договір № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р.); Витяг з реєстру іпотек щодо зміни іпотекодержателя за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р.; посилання на пункт в договорі факторингу від 28.11.2012р., укладеному між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якого можливо укладати наступний договір факторингу та згода на це від Банку; зворотні повідомлення про отримання ОСОБА_2 листів про зміну кредитора та вимоги про дострокове погашення заборгованості із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її невиконання. Вказану ухвалу отримано власноручно представником Цукановою М.В. 11.03.2014р. ( а.с. 132), проте її вимоги апелянтом не виконано. Замість цього іншим представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Грицаєм В.О. до апеляційного суду спрямовано заяву про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів і матеріалів. Іншою заявою представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Грицай В.О. просить не приймати до уваги попередню заяву, а залишити позов без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, яка не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. Зазначене право позивача передбачено при розгляді справи у суді першої інстанції. В апеляційному суді цей порядок має свої винятки і доповнення, встановлені главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК України. Права особи, яка подала апеляційну скаргу, визначені ст. 300 ЦПК України, яка надає їй право на доповнення, зміну апеляційної скарги або її відкликання чи відмови від неї. Статтею 306 ЦПК України позивачеві надано право відмовитись від позову, а сторонам укласти мирову угоду. Аналіз наведених норм свідчить про те, що на стадії апеляційного розгляду позивачеві не надано право заявляти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, таке право він може реалізувати лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до постановлення судом рішення. Таким чином, заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про залишення позову без розгляду, спрямована до апеляційного суду, не може бути задоволена на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки з відповідною заявою позивач не звертався до суду першої інстанції. Оскільки апелянтом не виконані вимоги ухвали про витребування доказів, а надано заяву про розгляд апеляційної скарги на підставі наявних матеріалів справи, колегія вважає висновки суду про недоведеність позову обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. З матеріалів справи вбачається, що обидва договори факторингу укладені в один день 28.11.2012р., але позивачем як наступним фактором за другим договором факторингу не надано доказів, що перший фактор в особі Факторингової компанії «Вектор Плюс» встиг прийняти документацію від клієнта ПАТ «Сведбанк», зареєструвати свої права за переданими іпотечними договорами в Державному реєстрі обтяжень, отримати згоду Банку на наступне відступлення права грошової вимоги. Не надано доказів також на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» справді мало місце, оскілький останнє не надало суду першої інстанції Додатків, які містять перелік кредитних договорів, зокрема, договір з ОСОБА_2, а також Витягу з Державного реєстру обтяжень про внесення змін щодо себе як іпокодержателя за іпотечним договором з ОСОБА_2 Не надано позивачем також Актів приймання-передачі Реєстру заборгованості, складеного за формою, встановленою Додатком № 2 до договору факторингу. Натомість, надані позивачем на підтвердження набуття права грошової вимоги за договором факторингу від 28.11.2011р. повідомлення про здіснення розрахунків з клієнтом та копії кредитного і іпотечного договорів, укладених між банком та ОСОБА_2, не доводять факту передачі йому кредитного портфелю по кредитному договору № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р. та набуття права іпотекодавця за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р. Таким чином, як в ході розгляду справи у суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи, попри наявність ухвали про витребування доказів від 06.03.2014р., позивачем не було надано документів, які підтверджують набуття ним права грошової вимоги за кредитним договором та прав за іпотечним договором, укладеними між Банком та ОСОБА_2 Крім того, не надано також доказів про отримання відповідачем повідомлень про зміну кредитора та вимоги про дострокове погашення всієї суми за кредитним договором з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її невиконання. З урахуванням вказаних обставин та заяви представника апелянта про розгляд справи за його відсутності по наявним матерілам справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому і позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», не мається, так як позивач всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не довів обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Беручи до уваги викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням норм матеріального і процессуального права, а його висновки грунтуються на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України оскаржуване рішення слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу як необгрунтовану. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» відхилити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Кочеткова І.В. Судді: Маловічко С.В. Воробйова І.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37757934

Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099

Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/12745/13-ц пр. № 2/759/5320/13 27 грудня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючої судді : Т.О. Величко при секретарі: А.В.Самайда розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, та зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором суд ,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір факторингу , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.07.2008 року № 2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк зобов'язується надати Боржнику кредит у сумі 92000,00грн., і відповідач зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Позивач зазначав, що Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у сумі 92000,00 грн.Позивач зазначав, що у зв"язку із систематичним порушенням з боку відповідача кредитних зобов"язань, за вищевказаним кредитним договром, позивачем була нарахована неустойка: пеня - 72855,56доларів США, що по курсу надату розрахунку складає 582 334,49 грн. В свою чергу, Відповідач, неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, порушує істотні умови Кредитного договору. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку наступне майно, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1. Позивач зазначав, що сторони оцінил вищезазначений предмет іпотеки в 495481.00 грн., а тому з посиаланням за ст.ст.с 3,12,33 Закону України "Про іпотеку" просить суд позов задовольнити та звернути стягнення на предмет іпотеки :квартру АДРЕСА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2619/0708/71-061 від 27.08.2008 року, яка станом на 01.06.2013 року складає 1 658 554,06 грн, що складаєтьсяч із кредиту -772 012,09 грн.,по відсотках -354207,48 грн,пеня- 582 334,49 грн, шяхом поведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" встановивши початкуву ціну предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни нааа цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб"єктом підприємницької діяльності на стадії оцінки, та стягнути з відповідача судові витрати. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача подали заперечення проти позову (а.с.56-65) просили суд у задоволенні основного позову відмовити посилаючись на те, що відповідач не погоджуєтья із сумою розрахунокм позивача щодо кредитної заборованності, що не враховані ВАТ "Сведбанк" та не враховані також позивачем, про що свідчать письмові докази ( а.с.96-101), а тому вважають що позивачем не доведено суму заборгованості за кредитним договорм.Окрім того вважають, що кредит був наданий у іноземній валюті, та пеня позивачем розрахована в іноземній валюті, що суперечить вимогам ч.2 ст. 192 та ч.3 ст.533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювння та валютного контролю", згідно яких зазначено, що розрахунок у валюті може бути застосований тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованності за кредитом та стягення відсотків за коритсування кредитом, та не підлягають застосуваню при вирішеня питання про стягення пені, а тому вважають, що необгрунований висновок розрахунку не дозволяє встановити, чи зверення стягнення на предмет іпотеки співмірним із допущеним відповідачем порушенням Кредитного договору.Також відповідач заперечує про те, що його було належним чином повідомлено про дострокове поверення кредиту, оскільки з боку позивача не доведено факт вручення адресатові під розписку, повідомлення Банку., що на думку відповідача узгоджується із позицією Верховного Суду України що відображена у постанові від 12.09.2012 року по справі №6-57цс12.Крім того, відповідач категорично не погоджується з тим, що має заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки кредитний договір був укладений з ВАТ «Сведбанк» та зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «Сведбанк» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивачч не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «Сведбанк» на користь інших осіб не отримував. Відповідач зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Окрім цього, відповідно до ч.І ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Відповідач пояснював, що на 18.08.2013 року- дату подачі позову ТОВ «Кредитні Ініціативи» не відкрило Відповідачу валютний поточний рахунок для здійснення погашення за кредитним договором та не надало ліцензій відповідно до вимог Декрету КМУ підтверджуючих можливість приймання платежів в іноземній валюті на території України, що у свою чергу призводить до неможливості виконання Відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором. Відповідач також зазначав, що два договори факторингу, які додано позивачем до позовної заяви передбачають передачу права вимоги лише за Кредитними договорами, а договір про передачу прав за іпотечним договором не передбачає передачу прав саме за Іпотечним договором №2619/0708/71-061-2-1, укладеним з відповідачем. А тому вважає, що не вбачається перехід до позивача права вимоги за Іпотечним договором, тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, якевиникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, наякому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими урозпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілувідсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за Кредитним договором №2619/0708/71-061 було надано позичальнику ОСОБА_1, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є прежметом оскарження у цьому судовому засіданні.Наведена позиція підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.05.2013 року, вих. №3772/16-12 (а.с.102). Відповідач також не погоджується, що позивачем розраховано борг у іноземній валюті, оскільки статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет КМУ). Стаття 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 1993 року передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.При цьому статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.Відповідно до ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.Підпункт «г» пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, передбачає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. А тому повідомв суд, що ліцензії на здійснення валютних операцій ТОВ «Кредитні Ініціативи» не надавалось.Здійснення позивачем розрахунків з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту „г" пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, який в свою чергу встановлює, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.Також відповідач зазначав, що до позовної заяви не додано жодного документа, який підтверджує наявність у позивача права приймати платежі від відповідача за даним позовом у рахунок погашення кредитної заборгованості у доларах США. Відповідач зазначав, що Постановою КМУ №1658 від 08.11.2000 року затверджено Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру. Єдиний ліцензійний реєстр, доступ до якого є відкритим, не містить інформацію про отримання ТОВ «Кредитні Ініціативи» ліцензій на здійснення платежів з використанням доларів США, а тому, вважає, що позивач не має законного права приймати платежі від відповідача в іноземній валюті для погашення заборгованості за Кредитним договором та що відповідач на даний час позбавлений можливості здійснювати платежі на виконання вимог Кредитного договору, а вимоги позивача щодо оплати цих коштів є незаконними. Відповідач заперечуючи проти основного позову зазначав, що на даний час в квартирі, звернути стягнення на яку просить позивач, зареєстровані та проживають відповідач та його малолітня донька ОСОБА_2 2012 року народження, що підтверджується довідкою форми №3 Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (а.с.55). Відповідач зазначав, що відповідно до норм ч. 1 та ч. З ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.Квартира, яка була передана в іпотеку банку є єдиним місцем проживання малолітньої дитини відповідача.Відповідно до ст. 383 ЦК України відповідач та члени його сім'ї - малолітня дитина мають право користування зазначеною квартирою. Відповідач звертав увагу суду на те, що відповідно до ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).Відповідно до ч. б цієї ж статті правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх (неповнолітніх) дітей.Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровый рост и развитие; с зтой целью специальные уход и охрана должно быть обеспечены как ему, так и его матери, включая дородовой и послеродовой уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежашее питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание».Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. З ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.Ст. б вказаного Закону встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, зокрема передбачає, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку; іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.Ст. З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідач зазначав, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст. 64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України. Відповідач зазначав, що таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Відповідач зазначав, що, наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування». Відповідач зазначав, що Міністерством юстиції України було надано повторне роз'яснення від 22.08.2011 року щодо особливостей правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб, де зазначено наступне: «... дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном, яка правило житлом. Наприклад, дитина постійно проживає та/або зареєстрована у житловому приміщенні, яке відчужується». Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону. Відповідач зазначав, що, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 липня 2013 року по справі К/9991/80149/12 підтримав законність зазначеного пункту інструкції, окремо звернувши увагу на те, що при вирішенні справи судом, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Крім того, у ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції, чітко вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу.Тому, позбавлення будь-якої особи її приватної власності повинно відбуватися абсолютно прозоро, у відповідності до норм чинного законодавства України та лише в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 9 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідач зазначав, що згідно статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (МсСапп V. Спе Ііпііесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. Іікгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (УІазоу V. РизБІа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (2епепІпег V. АиБігіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНР 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, вважає що суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Зїапкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаііа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиїаїіз тиіапсііз, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Іїаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНР 2000-1).Європейський суд з прав людини свого часу зазначав у рішенні по справі Рупсіїу V. ІІК, що національний суд повинен володіти певними характеристиками, такими як перш за все, виконання ним саме судових функцій: незалежність, неупередженість, строк повноважень суддів, процедурні гарантії та дотримання самим судом принципу незалежності, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробута в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності., охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш, крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого-Королівства» (МсСапп V. Іпе ІІпіїесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. ІІкгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у сзс'х термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Х/Іазоу V. Риззіа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австріг» (ІеИепїпег V. Аизггіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНК 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (5г_апкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в спраг «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаїіа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиіаїіз тиіапа'із, рішення . справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Ііаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНРч 2000-1). Враховуючи викладене відповідач та його представник вважають, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірним, з вищевказаних підстав та, в тому числі, воно порушує майнові та житлові права дитини на користуваннявим приміщенням та проживання в ньому. Не погоджуючись із основним позовом ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Кредитні Ініціативи" із зустрічним позовом ( а.с.83-85), посилаючись на те, що згідно ст. 517 ЦК України що первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але позивач не надав суду доказів належних та допустимих,щодо переховід Банку до фактора права вимоги заборгованності, після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідно права вимоги.Позивач за зустрічним позовом з посиланням на вимоги ст. 613 ЦК України зазначав, що кредитор, вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому просить суд зустрічний позов задовольнити. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 24.07.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Кредитний договір №2619070871-061( а.с.5-14). Судом встановлено, що ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Іпотечний договір №2619070871-061-Z-1( а.с.17-22) згідно якого забезпечене належне виконання Іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають із кредитного договру №2619070871-061 від 24.07.2008 р.шляхом передачі в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно : квартиру АДРЕСА_1, оціночною вартістю станом на 04.07.2008 року 10980,19 грн. Судом встановлено, що позивчем не надано суду доказів про оцінку вартості предмета іпотеки, за домовленістю сторін, про яке йшлося у позовній заяві. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу (а.с.25-27) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.28-37) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Судом встановлено, що у якості доказів позивач за основним позовом надав суду копію Договору про передачу прав за іпотечним договром від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» ( а.с.38-39). Судом встановлено, що позивач у справі не надав суду доказів про передачу прав за іпотечним договром №2619070871-061-Z-1 від ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у спаві, має право вимагати подання оригіналу. За клопотанням відповідача суд зобов"язав позивача ТОВ «Кредитні Ініціативи» надати оригінали договорів фактрингу та додатків до цих договорів, але позивач не виконав вимогу суду, вказані докази суду не надав, чим позбавив суд встановити належність та допустимість поданих копій договрів та перехід права вимоги від ВАТ "Сведбанк" до позивача по Кредитному договору №2619070871-061 оскільки у суду виниклим сумніви щодо доказу ( а.с.37,39) який підписаний аналітиком, а не першими особами або особами уповноваженими на підписання договрів та додатків до них, що є невід"ємною частиною договору, а також щодо справжності договорів факторингу та додатків до них. А тому суд дійшов висновіку, що позивач за основним позовом не надав до суду належних доказів, які би підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та не підтвердив жодним документом саму суму нарахованої ним заборгованості, та підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, що у свою чергу порушує право відповідача та його неповнолітньої дитини на користування предметом іпотеки, відсутній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки, а тому основний позов задоволенню не підлягає. Розглянувши зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи", суд погоджується із твердженнями позивача за зустрічним позовом, що згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові докказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але ТОВ "Кредитні Ініціативи" не надали суду доказів належних та допустимих,щодо переходу від Банку до фактора права вимоги заборгованості, по іпотечному договору. після сплдати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованності та набуває відповідно права вимоги. А тому ввжає, що згідно ст. 613 ЦК України кредитор, вважаєтьс ятаким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне викоання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та що отримані боржником та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому зустрічний позов підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судові витрати за зустрічним позовом у розмірі 229,40 грн. на користь держави. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст.517,613ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні основного позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором - задовольнити. Визнати, що ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором №2619070871-061 від 24.07.2008 року укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1. Стягнути з ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) на користь держави судовий збір у розмірі 229 ( двісті двадцять дев"ять) грн. 40 коп. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36600728

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41317384 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мазур Л.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Вектор Плюс» разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. Клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження можна визнати поважними. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року залишено без змін. У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», врахував роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року задовольнити. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Л.М. Мазур

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, встановила: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 100 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 15 квітня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 351 904 грн 70 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у будинку, що є предметом договору іпотеки, та зняти цих осіб з реєстраційного обліку. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 січня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, а справу передати на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III “Про охорону дитинства” (далі – Закон “Про охорону дитинства”) та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (далі – Закон “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”). На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ “ПриватБанк” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 10 жовтня 2012 року та від 18 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року поновлено строк на подання заяви про перегляд ухвали цього суду від 5 березня 2014 року, справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на 100 000 грн. 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належний йому на праві приватної власності житловий будинок загальною площею S_1, житловою площею S_2 та земельну ділянку, що знаходиться у його користування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість в сумі 351 904 грн 70 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох неповнолітніх дітей, які з 2002 року проживали і продовжують проживати в будинку, переданому в іпотеку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти, має наслідком нікчемність даного правочину. Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів про визнання договорів іпотеки недійсними, виходив із того, що на момент укладення оспорюваних договорів діти не проживали у житловому приміщенні, переданому в іпотеку, їх вселення мало місце після укладення договорів іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому встановлені факти не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку з невиконанням вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1038019FF28BB7C4C2257D96003040FD Решения предыдущих инстанций: Державний герб України Справа № 152/1352/13-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2013 року Шаргородський районний суд Вінницької області в складі: головуючої судді Соколовської Т.О. при секретарі Рошак К.В. з участю представників позивача ОСОБА_1 відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в Шаргородський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.50 м кв. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд.8 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути з відповідачів судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_3 отримала у позивача кредит у розмірі 100000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, з ціною предмету іпотеки 243251,00 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатись щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_3 зобовязань, взятих на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість, в розмірі 351904,70 гривень. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності № 1405 -0 від 15.05.2013 року (а.с.66) позовні вимоги підтримала, посилаючись на ті ж обставини, що і в позові. Просила суд винести рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03 квітня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 зі зняттям з реєстраційного обліку у Шаргородському РВ УМВС України у Вінницькій області; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. Відповідач ОСОБА_2, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170) в судовому засіданні позов визнав, суду пояснив, що його колишня дружина ОСОБА_3 сама займалася оформленням усіх документів по отриманню кредиту і укладенню договору іпотеки, який він лише підписав, і не цікавився його змістом і умовами. В даний час в будинку по вулиці Зеленій,8 проживає ОСОБА_3 та їхні сини - ОСОБА_6, ОСОБА_7 Він теж зареєстрований за даною адресою, але не проживає там через неприязні стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_3 Відповідачка ОСОБА_3, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170), та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти позову, посилаючись на те, що, у будинку, який є предметом іпотеки, зареєстровані і проживають діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які на час укладення договору іпотеки були неповнолітніми, один із яких не досяг десятирічного віку. Зміна місця реєстрації неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 на час укладення договору іпотеки не має значення, оскільки останні так і залишилися проживати зі своєю матір'ю та батьком у будинку, переданому в іпотеку. Крім того, Банком відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була направлена письмова вимога про усунення порушень з виплати кредиту, яка не відповідає вимогам ЗУ "Про іпотеку", оскільки не підписана представником банку, а земельна ділянка, на їх думку, взагалі не може бути предметом іпотеки, оскільки відповідач ОСОБА_2 не набув на неї права власності у спосіб, визначений законом, і не виконав умови договору іпотеки щодо отримання правовстановлюючих документів на неї. Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 повторно у судове засідання не зявилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.99-102,109,110,133) про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило. За таких обставин суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Представник третьої особи органу опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації ОСОБА_5 вважає, що прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення неповнолітнього ОСОБА_7 з будинку порушуватиме інтереси останнього, оскільки на час укладення договору іпотеки він проживав і проживає до цього часу в будинку, переданому в іпотеку, а відтак його виселення з будинку буде незаконним. Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.46) та ОСОБА_8, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_2 присвоєно прізвище ОСОБА_3 (а.с.113) було укладено кредитний договір (а.с.21-26). Згідно п. 1.1. кредитного договору банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у п.8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 договору. Пунктами 8.1. - 8.4. кредитного договору передбачалось, що банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 31 березня 2008 року по 31 березня 2018 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії (далі кредит) у розмірі 117162,60 гривень на наступні цілі: на споживчі потреби у сумі 100000 грн., а також у розмірі 17162,60 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,38 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,0% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного Договору. Періодом сплати є період з 25 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1786,64 грн для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди. Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок № 29095058184927 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та ін. платежах. Кредит надається в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки. У разі порушення термінів оплати, передбачених п.8.1.1 ( в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 (п.8.3 Договору). 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель), та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 480, та в Державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року, № витягу 17909147 (а.с.152). За умовами іпотечного договору ОСОБА_2 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_3 В забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_2, згідно пункту 35.3. іпотечного договору, передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями ї спорудами та земельну ділянку, які розташовані в м. Шаргород Вінницької області по вул. Зелена під № 8. Даним будинком відповідач ОСОБА_2 володіє на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради 19.03.2008 року, зареєстрованого КП "Могилів Подільське МБТІ" 20.03.2008 року за № 1922 (а.с.149). Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодержателя, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області № 272 від 02.04.2008 року (а.с.155). Технічна документація по виготовленню державного акту на приватну власність зазначеної земельної ділянки знаходиться в стадії виготовлення. Іпотекодавець свідчить, що його право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене і зобов'язується одержати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на протязі одного року, тобто до 03.04.2009 року та укласти з Іпотекодержателем додатковий правочин до даного Договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою (п.35.4 Договору). Вказану вимогу договору щодо оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, у строки визначені договором, не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п.35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Таким чином, позивач виконав взяті на себе зобовязання, тобто надав кредит в розмірі та у строки, встановлені кредитним договором, що вбачається з ордеру розпорядження про видачу строкового кредиту від 03.04.2008 року та заяви на видачу готівки № 100 від 03.04.2008 року (а.с. 115,116) та не заперечувалось в судовому засіданні відповідачкою ОСОБА_3 Водночас ОСОБА_3 зобовязання за кредитним договором не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень , із яких 98966,60 грн. заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 250 грн. штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. штраф (процентна складова). Факт невиконання зобовязань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 визнала в судовому засіданні, а також він підтверджується розрахунком заборгованості за договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року (а.с.11-15). Нас час розгляду справи судом позичальниця ОСОБА_3 продовжує не виконувати зобовязання за договором кредиту, заборгованість значно виросла, що не заперечувала в судовому засіданні ОСОБА_3 Листом від 02.03.2013 року № 30.1.0.0/2-076 позивач повідомив відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про існуючу заборгованість за кредитом та вимагав в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Цим же листом, позивач повідомляв відповідачів про те, що у разі невиконання зобовязання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги він має намір, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки, у звязку з чим, згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку», вимагав добровільно звільнити житловий будинок, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Шаргород, вул. Зелена,8 разом з усіма членами сімї та іншими мешканцями (а.с.16 - 17). Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, що регулюються ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку», Законом України "Про охорону дитинства", Законом України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", і виникають із кредитного договору, забезпеченого іпотекою. Так, згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договір є обовязковим для виконання сторонами ( ч.1 ст.629 ЦК України). Частиною1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, в силу якої за ст. 572 ЦК України - кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пунктом 18.8.1 Іпотечного договору сторони встановили, що Іпотекодержатель має право стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь якого із зобовязань, що передбачені кредитним договором, вони не будуть виконані. Згідно з ст.ст. 7 та 33 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Під час укладення та нотаріального посвідчення іпотечного договору сторони виходили з того, що згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154) у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку, проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). Вказану обставину підтвердив допитаний в судовому засіданні приватний нотаріус Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, який нотаріально посвідчував 03.04.2008 року іпотечний договір. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають двох синів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час укладення іпотечного договору були неповнолітніми, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.170 171). Діти з 2002 року проживали і продовжують проживати у спірному будинку. За приписами ч.3 ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" заборонено батькам, або особам, які їх заміняють, без дозволу органу опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, чи непрацездатних дітей. Статтею 18 ЗУ "Про охорону дитинства" визначено, що діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх заміняють майнових та житлових прав при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла". Згідно з вимогами ч.4 ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для вчинення будь яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до розяснень, що містяться у п.44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", згідно зі ст. 32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. У звязку з наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки. Згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154), у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). В цей же день, діти за заявою матері ОСОБА_3, були зняті з реєстрації (а.с.170 -171). 03.04.2008 року був підписаний іпотечний договір. Як вбачається із домової книги, оглянутої в судовому засіданні (а.с.123 130), та адресних довідок (а.с.169) неповнолітні члени сім'ї - син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітній син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.170 171), які проживали і проживають за вказаною адресою із 2002 року були зняті з реєстрації на слідуючий день після підписання кредитного договору - 01.04.2008 року і за день до підписання іпотечного договору - 01.04.2008 року. Вказаного факту не заперечували в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_3 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку з метою отримання кредиту у сто тисяч гривень. Діти фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати у будинку. Водночас, у домовій книзі та адресних листках вибуття зазначено, що ОСОБА_6 вибув у м. Вінниця, а ОСОБА_7 у село Гибалівка Шаргородського району Вінницької області, без вказівок на повну адресу місця проживання, і 31.10.2008 року знов зареєстровані у предметі іпотеки житловому будинку, який знаходиться за адресою: м. Шаргород Вінницької області вул. Зелена, 8 з порушенням вимог іпотечного договору, оскільки, як пояснила в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3, після укладення іпотечного договору вона особисто зареєструвала синів в зазначеному будинку, проте дозволу банку на це не отримувала. Представник позивача ОСОБА_1 підтвердила, що банк не давав дозволу на реєстрацію ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в будинку, переданому в іпотеку. Вказані обставини в судовому засіданні підтвердив завідувач Шаргородським РС УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_12 Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло у матеріалах справи відсутні. Згідно довідки № 1597, виданої Гибалівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 01.11.2013 року ОСОБА_3 на території Гибалівської сільської ради житлового будинку не має. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 12635241 від 12.11.2013 року відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 відсутні (а.с.172). Згідно свідоцтв про народження дітей (а.с.170 -171) на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - сину ОСОБА_10 виповнилось сімнадцять років а ОСОБА_7 вісім років. Діти проживали і проживають разом з матір'ю ОСОБА_3 у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки. Вказаний факт також підтверджується довідкою директора Шаргородської СЗОШ 1 111 ступенів № 208 від 01.11.2013 року, із якої вбачається, що учні школи - ОСОБА_6 із 2001 по 2009 рік навчався у вказаній школі, здобув повну загальну середню освіту, а ОСОБА_7 навчається в школі з 2006 року по даний час. Навчання у 2008 2009 навчальному році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не переривали (а.с. 137). Відповідно до вимог ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки, отже місцем проживання дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 є також спірний житловий будинок. Положення ст.12 ЗУ №2623 1У від 02.06.2005 року "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", які вимагають попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, чинні з 01 січня 2006 року, що свідчить про недотримання сторонами на час укладення іпотечного договору від 03.04.2008 року вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку органу опіки та піклування на передачу в іпотеку будинку, право користування яким мали діти. Згідно з ч.1 ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. Таким чином право дитини - ОСОБА_13, 25.11. ІНФОРМАЦІЯ_3 на недоторканість житла при задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" буде порушено.. Згідно положень ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ( в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року кожна дитина не може бути обєктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканість житла… Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Виходячи з обставин, викладених вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Ухвалюючи таке рішення суд виходить із захисту найвищих інтересів дитини, забезпечення її права на користування житлом, отриманням умов, необхідних для життєдіяльності, збереження того рівня життя, яке дитина мала до порушення її прав умовами укладеного іпотечного договору. Посилання представника позивача ОСОБА_1 на те, що під час укладання та нотаріального посвідчення договору іпотеки ОСОБА_3 умисно надала банку недостовірні дані про те, що в будинку проживає лише вона та її чоловік ОСОБА_2, не виконувала кредитних зобовязань, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, тому відповідно до договору та ст.1 ЗУ "Про іпотеку" банк має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки є слушними, проте не може бути підставою для порушення права неповнолітніх осіб на користування житлом, і не позбавляє позивача права задоволення своїх вимог іншим способом, передбаченим договором чи законом. Враховуючи викладене, керуючись ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, ч.4 ст. 29, ст.ст. 203,509, 526, 530, 546, 572, 575, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України; ст.ст. 7, 33, 39 Закону України «Про іпотеку»; ст. 109 ЖК Української РСР, ст.17,18 ЗУ "Про охорону дитинства", ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили через 10 днів після його проголошення, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення суду набирає законної сили після розгляду в апеляційній інстанції. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35379232 Державний герб України Копія: Справа № 152/1352/13-ц Провадження № 22-ц/772/127/2014Головуючий в суді першої інстанції:Соколовська Т. О.Категорія: 27Доповідач: Стадник І. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА Іменем України 14 січня 2014 року м. ВінницяКолегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: Головуючого, судді Стадника І.М., Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б., при секретарі Куленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, - встановила: ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,50 кв. м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути судові витрати з відповідачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_4 отримала у позивача кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТК КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,5 кв. м., та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з ціною предмета іпотеки 243251 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатися щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_4 зобов'язання, взяті на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість в розмірі 351904,70 грн. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні представник позивача Олішевський Д.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 проти вимог апеляційної скарги заперечують, просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_3, повідомлений в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явився, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Орган опіки і піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області подав суду заяву про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом встановлено, що 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» , правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_3 присвоєно прізвище ОСОБА_4, було укладено кредитний договір №VIS0GA0000002076, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит в розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 16,56% річних на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість в розмірі 351904,70 грн., із яких 98966,60 грн. - заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. - штраф (процентна складова). Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами у справі і сторонами не заперечуються. Крім того, 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №480, та в державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року. За умовами іпотечного договору ОСОБА_3 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_4 та в забезпечення виконання останньою своїх зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_3 згідно пункту 35.3 іпотечного договору передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1. Вищевказаний будинок належить ОСОБА_3 на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради від 19.03.2008 року, зареєстрованого КМ «Могилів-Подільське МБТІ» 20 березня 2008 року за №1922. Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області №272 від 02.04.2008 року, проте вимогу іпотечного договору щодо оформлення права власності на неї, у визначені договором строки ОСОБА_3 не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п. 35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Згідно довідки №264 від 01.04.2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для пред'явлення нотаріусу, у будинку номер АДРЕСА_1, який 03.04.2008 року передано в іпотеку, проживали і були зареєстровані лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані. Разом з тим, в цей же день, тобто 01.04.2008 року діти за заявою матері ОСОБА_4 були зняті з реєстрації, а 03.04.2008 року підписаний іпотечний договір. З оглянутої судом домової книги та адресних довідок випливає, що неповнолітній син ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, були зняті з реєстрації на наступний день після підписання кредитного договору і за два дні до підписання іпотечного договору. При цьому ОСОБА_4 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку саме з метою отримання кредиту в 100000 грн. Діти ж фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати в зазначеному будинку. Адреси вибуття в адресних листках є неповними, а 31.10.2008 року діти знову зареєстровані у предметі іпотеки. Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло в матеріалах справи відсутні. Відповідно до свідоцтв про народження дітей на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - сину ОСОБА_5 виповнилося 17 років, а ОСОБА_6 - 8 років. Діти проживали і продовжують проживати разом з матір'ю ОСОБА_4 у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки. Діти навчалися в Шаргородській ЗОШ І-ІІІ ступенів і 2008-2009 роках навчання не переривали, що також підтверджує незмінність їх фактичного місця проживання. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, а отже спірний житловий будинок є місцем проживання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Згідно з статтею 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Згідно з ч. 2 ст. 177 СК України, ч. 3 ст. 17 Закону України від 26.04.2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Частиною 2 статті 18 зазначеного Закону встановлено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України від 02.06.2005 року №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 44 Постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових право, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення до говору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Положення статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, діють з 1 січня 206 року і на договори, укладені до цієї дати. не поширюються. Згідно з ч. 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування передбачені статтею 224 ЦК України, відповідно до якої правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього кодексу), є нікчемним. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи і встановивши, що іпотечний договір від 03.04.2008 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 є нікчемним, так як вчинений без дозволу органу опіки та піклування й суперечить найвищим інтересам дитини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення з нього. Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36686151

другому делу, которое было основанием для остановки производства http://reyestr.court.gov.ua/Review/41557383 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 травня 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1701/0508/88-055 відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 34 тис. доларів США. На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі ? ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") та ПАТ "Сведбанк" укладено договір факторингу, відповідно до якого права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" продала кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 ТОВ "Кредитні ініціативи". Таким чином усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ "Кредитні ініціативи". Взяті зобов'язанні за кредитним договором позичальник не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, відсотків, пені. Загальна сума боргу станом на 01 березня 2013 року становить 446 379 грн 55 коп. Претензія банку до відповідача залишилась без задоволення. Зважаючи на невиконання позичальником зобов'язання щодо виконання умов кредитного договору, позивач вправі вимагати стягнення заборгованості зі сплати кредиту, відсотків, пені за рахунок предмета іпотеки. Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, яка станом на 01 березня 2013 року складає 446 379 грн 55 коп., та складається із заборгованості: за кредитом - 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пені ? 98 265 грн 78 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. У рахунок погашення 446 379 грн 55 коп. заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, з яких: заборгованість за кредитом складає 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пенею - 98 265 грн 78 коп., звернуто стягнення на нерухоме майно, право власності на яке належить ОСОБА_3 та є предметом договору іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу ТОВ "Кредитні ініціативи" предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ТОВ "Кредитні ініціативи" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; встановлено початкову ціну предмета іпотеки ? 215 494 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір у розмірі 3 441 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник указує на те, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року визнано недійсними кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 укладений між банком та ОСОБА_4 та договір іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, укладений між ним та ПАТ "Сведбанк". Рішення вступило в законну силу і є обов'язковим до виконання відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК України. Крім цього, апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" подано з пропуском строку, встановленого для звернення з апеляційною скаргою, клопотання про поновлення цього строку не заявлялося, однак справу розглянуто по суті. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України). Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Установлено, що ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2014 року зупинено провадження у справі до вирішення питання про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними (а. с. 97). Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 лютого 2014 року відновлено провадження у цій справі, оскільки станом на 27 лютого 2014 року рішення Здолбунівського районного суду від 12 липня 2013 року не вступило в законну силу (а. с. 104). На запит апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2013 року про стан рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року районним судом повідомлено, що 06 грудня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подано заяву про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі. Розгляд заяви призначено на 06 березня 2014 року, у зв'язку з цим вказане заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року не набрало законної сили. Ураховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду, постановляючи ухвалу про відновлення провадження у справі, не звернула уваги на те, з яких підстав вона постановлена ухвала про зупинення провадження у справі, та відновивши таке, не сприяла встановленню фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього встановлено, що копію рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" отримали 13 листопада 2013 року (а. с. 72 повідомлення про вручення поштового відправлення). З апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося 26 листопада 2013 року (штемпель на конверті), хоча останнім днем для звернення було 25 листопада 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 294 ЦПК України. Однак апеляційний суд на це уваги не звернув та відкрив апеляційне провадження у справі. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; доводи відповідача належним чином не перевірив та не навів факти, які б спростували ці доводи, обмежився лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права відповідача та не забезпечивши належним чином відповідача правом на судовий захист; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Ступак 6 № 6-16308св14 Головуючий у І інстанції: Шуляк А.С. Доповідач: Дем'яносов М.В.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632892 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 199, яка станом на 31 травня 2013 року становить 303 827 грн 04 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельної ділянки площею 0,1500 га із цільовим призначенням під житлову забудову, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та судові витрати. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що ОСОБА_2 договір іпотеки не підписувала, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи проведеної під час розгляду іншої справи. Позивачем клопотання щодо призначення будь-якої іншої почеркознавчої-експертизи під час розгляду цієї справи не заявлялося. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40907934 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Новоград-Волинської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 Останній за вказаним договором отримав кредит у розмірі 23 560 доларів США. Станом на 31 травня 2013 року, внаслідок неналежного виконання договору позичальником, його заборгованість складає 143 318,18 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання, між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого, в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,1 кв. м. З урахуванням наведеного, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, що складає 143 318,18 грн, з яких заборгованість по кредиту 142 038,99 грн, по відсоткам 1 193,01 грн, по пені 86,18 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено факту отримання права вимоги за вказаними договорами, оскільки копії договорів про відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року, укладених між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» належним чином не завірені, зміст певних пунктів прихований. Крім того, з додатку № 1 до договору неможливо встановити розмір грошового зобов'язання, по якому передається право вимоги. Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення судового рішення без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и в : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Кадєтова В.О. Кузнєцов Г.І. Мостова

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181399 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що у 2006 році ВАТ «Сведбанк» та відповідач уклали кредитний договір, згідно з яким останній одержав кредит у розмірі 100 тис. грн. Свої зобов'язання за даним договором позичальник виконував неналежно внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 100 957 грн 14 коп. На забезпечення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою. Посилаючись на те, що згідно договорів відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги за іпотечним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» просило в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації його на прилюдних торгах. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог не передаючи справу на новий розгляд. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Судами встановлено, що відповідач неналежним чином виконує умови укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк» кредитного договору, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки, в результаті чого утворилася заборгованість. Відповідно до укладених договорів ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за вказаним договором. Сума заборгованості відповідача перед позивачем є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки та перевищує суму боргу в п'ять разів. Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що сума заборгованості за кредитним договором та вартість іпотечного майна є неспівмірними, порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: В.М. Коротун С.П. Штелик

Державний герб України Справа № 305/1799/13-ц Провадження по справі № 2/305/150/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.05.2014 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Тулик І.І. при секретарі - Шемота М.І. з участю представника позивача - Грицюка В.М. представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки ВСТАНОВИВ: ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 квітня 2008 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_5 уклали кредитний договір №167, за умовами якого, остання отримала кредит в сумі 300000 гривень та зобов'язалася повернути отриманий кредит і сплатити проценти за користування в сумі та в строки передбачені кредитним договором. 17 грудня 2012 року між ТзОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "АКПІБ" було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого первинний кредитор передає, а новий кредитор приймає кредитний портфель, унаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань. Згідно даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 167 від 15 квітня 2008 року, що був укладений між АКПІБ та ОСОБА_5. Боржник, ОСОБА_5 неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 30 червня 2013 року має прострочену заборгованість в сумі 556548,54 гривні, яка складається з 297169 гривень - за кредитом, 245652,33 гривень - по відсотках та 13727,21 гривень - пені. Крім того, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ "АКПІБ" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали іпотечний договір відповідно до якого останні передали банку в іпотеку будинок загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1. Враховуючи порушення основним боржником свої зобов'язань, просили в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 617 від 15 квітня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року складається із заборгованості: за кредитом - 297169 гривень, по відсотках - 245652,33 гривень, пені - 13727,21 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинок загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 гривні. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Просить позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що в порушення умов договору про відступлення права вимоги за договором забезпечення та Закону України "Про іпотеку" відповідачі та основний боржник - третя особа, не повідомлені про заміну кредитора у їх зобов'язанні. Крім того згідно чинного законодавства право вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки наступає з моменту реєстрації відомостей про відступлення права за іпотечним договором. Разом з тим, ні у договорі про відступлення права вимоги, ні в договорі про передачу прав за договорами забезпечення, не згадується конкретно ОСОБА_5 як боржник за основним зобов'язанням, і не вказується спірний житловий будинок, як заставне майно, на яке на думку позивача, перейшло право вимоги. Тов "Кредитні ініціативи" не надало суду актів прийому - передачі кредитних портфелів по зобов'язанням ОСОБА_5 Крім того, відповідно до договору відступлення прав вимоги, новий кредитор набуває права вимоги у день укладення договору, за умови належного оформлення сторонами реєстру позичальників. Позивач також не наводить суду факту наявності реєстру позичальників, оформлений належним чином. Посилання позивача на належне повідомлення відповідача щодо усунення порушень (вимога про добровільне виселення) від 15.07.2013 року, є необґрунтованим та неналежним доказом по справі, оскільки як вбачається із матеріалів позовної заяви, вимогу про добровільне виселення від 15.07.2013 року надіслано від імені представника ОСОБА_6 листом без відповідного скріплення цього листа печаткою за підписом уповноваженої особи. Просить відмовити у задоволенні позову. Третя особа без самостійних вимог- ОСОБА_5, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з"явилася. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають значення для справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку. Судом встановлено, що між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 617 від 15 квітня 2008 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 300000 гривень, із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між майновими поручителем - відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним промислово- інвестиційним банком, було укладено іпотечний договір № 617 від 15 квітня 2008 року. Згідно умов договору іпотеки іпотекодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором взяли на себе зобов'язання відповідати перед іпотекодержателем належним їм на праві власності нерухомим майном - житловим будинком загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2. Між тим, встановлено, що 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено договір відступлення прав вимоги та договір про передачу права за договорами забезпечення. Підставами своїх вимог позивач зазначив наявність права звернення до суду у зв'язку з набуттям права вимоги, і наявність заборгованості за кредитним договором. Зокрема, відповідно до договору про відступлення права вимоги, договору про передачу прав за договорами забезпечення та чинного законодавства покупець в особі ТзОВ "Кредитні ініціативи" набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій та права вимоги звернення стягнення на предмети іпотеки, в тому числі і права вимоги за кредитним договором № 617 від 15 квітня 2008 року та іпотечним договором №617 від 15 квітня 2008 року, укладених між первісним кредитором АКПІБ та ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Однак, суд не погоджується з таким висновком позивача з огляду на таке. Основним законом відносно даних правовідносин, і який регламентує спірні правовідносини, в тому числі порядок відступлення прав за іпотечним договором є Закон України "Про іпотеку". Статтею 24 даного Закону визначено, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Договір про передачу прав за договорами забезпечення (відступлення права за іпотечним договором) нотаріально посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори 15 квітня 2008 року, що відповідає вимогам ч.3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення права за іпотечним договором і право вимоги за основним зобов'язанням. Даний обов'язок також передбачений пунктом 6.1 договору про відступлення прав вимоги, в якому визначено і порядок такого повідомлення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" не надало суду докази того, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як іпотекодержатель, повідомив у письмовій формі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відступлення права вимоги. Також згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно п. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). За пунктом 2.2. договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим договором новому кредитору; «дата передання прав вимоги - дата фактичного підписання сторонами реєстру позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги первісним кредитором новому кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги первісним кредитором новому кредитору, набуття новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на нового кредитора набувають чинності у день укладення договору, за умов належного оформлення сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток сторін) реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, сторони підписують реєстр позичальників, що є додатком № 1 до Договору. Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і реєстр позичальників. Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 до Договору про відступлення прав вимоги від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, не містить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем. Наданий позивачем договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором. Інших доказів набуття права вимоги до третьої особи позивачем не надано. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації. Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р. Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про те, що позивач набув права вимоги за кредитним договором та договором, що забезпечує його виконання (іпотеки), та є належним позивачем. Крім того, судом встановлено, що раніше рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-466/10 від 27.10.2010 р. було задоволено позов кредитора до ОСОБА_5 та з неї стягнуто заборгованість по кредитному договору у розмірі 375 074,37 грн. Відповідно до статей 1, 2, 17, 19 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень судів покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, на підставі виконавчих листів, що видаються судами, на підставі яких за заявою стягувача державний виконавець відкриває виконавче провадження. Зі змісту заяви ЗАТ «АКПІБ» № 06-08/645 від 29.11.2010 р., зареєстрованої Рахівським районним судом (вх. № 2-/10 від 29.11.2010 р.), вбачається, що кредитор отримав 08.12.2010 р. виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду. З пояснень представника позивача встановлено, що на даний момент рішення суду не виконується. Разом з цим, позивач не надав суду доказів звернення кредитора до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання листа, не обґрунтував жодним доказом, що невиконання рішення суду є наслідком обставин, які не залежали від волі кредитора та перешкоджали чи унеможливлювали виконання судового рішення. Отже, не виконання рішення суду про стягнення на користь кредитора з ОСОБА_5 кредитної заборгованості стала наслідком власної бездіяльності кредитора. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від банків, для фізичних осіб, які є позичальниками, споживачами фінансових послуг з кредитування, метою отримання ними кредиту є задоволення власних потреб, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю. Діяльність банків з надання кредитів є підприємництвом, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власник ризик господарською діяльністю з метою одержання прибутку. Проценти (відсотки), які банк отримує за користування кредитом, в розумінні ст. 1054 ЦКУ, ст. ст. 42, 142 ГКУ, є його прибутком (доходом), який є показником фінансових результатів господарської діяльності банку. Такого висновку дозволяє дійти зміст ст. 1054 ЦКУ та кредитного договору, де зобов'язання позичальника з повернення кредиту та зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом є самостійними зобов'язаннями у кредитному зобов'язанні, за порушення яких встановлено самостійну відповідальність. Тому у разі їх невиконання кредитор вправі звернутися до суду як з позовом про стягнення заборгованості, яка складається з неповернутої основної суми кредиту і сплати відсотків, так і з самостійним позовами: або про стягнення несплаченої погашеної частини кредиту, або про стягнення відсотків за користування кредитом. Згідно ч. 2 ст. 22 ЦКУ збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зі змісту ст. ст. 22, 1054 ЦКУ і умов кредитного договору, прострочені оплатою відсотки за користування кредитом в розумінні ст. 22 ЦКУ можна вважати не отриманим доходом кредитодавця, на який він мав право розраховувати у разі належного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно умов кредитного договору, тобто збитками. Оскільки не виконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків. Як зазначено у пунктах 30, 41 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р.: Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено, право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд встановив, що не заперечувалося позивачем, що відповідачі як іпотекодавці, виступаючи майновими поручителями останнього за виконання ним кредитних зобов'язань, не допускали порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 1 036 357 грн., в той час як у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 556 548,54 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що не виконання раніше постановленого судом рішення про стягнення з позичальника на користь кредитора кредитної заборгованості у сумі 375 074,37 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який тим самим сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 27.10.2010 р. кредитором не втрачена. З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові. Керуючись ст. ст. 6, 8, 10,11, 57,58, 60, 61, 88, 212- 215, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Тулик І.І. З оригіналом вірно, Суддя Рахівського районного суду: Тулик І.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38727846

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39593063 Державний герб України Справа№ 305/1860/13 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2014 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю., суддів - Фазикош Г.В., Куцин М.М., при секретарі -Чучка Н.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю Грицюк В.П., який діє в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись та вважаючи незаконним рішення першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи це неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, колегією встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №205 від 17 травня 2006 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 500000 гривень із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. 7 липня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, згідно якого змінено редакцію пп 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 124800 гривень. 7 вересня 2007 року додатковим договором №2 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 внесено зміни до пп. 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 175000 гривень. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк», було укладено іпотечні договори №205 від 17 травня 2006 року, №205/205 від 18 травня 2006 року. 17 грудня 2012 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення права вимоги і відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, в тому числі по кредитному договору №205 та додатковими договорами укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_2 Згідно п. 2.2 договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, Новий кредитор набуває усіх Прав Вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): Кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим Договором новому кредитору; «дата передання Прав Вимоги - дата фактичного підписання Сторонами Реєстру Позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у Реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання Сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору, набуття Новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на Нового кредитора набувають чинності у день укладення Договору, за умов належного оформлення Сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток Сторін) Реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, Сторони підписують Реєстр позичальників, що є Додатком № 1 до Договору. Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і Реєстр позичальників. Надана позивачем копія договору відступлення прав вимоги є неповною, містить підчистки, які не застережені відповідними записами (виправленому вірити тощо), та викликає сумніви. Оригіналу договору відступлення прав вимоги під час судового розгляду позивачем не надано. Крім того, ця копія договору не містить відомостей, що за ним відступаються права вимоги конкретно по кредитному договору. Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору Реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також Реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого Реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано Реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як Додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є Реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, немістить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем. Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.2012 р., посилання на який містить наданий позивачем Витяг, матеріали справи не містять. Наданий позивачем Договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором. Інших доказів набуття права вимоги до ОСОБА_2 позивачем не надано. Посилання представника позивача на те, що договір відступлення прав вимоги з додатками до нього є банківською таємницею, у зв'язку з чим їх оригінали суду не можуть бути надані, суд сприймає критично, оскільки сторони звільняються від закріпленого ст. 60 ЦПК України обов'язку доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, лише у випадках, передбачених ст. 61 ЦПК України, а серед передбачених ст. 61 ЦПК України підстав, які звільняють сторони від обов'язку доказування, така підстава як банківська таємниця - відсутня. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 р., зі змінами і доповненнями, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації. Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р. Крім того, судом встановлено, що раніше Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 9 листопада 2011 року було задоволено позов кредитора до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_7 та стягнуто заборгованість по кредитному договору № 508 від 17 травня 2007 р. у розмірі 158085,16 грн. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Згідно розрахунку заборгованості за договором №205 від 17 травня 2006 року, здійсненого аналітиком ТОВ "Кредитні ініціативи", позивачем вимагається звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 30 червня 2013 року становить 199372,43 грн. та складається із заборгованості за кредитом - 142499 гривень, по відсотках - 54095,47 грн., пені - 2827,96 грн., який на думку суду не можна вважати належним та допустимим доказом визначення заборгованості по даному кредиту. Крім того, в матеріалах справи містяться банківські квитанції за 2013 рік спрямовані на погашення відповідачкою кредитного боргу, які не взяті до уваги представником позивача. Невиконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків. Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд першої інстанції вірно встановив, що не і заперечувалося позивачем, що відповідач як іпотекодавець , не допускав порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 399 703,00 грн., у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 199 372,43 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що невиконання раніше прийнятого судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості у сумі 158 085,16 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який своєю бездіяльністю сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 9 листопада 2011 року р. кредитором не втрачена. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія вважає, що Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть. Керуючись ст.ст. 307-308, 315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника за довіреністю Грицюк В.П., - відхилити. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 12 березня 2014 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги. Головуючий: Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41111718 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - в с т а н о в и л а: Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и л а: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року. Додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.П. Дербенцева

когда ипотекодержатель узнал о нарушении своих прав. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40230089 Державний герб України ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.08.2014 року Справа № 904/4027/13 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Широбокової Л.П., при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А. за участю представників сторін: від позивача: Ягодка О.О. представник, довіреність №1684 від 20.06.12; від відповідача: Криворучка С.М. представник, посвідчення №01/1 від 19.06.14; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський аракс", Дніпропетровська обл., м. Жовті Води про звернення стягнення на нерухоме майно ВСТАНОВИВ: 1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 у справі №904/4027/13 (головуючий суддя Колісник І.І., судді: Бєлік В.Г., Мартинюк С.В.) було частково задоволено позовні вимоги, звернуто стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором № 04/2007/1 від 01.03.2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" та посвідченим державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. (реєстр. № 595), а саме: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26 від 21.02.2005 року, виданого виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради та зареєстрованого Жовтоводським міжміським БТІ в реєстрову книгу: 2-134, номер запису: 25 під реєстраційним номером 6084640, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу вказаного предмету іпотеки Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з наданням усіх необхідних повноважень для такого продажу, в тому числі реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно предмета іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс". Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направлено на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" за кредитним договором № 04/2007 від 01.03.2007 року, розмір якої станом на 04.03.2013 року (включно) складає 1 514 797,42 грн., з яких: - заборгованість за основною сумою кредиту - 699 389,74 грн.; - заборгованість за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом у сумі 806 910,37 грн.; - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у сумі 8 497,31 грн. Передано предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, в управління Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" на період його реалізації з правом безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки з метою організації його продажу (демонстрації потенційним покупцям, огляду спеціалістами, оцінювачами), з правом на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління, укладення договорів найму, оренди, суборенди предмета іпотеки, в тому числі права змінювати, розривати, укладати правочини, договори, угоди оренди, суборенди, найму, піднайму, користування предметом іпотеки, право на отримання всіх орендних, суборендних, будь-яких інших платежів за користування предметом іпотеки. Встановлено початкову вартість нежилого приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, у розмірі 797 093,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір у сумі 15 941,86 грн. та судові витрати з проведення судової експертизи у сумі 7065,60 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не надано доказів щодо виконання рішення господарського суду, яким стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн. Також, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу предмета іпотеки позивачу є правомірним і можливим поряд із його вимогою передати цей предмет іпотеки йому в управління на період його реалізації. 2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення. Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" подало апеляційну скаргу про скасування зазначеного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи Порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано правові норми, які підлягали застосуванню по даній справі - ч.ч. 3, 5 ст. 112, ч.ч. 3, 4 ст. 267, ст.ст. 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовано правову норму, яка не підлягала застосуванню - ст. 264 ЦК України. Зазначає, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вираховується відносно кожної частини вимоги окремо. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплинув 30.08.2011 року, оскільки останнім день строку позовної давності було - 30.08.2011 року і так щодо кожного наступного платежу. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тому 27.02.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2008-2010 років. Відповідно 27.02.2013р. не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди. Оскільки дата кінцевого повернення кредиту є 26.02.2010р., то строк позовної давності щодо кінцевого повернення кредиту сплив 27.02.2013р. Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи полягає в тому, що судом першої інстанції зазначено про те, що «вимога про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором була направлена позивачем на адресу відповідача листом №DNI-61/107 від 21.12.2012р.» проте не враховано та не з'ясоване те, що Позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався правом дострокового повернення кредиту та, вважаючи своє право порушеним, Позивач звертався з аналогічними вимогами до Відповідача 11.03.2009р. за №102 та 14.04.2009р. за №374 про сплату заборгованості по кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. по справі №40/45-10, та, відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову. Тобто, фактично з 11.03.2009р. у Позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки та розпочався перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на нерухоме майно, яка сплила 12.03.2012р. Факт пропуску Позивачем позовної давності додатково підтверджується і оригіналом листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.06.2009р. № 132/02 20 який надійшов до ТОВ «Жовтоводський Аракс» разом з копією заяви ЗАТ «Донгорбанк» про вчинення виконавчого напису від 16.06.2009р. № 6519 та оригіналом заперечення ПАТ «Донгорбанк» на позовну заяву ТОВ «Жовтоводський Аракс» від 25.08.2009р. №000/02-28 від 25.02.2010р. за №1422 по справі №408254пд, яка розглядалася в господарському суді Донецької області, в якому банк визнає той факт, що ТОВ «Жовтоводський Аракс» «з 03 листопада 2008р. не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за графіком, ПАТ «Донгорбанк» скориставшись своїм правом, передбаченим п.п. 3.1.4 Кредитного договору, відповідно до Повідомлення звернулося 11.03.2009р. з вимогою до Позивача про дострокове погашення кредиту та відсотків протягом 30 днів, яке було отримане Позивачем 13 квітня 2009 року». Дані документи свідчать про те, що заборгованість за кредитним договором по даній справі у Відповідача перед Позивачем виникла з 03.11.2008р., та, починаючи з цього часу банк мав право звернути стягнення на майно (предмет іпотеки). Відзначити, що в порушення вимог п.3 ч. 1 ст.84 ГПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено доводів, за якими господарський суд відхилив вищевказані докази, що надані відповідачем. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України (в зв'язку з пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників), суд першої інстанції помилково застосував дану норму права, так як відповідач не вчиняв будь-яких дій, які б були підставою для зупинення чи переривання строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом не враховано те, що 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013р. 15.02.2013р. відповідно до вимог ст. 60 ГК України ліквідаційною комісією повідомлено явних (відомих) кредиторів, в тому числі і ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про те, що засновником ТОВ «Жовтоводський аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та запропоновано направити на адресу ліквідаційної комісії заяву з кредиторськими вимогами до боржника. Листом від 04.03.2013р. за bиx. №DNI-6 1/202 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 1652766,08 грн., з яких ліквідаційною комісією за результатами їх розгляду визнано частково в сумі 1080741,06 грн., а в сумі 572025,02 грн. відхилено, про що листом від 15.05.2013р. повідомлено ПАТ «ПУМБ». Відповідно до ч.6 ст.105 ЦК України ліквідаційна комісія зобов'язана була направити кредитору рішення, яке прийнято за вищевказаними вимогами боржника не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, тобто не пізніше 12.04.2013р., а Позивач в строк до 12.05.2013р. мав право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. З огляду на приписи ч.6 ст.105, ч.ч.3,5 ст.112 ЦК України, вважаємо, що Позивачем пропущено місячний строк з дня коли він мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, та звернутися до суду, в зв'язку з чим його вимоги в сумі 572025,02 грн. вважаються погашеними. Крім того, також вважаємо помилковим твердження суду першої інстанції по даній справі з приводу того, що «з урахуванням ціни позову у сумі 797093,00 грн. судовий збір повинен складати 15941,86 грн. (797093,00 грн. * 2%=15941,86 грн.).» Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ» №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. По даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) після вирішення 30.09.2010р. господарським судом Дніпропетровської області по справі №40/45-10 вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості), в зв'язку з чим вважаємо, що по даній справі судовий збір повинен бути сплачений як вимога немайнового характеру. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. 3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з чітким дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану представником Відповідача апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на наступне. Вважає позицію Відповідача щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки помилковою та такою, що не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на наступне. Згідно поданої апеляційної скарги та усних пояснень представник Відповідача вважає, що у Позивача починаючи з 11.03.2009 року виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки і відповідно з 11.03.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності за такими вимогами і даний строк сплив 12.03.2012 року. Але така правова позиція не відповідає обставинам справи та положенням ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами укладеного між сторонами 01.03.2007 року Кредитного договору №04/2007, строк остаточного повернення кредиту встановлено 26 лютого 2010 року. Однак у встановлений договором строк зобов'язання виконано не було. Враховуючи порушення Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем 30.07.2010 року до господарського суду Дніпропетровської області було направлено позов про стягнення з Відповідача суми боргу за кредитним договором (докази направлення позову було долучено до матеріалів справи). 05.08.2010 року господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про порушення провадження у справі №40/45-10. 30.09.2010 року господарським судом Дніпропетровської області по зазначеному Кредитному договору було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги задоволено повністю. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. Звернення Позивача 30.07.2010 року до суду з позовом про стягнення суми боргу за Кредитним договором здійснено в межах строків позовної давності як окремих платежів згідно графіку погашення кредиту (перша дата повернення частини кредиту до 29.08.2008 року - строк позовної давності до 30.08.2011 року), так і остаточної дати повернення кредиту - 26.02.2010 року. Звернувшись до суду з позовом про стягнення суми боргу Позивачем було перервано перебіг строків позовної давності як за основними вимогами так і за додатковими, тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності, протягом якого Позивач мав право пред'явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено до 30.07.2013 року (три роки від дати направлення позовної заяви про стягнення суми боргу за кредитом). А оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа №904/4027/13, було направлено 20.05.2013 року, Позивачем повністю дотримано строки позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, господарський суд Дніпропетровської області при вирішенні питання дотримання Позивачем строків звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки правильно встановив положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню та прийняв правильне рішення. Щодо позиції представника Відповідача про необхідність проведення у справі повторної судової експертизи. Сторони при укладені договору, який є обов'язковим для виконання, погодили вартість предмета іпотеки на рівні 972 200,00 гривень. Однак, у зв'язку з тим, що між сторонами при погодженні питання вартості виник спір, тобто в розумінні ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" не було досягнуто згоди вартості майна та з метою визначення дійсної вартості предмета іпотеки, що повинна бути проведена відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність виникла необхідність у поведені у справі судової експертизи. Ухвалою суду від 29.07.2013 року по справі була призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17). За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, склала 797 093,00 гривень. Відповідачем до суду не було надано належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судової експертизи та необхідність проведення повторної судової експертизи. Єдиною метою проведення повторної експертизи для Відповідача було лише затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дане майно за функціональним призначенням є закладом громадського харчування - кафе «Лаванда» і затягуючи строки звернення стягнення, Відповідач має можливість отримувати прибутки від використання такого приміщення. Таким чином, на судом було правильно встановлені фактичні обставини справи, належним чином надано оцінку наявним доказам та правомірно відмовлено в проведенні повторної експертизи. Звертає увагу суду, що згідно ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки в розмірі 797 093,00 гривень є лише, початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Щодо прийнятого рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та прав позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач вважає, що оскільки засновником ТОВ «ЖОВТОВОДСЬКИЙ АРКАС» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та створення ліквідаційної комісії товариства, саме ліквідаційна комісія має самостійно реалізувати майно, що є предметом застави і за рахунок отриманих від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ «ПУМБ». Вважає, що у позивача за таких обставин відсутні правові підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але така думка не відповідає положенням ст.1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. 27.02.2013 року на адресу позивача надійшов лист голови ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» Горячева М.П. згідно якого було повідомлено, що 21.01.2013 року засновником Відповідача прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013 року. Знаходження Відповідача в стадії ліквідації не позбавляє Позивача реалізувати встановлені Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами Іпотечним договором права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту прав Позивача поряд із стягненням заборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом направлення до ліквідаційної комісії товариства заяви з кредиторськими вимогами. Отже правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.10.2012 року у справі №5004/2440/11. При цьому, знаходження боржника в процедурі ліквідації не позбавляє право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту цивільних прав. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.03.2013р. по справі №54/226-69/112-2012. Таким чином, у Позивача виникло передбачене ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та пп. 4.1., 4.2. Іпотечного договору право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1., 4.5. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13. В рамках розгляду справи в суді першої інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ліквідаційної комісії Відповідача про визнання відхилених вимог кредитора. Вважаємо, що суд першої інстанції правильно вирішив це питання виходячи з наступного. 21.01.2013 року засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яким призначено комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію) та встановлено порядок та строки припинення товариства. Всупереч нормам права ліквідаційною комісією лише 14.02.2013 року повідомлено державного реєстратора про припинення юридичної особи та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відношенні ТОВ «Жовтоводський Аракс» саме 14 лютого 2013 року було вчинено останню реєстраційну дію -«Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи». 27 лютого 2013 року на адресу ПАТ «ПУМБ» надійшло повідомлення ліквідаційної комісії Відповідача, вих. №000/02/15/02/13 від 15.02.2013 року про прийняття власником Боржника рішення про припинення діяльності підприємства та про наявність у Банка права на звернення з претензіями - кредиторськими вимогами до Боржника. На підставі вищевикладеного, ПАТ «ПУМБ» до Відповідача було направлено свої грошові вимоги, які станом на 04.03.2013 р. складали 1 652 766,08 грн. Однак, ліквідаційною комісією ТОВ «Жовтоводський Аракс» не дотримано вимог ч. 5 ст. 105 ЦК України та не повідомлено позивача про результати вимог кредитора. В свою чергу ПАТ «ПУМБ» вважав заявлені кредиторські вимоги до відповідача визнаними в повному обсязі, оскільки такі вимоги були обґрунтовані наявністю судового рішення. Так, 30 вересня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено повністю: стягнуто з Відповідача - ТОВ «Жовтоводський Аракс» на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 38; код ЄДРПОУ 20365318), правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями якого є ПАТ «ПУМБ», заборгованість за кредитним договором № 04/2007 від 01 березня 2007 року. Разом з цим, в рамках розгляду справи №904/4027/13, ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року у Відповідача були витребувані письмові матеріали процесу припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації. 23.07.2013 року представник Позивача, ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13, зокрема письмовими матеріалами щодо ліквідації діяльності Відповідача, довідався, що в матеріалах справи наявний лист Відповідача щодо результатів розгляду кредиторських вимог ПАТ «ПУМБ» (лист б/н від 15.05.2013 року). Згідно такого листа частина кредиторських вимог в сумі 1 080 741,06 гривень були визнані ліквідаційною комісією Відповідача, а частина кредиторських вимог в сумі 572 025,02 гривень ліквідаційною комісією були відхилені. При чому, такий лист на адресу Позивача не направлявся, а про відхилення частини позовних вимог в сумі 572 025,02 гривень Позивач дізнався лише 23.07.2013 року з листа б/н від 15.05.2013 року ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13 (заява про ознайомлення та відмітка з датою ознайомлення міститься в матеріалах справи). Згідно ч. 3 ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Таким чином, оскільки позивач довідався про відхилення частини своїх кредиторських вимог лише 23.07.2013 року, то відповідно подана позовна заява направлена до суду в межах місячного терміну, що відповідає положенням ч. 3 ст. 112 ЦК України. Тим більше, розгляд справи №904/7129/113 ухвалою господарського суду від 21.11.2013 року був зупинений і вона не розглядалася, що в розумінні ст. 79 ГПК України було перешкодою для зупинення провадження у справі №904/4027/13. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. було апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Подобєда І.М. Розпорядженням секретаря судової палати № 647 від 01.08.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Подобєда І.М. у відпустці, було визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Широбової Л.П. У судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини: 01.03.2007 року між Публічним акціонерним товариством "Донгорбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" було укладено кредитний договір №04/2007 згідно з яким сторони банк зобов'язався видати позичальнику кредит в режимі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії 400 000,00 грн., для поповнення обігових коштів, строк повернення кредиту - згідно наведеного в додатку № 1 до даного договору, дата кінцевого повернення кредиту - 26.02.2010 року, відсотки за користування кредитом по терміновій заборгованості у розмірі 18 % річних, відсотки за безпідставне користування кредитом по терміновій заборгованості - 23 % річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії 2 % річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і припиняє свою дію після повного виконання позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору). Додатковою угодою № 7 від 10.11.2008 року сторони погодили зміни у п. 1.1. договору, встановили ліміт кредитної лінії у сумі 699389,74 грн. та строк повернення кредиту - згідно графіку в Додатку № 1, дата кінцевого повернення кредиту - 26.12.2010 року. Графіком повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі кредиту по 29.09.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Згідно додаткової угоди № 6 від 18.09.2008 року процентні ставки за кредитом були збільшені: проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю - 22 % річних, за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю - 27 % річних. Згідно п.4.1 договору забезпеченням зобов'язань позичальника за даним договором є нежиле приміщення,розташоване за адресою Дніпропетровська область,м.Жовті води,вул. Заводська 8/66 згідно договору №04/2007 від 1.03.2007р. 01.03.2007 року між ПАТ "Донгорбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Жовтоводський Аракс" Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 04/2007/1, який 01.03.2007 року посвідчено та зареєстровано державним нотаріусом. (т. 1, а.с. 24-26) Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, опис якого наведений у пункті 1.2. цього договору. Згідно пункту 1.2. договору іпотеки до предмету іпотеки входить: нежиле приміщення, розташоване у м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, літера А, загальна площа 972,3 кв. м. Відповідно до пункту 2.3. договору, іпотекою забезпечено: повернення іпотекодержателю основної суми боргу в розмірі ліміту кредитної лінії 700 000,00 грн. в строк до 26.02.2010 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних, сплата процентів за безпідставне користування кредитом у розмірі 23% річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії у розмірі 2% річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії, сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування усіх витрат та збитків іпотекодержателя згідно з умовами основного зобов'язання. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі зміни (збільшення або зменшення) основної суми боргу та/або розміру процентів за основним зобов'язанням про ці зміни повідомляється іпотекодавцю іпотекодержателем шляхом надання копій відповідних додаткових угод до основного зобов'язання і при цьому зміни та/або доповнення до цього договору з цього приводу не вносяться. Згідно з пунктом 4.3. договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. 30.07.2010 року ПАТ «Донгорбанк» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням уточнень від 10.09.2010 року просив стягнути з ТОВ "Жовтоводський Аракс" заборгованість за кредитом у сумі 699 389,74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334 382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн. (станом на 01.09.2010 року) та судові витрати. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10 було позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Жовтоводський Аракс" на користь ПАТ "Донгорбанк", заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн., 10 698,07 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Загальна сума стягнутих судових витрат складає 10934,07 грн. (т. 1 а.с. 30-31) Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 699389грн.74 коп. Відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув. Позивач звернувся з повідомленням №102 від 11.03 2009р. до відповідача з вимогою погасити суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Позивачем на виконання умов іпотечного договору№04/2007/1 від 1.03.2007р. було виготовлено виконавчий напис від 13.07.2009р.,реєстр№1434,який виготовлений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. ДВС 17.08.2009р. винесено постанову відкриття виконавчого провадження, а 17.02.2010р. було складено акт опису й арешту нерухомого майна. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 9.09.2010р., винесеної державним виконавцем ДВС Собко О.Г., на виконання вимог виконавчого документа виконавчого напису від 13.07.2009р.,зареєстрованого в реєстрі за № 1434, виготовленого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. жовті води ,вул.Заводська,8\66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. було закінчено виконавче провадження Виконавчий напис повернено позивачу на підставі п.9 ст.37 Закону України про виконавче провадження з підстав письмової вимоги стягувача, про що вказано в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 9.10.2010р. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2010р. Відповідно до ст..35 ГПК України зазначені обставини не підлягають доведенню знову. На виконання зазначеного рішення 15.10.2010р. було видано наказ. 04.11.2010р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 22345042 з виконання наказу № 40/45 від 15.10.2010р. (т. 1 а.с. 33) 28.03.2011р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 22345042 у зв'язку з розпочатою ліквідаційною процедурою за рішенням власника №8 від 4.03.2011р. (а.с.35). 19.08.2011р.ТОВ «Жовтоводський Аракс» повідомлено ПАТ «Донгорбанк» про рішення засновника від 15.08.11р. відміну припинення юридичної особи та відміну попереднього рішення власника №8 від 4.03.2011р. та повернув наказ по справі №40/45-10.На зазначеному листі наявний штамп філії ПАТ»ПУМБ» у м. Дніпропетровську вхідний №119/2796/03 від 9.09.2011р. та штамп Головного офісу Першого Українського міжнародного банку м. Донецьк за №119/7681/104 від 7.09.2011р. 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» було прийнято Рішення № 10, про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку; призначено ліквідаційну комісію та наділено її повноваженнями керівника; затверджено порядок проведення ліквідаційної процедури; встановлено шестимісячний строк для проведення ліквідаційної процедури. 5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови: Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору №04/2007 від 1.03.2007р. щодо своєчасного повернення кредитних коштів. За розрахунком позивача, здійсненого станом на 04.03.2013 року, загальна сума процентів за користування кредитом складає 806 910,37 грн., з яких: 334 382,84 грн. за період з 01.10.2008 року до 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 472 527,53 грн. - за період з 01.09.2010 року по 04.03.2013 року. За порушення строків сплати процентів за простроченою заборгованістю за кредитом розрахована у загальній сумі 46 909,82 грн., з яких: 36 034,41 грн. станом на 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 10 875,41 грн. - за період з 11.03.2012 року по 04.03.2013 року. Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та пунктів 1.1., 7.1. кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за несплаченим кредитом протягом усього часу існування заборгованості, та дійшов висновку, що з урахуванням строку позовної давності позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості з пені обмежуються сумою 8 947,31 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн., з яких: - 699 389, 74 грн. - заборгованість за кредитом; - 806 910,37 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; - 8497,31 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, передбачено статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у якості позасудового врегулювання. Частиною першою статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Враховуючи положення статті 16 Цивільного кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», судова колегія дійшла висновку, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження в договорі. Пунктом 4.9 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та надання права продажу предмета іпотеки позивачу та передання предмету іпотеки йому в управління на період його реалізації є таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, окрім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, складає 797 093,00 грн. (а.с. 3 - 22 том 2). Поряд з цим, судова колегія вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову з огляду на таке. Представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності . Відхиляючи зазначену заяву суд виходив з того, що встановлений кредитним договором графік погашення кредиту, за яким строк позовної давності закінчився: щодо першого платежу -30.08.2011р. щодо останнього 27.02.2013р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості за процентами у межах трирічного строку позовної давності давності-30.07.2010р. та дійшов висновку, що з 30.07.2010р. строк позовної давності щодо вимог про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеної заборгованості перервався з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р.по 30.07.2013р. Позов у цій справі поданий 20.05.2013р., у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності Але такі висновки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів «зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги. Суд першої інстанції, визначаючи строки позовної давності щодо основної заборгованості за кредитним договором та констатуючи про переривання строку щодо стягнення заборгованості, процентів, пені за кредитним договором у зв'язку поданням позову до боржника та рішенням про стягнення цього боргу у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р.вважав, що строк позовної давності перервався відповідно до вимог п.2 ст. 264 ЦК України та новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р. по 30.07.2013р. і щодо додаткової вимоги, а саме до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернувши увагу на те, що позовна давність повинна обчислюватися окремо щодо основної та кожної додаткової вимоги окремо. Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. Пред'явлення позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором не впливає на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. В матеріалах справи наявне повідомлення ЗАТ «Донгорбанк» до боржника, який є іпотекодавцем за вихідним номером 1746 від 13.10.2009 року в порядку ст..35 Закону «Про іпотеку» з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.2а.с.143) у зв'язку з наявністю простроченого боргу по кредитному договору станом на 8.10.2009р. 699389,74 грн. простроченим процентам 119681,34 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів 12512,61 грн. Повідомлення від 11.03.2009р.№102 з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та наявністю простроченої заборгованості станом на 11.03.2009р. 140100грн., заборгованості по кредиту 599289,74грн., заборгованість по процентам 63912,34 грн., повідомлення від 14.04.2009р.№ 374 про борг станом на 14.04.2009р. прострочений за кредитом 186800,0грн. заборгованість по кредиту 512589,74 грн. прострочена заборгованість по процентам 72632,91 грн. В матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача про усунення порушення основного зобов'язання від 21.12.2012р. відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Тобто позивачу ще в 2009 році було відомо про порушення його прав, тим більш, що рішенням у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р. було встановлено, що позивачем у 2009році було використано один із інструментів звернення стягнення на майно боржника, шляхом виготовлення виконавчого напису від 13.07.2009р., реєстр № 1434, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп., виконавче провадження за яким було закінчено за заявою стягувача. Звернення стягнення на майно за виконавчим написом нотаріуса не впливає на перебіг строку позовної давності за іншими видами звернення стягнення на майно відповідно договору іпотеки. Як вже зазначалось, сторони погодили графік повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі по 29.08.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплив 30.08.2011 року, за другим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2008 року розпочався з 30.09.2008 року та сплинув 30.09.2011 року, за третім неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2008 року розпочався з 30.10.2008 року та сплинув 30.10.2011 року, за четвертим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.11.2008 року розпочався з 29.11.2008 року та сплинув 29.11.2011 року, за п'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2008 року розпочався з 30.12.2008 року та сплинув 30.12.2011 року, за шостим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2009 року розпочався з 30.01.2009 року та сплинув 30.01.2012 року, за сьомим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.02.2009 року розпочався з 28.02.2009 року та сплинув 28.02.2012 року, за восьмим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.03.2009 року розпочався з 28.03.2009 року та сплинув 28.03.2012 року, за дев'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.04.2009 року розпочався з 30.04.2009 року та сплинув 30.04.2012 року, за десятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.05.2009 року розпочався з 30.05.2009 року та сплинув 30.05.2012 року, за одинадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.06.2009 року розпочався з 30.06.2009 року та сплинув 30.06.2012 року, за дванадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.07.2009 року розпочався з 30.07.2009 року та сплинув 30.07.2012 року, за тринадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.08.2009 року розпочався з 29.08.2009 року та сплинув 29.08.2012 року, за чотирнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2009 року розпочався з 30.09.2009 року та сплинув 30.09.2012 року, за п'ятнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2009 року розпочався з 30.10.2009 року та сплинув 30.10.2012 року, за шістнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.11.2009 року розпочався з 28.11.2009 року та сплинув 28.11.2012 року, за сімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2009 року розпочався з 30.12.2009 року та сплинув 30.12.2012 року, за вісімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2010 року розпочався з 30.01.2010 року та сплинув 30.01.2013 року. За останнім неповернутим платежем в сумі 36700 грн. до 26.02.2010 року розпочався з 27.02.2010 року та сплинув 27.02.2013 року Як встановлено позов у справі подано 20.05.2013р. тобто поза межами строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки за всіма сумами простроченого боргу, тому суд повинен був застосувати до вимог про звернення стягнення на майно строк позовної давності Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення повторної судової експертизи то судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив з посиланням на те, що відповідач не обґрунтував необхідність призначення повторної експертизи, тим більш, що згідно ч.1 ст.39 Закону України « Про іпотеку» вартість предмета іпотеки в розмірі 793093 грн. встановлена експертизою є лише початковою ціною предмета іпотеки для її подальшої реалізації. Відхиляються також посилання апелянта на те, що власником прийнято рішення про припинення юридичної особи, що позивач листом від 4.03.2013р. за вих. 1-61/202 звернувся до ліквідаційної комісії відповідача з грошовими вимогами у розмірі 1652766,08грн.,з яких ліквідаційною комісією визнано суму 1080741,06 грн., а суму 572025,02грн. відхилено, з посиланнями на ст. ч. 6 ст. 105, ч. 3, 5ст. 112 ЦК України вважає ці вимоги погашеними, так як позивач у місячний строк з моменту відмови йому у задоволенні вимог не звернувся до суду. Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволені вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Позивач стверджує, що дізнався про відхилення кредиторський вимог 23.07.2013р. з матеріалів справи №904/4027/2013, при ознайомленні з його матеріалами та подав до суду відповідну заяву, за якою порушено провадження у справі №904/7129/113. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати апелянта покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк". Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101-103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" - задовольнити частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 - скасувати. В задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у до Вищого господарського суду України. Повний тест постанови виготовлено 22.08.2014р. Головуючий суддя Н.Л. Величко Суддя О.Г. Іванов Суддя Л.П. Широбокова

Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Кафідової О.В., Попович О.В., Коротуна В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову банк посилався на те, що 12 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1, в якому вони проживають. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. За умовами договору ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на 03 лютого 2012 року складає 47 253,70 доларів США, що в національній валюті складає 377 542,88 грн. Враховуючи вищевикладене, банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та виселити відповідачів із вказаного будинку. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості в сумі 47253 доларів 70 центів США, що становить 377542,88 грн., за кредитним договором від 12 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 76,80 м2 , житлова площа 50,40 м2 та земельну ділянку загальною площею 0,1158 га, що розташований АДРЕСА_1, шляхом укладення від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані і проживають в будинку, який є предметом іпотеки, і розташований за вказаною адресою зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порушують питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просять залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідачів іншого житла немає, одна з відповідачів - ОСОБА_7 має похилий вік, а інша - ОСОБА_6 не працевлаштована, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею у вказаному будинку, сім'я перебуває у важкому матеріальному становищі, а тому вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде суперечити моральним принципам суспільства та держави. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, виникла заборгованість та були нараховані штрафні санкції за невиконання умов договору, в зв'язку із чим відповідно до вимог статей 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів. Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Установлено, що 12 вересня 2008 року ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_7 12 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. Відповідно до п. 35.5 договору іпотеки ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Однак вирішуючи спір, апеляційний суд всупереч вимогам статей 214, 215 ЦПК України на вказане уваги не звернув та належним чином не встановив осіб, які проживають у спірному будинку. Крім того, задовольняючи позов в частині виселення відповідачів, суд апеляційної інстанції зобов'язав орган МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, зняти останніх з реєстраційного обліку, тобто поклав обов'язок на особу, яка не була залучена до участі у справі. При новому розгляді справи апеляційний суд повинен звернути увагу на вищевказане та виправити допущені помилки. Крім того, вирішуючи питання звернення стягнення на предмет іпотеки врахувати те, що з 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. ПоповичІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39796369

Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року, позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 17 березня 2008 року № 11315583000 у розмірі 15 762,54 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 вересня 2013 року становить 125 989 грн 99 коп., з яких: 11 748,99 доларів США, що за курсом НБУ становить 99 909 грн 68 коп. кредитна заборгованість; 4 013,55 доларів США, що за курсом НБУ - 32 080 грн 31 коп. заборгованість по процентам, та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит у розмірі 8 345 грн 89 коп., з яких: 5 409 грн 34 коп. пеня за прострочення сплати кредиту; 2 936 грн 55 коп. пеня за простеження сплати процентів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 1 343 грн 35 коп. В решті позову відмовлено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» по зверненню стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобов'язанням не можуть бути задоволені, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, що виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті використовується як місце постійного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та загальна площа житлового будинку не перевищує 250 кв. м. Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухвалені та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632918

Державний герб України Справа № 759/11749/13-ц РІШЕННЯ іменем України "07" жовтня 2014 р. Святошинський районний суд м.Києва у складі: головуючого судді Кривов'яза А.П. при секретарі Тищенко М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором, суд,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2631/0608/45-011, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 95 000,00 доларів США, який відповідачем не виконано. Також, у забезпечення виконання зобов'язань 23.06.2008р. з відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2631/0608/45-011-Р-1, предметом якого стала квартира що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договорів та непогашення кредиту, позивач просив у відшкодування заборгованості за кредитом, яка складає 1 037 369 грн. 03 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки. У судовому засіданні представник позивача підтримав свої первісні позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, стосовно зустрічного позову заперечував. Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, а також на ту обставину, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірними, оскільки воно порушує майнові та житлові права дитини на користування житловим приміщенням та проживанням в ньому. Також, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Третя особа орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації просив суд розглядати справу у відсутність його представника та постановити рішення на користь неповнолітньої дитини. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним у задоволенні первісного та в задоволенні зустрічного позовів відмовити, виходячи з наступного. Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2631/0608/45-011, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 95 000,00 доларів США, який відповідачем не виконано. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2631/0608/45-011-Р-1, предметом якого стала квартира що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс». У свою чергу, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало 28.11.2012р. з ТОВ «Кредитні ініціативи» також договір факторингу, відповідно до якого право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором перейшло до позивача. Позивач зазначив, що боржник неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору в результаті станом на 23.07.2013 року має прострочену заборгованість: за кредитом - 92 654,16 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 740 584,70 грн., по відсотках - 20 268,99 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 162 010,04 грн., пеня - 16 861,54 доларів США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає 134 774,29 грн. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків з користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це визначається кредитним договором. Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що правовими наслідками порушення зобов'язання є, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу. Як встановлено у судовому засіданні, у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом умов кредитного договору та непогашення кредиту за кредитним договором станом на 1.03.2013р. існує заборгованість по тілу кредиту, відсотках і пені на загальну суму 2 958 942грн. 81коп. Разом з тим, позовні вимоги зустрічного позову про визнання кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи" таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Так, відповідно до вимог ч.1 ст.613 ЦК України, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої зустрічні вимоги, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. У ході судового розгляду, суду не надано будь-яких доказів щодо того, що ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовилось прийняти належне виконання, запропоноване боржником, тобто відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Кредитні ініціативи" повідомляло позивача за зустрічним позовом про укладення 28.11.2012р. договору факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором були відступлені. Зазначена обставина також підтверджується і власноручною заявою ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" у якій він сам зазначає, що йому неодноразово поштовою кореспонденцією надходили повідомлення від ТОВ "Кредитні ініціативи" про перехід до нього права вимоги за кредитним договором. (а.с.192-197) Крім цього, згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" по зверненню стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобов'язанням не можуть бути задоволені, оскільки житлове приміщення, що виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, наданим в іноземній валюті використовується як місце постійного проживання відповідача за первісним позовом та членів його сім»ї та загальна площа житла не перевищує 250 кв. м. На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 525-526, 530, 553, 554, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 10, 11, 57-60, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : У задоволенні первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. СУДДЯ : http://reyestr.court.gov.ua/Review/40846023

Державний герб України Апеляційний суд міста Києва Справа № 22-ц/796/5998/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю. Доповідач - Кабанченко О.А. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кабанченко О.А. суддів - Желепи О.В., Рубан С.М.. при секретарі - Лапіній К.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили Анатоліївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, - в с т а н о в и л а: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року частково задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_6, неповнолітнього ОСОБА_6, про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та визнати нікчемним п.п. h) п.5.2. Договору іпотеки, який був укладений 17листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, про зобов'язання не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя. Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд не взяв до уваги заперечення Служби у справах дітей від 12 серпня 2013 року № 42-2286 проти реалізації майна - предмета іпотеки та задовольнив позов в частині зняття з реєстрації малолітньої дитини, фактично дозволивши продавати квартиру на прилюдних торгах; не врахував, що відповідно до постанови ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві ВП № 30328315 від 8 серпня 2013 року із заробітної плати відповідача щомісячно відраховується 20% для погашення заборгованості перед позивачем. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині вирішення вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку, ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, зобов'язати Святошинський районний відділ головного управління державної міграційної служби м. Києва зняти їх з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не було взято п. 5.1 (підпункт «І»), п. 5.2. (підпункт «h») Договору іпотеки, а також ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Апеляційна скарга відповідачів підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № МL-009/870/2006, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 70 000,00 доларів США, а останній зобов'язався його повернути рівними частинами до 14 листопада 2021 року (а.с.13-14). З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зазначеного кредитного договору, 17 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки № РСL-009/870/2006, за яким іпотекодавець надала іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16-18). За виконавчим написом № 12104 від 14 грудня 2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7 постановою від 12 лютого 2010 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві Цимбал О.П. було відкрито виконавче провадження №18239795 про стягнення із ОСОБА_3 боргу в сумі 584 073,34 грн. (а.с. 19). В межах виконавчого провадження ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року здійснено заміну стягувача - на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с.27). У січні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним розпочато процедуру примусового звернення стягнення на майна іпотекодавця - відповідача ОСОБА_3 за договором іпотеки, що був укладений 17 листопада 2006 року, та вчиненим приватним нотаріусом виконавчим написом, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору.. Виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку у квартирі, яка є предметом іпотеки, є необхідним, оскільки проживання відповідачів у заставному майні та їх реєстрація там утруднює здійснення органом ДВС процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири на прилюдних торгах. Зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх відповідачів обгрунтовував порушенням ОСОБА_3 умов договору іпотеки, зокрема пункту 5.2. договору щодо зобов'язання іпотекодавця не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на площі предмета іпотеки без попередньо отриманої письмової згоди іпотекодержателя. ОСОБА_2, який діє від свого імені, від імені ОСОБА_3 за довіреністю та від імені неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_6 за законом, заперечував проти позову, посилався на труднощі у сплаті кредиту та можливість укладання договору реструктуризації боргу, що виник перед банком. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога є передчасною у зв'язку з неможливістю дослідити матеріали виконавчого провадження № 18239795 ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про стягнення із ОСОБА_3 боргу у розмірів 584 074,34 грн., які б мали свідчити про початок реалізації нерухомого майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, а вимоги про зняття вказаних відповідачів з реєстраційного обліку є похідними від вимоги про виселення. Рішенням суду визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 з тих підстав, що діти були зареєстровані за адресою квартири, яка є предметом іпотеки, під час дії договору іпотеки в порушення його умов - без згоди іпотеко держателя. Судова колегія не може погодитись у повному обсязі з такими висновками суду з наступних підстав. Зокрема, не можна визнати обґрунтованим посилання суду на неможливість дослідити матеріали виконавчого провадження щодо стягнення суми боргу з відповідачів, оскільки вони взагалі не вмотивовані, і з матеріалів справи не вбачається, що судом були витребувані для дослідження матеріали виконавчого провадження, а сторонам роз'яснювалось їх право звернутись до суду з відповідним клопотанням. При цьому, колегією суддів встановлено, що постановою ВП №30328315 від 8 серпня 2013 року державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва відкрите виконавче провадження про щомісячне відрахування із заробітної плати ОСОБА_2 грошових коштів для погашення заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого листа, виданого судом 12 серпня 2011 року. Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що ним проводиться погашення боргу позивачем не спростовані, відомостей про розмір боргу, що існує на даний час не надано. З постанови ВП № 182390795 від 29 серпня 2014 року старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва вбачається, що виконавчий документ - виконавчий напис №12104 від 14 грудня 2009 року про стягнення боргу із ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом звернення стягнення на предмет - іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 повернуто стягувачу на підставі ст. 47 п. 9 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України №4953 від 29 травня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, крім того у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання рішення у встановлений ним спосіб. Таким чином, судова колегія вважає, що на даний час відсутні підстави для виселення відповідачів, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не проводиться, виконавчий документ щодо звернення стягнення на предмет іпотеки повернутий стягувачу. Судом першої інстанції вірно визначено, що реєстрація фізичної особи у жилому приміщенні залежить від її права користування цим приміщенням, отже вимоги щодо зняття з реєстрації є похідними від вимог про виселення, проте судом при цьому були задоволені вимоги щодо зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_6 без їх виселення чи позбавлення права користування жилим приміщенням. Крім того, рішення в частині задоволення зазначених вимог не відповідає заявленим позивачем вимогам - зобов'язати Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві (який не є відповідачем у справі) зняти відповідачів ОСОБА_6 з реєстраційного обліку. З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги відповідачів про визнання нікчемним пункту договору іпотеки не можуть бути розглянуті, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції, отже відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягають розгляду апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення - відмовити. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40479305

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Заєць Т.О. Доповідач: Шебуєва В.А. № 22-ц/796/11512/2014 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А., суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І., при секретарі Шпируку О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,- встановила: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на положення п.1 ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Вказаний Закон не має зворотної сили та не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами до набрання ним чинності і випливають з договору, укладеного 25 січня 2007 року. Суд першої інстанції неправильно застосував положення Конституції України, Закону України «Про іпотеку», яким прямо передбачено право іпотекодержателя задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі у разі його порушення за рахунок вартості предмета іпотеки та не звернув уваги на те, що застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» призведе до звуження змісту та обсягу прав ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Після втрати законної сили даним Законом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зможе задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вже буде рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 39 ЦПК України, ч.1 ст.154 СК України права малолітнього захищає його мати ОСОБА_2, яка була залучена до участі в розгляді справи. В апеляційній інстанції представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та представник Служби в справах дітей Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність. Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір №МL-008/029/2007.. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит в розмірі 95 000,00 доларів США терміном повернення до 25 січня 2017 року, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою 13,99 % річних шляхом сплати до 25 числа кожного місяця ануїтет них платежів у розмірі 1486,02 доларів США (а. с. 8-11). Пунктом 4.1.1. частини № 2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки № PML-008/029/2007, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_3 в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №МL-008/029/2007 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., та належить іпотекодавцям на праві власності (а. с. 14-17). 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» продало (переуступило) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно додатку до договору, зокрема і кредитний договір №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладений з ОСОБА_2, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь продавця винагороду (а. с. 26-40). 05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та ПАТ «ОТП Банк» (клієнт) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1.1 якого ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, зокрема, і за договором іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, ОСОБА_3, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно (а. с. 41-42). ОСОБА_2 належним чином зобов'язання за кредитним договором №МL-008/029/2007 не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 03 березня 2014 року становить 112673,42 долари США, що еквівалентно 1092869,42 грн., та 3988973,40 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань, з яких: 85965,30 доларів США - залишок заборгованості за кредитом, 26708,62 доларів США - сума несплачених відсотків, 3988973,40 грн. - пеня за прострочення виконання зобов'язань (а. с. 12). 17 лютого 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 (а. с. 19-22). Згідно довідки форми № 3 КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» від 11 червня 2014 року № 2017 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 67). ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судовому порядку порушило питання про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві власності та була передана ними в іпотеку ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; а також виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5 (а. с. 103-110). З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки вони підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Згідно з п. 3, 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Таким чином, норми Закону України «Про іпотеку», зокрема і в частині задоволення вимог іпотекодержателя, мають бути застосовані з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не має зворотної дії в часі. Даний Закон був прийнятий з метою підтримки громадян України, які вже мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів) шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та з метою мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40726971

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30681143 Державний герб України У х в а л а іменем україни 10 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Донецьке РУ» на заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Донецьке регіональне управління» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №4746Р, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 300 000 грн. зі строком погашення до 29 листопада 2022 року з процентною ставкою 17,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 листопада 2007 року банк і ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній надав в іпотеку підвальне нежитлове приміщення, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена нерухомість належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 24 вересня 2004 року за реєстровим номером д-705. Вказує, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами належним чином не виконав, про що неодноразово повідомлявся банком. Посилаючись на наведене, банк просив у погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, а саме підвального приміщення загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) розташованого за адресою: АДРЕСА_1, встановивши початкову ціну продажу у сумі 606 100 грн. Надати банку, в тому числі, але не обмежуючись: право підпису договорів купівлі-продажу; надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; право на отримання дублікату правовстановлюючих документів у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на предмет іпотеки (в т.ч. технічний поспорт); право банку здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки; право банку отримати в БТІ витяг з реєстру прав власності на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності. Стягнути з відповідача на користь банку судовий збір у розмірі 3 219 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - підвальне приміщення, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 24 вересня 2004 року за реєстровим номером д-705. Встановлено початкову ціну продажу у сумі 606 100 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено. У рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №4746Р від 29 листопада 2007 року у розмірі 880 125 грн. 21 коп., яка складає: 265 475 грн. 90 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 126 562 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам, 157 816 грн. 61 коп. - пеня по кредиту, 330 270 грн. 70 коп. - пеня по відсотках, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна, укладеним 29 листопада 2007 року між публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 фізичною особою - підприємцем, на підвальне нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 166, 8 кв. м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) за початковою вартістю на день укладання договору 823 918 грн., шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якому покупцю. В іншій частині рішення залишено без змін. У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 29 листопада 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №4746Р, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 300 000 грн. зі строком погашення до 29 листопада 2022 року з оплатою по процентній ставці 17,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 листопада 2007 року банк і ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме підвальне нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв. м.). У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість ОСОБА_3 перед банком, яка станом на 3 квітня 2012 року складала 880 125 грн. 21 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; право підпису договорів купівлі-продажу; право на отримання дублікату правовстановлюючих документів у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на предмет іпотеки (в т.ч. технічний поспорт); право банку здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки; право банку отримати в БТІ витяг з реєстру прав власності на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що їх об'єм і перелік міститься в Законі та прийняття судом рішення з цього приводу не потребує. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Згідно із ч. ч. 1,3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ст.39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; заходи щодо збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; приорітет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Положення ст. 38 Закону надають іпотекодержателю право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі та передбачають порядок продажу предмета іпотеки іпотекодержателем. Проте Законом не визначене право іпотекодержателя вчиняти певні дії та мати права, необхідні для продажу предмету іпотеки від свого імені, враховуючи, що посвідчення таких договорів відбувається згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, за умови надання нотаріусу пакету необхідних документів. Зазначене залишилось поза увагою судів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в резолютивній частині рішення початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації 823 918 грн., не врахував вимоги ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, та не зазначив правових підстав встановлення саме такої ціни продажу. Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не врахував роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», відповідно до яких суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував, що в апеляційній скарзі банку відсутні доводи щодо незаконності рішення в частині встановленої початкової ціни продажу предмета іпотеки та у порушення принципу диспозитивності й вимог ст. 303 ЦПК України вийшов за межі апеляційної скарги без наведення відповідних мотивів. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40484712 Державний герб України Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ УХВАЛА іменем україни 3 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилалося на те, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/0508/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, які обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року був укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останній набув право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3, яка свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 116 157, 19 дол. США, що еквівалентно 928 444 грн 42 коп., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Альфа Банк» за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277 в розмірі 116 157, 19 дол. США, що за курсом НБУ становить 928 444 грн 42 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна) під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів переходу до нового кредитора права вимоги та доказів наявності у ПАТ «Альфа Банк» права вимоги за вказаним кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться копії договорів купівлі-продажу прав вимоги, з яких вбачається, що до ПАТ «Альфа Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277-Z-1. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає виходячи з наступного. Судом касаційної інстанції встановлено, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/05/08/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, що обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останнє набуло право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3 Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовʼязання, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа Банк» був укладений 15 червня 2012 року. Однак в матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором, а наявна лише копія переліку із зазначенням номерів договорів, які не можуть слугувати доказом, оскільки з неї не вбачається, що це саме додаток до договору купівлі-продажу прав вимоги (а. с. 172-174). При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії листів та реєстри поштових відправлень щодо повідомлення боржника про заміну кредитора новим (а. с. 182-186). Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Згідно з п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК ). Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, в порушення статей 212, 213-215, 316 ЦПК України не звернув уваги, що відповідачкою додано копії квитанцій про погашення нею заборгованості за кредитним договором, та не з'ясував, яким чином позивачем нараховувалась заборгованість, за який період, оскільки в матеріалах справи відсутній повний розрахунок боргу з урахуванням часткової його сплати, а отже, суд не надав оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. Згідно з абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. На зазначені обставини апеляційний суд увагу не звернув, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. . Головуючий П.О. Гвоздик Судді:Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, Справа №760/25872/13 № апеляційного провадження:22-ц/796/14499/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Лозинська М.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого - Семенюк Т.А. Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г. при секретарі - Круглику В.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини, що мають значення для справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що у листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. Зазначив, що у порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував у зв'язку із чим, станом на 7 листопада 2013 року виникла заборгованість у розмірі 196707,16 доларів США. Просив суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вищезазначену квартиру. Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 196707,16 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 5-7). Частиною 6 ст. З Закону «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. За положенням ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитним установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв.м. для жилого будинку. Судом встановлено, що відповідачі підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», оскільки саме нормами даного Закону встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Також колегія суддів не може прийняти доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не перевірено, чи є іпотечне майно єдиним місцем проживання відповідачів, так як на підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів щодо наявності у відповідачів у власності іншого нерухомого майна, суду не надано. Доводи апелянта про те, що Банк має право вимагати дострокового повернення частини кредиту та сплати відсотків за користування грошима не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки на час дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто стягнення на вищезазначене іпотечне майно. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40707619